Структура дисертації обумовлена метою дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загалом 173 сторінок), списку використаних джерел та літератури, а також десяти додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна дисертації, визначені мета, завдання, розкрите практичне значення та показана апробація отриманих результатів.

У першому розділі - “Історіографія дослідження” - визначено ступінь вивчення цієї теми, подається огляд наукового доробку фахівців у галузі історико-книгознавчої, археографічної, джерелознавчої та архівознавчої діяльності щодо питань опису колекційних зібрань як об'єктів археографії та джерелознавства, встановлення їх понятійного апарату на колекційні зібрання, класифікації ретроспективних зібрань з метою ефективного використання, а також питання створення облікових документів як вагомої частини науково-довідкового апарату на колекційні фонди.

Окремі спроби дослідити книжкові зібрання чи історичні бібліотеки маємо віднести ще до кінця ХІХ та початку ХХ ст., коли книгозбірні як історико-культурний феномен привернули увагу спеціалістів книгознавців-істориків і аматорів-бібліофілів. Перші спроби встановити походження та історичний шлях колекційних зібрань належать М.Петрову, котрий присвячував свої публікації книгозбірні баронів Шодуарів, рукописним складовим книгозбірень київських монастирів та церков; І.Савенку, діяльність якого пов'язувалася з історичними розвідками Київського університету св. Володимира та його бібліотеки; Н.Ернсту щодо книгозбірні литовських графів роду Хрептовичів; Д.Балиці по дослідженню книгозбірні Київської духовної академії, О.Оглобліну - з вивчення Бібліотеки Волинського Ліцею.

Однак у 20-х рр. минулого століття ці дослідження були перервані. Наступний етап спеціальної уваги до цієї теми спостерігається в кінці 80-90-рр. В умовах зняття заборон на дослідження проблем історичних колекцій починається вивчення складу та змісту ретроспективних зібрань. Увага, передусім зосереджувалася на окремих родо-видових структурних частинах історичних зібрань (книжковій, рукописній, архівній) або на представленні особливо цінних видань з огляду на обраний напрям дослідження (друки за хронологічною ознакою, ознакою рідкості та цінності видань, характеристика змістового наповнення книгозбірень (мовні, хронологічні, тематичні особливості досліджуваного зібрання тощо). Серед авторів праць з питань вивчення та аналізу книжкових колекційних фондів НБУВ різного часу, глибіни та опрацювання - Е.Колесник, І.Шовкопляс, П.Сотниченко, М.Воробей, а також публікації Н.Бондар, Г.Ковальчук, Л.Дениско, М.Владимирова, Н.Воробей, П.Голобуцького, І.Сергєєвої, Т.Борисенко, Л.Гутник, Я.Бирюк, Є.Рукавіциної-Гордзієвської, Х.Ласкаржевської (Польща), Т.Добко, Т.Павлуши, Н.Ольховик, Е.Циганкової, Я.Чепуренко, К.Климової, Г.Юхимця, О.Донець, Н.Белічко, В.Шульгіної, В.Мозгової, І.Мілясевич, О.Дзюби, Л.Маркитан, Р.Кириченко, М.Стельмахової, І.Стадниченко, Т.Галькевич, Д.Фоменко, котрі присвячувались історично сформованим чи штучно утвореним колекційним зібранням, що на період вивчення зберігалися в НБУВ.

Особливо слід виділити грунтовні дослідження, присвячені археографічному вивченню історично роз'єднаних частин по загальним фондам НБУВ чи згрупованих частково, але об'єднаних єдиним походженням та фондоутворювачем / фондовласником. Сучасна школа історико-книгознавчого дослідження історичних зібрань та колекцій НБУВ має перші самостійно завершені дослідження з історії створення, походження, розвитку, долі ретроспективних зібрань у контексті з історією України. Серед них виділяємо книжкове зібрання роду польських магнатів Яблоновських (автор дослідження С.Булатова), книгозбірню та архів роду Шодуарів (Є.Біленький, книжкове зібрання та архів Д.Грінченка (Н.Зубкова), книжкове зібрання митрополита Євгенія Болховітінова (Є.Рукавіцина), приватної книгозбірні історика церкви М.Петрова (С.Сохань), колекційні зібрання польських родів Мнішок, Мікошевських, Потоцьких (І. Ціборовська-Римарович), книжкове зібрання барона Ф.Штейнгеля (Н.Миронець) та ряду історико-книгознавчих і джерелознавчих досліджень ретроспективних колекційних фондів юридичних осіб: Бібліотеки Київського університету св. Володимира (Т.Мяскова), Бібліотеки Київської духовної академії (Л.Дениско), історії книжкового зібрання Волинського музею в Житомирі (С.Міщук). Наукове опрацювання нотної колекції О.К.Розумовського, здійснене Л. Івченко, також підтверджує необхідність удосконалення теоретичних розробок у напрямі археографічного та джерелознавчого вивчення історико-культурних фондів.

Теоретична частина з удосконалення нових підходів та розроблених методичних рекомендацій щодо наукової роботи з історичними колекційними зібраннями базувалась на об'єднанні зусиль органів державної влади та спеціалістів бібліотекознавчої та архівознавчої галузей. Питання понятійно-категоріального апарату щодо колекційних фондів в архівній системі розглядалося: В.Автократовим, І.Голубцовим, М.Щербаком, В.Козловим: у порівняння архівної та бібліотечної справи - Л. Дубровіною. Щодо бібліотечної практики поняття “бібліотечне зібрання”, “бібліотечна колекція”, меморіальні універсальні бібліотеки”, “комплексні бібліотечні зібрання”, “книжкове зібрання”, “рукописне та архівне зібрання”, “колекція” розглядала дослідниця теоретичних питань у роботі з ретроспективними зібраннями Л. Муха, частково ці питання розглядали у своїх працях П.Голобуцький та Н.Ольховик.

За участю науковців суміжних галузей бібліотекознавства та архівної справи Г.Боряка, В.Ульяновського, Л.Дубровіної, К.Новохатського та Т.Захарченко була закріплена наукова програма, основною метою якої було визначення методологічних та науково-методичних підходів до організації та використання архівної інформації, що зберігається в архівах та рукописних відділах бібліотек і музеїв.

Розробкою науково-довідкового апарату на бібліотечні колекційні фонди займалися в 90-х рр. ХХ ст. науковці НБУВ Л.Муха, Н.Смаглова та Г.Солоїденко (для системи наукових бібліотек академічної мережі - на базі паспорта, запропонованого Л.Мухою), висвітлюючи основні зони та поля паспорта на колекційні зібрання як необхідного документа під час паспортизації на внутрішньобібліотечному та загальнодержавному рівнях. Проблему облікових документів визнають і російські вчені Г.Агаронік та О.Міллер, пропонуючи власні обов'язкові сфери для заповнення у різновидах документів з обліку цінних історичних колекцій. Питання формулювання заголовка як форми відображення фонду порушували К.Мітяєв, Ф.Стоян, Г.Боряк та наприкінці 1990-х рр. Л.Муха.

Значну роль у організації колекційних фондів відіграє логічно побудована відповідно до сукупності представлених колекцій/зібрань - історико-культурологічна, бібліотекознавча чи архівознавча класифікація, спрямована на швидкий пошук та їх ефективне використання. Теоретичними питаннями класифікації колекційних архівних зібрань у різні часи займалися російські вчені: В.Автократов, (60-70-ті рр.), Л.Солодовнікова та В.Чаплін, К.Мітяєв, В.Рябов та Є.Старостін, Н.Фомін, К.Рудельсон, Л.Пушкарьов, а також українські - В.Веретенніков (20-ті рр.), Г.Боряк (90-ті рр.), класифікацію музейних документальних фондів запропонувала дослідниця К.Климова (90-ті рр.). Спроби загальної класифікації бібліотечних історико-культурних фондів належать історику-джерелознавцю Л.Дубровіній та бібліотекознавцю Л.Мусі.

Відповідно до аналізу історико-культурних фондів НБУВ маємо відзначити, що їх вивчення, розпочате дослідниками ще до надходження в структурні підрозділи бібліотеки (кінець ХІХ - початок ХХ ст.), проходило як щодо історичного джерела, тому в більшості випадків коротко характеризувалося змістове наповнення колекційного фонду, оглядово зазначалися біографічні відомості фондовласника та досліджувався науково-довідковий апарат ретроспективного фонду. Наприкінці ХХ ст. ретроспективні зібрання НБУВ почали вивчатися вже з позицій об'єкта археографічного та джерелознавчого опису на базі ґрунтовних досліджень науковців істориків-книгознавців.

На основі важливих розвідок за різними напрямами здійснювався проект вивчення історико-культурних фондів НБУВ: окремі види видань (наприклад, французькі видання у сукупності колекційних фондів, першодруки у складі історичних зібрань), родо-видовий склад (приміром періодичні духовні видання в межах колекцій, книжкове зібрання родинного колекційного фонду, рукописи монастирських книгозбірень) тощо. Подібні дослідження стають підґрунтям для масштабних наукових робіт з комплексного аналізу фондів приватних (іменних, сімейних, родових) та юридичних осіб (організацій, спілок та установ світських і духовних), низки історично утворених чи штучно сформованих колекцій/зібрань, об'єднаних певною ознакою (видом видань, хронологією, темою, предметом, культурологічною чи ознакою рідкості). Їх походження, відповідно до територіальної характеристики, становлять територія Росії (а також України в її складі), країн СРСР (частково книгозбірень УРСР), колекційні зібрання з часу утворення незалежної України, а також ряду країн дореволюційного періоду: Литви, Франції, Польщі тощо.

Разом з тим усі ці дослідження не вирішували кола питань щодо реєстраційного опису, обліку, створення науково-пошукового апарату, класифікації колекцій та зібрань.

У другому розділі - “Джерельна база археографічного та джерелознавчого дослідження” - представлено спектр історико-культурних книжкових фондів, що виносяться на державний реєстр як культурне надбання та мають право на самостійний аналіз, вивчення та облік.

Передусім пропонується встановити понятійно-категоріальний апарат у формі реєстраційних визначень “колекція”, “зібрання”, “бібліотека”, що характеризуватимуть структурність та комплексність колекційного фонду, починаючи з базового рівня державної реєстрації - за комплексними заголовками, а також як самостійного об'єкта дослідження в межах комплексної книгозбірні.

Комплексний підхід у вивченні історико-культурних фондів спрямований на дослідження їх різноманітних аспектів: по-перше, аналізу історичного походження книгозбірні (встановлення фондоутворювача/ фондовласника), висвітлення подальшої долі та визначення сучасного місцезнаходження колекційного фонду; по-друге, характеристика його змісту та складу; по-третє, родо-видовий аналіз комплексних та простих колекційних зібрань (книжкової, рукописної, книжково-рукописної, книжково-архівної, архівно-рукописної, книжково-рукописно-архівної), а також встановлення їх фізичної наявності, збереження та виділення як цінного об'єкта обліку для ДРНКН.

Перерозподіл та розпорошення ретроспективних зібрань по загальних фондах ВБУ (НБУВ) за принципом пертиненції, відокремлення від комплексного зібрання / бібліотеки певних складових частин, розподілених за підрозділами Бібліотеки відповідно до її правил організації фонду, відбираючи та формуючи відділи за певною предметною, родо-видовою ознакою призвели до того, що історично сформовані колекційні фонди потребують повної реконструкції їх складу з системою посилань на відповідні підрозділи, що утримують виділені в самостійні об'єкти (групи документальних джерел) ідентичні за фондоутворювачами/фондовласниками.

Також ряд ретроспективних фондів формується з книжкового хаотично утвореного масиву видань як фонду концентрації. Вони виявляються під час реконструкції колекційних зібрань та представляють фондоутворювачами як фізичних, так і юридичних осіб, а також цілий ряд штучно створених за певною ознакою історичних книгозбірень у межах НБУВ. Базовим принципом формування колекційного фонду книжкових видань із невизначеного масиву вважається принцип провенієнції, тобто походження, коли аналізується низка власницьких записів, штемпелів (осіб/установ), екслібрисів, суперекслібрисів, що зустрічаються на сторінках книг і можуть належати як одній особі, так і представляти історичний шлях окремих видань, об'єднаних одним (декількома) фондовласником. Пропонується встановити систему критеріїв та принципи формування, відповідно до якої буде прийнято методичне рішення щодо виділення книжкового (рукописного) масиву за принципом провенієнції. Серед них:

· визначається прізвище, ім'я, по батькові фондоутворювача/фондовласника, роки життя, національна належність, рід занять та сфера діяльності, роль і місце в суспільстві для провенієнцій фізичних осіб;

· встановлюється назва установи / організації, дата її заснування та припинення діяльності, галузь та напрям роботи, необхідність та суспільне значення - для юридичних осіб;

· характеризується кількість провенієнцій та визначається належність до комплексних (простих) книгозбірень, простежується доля колекційного фонду з огляду на хід історичних подій, в яких відбувалось формування книгозбірні;

· аналізується родо-видовий склад та визначається цінність колекції / зібрання, що продовжує процес реконструкції;

· встановлюється зв'язок із тими колекційними фондами, що зберегли свою цілісність (в інших підрозділах НБУВ), і на їх основі формують та відновлюють склад історично втрачених складових частин;

· проводиться книгознавчий та джерелознавчий аналізи кожного конкретного видання, якщо колекційний фонд має просту структуру і до його кількісного складу входить не більше, ніж два види видань;

· певну роль відіграють критерії цінності різних видів видань.

Дисертаційне дослідження спрямоване на аналіз колекції та зібрання переважно як книжкової складової, а у разі наявності рукописної та архівної складових зібрань розглядається у загальному вигляді - як посилання з вказівкою на їх місцезберігання та науково-пошуковий апарат, однак у державному реєстрі вся первинна інформація має бути включена в систему комплексного заголовка.

У третьому розділі - “Обліково-реєстраційна документація на історико-культурні фонди НБУВ” - розглядаються питання створення паспортної системи як основи будь-якої облікової документації, так і різновиду науково-довідкового апарату на колекційні фонди.

Визначаються поняття “паспорт” на книжковий колекційний фонд, що являє собою базовий обліковий документ на об'єкт дослідження (колекцію/ зібрання/бібліотеку), що виник у результаті вивчення певного колекційного фонду та встановлює обов'язковий ряд інформаційних полів, для розкриття їх змісту, серед яких основними є заголовок, історія створення та походження. Термін “паспортна система” на ретроспективне колекційне зібрання/колекцію визначаємо як сукупність паспортів на історико-культурний фонд, що створюються з метою максимально повної його ідентифікації. Визначення “паспортизація” історико-культурної книжкової спадщини являє собою процес виявлення основних інформаційних даних конкретного колекційного фонду з метою їх відображення в паспорті. Паспортизації підлягають усі наявні реконструйовані колекційні фонди (колекції/зібрання/бібліотеки), проведення якої дає змогу вирішити питання введення їх до наукового обігу. З допомогою проведення паспортизації маємо нагоду врахувати всі зниклі, втрачені фонди та ті, що ще не виявлені і перебувають у загальному книгосховищі, але з часом мають виявитися.

З огляду на теоретичні та практичні розробки архівознавства в сукупності з нововведеними на їх базі обліковими документами в бібліотекознавстві маємо ряд облікових документів: описову статтю архівного фонду (поданої в ряді путівників по архівам), формуляр архівного фонду (запропонований Н.Бєльчиковим та А.Ніколаєвим), характеристика фонду (за Є.Алексєєвою), картку архівного фонду, паспорти (реєстраційні, інформаційні та службові) на бібліотечні колекційні фонди (за теоретичними дослідженнями українських науковців Л. Мухи, а також російських учених Г.Агаронік та О.Міллер), а також власні розробки дисертанта. Пропонується виділити основні інформаційні поля для ідентифікації обліку: заголовок книгозбірні; історична довідка про фондоутворювача (особу, родину, що збирали книгозбірню, або історію установи чи організації, де формувався колекційний фонд); видова та типова характеристика колекційного фонду (цінність); кількісна характеристика колекційного фонду; інформація про нинішнє місце зберігання.

Такий перелік, з доповненнями залежно від призначення та необхідності використання ретроспективного джерела, є обов'язковим для будь-якого облікового документа на колекційні зібрання.

Особлива увага в дисертаційному дослідженні приділена базовому елементу для архівного та бібліотечного науково-облікового апарату - заголовку, за формою якого має здійснюватися пошук та реєстрація на державному рівні колекційного зібрання. Термінологічно “заголовок” визначається як форма повної офіційної назви комплексу документів у вигляді логічно завершеного інформаційного рядка, що складений з одного чи кількох речень, які доповнюють одне одного, і містить змістовну, цілісну та мінімально необхідну інформацію про об'єкт дослідження (а також його предмет, відповідні характеристики). Це найменший елемент інформаційного (камерального) опису, що виконує інформаційну, ознайомлювальну, пошукову та ідентифікаційну функції в процесі реєстрації чи обліку зібрань та колекцій як об'єкта національного надбання.

Розрізняється простий та складний заголовки. До першого відносять ті зібрання, що за своїм історичним походженням є відокремленим об'єктом та існують як самостійна одиниця зберігання і не мають складної структури. Зміст заголовків на прості колекційні фонди містить наступні інформаційні поля: офіційну назву книгозбірні (прізвище особи, родове прізвище або повну назву установи) та коротку довідку з основними відомостями, класифікаційне визначення (бібліотека / зібрання / колекція) з вказівкою видового складу та характеристику за типом видань, хронологічні дані від конкретних дат до століть та географічні поля. До складних (або комплексних) відносимо бібліотеки та зібрання зі складною внутрішньою структурою.

Структурно заголовок можна поділити на два поля. Перше - “поле про відповідальність”, що з максимальною повнотою інформує про засновника книгозбірні, його фондоутворювача. Друге - “поле об'єкта” характеризує книгозбірню за родо-видовим складом, пояснює цінність колекційного фонду.

Схематично логічний порядок елементів заголовка простого колекційного фонду матиме такий вигляд: І-ше поле про відповідальність. Назва книгозбірні, хронологічні відомості, короткі інформаційні дані, що детальніше розкривають назву. ІІ-е поле об'єкта. Об'єкт опису, видова та типова класифікація, хронологічні межі видань. Така схема є базовою для утворення заголовків на комплексні зібрання.

Наступною групою колекційних фондів є “комплексне бібліотечне зібрання”. Це документальний масив, що відображає тематичну збирацьку діяльність одного-двох поколінь учених або діячів культури та науки й становить книжково-рукописні зібрання, пов'язані з життям та діяльністю особи або інституції. Комплексне зібрання є самостійним об'єктом реєстрації, що складається з ряду відокремлених одна від одної історично сформованих книгозбірень, що, у свою чергу, теж можуть виступати як незалежний об'єкт обліку. Для заголовків на складні за структурою книгозбірні використовуємо ІІІ-є поле - “належності”. Заповнюється воно в двох випадках: по-перше, коли комплексна книгозбірня розглядається як об'єкт реєстрації, і слід зазначити основні зібрання, що є складовими елементами даного масштабного історико-культурного фонду; по-друге, коли одне з простих зібрань є самостійним об'єктом обліку, але перебуває в складі конгломератного колекційного фонду. В першому випадку визначені самостійні книгозбірні розташовуються в зворотно-хронологічному порядку їх комплектування (чи отриманих у дар) за принципом від складного - до простого та відокремлюються двома косими рисками. У другому варіанті елементи ІІІ-го поля представляють заголовок того комплексного документального фонду, в складі якого перебуває зібрання, що реєструється. Даний заголовок будується за принципом від часткового - до загального та виділяються однією косою. Слід наголосити на тому, що при обліку комплексного зібрання ІІІ-є поле заповнюється лише частково.

Методика складання заголовка на історико-культурні фонди передбачає використання розділових знаків: “крапка” (.), “тире” (-), “дорівнює” (=), “кома” (,), “крапка кома” (;), “круглі дужки” (), “квадратні дужки” [], “лапки” (“”), “зірочка” (*), “коса риска”(/), “дві косі риски” (//).

Питання складання заголовка на прості та комплексні історико-культурні фонди має важливе значення для успішної реалізації програми “Державний реєстр національного культурного надбання”.

У четвертому розділі - “Історико-культурні фонди: до проблем класифікації” - розглянуто весь спектр ретроспективних зібрань НБУВ, на базі яких здійснювалась їх історико-культурологічна та бібліотекознавча класифікації відповідно до основних класифікаційних категорій - тип, рід, вид.

В основу історико-культурної класифікації покладено принцип походження колекційних фондів. Запропонована класифікаційна система ґрунтується на реально реконструйованому колі ретроспективних книгозбірень, що зосереджені в НБУВ. Увесь спектр історичних колекцій та зібрань можна досліджувати, вивчати та знаходити необхідну інформацію за ознакою походження особових книгозбірень (за адміністративно-територіальним (географічним), хронологічним, професійним поділами) або за змістово-видовою ознакою для різного роду категорій (особових/установчих чи окремо виділених груп) історичних фондів. Залежно від вибору базової ознаки значно звужується поле пошуку потрібних відомостей. Традиційно проведений пошук за географічними характеристиками спрямовує та концентрує увагу на певній епосі та державі, за хронологічними - лише на століттях чи роках, відповідно за професійними - тільки на найбільш характерних для даного історичного періоду професійних видах діяльності, роду занять. Представлена суспільно-культурологічна класифікація ретроспективних фондів НБУВ, завдяки вдалій побудові структури, об'єднує територіальні та хронологічні ознаки. Приміром, колекційні зібрання, що за своїм походженням належать до періоду становлення, розвитку та кінцевого етапу існування Російської імперії, хронологічно охоплюють поч. XVIII - поч. ХХ ст., ретроспективні фонди, що починали свій історико-культурний шлях та визнання як пам'ятки свого часу за період існування Радянського Союзу, автоматично відносять до ХХ ст.; історичні колекції та зібрання, що почали утворюватись з часу проголошення незалежної України починають історію свого розвитку з 1991 р. по сьогодні.

Кожна з представлених епох, у свою чергу, утворюватиме ядро, що засноване на станово-професійній характеристиці представленої класифікації загалом. Залежно від запропонованих вище основних історичних віх країн (імперії, союзу республік, незалежної держави) і формуватиметься новий класифікаційний ряд - за становим, класовим чи професійним принципом вивчення та аналізу процесу формування ретроспективних фондів.

Здійснюючи на початковому етапі розподіл колекційних фондів НБУВ за фондоутворювачами, визначаємо, що дана класифікація в найшвидший спосіб дасть змогу віднайти необхідну інформацію про колекційне зібрання, його склад та зміст, якщо пошукувачу відомі будуть найголовніші дані про фондоутворювача - фондовласника зібрання. А залежно від цього розкриється частково і наповнення ретроспективного фонду.

Категорію “тип” у запропонованій класифікації становлять базові поняття - особові, колекційні зібрання, бібліотеки юридичних осіб та цілого ряду ретроспективних фондів, в основу яких покладено колекції/зібрання, створені історичним чи штучним способом (серед них предметно-тематичні (наприклад, зібрання книжкових та періодичних видань іранської літератури кінця ХХ - поч. ХХІ ст.), книжкові зібрання за видовою (наприклад, колекція плакатів ХХ ст.) , хронологічною ознаками (наприклад, колекція палеотипів), за культурологічною цінністю (наприклад, колекція мініатюрних видань ХХ ст.), за знаковою природою інформації (наприклад, колекція гравірованих мідних дошок XVII-XIX ст.).

Поняття “рід” для колекційних фондів приватних осіб класифікаційної схеми утворюватимуть стани (дворян, духівництва, міщан) на період Царської Росії, класи (переважно привілегійованого класу інтелігенції) для часів існування СРСР, та професії (спеціалістів та фахівців) з моменту утворення незалежної України. Для юридичних осіб поняття “рід” використовувалося стосовно галузі суспільної діяльності: науки, літератури, мистецтва, просвітництва, освіти, релігії, друку/видавничої справи, спорту/охорони здоров'я, побуту.

Категорія “вид” колекційних фондів, що класифіковані за фондоутворювачами, характеризує досліджувані зібрання НБУВ, поділяючи особові - на іменні, сімейні та родові, а книгозбірні юридичних осіб - на установчі, організаційні та спілкові ретроспективні зібрання.

Окремої уваги заслуговує самостійна бібліотекознавча класифікаційна схема, що спрямована на відображення змістового складу історико-культурних фондів НБУВ, не спираючись на їх принцип походження. Тобто весь спектр колекційних фондів розглядається на базі наявних у них окремих видів видань (репродукованих матеріалів, творів друку, неопублікованих матеріалів, аудіо/ візуальних та машиночитних матеріалів), залишаючи поза увагою на період пошуку важливий саме для історико-культурних книгозбірень принцип цілісності, що є обов'язковою умовою формування фондів. У такий спосіб запропонована класифікація допоможе через систему посилань вийти на необхідні історичні видання та джерела, що по своїй суті складають цілісні ретроспективні колекції, за умов відсутності пошукових відомостей щодо особистих, установчих чи різноманітних колекційних груп, зібраних у НБУВ. Така класифікаційна схема стане у пригоді насамперед дослідникам, пошукачам та науковцям, що працюють над різного роду науковими дослідженнями не з позиції археографічного вивчення.

Обов'язковою умовою класифікації історико-культурних фондів та забезпечення швидкого пошуку необхідних комплексних чи розрізнених джерел стане розроблена система індексування. Вона спрямована, передусім, на розкриття як змісту, так і видового складу колекційних фондів, що значно прискорюватиме пошук необхідної інформації, що знаходиться у бібліотеках-утримувачах ретроспективних колекцій/зібрань, а також зазначатиме структурний підрозділ, бібліотеку та країну, на території якої розташованна книгозбірня.

бібліотека реконструкція книгознавство

ВИСНОВКИ

1. Виявлено та проаналізовано близько 130 реконструйованих історично чи штучно утворених фондів НБУВ, виділено як об'єкт археографічного та джерелознавчого опису для ДРНКН. Ретроспективні колекційні зібрання охоплюють хронологічні межі XVI-XX ст. та за адміністративно-територіальним поділом різного походження. На період дослідження ці колекційні зібрання становлять національне надбання України і підлягають, згідно із законодавчими документами, археографічному та джерелознавчому описам як культурні пам'ятки.

2. Уточнено понятійно-категоріальний апарат на історико-культурні фонди, зокрема щодо обсягів понять “колекція”, “зібрання”, “бібліотека”, а всередині ще на декілька структурних підсистем, що складатимуть базове підґрунтя для бібліотечної та культурологічної класифікації під час паспортизації ретроспективних зібрань як на внутрішньобібліотечному так, і на загальнодержавному рівнях реєстрації, уникаючи хаотичного застосування цієї терміносистеми.

3. Встановлено критерії відбору та принципи формування колекційного фонду як самостійного об'єкта дослідження та обліку утвореного книжкового масиву за принципом провенієнції (збереження комплексу за походженням). Серед найважливіших критеріїв відбору ретроспективних зібрань є: по-перше, встановлення хронологічного та адміністративно-територіального періоду життєдіяльності фізичної особи та напрямку суспільної діяльності юридичної особи, їх місце в суспільстві; по-друге, система провенієнц-принципу, на основі якої визначається комплексність досліджуваного колекційного фонду в процесі його реконструкції, характеризується джерелознавча та книгознавча цінність видань, що мають спільні ознаки та об'єднані фондоутворювачем/ фондовласниками.

4. Вдосконалено паспортну систему на колекційні книжкові та рукописні фонди. Запроваджено реєстраційний (для здійснення державної реєстрації за відповідними програмами), інформаційний (призначений для використання інформації про колекційні фонди НБУВ безпосередньо споживачами, за наповненням, цей тип паспорта найбільш інформативний), обліковий (розрахований на підготовленого спеціаліста - археографа і містить службову інформацію про роботу з колекційними фондами) типи облікових документів. У сукупності, представлена паспортна система дає змогу з максимальною повнотою розкривати історико-культурні фонди та вводити до наукового обігу цінний джерелознавчий матеріал. Ця система пропонується як обов'язкова та базова для повноцінного представлення науково-довідкового апарату на історичні книгозбірні з можливостями розвитку.

5. Запропоновано методику складання заголовка на прості та комплексні історико-культурні фонди, який структурно має три інформаційних поля. І-ше поле представляє основні відомості про фондовласника-фондоутворювача, розкриваються основні роки життя та діяльності (для колекційних фондів приватних та юридичних осіб), а також характеризує предмет чи тематичну спрямованість зібрання/колекції (для ретроспективних фондів, сформованих за певною ознакою) вказують їх хронологічні рамки. ІІ-е поле комплексно характеризує склад та зміст зібрання, розкриваючи термін, яким визначається колекційний фонд, встановлюється родо-видовий склад та тематична й мовна характеристика і крайні хронологічні межі видань, наявних у фонді. ІІІ-е інформаційне поле заповнюється у разі, коли необхідно зазначити, що історико-культурний фонд, який досліджується, є самостійним об'єктом вивчення, але/або перебуває в складі масштабнішого зібрання чи історичної бібліотеки, або містить ряд складових частин у вигляді виокремленних книгозбірень, що є частиною досліджуваного колекційного фонду.

6. Запропоновано систему наукового обліку колекційних фондів за методикою комплексного заголовка, що дозволяє окреслити перший ряд виокремленних на сьогодні історичних колекційних зібрань як національну книжкову спадщину України в межах НБУВ. Кваліфіковано складений заголовок є важливим інформаційним джерелом для вивчення колекційного фонду як історико-культурного об'єкта. Складено основу подальшої наукової реконструкції розпорошених по фондах колекцій та зібрань з можливостями повної реконструкції бібліотечно-архівної спадщини окремих осіб та суспільних інституцій і тим заповнити лакуни з історії української культури.

7. Створено історико-культурну класифікацію ретроспективних колекційних фондів за визначеним станово-професійним критерієм. Її призначення полягає в забезпеченні прискореного та ефективного пошуку відомостей про фондовласників/фондоутворювачів; всебічно розкривається склад та змістове наповнення їх колекцій/зібрань; за допомогою системи посилань, формуванні кола колекційних фондів, що з максимальною повнотою задовольнятимуть інформаційні запити споживачів інформації та співробітників бібліотеки; частковому висвітленні ролі історико-культурних фондів як цінного джерелознавчого матеріалу в рамках тієї історичної епохи та ряду подій, що впливали на її формування. Запропонована бібліотекознавча класифікація колекційних фондів передбачає пошук документальних джерел не за принципом комплексності книжкового масиву, а відображає її наповнення з метою пошуку за родо-видовою ознакою. Запропонована система індексації може бути залучена у системі комплексного заголовка для ДРНКН.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ ОПУБЛІКОВАНО В РОБОТАХ

1. Лисенко Л.В. Бібліотечні колекції та зібрання НБУВ: історіографічний аспект описання // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського: Вип. 9. - К.: НБУВ, 2002. - С. 428-436.

2. Лисенко Л.В. Методика складання заголовка як основного елементу реєстраційного археографічного опису історико-культурних фондів для Державного реєстру національного культурного надбання // Бібліотечний вісник. - 2003. - № 2. - С. 30-35.

3. Лисенко Л.В. Наукові категорії “колекція”, “зібрання”, “бібліотека” як об'єкт вивчення опису та реєстрації: до проблеми класифікації понять // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2003. - № 8. - С. 225-233

4. Лысенко Л.В. Библиотечные коллекции и собрания Украины как объект обслуживания (на примере монастырских собраний Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского // Библиотека XXI века: библиотечное обслуживание: Сб. мат. всерос. науч.-практ. конф. молодых ученых и специалистов “Библиотека XXI века: библиотечное обслуживание” (4-6 ноября, 2002, Москва) МКРФ РГБ; ЦБС №1ЮАО г. Москвы, НКО РВФ, секция РБА “Библиотека XXI века: библиотечное обслуживание”; Сост. отв. ред. за вып. Т.С. Макаренко; науч. ред. Л.Н. Тихонова. - М.: Один из лучших, 2003. - С. 104-111.

5. Лисенко Л.В. Книжкове зібрання “Нова колекція” Бібліотеки Волинського Ліцею (1819-1832) як об'єкт державної реєстрації //Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ: Вип. № 4. Ч.ІІ. Культура Волині: історія і сучасність: Зб. наук. пр. - Рівне, 2003. - С. 60-61

6. Лисенко Л.В. Створення паспортної системи на історичні книжкові колекційні фонди // Колекції пам'яток писемності та друку у бібліотечних фондах України: проблеми формування, збереження, розкриття: Матеріали наук.-практ. конф., присвяченої 100-річчю відділу рідкісних видань і рукописів ХДНБ ім.. В.Г. Короленка / Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г. Короленка; Наук. ред. І.Я.Лосієвський. - Х., 2003. - С. 127-137.

Лисенко Л.В. Бібліотечні колекції та зібрання ХІХ-ХХ століття як об'єкт археографічного та джерелознавчого опису. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.08 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена питанням вивчення історично сформованих та штучно створених ретроспективних фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського як об'єкта опису археографії та джерелознавства. Особливу увагу приділено реконструйованим колекційним книгозбірням приватних, юридичних осіб та ряду колекцій/зібрань, сформованих за предметно-тематичною, хронологічною, культурологічною ознакою. Здійснена їх історико-культурологічна класифікація за станово-професійною ознакою для приватних колекційних фондів, за тематичною ознакою для ретроспективних зібрань юридичних осіб та бібліотекознавча класифікація. Встановлено терміносистему колекційних фондів (“колекція”, “зібрання”, “бібліотека”) для проведення державної реєстрації. Запропоновано ідентифікаційні індекси відповідно до класифікацій ретроспективних книжкових колекційних фондів. Представлена сукупність обов'язкових облікових документів (паспортів) як різновиду науково-довідкового апарату на історико-культурні фонди з метою забезпечення збереження колекцій / зібрань, введення їх до наукового обігу та ефективного використання. Виділено та науково обґрунтовано методику складання найменшого елементу археографічного опису колекційного фонду - заголовка.

Ключові слова: книжкова колекція, бібліотечне зібрання, історична бібліотека, ретроспективні книжкові фонди, приватні книжкові зібрання, паспортизація книжкових фондів, книжкова державна реєстрація, археографічний опис, джерелознавчий опис.

Лысенко Л.В. Библиотечные коллекции и собрания XIX-XX веков как объект археографического и источниковедческого описания. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.08 - книговедение, библиотековедение, библиографоведение. Национальная библиотека Украины имени В.И.Вернадского НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена вопросам археографического и источниковедческого описания историко-культурных фондов. Определен ряд реконструированных (на 2003 год) коллекционных фондов НБУВ, приведены их историко-культурная и библиотековедческая классификации, разработана методика составления заголовка, который является базовым элементом унифицированного археографического описания на комплексные коллекционные фонды.

Формирование фондов Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского (ВБУ) осуществлялось с 1918 года группой ученых во главе с академиком В.И. Вернадским. В основе историко-культурных фондов оказалось значительное количество коллекций, собраний, библиотек фондообразователями и фондовладельцами которых были как физические, так и юридические лица. Хронологические рамки ретроспективных коллекционных фондов относятся к XVI - началу ХХI вв. За административно-территориальным разделением исследованные коллекционные фонды были сформированы на территории Российской империи, СССР (с отдельными республиками), независимой Украины, ряда стран - Литвы, Польши, Франции, Голландии, а также современных европейских и стран американского континента. Различные по своему тематическому, родо-видовому, семантическому, хронологическому составу коллекционные фонды со времени поступления в НБУВ (ВБУ) сохраненные комплексно не полностью и в большинстве случаев были рассосредоточены по общим фондам или специализированным подразделам НБУВ и на данном этапе реконструированы с частичной или максимальной полнотой.