Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Університет

“Києво-Могилянська Академія”

реферат

Соті, фарси та містерії як явище культури середньовіччя

Середньовіччя, як правило, ми уявляємо жахливим, темним, але ми весь час забуваємо, що ця епоха мала багато світлого та веселого - дійсно поруч з темними забобонами, покаяннями, безпримірною жорстокістю завжди знаходилося місце для бешкетного, часом досить грубого та цинічного жарту, так же як і тижні постів змінювалися на тижні нестримних ярмаркових веселощів.

В культурі середніх віків пафос затвердження та звеличення уживався з мотивами розкриття та розвінчання. Особливо це явище розцвіло наприкінці середньовіччя, в часи бурних та багатозначних потрясінь та зсувів у тодішньому соціумі. В ті часи з'явилася та окріпла культура міст та розквітали всілякі сатиричні та комічні жанри, в тому числі театральні. Самі цінні з історичної та пізнавальної точки зору є фарси. Фарс виник раніше, але розквіт у пору пізнього середньовіччя.

Театр займав помітне місце у повсякденному побуті середньовічної людини, так що серед фігур середньовічних мешканців є не тільки лицарі, купця, ченця, селянина, а й фігура актора - забавника та блазня. середньовічний актор був невід'ємною частиною суспільства ; він розважав і на подвір'ї замка лицаря, і на міській площі, і, навіть, у стінах монастиря. Без актора не відбувалося жодної важливої події чи то ярмарок, чи свято, чи то коронація, чи то приїзд іноземних гостей.

Окрім світського театру існував і театр духовний - його породила утилітарна потреба богослужіння : люди вже не розуміли латину, вона була недоступна народу, тому слова богослужіння не просто вимовлялися, але вони тут же й інсценувалися, обгравалися. Цей яскравий театр еволюціонував, він вийшов з церкви на паперть, а потім і на соборну площу, відмовившись при цьому від латини та перейшовши на загально доступну мову натовпу.

Розвиток середньовічного театру та фарсу разом з ним нерозривно пов'язаний з містом та з його мешканцями, які були і акторами і глядачами. Але культура середньовічного міста не була виключно веселою та бешкетливою, тому в жартах була іноді і низька заздрість, і похмура розлюченість, а іноді просто прагнення не тільки осміяти все низьке та ретроградне, а брутально познущатися над будь-якими моральними нормами, обплювати їх, збочити. Театр не тільки оголяв та розвінчував, а й попереджав, навчав. Причому це нерідко уживалося у одному й тому ж фарсі.

Коли саме зародився середньовічний театр сказати складно, але у ХІІІ сторіччі створюються сцени та діалоги, що виводили на помост тих чи інших представників верст та професій, з'являються традиційні фігури. Але ці сцени ще не наповнені напружено інтриги, в них нема дії, хоча, треба сказати, що ці сценки користувалися повагою у глядачів. Однак такі сценки підготували гарний грунт для подальшого розвитку комічного театру. На цьому грунті і виникли мораліте - п'єси дидактико-алегоричного характеру, гостро сатиричних п'єсок - соті та власно фарси.

Існує теорія, за якою фарси виникли з містерій, де обгравалися біблійні сюжети. Серед таких сцен іноді зустрічалися комічні : наприклад зображення торговців, що сваряться серед храму, то бійку солдат за одяг Христа, то кумедні вихиляси паралітика. Ці живі сцени виросли на біблійному сюжеті, але сильно перероблені перетворювалися у веселу інтермедію. В текстах деяких містерій, які дійшли до нас часто робились помітки, що в цьому місці треба вставити фарс. Середньовічні хроніки іноді пригадують про те, що одночасно з містерією виконувався фарс (наприклад фарс “Мельник, чию душу чорт в пекло затянув” йшов одночасно з “Містерією про святого Мартіна”).

Існує інша точка зору, що фарси старші за містерії. Вони могли виникнути ще на початку ХІІ сторіччя, або на початку наступного, окрім того в хроніках та текстах містерій на фарс вказують, як на жанр, що склався, котрий використовується в цих грандіозних багатоденних святах якими були середньовічні містерії. Окрім того, треба зазначити, що фарси не мають ніякої аналогії з біблійними сюжетами.

Фарси, на думку А.Міхайлова, є продуктом самоусвідомленням мешканців місця, їх зацікавленістю до повсякденного життя своїх співгромадян, негайною потребою висміяти все, що було в ній кумедного та безглуздого, зобразити у реальному світлі всіх, хто надягає на себе маску благочестя. В фарсі ми знаходимо й чисто народні риси - не тільки критичний погляд на тих, хто має владу, а й невичерпна веселість, готовність до не завжди безобразливому жарту до зухвалості.

Бешкетні траверсі та ризиковані алегорії, які властиві карнавальній культурі сильно впливали на драматургію фарсу. Фарсові вистави були невід'ємною частиною карнавалу. Але фарс не є адекватним культурі карнавалу. Фарс не є суто карнавальною виставою, він непритаманний алегоризму іншого драматичного жанру - моаліте. В значно більшому ступені з духом карнавалу пов'язані соті. Жанр соті був гостро сатиричним жанром, який виріс з пародійних сатиричних монологів та діалогів, соті показував дійсність свідомо недоумкуватою, і навіть взагалі вивернутим задом на перед. Але виконувалися соті акторами особливого амплуа - блазнями ( «дурнями» та «дурами» ), які носили спеціальний одяг з дзвониками. Актори в соті, на відміну від фарсу, втілювали не живих людей, чи версти або професійні типи, а цілі соціальні інститути - церкву, лицарство, королівську владу, папський Рим.

Соті, фарси та містерії вже не могли виконуватися групою аматорів, що не мали професійної підготовки ; тому наприкінці середньовіччя з'явилася потреба утворення напівпрофесійних груп. Групи ці були, звичайно, аматорськими, бо вистави йшли тільки по святах.

Містерії вимагали особливих прийомів, тут на першому місці був декоратор та творець сценічних ефектів. Виконання містерій, як правило, затягувалося на декілька днів і вимагало великої кількості акторів. На відміну від містерій фарси ставилися набагато простіше ( як правило в фарсах грало 3-4 актора, іноді навіть 2 як в фарсі “Хлопчик та сліпий”) Цьому сприяв і стійкий стереотип, що склався в середині XV століття міського життя з постійними ярмарками, престольними святами і т.п., які були вже неможливі без виконання фарсів і соті. Склалися й специфічні театральні об'єднання, в надрах яких і складався репертуар. Таких об'єднань було багато - кожне місто могло мати свою трупу. Актори, що входили до цієї трупи були місцевими мешканцями, мали якусь професію і не схильні були кудись їздити. Частіше за все такі об'єднання складали колишні школярі - студенти. Ядром театральних комедійних труп стали молоді правники - клерки судових палат міських парламентів, службовці, помічники адвокатів і т.п. Часто назви театральних труп самі казали про професію членів трупи - так у ХІІІ сторіччі виникла в Парижі славетна “Базошь”, так тоді називалася будівля суду.

В Парижі існували й інші трупи, так в останні роки правління божевільного Карла VI ( 10-і роки XV сторіччя ) виникла театральна корпорація - “Безтурботні хлопці” “Безтурботні хлопці”. влаштовували яскраві та шумні «свята дурнів», один з яких Віктор Гюго описав в ”Собор Паризької Богоматері”.

Як я вже казав, майже кожне крупне місто мало свою трупу, тому в гастролях не було необхідності. Але якщо не їздили актори, то мандрували п'єси. Обмін репертуаром особливо підсилився з винаходом книгодрукування. Дуже часто це були такі собі «піратські» копії текст яких був швидко надрукований стенографістом конкуруючої трупи або типографістом. Звичайно, що такий на скору руку записаний текст був недосконалим - в ньому було багато пропусків, помилок, а іноді навіть нісенітниці. Однак нам доводиться обходитсь тільки цими джерелами, які до нас прийшли. Такі «піратські» книжки були надруковані готичним шрифтом, іноді був кумедний малюнок. Тиражі таких книжок були мізерними. Окрім цього їх мало хто зберігав, так трупа поставивши фарс викидали затерту книжку кудись в комору та переходили до нової.

Досить довго велися суперечки : чи є фарс самостійним жанром по відношенню до соті та мораліте ? Так іноді бувають досить «складні» випадки : наприклад іноді в фарсі з'являється фігура блазня, який є невід'ємним персонажем соті. Окрім того іноді видання деяких п'єс називають соті та мораліте “Новим веселим та кумедним фарсом”. Для виділення специфіки фарсу треба враховувати віршовану форму п'єс цього роду ( вони писалися восьми складним віршем з подвійною римою ) та їх тематику - зображення життя міщан, звідси випливає і певний набір персонажів.

Фарс писався для широких кіл мешканців міста, тому якщо зображується дворяни чи селяни, то вони зображуються досить вороже, по відношенню один до одного. До того ж в час розквіту фарсу ( XV та перша половина XVI сторіччя ) міське середовище було досить різнобарвним, це відображається і в самих фарсах. Фарс не мав конфліктів з просвітництвом. Драматургія фарсу навіть спонукає до розвитку французької культури та театру.

Народжений у лоні середньовічної культури, фарс, все ж таки був вільний від двох властивих середньовічних рис, які причетні іншим театральним жанрам : в фарсі не було алегоризму, тому в фарсі можна зустріти замальовку деяких певних характерів, нехай недосконалих, але все рівно описів ; друга риса - не було нав'язливого, прісного моралізму.

Драматургія фарсу дала досить широку можливість вивчати міське життя кінця середньовіччя та епохи відродження. Разом з еволюцією фарсу ми можемо спостерігати еволюцію свідомості мешканця міста, тому вивчаючи фарс ми отримуємо уяву про різні настрої в різних містах. Хоча фарс і не має певної глибини, він зображує життя міста досить детально, але це життя подається як війна всіх проти всіх ; але з іншого боку фарс підмітив певні характерні соціальні типи, це вже спроба внести в виставу інтригу (хоча досить прямолінійну і просту), вони стимулюють в глядачі розвиток уяви ( бо, як правило, ані особливого реквізиту, ані декорацій в фарсі не було ), підвищували цінність жесту, слова, мовної характеристики.

Фарсова традиція, саме завдяки цім явищам не переривається, вона просто трансформується та до середини XVII століття успішно конкурує з гуманістичною комедією. Потім, з'єднання цих двох традицій призводить до утворення великого комедійного театру Молєра, який починав свій сценічний шлях як простий “фарсер”.

соті фарс містерія театр середньовіччя

Список використаної літератури

А. Михайлов «Средневековый французский фарс» Москва, Искусство 1981 г.

Ф. Рабле “Гаргантюа и Пантагрюєль”

Виктор Гюго “Собор Парижской Богоматери”

Размещено на Allbest.ru