Велика Британія: визначні місця

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

Біг Бен

Цей годинник на башті Парламенту Сполученого Королівства чують у всьому світі. Мікрофони радіослужби ВВС передають їх бій щогодини. Саме з першим ударом Біг Бена в ніч з 31 на 1 планета офіційно за міжнародним часовим стандартом вступає в нове тисячоліття.

Коли годинник і дзвін вже були підняті і змонтовані, з'ясувалося, що чавунні стрілки дуже важкі, і їх виготовили з легшого сплаву. Годинник було відкрито 31 травня 1859 року. До 1912 року годинник освітлювався газовими ріжками, які пізніше були замінені електричними лампами. По радіо куранти вперше прозвучали 31 грудня 1923 року. Після того, як в башту Св. Стефана під час другої світової війни потрапила бомба, годинник почав ходити не так точно. Найбільш відомий "Маленький Бен" стоїть біля залізничного вокзалу Вікторії, але майже в кожному районі Лондона можна відшукати маленького Бена.

Лондонській Тауэр

У книзі, присвяченій 900-літтю Тауера, герцог Едінбурзький писав про те, що «за свою історію Лондонський Тауер був і фортецею, і палацом, і сховищем королівських коштовностей, і арсеналом, і монетним двором, і в'язницею, і обсерваторією, і зоопарком, і місцем, що привертає увагу туристів».

Тауер (англ. Tower, Tower London, «Башта») - фортеця, зведена на північному березі річки Темза, історичний центр міста Лондон. Одна з найстаріших історичних споруд Великобританії, що довгий час служила резиденцією англійських монархів. Сьогодні Тауер є одночасно пам'ятником історії і музеєм, включеним в список об'єктів, що належать до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Державна в'язниця

Перший в'язень потрапив до Тауера в 1100 році. У той час Тауер-в'язниця призначалася для людей благородного походження і високого звання. Серед почесних і високопоставлених в'язнів Тауера були королі Шотландії і Франції та члени їх сімей (Яків I Шотландський, полонені Столітньої війни Іоанн II (король Франції) і Карл Орлеанський), а також представники аристократії і священики, що звинувачулись в зраді. Стіни Тауера також пам'ятають немало страт і вбивств. У Тауері були вбиті Генріх VI, а також 12-річний Едуард V і його молодший брат.

Терміни ув'язнення були різними. Так, Уїльям Пенн, засновник англійської колонії в Північній Америці, що одержала назву Пенсільванія, був посаджений в Тауер за релігійні переконання і провів там вісім місяців. Карл, герцог Орлеанський, племінник французького короля і видатний поет, після поразки в битві провів у стінах замка 25 років, поки за нього не виплатили неймовірний викуп. Придворний Уолтер Релі, мореплавець, поет і драматург, провів 13 тужливих років ув'язнення, працюючи над багатотомною працею «Історія світу».

Хоч в Тауер були кинуті тисячі ув'язнених, лише п'ять жінок і два чоловіки були обезголовлені на території фортеці, що врятувало їх від ганьби публічної страти. Троє з цих жінок були королевами - це Ганна Болейн, Катерина Говард і Джейн Грей, що протрималася на престолі лише дев'ять днів. Велика частина інших страт - в основному обезголовлювання - відбувалися на розташованому поряд Тауерському пагорбі, куди сходилися величезні натовпи любителів подібних видовищ. Відсічену голову надягали на кіл і виставляли на загальний огляд на лондонському мосту, як попередження для інших. Обезголовлене ж тіло відвозили в Тауер і ховали в підвалах каплиці. У цих підвалах було поховано більше 1 500 тіл.

У деяких випадках, як правило, лише з офіційного дозволу в'язнів катували, примушуючи визнати свою вину. У 1605 році Гай Фокс, що намагався підірвати будівлю парламенту і короля під час Порохової змови, потрапив перед стратою на тауерську дибу, що змусило його назвати імена своїх спільників.

У XVII столітті Англія і Тауер на якийсь час опинилися в руках Олівера Кромвеля і парламентаріїв, але після того, як на трон був знов зведений Карл II, тауерська в'язниця особливо не поповнювалася. У 1747 році на Тауерському горбі відбулося останнє обезголовлювання. Проте на цьому історія Тауера як державної в'язниці не закінчилася. Під час Першої світової війни в Тауері було розстріляно 11 німецьких шпигунів. У період Другої світової війни там тимчасово розташовувалися військовополонені, серед яких декілька днів провів і Рудольф Гесс. Останньою жертвою, страченою в стінах фортеці, став Йозеф Якобс, звинувачений в шпигунстві і розстріляний в серпні 1941 року.

Сучасний вигляд

Сьогодні лондонський Тауер - одна з найвизначніших пам'яток Великобританії. Він практично не змінився з часів минулого. Символом зловісного минулого Тауера служить місце, де раніше знаходився ешафот Тауерського пагорба. Зараз там встановлена невелика меморіальна дошка на згадку про «трагічну долю тих, хто в ім'я віри, батьківщини та ідеалів ризикував життям і прийняв смерть». У даний час основні будівлі Тауера - музей і збройова палата, де зберігаються скарби британської корони; офіційно продовжує вважатися однією з королівських резиденцій. У Тауері є також ряд приватних квартир, в яких проживає в основному обслуговуючий персонал і високі гості.

британія історичний стародавній музей

Мерія

Ми звикли до того, що будівлі на зразок мерії - це сірі офіси, в яких сидять урядовці і займаються паперовою роботою. Зовні такі будівлі нагадують величезні кам'яні або скляні ящики, в яких для більшої важливості інколи влаштовують який-небудь кам'яний портал, щоб відвідувач з самого входу відчував нікчемність перед величчю градоначальства. А тут - якийсь недорізаний кавун зі скла!

Критики пишуть, що мер Великого Лондона Кен Лівінгстон хотів цією будівлею показати, що муніципальна робота - не мертва, а жива справа, і що йому притаманні оригінальність і гумор. Лівінгстон запросив для роботи над проектом одного з найзнаменитіших британських архітекторів - сера Нормана Фостера.

В новій будівлі мерії використані не тільки новітні будівельні конструкції, але і ряд екологічних новинок, наприклад, сонячні батареї, які забезпечуватимуть енергією адміністрацію лондонського градоначальника. Крім того, кругла форма будівлі значно зменшує втрату тепла.

Британський музей

Кадри, як проникливо помітив І.В.Сталін, вирішують все. Якби мене запитали, хто вніс найбільший внесок в підготовку революційних кадрів для Росії, я, мабуть, відповів би - королева Вікторія. Ця дивна жінка займалася активною суспільною діяльністю. Вона побудувала величезну кількість видатних споруд, без яких Лондон не можна уявити.

Але що стосується мистецтва розігрувати революції і малювати утопії на живому тілі суспільства, то тут внесок королеви Вікторії полягає в будівництві знаменитої британської бібліотеки, читального залу британського музею - величезного циліндрового приміщення з верхнім світлом, стіни якого заставлені книгами. Цей зал надовго став найбільшим читальним залом світу.

Тут читали і писали Карл Маркс і Карл Лібкнехт, а з російських діячів - Олександр Герцен, Петро Кропоткін, Георгій Плеханов, Віра Засулич, Володимир Ленін, Лев Троцький. Чи була ця революційна теорія хорошою - питання особливе. Але британська бібліотека була дуже хорошою. Не тільки затишною і красивою, але і багатою.

Найзнаменитіший британський архітектор сер Норман Фостер розчистив двір музею і перекрив його скляним дахом, зробивши його небувалим за величиною і красою.

Російський конструктивізм

Відомий російський архітектор Бертольд Любеткін був конструктивістом, архітектором соціалістичного, лівого напрямку.

На відміну від росіян, англійці люблять цеглу і не люблять бетон. Але саме бетон був улюбленим матеріалом архітекторів-конструктивістів, що так чи інакше розділяли соціалістичні ідеали, наприклад, великого француза Ле Корбюзьє.

Бертольд Любеткін народився в Тбілісі, але навчався в Москві. Він у 1922 році залишив Росію, і з тих пір постійно жив на Заході - спочатку в Німеччині, потім у Франції і, нарешті, з 1931 року в Англії.

Найзнаменитішими спорудами Любеткіна в Англії залишаються його павільйони для мавп і пінгвінів у лондонському зоологічному саду. Та ще група житлових будинків "Хайпойнт", де в квартирі-майстерні, влаштованій на даху однієї з будівель, жив і сам автор.

Манхеттен на Темзі

Відомо, що в Лондоні здійснюється щорічно більше фінансових і торгових операцій, ніж в будь-якому іншому місті світу. Контори адвокатів і банкірів знаходилися в невисоких будівлях, в межах старого ділового центру Лондона - Сіті.

Проте незабаром на схід від Лондона виріс новий бізнес-центр, який за своїм масштабом можна порівняти, мабуть, тільки з нижнім Манхеттеном, діловим районом Нью-Йорка.

У 1987 році за проектом аргентинського архітектора Сезара Пеллі в лондонському Доклендсе, на Собачому острові виросла перша висотна будівля Канарі Уорф - найвища у Великобританії.

У кінці 90-х навколо будівлі Сезара Пеллі почали, як гриби після дощу, рости нові хмарочоси, будівлі банків і офісів. Зараз вже п'ять величезних башт виблискують склом і металом, утворюючи абсолютно новий містобудівний ансамбль.

Цей ансамбль будується як нове місто за проектом американської архітектурної фірми Skidmore, Owings & Merrill, і те, що вже побудоване, несе в собі вигляд американського міста.

Звичайно, це якнайбільше нагадує Манхеттен - вузькі вулиці і площі, затиснені 40-поверховими хмарочосами. У такому міському середовищі - особлива естетика, в якій головну роль грає досконалість будівельної техніки. Високі фасади цих хмарочосів, зібрані з скляних панелей і металевих рам, виконані з такою ювелірною точністю, що вже не здаються навіть справою людських рук.

При цьому дивно, що будівельні майданчики, які зараз оточують готові споруди, вкрай невеликі за розміром, і на них йде безшумний процес збірки цих конструкцій. У результаті на Собачому острові виникло середовище, все ж таки дещо відмінне від Манхеттена.

Перш за все, тут з більшою послідовністю проводиться розділення автомобільних і пішохідних зон. По-друге, на рівні землі майже всі будівлі з'єднуються переходами, коридорами і залами, так що створюється наскрізна доступність всіх об'ємів для пішоходів, які поперемінно потрапляють то в криті переходи, то у відкриті площі і пасажі.

На площі Канади знаходиться гігантська полірована гранітна скульптура у формі чечевиці, що підсвічується знизу маленькими синіми лампочками, які, відображаючись в нижній поверхні, ніби піднімають її в повітря, а поряд звичайна антропоморфна пластика - фігури двох чоловіків, які сидять на лаві.

Вночі хмарочоси запалюються тисячами вогнів і світяться, навіть можна сказати, сяють на фоні нічного неба, але особливо ефектні вони в промінні сонця, що заходить, коли повз них раз у раз пролітають літаки, нагадуючи страшні спогади про 11 вересня.

Палац (англ. Buckingham Palace) Букингемський -- офіційна лондонська резиденція британських монархів і найбільший королівський палац, що діє, в світі. У даний час це резиденція королеви Єлизавети II.

Лондон - перш за все, місто з багатою історією, яка зустрічає вас на кожному кроці. Найстародавніша і найбільш улюблена національна традиція - це монархія. Її символ - палац Букингемський - резиденція королеви Єлизавети II, нині відкрита для огляду широкій публіці.

Спочатку палац Букингемський був відомий як будинок Букингема, великий міський палац, побудований для герцога Букингемського в 1703 році. Він був придбаний королем Георгом III у 1762 р. для його приватної резиденції. Палац остаточно став офіційним королівським палацом британських монархів при вступі на престол королеви Вікторії в 1837 році.

У даний час палац має 600 кімнат, займає територію 20 гектарів, з них 17 гектарів -- сад. Сади палацу Букингемського -- найбільші приватні сади в Лондоні.

У палаці розташовується величезна картинна галерея з роботами Рембрандта, Рубенса і ін.

Трафальгарська площа (англ. Trafalgar Square) - площа в центрі Лондона, де сходяться три першорядні вулиці Вестмінстера - Стренд, Уайтхолл і Молл. Спочатку носила назву площі короля Вільгельма IV, але остаточну назву одержала на честь перемоги Англії при Трафальгарі в 1805 р.

У центрі площі - Колона Нельсона з темно-сірого граніту заввишки 44 м, увінчана статуєю адмірала Нельсона. Чотири сторони колони, прикрашені фресками, виготовлені із захоплених і переплавлених наполеонівських гармат. Вона споруджена в 1840-1843 рр., оточена скульптурами левів і фонтанами. По кутах площі - чотири скульптури.

Навкруги площі розташовуються лондонська Національна галерея, церква Св. Мартіна в полях (арх. Дж. Гиббс, 1721), Арка Адміралтейства і декілька посольств.

Трафальгарська площа - традиційне місце мітингів, демонстрацій, а також проведення масових свят - наприклад, китайського нового року і російського старого нового року. 8 травня 1945 року Черчилль оголосив перед лондонцями, що зібралися на площі, про перемогу в Другій світовій війні.

Щорічно на площі встановлюється головна ялинка країни, що привозиться з Норвегії.

Вестмінстерське абатство є одним з красивих соборів Лондона, в нім починається і закінчується королівська доля: у його стінах коронуються британські монархи з 1066 року, тут же вони знаходять те, що вічне упокоїло.

Але справжні могили не всіх згаданих поетів знаходяться саме тут. У середині 13 століття, коли Абатство ще називалося Нормандським, Генрі III вирішив знести Абатство і побудувати інше в новому архітектурному стилі. Він направляє свого архітектора Генрі Рейна за кордон вчитися новому в архітектурі. Король хотів, щоб Абатство було не тільки місцем служб, але було місцем коронацій і поховань монархів. Кожен монарх, за винятком Едварда V і Едварда VIII, коронувалися тут. У Абатстві знаходяться поховання і монументи більше трьох тисяч чоловік.

Ліверпуль

Місто відоме з XII століття, хоча старовинних будівель збереглося небагато. Ліверпуль з давніх часів найбільший порт Великобританії (другий після Лондона), саме звідси відправлялися колись кораблі з переселенцями в Новий Світ (про це розповідає експозиція в Морському музеї Мерсисайд). У південній частині міста увагу привертає неоготичний англіканський собор з більш ніж 100-метровою дзвіницею, а також римо-католицький собор Метрополітен, що поєднує елементи неовізантійського і футуристичного стилів (завершений в 1967 році). У місті розташований філіал лондонської галереї Тейт, картинна галерея Уолкера. І, звичайно ж, Ліверпуль - батьківщина легендарної четвірки Ліверпуля, учасників ансамблю «Бітлз» .

Історія

На місці нинішнього міста в 1190 р. існувало поселення під назвою Ліверпул (Liuerpul), що означало «каламутне водоймище». Деякі дослідники, як варіант етимології, наводять слово «elverpool» - водоймище з вугрями. У 1207 р. король Іоанн Безземельний видав наказ про створення в цьому місці нового селища (borough) із запрошенням поселенцям оселитися там. Після побудови замку Ліверпуля містечко перетворилося на пункт відправки військ до Ірландії.

У XVIII столітті завдяки розвитку американських колоній Великобританії значення Ліверпуля як порту на західному побережжі зросло. У 1715 р. тут був споруджений перший в Англії відкритий портовий док. До початку XIX століття через Ліверпуль проходило близько 40 % світового торгового трафіку. Статус міста Ліверпуль одержав у 1880 р. Надалі він продовжував динамічно розвиватися.

У 1960-х Ліверпуль стає одним з найпопулярніших центрів молодіжної культури. Найзнаменитішим культурним феноменом, що народився тут, стала група «Beatles».

Спорт

У Ліверпулі є дві професійні футбольні команди, які виступають в прем'єр-лізі: Ліверпуль і Евертон. Ліверпуль базується на стадіоні «Енфілд». Він розташований за 3 км. від центру міста і вміщає 45,5 тисяч чоловік, а Евертон на стадіоні «Гудісон Парк», який вміщає 40,5 тисяч глядачів.

Поряд з містом розташована траса Ейнтрі, на якій проводяться скачки.

Стоунхендж

Гігантська споруда Стоунхендж - кам'яна загадка в самому центрі Європи. Ця стародавня споруда розташована в Англії. Археологи зійшлися в думці, що цей архітектурний пам'ятник зведений в три етапи між 3500 і 1100 рр. до н.е. Стоунхендж I був кільцевим ровом з двома залами і, можливо, служив кладовищем. По колу уздовж зовнішнього валу розташовано 56 маленьких похоронних «лунок Обрі», названих так на честь Джона Обрі, який першим описав їх в XVII сторіччі. На північний схід від входу в кільце стояв величезний, семиметровий камінь П'яти. При будівництві Стоунхенджа була прокладена земляна алея між каменем П'яти і входом. Були зведені два кільця з 80 величезних кам'яних брил голубого кольору, які, ймовірно, доставлялися за 320 км з Південного Уельсу.

У цілому Стоунхендж є спорудою з 82 п'ятитонних мегалітів, 30 кам'яних блоків, вагою по 25 тонн і 5 величезних так званих трилітів, каміння, вага якого досягає 50 тонн. Складені кам'яні блоки утворюють арки, які служили колись бездоганним вказівником сторін світу. До недавнього часу учені вважали, що цей монумент споруджений в 3100 році до нашої ери племенами, що жили на британських островах, для спостереження за Сонцем і Місяцем. Але останні дані сучасної науки примушують переглянути багато висновків дослідників.

Ще в 20-х роках минулого століття відомий геолог X. Томас встановив. що каміння для зведення комплексу доставлялося з каменоломень. які знаходилися більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва. Не потрібно говорити, що транспортування гігантських кам'яних блоків вимагало неймовірних зусиль. У кінці 1994 року професор Уельського університету Девід Боуен за допомогою новітнього методу визначив вік Стоунхенджа. Виявилося, що він складає 140 000 років. Навіщо ж стародавнім людям знадобилося докладати величезних зусиль на вирубку, транспортування, обробку найміцніших брил і їх неймовірну за точністю установку в строгому порядку? Відповіді на це питання поки що нема.

Відомий астроном Фред Хойл, вивчивши всі геометричні особливості Стоунхенджа, визначив, що творці цієї споруди знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. У 1998 році учені-астрономи відтворили за допомогою комп'ютера первинний вигляд Стоунхенджа і провели різні дослідження. Їх висновки багатьох шокували. Виявляється, цей стародавній моноліт є не тільки сонячним і місячним календарем, як передбачалося раніше, але є точною моделлю сонячної системи в поперечному розрізі. Згідно цієї моделі, сонячна система складається не з дев'яти, а з дванадцяти планет, дві з яких знаходяться за орбітою Плутона (останньої з відомих на сьогоднішній день дев'яти планет), а ще одна - між орбітою Марса і Юпітера, де зараз розташовується пояс астероїдів. У принципі, ця модель підтверджує припущення сучасної астрономічної науки і повністю узгоджується з уявленнями багатьох стародавніх народів, які також вважали, що число планет в нашій сонячній системі дорівнює дванадцяти.

Особливістю всіх стародавніх мегалітів, є їх надзвичайно висока сейсмостійкість. Дослідження показали, що при їх будівництві використовувалися спеціальні платформи, пом'якшувальні або повністю гасячі підземні поштовхи. На таких платформах споруджена більшість всіх стародавніх споруд. Крім цього, такі фундаменти практично не дають «усадки ґрунту», який неминуче відбувається при сучасному будівництві.

Безперечне одне, ким би не були стародавні будівники, вони володіли величезними пізнаннями в астрономії, математиці, геології й архітектурі. І якщо врахувати, що грандіозні монументи і споруди за доісторичних діб споруджувалися практично по всьому світу, то можна зробити висновок, що ми, сучасні люди, практично нічого не знаємо про власну історію.

А поки вчені вивчають цей стародавній пам'ятник, Стоунхендж продовжує жити своїм життям у народному фольклорі. За місцевою легендою, гігантське голубе каміння володіє цілющою силою, воно з'явилося на цій землі завдяки чарівнику Мерліну, чародію при дворі короля Артура, який переніс його з Ірландії. Походження величезного каменя П'яти пов'язано вже з іншою легендою. Говорять, одного разу диявол побачив серед каміння ченця, що ховається. Перш, як нещасний встиг сховатися, диявол запустив в нього величезний валун, який придавив йому п'яту. Довгий час руїни Стоунхенджа асоціювалися з жрецьким культом стародавніх кельтів-друїдів, хоча фахівці цей зв'язок заперечують.

Размещено на Allbest.ru