Культура і побут скіфів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Скіфська культура - термін, до якого дослідники вкладають різний зміст. У вузькому значенні цим терміном називають культуру тільки самих скіфів, які займали територію степів Північного Причорномор'я між Дунаєм і Доном. У більш широкому сенсі термін вживався як назва культури, поширеної на території степової та лісостепової зон на північ від Чорного моря та Північного Кавказу в VII - III ст. до н. е.. У цю епоху європейські та азіатські степи і прилеглі до них території були заселені різними за походженням племенами, що говорять на різних мовах. Проте основне заняття їх (чабанські скотарство, полювання, частково землеробство), матеріальна культура, суспільний лад, мистецтво всіх цих племен мали багато спільного. Для скіфської культури характерно широке застосування курганного обряду при похованнях.

Поруч із похованням знатного скіфа або їх царя клали вбитих жінок-наложниць, слуг, рабів коней. Зверху насипали високий курган. Наприклад, курган Ульского аулу (VI ст. До н. Е..), Висотою 15 м знаменитий тим, що тут у жертву померлому було принесено більше 400 коней. Виразні елементи скіфської культури - бронзові котли, дзеркала з петельки і ручками в центрі диска, розповсюдження звіриного стилю в мистецтві. Весь комплекс цих яскравих ознак мав широке поширення в культурах кочівників степів Євразії, так званого скіфо-сибірського світу. Цим обумовлено і поява терміну "скіфо-сибірський звірячий стиль".

Скіфи грали серйозну роль в політичному житті Передньої Азії, брали участь у процесі етногенезу численних народів нашої країни, створили вражаюче мистецтво, яке отримало широке географічне поширення. Відомості про скіфів містяться у грецьких і латинських письменників і в ассірійської-вавілонських клинописних документах. Найціннішим відомостями про заняття, звичаї, спосіб життя і вірування скіфів ми зобов'язані Геродотом, який присвятив значну частину своєї "Історії" цього народу. Відомо про витіснення кіммерійців скіфами і їх військових походах в країни Передньої Азії з 70-х рр.. VII ст. до початку VI ст. до н. е.. під проводом Партатуе, коли вони були частково знищені мідійцями. У VI ст. до н. е.. перський цар Дарій з величезним військом (700000 чоловік) вторгається в скіфські володіння і зазнає поразки. IV ст. до н. е.. - Час найбільшого економічного, культурного і політичного піднесення в історії скіфського царства. Основу його економіки становила торгівля зерном, які вивозили в грецькі міста Північного Причорномор'я. Багато шедеври грецьких ювелірів і торевтов, виявлені археологами в царських курганах, були отримані в обмін на що вивозиться, хліб. У середині III ст. до н. е.. Скіфія перетворюється на безлюдну пустелю в результаті навали сарматів. Однак до II ст. до н. е.. відбувається відродження держави скіфів. У 3 ст. скіфське царство було знищено готським навалою.

ВИВЧЕННЯ СКІФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Скіфська культура є частиною великої історико-культурної спільноти, що охоплює величезну територію від Дунаю до Монголії. Вивчення скіфського світу залишається однією з насущних проблем вітчизняної археології. Одним з перших відкриттів в області скіфоведення з'явилися литого розкопки кургану, здійсненого в 1763 р. за розпорядженням губернатора Новоросійської губернії А. П. Мельгунова, на прізвище якого цей пам'ятник став відомий в науці під ім'ям Мельгуновскій курган. Середина XIX ст. з'явилася часом відкриттів І. Е. Забєліна в степах близько Нікополя, серед них - Чертомлицкого розкопки кургану, що отримав всесвітню популярність. Друга половина XIX і початок XX ст. - Період знаменитих розкопок М. І. Веселовського на Кубані і Нижньому Дніпрі, коли були відкриті видатні пам'ятки скіфської культури - Келермесскіе, Костромської, Ульскіе кургани, а також знаменитий курган Солоха. Великий внесок у вивченні проблем скіфоведенія внесли радянські археологи. З 30-х рр.. почалися розкопки курганів рядового населення Скіфії, небувалі за масштабами розкопки курганів розгорнулися в 60-і рр.. Кубанські кургани, коли були відкриті видатні скіфські пам'ятки, в тому числі кургани Товста могила і Гайманова могила. У роботах Б. Н. Гракова, А. І. Тереножкіним, Б. А. Рибакова розглянуто широке коло проблем, пов'язаних з культурою і складом населення Скіфії. Кожна з поставлених проблем ставала предметом дискусії, в тому числі проблема походження скіфського звіриного стилю, до цієї проблеми ми ще повернемося пізніше.

ПОБУТ І КУЛЬТУРА СКІФІВ

Про фізичному типі скіфів Гіппократ писав: "Фігури їх товсті, м'ясисті, не членороздільні, слабкі, мляві. При своєю широкою безбородий зовнішності скіфи всі на одне обличчя ... Народ скіфський від холоду русявий, так як сонце його не пече. Біле тіло обпалюється морозом і воно червоніє ". З описаного вище випливає, що причорноморські скіфи, як і середньоазіатські саки при яскраво вираженому європеоїдної типі мали світлу шкіру. У скіфів була більш світла в порівнянні з греками пігментація волосся. Зображення скіфів є на судинах і інших предметах грецької роботи, знайдених у курганах північного Причорномор'я. На них представлені скіфи яскраво вираженого європеоїдної типу, з гладкими або злегка хвилястим волоссям на голові. Той же європеоїдну тип мають і саки, зображені на персепольскіх барельєфах, а також на низці золотих пластин з Амудар'їнського скарбу.

За зображень роботи грецьких майстрів можна також скласти повне уявлення про одяг скіфів. Вони носили короткий, хутряний, вовною вниз каптан з косими, що заходять одна за іншу статями, перетягнутий шкіряним поясом. Зовнішня поверхня цих каптанів розшивають візерунками. Головні убори були двох типів: гостроверхі, подібні Сакському (хутряні або повстяні); або шлемовідние, подібні шапка-вушанка. Штани на одних зображені вузькі, хутряні або шкіряні, на інших - широкі матерчаті або тонкого повсті. Заправлялися вони в шкіряні чобітки, які, так само як і у саків, перев'язували у щиколоток ременем.

Говорячи ж про особливості культури скіфів, в першу чергу варто звернутися до так званого "звіриним стилем" у скіфської культури. Поняттям "звірячий стиль" прийнято позначати широко відому образотворчу манеру майстрів-художників першої половини - середини I тисячоліття до н. е. Ця манера зображення мала характерні загальні риси в декоративно-прикладному мистецтві скіфських, сарматських, Сако-масагетскіх та інших кочових племен, що населяли Велику степ. Не можна назвати жодної категорії побутових предметів, які не прагнули б прикрасити кочівники. Тисячі виробів з металу, дерева, берести, шкіри, виявлених в степах Євразії, мали спільні художні мотиви - зображення різних тварин (оленя з підібраними ногами, який звернув хижака, і грифа, тощо) і сцени боротьби хижаків або нападу хижаків на копитних.

Дискусія про походження скіфо-сибірського звіриного стилю у вітчизняній науці багато років велася навколо двох гіпотез. Одна група дослідників вважала, що скіфське мистецтво цілком склалося під час скіфських походів до Передньої Азії на основі стародавнього мистецтва і в готовому вигляді швидко перенесено в степову Євразію (М. І. Артаонов, Н. Л. Членова) Інші дослідники вважали, що скіфське мистецтво склалося в надрах євразійських степів, тобто висували центральноазіатську гіпотезу (В. А. Іллінська, О. І. Тереножкін). Сучасний погляд на зазначену проблему визначають дві точки зору.

1. Розкопки царського кургану Аржан в Туве, де були знайдені найдавніші предмети скіфо-сибірського звіриного стилю IX-VIII ст. до н. е.., дозволив одним дослідникам стверджувати, що "проблема походження скіфської культури, мистецтва і самих скіфів може вважатися в загальних рисах вирішеною. Встановлено, що їх батьківщину слід шукати в глибинах Азії, а не в Північному Причорномор'ї і не в Передній Азії" (В . А. Іллінська, О. І. Тереножкін, 1983).

2. "Не виключено, що саме племена скіфів принесли з собою на Передній Схід мотив оленя з підібраними ногами і гіллястими рогами, мотив пантери, стилізоване зображення голови грифа ... Разом з тим, не кажучи вже про позі оленя або барана, поширеною досить широко в мистецтві Передньої Азії ще в II тисячолітті до н. е.., на території Ірану знайдені пам'ятники із зображенням тих же тварин, хоча в іншій стилізації. Голова грифа вінчає обух лурістанскіх сокир ще в X - IX ст. до н. е.., олень з сухорлявим ногами є на лурістанскіх "Псалом" кінця VIII ст. до н. е.. " (В. Г. Луконін, 1984). Глос. Аржан, псалії, Лурістан або лурістанскіе бронзи.

Блискучі зразки мистецтва знайдені при розкопках всесвітньо відомих скіфських царських курганів - Солохи, Чортомлика та ін. Відмінною рисою скіфського мистецтва є "скіфський звірячий стиль". Зображення окремих тварин у виробах скіфів (оленя, барса, коня та ін.) поєднуються зі складними композиціями, виконаними з великою майстерністю. Скарби скіфських курганів - це, як правило, набір виробів виконаних різними майстрами, які належать різним художнім школам. Наприклад, у Келермесскіх курганах - поховання скіфської знаті, частина золотих виробів пов'язані з давньосхідних мистецтвом, частина з ранньогрецька. Деякі речі не були скіфськими, а здобуті під час передньоазіатські походів. Частина предметів виготовлялася, очевидно, на спеціальне замовлення скіфських царів і знаті у майстрів різних країн.

Скіфське мистецтво розвивалося під впливом грецьких майстрів, які жили в містах Боспору. Боспорські майстри добре знали запити своїх замовників - скіфів і виготовляли речі по їхньому смаку. "Як швидко втрачають ранні скіфські речі той пласт фантастичних образів, який пов'язаний з мистецтвом Переднього Сходу! Вже в ранньоскіфських пам'ятках з курганів Північного Причорномор'я (VI-V ст. до н. е.) він зникає зовсім: там скіфське мистецтво приходить в зіткнення з мистецтвом Греції. Але ці образи живуть у мистецтві Ірану епохи Ахеменідів. Вони зустрічаються в на ахеменідських печатках, на срібних і золотих судинах (особливо на ритон). На зображеннях ахеменідських мечів, навіть у "великій" мистецтві - на капітелях колон, на рельєфах. "

Однак, в період свого військово-культурного розквіту скіфи розвивали свій культурний потенціал, а паралельно з цим поширювали його на своїх сусідів.

Парадокс полягає в тому, що скіфізіруется найбільш потужна у військовому відношенні етнокультурна група лісостепу, а в більш слабких групах ці процеси менш помітні.

У цьому ж ключі працює й те, що на території Азербайджану, за відомостями Геродота, що служив "скіфської дорогою" для навал в Передньої Азії, в скіфський час продовжує існувати без значних змін Ходжали-кедабекская культура, скіфський вплив на яку слабо відчутно і обмежується сприйняттям окремих елементів тріади. Еуджен Москаль відзначає, що в пам'ятках типу Сентеш-Векерзуг і Чіумбруд, наявність елементів тріади в яких послужило підставою для ряду дослідників говорити про завоювання скіфами цих територій, 99% і навіть 100% керамічного комплексу становить місцева кераміка, а між тим, пише він, "ніхто не говорить про кельти в Трансільванії без кельтської кераміки"

Теза про те, що кочівники не приносять з собою своєї кераміки, а користуються місцевої, не так вже беззаперечний. Кочівники зовсім не перебувають у стані постійного домінуючого симбіозу з осілим населенням, і в періоди становлення їхньої влади в тій чи іншій області вони змушені виготовляти посуд собі самі. Мова, безсумнівно, повинна йти про домашньому виробництві, і, найімовірніше, це був доля жінок і дітей. Тому, навіть завоювавши якесь осіле населення, кочівники навряд чи були так вже зацікавлені в місцевій кераміці, хіба що в її парадних, престижних формах. Відмова від цього положення повинен був диктуватися досить серйозними причинами, а швидше за все одній - загибеллю своїх дружин і дітей. Такі варіанти теж можливі, але смішно вважати, що кочівники постійно і свідомо прирікали їх, рідну кров, на загибель, прямуючи в походи і завоювання нових земель. Не варто забувати і про сакральної функції деяких категорій кераміки. Про те, що кочівники приносили з собою свою кераміку, свідчить, зокрема, і те, що ми знаходимо скіфську кераміку в пам'ятниках Добруджі, на території так званої "малої Скіфії".

Так що факту присутності тріади явно недостатньо для твердження про завоювання скіфами будь-якої території.

З іншого боку, звертає на себе увагу і факт відсутності єдиного архетипу тріади навіть в межах Північного Причорномор'я, виражений у тому числі і в значній різноманітності і "відсутності стандарту" в оформленні окремих елементів тріади навіть в одному могильнику. За словами В. Г. Петренко, "для кожного регіону скіфської культури характерні всі ж свої особливості розвитку матеріальної культури, і, зокрема, типів наконечників стріл", зберігається тільки "загальна тенденція у розвитку форм". В деяких локальних групах відсутні окремі елементи тріади, навіть дуже яскраві, як, наприклад, зооморфні псалії, що виступають в періодізаціонной схемою ранньоскіфської культури, запропонованої І. М. Медведський, хронологічним індикатором приходу нової хвилі скіфів і початку другого етапу ранньоскіфської культури, відсутні в західно-подільській групі.

Відзначимо також, що якщо розглядати степові пам'ятники як ту саму середовище, в якому народжувалася тріада, то в них відсутня низка таких її важливих елементів, як навершя, шоломи кубанського типу, дзеркала з бічною ручкою, а кам'яні страви все-таки представлені в незначній кількості - чотири примірники.

Все це не узгоджується не тільки з концепцією завоювання лісостепу скіфами - носіями тріади, але і взагалі з ідеєю тріади як цілісного комплексу, притаманного конкретному етносу. Тріада - збірний, абстрактний образ, створений не скіфами, а скіфологамі. Тому й безглузді, пошуки якогось гіпотетичного вогнища зародження тріади, не увінчалася, до речі, до цих пір успіхом.

З проявилося поліцентризм походження елементів тріади виникає думка про принципово іншому механізмі її поширення і, ширше, іншої моделі реконструкції подій. Чи не завоювання скіфів, а взаємодія культур, в ході якого виробляються загальні стереотипи, що не торкаються, в принципі, основ існування цих культур.

Кілька дисонує з цим твердженням, мабуть, тільки наявність у тріаді (з ними - пентаде) таких елементів, як кам'яні страви та бронзові жертовні ножі - речі явно ритуального характеру. (Втім, ряд дослідників заперечує сакральний характер кам'яних блюд). Але ми маємо й інші приклади розповсюдження речей подібного роду на величезні відстані і впровадження в "свідомо різні культури", досить важко пояснювані, як поширення в пізньобронзовий час від Північного Причорномор'я до Сибіру чорнолискованої кераміки, "що утворює в пам'ятниках Кобані, Тагіскена, Диндибай-Бегази і карасукськой різну за питомою вагою, але надзвичайно яскраву групу ", чи розповсюдження" сокир з крильцями "в усьому Середземномор'ї, Малій Азії, Північному Причорномор'ї, Гальштат, Поволжі і Казахстані.

Мабуть, тут ми маємо справу з якимись глобальними змінами ідеології в масштабі Євразії, хоча суть їх ми і не цілком уловлюємо.

Поширення скіфської тріади також вписується в контекст подібного глобальної зміни, особливо якщо мати на увазі її найважливіший елемент - скіфський звірячий стиль. Але північно-причорноморських геометричний стиль тільки частина більш значного явища - європейського геометричного стилю, і його виродження починається практично одночасно в Північному Причорномор'ї, Греції та Італії; ці синхронії у розвитку різних культур були помічені ще на початку століття.

В іншому, злам старого мистецтва в цей час охопив набагато ширші простору, одним з проявів його стала криза розписного кераміки, структурна формула орнаментації якої ідентична структурної формулою аттичної вазописі пізньогеометричного стилю, а датування співпадає з часом існування пізньогеометричного стилю в Греції.

Звірячий стиль - не єдиний компонент тріади, що співвідносить з глобальними культурними процесами. Одним з подібних компонентів виступає і такий типова ознака ранньоскіфської культури, як стремечкоподібні вудила. Одночасно з ними в Європі поширюється так званий середньоєвропейський тип вудил, для якого також характерне оформлення решт у вигляді стремена, але повернутого широкої стороною всередину. Видається, що це тільки різні варіації однієї і тієї ж моделі, варіації самостійні і обумовлені оригінальною інтерпретацією спільної ідеї.

Далі, хрестоподібних бляхи, у вітчизняній історіографії звані бляхами новочеркаського типу, як і синхронні їм бубонці-сережку до кінської вузді, поширюються від Північного Китаю до Португалії, причому найбільша концентрація і блях і бубонців спостерігається на Балканах, в пам'ятниках іллірійської гальштату.

Якщо ж говорити про псалом, то потрібно почати з того, що псалії Аржан-черногоровського типу (як і восьмерковідние бляхи) поширюються не зі сходу на захід, як зазвичай вважають, а з заходу на схід. Ця гіпотеза дуже приваблива, однак у тій системі аргументації, яку використовує Наталя Львівна, все впирається в датування Аржан. Судячи ж з усього, це питання краще поки вважати відкритим.

скіфський культура мистецтво етногенез

СКІФИ: ЛЕГЕНДИ І ОПОВІДАННЯ ПРО ЇХ ПОХОДЖЕННЯ

За словами Геродота (484-425 рр.. до н. е..), скіфи вважали, що вони з'явилися в безлюдній землі від першої людини на ім'я Таргітай, батьками якого були дочка ріки Дніпро (Борисфен) і скіфський бог грому, що відповідає грецькому Зевсу. У Таргітая народилися три сини: Ліпоксай, Арпаксай і Колаксай. Від перших відбулися скіфи-авхати, від другого - катіарів, а від третього - скіфи-паралатів. Загальна ж назва їх було збити. Відзначимо відразу ж, що всі ці імена носять явний тюркський характер і легко пояснюються з Карачаєво-балкарського мови та інших тюркських говірок та діалектів. А слово "сколоти", безумовно спотворене еллінами, спочатку на мові самих скіфів звучав як "схилти", що на Карачаєво-балкарська означає соціальну верхівку суспільства. Адже ці три племені вели своє походження від прародителя всіх скіфів - Таргітая.

Геродот чув і інший переказ або легенду, що скіфи походять від браку Геракла з полудівою, у якої верхня частина тіла була жіночою, а нижня - зміїною.

Однак, Геродот продовжує опис походження скіфів: "Є, втім, і інший розповідь, якому сам найбільш довіряю. За цієї розповіді, кочові скіфи, які жили в Азії, будучи під натиском війною з боку массагетів, перейшли річку Аракс і віддалилися в кіммерійські землі. Дійсно, країна, яку займає тепер скіфами (тобто Причорноморські степу - авт.), Спочатку належала, кажуть, кіммерійцям. Тут треба сказати про те, що стародавні автори Аракс називали не тільки сучасний Аракс, і не стільки цю річку, скільки Сир-Дарину. Отже, скіфи могли бути під натиском массагетів зі степу Пріарал'я, де колись зароджувалася найдавніша пратюркська культура.

ВИСНОВОК

На тлі викладеного, стає ясно, що скіфська культура, як побутовий, так і декоративна, таїть в собі безліч загадок. Труднощі у вивченні побуту скіфів полягає також у тому, що немає будь-яких масштабних пам'яток, крім курганів, які, у свою чергу, не повністю відповідають на запитання дослідників. Так чи інакше, ми маємо право зробити висновок, що культура скіфів дуже різноманітна; рівень розвитку скіфської цивілізації в середині I тисячоліття до нашої ери був досить високим, щоб говорити про скіфів як про одного з найбільших народів свого часу. Хочеться вірити, що з розвитком науки і техніки нам вдасться отримати якісь нові відомості про життя цього дивного народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В. А. Іллінська, О. І. Тереножкін. Скіфія VII - IV ст. до н. е.. Київ, 1983

Артамонов М. І. До питання про походження скіфського мистецтва, 1962.

В. Г. Луконін. Стародавній і ранньосередньовічної Іран. М., 1987.

Размещено на Allbest.ru