13

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

«Виховання японських самураїв»

ВСТУП

Традиційною є теорія, яка датує появу самураїв кінцем 10 -- початком 11 століття. В цей час японський уряд відмовився від державної армії, а проблеми які необхідно було вирішувати збройним шляхом успішно розв'язував силами «приватних військ» членів того ж уряду. Ці «приватні війська», які становили гвардію того чи іншого аристократа, складалися з синів повітових урядників або дітей заможних сільських родин. Аристократ і його гвардійці перебували у системі лояльностей, яка нагадувала сюзеренсько-васальну систему середньовічної Європи. За вірну службу вояк такого «приватного війська» отримував наділ землі, а його господар-аристократ -- відданого підлеглого-слугу. Воїни таких гвардій називалися «служаками» -- тобто «сабураями» або «самураями» (від японського слова сабурау, самурау -- служити). Вони утворювали разом із сюзереном самурайський рід , який тримався переважно на кровно-споріднених зв'язках.

Голова роду переважно проживав у столиці, а більшість його самураїв -- у підконтрольних йому землях. Інколи столичні аристократи добровільно або, переважно з політичних причин, примусово полишали столицю і оселялися у власних приватних володіннях, чим укріпляли свої позиції у провінції та ставали справжніми самурайськими ватажками «на місцях». Із занепадом центральної влади наприкінці 11 століття саме ці ватажки змогли зосередити важелі реальної влади у регіонах, і захопити лідерство у країні.

Оскільки обов'язками самураїв було виконання наказів сюзерена і охорона його володінь, їх життя було нерозривно пов'язане з політичними розбірками і війною.

ВИХОВАННЯ ЯПОНСЬКИХ САМУРІЇВ (XVII-XVIII)

Звання самурая в середньовічній Японії було спадковим. Син, як правило, йшов по стопах батька, стаючи воїном-професіоналом, представником стану військово-служилого дворянства, і залишився в тому феодальному клані, членом якого був його батько. Тому в самурайських сім'ях особлива увага приділялася вихованню підростаючого покоління вже з раннього дитинства в дусі бусідо. Основним завданням наставників молодого бусі було вироблення в ньому того комплексу особливостей, які вважалися необхідними в професії самурая, тобто виховання людини фізично сильного, що володіє повною мірою військовим мистецтвом, озброєного знанням моральних принципів панівного класу.

Син самурая з самого народження оточували винятковою турботою. Він був продовжувачем роду, зберігачем і спадкоємцем його традицій. Він мав право здійснювати релігійні обряди з відправлення культу предків. Виходячи з цього, народження дитини чоловічої статі в японській сім'ї вважалося святом. З особливим увагою ставилися до першого сина, тому що він за законом уже з моменту народження вважався спадкоємцем будинку, всього стану сім'ї та імені самурая.

Крім того, син успадкувати землю або рисовий пайок, за який служив у феодала його батько. Тому, якщо самурай без спадкоємця в сім'ї (в 1615 р. самураям було дозволено усиновлення спадкоємців з-поміж них родичів, що носять той же родове ім'я) чомусь не міг взяти собі наложницю або якщо останній не вдавалося народити йому сина, феодал конфісковував у бусі його наділ і позбавляв родового імені. Це означало, що самурай втрачав місце в соціальній структурі і ставав Ронін. Такий захід часто практикувалася феодалами при першій сьогуна Токугава зважаючи того, що земля була під їх безпосереднім контролем. У період між часом Кенте (1601) і Кеінан (1651) близько 60 феодальних сімей втратили по цієї причини свої феод.

У перші дні після появи дитини на світ в будинок самурая приходили родичі, приносили хлопчикові подарунки, серед яких були два віяла зігнутої форми, розглядалися як провісники двох мечів воїна і як символ хоробрості.

Через кілька років син воїна отримував один або два (в залежності від рангу батька) маленьких іграшкових меча, вирізаних з дерева. Це привчала юного самурая любити своє зброя - мечі, приналежність стану воїнів.

Розвивати в дітях самураїв військовий дух і шанування військової доблесті (Сьобу) були покликані щорічні свята хлопчиків - "танго-но секку", що відзначаються в п'ятому день п'ятого місяця за місячним календарем і отримали потім велике поширення в період Едо. ( "Танго-но секку" є одним з традиційних японських свят, яке святкується повсюдно в Японії та в теперішній час). Під час свята хлопчиків виставляли в будинку майстерно виготовлені мініатюрні обладунки, надіті іноді на спеціально виготовлених для цієї мети ляльок (кабуто-нінгьо), мечі, луки і стріли, прапори, намагаючись тим самим виховати в майбутньому самураї войовничість, повагу і побожне ставлення до військового спорядження і до самого ремесла самурая. Грати такими мечами та зброєю дітям заборонялося, на них можна було тільки дивитися, так як демонстрація іграшок прирівнювалася до самурайської практиці показу мечів і збруї.

Неодмінною аксесуаром на святі хлопчиків були коіноборі - зображення коропів, зроблені з кольорової тканини або паперу і піднімалися на бамбукових палях над кожним будинком, де жили один або більше хлопчиків. (Число вивішуємо коропів відповідало числу хлопчиків в сім'ї). Коропи були призначені для тієї ж мети, що і іграшкову озброєння. Вони символізували "мужню доброчесність ", що мала на увазі" військову доброчесність ". У Японії коропи і донині вважаються самураями серед риб. Їх розглядають як символ енергії, хоробрості і непохитної твердості. Дітям воїнів переконували, що від них вимагається таке ж наполегливість у досягненні мети, яке показує короп, долаючи бурхливі потоки, такий же стоїцизм і безстрашність, які "виявляє", за словами самураїв, ця риба на столі кухаря, не ухиляючись і не здригаючись від удару ножа. Можливо, що саме ці "якості" коропа зумовили появу його амулетів в храмі бога війни Хатімана.

Самурайська молодь долучалася до професії воїна також під час свят на честь перемог над айнами і в інших битвах епохи середньовіччя, коли виставляли і носили по місту самурайський спорядження, демонстрували мистецтво буси і розповідали повісті про героїзм (гундан). Значний вплив надавало конфуціанство. За одному з його принципів, діти повинні були ставитися до батьків з повагою і повагою, дорожити ними, любити їх, не протидіяти їхній волі, не завдавати їм прикрості та турботи навіть у тому випадку, якщо "батьки за потягам своїм були дурними людьми і ставилися погано до дітей ".

У бусідо таке ставлення дітей до батьків опосередковано принципом гирі, що обумовлює шанування віку (повага батьків і старших взагалі) і пояснювали такі вчинки, як пожертва собою заради батьків.

Ретельне домашнє виховання дітей на увазі читання ім повчальних історій з книг конфуціанського характеру. Такого роду повчальні оповідання служили керівництвом до практичної дії, були своєрідними склепіннями моральних правил. Так, в одному з подібних оповідань говорилося про те, як хлопчик ліг в холоднечу на лід замерзлої річки, щоб розтопити його теплом свого тіла та дістати риби для своєї мачухи; в іншому - як хлопчик спав вночі, нічим не прикрившись, щоб відвернути москітів від батьків на себе.

Однак кінцевої метою виховання в дитині почуття синівської боргу (оякоко) були не тільки повагу і любов до батьків і старших, що виявляються у справі. Вищим пунктом морального навчання самурайської молоді в дусі вчення Конфуція була вироблення вірності государя, який також розглядався як батько воїна. Синів борг, таким чином, служив як би основою вірнопідданства і прирівнювався до вірності васала сюзерену. Як приклад можна навести вислів про обов'язки васала одного з правителів токугавской Японії князя Мито Міцукуні (1628-1700). Він говорив: "Якщо винним (в державній зраді) є ваш батько, я не схилю вас до зради йому; вчинити так - означало б схибити проти справедливості (гирі). Синівська любов і вірність суть однакові чесноти, тому ви особисто повинні знати, як вчинити в такому випадку, я уявляю рішення подібного питання вашої совісті ".

Не меншим повагою, ніж батько, користувався вчитель молодого самурая. Авторитет наставника був дуже високий, його накази виконувалися беззаперечно. Популярне вислів йшлося: "Батько той, хто зробив мене на світ, учитель той, хто робить мене людиною ". В іншій приказці сказано:" Твій батько й мати подібні до Неба і Землі, твій вчитель і пан - сонця і місяці". Духовна послуга вчителя (часто священика) у вихованні вважалася неоціненною. За виховання людини не можна було дати матеріальну винагороду, тому що не можна виміряти невідчутне і невимірне, за нього варто було нескінченно почитати і звеличувати свого вчителя.

Навчання в сім'ї та настанови вчителя були двома основними чинниками, фундаментом у вихованні молоді стану самураїв, що формували ідеал воїна, заснований на міфічних переказах, буддійському байдужості до смерті, конфуціансько культі синівською шанобливості і чисто японської основі - вірності своєму феодалові. Сім'я і наставник перш за все дбали про становлення характеру підлітка, виробляли відвагу і мужність, витривалість і терпіння.

Майбутніх самураїв намагалися ростити безстрашними і сміливими, іншими словами, розвивали в них якості, які вважалися в середовищі самураїв самими головними чеснотами, при яких воїн міг знехтувати своїм власним життям заради життя іншого, особливо життя свого заступника і пана. Такий характер розвивався читанням оповідань та історій про хоробрість і войовничості легендарних героїв, знаменитих воєначальників і самураїв, переглядом театральних вистав. Нерідко батько наказував майбутньому воїну для розвитку сміливості вирушати вночі на цвинтарі або місце, відоме своєю поганою славою (де "водилася" нечиста сила, духи і т.д.). Практикувалося відвідування хлопчиками публічних покарань і страт, а також нічний огляд відрубаних голів злочинців, на які син самурая повинен був залишити свій знак, який доводить, що молодий бусі дійсно приходив на вказане йому місце.

Щоб розвинути у молоді терпіння і витривалість, синів воїнів примушували виконувати непосильно важкі роботи, проводити ночі без сну (під час свят богів навчання), ходити босоніж взимку, рано вставати і т.д. Ненавмисно ж позбавлення їжі вважалося корисним.

Хлопчики і дівчатка виховувалися в умінні контролювати свої дії, утримуватися від вираження своїх почуттів вигуками, від стогонів і сліз. "Що ти плачеш від таких дрібниць, боягуз? - Говорила мати плаче сина. - Що ти будеш робити, якщо тобі відрубають в битві руку або тобі доведеться зробити харакірі? "З самого раннього дитинства дітям буси прищеплювали почуття честі і сорому, навчали бути правдивими і дисциплінованими.

Таке виховання виробляло холоднокровність, спокій і присутність духу, допомагало самураям не втрачати ясності розуму при самих серйозних випробуваннях.

Від самурайського юнацтва вимагали систематично тренуватися, щоб оволодіти військовим мистецтвом, бути всебічно підготовленим для користування зброєю, фізично сильним і спритним. Молоді самураї повинні були досконало володіти прийомами фехтування (на мечах і алебарди), стріляти з лука, знати дзю-дзюцу, вміти поводитися з списом, їздити верхом (для юнаків з самурайських родин високого рангу), володіти знанням тактики.

У кожному клані, при дворі кожного феодала для цієї мети були влаштовані чудові фехтувальні зали, майданчики для стрільби з лука та гімнастичних вправ, манежі, де викладали найкращі знавці своєї справи під безпосереднім керівництвом самого феодала. Навчання в цих кланових школах починалося зазвичай з восьми років і тривало до 15.

Педагогічні вимоги бусідо додавали до оволодіння військовими мистецтвами ще й вивчення літератури, історії, каліграфії і т.д. Проте самураї зупиняли своє увагу на сторонніх військової справи дисциплінах лише остільки, оскільки це стосувалося професії воїна і могло бути корисно у військовій практиці. Спеціальні школи, в яких викладалися класична китайська література, витончені мистецтва і т.д., що вважалися необхідним аксесуаром маєтку феодала швидше з пристойності, як наслідування імператорського двору в Кіото, де імператор перебував у почесному засланні, зневажали самураями і ні в якому разі не були шановані, а лише терпимі. У цих школах можна було побачити дітей, не здатних до оволодіння самурайськими військовими науками, болючих і слабких, просто фізичних виродків або ж людей, добровільно відмовившись від світу насильства. Глузуючи і зневажаючи таких учнів, самураї говорили: "Заняття науками -- це жалюгідний доля випещених женоподібних царедворців Кіото, слабке здоров'я яких не дозволяє їм користуватися своїми м'язами і позбавляє їх приємною можливості вправлятися в благородному мистецтві самураїв ".

Тим не менше саме з цього середовища вийшло багато національні мислителі, відомі поети, письменники і уславлені художники епохи японського середньовіччя.

У 15 років виховання молодого самурая вважалося закінченим. Він отримував справжні бойові мечі, з якими не повинен був розлучатися все життя; дівчині вручався короткий кинджал - приналежність кожної жінки стану воїнів. Юнак переходив у нову вікову групу - суспільство дорослих. Повноліття супроводжувалося та іншими ініціоннимі діями, називалися "гембуку", або "генпуку".

Під час обряду статевої зрілості ініціанту, за стародавнім звичаєм, вперше робили зачіску самурая - сакаякі: збривали волосся у лоба і зав'язували на маківці вузол волосся (мотодорі). Юнакові надягали спеціальний високий головний убір - ебосі, пристосований для носіння мотодорі. Людина, який під час церемонії надягав на голову молодої буси ебосі, називався "усіромі", тобто опікун, або ебосі-Оя (букв. "батько по головного убору "). У Японії обряд ініціації був поширений як серед аристократії, так і простого народу з часів старовини. Починаючи з періоду Нара (710 - 794) юнаки аристократичних сімей церемоніально ініціювалися по ритуалу, визначеному впливом китайських звичаїв. Цей обряд називався "уи-кобури", або "какао" (какао-но Сікі) - "перша носіння корони ").

У зв'язку з гембуку самурай одягався вперше в одяг дорослої людини, а в її комплект входити-дили широкі шаровари (хакама), схожі на спідницю і були особливим відзнакою стану воїнів. Їх перше урочисте вдягання було сімейним святом і пов'язувалося з відвідаю-ням храму божества - покровителя роду повнолітньої.

До складу ініціаціонних дій входили отримання дорослого імені, церемоніальне співжиття зі своєю нареченою (ходу-авасе), випробування сили самурая і т.д.

Опікуном що піддавався гембуку зазвичай просили стати сильного та могутнього феодала, чому самураї надавали дуже велике значення і що розглядалося як прийняття взаємних зобов'язань сеньйора і буси.

Отримавши зброю і пройшовши обряд ініціації, молодий самурай знаходив свободу і незалежність у діях, був сповнений почуття самоповаги та відповідальності. Він ставав повноправним членом своєї спільноти.

Само собою зрозуміло, що, будучи професійними воїнами, самураї мали основне увагу приділяти військовому ремеслу і визнавати тільки його єдиним заняттям, гідним "шляхетного" людини, тобто бусі. Весь комплекс того, що культивував в собі кожен самурай, всі духовні та фізичні здібності були підпорядковані в кінцевому рахунку єдиного і головного моменту - оволодіння військовим майстерністю, без якого було б безглуздим саме поняття "самурай". Від ступеня військової і фізичної підготовленості самурая залежало вища вимога кожного вояка: вміння боротися (з зброєю або без зброї) з противником і перемагати його. Це зумовило те, що, готуючи себе до основного в житті - війні, бусі постійно вдосконалювали мистецтво воїна і фізичну підготовку вже з раннього дитинства, вправляючись у володінні зброєю, виховуючи тілесну і духовну твердість, хоробрість і рішучість.

Відмінною особливістю всіх японських видів військових мистецтв (бугей) було те, що основний акцент при оволодінні ними робився насамперед на морально-моральну сторону і розвиток "духовних здібностей самурая", тобто психічної врівноваженості воїна, а потім вже на формування фізично розвиненої особистості. Моральний зміст таких дисциплін, як кендо, кю-до і т.д., показується ієрогліфом, який у поєднанні з іншими звучав як "до", будучи основою цих слів, що говорить про моральний принципі і що має також глибокий зв'язок з релігійними аспектами життя військового стану. Моральний принцип у військових тренуваннях японських воїнів був обумовлений вченням Конфуція. У Конфуціанство "до" розглядалося як певна етична категорія. Що ж до релігійного аспекту, то основою зробити була безпосередній зв'язок "до" з дзен-буддизмом.

Пізнання "до" ( "правильного істинного шляху", або "правди") вважалося головним у фехтуванні, стрільбі з лука, боротьби без зброї, плаванні та т.д. (де вона була як би утворюючим ідеалом самурая, досягнення якого означало у філософському сенсі пізнання самого себе), необхідним для гармонійного розвитку індивідуума.

Східна філософська традиція часто називає "до" "шляхом", володіє жізнедарящімі силами, що випускає промені світла, подібно до сонця. У цьому плані "до" ідентичне поняттю "дао", трактувалася у філософії та естетиці Китаю як вічна і невід'ємна першопричина всього існуючого духовного і матеріального і ототожнюється об'єктивним ідеалізмом з джерелом речей і явищ світу, з "шляхом" пріроди. Відповідно до цього теоретики військових мистецтв вважали, що "до" як первинна субстанція може одноразово пробуджувати в людині "цінне" явище, що розуміється лише інстинктивно, містично, що дозволяє індивідууму стає причетним цілі "великого вчення". У військових мистецтвах самураїв "до" носило характер утворює ідеалу і початку, без яких ці мистецтва були неможливі. Метою й суттю боротьби було досягнення і зіткнення кожного воїна з "до", тобто злиття одиничного і цілого. Іншими словами, "до" повинно було допомогти самураю знайти "одиничне буття у всім "," увійти в зіткнення з божественним (божеством), вловити його присутність, побачити його існування. Це узгоджується з дзеновскімі положеннями про "початкової природі Будди", яка присутня у всьому (живому і неживе), яка осягається людиною за допомогою саторі, набуття нірвани на землі, серед живих.

Таким чином, самурай досліджували те, що "до", повинен був досягти військової майстерності, що стикається з "істинним шляхом", і "увійти у повну гармонію з природою ", з якою людина складає нероздільне ціле. Переважна значення мала внутрішня підготовка воїна, на що зверталося більше уваги, ніж на напругу зовнішніх фізичних сил самурая. Вирішальним фактором у справі вироблення сили духу була медитація. За допомогою дзадзен - духовної основи військово-спортивного освіти самураїв, покликаної, за виразами тлумачів дзен-буддизму, допомогти в досягненні гармонії з "негативним ніщо", воїни повинні були розвинути у себе психічно врівноважений стан для виконання своїх основних, військових функцій, а також для не менш важливої справи -- тренувань у фехтуванні, стрільбі і т.д., які у свою чергу виступали як репетиції власне бойових дій. Це був стан "підвищеної готовності ", яке ні в якому разі не означало" малодушно сонливості ". самурай військовий бусідо

Незважаючи на низку суто містичних елементів, медитація по системі дзен мала і раціональне зерно. Перш за все це стосується постановки правильного дихання, що вкрай необхідно за будь-яких фізичних вправах. Перед тренувальним боєм самураї звичайно приймали пози, характерні для дзен-буддійських ченців, що приготувався до споглядання, і намагалися дихати глибоко і рівномірно. Це заздалегідь готував органи дихання до фізичної праці та сприяло подальшому ритмічного функціонування легенів під час самої сутички з противником, коли різко зростала потреба організму в кисні.

Переважне духовне напруження, що сприяло розвитку самовладання, холоднокровності і тверезості думки при всіх вправах, однак, не означало, що у військових мистецтвах самураїв фізичний фактор (сила і витривалість) розглядався як несуттєвий. Будучи другим утворюючим елементом у військових дисциплін, фізичне виховання вимагало від воїна кропіткої відточування техніки, розвитку фізичної сили, витривалості, вироблення майже інстинктивною феноменальною реакції і координації рухів. Все це досягалося в результаті щоденних і багатогодинних тренувань.

ВИСНОВКИ

Людське життя змінюється з тисячоліття в тисячоліття, з століття в століття, з дня у день. Змінюється й форма управління суспільством, і способи виробництва необхідних йому речей, і комунікативні засоби спілкування.

Єдиною ж незмінною річчю протягом існування людського суспільства залишається його психологія: моральні норми, етичні принципи в відносинах між людьми. Для розгляду цих відносин як не можна краще підходить унікальний стан в порівнянні з усіма іншими,що існували раніше. Це стан самураїв Японії.

Крім того, як і раніше, так і зараз японське суспільство шанує середньовічних воїнів, виражаючи це у проведенні численних свят,присвячених самурайської історії. Як і раніше, ці свята, розраховані на виховання молоді в дусі самурайських традицій, щорічно нагадують про Минулого стану воїнів. Хоча формально самурайства і було скасовано у другій половині 19 століття, фактично японське суспільство сьогодні буквально дихає багатьма принципами військового стану колишніх століть.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Брайант Э. Самураи Издательство: АСТ, Астрель, 2005, 72 с.

2. Данн Ч. Традиционная Япония. Быт, религия, культура М.: ЗАО Центрполиграф, 2006 г. , 222 с.

3. Дацышен В.Г. Новая история Японии Красноярск: КГПУ им. В.П. Астафьева. 2007. - 200 с.

4. Тёрнбулл С. Самураи. Военная история. / Перевод с английского А.Б. Никитина. -- СПб.: Евразия, 1999 .

5. http://www.ay.ru/japan/

6. http://www.fido.sakhalin.ru/wayofsword/

7. http://www.professional.spb.ru/fizo.shtml

8. http://www.mesago-jp.com/

9. http://leit.ru/modules.php?name=Pages

10. http://www.aikido.km.ru/default.htm

11. http://anime.dvdspecial.ru/Japan/index.shtml

Размещено на Allbest.ru