Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

"Масова музика як атрибут молодіжної культури середини ХХ століття"

Київ - 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Розбудова молодої суверенної держави, якою є сучасна Україна, аналіз проблем і труднощів, які виникають на шляху політичного, економічного й культурного поступу країни, закономірно викликають потребу в дослідженні соціально-культурних чинників формування українського соціуму в його сьогоденні й перспективі. У цьому сенсі чи не найбільший інтерес, як і занепокоєння, викликає якісний стан молодого покоління українських громадян - його світоглядні орієнтири, цінності, уподобання, культура взагалі. Адже сьогодні є очевидним, що сучасна модель молодіжної культури вже протягом кількох десятиліть суттєво впливає на характер і якість суспільства в цілому, а отже, заслуговує найпильнішої уваги. Помітним також є те, що серед чинників, які визначають характер сучасної молодіжної культури, надзвичайно велику роль відіграє масова музика, яка в середині ХХ століття й дотепер де факто стає чи не «найголовнішим з мистецтв». Вона є невід'ємною частиною, власне атрибутом молодіжної культури останніх часів.

Свій початок молодіжна культура сучасного типу бере з середини ХХ століття. Саме у 1950 ? 1960-ті роки на авансцену культурного процесу виходить і масова музика в сучасному її розумінні. Феномен масової музики вже тоді вийшов за межі власне музичної культури, став формувати моду, стиль, сценічний дизайн, образ мислення й поведінки. Тому вивчення вказаного феномену має непересічне значення не тільки для історії культури, але й для розуміння сучасних соціокультурних процесів.

Поняття «масова музика» увійшло до музичної термінології в середині минулого століття й зафіксувало процес демократизації музичного життя, який почав формуватися, на думку А. Сохора, ще у ХІХ столітті й набув стрімкого розвитку в ХХ столітті у зв'язку з виникненням і швидким розповсюдженням грамзапису, радіо, кіно, телебачення. За час існування й розвитку масова музика сформувала велику кількість напрямків та течій, що дозволяє вважати її складним, самодостатнім, але суперечливим явищем культури середини ХХ століття.

Особливості масової музики на сьогодні є достатньо вивченими та розглянуті на рівні функціонування, сприйняття, змістовності, музичної форми, засобів музичної виразності тощо. Наукові дослідження цієї проблематики здійснювались у працях таких авторів як А. Сохор, А. Цукер, Г. Ашин, А. Мідлер, Л. Мархасєв, А. Попов, С. Можнягун, Є. Рум'янцев, В. Конен, К. Акопян, А. Захаров, С. Кагарлицька, Н. Саркітов, Ю. Божко, Н. Корихалова, Т. Чередниченко, О. Маркова та ін. Але в сучасній науковій літературі не є достатньо вивченими питання взаємозв'язку масової музики з молодіжними рухами, молодіжною культурою 1950-1960-х років ХХ століття. Адже під впливом молодіжного руху в середині ХХ століття набули стрімкого розвитку й зараз продовжують розвиватися жанри масової музики: рок, мистецтво вітчизняних бардів, популярний народно-інструментальний шар.

У сучасній науковій літературі при аналізі масової музики дослідники застосовують два протилежних підходи. З одного боку, вони розглядають масову музику та її складові як культурний та соціальний феномен, який відображає морально-психологічні, емоційні, соціальні настановлення свого часу (І. Набок, В. Ткаченко, Г. Кнабе, С. Фріс, Н. Саркітов і Ю. Божко), представники протилежної думки (А. Попов, Х. Артега-і-Гасет) вказують на руйнівні функції цього музичного явища як у суспільному, так і в культурному середовищі. Така позиція, на наш погляд, не є цілком обґрунтованою, адже вперше основною ідеєю молодіжної культури став «рух у ритмі», тобто молодіжний рух 1950-1960-х років регулювався музичними метроритмічними настановами, які виступали в ролі головного орієнтиру акцій та дій. Тому масова музика є показником соціально-культурних особливостей свого часу, вона впливала та продовжує помітно впливати на культуру сучасності, що й зумовило вибір теми дослідження - «Масова музика як атрибут молодіжної культури середини ХХ століття».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах державної комплексної програми Міністерства культури і туризму України: «Транформаційні процеси в культурі та мистецтвах України». Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради гуманітарного факультету Одеського національного політехнічного університету (протокол №4 від 18.10.2003 р.).

Мета дисертаційного дослідження - визначення характерних ознак та форм соціокультурного функціонування масової музики як невід'ємної складової, атрибуту молодіжної культури середини ХХ століття.

Реалізація мети обумовила такі завдання дисертаційного дослідження:

проаналізувати історіографію та джерельну базу дослідження;

виявити художні та соціальні особливості масової музики;

розглянути культурно-історичні умови та процес формування явища молодіжної культури;

визначити характерні особливості молодіжної культури середини ХХ століття;

з'ясувати музичні настанови молодіжної культури в контексті культурних процесів молодіжного руху 1950-1960-х років ХХ століття;

охарактеризувати явище «актуального фольклору» в контексті музичної культури середини ХХ століття;

дослідити ґенезу та жанрові особливості рок-музики;

дати характеристику явищам самодіяльної пісні та популярного народно-інструментального жанру в контексті стильових мас-культурних тенденцій середини ХХ століття.

Об'єктом дослідження є молодіжна культура середини ХХ століття.

Предмет дослідження - характерні ознаки та форми побутування масової музики як атрибуту молодіжної культури середини ХХ століття.

Методи дослідження. У дисертації під час вирішення визначених завдань використано комплексний науковий підхід, відповідно до якого вивчення матеріалу базувалось на застосуванні таких методів: синтетичного - для узагальнення вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень у галузі масової музики та молодіжної культури; історичного - для аналізу виникнення та розвитку масової музики та її складових; музикознавчого - для характеристики жанрових показників та музично-виразних засобів масової музики; культурологічного - для визначення соціокультурних функцій масової музики середини ХХ століття; системного - для узагальнення складових елементів масової музики; класифікаційного - для структурування й систематизації досліджуваного матеріалу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше:

проаналізовано історіографію та джерельну базу дослідження. До наукового обігу введено нові відомості з історії вітчизняного та східноєвропейського молодіжного руху й музичної практики;

визначені характерні особливості молодіжної культури середини ХХ століття у взаємозв'язку з розвитком масової музики;

з'ясовані музично-естетичні настанови молодіжної культури в контексті культурних процесів молодіжного руху 1950-1960-х років та культурно-історичних умов того часу;

подано характеристику явища «актуальний фольклор» як феномена музичної культури середини ХХ століття;

здійснено аналіз процесу виникнення та розповсюдження рок-музики;

охарактеризовано явища самодіяльної пісні та популярного народно-інструментального шару як масових жанрів музичного мистецтва.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в поглибленні та розширенні існуючих у сучасній науці поглядів на виникнення, художньо-стилістичну, естетичну та соціальну ознаки молодіжної культури, які знаходять відгук у різних галузях мистецтва сучасності.

Питання, які поставлені в дисертаційному дослідженні й вирішуються сучасною теорією та історією культури, визначаються необхідністю подальшого глибокого вивчення й усебічного узагальнення історичного феномена 1950-1960-х років ХХ століття. Сформульовані в дисертації висновки можуть бути використані в лекційних курсах з культурології, історії музики в навчальних закладах, що випускають діячів мистецтв культурно-освітніх організацій і суспільств, представників гуманітарної сфери в системі масової освіти, а також у курсах теорії та історії культури.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дослідження оприлюднені в доповідях та повідомленнях на Всеукраїнських конференціях: «Мистецька освіта» (Луганськ, 2003 р.), «Виконавська інтерпретація у сучасному навчальному процесі» (Луганськ, 2006 р.), «Мистецька освіта на Україні: традиції, сучасність, перспективи» (Луганськ, 2007 р.) та Міжнародних наукових конференціях: «Трансформація музичної освіти: культура й сучасність» (Одеса, 2002 р.), «Південна пальміра» (Одеса, 2002 р.), «Культура і цивілізація Схід-Захід» (Одеса, 2004 р.), «Трансформація музичної освіти: культура та сучасність» (Одеса, 2004 р.), «Схід-Захід: культура та музика» (Одеса, 2005 р.), «Трансформація музичної освіти й культури на Україні», присвячена пам'яті К.Д. Данькевича (Одеса, 2006 р.), «Трансформація музичної освіти й культури на Україні» (Одеса, 2006 р.). Основні положення та висновки дисертаційного дослідження апробовані автором у курсах лекцій з історії музики Одеської державної академії музики ім. А.В. Нежданової, на кафедрі культурології та мистецтвознавства Одеського національного політехнічного університету, а також у курсах лекцій з теорії мистецтв на факультеті музичного мистецтва Луганського державного інституту культури та мистецтв.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в шести одноосібних статтях автора, з яких п'ять надруковані у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові з мистецтвознавства, а також тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена загальною концепцією й завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел загальною кількістю 224 найменування. Загальний обсяг дисертації становить 171 сторінку, основний зміст викладено на 153 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначається його основна проблематика, мета, завдання, методологічна основа, об'єкт та предмет, характеризується наукова новизна та практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі - «Молодіжна культура та особливості оновлюючих процесів у музичному мистецтві середини ХХ століття» ? розглянуто та проаналізовано фундаментальні положення вітчизняних та зарубіжних дослідників, у працях яких окреслюється коло важливих питань, пов'язаних з молодіжною культурою та масовою музикою. Розділ складається з п'яти підрозділів.

Перший підрозділ - «Методологічні основи дослідження» - присвячений аналізу історіографії та джерельної бази в галузі масової музики та молодіжної культури, при цьому в роботі використано синтетичний метод; для визначення передумов, що сприяли формуванню та розвитку масової музики, яка виникла в середині ХХ століття під впливом молодіжного руху та засобів масової інформації, застосовано історичний метод. Для окреслення впливу масової музики на формування художніх орієнтирів молодіжної культури, що стала стилем життя, невід'ємною складовою, а саме атрибутом молодіжної культури, у роботі використаний культурологічний метод. Музикознавчий метод було застосовано для з'ясування жанрових особливостей масової музики та її складових, що набули розвитку на межі професійного та самодіяльного видів мистецтва і сформували самостійну жанрову групу, яка визначається в роботі як «актуальний фольклор». Доведено, що масова музика та її складові (рок, творчість вітчизняних бардів, популярний народно-інструментальний шар) виникли в процесі соціокультурних змін та характеризуються появою нових засобів музичної виразності (використання електроінструментів, домінуючий стан метроритмічних організацій, розкутість сценічної поведінки виконавців, заборона вокалізації, гучність звучання), що суперечить класичним загальновідомим канонам академічної традиції та поп-музики, але збігається з ідеєю «рух в ритмі», що стимулювалась молодіжним рухом в середині ХХ століття. Для узагальнення складових елементів масової музики використано системний метод, що дозволяє проаналізувати її за тематикою, функціонуванням, побутуванням, засобами музичної виразності, формоутворенням тощо; для структурування й обробки досліджуваного матеріалу в роботі застосовано класифікаційний метод.

Другий підрозділ - «Розвиток культури і музичного мистецтва середини ХХ століття в сучасній науковій літературі» - присвячено аналізу літературних джерел за темою, де піднімається коло важливих питань, що вказують на культурно-художню, стилістичну зміну цінностей та орієнтирів у галузі культури й соціальному середовищі, які знаходять відгук в найбільш показовому виді мистецтва середини ХХ століття - масовій музиці, що відображає етичні та естетичні напрямки молодіжної культури.

Середина ХХ століття характеризується інтенсивними змінами в галузі мистецтва і культури, економічній та політичній сфері, соціальному та духовному житті. Наведений період інтенсивних оновлень та соціальних репресій 1950 ? 1960-х років характеризується народженням нового типу культури - масової.

Термін «мас-культура» визначає широкий шар сучасної культури, який охоплює прості, загальнодоступні матеріальні й духовно-естетичні цінності, орієнтовані на невибагливі смаки масового споживача. Виробництво, споживання й поширення продуктів мас-культури тісно пов'язані з феноменом моди, носить індустріально-комерційний характер і здійснюється, як правило, в області розваг, охоплює широкий спектр художньо-творчої продукції: від ранніх коміксів, мелодрами, естрадного шлягеру до складних, змістовно насичених форм (окремі види рок-музики, «інтелектуальний» детектив, поп-арт, перфоманс). В естетичному розумінні для мас-культури характерне збалансування між тривіальним і оригінальним, агресивним і сентиментальним, вульгарним і витонченим, тяжіння до ігрових форм тощо.

У період мас-культурних процесів, а саме у 1950-1960-х роках, набули інтенсивного розвитку жанри масової музики, що в суспільному середовищі постають джерелом постійного наявного ритму. Звідси музика за рахунок створення самоцінного ритмічного середовища допомагає індивідові здійснити «втечу від часу», тобто виступає своєрідним амортизатором соціальної динаміки. Отримання музикою нового соціального статусу, зростання соціального значення властивої їй компенсаторної функції, безумовно, вимагають наукового обґрунтування.

У науковій літературі достатньо широко представлена традиція критичного аналізу культурних процесів середини ХХ століття, які руйнують та запобігають подальшому розвитку культури взагалі. Ця точка зору представлена Х. Ортега-і-Гасетом, який розглядає культуру середини ХХ століття як банальність і посередність, що спрямована на задоволення запитів і смаків масової людини. Ідеї іспанського філософа перегукуються в роботах К. Менгейма, Е. Фрома і Х. Арендта.

Але до сьогодні в сучасній науковій літературі не є достатньо вивченими та обґрунтованими питання систематики масової музики у взаємозв'язку з молодіжною культурою, яка суттєво впливає на характер суспільства та музичну культуру в цілому, адже молодіжний рух як явище культури середини ХХ століття актуалізував інструментальний чинник, який виступає головним показником культури середини ХХ століття. Основною ідеєю молодіжного руху став «рух у ритмі», який визначив суто музичний стрижень культури середини ХХ століття.

У третьому підрозділі - «Засоби масової інформації та їх роль у формуванні художніх напрямків молодіжної культури» - визначено вплив комунікаційної техніки на формування художніх смаків молодіжної культури ХХ століття. Розуміння цього процесу дає уявлення про народження та розвиток масових музичних жанрів середини ХХ століття, які швидким темпом набули популярності серед великої масової аудиторії. Існують різні точки зору на це питання: від ствердження, що той чи інший спосіб розповсюдження художніх цінностей не впливає на художню та стилістичну ознаки зразків культури (Л. Лауенталь), до визначення того, що засоби масової комунікації характеризують і сам процес спілкування, а також фактичний зміст духовних ферментів (З. Бжезинський). Засоби масової інформації, що розповсюджують продукцію, яка не вимагає особливого інтелектуального досвіду від глядача, викликали до життя особливу довіру до спрощених примітивних форм художньої орієнтації, перш за все у молоді, як найбільш чутливого суспільного прошарку до культурних, економічних та політичних змін, що відбувались у середині ХХ століття.

Тенденції взаємодії засобів масової інформації та суспільства особливо помітні в діяльності телебачення, яке відіграє провідну роль у засобах масової інформації. Воно найсильніше впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, стимулювати соціальну активність людини або перетворювати людину на бездумного споживача. Роль телебачення багатоаспектна й визначальна в багатьох випадках завдяки тому, що воно здатне певним чином «конструювати» специфічну соціальну реальність, беручи участь у формуванні економічної, правової, історичної свідомості, уводячи в повсякденне життя конкретні наукові знання, уявлення, розширюючи аудиторію спілкування.

Основною функцією засобів масової інформації є, безумовно, маніпулювання суспільною свідомістю, відвертання її уваги від реальності, створення віртуального світу, якому ніщо не відповідає в об'єктивній соціальній дійсності.

У четвертому підрозділі - «Молодіжний рух середини ХХ століття та особливості культурних процесів» - присвячений розгляду культурних процесів середини ХХ століття у взаємодії їх стимулюючих художніх і позахудожніх факторів, а також акцентування художніх показників культурної експансії молодіжного руху 1950-1960-х років і пов'язаних з ними зрушень у популярно-художній галузі.

Соціальні та політичні зміни середини ХХ століття визначили в молодіжному русі панування поза раціональних форм соціальної орієнтації, особливу довіру до емоціонально-психологічного комплексу вираження, а також спрощену орієнтованість художніх смаків, що відображається в естетизації буття ритмічними акціями музичних дій.

У країнах Заходу молодіжний рух прийняв асоціальний зміст, що знайшло вираз у «розкріпаченні» наркоманії, «сексуальній революції» тощо. Але не можна недооцінювати й інший момент, про який пишуть сучасні дослідники з початку ХХІ століття. Молодіжний рух орієнтувався на рок-рух, а це настанова на життя в ритмі взагалі, її змістом - уперше в історичний період розвитку людства - став «рух у ритмі», у реаліях штучно-вибудуваного життя. Примітивним способом реалізації такої культурної програми є побут рокерів, важливими є багаточисельні регулярні проведення музичних зборів на стадіонах і майданчиках, які служили місцем і засобом самореалізації молодих. Рокери здійснили містеріальне втягування людського життя в сакрально-музичне дійство, єдиним критерієм цінності якого стала солідаризація шляхом музики.

У п'ятому підрозділі - «Музичні настановлення молодіжної культури» ? розглянуто та проаналізовано поняття «молодіжна культура», «молодіжна субкультура», «молодіжна контркультура», «культура для молоді», які до недавнього часу використовувались у наукових джерелах як синоніми. За основу в роботі використано положення С. Левікової, яка аналізує та уточнює різницю між запропонованими термінами молодіжного феномена. У процесі ретельного аналізу доведено, що поняття «молодіжної культури» використовується як збірне для визначення феномена «молодіжна субкультура», «молодіжна контр-культура». Звертаємо увагу та те, що в повсякденному житті або в засобах масової інформації використовується поняття «культура для молоді», яке розглядають як синонім до «молодіжної культури». Але визначено їх полярність та доведено, що «молодіжна культура» формується самою молоддю, а «культура для молоді» створюється «батьками для дітей», однак усі ці терміни говорять про одне й те саме соціокультурне явище або частково його торкаються, що потребує уточнення та обґрунтування.

Молодіжна культура формувалась як процес, спрямований проти безглуздого існування та жорстокості світу з його війнами та насильством на хвилі сексуальної та психоделічної революції, на хвилі рок-культури, внаслідок чого утворився рух хіпі, який поклав початок принципово новим моральним та етичним цінностям. Рок-культура сформувала декілька феноменів: мову (сленг), стиль одягу, зовнішнього вигляду, поведінки та ін. Рок постає не тільки мистецтвом, а й стилем життя, системою цінностей молодіжної культури.

На думку А. Запесоцького та А. Файна, існують декілька причин зростання ролі музики в середині ХХ століття. По-перше, її мобільність, здатність відгукуватися на людську потребу в художньому розумінні дійсності; по-друге, особливий психологічний та емоційний вплив музики завдяки імпульсивності, динаміці, звучності; по-третє, - її доступність. Таким чином, масова музика відповідала принципам мислення та поведінки молоді, психологічним та емоційним настановам у суспільстві, але й сама молодь формувала художню змістовність музики, яка слугувала своєрідним протестом проти навколишньої дійсності.

Другий розділ - «Мас-культура та музичні жанри середини ХХ століття» - присвячений аналізу наукових джерел, у яких висвітлено особливості масової музики та її складових та передбачає теоретичне обґрунтування та систематизацію усталених поглядів масової музики.

У першому підрозділі - «Актуальний фольклор у музичному мистецтві середини ХХ століття» - визначено поняття «актуальний фольклор», що застосовано в роботі для характеристики жанрів масової музики. Адже «актуальний» (від лат. actualis - справжній, теперішній, сучасний) вказує на особливості явищ сьогодення і сутності цього явища. Тим самим фіксується найбільш близьке до кореневого лінгвістичного значення терміна парадигма як «система форм словозмін одного і того ж слова або групи слів».

Актуальний фольклор, виходячи з визначеного - це культурно-пара-дигматично виділений популярний прошарок художньо-творчої продукції, який включає як неавторську колективну творчість, так і авторську ініціативу у створенні композиційно завершених творів, що є необхідною складовою компонента культурного буття для певного покоління.

Традиційне розуміння значення фольклору у вітчизняному мистецтвознавстві складає альтернативу професійній авторській творчості, що в мистецтві прийнято розглядати як «перший» і «другий» ряди художньої сфери в цілому. Ця класифікація запропонована В. Конен, у ній дослідниця перший вид характеризує як фольклор, другий - як професійне мистецтво. Але музична практика європейського суспільства середини ХХ століття була насичена багатьма іншими видами, відмінними від фольклору й професійної композиторської музики. У наш час їх роль у культурному житті всього світу надзвичайно велика. До сьогодні це мистецтво відображене в науковій літературі у вигляді розрізнених, випадкових явищ, музикознавство навіть не виробило для нього єдиної, достатньо точної, визначальної назви. Іноді обмежуються поняттям «музика, що нас оточує» (Х. Бесселер). Широко прийнятий на Заході термін «тривіальна музика», до якого звертається і Ц. Дельхауз. Б. Асаф'єв бачив його розчленовано, то як «музику для побуту», то як «музику міської окраїни» або «легкий жанр». Кожна з вищеназваних характеристик по-своєму правильна, однак трактування «вільних відхилень» від фольклорної й академічної професійної традиції як чогось історично випадкового, розрізненого заважає побачити, що музичні жанри, які здобули розвитку після Другої світової війни утворюють величезний, свого роду цілісний шар, який визначає «музичне повітря» минулого століття.

У другому підрозділі - «Масова музика в контексті культури 1950-1960-х років ХХ століття» - на основі наукових літературних джерел визначено поняття «масова музика», яка вважається загальнодоступною, загальнопоширеною, орієнтованою на великі аудиторії слухачів. Вона утворює окремий самостійний художній пласт, представлений власними видами й жанрами, які збігаються своїми фундаментальними ознаками з професійною композиторською творчістю і з фольклором.

У процесі дисертаційного дослідження проведено ретельний аналіз визначень і систематик масової музики в наукових працях вітчизняних музикознавців, соціологів, філософів, культурологів.

Г. Ашин, А. Мідлер зазначають, що масова музика породжена широким спектром явищ (прагненням до економічної рентабельності, «прищепленням» певного типу культури тощо), але й сама вона є причиною багатьох явищ сучасної дійсності (руйнування національної культури, здоров'я та психіки людини). С. Можнягун вважає основною ознакою і водночас завданням масової музики - досягнення «ефекту наркотизації свідомості» внаслідок багаторазового повторення одного й того ж, що є внутрішнім компенсаторним фактором втрати стабільності у зовнішньому середовищі через швидкі темпи розвитку суспільства і техніки. Американський дослідник М. Маклюен зауважує, що зацікавленість спрощеною та мозаїчною музикою, що вбирає все та своїми гучністю та ритмом породжена телебаченням з його спрощеною полярністю та мозаїчністю інформації, з його стрімким впливом та сприйняттям, у першу чергу, сенсаційних подій. Н. Саркітов та Ю. Божко вказують на відсутність в епоху цивілізації «сучасної» народної музики, але ряд її суспільних ознак, на думку дослідників, перейняли пісні протесту, самодіяльні авторські пісні, рок-музика.

Звертає на себе увагу той факт, що більшість авторів уникає чіткого визначення поняття, обмежуючись зауваженнями про музику «епохи масових комунікацій», яка має ряд інших назв - «постмузика», «метомузика», легка, естрадна, популярна, розважальна, побутова. Такий стан речей пов'язаний зі складністю опису та дослідження явищ, які перебувають у процесі безперервного становлення, розвитку, формування. Адже масова музика містить як елементарні, так і складні твори, що ускладнює можливість її чіткого визначення.

Масова музика складається з багатьох жанрів, які, за класифікацією А. Цукера, розподіляються на чотири групи: перша - це жанри масової музики, що перейшли у ХХ століття з минулого та зберігаються в руслі розвитку власної традиції, не змінивши своєї сутності та індивідуально-жанрових ознак. До цієї групи належать масова пісня, побутова музика для духових оркестрів, деякі фольклорні жанри, що закріпились у практиці міського музикування тощо. Друга група - це жанри побутової музики, що також входили до міського побуту минулого, але в наші дні вони увійшли не внаслідок розвитку власної традиції, а відродились, поповнюючи дефіцит у певному ланцюжку масового мистецтва. Тому вони несуть у собі відтінок ностальгії «за втраченим часом» («старовинний романс», танго тощо). Третя група жанрів - це сучасні різновиди масової музики, що виникли у 1950-1960-ті роки та підпорядковані впливу моди, у яких сформувалися свої стійкі ознаки змісту та стилю (авторська пісня, види рок-музики тощо). Четверту групу складають переміщені до побутової сфери твори академічної музики, що не пристосовані для такого функціонування. Основною причиною такого переміщення є розширення сфери ужиткової, функціональної музики, поява нових різновидів масових видовищ (художніх, спортивних, ігрових тощо). Систематизація масової музики А. Цукера може бути рухомою, у ній можливі будь-які синтезування, утворення нових різновидів, нових жанрових взаємозв'язків.

Поширеність масової музики зумовлена її функцією «усуспільнення» почуттів людей - і відповідає потребам більшості суспільства в мистецтві, здатному оперативно реагувати на змінюваність та безперервне зростання запитів його споживачів. Це дозволяє характеризувати масову музику як художнє, так і соціальне явище, а також, як складне утворення, що не може бути повністю розкрите за допомогою будь-якого одного підходу: функціонального (А. Сохор), тематичного (В. Конен), жанрового (А. Цукер). Тому в роботі масова музика аналізується за принципом формоутворення, сприйняття, засобів музичної виразності, побутування, функціонування тощо. Особливості масової музики на сучасному етапі найбільш простежуються в її різновидах - в рок та поп-музиці.

Для розуміння сутності музики важливим є визнання наявності у ній ігрового початку. Ігровий елемент середини ХХ століття актуалізується в музиці різноманіттям виразних засобів, шумових ефектів, особливістю поведінки в процесі виконання на сцені, специфічною манерою спілкування з публікою, образністю виконання тощо. Завдяки засобам музичної виразності та стилістичним ознакам масова музика виводить слухача на надраціональний рівень соціальної орієнтації, в основі якої - квазі-дитяча ігрова настанова, спрямована на непродуктивність суб'єктів взагалі. Головним змістом масової музики - занурювання у світ ілюзій, як своєрідний спосіб протесту, носієм якого є молодь середини ХХ століття.

У третьому підрозділі - «Рок-музика як складова молодіжної культури» - доведено, що символом молодіжного руху став рок, який сформував самостійний потужний шар, що функціонує як соціальне, так і музичне явище культури середини ХХ століття.

Для багатьох, хто виріс після Другої світової війни традиційні види мистецтва значною мірою втратили силу дії. Виникла необхідність створення саме «свого», «особливого», заради протистояння естетичним уявленням минулого. Вільна від традицій образності минулого, вона визначила не стільки соціальний протест, скільки інстинктивне психологічне бунтарство. Несприйняття традиційних естетичних та етичних норм «новим» поколінням середини ХХ століття знайшло відгук, перш за все, у рок-музиці, яка своєю розкутістю та крикливістю протистояла всьому, що усталено в професійному мистецтві, - оперно-симфонічному мистецтві, джазі, з яким вона генетично пов'язана, а також у легкожанровій естраді, від якої залежить до сьогодні.

Традиційно розважальна естрада вводить слухача в світ ілюзії та гри, який тільки зовнішньо відповідає реальності. В цьому контексті рок-музика має багато спільного з легкою розважальною музикою. Але рок-музика - це не гра, вона хвилює, впливає особливо на слухача, внаслідок чого виконавці не контролюють процеси поведінки. Подібне явище можна було назвати як тиск на низинні інстинкти або вивернуте - завдяки наркотикам - почуття музикантів та слухачів. Дійсно, у період, коли ідеологія та життєва практика молодіжного руху мала велике значення, «наркотичний елемент» увійшов і в рок-музику, але завдяки йому сформувалась її різноманітність, яка здобула масовість та розвинутість на сучасному етапі. У рок-музиці формуються принципово нові стилістичні явища, які характеризуються імпровізаційною природою самого жанру, стимулюючи рух думки в бік невідомого, що цілком відповідало емоційно-психологічним та естетичним потребам молоді середини ХХ століття.

Рок-музика є складним утворенням, що включає течії за музичними та немузичними ознаками: за належністю до певних соціально-культурних рухів («психоделічний рок», пов'язаний з субкультурою хіпі), за місцем у системі художньої культури (комерційний «поп-рок»), за динамічною інтенсивністю («важкий рок», м'який рок»), за технічним рівнем (електронний рок), за взаємодією з іншими музичними традиціями (джаз-рок, фолк-рок), за віковою зорієнтованістю (рок для підлітків, рок для дорослих).

Найбільше спільних рис рок має з поп-музикою: гучність звучання, переважання ритмічного початку, застосування електричних інструментів, неакадемічна (говірна) манера співу солістів, сценічна поведінка виконавців та їх зовнішній вигляд тощо. Але в року спостерігаємо переважання енергійної, агресивної манери виконання творів, коли в поп-музиці домінує спокійний, полегшений стиль.

Важливим елементом рок-музики є емоційний вплив, безпосереднє вираження почуттів музиканта та публіки. Звідси й відношення до музики не стільки як до самостійного мистецтва, а як до колективного напруженого емоційного досвіду.

З цієї позиції рок-музика розглядається в роботі як особливий жанр, який має молодіжну природу, доступність музичної мови для широкої аудиторії слухачів, дає можливість для індивідуальної та колективної імпровізації. За час свого існування рок як жанр сформував велику кількість самостійних жанрових утворювань, які відрізняються виконавським складом, обставинами та середовищем виникнення, що підкреслює незалежність та самостійність кожного з рок-жанрів у відповідному різновиді масової музики.

У четвертому підрозділі - «Явище самодіяльної пісні в контексті мас-культурних стильових новацій середини ХХ століття» - виявлено художні та стилістичні особливості творчості вітчизняних бардів, мистецтво яких посідає вагоме місце в популярній галузі музичної культури середини ХХ століття.

Авторська, туристська, самодіяльна, студентська, співана поезія, лірична поезія - така трансформація назви пісенного явища, що виникло в середовищі інтелігенції СРСР у 1950 ? 1960-ті роки ХХ століття. Митців «самодіяльної пісні» також іменували різними термінами: «співаки-поети», «самодіяльні виконавці», «співаки-автори», барди. Завдяки засобам масової інформації, лірична поезія швидким темпом набувала популярності та ставала духовним надбанням людей. У 1960-ті роки стають популярними пісні О. Галича, В. Висоцького, Ю. Візбора, Б. Окуджави та ін. Розвиток авторської пісні в Україні розпочався в Києві та Севастополі в 1965-1967 роках. Серед авторів, що створювали українські пісні, ? О. Авагян, Е. Святський, В. Сєрий.

Манера співу з «говірною» речитативною інтонацією («невокальність» Б. Окуджави, а потім В. Висоцького) у вітчизняній традиції солідалізувалася з традицією революційної, політичної пісні. Подібна побудова пісень соціального протесту, які базуються на елементарних формах, об'єднує їх зі змістовністю джазу та року. Характерною особливістю такого зближення є «заборона вокальності» в пісенній вокалізації.

Сьогодні ми можемо визначити авторську пісню як особливо сформований синтетичний жанр поетичного та музичного мистецтва. «Самодіяльна пісня» є втіленням музичної цілеспрямованості та її самодостатності. І в цьому смислі цей вид мистецтва складає високе культурне завойовування, яке вперше в суспільній свідомості викликало художню потребу як самостійного та самодостатнього феномена.

У п'ятому підрозділі - «Популярний народно-інструментальний жанр у музичній культурі середини ХХ століття» - виявлено та проаналізовано популярний народно-інструментальний жанр на прикладі баянно-акордеонного виконавства, який набув стрімкого розвитку під впливом культурних процесів та масових музичних жанрів середини ХХ століття, що актуалізує інструментальний стрижень масової культури. Наведений інструментальний шар розглядається в руслі мас-культурних перетворень, які відбувались під впливом молодіжного руху середини ХХ століття.

Сфера музичної культури середини ХХ століття виробляє свої, неординарно-нові засоби музичної виразності, що характеризується появою нових стилістичних напрямків. У народно-інструментальній галузі музичної культури актуалізується баянно-акордеонний інструменталізм, який демонструє принципово нове явище в музичному мистецтві середини ХХ століття. У зв'язку з цим, у дисертації проаналізовано стильові особливості народно-інструментального жанру на прикладі баянно-акордеонної традиції у взаємозв'язку з жанрами масової музики.

Наведений вид інструменталізму досяг стрімкого розвитку на території тодішньої Югославії (у вигляді популярних змагань на гармоніці), Латинської Америки та в державах колишнього Радянського Союзу. Баянно-акордеонне виконавство має багато спільного з жанрами масової музики: функціонування у сфері дозвілля та розваги, використання електроапаратури, виконавська манера як засіб музичної виразності, розповсюдження художньої продукції за допомогою засобів масової комунікації (радіо, телебачення, преса, аудіозапис, відеозапис), самодіяльний стиль виконання, сценічна поведінка виконавців та молодіжна природа самого інструментального феномена.

музика масовий молодіжний культура

Висновки

1. Аналіз історіографії та джерельної бази дослідження становлення та розвитку сучасної моделі молодіжної культури, ролі масового мистецтва, особливо масової музики, вивчення праць відомих фахівців у зазначеній галузі дозволяє з'ясувати стан розробки теми та її джерельне забезпечення для подальшого її наукового опрацювання, визначити невирішені проблеми, намітити шляхи подальшого дослідження молодіжних рухів, виявлення домінантних чинників їх суспільного буття, світоглядних, ціннісних та естетичних характеристик тощо.

2. Дослідження соціально-політичних умов, культурно-історичних та науково-технічних чинників показали, що в середині ХХ століття, зокрема в післявоєнні роки, складаються передумови виникнення специфічної, безпрецедентної моделі молодіжної культури як на Заході, так і в країнах соціалістичного табору. Економічні труднощі повоєнного часу, розчарування в буржуазних (на Заході) та в соціалістичних (на Сході) цінностях та ідеалах, з одного боку, та розвиток комунікаційної техніки і засобів масової інформації, з другого, детермінували виникнення своєрідної молодіжної культури - протестної за своєю суттю та, переважно, естетичною за формою існування.

3. Молодіжна культура середини ХХ століття визначила нові принципи мислення, етичні норми та уявлення, які характеризуються спрощеними, примітивними формами самовираження, карнавально-ілюзованими дійствами, в основі яких покладено квазі-дитячу ігрову настанову, орієнтовану на непродуктивність суб'єктів взагалі. Цей емоційно-психологічний стрижень молодіжної культури простежується в багатьох напрямках мистецтва та утворює стильовий показник музичної культури середини ХХ століття.

4. Доведено, що молодіжний рух 1950-1960-х років має виключні ознаки порівняно з активністю молодих попередніх епох та століть. Він орієнтувався на рок-рух, а це установка на життя в ритмі взагалі. Уперше в історії розвитку людства - «рух у ритмі» виступає домінуючим фактором культурного життя. Цей факт дозволяє розглядати музичне мистецтво, а саме масову музику та її складові, як соціальний та музичний феномен, який сформував потужний пласт культури середини ХХ століття.

5. У процесі виявлення та аналізу стилістичних особливостей масової музики виникла необхідність у визначенні її жанрової групи, яка перебуває на межі професійної творчості та фольклору (за класифікацією В. Конен). Враховуючи історичні, функціональні, формоутворювальні ознаки масової музики та її складових, у роботу введено термін «актуальний фольклор», який розкриває жанрові особливості феномена як сучасного явища музичної культури.

6. Одним з яскравих проявів масової музики є рок. Визначення соціологічних, семантичних, музичних особливостей рок-музики має величезне значення в розумінні її місця та ролі в такому складному явищі, як сучасна культура. За свою історію рок сформував ряд самостійних жанрових утворень, серед яких: ритм-енд-блюз, рок-н-рол, біг-біт, фолк, психоделічний рок, арт-рок, панк-рок тощо. Тому сьогодні ми можемо говорити про існування самостійного потужного шару, який складається з багатьох течій та посідає значне місце в музичній культурі ХХ - ХХІ століть.

7. З'ясовано, що в межах Радянського суспільства 1950-1960-х років ХХ століття масова музика виявилася зокрема у вигляді «самодіяльної пісні» й мистецтві «бардів» у мас-культурному прояві. Цей кельтський термін, який відродився в пісенному жанрі від раннього романтизму, мав значення сам по собі в культурній емблематиці національного мистецтва середини ХХ століття. З позицій високого, професійного, серйозного мистецтва таку художню хвилю можна розглядати як моральний занепад, «перемогу» примітиву, але як стилістична даність, з якою змушені рахуватись професіонали (за формулою Г. Адлера, стилі в музиці роблять не генії, а «маленькі майстри»), ця художня самодіяльність утворила нову якість у популярній музиці.

8. Запропоновано концепцію популярного народно-інструментального жанру на прикладі баянно-акордеонної гри, що прямо вкладається в русло проаналізованих стильових новацій 1950-1960-х років ХХ століття, підкреслюючи інструментальний чинник аналізованого періоду. Визначена концепція побудована за принципами співставлення жанрових особливостей масової музики та популярної баянно-акордеонної гри як одного з найбільш актуальних видів інструментального мистецтва середини ХХ століття.

Размещено на Allbest.ru