Одяг і костюм

Размещено на http://www.allbest.ru/

одяг костюм вбрання

Одяг і костюм

У людському суспільстві одяг виник як засіб захисту тіла від зовнішніх дій навколишнього середовища. Він захищав людину від холоду, снігу, дощу і вітру. Кліматичні умови, образ життя людини, впливали на форму і матеріал одягу.

Поява одягу сягає найдавніших часів людського суспільства. Одяг має дуже давню історію: він поступово удосконалювався і став дедалі різноманітнішим. Проте всі типи одягу, безперечно виникли від двох основних найпримітивніших прототипів: плечового одягу - у вигляді накинутої на плечі шкури і поясного - шкури, пов'язаної навколо стегон.

Завдяки опорі на плечі перший породив величезну різноманітність форм: плащі, сорочки, кептарі, піджаки тощо. З другого розвинулися форми одягу притримувані на стегнах: фартухи, спідниці, штани та інше.

З розвитком людства, одяг постійно змінюється та збагачується його форми. На зміну одягу чинить вплив розвиток економіки, та духовного життя людини, релігійні вірування, полові та вікові відмінності.

По мірі розвитку культури, та розподіл суспільства на класи, одяг, крім утилітарної функції набуває соціального, психологічного та естетичного значення. З'являється більш широке поняття - костюм. Костюм - це одночасно одяг і наряд, у ньому поєднується і практичність і утилітарність, що випливають із суті костюма як одягу, й естетичність пов'язана з його призначенням як наряду!

Костюм насамперед і відрізняється від одягу тим, що він включає в себе крім одягу, ще й наряд у найширшому значенні цього слова. Костюм - поняття ширше і складніше, ніж одяг, його зміст відповідає єдності одягу й наряду, які одночасно носить на собі людина.

Костюм включає в себе крім одягу ще багато елементів: взуття, прикраси, зачіски, манеру триматися. З допомогою костюму людина виказує свою індивідуальність і причетність до якоїсь громади.

Визначаючи костюм як єдність одягу й наряду, треба відмітити, що крім одягу і прикрас, можна носити на собі ще й знаки певного суспільного становища.

Утворення класів станових груп і все нових, і нових професій веде до більшої різноманітності знаків суспільного становища. Костюм має естетичний початок, він художньо оформлений та є галуззю ужиткового мистецтва. Починаючи з ранніх етапів розвитку суспільства, велика роль відводиться прикрасі одягу, зумовлюючи його нарядність. Покриття одягу прикрасами - його декорування - має на меті зробити одяг красивим, а все розмаїття сукупність прикрас і забарвлення одягу становить його декор. Способи декорування одягу дуже різноманітні: тут і декорування самого матеріалу одягу лише за допомогою суспільного його фарбування, чи фарбування окремих елементів, де елементом прикраси виступає сам колір, чи поєднання кольорів, тут і декорування матеріалу одягу шляхом нанесення на нього різними способами: вибивкою, вишивкою, тканням, аплікаціями, розписом різноманітних узорів, фігур, рівномірно розташованих на колі тканини або зведених в орнаментальні плями й смуги.

Говорячи про естетику костюма слід пам'ятати, що моменти нарядності в ньому не обмежуються лише прикрасами та декором: він виявляється також у самому крої, конструкції одягу, визначаючи основні лінії і форми костюму, бо най значимим фактором, обумовлюючим образ та форму костюму, є фігура людини з її згибами та осанкою. В кожну історичну добу, на кожному етапі розвитку суспільства основні форми і лінії костюмів створюються значною мірою залежно від панівних у певному часі і в певному класовому середовищі, поняття про красу і привабливість фігури. Відповідно до відносного і мінливого „ідеалу” видозмінюється загальна форма костюма співвідношення його частин, характер і спрямування обмежувальних ліній, конструкція і крій - усе те, що становить так званий силует костюма.

Оскільки костюм є елементом суспільно - побутового призначення, частиною матеріальної культури, галуззю ужиткового мистецтва, він і розвивається в тісній залежності від розвитку суспільства.

Спосіб життя, умови праці, залежно від природних особливостей територій яку населяє той чи інший народ, рівень розвитку техніки, культури, суспільний лад, політичні умови, історичні долі, створюють своєрідні форми побуту народу, що виявляється наочно у народному костюмі. Дуже важливу роль у формуванні народного костюму відіграє ідеологічний фактор і на сам перед релігія, а також суспільна мораль та етичні норми поведінки. Естетичні смаки та ідеали, канони краси, зокрема краси людського типа, що формуються у сфері мистецтва, безпосередньо впливають на характер художнього оформлення народного костюма. Не лише декор костюма у найширшому понятті, а й крій одягу, зовнішні форми костюму і його силует найтісніше пов'язані з панівними естетичними смаками і переважно ними зумовлені.

Відносність уявлення про красу, мінливість естетичних критеріїв та художнього смаку, що визначаються особливостями суспільного розвитку й класовою приналежністю, народжують разючі контрасти у зовнішніх формах і декоративно - художньому оздоблені костюма в різні історичні епохи, в різних соціальних середовищах.

Стиль та мода

Як один з видів декоративно-ужиткового мистецтва, костюм особливо яскраво відображає стиль епохи.

Стиль - це художнє вираження епохи, яке відбиває ідеологію свого часу, культуру та економіку. Стиль відповідає великому історичному періоду і відображає єдність естетичного смаку усіх напрямків мистецтва: архітектурі, музиці, літературі, малярстві та декоративно - ужитковому мистецтві.

Вплив мистецтва та розвиток костюма, на зміни його характеру і форм не обмежується лише впливом художнього впливу епохи, тривалим пануванням естетичних ідеалів і критеріїв. Тут виступає ще й більш мінливий, непостійний, короткочасний, але разом з тим не менш суттєвий фактор - мода.

Модою ми називаємо нетривале поширення певних смаків, що виявляються в зовнішніх формах і на сам перед у костюмі. Мода завжди з'являється саме в певному суспільному середовищі і формується під впливом власних цьому середовищу умов життя і естетичних смаків. Проте мода не змінює суть костюму, що відповідає стильовим особливостям, представленим у кожну історичну епоху. Вона вносить у костюм лише часткові зміни, які стосуються головним чином деталей, урізноманітнюючи зовнішні форми костюма в межах типу, виробленого панівним художнім стилі епохи. Лише в перехідні періоди зміни стилів, мода поступово об'єднує нові особливості костюма в певному напрямі і готує, таким чином, становлення нового художнього стилю.

Покоряючи сила моди простягається через країни та континенти, уявляє аспект політичної могутності тієї держави де ця мода зароджується. В умовах класового суспільства художній стиль епохи завжди пов'язаний з класовою ідеологією і смаками певних суспільних верств.

На теренах Західної Європи ,ХІХ - сторіччя - це епоха бурхливого розвитку капіталістичного суспільства, початок індустріалізації, що приносить суспільству переоцінку цінностей. Це не пройшло безслідно для моди. Зміни відбуваються на сам перед у тому, що одяг переходить у категорію товару. Стиль одягу починає змінюватись кожне десятиріччя. Швидка зміна стилів і мод диктується зацікавленістю в цьому промисловців та торговців одягом. Виготовлення одягу переходить до рук спеціалізованих підприємств. Бурхливо починає розвиток текстильна, швейна та хімічна промисловість. Мода стає більш масовою, більш доступною.

Промислове виробництво одягу дало можливість збагатити її варіанти. Завдяки масовому виготовленню одягу, зменшується його вартість.

Вплив моди найбільш зайняв політичні та культурні центри Європи. В сільській місцевості спостерігався опір людини тенденціям в одязі, викликаний звичаями та традиціями. Там дуже нерішуче з великою відстанню в часі приймали те, що в якості моди приходило з великих міст, а потім приводилось до людей з потребами робочого одягу, повсякденному життю в сільській місцевості. Але було б помилкою вважати, що західноєвропейський костюм виштовхнув історичний одяг з теренів України, його зміни зачепили тільки багаті верстви населення. На Україні основна маса сільського населення - закріпачені селяни - мали свій самобутній народний костюм, найбільш тісно пов'язаний з давньоруськими прототипами. Українське село тих часів жило в занепаді і нужді - забуте й поневолене всіма, аж поки досвідчена молодь не відкрила його глибоку культуру, та художній смак.

З покон віку в народі жили й у скрутний час не затухали радість від краси життя, тяжіння для всього прекрасного. Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. Тоді за допомогою лише голки та нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку, овчинний кептарик або шматок полотна для витирання рук. Кожну річ вона якимось чином оздоблювала, обертала на високомистецькі витвори й відтак залишала після себе чудові зразки вишивального ремесла.

У комплексі художніх засобів оформлення народного вбрання, вишивці завжди належало чинне місце. Характер вишивки, вибір тих чи інших орнаментальних мотивів, корінне рішення залежало від призначення одягу, соціальних та вікових чинників. Приміром, сорочки на щодень вишивалися скромно й просто, святкові - ретельніше, перед усім весільні сорочки.

В ансамблі святкового вбрання головна увага приділялася пишно орнаментальній сорочці. З давніх часів, як відомо, переважну частину наряду нареченої становили вишиті вироби, на сам перед сорочки. Працелюбність нареченої визначалася за кількістю й довершеністю вишитих нею сорочок, котрих було більше сотні.

Композиція сорочки - чітко продумана й логічно конструктивна - декоративна система взаємозв'язку площин вишивки, поєднання ажурних швів і вільних частин білого, що підкреслює декоративність вишивки. Орнаментувалися, головним чином, рукава, поділ, пазуха, комір. Вишивка в загальній схемі сорочки будується на чергуванні вертикальних та горизонтальних орнаментальних ліній, що створює велику ритмічну різноманітність.

Найбільшого поширення в Україні набули сорочки з уставками. В якій вишивка розташовується на уставці, підопліччі, чохлах, подолі та невеличкому стоячому комірці.

Поликові сорочки з „пухликами” були характерні для Полтавщини, Чернігівщини. Водночас із поликовою сорочкою побутував тип сорочки без уставки із суцільним рукавом, пришитим паралельно до станика, верхній крій якого призбирувалася з вирізом горловини. Вишивка при цьому розміщувалася на рукавах і подолі.

Чоловічі сорочки поділяються на сорочки з поликами („стрілкова”, „вистіжкова”) і сорочки без уставок - „чумачки” або „лоцманські” (останні побутували на Дніпропетровщині).

У центральних областях України були поширені так звані українки - сорочки з відкладним коміром і широкими рукавами, які призбирувалися.

В західних областях існувала „гуцулка” - тип сорочки, на якій вишивка розміщувалася уздовж пазухи й коміра по низу рукава. Розташування нагрудної вишивки має певний символічний сенс. Основна увага приділялась оздобленню рукава, що йшло від давнього культу людських рук. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначних місцях. З плином часу магічна сила зовсім забулася, втратила своє оберегове значення, орнамент перетворився на суто декоративний елемент, тісно пов'язаний з конструкцією крою.

Крім вишивки, велике художнє значення мали лінії крою. За допомогою ажурних з'єднувальних швів майстрині підкреслювали конструкцію сорочки, вирізняли розміщення основних композицій вишивки. Крім утилітарної функції, лінії крою мали декоративне навантаження як орнаментальні мережки. Ці лінії надавали сорочці ажурності, створювали контраст зі щільною тканиною, рельєфом вишивки. Для сорочки використовували тонке домоткане полотно, вибілене, іноді в разі нестачі тонкого полотна бідні селянки використовували його лише для верхньої частини сорочки та для рукавів, а нижня частина „підточка” шилася з грубішого полотна.

В чоловічих та жіночих сорочках збереглися найдавніші традиції давньоруського костюму, його художній смак, своєрідність форм, різноманітність орнаментів.

Українська інтелігенція звертає увагу на самобутній смак народного одягу, вишивки, ткацтва, фольклору, починає Ії дослідувати, народжується етнографія, мовознавство. Шанувальники народного мистецтва мандрують по краю, роблять замальовки, збирають витвори зроблені народними вмільцями, - все те підняло і скріпило національні почування, що в часи недолі притихли і занепали.

Зусиллями творчої інтелігенції, меценатів створюється розгалужена мережа майстерень. У панських майстернях жінки - кріпачки для потреб поміщика та його родини виготовляли численні вироби, які вражають складністю вишивки, на виконання якої витрачалося іноді по кілька років. Збереження національних рис та оздоблення в одязі, надає умови для розвитку вікових естетичних традицій та їх збагачення.

Размещено на Allbest.ru