Пам’ятки духовної культури первісного суспільства на території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національній університет імені Тараса Шевченка

Історичний факультет

Реферат

з курсу «Історія первісного суспільства» на тему:

«Пам'ятки духовної культури первісного суспільства на території України»

Викладач: Гладких І.М.

Виконала: студентка 1 курсу

історичного факультету (заочне відділення)

Лиженко Анна

Київ 2011

ПЛАН

Вступ

1 Поняття духовна культура

2 Пам'ятки первісної культури на території України

3 Пектораль із кургану «Товста могила»

3.1 Поняття курган та його структура

3.2 Історія Пекторалі із кургану «Товста могила»

4 Археологічний комплекс Кам'яної Могили

4.1 Заповідник «Кам'яна Могила»

4.2 Історія заповідника «Кам'яна Могила»

Джерела та література

ВСТУП

Культура кожної людської спільноти відображає певний ступінь розвитку матеріальних, духовних і суспільних здобутків, які творять відповідний ґрунт для людини, її способу життя та мислення. Первісне суспільство в історичному розвитку охоплює величезний період - від появи людини до виникнення перших цивілізацій. Упродовж цього часу сформувався фізичний тип сучасної людини, яка, пристосувавшись до клімату, створила найпростіші житла й знаряддя праці, започаткувала творення духовних цінностей, виробила первісні форми організації громади та правила взаємовідносин між її членами.

Первісна епоха властива всім без винятку формам людської спільноти. Звичайно, кожній з них притаманний свій історичний шлях розвитку, однак доцільно виходити з того, що первісна історія суспільства, його культура мають узагальнювальний характер. Поєднуючи воєдино все первісне суспільство, культура виступає як загальнолюдський здобуток, а вся людська спільність - як носій цієї культури.

Важливими джерелами для вивчення культури первісного суспільства є археологічні, етнографічні й антропологічні матеріали, а також фольклорні пам'ятки, здобутки лінгвістики, геології, палеоботаніки. Саме на їх основі розроблено періодизацію первісного суспільства, його культури.

1 ПОНЯТТЯ ДУХОВНА КУЛЬТУРА

Духомвна культура - складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на осібній та особливій ролі мистецтва та філософії та почасти заперечують проти включення науки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури.

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолюту людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм.

Поділ культури на матеріальну і духовну, одна з яких є продуктом матеріального, а інша духовного виробництва, здається самоочевидним. Ясно і те, що предмети матеріальної і духовної культури можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори станкового живопису служать різним цілям. Так що функціональне розходження між матеріальною і духовною культурою дійсно існує. Але разом з тим і те й інше є культурою, що несе в собі матеріальне і духовне в їхній єдності. У матеріальній культурі укладене формуюче її духовний початок, оскільки вона завжди є втілення ідей, знань, цілей людини, що тільки і робить її культурою; продукти ж духовної культури завжди замасковані в матеріальну форму, тому що тільки в такий спосіб вони можуть бути об'єктивними і стати фактом громадського життя. Усе це дає підставу говорити про культуру як таку, незалежно від її розподілу на матеріальну і духовну. Матеріалістичний підхід до культури полягає не в розрізненні матеріальної і духовної культури, а у визнанні її органічного зв'язку з розвитком усього суспільства.

2. ПАМ'ЯТКИ ПЕРВІСНОЇ КУЛЬТУРИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Первісне суспільство - найдовший період часу, що знаменував появу людини та перехід її від некультурного стану до культурного. За цей час відбулося зародження людини сучасного типу (homo sapiens), утвердження екзогамії, перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого, відділення скотарства від землеробства, а поява зародків писемності (піктографічне письмо) свідчила про перехід від доісторичних часів розвитку людства до історичних.

Серед численних пам'яток особливе місце посідає Пектораль із Товстої могили і своєрідний археологічний комплекс Кам'яної Могили.

3 ПЕКТОРАЛЬ ІЗ КУРГАНУ «ТОВСТА МОГИЛА»

3.1 Що таке курган

Кургани втілювали в собі образ Всесвіту, їх напівсферична форма розумілася як небесна сфера, а кам'яне кільце по підошві (кромлех) слугувало кордоном між світом живих та померлих. Кургани були уособленням належності землі предкам, вони неодноразово використовувалися для поховань і містили в собі культові споруди - вівтарі, жертовники, майданчики для відбування тризни. Разом з тим кургани позначали кордони розселення окремих племен, вони простягалися вздовж давніх шляхів, що дає можливість вивчати по них стародавню топографію.

Рисунок - Загальні розрізи кургану «Товста Могила»: 1 - поверхня кургану; 2 - стародавній чорнозем; 3 - кромлех; 4 - глиняні викиди з гробниць; 5 - материк; 6 - реконструкція первісного насипу

Найвідомішою знахідкою зі скіфських курганів є знахідка скіфської пекторалі вагою 1150 грам та 2300 років давності. Її було знайдено в 1971 році в Товстій Могилі

3.2 Історія Пекторалі із кургану «Товста могила»

Золота пектораль - шедевр давніх майстрів, складність сплетення фігур, їх ракурси мовлять про розвинутий рівень майстерності. Пектораль (від лат. pectoralis - нагрудний) - дорогоцінна металева нагрудна прикраса, що її носили як ознаку влади фараони, єврейські первосвященики, римські сановники. Пектораль відома у скіфів, а також носіїв давніх культур Америки. Золота пектораль із кургану Товста Могила (IV ст. до н.е.) з точки зору розуміння людиною Всесвіту є знахідкою світового значення, яка поповнила широкий арсенал шедеврів мистецтв Скіфії та є суттєвою складовою при формуванні світогляду на скіфську культуру. При всій унікальності пам'яток, які формують цей арсенал, пектораль займає серед них одне із перших місць.

Поняття «пектораль» узвичаїли французи під час розкопок єгипетських пірамід. Так назвали велику золоту нагрудну прикрасу, широко розповсюджену на Давньому Сході. У скіфів вона зустрічалася досить рідко. Але якщо попередні знахідки такого роду являли собою прості золоті пластини, то пектораль з Товстої Могили - це складний високомистецький твір, у якому біля 50 персонажів - фігурок людей, тварин, птахів, комах, - виконаних у техніці високого рельєфу, майже повної скульптури.

Основу - каркас добутку - складають чотири кручених пустотілих джгути, які поділяють поле пекторалі на три месяцеподібних яруси. На нижньому з них представлені сцени боротьби тварин: напад грифонів на коня; лева і леопарда - на дикого кабана й оленя; гонитва собаки за зайцем. Навіть стрибунці показані так, немовби сидять проти один одного у загрозливій позі.

Середній ярус перекритий золотою пластиною, на тлі якої поміщені рослинні пагони, розкидані фігурки птахів. І нарешті, на верхньому ярусі - домашніх тварини скіфів - кінь, корова, вівця, коза. Серед них і чотири людські фігурки. У центрі двоє скіфів шиють сорочку з овечої шкіри, в руках у них голки. Над ними висить футляр з луком та стрілами - горит. Ось юний скіф доїть вівцю, а ось він сидить з амфорою, у яку, мабуть, злив молоко, і збирається закупорити її.

Всі деталі виконані з надзвичайною художньою силою.. Кожна фігурка була відлита окремо, потім дороблена вручну чеканом, потім їх прикрутили золотим дротом до каркасу (шматочки його так і залишилися на пекторалі) й зпаяли. Склалася цільна, вдало побудована композиція. Паяли, мабуть, ртутним розчином золота, припоєм дуже гарним: незважаючи на те, що пектораль довгий час знаходилася у вологому ґрунті, під величезною масою глини, яка на неї впала, вона тільки місцями трохи деформувалася, але жодна деталь не відпала. Нижній і верхній яруси виконані у зовсім різних манерах. Якщо на нижньому все у русі, експресії, то на верхньому, навпаки, дія відбувається в спокійному, неквапливому ритмі. І ця різниця настроїв врівноважується середнім ярусом - пластиною з рослинними мотивами, що створює гармонічну, завершену ритмічну картину.

Зміст пекторалі надзвичайно складний. Це не простий набір випадково поєднаних фігурок, а велика, цільна трьохчасна композиція, яка відбиває космогонічні уявлення індоіранських племен, до яких належали скіфи. У протиставленні верху й низу пекторалі відбито внутрішнє й зовнішнє. Скіфи поділяли світ на три сфери: небесну, земну й середню - сферу людей і тварин. І ось, для того щоб показати сферу богів, вони зобразили сцени боротьби тварин. Пектораль була присвячена Новому Рокові, який святкувався в день весняного рівнодення. У цей час відзначалися сили землі, що відроджуються: старе вмирало і народжувалося нове. Народження цього нового передається через вмирання старого. Зображено боротьбу тварин, які пожирають одна одну, щоб відродитися. А відродитися вони можуть від землі, що представляє середній ярус з рослинними мотивами: у них вгадується древо життя з сидячими на ньому пташками. Нарешті, від злиття землі й неба з'являється сфера, населена людьми, що і показано на верхньому ярусі пекторалі.

Тут зображені, здавалося б, звичайні, буденні сцени. Одні шиють сорочку, інші зайняті доїнням овець. Але високе загальне звучання твору дозволяє припускати, що це не просто буденні сцени. Швидше за все скіфи готують якесь культове одіяння до свята весняного рівнодення. У цей день розігрувалася картина того, як, за їхніми уявленнями, спочатку виникав світ. Головним епізодом ритуалу було одруження царя з верховним божеством, після чого він вважався залученим до вищого світла й міг дарувати землі благополуччя і животворящі сили. І це повинно було відбуватися, мабуть, у тій сорочці, що шиють спеціально для такого випадку. А юнаки, зайняті доїнням, готують напої та їжу для свята.

Річ ця - культового характеру, її призначення повинне було відповідати певній посади людини, що носила її й забрала з собою в могилу. Можна припустити, що це був не просто цар, а цар-жрець (про те, що такі були серед скіфів, що вони приносили жертви під час свят, говорить і Геродот). Тому знахідка пекторалі в Товстій Могилі може вказувати на те, що курган цей належав царю-жерцю, імені якого ми, на жаль, ніколи не довідаємося.

Висновок: У будівництві відбивалися релігійні уявлення, разом з тим кургани полегшували орієнтування в одноманітному степовому просторі. Спорудження насипів вимагало мобілізації зусиль усього колективу і керівництва ним з боку старійшин, що сприяло виокремленню розумової праці і поділу суспільства за соціальним статусом та рангом. Але в курганах бронзової доби немає матеріальних коштовностей і значущість похованих визначалася не їхнім багатством, а кількістю праці, яку соплемінники померлого вкладали у будівництво останнього приміщення для тіла. Такі кургани і сьогодні залишаються на території Дніпропетровська, поблизу жилих масивів : «Тополя II», у Діївці, і на «Західний» та «Північний».

4. АРХЕОЛОГІЧНИЙ КОМПЛЕКС КАМ'ЯНОЇ МОГИЛИ

Наші знання про цивілізації далекого минулого весь час вдосконалюються. При цьому XX сторіччя дало ряд сміливих гіпотез і відкриттів щодо найвідоміших древніх культур: шумерської, вавілонської, єгипетської, індійської, давньослов'янської тощо. Сьогодні ми познайомимо читачів ще з однією гіпотезою, яка змінює фундаментальні уявлення про влаштування давнього світу, роль і місце в ньому нашої землі, наших святинь

культура первісний кам'яні могили пам'ятка

4.1 Заповідник «Кам'яна Могила»

Заповідник «Кам'яні Могили» - один з чотирьох відділів Українського державного степового природного заповідника Національної академії наук України. Заснований 5 квітня 1927 року як особлива природоохоронна територія місцевого значення, як історична і природна пам'ятка України.

Район урочища «Кам'яні Могили» має велику геологічну, біологічну, історико-археологічну і художньо-емоційну цінність. На його теренах створено багато витворів образотворчого і літературного мистецтв, художніх фоторобіт, відеофільмів, ведеться постійна наукова і просвітницька робота. Кам'яні Могили відвідуються щорічно близько 15000 туристів.

Заповідник відрізняється великим розмаїттям біологічних видів, що мешкають тут. 18 видів рослин, що занесені до Червоної Книги України, безперешкодно розвиваються на цій заповідній території. Велику наукову цінність уявляє собою незайманий степ, у межах Кам'яних Могил. Окремо вивчаються ґрунти, які утворювалися степовою рослинністю багато тисячоліть.

4.2 Історія заповідника «Кам'яна Могила»

Кам`яна Могила - державний історико-археологічний заповідник, розташований під Мелітополем у Запорізькій області. Периметр цієї гори - майже 3 кілометри, її висота сягає 12 метрів. Близько 3 тисяч каменів різних розмірів, гроти, впадини, тріщини

Кам'яна Могила утворилася на місці величезного древнього гейзера чи грязьового вулкану, який припинив свою діяльність близько 5 млн. років тому. Його жерло забите своєрідною пробкою із спресованого і закам'янілого за мільйони років піску. Під дією сонця, вітру і води кам'яний масив почав розпадатися на окремі частини, всередині утворилися пустоти, схожі на бджолині стільники. У теперішньому вигляді Кам'яна Могила значною мірою втратила давню велич. Але й та частина, що збереглася дотепер, вражає своєю грандіозністю.

Відомий український археолог Юрій Шилов стверджує, що Кам'яна Могила відзначається особливою енергетикою. На поверхні Землі виходи такої енергії фіксуються аерофотозйомкою у вигляді кілець. Геологи і геофізики називають їх мантійними каналами і вважають, що вони «висвердлюються» свого роду завихреннями у гравітаційному полі, що йде від Сонця до планет. Аерофотознімки, які Шилову вдалося отримати в Центральному архіві США у Вашингтоні, показують на місці Кам'яної Могили циркульне правильне коло діаметром близько 200 метрів. Прилади підтверджують наявність потужної енергетики, відеоапаратура часто ламається, поводить себе дуже дивно - сама вмикається і вимикається. Люди ж, які перебувають поблизу гори, переповнюються особливими відчуттями радості і блаженства.

Кам'яна Могила давно приваблює до себе дослідників. Перші повідомлення про цю пам'ятку датуються 1778 роком. Наприкінці XIX століття археолог М. Веселовський виявив в одному з гротів таємничі знаки, але не надав їм особливого значення. Лише через піввіку українські вчені звернулися до написів і малюнків Кам'яної Могили, їх вивченням у різний час займалися археологи О. Бадер, М. Рудинський, В. Даниленко, В. Гладилін, Б. Михайлов

Борис Михайлов, який нині є директором державного музею-заповідника «Кам'яна Могила», впродовж ряду років провів величезну копітку роботу з дослідження написів Кам'яної Могили, уточнення копій, виконаних його попередниками, збереження-консервації гротів і печер, які становлять величезну історичну цінність. Результатом 30-річної праці

Б. Михайлова стали підготовлені ним книги-дослідження, а також фотоальбом «Кам'яна Могила - світова пам'ятка древньої культури в Україні», що вийшов друком восени 2003 року. У фотоальбомі вміщено знімки написів і малюнків, яким понад 10 тисяч років.

Спроби археологів прочитати виявлені ними написи наштовхувалися на відсутність глибоких знань з таких древніх мов, як шумерська і єгипетська, що могли пролити світло на таємниці древнього письма жерців Кам'яної Могили. У липні 1994 року на запрошення Юрія Шилова до заповідника прибув Анатолій Георгійович Кифішин - один із не багатьох у колишньому СРСР шумерологів. Впродовж кількох десятиліть учений зумів досконало вивчити мову й культуру шумерів. Повірити в те, що в Україні знаходиться протошумерський релігійний центр і збереглися прадавні шумерські знаки, Кифішину було дуже важко: «Шумери - й Україна? Хіба міг бути між ними зв'язок? Що тут могли робити мої чорнобороді й чорноокі герої, творці однієї з найвеличніших цивілізацій світу, носії найдревнішого відомого письма?»

Несподівано для себе в музеї, розміщеному на території заповідника, Кифішин дуже швидко зміг прочитати напис на одному з планшетів, що являв собою копію знаків з грота Кам'яної Могили. Вражений тим, що йому вдалося так легко зрозуміти перший же напис, Кифішин взявся за дешифрування письма, знайденого на Кам'яній Могилі. Результатом напруженої кількарічної праці вченого стало видання капітального дослідження під назвою «Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ-ІІІ тис. до н. е.». Книгу було представлено на суд вчених і громадськості восени 2001 року, і вона викликала суперечливу реакцію - від палкої підтримки до замовчування і нападок.

Усього дослідниками було виявлено 62 печери та 160 кам'яних табличок з письменами. Як стверджує Анатолій Кифішин, йому вдалося розшифрувати написи на 40 панно й 16 табличках. Вчений дійшов висновку, що піктограми Кам'яної Могили є протошумерськими, а сама вона протягом тисячоліть виконувала роль духовно-релігійного центру.

На одній із плит Кифішин прочитав напис, накреслений великими, до одного метра висотою, знаками, - «Шу-Нун», що в перекладі з шумерської означає буквально «Рука Цариці» («Закон Володарки»). Кифішин вважає, що це самоназва святилища. До речі, видатний російський мовознавець М. Марр був переконаний, що українське дієслово «шукати» споріднене з шумерським «шу» - рука. А київський дослідник С. Пауков виводить від назви «Шу-Нун» українські слова «шана» і «шанувати».

А. Кифішин розшифрував календар Кам'яної Могили, якому понад 14 тисяч років, а також з'ясував, що протошумерські піктограми «зерно», «ячмінь», «плуг», «колесо» вперше з'явилися на Кам'яній Могилі, в Подунав'ї та Придністров'ї в V-IV тис. до н. е. Як пише у своїй книзі вчений, в процесі роботи йому стало ясно: «Кам'яна Могила - це грандіозний древній архів, який дозволить пролити нове світло на історію цивілізації Шумеру». Обґрунтовуючи своє відкриття, Кифішин наводить приклади протошумерських піктограм з півдня Франції, Трансільванії, Подунав'я, Придністров'я, які точно датовані зарубіжними археологами

З ім'ям Кифішина пов'язане також «прочитання» текстів святилища одного з найдревніших міст світу - Чатал-Гуюка. Воно знаходиться на території сучасної Туреччини в Центральній Анатолії, і час виникнення його датується приблизно 6500 роком до н. е. Структура міста була наскрізно ритуальною, житла в ньому чергувалися з великою кількістю святилищ. Увагу Кифішина привернуло зображення «богині, що народжує» в одному з цих святилищ. Усі вчені приймали візерунки на покривалі богині за орнамент. Придивляючись до зображення, Кифішин зміг виявити, що 9 написів, розміщених на покривалі богині, співвідносяться з рядом текстів Кам'яної Могили. Причому, на думку вченого, написи з Чатал-Гуюка дуже близькі до шумерських, їх легко читати, а знаки на Кам'яній Могилі більш архаїчні і читати їх складніше.

Останнім часом європейська наука прийшла до визнання факту існування єдиної матеріальної і духовної культури, включаючи спільну мову, у палеолітичного населення Європи від Ла-Маншу до Уральських гір до часу останнього обледеніння, що настало більше 20 тисяч років тому. Вперше цю думку висловив радянський археолог С. Зам'ятін ще піввіку тому.

За С. Зам'ятіним, «культура верхньопалеолітичного населення прильодникової Європи на всьому її величезному просторі на цей час була єдиною і могла скластися лише за умови реального спілкування». Гіпотезу археологів підтверджують антропологи й генетики. Згідно з їхніми даними, близько 80% європейців походять від спільних пращурів часів палеоліту. За П. Андерхіллом, близько 24 тисяч років тому в Європі склалися три великі спільноти, які жили на території Іспанії, Балкан, України; їх нащадки переважають зараз на північному сході, в центрі та на сході континенту.

Дослідник В. Мойсеєнко наводить такі цікаві дані: «Коли генетики зі Стенфорда розшифрували результати вивчення хромосоми «Y» у понад тисячі чоловіків із 25 країн Європи, то виявилося, що предки третини з них колись, а точніше в палеоліті, проживали на території нинішньої України. І в цьому немає нічого дивного, тому що під час максимуму обледеніння Центральна Європа була практично безлюдною. Люди ховалися від холоду на території нинішньої Франції, Іберійському та Апеннінському півостровах, Балканах і в Причорномор'ї. Результати зазначених досліджень підтверджує і Ріхард Віллемс із Тарту. За даними його групи, зазначений відсоток може становити 25-55%.

Відомий учений Дж. Кемпбелл, що здійснив дослідження витоків світової міфології, виявив дві основні міфогенетичні зони світу: агрокультурно-підекваторіальну і мисливсько-прильодовикову. Епіцентром другої з цих зон, на його думку, була територія нинішньої України. Про це він пише у своїй книзі «Маски Бога: примітивна міфологія».

Анатолій Кифішин, який вивчив величезну кількість древніх шумерських пам'яток, вважає, що йому вдалося продовжити писемну історію людства до XVIII тис. до н. е. Він називає Кам'яну Могилу не єдиним релігійним центром у ті давні часи. Подібне святилище було виявлене в районі сучасного Фонтенбло під Парижем. Древні письмена, на його думку, були поширені на величезному просторі від Піренеїв до Уралу і Південного Казахстану, їх знайшли на уральських скелях під Свердловськом, на 29 плитах-кромлехах на Черкащині, в печерах Південної Франції, в піренейській печері Альтаміра.

Знаки, які дослідники виявили в різних регіонах Європи, повторюються протягом тисячоліть, що свідчить про добре налагоджений зв'язок між племенами в ті далекі часи. Важливою особливістю написів Кам'яної Могили є те, що в них наявні посилання на таблички, ще древніші або наділені особливою святістю. 160 таких табличок були знайдені В. Даниленком та Б. Михайловим і чекають на своє прочитання. А. Кифішин називає їх «першоджерелами» і вважає, що «форма посилання на ще давніший зв'язок, відома саме в Шумері, зв'язує з ним Приазов'я глибоким ритуальним зв'язком». Вчений підкреслює у своїй книзі: «Навряд чи Шумер, класична цивілізація Дворіччя, дав настільки архаїчну форму, як архів Кам'яної Могили. Швидше навпаки, вона була «метрополією» і Шумеру, і багатьох інших центрів «письмових культур» розглянутого ареалу».

Один із найавторитетніших знавців культури шумерів Лео Опенгейм у книзі «Древня Месопотамія» проаналізував проблему витоків шумерської писемності і прийшов до висновку: «Майже не викликає сумніву, що принцип логографічного письма був винайдений нешумерськими попередниками тих месопотамців, яким належать найбільш ранні з визнаних шумерськими написи на глині». Вчений констатує: «Клинописні тексти надають унікальну можливість побачити еволюцію системи письма. Зараз можна простежити майже всі стадії, крім найпершої.

У давніх шумерських поемах розповідається про багату країну Аратту, з якою підтримували дуже тісні зв'язки ранні шумерські правителі. У прочитаних ученими текстах Аратта змальована могутньою державою, покровителькою якої була богиня любові і війни Інанна. Між Араттою і Шумером велася жвава торгівля, з часом для ефективного зв'язку між ними було створено перше письмо. Про це розповідається в шумерській поемі «Енмеркар і правитель Аратти». Ряд учених вважає, що саме Аратта, яка відіграла головну роль у розвитку Шумеру, його культури, релігії, писемності, була прабатьківщиною шумерів.

С. Крамер був переконаний, що легендарна Аратта знаходилась у північно-західній частині Ірану, неподалік від узбережжя Каспійського моря. Інші дослідники називають місцем її знаходження райони на півдні Афганістану або сході Ірану.

Вперше думку про те, що Аратта знаходилася на території сучасної України, висловив А. Кифішин. Як стверджує вчений, він виявив піктограму «Аратта» серед написів Кам'яної Могили. Розповівши в одній зі своїх статей про протошумерські знаки, виявлені на Подунав'ї європейськими вченими понад 50 років тому, Кифішин висловив припущення, що згадувана шумерами Аратта є Трипіллям. Цікаво, що серед знаків-символів, які українські археологи знайшли на трипільському посуді, є відомі давнім шумерам зірка Іштар, знаки «рослина», «вода», «будинок».

Гіпотезу про Аратту як державу на теренах сучасної України відстоює Юрій Шилов. Він називає Аратту країною осілих землеробів і скотарів, в основі якої був общинний уклад, заснований на принципах рівності, свободи, братерства. Керівництво цією державою здійснювали жерці, які пильно стежили за дотриманням законів. На думку Шилова, Аратта була започаткована 6200 року до н. е. і стала «ядром первинної спільноти індоєвропейських народів». Пізніше від Аратти відділилася група племен, які, переселившись до Індії, утворили там державу Бгарату - «Божественну Аратту».

Як зазначає у своїй книзі А.Кифішин, написи на Кам'яній Могилі виконані дуже архаїчним письмом, яке ще нікому не вдалося прочитати, тому доводилося йти виключно інтуїтивним шляхом, який визначався сумою знань і уявлень автора, що «сформувалася у підсвідомості за довгі роки роботи над ранньошумерськими текстами». Отже, Кам'яна Могила, яка зберігала свої таємниці впродовж тисячоліть, нарешті «відкрила уста» і заговорила. І ми почули розповідь про відомих із шумерських клинописних текстів богів і богинь - Енліля, Нінліль, Ніндару, Енкі, Інанну-Іштар...

Вчені висловлюють припущення, що від імен бога Енліля та його дружини Нінліль походять слов'янські Лель та Ляля, а ім'я глибоко шанованої в Аратті й Шумері Інанни з часом трансформувалося в такі знайомі українцям слова «неня», «ненька».

Богом грози в шумерів був Ішкур. Піктограма, що його позначає, дуже часто зустрічається на стінах гротів Кам'яної Могили. Найдавніші позначення Ішкура А. Кифішин знайшов серед написів у печерах Західної Європи. Юрій Шилов припускає, що прадавнє слово «Ішкур» збереглося у східних слов'ян у вигляді назви змія Ящера (Яші), з яким часто ведуть боротьбу персонажі українських та російських казок.

А. Кифішин переконаний, що саме написи Кам'яної Могили послужили першоджерелом для ряду міфологічних сюжетів, відображених пізніше у шумерських, вавилонських, ассирійських текстах. Один із таких сюжетів - Всесвітній потоп. За геологічними й археологічними даними, у середині VI тис. до н. е. відбувся прорив через Босфор Середземного моря і затоплення тогочасного озера, яке перетворилося на Чорне море. Тоді рівень озера піднявся на 100 метрів. Розповідь про цей грандіозний природний катаклізм знайшла своє відображення в написах Кам'яної Могили, а потім, через шумеро-вавилонські джерела, потрапила й на сторінки Біблії.

Відкриття Анатолія Кифішина називають геніальним. Воно стало можливим завдяки його титанічній праці, підтримці і допомозі з боку ініціатора досліджень Кам'яної Могили Юрія Шилова, директора заповідника Бориса Михайлова, мецената Олександра Поліщука, яким було здійснено видання книги про Кам'яну Могилу - цей воістину грандіозний архів древності і свого роду першу у світі бібліотеку. Ї

Сучасна офіційна наука дуже обережно ставиться до результатів наукової роботи Анатолія Кифішина, бо, як пише В. Мойсеєнко, «визнання того факту, що піктограми Кам'яної Могили і культури Кукутені-Трипілля є протошумерськими, кардинальним чином змінить наше розуміння першовитоків людської цивілізації на території нинішньої України і Європи взагалі».

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/.

2. Словник іншомовних слів / Укладач С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута - К.: Наукова думка, 2000. - 680 с.

3. Советский энциклопедический словарь / Научно-редакционный совет: А.М. Прохоров (пред.), М.С. Гилярова, Е.М. Жуков и др. - М.: «Советская Энциклопедия», 1980. - 1600 с., с илл.

4. Раевский Д.С. Модель мира скифской культуры. - М.: Изд-во «Наука». - 1985. - 255 с.

5. Мозолевський Б. Товста Могила: К.: 1979. - 248 с.

6. Marazov Y. Sacrifice of Ram on the Thracian Helmet from Cotofenesti. - Pulpudeva. Semaines Philippopolitaines de I'histoire et de la culture Thrace. 3. Sofia. - 1980. - p. 75-82.

7. Farkas A. Interpreting Scythian Art: East vs. West. - Artibus Asiae. - 1977/ - vol. №2. - р. 21-24.

8. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. - К.: Наукова думка, 1983. - 198 с.

9. Ghirshman R. Persia from the Origin to Alexander the Great. L., 1964 - 125 p.

10. Вронська Р.Ю. Вплив оздоблення скіфських речей на сучасні килими Півдня України // Матеріали ІІ-ї Миколаївської обласної краєзнавчої конференції «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». Том І. археологія і етнографія. - Миколаїв. - 1997. - С.131.

11. Пауков С.М. Пектораль. Тайны // E-mail: P.S. - @bk.ru.

12. http://uk.wikipedia.org/wiki/.

13. Давня історія України: В 2 т. - К., 1997-2000.

14. Археологія Української РСР: Т.1-3. - К., 1985-1987.

15. История первобытного общества. - М., 1988.

16. Історія релігії в Україні: В 10 т. - К.. 1996-1998.

17. Ковалева И.Ф. Север Степного Поднепровья в энеолите - бронзовом веке. - Днепропетровск, 1984.

18. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. - К., 1998.

19. Кравченко С. Скіфське золото // Наука и жизнь, № 9. - 1971. - С.10-12.

20. Микола Славинський. Пектораль // Віче, №3, 2006.

21. Скіфська пектораль // Сайт «Кампот» (Кам.-Подільський).

22. http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=38 стаття Олександра Губчин.

Размещено на Allbest.ru