Мистецтво Стародавнього Єгипту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Реферат

На тему:

Мистецтво Стародавнього Єгипту

Підготувала:

студентка 23 групи

психолого-педагогічного

факультету

Панежа Надія Олександрівна

Кіровоград 2011

План

Вступ

1. Мистецтво Стародавнього Єгипту

2. Мистецтво Древнього царства

3. Мистецтво Середнього царства

4. Мистецтво Нового царства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. В X -- VI тисячоліттях до н. е. коли клімат був вологішим, розрізнені кочові племена жили в саванах біля ріки Ніл, дельта якого ще була заболоченою. Племена займались збиральництвом, полюванням, пізніше рибальством. Зміна клімату в епоху неоліту примусила їх спуститися до заплави Нілу. Серед них були протосеміти, бербери і кушіти, зі змішування яких до IV тис. до н.е утворився єгипетський народ. Зростання населення, яке не могло більше існувати за рахунок полювання і рибальства, прискорило перехід до скотарства і землеробства. Потреба в додаткових посівних площах викликала необхідність утворення мережі каналів і дамб.

«Даром Нілу» назвав Єгипет Геродот, а єгиптяни Ніл -- «рікою, що дарує життя». Перших великих успіхів давньоєгипетська цивілізація і культура також змогли досягти завдяки Нілу.

Біля сер. IV тис. до н.е з багатьох невеликих територіальних утворень -- номів (яких на той час існувало біля 40) -- утворилися два царства: на півночі -- Нижній Єгипет, на півдні -- Верхній Єгипет (зі столицями в Ієраконполі і Буто). Остаточно країну об'єднав біля 3000 до н.е цар півдня Менес (Мена), що захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю «Білі Стіни» (грец. Мемфіс), що стала в 28 ст. до н. е. столицею Єгипту. З об'єднання Єгипту почалась династична епоха. До другого завоювання Єгипту персами в 341 до н. е. змінилося 30 династій -- за підрахунком єгипетського історика жерця Манефона (кін. IV -- поч. III ст. до н. е.) До кінця IV -- початку III тис. належать перші пам'ятки, написані єгипетським ієрогліфічним письмом.

З незапам'ятних часів давньоєгипетська цивілізація привертала увагу людства. Єгипет, як ніяка інша древня цивілізація, створює враження вічності й рідкої цілісності. єгипет мистецтво архітектура піраміда

На землі країни, що нині називається Арабська Республіка Єгипет, у стародавності виникла одна із самих могутніх і загадкових цивілізацій, що століттями й тисячоріччями притягала як магніт увага сучасників. У той час, коли в Європі й Америці ще панувала епоха кам'яного віку й примітивних мисливців, древні єгипетські інженери будували іригаційні спорудження уздовж Великого Нила, древні єгипетські математики розраховували квадрат підстави й кут нахилу Великих Пірамід, древні єгипетські зодчі зводили грандіозні храми, велич яких не здатне принизити час...

Історія Єгипту нараховує більше 6 тисяч років. Збережені на його території унікальні пам'ятники древньої культури залучають щорічно величезну кількість туристів із усього миру. Грандіозні піраміди й Великий Сфінкс, величні храми у Верхньому Єгипті, багато інших архітектурних і історичних шедеврів - все це як і раніше вражає уяву всіх, кому вдається ближче познайомитися із цією дивною країною.

Сьогоднішній Єгипет - найбільша арабська країна, розташована на північному сході Африки. Це - надзвичайно привітна країна. Гостей завжди зустрічають із відкритим серцем. Вас із інтересом розпитають про родину, роботу, про ваші враження від Єгипту. Також сердечно запросять вас у гості, хоча б на чашечку сподіваючись. Мільйони мандрівників відвідували Єгипет - багато хто приїжджали сюди знову й знову, і зараз Єгипет - одна із самих популярних країн миру в мандрівників із усього світла.

1. Мистецтво Древнього царства (300 - близько 2300 роки до н.е.)

Столицею Єгипту в епоху Древнього царства було місто Мемфіс, розташований на початку дельти Нила, недалеко від сучасної єгипетської столиці - Каїра. Мемфіс, одне з найдавніших міст миру, відігравав важливу роль в історії єгипетської культури. Пам'ятники Мемфіса зберегли нам найдавніші добутки єгипетської літератури. Мемфіс рано став і провідним художнім центром, що вніс величезний вклад у єгипетське мистецтво. Період Древнього царства був часом додавання основних форм єгипетської культури, починаючи від самої форми держави. Тоді ж, і саме в Мемфісі, визначилися й головні завдання, і характер єгипетського мистецтва, і співвідношення його видів, поступово зложилися основні типи архітектурних пам'ятників. В історії єгипетського мистецтва провідна роль належала архітектурі. Уже під час Древнього царства були створені грандіозні кам'яні будівлі - гробниці фараонів, піраміди. Це прагнення забезпечити особливу міцність культових споруджень і особливо гробниць, було пов'язане з найдавнішими віруваннями. Для історії єгипетської архітектури велике значення мало будівництво царських гробниць, на спорудження яких витрачалися величезні засоби. Саме тут застосовувалися технічні винаходи, нові ідеї зодчих. Класичним зразком такого роду споруджень є піраміди фараонів 4 - й династії (27 в. до н.е.) Хеопса, Хефрена й Микерина (греч. варіант їхніх імен). Їхня відточена форма, заснована на пропорціях “золотого розтину”, була гранично лаконічна й нескінченно виразна. Два елементи визначали закономірності форми: підстава, квадратне в плані, і сходження сторін в одній крапці, подібно тому, як все єгипетське життя сходилося, сфокусувалася в обожненому фараоні. Геніальна у своїй простоті пірамідальна конструкція несла художнє узагальнення самої суті єгипетського суспільства, підлеглого безмежної влади фараона.

Характерною рисою пірамід як архітектурних міркувань було відношення маси й простору: похоронна камера, де стояв саркофаг з мумією, дуже невелика, а підводили до неї довгі й вузькі коридори. Просторовий елемент був зведений до мінімуму.

Безроздільно панувала маса всієї піраміди, у той час як сама піраміда була завершальною частиною величезного просторового ансамблю: на березі Нила стояв невеликий нижній заупокійний храмик, від якого йшов довгий критий коридор. Піднімаючись по схилі Лівійського плоскогір'я, він підводив до верхнього заупокійного храму, розташованому в підніжжя піраміди. Ансамбль фараона Хефрена мав гігантського сфінкса, якого єгиптяни називали «батьком страху». Уважається, що це було зображення Хефрена в левиному образі (голова людини й тіло лева).

Виняткове місце в єгипетському мистецтві займає знаменитий Великий сфінкс. Основу Великого сфінкса становить природна вапнякова скеля, що за своєю формою нагадувала фігуру лежачого лева й була оброблена у вигляді колосального сфінкса, причому відсутні частини були додані з відповідно обтесаних вапняних плит. Розміри Сфінкса величезна: його висота - 20 м, довжина - 57 м. На голові Сфінкса царська смугаста хустка, на чолі висічений урей - священна змія, що, по віруваннях єгиптян, охороняє фараонів і богів, під підборіддям видне штучна борода, що носили єгипетські царі й знать. Особа Сфінкса бути пофарбовано в цегляно-червоний цвіт, смуги хустки були сині й червоні. Незважаючи на гігантські розміри, особу Сфінкса все-таки передає основні портретні риси фараона Хафра. У стародавності Сфінкс, колосальне чудовисько з особою фараона, повинен був вселяти разом з пірамідами подання про надлюдську міць правителів Єгипту. Велике місце в мистецтві Древнього царства займали рельєфи й розписи, що покривали стіни гробниць і храмів, причому й тут у даний період були вироблені основні принципи подальшого розвитку цих видів мистецтва. У Древнім царстві вже застосовувалися обидва види єгипетського рельєфу - і більше розповсюджений барельєф і властивий саме єгипетському мистецтву врізаний рельєф, при якому сама поверхня каменю, що служила тлом, залишалася недоторканої, а заглиблювалися контури зображень. Були відомі й два види техніки стінного розпису: більшість розписів виконувалося темперою по сухій поверхні, у деяких же гробницях цей спосіб сполучається із вкладкою кольорових паст у заздалегідь приготовлені поглиблення. Фарби були мінеральні : біла фарба добувалася з вапняку, червона - із червоної вохри, чорна - із сажі, зелена - з тертого малахіту, синя - з кобальту, міді, тертого лазуриту, жовта - з жовтої вохри. Розпису в ряді випадків відрізняються чудовим сполученням фарб. У відомих зображеннях гусаків з однієї гробниці в Медуме коричневі, жовті й червоні тони фігур одних птахів і сірі, чорні й червоні тони інших прекрасно оттеняються ніжною зеленню рослин. У період Древнього царства велике значення одержало художнє ремесло.

Судини з різних порід каменю - алебастру, стеатиту, порфіру, граніту, яшми; ювелірні вироби із золота, малахіту, бірюзи, сердоліку й інших напівкоштовних каменів, а також з фаянсових паст; художні меблі з коштовних порід дерева - крісла, носилки, намети, то з інкрустаціями із золота, те оббиті листовим золотом, дерев'яні ложа з художньо обробленими кістяними ніжками; виробу з міді, бронзи, глини - такий лише короткий перелік тих різноманітних предметів, які вже вироблялися протягом Древнього царства. Виробам художнього ремесла Древнього царства властиві такі ж строгі й прості, закінчені й чіткі лінії, якими відрізняється стиль усього мистецтва даного періоду. Такі контури й високих кам'яних циліндричних судин для зберігання пахощів, і неглибоких більших блюд, і різних ваз. Ця строгість і шляхетність ліній не відволікають уваги від головної принадності таких судин - чудово обробленого каменю, з якого вони зроблені. Строкатість брекчії, вигадливі сполучення вершкових, білих, жовтуватих хвилястих смуг алебастру, те паралельних, те нерівних, матові зелені або темно-сірі відтінки шиферу - все це як би підкреслюється самою формою ваз. Обробка всіляких матеріалів уперше освоювалася саме на виробах художнього ремесла, які показували тим самим широкої можливості декоративного використання даних матеріалів; краса полірованих поверхонь каменю й розмаїтість тонів блискучих кольорових фаянсів спочатку були освоєні в ремеслі, а потім використані в зодчестві й скульптурі. З іншого боку, ремісники, тісно пов'язані з народним мистецтвом, були постійними провідниками його животворящого впливу на твори професійного мистецтва.

Образотворче мистецтво Древнього Єгипту, представлене архітектурою, скульптурою, рельєфами й розписами, найтіснішим образом пов'язане із заупокійним культом. При цьому провідним видом була архітектура. Першим значним спорудженням у ряді грандіозних царських усипальниць була т.зв. східчаста піраміда фараона Джосера в Саккара (28 в. до н.е.).

З дітищем зодчого Імхотепа зв'язані два важливих моменти: перший - створення цілого ансамблю, що увібрав у себе комплекс заупокійних храмів, молитовень і дворів, що оточують 60 - метрову усипальницю. Ансамблевий початок підкреслювався стіною яка огороджує прямокутну територію заупокійного комплексу; другий - втілення ідеї збільшення гробниці по вертикалі. Виділення гробниць фараона за рахунок різкого збільшення масштабів відбивало зростаючу владу «синів бога».

Відмітна риса єгипетського образотворчого мистецтва його канонічність. характерні особливості, Що Оформилися, образотворчих форм, композиційного рішення стають обов'язковими для всіх наступних добутків певного жанру, начебто портретна скульптура, рельєф, розпис. При всім цьому єгипетське мистецтво проходить і деяку еволюцію, тому що щира художня творчість не може не реагувати на зміни, які відбуваються в духовній культурі суспільства.

У Древнім царстві виробляються строго певні типи статуй: варта з висунутою лівою ногою й опущеними руками, притиснутими до тіла (статуя Мікеріна з богинями, статуя Ранофера); сидяча, з руками, покладеними на коліна (статуя Рахотепа і його дружини Нофрет, статуя царського переписувача Каи).

Для них характерні наступні художні прийоми: фігури побудовані зі строгим дотриманням фронтальності й симетричності. Голова поставлений прямо й погляд спрямований уперед. Фігури нерозривно пов'язані із блоком, з якого висічені, що підкреслюється збереженням частини цих блоків у вигляді тла.

Статуї розфарбовувалися: тіла чоловічих фігур у червонясто-коричневі кольори, жіночих - жовті, волосся - чорні, одягу - білого цвіту. Основний характер - урочиста монументальність і строгий спокій. До цим загального для всіх скульптурних статуй закономірностям варто додати невеликий, але дуже істотний штрих - портретні риси в передачі особи. Неможливо переплутати особа переписувача Каї з його ледве плоским носом і видатними вилицями й особа царевича Рахотепа з напруженими зморщечками в перенісся, акуратними вусиками й пухкими губами. Гордовита особа зодчого Хеміуна, ледве повненьке, з маленьким, але енергійним і твердим ротом і особа верховного жерця Ранофера із правильно строгими й безпристрасними рисами. Довершує індивідуалізацію канонічних рис ретельна пластична обробка тіла: молодого, фізично розвиненого або повного, з в'ялою шкірою й зморщечками.

2. Мистецтво Середнього царства (21 століття до н.е. початок 18 століття до н.е.)

Мистецтво Середнього царства являло собою складне явище. В умовах відзначеної політичної боротьби й фараони й номархи, природно, використовували також мистецтво. Ще перші фараони - з Фів, бажаючи підкреслити законність володіння престолом, прагнули наслідувати пам'ятників могутніх владик Древнього царства. Важливим моментом з'явилося поновлення будівництва царських гробниць знову у вигляді пірамід. Першим почав споруджувати свою усипальницю у вигляді піраміди той же Аменемхет I, що зважився при цьому помістити її вже на півночі, порвавши зв'язок із гробницями предків, - крок досить важкий, якщо врахувати світогляд древніх єгиптян. Прагнення фараонів початку XII династії наслідувати пам'ятників Древнього царства змусило єгипетських зодчих повернутися до зразків цього періоду. Планування пірамід і заупокійних храмів початку XII династії, і їх взаємозв'язок повністю збігаються з розташуванням усипальниць фараонів V-VI династій.

Однак внаслідок економічних умов, що змінилися, спорудження гігантських кам'яних пірамід було вже неможливо, що й відбилося на масштабах і техніку пірамід XII династії. Розміри цих пірамід значно зменшилися, наприклад, піраміда Сенусерта I мала 61 м у висоту. Будівельним матеріалом служив тепер в основному цеглу-сирець, причому різко змінився спосіб кладки піраміди. Основу її становили вісім капітальних кам'яних стін, яки насходились радіусами від центра піраміди до її кутів і до середини кожної сторони. Від цих стін під кутом в 45 градусів відходили інші вісім стін, проміжки ж між ними заповнювалися уламками каменю, цеглою або піском. Піраміди облицьовувалися вапняними плитами, що з'єднувалися один з одним дерев'яними кріпленнями. Таке облицювання в основному тільки й стримувала будинок піраміди Середнього царства; не дивно тому, що ці піраміди в цей час являють собою купи руїн. Зрозуміло, у момент спорудження пірамід недоліки техніки були сховані облицюванням, і зовні піраміди початку Середнього царства точно відтворювали тип усипальниці царів Древнього царства. Так само як і раніше, до східної сторони піраміди примикав невеликий у порівнянні із самою пірамідою заупокійний храм, від якого йшов прохід до храму в долині.

В епоху середнього царства ( 21-18 вв. до н.е.) з'являється новий тип заупокійного храму. Яркий зразок-храм Ментухотепа I долині Деир - ель - Бахари (західний берег Нила).

Перше, що кидається в очі нововведення, зміна місцевості: не в пустелі, а в скель Лівійського нагір'я.

Друге - ускладнення композиції заупокійного храму, що складає із двох терас, розташованих одна над іншою й завершувалась невеликою пірамідою. Горизонтальне розташування терас, підкреслені пологим пандусом, як би з вертикальними портиками, що йдуть по фасаду й з боків храму. За основним ядром комплексу йде невеликий відкритий двір, оточений колонадою. Додатковими елементами цього архітектурного комплексу були кам'яні розфарбовані статуї пануючи, що стояли на дорозі, і сад із двома басейнами перед першим залом.

Від заупокійного комплексу Менхотепа I тягнеться ниточка до храмової архітектури Нового царства, одним з найбільш ранніх зразків якого, був заупокійний храм цариці Хатшепсут (нач. 15 ввека до н.е.). Він зведений уже в знайомій нам долині Деир - ель - Бахари архітектором Сенмутом, поруч із храмом Ментухотепа I.

Сама головна новація - поховання окремо від храму. Царська мумія захована десь у схованці, у горах. Ансамбль же складається в цілому з тих же елементів, що й храм «сусіда», але з тенденцією до більшої грандіозності: три тераси, що піднімаються одна над іншою, мають більші масштаби; найбагатше розфарбування, широкі використання скульптур (понад 250 статуй), достаток колонад, дерева й штучні ставки, що розміщалися й на терасах.

Ідея просторово розвиненого храмового комплексу, підлеглого принципу центральної осі, найбільш повне й зроблене вираження одержала в ансамблях Карнака й Луксора на східному березі Нила у Фівах, присвячених богові Амону - Ра (16-15 ст. до н.е.). Основними елементами складного й гармонійного цілого були наступні об'ємні й просторові компоненти: молитовня, коронний зал, відкритий двір. Вони вибудовувалися по одній осі, що тривала за стінами довгою алеєю зі сфінксами. Чергування їх акцентувалося величезними пілонами - входами, що представляють собою плоскі трапецієподібні форми, що піднімаються над іншими архітектурними обсягами храмового комплексу. Перед пілонами розміщалися величезні скульптурні статуї фараонів і обеліски (т.зв. «голки фараона»).

Одним з найбільш зроблених храмових ансамблів серед єгипетських архітектурних пам'ятників є Луксорский храм, що називався Іпет - Рес. У більшій своїй частині побудований архітектором Аменхотепом-Молодшим в 15 ст. до н.е.

3. Мистецтво Нового царства ( 16-11 ст. до н.е.)

Період Нового Царства складався з декількох великих етапів, що характеризують складні шляхи розвитку культури цього часу.

Близько 17 в. до н.е. Єгипет був завойований гіксосами - прибульцями з Передньої Азії, через сторіччя іноземні завойовники були вигнані, а Єгипет знову об'єднаний у потужну державу фараонами з Фів, що перетворили Єгипет у найбільш могутню державу середини 2 тисячоріччя до н.е. Єгиптові була подвластна величезна територія, у тому числі частково Передня Азія й Нубія. Столицею знову стають Фіви, де ведеться колосальне будівництво. Основне храмове будівництво присвячується заупокійному культу й богові Амону.

Найбільше поширення в період Нового царства одержав тип храму із чітким прямокутним планом. Його ансамблевий характер був розрахований на постійну зміну вражень у численних учасників урочистих релігійних процесій. Фасад храму звертався до Нила, від якого йшла дорога, обрамлена по сторонах кам'яними сфінксами. Мірне повторення їхніх фігур створювало спокійний ритм. Алея сфінксів приводила до входу - кам'яному пілону - грандіозної, сужающей догори у формі трапеції стіні, розділеної вузьким проходом усередині. Перед пілоном споруджувалися колосальні статуї, обеліски. За пілоном відкривався прямокутний у плані відкритий двір, обнесений колонами. У Фівах були зведені колосальні присвячені богові Амону храмові ансамблі Карнака й Луксора.

Першим будівельником храму в Карнаке в16 в. до н.е., був - Аменхотеп Молодший, котрий уперше ввів в архітектуру колонаду двору. Завершальною ланкою ансамблю храму був грандіозний Гіпостільної залі розміром 103 х 52метра, споруджений в 14-13 вв. до н.е., зодчими Іупа й Хатіаі. Він являв собою цілий ліс потужних колон. Центральний, більше високий ряд колон, пропускав сонячне світло, що поступово поглинався сутінком бічних рядів. Колони Карнака й Луксора мали потужні капітелі й уподібнювалися гігантським квітам лотоса й папірусу, відтворюючи кам'яний ліс, де людин почував себе билиною. У той же час завдяки теплому золотавому тону, ніжним фарбам розписів, красі рельєфів, єгипетські храми Нового царства не робили відчуття гнітючої моці каменю. Новий характер придбали гробниці царів і заупокійні храми. Гробниці фіванских царів розташовувалися в схованках скелястих ущелин, а храми зводилися на рівнині в підніжжя гір.

Заупокійний храм цариці Хатшепсут (початок 15 в. до н.е.), вибудуваний біля Фів, у Дейр-Ель-Бахри, у тій же долині, що й храм Ментухотепов, являв собою грандіозний ансамбль, що складається із трьох колосальних терас, об'єднаних пологими пандусами. Поступово піднімаючись, храм вростає в товщу скель. Мірний ритм колон і стовпів, що оточують кожну терасу, знаходить відзвук у дивній красі пустельної й дикої природи, що доповнила утвір Сенмута - будівельника цього ансамблю. Рельєфи стін храму цариці Хатшепсут оповідають про подорожі, іноземних послів, тури, що пускаються в плавання. Жіночі статуї й портрети приватних осіб стають більше пластичними, м'якими по пропрацьованості обсягів. У живописі майстра Нового царства також шукали сміливішого й складного зображення навколишнього світу. Побут знаті, полювання, бенкети, виїзди показані надзвичайно барвисто. Ускладнилася композиція, різноманітніше стали руху фігур, колорит збагатився бузковими, рожевими відтінками. У розфарбування фігур уводиться золотаво-рожевий цвіт. Жінки в прозорих одягах представлені танцюючими. (Розпис гробниці Нахта у Фівах, кінець 15 ст. до н.е.).

Кінець XVIII династії (кінець XV - початок XIV в. до н. ер.) - це період, що мав виняткове значення в історії єгипетського мистецтва.

Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, що опирався на культи древніх богів, Аменхотеп IV висунув нове навчання, оголосивши єдиним щирим божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми старих богів були закриті, їхні зображення знищені, а храмове майно конфісковане. Фараон покинув Фіви й побудував собі в середньому Єгипті, на тім місці, де перебуває зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», що значить «Небокрай Атона». За назвою місця розкопок столиці Аменхотепа IV весь період його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийняв нове ім'я - Ехнатон - «Дух Атона».

Природно, що не менш різкий перелом повинен був відбутися й у мистецтві, настільки тісно зв'язаному в Єгипті з релігією. І дійсно, уже пам'ятники, створені на початку правління Ехнатона, дуже сильно відрізняються від усього попередньою свідомою відмовою від канонічних форм. Розкопки Ахетатона дали можливість установити загальний характер основних його будинків. Храми, як і раніше, були орієнтовані зі сходу на захід, їхні території обнесені стінами, вхід оформлений у вигляді пілона із щоглами. Однак вони мали ряд нових рис, які були обумовлені особливостями нового культу, що відбувався під відкритим піднебінням, і необхідністю спорудження храмів, як і всього міста в найкоротший строк. Храми Атона не мали характерних для Єгипту колонних залів і, побудовані наспіх, в основному із цегли, з невисокими пілонами, вони не відрізнялися ні монументальністю, ні художньою якістю. Колонади були зведені лише до павільйонів перед пілонами. Чергування ж пілонів і величезних відкритих дворів, позбавлених портиків і наповнених рядами незліченних жертовників, додало храмам сухість і одноманітність. Розквіту, мистецтва Ахетатона раптово був покладений кінець. Реформи Ехнатона не могли закріпитися, Тутанхамон, був змушений піти на примирення зі знаттю й жрецтвом, відновивши колишній порядок, а через чверть століття після смерті Эхнатона, жерці повідомляють його єретиком, руйнують його місто, а викреслюють його ім'я зі списків «законних» фараонів - в офіційних єгипетських хронічках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб. Значення мистецтва Амарны не обмежилося часом найближчих спадкоємців Ехнатона; воно зіграло істотну роль і в додаванні мистецтва періоду XIX династії, а тим самим і всього мистецтва другої половини Нового царства в цілому.

Роль мистецтва була абсолютно іншою, ніж у наш час. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було носієм життя вічного, головним засобом забезпечити безсмертя. Тому праця художників вважалася священодією, вони займали високе положення, часто були жрецями. Написи прославляють їх: «я спорудив…», «я виконав роботи прекрасні…». На відміну від майстрів Месопотамії, в історії збереглися імена древньоєгипетських майстрів. Першу піраміду побудував Імхотеп, він був і архітектором, і математиком, і лікарем. Слава про його мудрість дійшла до древніх греків, які ототожнювали його з богом врачювання Аськлепієм. Разом з тим, свобода індивідуальної творчості була обмежена, художник насамперед був охоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігало єдність художнього стилю.

У Єгипті вже на початку III тис. до н. е. складається монументальна архітектура. Причому майже не зберіглося споруд цивільного призначення, зате безліч -- похоронних споруд і храмів. Першою похоронною спорудою, для якої камінь був основним будівельним матеріалом, була піраміда фараона Джосера (Древнє царство), зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою була вирубана скельна гробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів з всілякими приміщеннями). Вражає уміння древніх каменотесів орієнтуватися при роботі в глибині скелі. Піраміда Джосера -- ступінчаста, згодом же стали будувати геометрично правильні піраміди. У Древньому царстві вони були основною формою царських поховань. Недалеко від сучасного Каїра, в Гізе знаходяться найбільші з них -- піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена окрім піраміди і храму входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує і припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід). Деякі фахівці вважають, що часами на споруді пірамід працювала майже половина працездатного населення Єгипту (це було можливе тому, що на зрошуваних нільських землях вдавалося отримувати урожаї, в яких додатковий продукт складав до 80 %).

З виникненням різних економічних і політичних труднощів піраміди, що знову зводяться поступово «меншають» в розмірах, а потім їм на зміну приходять скельні гробниці і гробниці в «Долині мертвих». Більшість з них була пограбована ще в старовині, тому в 1920--1922 рр. великою подією в єгиптології стало відкриття археологом Говардом Картером незайманої гробниці фараона Нового царства Тутанхамона.

У часи Нового царства були зведені найвідоміші храмові комплекси -- храми Амона-Ра в Карнаке і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнаку веде пряма двокілометрова дорога -- алея сфінксів. Ансамбль храмів дуже складний, будувалися вони віками. Найхарактерніша деталь -- безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144). Стовбур деяких можуть обхопити тільки п'ять чоловік. Колони стилізовано наслідують нільским рослинам і деревам -- їх капітелі (капітель -- верхня, прикрашена частина колони) виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми.

Ще одне справжнє чудо древньоєгипетської архітектури -- скельний храм фараона Рамзеса II в Абу-Симбеле. При вході в храм висічені чотири фігури двадцятиметрової висоти, що зображають самого фараона і головних богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, що один раз в рік -- в день приходу Рамзеса II на престол, сонячні промені досягали головного святилища, освітлювали особи статуй Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні текст мирного договору з хеттами, перемогу над якими отримав фараон. Вже в наш час, в ході будівництва дамби на Нілі храм в Абу -- Симбеле попав в зону повного затоплення. Техніка ХХ с. дозволила перенести величезну споруду (правда, по частинах) на безпечне місце.

Як і архітектура, весь стиль древньоєгипетського образотворчого мистецтва виражає ідею постійності, вічності. Воно підкорялося найсуворішим канонам (в перекладі з грецької слово канон означає правило). Суворо визначені були типи статуй: що стоїть -- фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; що сидить -- руки встановлені на коліна або одна рука зігнена в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований вдаличінь. Протягом Древнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств, фараонів, жреців повторювали ці пози. Особливий канон був прийнятий для зображення фігур на площині -- рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, а торс і очі -- анфас. Вся фігура обмальовувалася однією лінією. Розміри зображень передавали систему цінностей: чим більш значним вважався предмет або людина, тим більшого розміру він зображався. Найбільшим зображався фараон (рівним богам), потім -- члени його сім'ї, найменшими -- раби. Теми композицій були різними -- придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Колірна гамма фресок і розфарбованих рельєфів (рельєфи обов'язково розфарбовувалися) -- поєднання жовтих і коричневих із зеленими і блакитними тонами (кольори відповідно землі, рослин, а, значить, життя і неба).

Згідно з уже згадуваним віруванням одна з душ померлого -- Ка, повинна була «поселитися» в його зображенні. Щоб досягнути схожості (інакше Ка не впізнає свою матеріальну оболонку) стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилося разюче портретне мистецтво Древнього Єгипту. Один з найвідоміших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві -- портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора Ехнатона. При розкопках Ахет-Атона була знайдена майстерня скульптора Тутмеса, а в ній -- портрети членів царської сім'ї. Зображення цариці Нефертіті у високому головному уборі відтворюють звичайно в профіль, при цьому не видно, що робота над зображенням другого ока не закінчена. Пояснюють цю незавершеність по-різному: одні -- просто раптово перерваною роботою (в майстерні всюди -- сліди погрому), інші -- наміром художника, що не захотів, щоб його вироблення замурували в гробницю (в іншому місці вмістище Ка не могло знаходитися).

ВИСНОВОК

Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. В X -- VI тисячоліттях до н. е. коли клімат був вологішим, розрізнені кочові племена жили в саванах біля ріки Ніл, дельта якого ще була заболоченою. Ключем до розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних уявлень, відображена в міфології. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення, є різноманітні релігійні тексти, гімни і молитви богам, записи похоронних обрядів.

Непоправну шкоду замогильному буттю могло принести навіть неуважне поводження з ім'ям покійного. Іменам додавалося особливе магічне значення. Простим людям заборонялося вимовляти вголос не тільки власне ім'я фараона, але навіть його царський титул. Фараон -- це інакомовне позначення, яке зберіглося в Біблії.

З виникненням різних економічних і політичних труднощів піраміди, що знову зводяться поступово «меншають» в розмірах, а потім їм на зміну приходять скельні гробниці і гробниці в «Долині мертвих». У часи Нового царства були зведені найвідоміші храмові комплекси -- храми Амона-Ра в Карнаке і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнаку веде пряма двокілометрова дорога -- алея сфінксів.

Справжнє чудо древньоєгипетської архітектури -- скельний храм фараона Рамзеса II в Абу-Симбеле.

Один з найвідоміших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві -- портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора Ехнатона.

Таким чином, простеживши розвиток мистецтва Древнього Єгипту, ми можемо зробити деякі висновки щодо його культури.

Найдавніша цивілізація Сходу була єгипетська - на Нилі. Тут уперше з'явилися різні науки, література, філософська думка, образотворче мистецтво, і, нарешті, писемність.

Культура Древнього Єгипту пройшла ряд послідовних стадій розвитку. Особливого розквіту вона досягла в епохи Древнього, Середнього й Нового царства. Ці три періоди визначають своєрідність і особливості давньоєгипетської культури.

Самобутня культура Древнього Єгипту з незапам'ятних часів залучала до себе увага всього людства. Вона викликала подив у гордого своєю цивілізацією вавилонського народу. У єгиптян училися мудрості філософи й учені Древньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід. У Єгипті всі види образотворчого мистецтва можна назвати породженими від архітектури. Зодчество Єгипту - провідний вид мистецтва, багато в чому визначальний характер пластики й живопису. Скульптура й настінний живопис, підкоряючись архітектурі, становлять із нею єдине й органічне ціле.

Мистецтво Древнього Єгипту вражає своєю грандіозністю, незвичайними масштабами, величчям і красою. Єгипетське мистецтво з'явилося зразком для крито-микенской культури в Древній Греції. Єгипетська культура дуже вплинула й на древніх римлян.

Давньоєгипетська культура й цивілізація заклали основу для наступного культурного розвитку багатьох народів.

Список використаної літератури

1.Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. -- Київ.: Либідь, 1996.

2.Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. -- Київ.: Либідь, 2000.

3. Жданов В.В. Проблема часу в давньоєгипетській думці / В.В. Жданов // Питання філософії. - 2003.

4.Винкельман, И. И. Історія мистецтва стародавності: малі твори. - Спб.: Алетейя, 2000.

5.Історія Сходу: в 6 т. /. - М. : Східна література РАН, 2000 - Т.1 : Схід у стародавності : наукове видання.

6.Рак, И. В. Єгипетська міфологія / Рак И.В. - 3-е изд.,доп. - Спб. :"Нева", 2000.

7.Історія древніх цивілізацій - Спб. : Полігон:АСТ, 1999.

8.Калашников, В. И. Атлас таємниць і загадок. Древні цивілізації /В.И.Калашников. - М. : Білий волккн. 2 : Таємниці походження народів, історія найдавніших країн, могутні правителі. - 2001. - 208 с. -

9.Гриненко Г.В. Хрестоматія по історії світової культури. Навчальний посібник / Г.В. Гриненко. - М.: Юрайт, 1998.

Размещено на Allbest.ru