Феномен рок-культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Коледж електронних приладів

ІФТУНГу

Реферат не тему:

Феномен рок-культуры

Виконала

Студентка групи ПМ-32

Драгомирецька М.В.

Івано-Франківськ 2011 р.

Поглиблення відчуження в суспільстві, зростання маргінальних кіл населення, криза традиційних релігійних та моральних цінностей викликали до життя рок-культуру -- складний, своєрідний та суперечливий феномен XX ст. Рок (від англ. госк -- хитатися, розкачуватися) швидко еволюціонує та має багато різних форм. Проте він є цілісним явищем, що дає змогу визначити характерні ознаки року, його місце в сучасній культурі.

Передусім зазначимо, що рок -- це не лише музичний стиль. Музика -- не головне, принаймні не все, що становить зміст року. Головне в ньому -- моральна позиція, тип існування. В рок-культурі є «Ми» та «Вони». «Ми» -- ті, для кого оточуюче соціальне середовище є неприйнятним, хто конфронтує з ним. «Вони» -- всі інші. До того ж конфронтація має не ідеологічний або політичний характер, а скоріше психологічний, коли індивід не бажає існувати, «укладаючись» у загальні мірки, за загальноприйнятими стандартами та стереотипами. Він стверджує себе, лише відкидаючи масові стандарти. Принаймні, таким було концептуальне ядро цієї культурної течії XX ст. на ранньому етапі, в момент зародження. В ході еволюції рок поступово змінював своє обличя, відходячи від морального змісту до музикальної форми та комерційного успіху.

Зароджуючись на зламі 50--60-х років, рок висловив світосприйняття повоєнного покоління, яке вступало в активне життя. Це покоління об'єднувало розчарування в цінностях довоєнної епохи, на яких спекулювали всі тоталітарні режими, що розв'язали другу світову війну та повоєнне ядерне протистояння. Молодь критично оцінювала такі звичні «цінності» цивілізованого суспільства, як респектабельний конформізм, користолюбство та кар'єризм, престижна робота, облудні правила «пристойності», які давали змогу спритно улаштовувати темні справи. Свій протест молодь прагнула висловити новою, ще нескомпроментованою мовою -- мовою побутової поведінки, політичне та ідеологічно нейтральної. Рок-культура виникає як прагнення повернути моральності та мистецтву їх простий, безпосередній людський зміст, звільнити їх з-під диктату церкви, держави, партій.

У 1954 р. пролунала пісенька Білла Хейлі «Rock Around the Clock», що дала назву новому музичному стилю, а також рок-культурі загалом. Проте дійсна манія року охопила молодь після славетних гамбургзьких гастролей групи «Бітлз» у 1960 р. Протягом 1963--1968 рр. складаються й інші славетні групи виконавців рок-н-ролу, які разом з «Бітлз» визнані класичними: «Роллінг Стоунз», «Пінк Флойд», «Діп Перпл» та ін. Музиканти цих груп, які здебільшого музиці ніде і ніколи не вчилися, стали символами зневіреної повоєнної молоді. Своїм зовнішнім виглядом, стилем одягу, манерами вони підкреслювали свій зв'язок з «низами» суспільства, з яких вийшли, їх музика була простою, використовувала мотиви міського фольклору, популярних блюзів та шлягерів. Щирість музикантів та слухачів, вільне спілкування «сцени» та «залу» посилювало демократичну естетику року. Відчуття свободи, людської солідарності, молодості, пустощів -- усе це притаманне ранній творчості Е. Преслі, Ч. Беррі, Дж. Харріса та ін. Апофеозом цього класичного етапу, вірогідно, можна вважати епохальну рок-оперу «Ісус Христос -- суперзірка» Райса та Уеббера.

З початку року були притаманні й епатажні елементи: посилена гучність, ритм, що б'є по нервах, багаторазове повторення одного музичного елемента. Проте цей епатаж не виводив рок за межі існуючої музичної культури. Соціальний протест знаходив адекватні естетичні форми, вписуючись як живий та гострий камертон у суспільне та художнє життя.

Поступово, в ході еволюції року емоційне збудження все більше перетворювалось на головну мету концерту. Нарешті, в крайніх формах «панка» або «металу» соціальна орієнтація року втрачається, а концерт стає шабашем, де все підкорено оглушливій гучності звуку, висота якого перевищує сто децибел. Ця еволюція відбувалася вже в середині 70-х років, коли на рок-естраді з'явилась молодь нового покоління. Вони взяли ім'я панків від англійського слова «Punk», в якому поєднується поняття продажності та злобного аморалізму. Такі панк-групи, як «Секс Пістолз», «Демнд», «Клеш» та деякі інші, швидко набули популярності. З форми контр-культури рок перетворюється у комерціалізовану масову культуру.

Сучасний рок -- це велика кількість стилевих форм та напрямів, національних та регіональних різновидів. Найчастіше виділяють шість основних стилевих груп року:

· мейнстрім-рок (зберігає традицію класичного року 60-х років);

· поп-рок (відноситься до сфери поп-культури);

· фольк-рок (спирається на фольклорні традиції);

· джаз-рок (синтез джазу і року);

· арт-рок (спрямований на зближення з класичним мистецтвом);

· авангардний рок (експериментальний напрям).

Рок є надзвичайно нерівноцінним у своїх проявах, його складність та суперечливість пов'язана з тим, що він відображає не просто значну фазу світової культури, а саме фазу кризову.

Культурна ситуація нашого століття спричинила до життя багато різних художніх течій, які на відміну від модернізму та рок-музики зберегли зв'язки з попередньою культурною традицією. Це й національна романтика та неокласика в архітектурі та образотворчому мистецтві, новий традиціоналізм 20--30-х років, неореалізм у кіномистецтві тощо. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників різних художніх течій та напрямів, різних національних культур формується багатолика, суперечлива, але міцно взаємопов'язана світова культура. І коли перед нами постає питання, як подолати духовну кризу, ми можемо відповісти на нього словами Йохана Хеизінгі: «...Якщо ми хочемо зберегти культуру, то повинні продовжити її творення».

Усім відомо, як у суспільстві ставляться до різного роду новацій. Історична практика подає нам приклади джазу й естрадної музики. Нині на порядку денному -- рок-музика. Отже, проблема рок-музики -- це, безумовно, проблема батьків і дітей.

Проблеми «батьків і дітей» завжди були і будуть актуальними в суспільстві. Вирішення цих проблем ніколи не проходило легко. І дійсно, потрібна своєрідна «група ризику», яка б опрацювала ту чи іншу новацію. Часто такою групою виступає молодь, особливо в цьому випадку.

Коли в суспільстві виникає новий культурний феномен, як правило не приймається усіма членами суспільства, не є загальнозначущим. Потрібен певний час для адаптації новації, в умовах традиційної культури. Розвиток суспільства неможливий без такого протистояння, під час якого нежиттєздатні новації відкидаються, цінні -- приймаються всім суспільством.

Приклад глобального конфлікту батьків і дітей добре пам'ятає Європа минулого століття. В середині 60-х років в країнах Заходу масового характеру набули виступи молоді проти лицемірства та антигуманної політики старшого покоління. Молодіжні заворушення швидко охопили країни Північної Америки та Західної Європи і набули різноманітних форм - від пасивного протесту хіпі до потужних студентських страйків і навіть збройних повстань. Головними напрямками боротьби молодих були антивоєнні виступи, припинення гонки ядерних озброєнь, скасування расової дискримінації, дотримання загальних прав і свобод людини, обмеження монополізму. Молодь 60-х виступила проти лицемірства «дорослих» політиків. Це був час, коли ламалися стереотипи, падали диктатури, набирали сили інститути громадянського суспільства. Головними тезами молодіжних виступів було: політики забрехалися, влада декларує одне, а робить інше, гірка правда краще, ніж солодка брехня.

Основна маса активістів молодіжного руху 60-х рр. являла собою вихідців з заможних, привілейованих прошарків суспільної еліти, батьки яких не змогли привчити їх до відповідальності у майбутньому “дорослому” житті. Це було перше покоління, яке виросло в державі процвітання. Воно не бачило масового безробіття і злиднів, вважало соціальну захищеність і матеріальний достаток нормою життя, їх цінності суттєво відрізнялись від цінностей їхніх батьків. Молодь була схильна заперечувати цінності суспільства споживання, вона виступала за більшу простоту життя, вільного від умовностей і лицемірства. Символом цієї контркультури стали джинси і рок-н-ролл.

Вирішальну роль у розгортанні молодіжного протесту 60-х рр. відіграло студентство, переважно з гуманітарних факультетів. Пояснюється це наявністю в них вільного часу та теоретичних знань, достатніх для розробки гасел протесту, концентрацією студентів у великих колективах, що сприяє взаємним контактам і створенню студентських організацій, а також певним космополітизмом та глобалізмом мислення.

Факторами зовнішньополітичного характеру, які суттєво вплинули на активізацію молодіжного протесту в 60-х рр. були агресія США проти В'єтнаму, національно-визвольний рух в країнах "третього світу", насамперед на Кубі та в інших державах Латинської Америки, "культурна революція" в Китаї.

Вторинними чинниками піднесення молодіжного руху 60-х рр., що випливали з конкретних особливостей внутрішньої політики держав Західної Європи та США були:

а) в США - рух негрів Південних штатів за свої права, а також трагічна смерть президента Дж. Кеннеді;

б) у Франції - авторитарні тенденції режиму особистої влади президента де Голля.

Етапи молодіжного руху:

1) зародження політичного протесту молоді на початку 60-х рр.;

2) радикалізація суспільно-політичного протесту молоді з другої половини 60-х рр.;

3) спад молодіжної активності на рубежі 60 - 70-х рр.

Для самовдоволеного західного суспільства «споживачів» бунт молоді виявився цілковитою несподіванкою. Старше покоління виявилося не готовим до сприйняття нових ідей та форм боротьби за їхню реалізацію. На той час лінії конфронтації пронизували суспільство до рівня сім'ї, виявилося, що батьки не знали про реальні потреби та ідеали своїх дітей. Ціннісні орієнтири молодих були протилежні тим, які намагалися прищепити їм старші.

Сексуальна революція, поширення наркоманії, виникнення нових музикальних течій, модернізація церкви, повальне захоплення окультизмом, - десятки культурних та світоглядних сурогатів одержала молодь, щоб її реформаторські пориви не зачепили основ суспільства, вибудованого старшим поколінням.

Врешті, революційних змін не сталося, але те, що західне суспільство таки повернулося до загальнолюдських цінностей виявилося реальним фактом. Невдовзі була призупинена холодна війна, розпочалися реальні процеси роззброєння, реалізація економічних та соціальних реформ. Набули реального змісту слова «свобода» і «демократія», на якісно новому рівні почали вирішуватися соціальні, екологічні, громадянські та культурні проблеми суспільства.

Таким чином, молодіжний рух у другій половині 60-х рр. знаходив свій конкретний прояв у найрізноманітніших формах. Всі вони об'єднувались загальним неприйняттям матеріальної та духовної культури західного суспільства та відображали специфічні спосіб мислення та життя, спільні для учасників як суспільно-політичного, так і неполітичного протесту молоді.

Отож, протест 60-х рр. став реакцією молоді країн Заходу на негативні сторони глобальних соціальних процесів. Наслідувальна та еклектична за самою природою молодіжного світосприйняття, ідеологія та практика молодіжного руху 60-х рр. становили водночас цілком оригінальну сукупність. Однак запропонована альтернатива суспільного устрою була примарною за цілями та утопічною за методами їх досягнення. Внутрішні вади молодіжного протесту, неспроможність досягти задекларованих його учасниками цілей, нова молодіжна політика урядів країн Заходу, та перебіг економічного, політичного, соціального та культурного розвитку суспільства зумовили занепад молодіжного руху на початку 70-х рр.

Зробивши виклик суспільству, «бунт молодих» торкнувся не тільки сфери політичної та соціальної, але й сфери духовної. Ситуація різко змінилася у 60-х роках, коли в поведінці молоді почали все чіткіше проступати нові риси, що не укладалися в рамки певних реляцій.

Дорослі були схильні покладати на рок-музику провину за всі «гріхи» сучасної молоді. Рок раптово перетворився на символ покоління, став началом зовсім нової музики. Незважаючи на протести старших, у середині 1950-х років рок-н-рол завоював симпатії молоді не тільки в Сполучених Штатах, але і далеко за їх межами.

Створюючи музичні твори, людина здійснює естетичне освоєння дійсності. Надаючи перевагу тим чи іншим творам, люди формують і виявляють в опосередкованому вигляді ціннісне ставлення до світу. Таким чином, суперечка про музику є, власне кажучи, суперечкою про систему людських цінностей у самому широкому сенсі.

В різні часи молодь захоплювалася різною музикою. До того ж дуже різнорідні і музичні інтереси молоді одного покоління. Але є, очевидно, і чимало загального у сприйнятті музики молоддю. «Аудиторія на рок-концертах слухає музику за іншими законами сприйняття, емоційно по-іншому. Розвиток відбувається, скоріше, за законами емоційного впливу на слухача, ніж за законами розвитку і створення закінченої музичної форми. Це музика молодіжна, її стиль має на меті сильний емоційний вплив», -- так писав композитор А. Петров.

Справедливо відзначали філософи те, що створювалося людством протягом століть і тисячоріч, повинно бути передано дорослими й засвоєне молодими протягом півтора десятків років. Процес культурної наступності має двосторонній характер: молоде покоління повинне докладати зусиль для оволодіння культурним багатством суспільства, старші -- ділитися своїм досвідом, знаннями, духовним багатством. Одне з найважливіших завдань культури полягає в тому, щоб з'єднати зусилля різних поколінь у спільній діяльності, спрямованій на здійснення культурної наступності.

З історії відомо, що взаємини «батьків і дітей» ніколи не були безхмарними, що процес культурної наступності одночасно зближує і роз'єднує покоління.

Закономірно, що з прискоренням суспільного розвитку ускладнюються і взаємини поколінь, істотно змінюються процеси культурної наступності. Саме такі принципові зміни щодо цього намітилися в індустріально розвинутих країнах усього світу в 1950-1960-ті роки, коли різке прискорення темпів життєвих змін, що відбувалося під впливом науково-технічної революції, призвело до зростання соціальної і духовної автономії молоді, відносного відокремлення її як соціально-демографічної групи. Молодь починає виявляти себе як спільність.

Іншою важливою особливістю рок-музики стала апеляція її виражальних засобів до біологічних і психічних механізмів і потенцій, специфічних для юного організму. Особливий психофізичний і емоційний вплив цієї музики досягається завдяки імпульсивності, динаміці, форсованій голосності, саме те, що викликало діаметрально протилежну реакцію старшого покоління.

Отже, молодіжній музиці притаманний, з одного боку, комплекс властивостей, що чітко окреслює сферу її впливу за біологічними і психічними характеристиками слухачів. З другого -- ця музика репрезентувала достатньо матеріальних і символічних предметів, що складали основу об'єднання молоді на ґрунті її споживання. З третього -- існували психосоціальні настанови і чинники, що забезпечували підвищений потяг до неї підлітків. І крім того, такій музиці характерні особливі художні властивості, які згуртовують й організовують аудиторію. Усе це забезпечує як соціальну диференціацію слухачів, так і доцентровий рух молоді на основі сприймання рок-музики.

Досить швидко сформувалися ознаки молодіжного стилю, що містив нові танці, пластику рухів, зачіски, елементи одягу і т. ін. Входження новачків у новий, спочатку таки примітивний соціокультурний комплекс почало відбуватися під впливом засобів масової інформації, що розробляли відповідні методи і прийоми подання -- представлення нових явищ.

Напевно, не випадково в культурі сучасного індустріального суспільства настільки бурхливо прогресують форми діяльності і соціальні інститути, які сприяють підтримці традицій молодіжної музики. Перелік подібних прикладів дуже великий: фестивалі, конкурси, дискотеки, фан-клуби, рок-клуби, щорічні премії, книги і спеціалізовані журнали, радіопрограми і телепередачі, тематичні газетні рубрики, рок-енциклопедії і т.ін.

В цих умовах починає окреслювати свої форми і рок-музика.

Рок-музика - загальна назва ряду напрямів популярної музики другої половини XX століття, які походять від рок-н-ролу і ритм-енд-блюзу.

Рок-музика має велику кількість напрямів: від легких жанрів, таких як танцювальний, бритпоп до брутальних і агресивних жанрів -- хардроку. Зміст пісень варіює від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого і філософського.

Рок-музика є складним утворенням, що включає течії за музичними й немузичними ознаками: за належністю до певних соціально-культурних рухів (“психоделічний рок”, пов'язаний з субкультурою хіпі, панк-рок як реакція на професіоналізацію рок-музики), за віковою зорієнтованістю (рок для підлітків, рок для дорослих), за динамічною інтенсивністю (“важкий рок”, “м'який рок”), за рівнем технічного оснащення (електронний рок), за взаємодією з іншими музичними традиціями (“афро-рок”, “бароко-рок”, “фольк-рок”, “джаз-рок”), за місцем в системі художньої культури (комерційний “поп-рок”, елітарний “рок-авангард”).

Серед інших жанрів сучасної масової музики рок має найбільше спільних рис з поп-музикою: значну гучність, переважання ритмічного начала, аранжування із застосуванням електричних та електронних інструментів, неакадемічну манеру співу солістів, здатність моделювати емоції в єдності чуттєвого забарвлення і м'язево-тонусних відчуттів, прагнення бути новаторськими, нестандартними, оригінальними, епатуючими (строкате оформлення платівок, зовнішній вигляд виконавців, сценічна поведінка, мовні ознаки музики, плакатність пісенних текстів тощо). Найважливішими засобами їх поширення є грамзапис, аудіо-касети, компакт-диски, радіо, телебачення, концертні організації, преса, музичні магазини тощо. Діяльність цих інститутів забезпечує стандартизацію творчих відкриттів, зростання популярності артистів, які узаконюють або копіюють комплекс модних стилістичних і тематичних ознак, або формують їх.

Рок -- це, з одного боку, рупор молоді, музичне втілення роздираючих її суперечливих настроїв, конфлікту із загальноприйнятими нормами. З іншого боку, рок -- один з інструментів, направлений на комерційний прибуток в індустрії розваг. По суті справи, вся історія року складається з схожих циклів, на початку кожного з яких -- бунт, протест, народження нових стилів і нових цінностей, виникнення груп і виконавців-основоположників стилю, а потім -- поступовий процес «приручення», комерціалізації, деколи -- спрощення, виникнення вторинних груп року.

Рок-музика сьогодні вже, напевне, не викликає такого роздратування, як це відбувалося декілька десятиліть тому, зокрема на теренах колишнього Радянського Союзу. Ця музика, як колись і джаз, уже тривко завоювала свої позиції, має свою окрему соціокультурну полицю. На жаль, не все ще зрозуміло з цим видом музикування -- і в галузі керівництва, і в галузі споживання, і в галузі наукових узагальнень.

Можна використовувати більш узагальнюючий термін -- рок-культура, який вміщує в собі і молодіжну музику, її різні уподобання, пов'язані із цим видом музикування, манеру поводження, одяг, своєрідний сленг і багато іншого. Тому феномену рок-культури можна надати такого понятійного сенсу -- це, як правило, молодіжне середовище, в межах якого, по-перше, існують свої закони, які поширюються в більшості на молодь і яким вона слідує; по-друге, рок-культура якісно і кількісно збільшилася за рахунок поглинання раніше окремих складових -- рок-музики, технологій, що її обслуговують, ідеологічних надбудов (стилі, рухи, уподобання, вірування, ідолопоклонство тощо); рок-культура взаємодіє з різними суспільними сферами (релігія, ідеологія, політика, наркоманія, алкоголізм, астрологія і т.п.).

Основними чинниками впливу на рок-концерті часто є немузичні засоби (пластичний образ, одяг виконавців, технічний антураж, світловий тиск), та «музичні» засоби, які перестають бути такими, або цілковито спрямовані не на духовний вплив, а на біофізіологічні механізми сприймання (мається на увазі гіпертрофія гучностно-динамічних або метроритмічних чинників звучання).

Характерною формою рок-музики є театралізованість. Театралізацію, одночасне включення слухового та візуального сприйняття, можна охарактеризувати як цілком сучасне явище. Однак у цьому разі «театральність» рок-концерту виявляється наближеною не до синтетичних тенденцій мистецтва XX століття, а до первісного синкретизму, тобто єдності нерозвинених ритуально-магічних елементів. Вплив на рефлекси та нижні поверхи психіки досягається цілком відповідними (спрощеними, стереотипними) засобами. Саме тому прийоми рок-концерту значно збагатили розраховані на примітивний смак обивателя комерційні поп-шоу.

Театралізованість рок-концерту -- це не тільки ширма, за якою можна досить вдало приховати відсутність серйозного музичного професіоналізму. Сьогодні це можна вважати одним із суттєвих надбань естетизації рок-вистави на концертній естраді.

Театралізація рок-концерту -- це можливість вираження специфічного образу, стилю життя, входження у нові сфери художнього життя. У створенні цього образу важливими є зовнішній вигляд і стиль спілкування, маючи при цьому безсумнівний знаковий сенс (приналежність до тієї чи іншої групи), поведінка і пластика.

Не новою була поширена, особливо в 1960-1970-ті роки, традиція театралізації рок-концерту із використанням різних технічних засобів. Поєднання музичних прийомів із виразним стилем сценічної поведінки, руху, одягу, підсилююче відчуття цілісності і незалежності, відмежованості від інших явищ культури, -- прийом, що використовували в джазі негритянські музиканти. У рок-музиці через деякі, насамперед соціокультурні, причини він досягає апогею, претендує чи не на чільну роль.

Кращими рок-групами створена ціла галерея яскравих музично-театрально-поетичних вистав. Більшість із рок-груп прагнуть до синтезу найрізноманітніших видів мистецтва, зокрема музики, поезії, театру, пантоміми, танцю, живопису. Тому є доцільним вживання термінів рок-мистецтво, рок-культура, де, безумовно, рок-музика, як один із основних компонентів, обов'язково в ньому наявна.

Рок -- це більше театр, ніж естрада, і будь-який рокер створює на сцені свій образ (точніше -- імідж), що запам'ятовують і люблять шанувальники. Найчастіше і репертуар, і музичний стиль працюють виключно на створений образ. В арсеналі будь-якого рок-виконавця чимало складових, які відіграють важливу роль: костюм і грим, сценічна техніка, міміка, жести і пластика.

Рок-музика виникла і існує завдяки науково-технічному прогресу, без якого, звісно, вона не може функціонувати. Чималу роль у поширенні рок-музики відіграли радіоприймачі та магнітофони. У популяризації рок-н-ролу усе більшу роль почав відігравати і такий потужний засіб масової інформації, як телебачення.

Окрім зв'язків із літературою, театром, іншими видами мистецтва, рок-музика мала вплив і, відповідно, зазнавала зворотного впливу на різні соціально-політичні явища і події. Прогресивні і розсудливі рок-музиканти боляче ставились до всіх людських гріхів, зокрема до хвороб, стихійних лих, техногенних трагедій, наркотиків. Виникали цілі рухи на кшталт «Рок-музика проти апартеїду», «Рок-музика проти насилля», «Рок-музика проти наркотиків» та ін.

Цілком зрозуміло, що музика -- явище не тільки естетичне, але і соціальне. Також зрозуміло, що будь-яка музика у процесі спільного музикування заражає своєю енергією, ритмом, почуттям високої духовності, сумом чи веселощами, реакцією інших слухачів.

В складній, суперечливій, калейдоскопічній картині культури рок-музика посіла особливе місце. Це означає, що музичною культурою вироблено новий потужній засіб компенсації життєвих нагод, соціальної невлаштованості та незахищеності, емоційної недостатності, який був орієнтований на особливості молодіжної свідомості. Звичайно, в багатьох випадках ця компенсація була ілюзорною, багато в чому сприяла відриву молоді від реальної діяльності.

Рок -- іноземне явище і рок -- антитеза справжнім духовним цінностям, що відриває людей від класичної музики.

Сьогодні рок-музика вже в рамках більшого середовища -- рок-культури -- є одним із найвпливовіших музичних жанрів і чинить чи не найбільший вплив на молодь, живе серед неї і живиться нею. Тому дуже важливо знати цю музику, її можливості, естетику аби грамотно і професійно аналізувати всі зазначені вище явища.

Усе це зайвий раз примушує сумніватися у справедливості традиційного поділу музичних жанрів на «легкі» та «серйозні». І не тільки тому, що в межах «легкожанровості» нелегко вмістити багато які цілком важкі різновиди року, але і тому, що із затвердженням цього явища як самостійного відбулась зміна функціональної домінанти впливу популярної, масової музики: замість розважальної функції на перший план вийшла функція компенсаторна, тобто урівноважуюча. Це означає, що музичною культурою вироблено новий потужній засіб компенсації життєвих нагод, соціальної невлаштованості та незахищеності, емоційної недостатності, який був орієнтований на особливості молодіжної свідомості. Але ця компенсація здебільшого була ілюзорною, багато в чому сприяла відриву молоді від реальної діяльності.

Рок-музика є одним з чинників розвитку сучасної культури і функціонує як соціальне, світоглядне, музичне явище. Поява рок-музики визначила зміни у музичній психології пересічної людини, зумовлені складною соціокультурною атмосферою середини минулого століття. Важливим елементом року є “середовищний” характер естетичного переживання, що формує ставлення до музики як до форми колективного напруженого емоційного досвіду, як до втілення суперечливого духовного стану молоді другої половини ХХ століття.

Рок зв'язаний з передовими рухами. Міжнародний рок-фестиваль 1968 р. засудив війну у В'єтнамі. З того часу стали популярними фестивалі "Рок проти..." (расизму, мілітаризму, наркоманії). Рок-музиканти проводили екологічні й благодійницькі акції. Неоднорідність рок-руху дозволила бізнесу вихолостити бунтарство багатьох груп і використати їх у комерційних цілях, повернувши рок у лоно масової культури.

Сьогодні рок-музика є одним із найвпливовіших музичних жанрів і чинить чи не найбільший вплив на молодь, живе серед неї і живиться нею. Тому дуже важливо знати цю музику, її можливості, естетику щоб грамотно і професійно аналізувати всі зазначені вище явища.

рок бітлз молодь

Список використаної літератури

1. Ровесник. -- 1984. -- № 9. -- С. 19.

2. Советская музыка. -- 1985. -- № 5. -- С. 56.

3. Белкин А. Русские скоморохи / А. Белкин. -- М.: Наука, 1972. -- 172 с.

4. Литературная газета. -- 1987. -- 6 мая.

5. Забродин Г. Рок: Искусство или болезнь? / Г. Забродин, Б. Александров. -- М.: Знание, 1990. -- 53 с.

6. Запесоцкий А. Музыка и молодежь / А. Запесоцкий. -- М.: Знание, 1988. -- 64 с.

7. Набок И. Рок-музыка: эстетика и идеология / И. Набок. -- Л.: Знание, 1989. -- 32 с.

8. Саркитов Н. Рок-музыка: Сущность, история, проблемы / Н. Саркитов, Ю. Божко. -- М.: Знание, 1989. -- 63 с.

9. Феофанов О. Бунтари и конформисты: Рок-музыка Запада за сорок лет / О. Феофанов, А. Налоев. -- Ставрополь, 1989. -- 409 с.

10. Хижняк И. Парадоксы рок-музыки: мифы и реальность / И. Хижняк. -- К.: Молодь, 1989. -- 259 с.

Размещено на Allbest.ru