Музеєзнавчі концепції створення експозицій з історії первісного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МУЗЕЄЗНАВЧІ КОНЦЕПЦІЇ СТВОРЕННЯ ЕКСПОЗИЦІЙ З ІСТОРІЇ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Музеї як осередки духовності мають особливу вагу у сучасному суспільному житті України. Вони є скарбницями «колективної пам'яті» людства, зберігають унікальну інформацію культурного значення, яка міститься у матеріальних пам'ятках.

Сьогодні в Україні діють музеї різного профілю, серед яких чільне місце посідають історичні, етнографічні, природничо-історичні, краєзнавчі, археологічні, музеї-скансени.

Серед об`єктів культурної спадщини країни вирізняються пам`ятки первісної історії, які є безцінним та унікальним джерелом для вивчення витоків і процесу становлення людської культури.

Сучасний стан розвитку музеєзнавства та пам'яткознавства України та їх складових - музейної і пам'яткоохоронної справи потребує нових наукових підходів до створення експозицій, присвячених історії первісного суспільства.

Як показує розвиток музеєзнавчих та пам'яткознавчих досліджень з проблеми експонування пам'яток історії первісного суспільства, проведених за останні десятиріччя в зарубіжних країнах Європи, їхні теоретичні засади з відповідним корегуванням можуть бути використаними при створенні аналогічних експозицій за матеріалами України.

Найкращим способом збереження нерухомих комплексів та окремих об'єктів найдавнішої історії України та їх експонування є музеєфікація - демонстрація відкритих під час проведених археологічних розкопок пам'яток як музейних експонатів на місці створення (in situ).

Історія первісного суспільства являє особливий своєрідний розділ всесвітньої історії, що істотно відрізняється від інших більш пізніх епох, оскільки досліджує порівняно нечисленні фрагментовані джерела, час побутування яких складає десятки тисячоліть.

В європейському музеєзнавстві та пам'яткознавстві немає узагальнюючих монографічних праць, які б розглядали концепції створення експозицій з історії первісного суспільства в їхньому історичному розвиткові. Незважаючи на ґрунтовні дослідження проблем музеєзнавства, у тім числі археологічного музейництва та експозиції як форми музейної комунікації (Г. Мезенцева, Ю. Омельченко, З. Гудченко, В. Шмельов, Л. Прибєга, Г. Скрипник, А. Данилюк, Л. Велика, О. Куріло, А. Разгон, Т. Станюкович, Г. Михайлівська, Г. Закс, М. Гнедовський, Т. Поляков, З. Странський, К. Хадсон), доводиться констатувати, що поза увагою вчених залишаються проблеми, пов`язані із збереженням та музейним показом нерухомих пам`яток доби первісності.

Впродовж розвитку музеєзнавства в європейських країнах змінювалися наукові засади збереження, експонування пам'яток первісності залежно від розширення джерельної бази та розвитку спеціальних історичних та природничих дисциплін.

Отже, наукове вивчення музеєзнавчих концепцій в Україні та зарубіжних країнах Європи з окресленої тематики вимагає проведення комплексного аналізу поглядів дослідників на збереження археологічної спадщини і, зокрема, пам'яток історії первісного суспільства в їхньому історичному розвиткові.

Таким чином, завдання прослідкувати процес становлення та розвитку музеєзнавчих концепцій в Україні та зарубіжних країнах Європи на прикладі аналізу методологічних принципів створення та функціонування експозицій з історії первісного суспільства є актуальним. Проблема інтерпретації історико-культурної спадщини в експозиціях з історії первісного суспільства у музеях України та музеях зарубіжних країн Європи вперше стає предметом комплексного теоретичного вивчення, робиться спроба її вирішення як самостійного наукового завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках комплексної планової наукової теми Центру пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури «Практика застосування теоретико-методичних засад збереження культурної спадщини України», № держреєстрації 0104U004774.

Мета дисертаційного дослідження полягає у висвітленні історії становлення та основних етапів розвитку музеєзнавчих концепцій у країнах Європи крізь призму збереження та експонування пам'яток історії первісного суспільства, розробку методики використання етнографічних моделей для створення інтер`єрних тематико-експозиційних комплексів із «зниклих» первісних суспільств території України та принципів організації археологічних музеїв «під відкритим небом».

Об`єктом дослідження є відображення історії первісного суспільства засобами музейної експозиції.

Предмет дослідження - історія формування музеєзнавчих концепцій в Європі у контексті забезпечення збереження пам`яток доби первісності.

Завдання дослідження:

- проаналізувати історіографію та джерельну базу з досліджуваної проблематики;

- провести історичний аналіз концепцій домузейних форм нагромадження історико-культурних цінностей в Європі;

- провести аналіз розвитку наукових концепцій, які розглядають питання збереження та експонування археологічних пам'яток з історії первісного суспільства в європейських країнах;

- дослідити історію становлення археологічної скансенології;

- розкрити інформаційний потенціал пам'яток епох палеоліту-бронзи території України через призму вивчення об'єктів стародавньої архітектури з метою створення інтер'єрних тематико-експозиційних комплексів;

- показати можливості залучення етнографічних аналогій з традиційних первісних суспільств світу з метою створення тематико-експозиційних комплексів із зниклих первісних суспільств України;

- розробити основні концептуальні засади музеєфікації пам'яток первісної історії;

- визначити принципи організації музеїв-заповідників «під відкритим небом»;

- скласти каталог «археопарків» історії первісного суспільства у країнах світу.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період грецько-римського часу - початок XXI ст., що характеризується зародженням поглядів та формуванням і розвитком музеєзнавчих концепцій збереження та експонування пам`яток культурної спадщини.

Дослідження обмежується розглядом питань збереження та експонування нерухомих пам'яток кам'яного віку та епох енеоліту-бронзи.

Географічні межі дослідження охоплюють сучасну територію країн Європи.

Методологією дослідження є історичний підхід до вивчення проблем музеєзнавства, загальноісторичний та логічний методи дослідження, принцип об'єктивності. У процесі вивчення становлення та розвитку музеєзнавчих концепцій, досвіду побудови експозицій з історії первісного суспільства у музеях України та музеях зарубіжних країн Європи використані порівняльно-історичний та ретроспективний методи. Для вирішення поставлених у дисертації завдань також використано методи: картографічний, ретроспективних реконструкцій та моделювання.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

- здійснено комплексний аналіз європейських музеєзнавчих концепцій збереження та експонування пам`яток первісної історії;

- уточнено ключові поняття і терміни: «музеєфікація», «археопарк», «археологічний скансен», «археодром»;

- скориговано самостійну профільну групу музеїв-заповідників «під відкритим небом» з її наступною класифікацією на типи та підтипи музеїв;

- обґрунтовано виділення наукового напряму - археологічної скансенології - науки про археологічні музеї «під відкритим небом» зі своїм об`єктом та предметом дослідження;

- визначено варіанти музеєфікації пам`яток епох палеоліту-бронзи з відповідною типологією експозицій;

- обґрунтовано зонування археологічних пам`яток in situ у структурі музею-заповідника;

- запропоновано екоетноархеологічний підхід до експонування рухомих речових джерел та варіанти експозицій;

- показано можливості використання етнографічних паралелей для реконструкції жител доби неоліту території України та жител доби бронзи Поліського регіону;

- підготовлено каталог «археопарків» історії первісного суспільства у країнах світу.

Джерельну базу дослідження склали фонди бібліотек, зокрема Національної бібліотеки НАН України ім. В. І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Державної історичної бібліотеки України, бібліотеки Інституту археології НАН України, вітчизняна і зарубіжна спеціальна література. Також були проаналізовані експозиції Національного історико-етнографічного музею-заповідника «Переяслав», Музею народної архітектури та побуту НАН України, Археологічного музею Інституту археології НАН України, Археологічного музею Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Палеонтологічного музею ім. В.О. Топачевського Національного природничого музею НАН України, Київського обласного археологічного музею, Археологічного музею «Добранічівська стоянка», Національного історико-археологічного музею-заповідника «Кам `яна Могила», Національного музею історії і культури Білорусі (Мінськ). Проаналізовано експозиції музеїв історичного та краєзнавчого профілів інших регіонів України.

Практичне значення роботи полягає у тому, що основні положення можуть бути впроваджені в експозиційній діяльності нових для України типів музеїв: етноархеологічних, музеїв історії первісного суспільства, екомузеях, археологічних «скансенах» - «діснейлендах» та археологічних «діснейлендах». Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використаними при складанні програм та методик курсів «Музеєзнавство», «Пам'яткознавство», «Археологія», «Етнологія», спецкурсів з теорії та історії української та світової культури, для читання лекцій у вузах України, де готують спеціалістів з музеєзнавства, пам'яткознавства, археології, етнології та культурології.

Дисертанту належать наукові пропозиції щодо створення археологічного комплексу «Найдавніша архітектура України» для Музею народної архітектури та побуту НАН України, Відділення Київського обласного археологічного музею «Історія культури Південної Київщини», яке відкрито 6 липня 2003 року у м. Ржищеві, «Археопарку-археодрому «Ріпниця» (м. Ржищів), археологічного музею-лабораторії з експертизи цінностей кафедри охорони культурної спадщини та музеєзнавства Київського національного університету культури і мистецтв (відкритий 18 травня 2005 року).

Частина роботи увійшла до лекційних курсів «Теорія музейної справи», «Музейне джерелознавство», «Найвідоміші музеї світу», «Експозиційна робота музеїв», «Методика підготовки і проведення екскурсій» для студентів кафедри охорони культурної спадщини та музеєзнавства Київського національного університету культури і мистецтв, читаних у 2003-2007 роках, а також - «Музеї України» для студентів кафедри теорії та історії культури цього ж закладу, читаних у 2005 році.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення основних положень дисертації на засіданнях Вченої Ради Центру пам`яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам`яток історії та культури (Київ, 1998-2008).

Результати дослідження також були оприлюднені на 21 конференції (з них 10 міжнародних, 4 всеукраїнських, 1 регіональній, 1 науково-практичній, 5 наукових), 1 науковому семінарі, 1 круглому столі з питань музеєзнавства, етнографічного музейництва, пам'яткознавства, археології. Серед них: міжнародні - «Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи» (Київ, 1999), «Музеі і культурная спадчына як частка глабальнай інфармацыйнай прасторы» (Мінськ - Полоцьк, Республіка Білорусь, 2002), «Софійські читання» (Київ, 2003; 2005), «Досвід роботи музеїв і актуальні проблеми дослідження, збереження та реставрації пам'яток народної культури» (Київ, 2006), «Збереження, дослідження, консервація, реставрація та експертиза музейних пам'яток» (VI, Київ, 2008), «Мезинська палеолітична стоянка у контексті вивчення старожитностей Подесення» (Чернігів, 2008).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковані в 1 монографії, 68 наукових публікаціях, у тому числі 28 фахових вітчизняних та 5 закордонних виданнях. В публікаціях із співавторами (23) дисертанту належить виділення наукового напряму - археологічна скансенологія, характеристика історії розвитку музеєзнавчих концепцій із збереження та експонування пам `яток археології у країнах Європи, розробка критеріїв відбору та варіанти музеєфікації пам'яток історії первісного суспільства України, зонування археологічного музею «під відкритим небом», типові схеми створення археологічних «скансенів» - «діснейлендів» та археологічних «діснейлендів» і уточнення відповідної термінології («археопарк», археологічний «скансен», «археодром», «музеєфікація»), музейно-освітні програми з історії первісного суспільства, використання етнологічних моделей при побудові музейних експозицій на матеріалах епох палеоліту - бронзи території України.

Структура дисертаційної роботи відповідає цілям і завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (395 найменувань) (41 сторінка) і чотирьох додатків (таблиць) (33 сторінки). Основний текст дисертації складає 176 сторінок, повний обсяг роботи - 249 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет, хронологічні та географічні межі, мету та завдання, методологічні засади й методи, наукову новизну і практичне значення дослідження, повідомлено про апробацію його результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база вивчення розвитку музеєзнавчих концепцій у Європі», який складається з трьох підрозділів, подано критично-аналітичний огляд вітчизняної та зарубіжної історіографії, охарактеризовано джерельну базу дослідження.

В європейському музеєзнавстві та пам'яткознавстві немає узагальнюючих монографічних праць, які б розглядали концепції створення експозицій з історії первісного суспільства в їхньому історичному розвиткові. Опрацьовуючи нові концепції, дослідники частково робили огляд їх розвитку в ті чи інші часи, у тому чи іншому відношенні.

У першому підрозділі «Перші огляди пам'яток первісності» вказано, що до XVII ст. у європейській історіографії немає праць, які б розглядали концепції збереження та експонування пам'яток первісної доби.

Перші відомості про пам'ятки первісної історії відносяться до доби середньовіччя та Відродження. Значний вплив на розробку методики створення археологічних експозицій просто неба, у тому числі з найдавнішої культури мала діяльність Л.-Б. Альберті, Рафаеля. Вперше в європейській пам'яткоохоронній та музейній справі ці дослідники почали розробляти концептуальні підходи з вивчення та збереження відкритих пам'яток in situ. І. Джонс першим в Європі почав розглядати нерухомі пам'ятки первісності як об'єкти музейного показу. Значний вплив на формування концепцій збереження та експонування пам'яток археології та природи мала діяльність німецьких учених, зокрема Й.-Й. Вінкельмана, Й.-Г. Гердера, Й.-В. Гете.

Істотним поступом у розробці концепцій експонування пам'яток первісної історії стали праці учених першої половини XIX ст. І.-Ю. Томсена, І.-Я. Ворсо

У другому підрозділі «Формування концепцій експонування первісних пам'яток» зазначено, що од другої половини XIX ст. починають розроблятися концепції створення «реконструйованих» поселень неолітичної доби у Данії, а наприкінці століття розпочинаються роботи з музеєфікації пам'яток первісної історії. Означені проекти відповідали рівню розвитку науки того часу і носили «консерваційний» характер, направлений на збереження відкритих пам'яток від подальшого руйнування. Однак, через недосконалу методику, ці програми не були втілені у життя.

У першій половині ХХ ст. у країнах Європи активізуються дослідження, спрямовані на забезпечення збереження відкритих пам'яток з метою їхнього подальшого експонування in situ (роботи Я. Бема, К. Абсолона, А. Брейля, М. Макаренка, М. Рудинського, О. Бадера). Проте, роботи дослідників цього періоду носять загальний характер, у них не розглядаються концепції музеєфікації пам'яток.

У третьому підрозділі «Розвиток концепцій з теорії та практики експонування пам'яток первісної історії» розглянуто новий етап з проблем експонування відкритих пам'яток під час археологічних досліджень та створення «реконструйованих» поселень, який припадає на другу половину ХХ ст. - наш час (роботи М. Рудинського, І. Шовкопляса, І. Підоплічка, М. Гладких, Д. Телегіна, Н. Гаврилюк, О. Рогачова, З. Абрамової, Є. Девлета, Ю. Савватєєва, Я. Шера, А. Леруа-Гурана, Е. Анаті, Р. Беднаріка та ін.). У 1970-х рр. О. Бадер першим у Європі запропанував класифікацію музеєфікованих археологічних пам'яток, у тому числі первісної історії.

Саме у цей період почали розроблятись наукові концепції створення музеїв просто неба різного виду та типу. У пам'яткоохоронній та музейній справі 1960-1990-х рр. активно розроблявся цілий комплекс проблем, пов'язаних з варіантами класифікації таких музеїв та створенням експозицій (роботи О. Ополовнікова, І. Маковецького, В. Шмельова, З. Гудченко, Л. Прибєги, Г. Скрипник, В. Вечерського, А. Данилюка, Б. Гнедовського, Ю. Ушакова, Є. Чайковського, М. Каулен, А. Давидова, Н. Нікішина та ін.).

Значним поступом у розробці методик популяризації пам'яток найдавнішої історії стали роботи 1980-1990-х рр. К. Скленаржа та Й. Плейнерової. Вони запропонували використовувати термін «археологічний скансен». З того часу термін набув поширення у працях багатьох дослідників, фахівців у галузі історії первісного суспільства (Ю. Барта, М. Гладких, О. Титова, М. Відейко, Л. Кулаковська, О. Супруненко тощо).

Таким чином, можна виділити самостійну профільну групу музеїв - музеїв-заповідників «під відкритим небом» (за історіографічною традицією можна користуватися терміном «скансен»), які мають типи: історико-культурні; історичні; історико-архітектурні; етнопарки; народної архітектури - «скансени»; екомузеї; історико-археологічні; архітектурно-археологічні; природничо-археологічні; геолого-археологічні; археологічні; інші.

Важливу групу джерел становлять праці учених з теорії музеєзнавства, яка почала формуватись з середини ХХ ст. (Ї. Неуступний, А. Разгон, Г. Мезенцева, Ю. Омельченко, З. Странський, М. Гнедовський, О. Фролов, Т. Шола, Ф. Вайдахер та ін.). Окрему групу джерел складать праці учених з теорії та практики побудови музейних експозицій різного виду та типу (Г. Закс, Г. Михайлівська, В. Ревякін, Т. Поляков, Л. Велика та ін.).

Окрім монографічних праць, статей, тез доповідей, джерельну базу дослідження склали спеціальна періодична музеєзнавча, музеографічна, пам'яткознавча та культурологічна література, збірники наукових праць пам'яткознавчих, пам'яткоохоронних, музейних установ, а також путівники, каталоги по музеях та виставках.

Окрему групу джерел становлять правові документи міжнародних організацій та вітчизняне законодавство з охорони культурної спадщини.

Важливу категорію джерел склали існуючі експозиції з історії первісного суспільства у музеях-заповідниках та музеях України, а також у музеях різного виду та типу інших країн, зокрема Республіки Білорусь.

Отже, огляд сучасного стану історіографії та джерельної бази з обраної теми дослідження свідчить про необхідність нових підходів у науковому вивченні процесу формування, становлення та розвитку музеєзнавчих концепцій в Україні та зарубіжних країнах Європи крізь призму музейної та пам`яткоохоронної діяльності із збереження та популяризації пам `яток історії первісного суспільства. Це є основою подальшої розробки теоретичних засад музеєзнавства та пам'яткознавства, діяльності та вдосконалення експозицій з історії аполітейних суспільств України, що вимагає комплексного монографічного дослідження. Адже в експозиційному відображенні історії первісного суспільства закладені найбільш проблемні та дискусійні моменти теорії та практики музеєзнавства та його складової музейництва.

Другий розділ дисертації «Зародження та розвиток музеєзнавства як наукової дисципліни в Європі» складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі «Домузейні форми нагромадження історико-культурних цінностей в світлі даних археології та писемних джерел» розглянуто витоки музейної діяльності та формування перших збірок старожитностей.

З'ясовано, що прамузейні форми нагромадження речей - «цінностей» в Європі можна віднести до неолітичної доби. За античного часу з'являються приватні зібрання, які складались переважно з нумізматичних колекцій та творів мистецтва, виконаних грецькими та римськими майстрами. У цей час розробляються перші консерваційні і реставраційні заходи на об'єктах історико-культурної спадщини і, зокрема, нерухомих археолого-архітектурних об'єктах. З'являються перші правові документи, спрямовані на забезпечення схоронності пам'яток (Стародавній Рим, I ст. н. е.). З'являються перші описи старожитностей (Полемон, Пліній Старший, Павсаній).

Зацікавленість пам'ятками з історії первісного суспільства припадає на добу середньовіччя (курганні могильники доби бронзи). Передумови формування наукового підходу до вивчення та збереження пам'яток археології, систематизації збірок старожитностей у країнах Європи відноситься до доби Відродження.

У другому підрозділі «Історія музеєзнавчої думки в країнах Європи» розглянуто становлення музеєзнавчих концепцій із збереження археологічної спадщини, у тім числі пам'яток первісної історії. Проаналізовані перші наукові праці в галузі музейної справи XV-XVIII ст. Розглянуті концепції музеєфікованих пам'яток первісної історії у країнах Західної, Центральної та Південно-Східної Європи.

Формування наукового підходу до збереження археологічної спадщини у країнах зарубіжної Європи знаходилось у тісному взаємозв'язку із зародженням музеєзнавства, яке припадає на XV-XVII ст. З'ясовано, що становлення музеєзнавства як наукової дисципліни та археологічної скансенології можна віднести до XVIII - першої половини XIX ст. Наприкінці XIX ст. у зарубіжних країнах Європи починають музеєфіковуватись археологічні пам'ятки. XIX ст. визначається початком формування методики експонування археологічних пам'яток, у тому числі з історії первісного суспільства. З другої половини ХХ ст. виробляються відповідні наукові концепції зі створення археологічних «скансенів» різних підтипів та методика експонування рухомих речових джерел у стаціонарних музейних приміщеннях.

У третьому підрозділі «Становлення і розвиток музеєзнавчої думки в Україні» розглянуто еволюцію поглядів на збереження та експонування археологічних пам'яток, у тім числі пам'яток доби первісності.

Встановлено, що до 30-х рр. XVII ст. не має свідчень про пам'яткоохоронні заходи щодо збереження відкритих об'єктів археологічної спадщини.

Зародження музеєзнавства в Україні можна віднести до першої половини XIX ст. З другої половини XIX ст. розпочинаються спроби збереження нерухомих пам'яток найдавнішої історії in situ. Розробці методики експонування археологічних пам'яток кам'яного віку та епох міді-бронзи сприяли III та XI Археологічні з'їзди (м. Київ), діяльність музейних осередків наприкінці XIX - у першій половині XX ст., зокрема Лубенського музею К.М. Скаржинської, Кабінету антропології та етнології ім. Хв. Вовка та Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г. Шевченка, а також роботи пам'яткоохоронних інституцій, таких як Всеукраїнський Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук.

На другу половину ХХ ст. припадають розробки наукових концепцій стосовно збереження відкритих пам'яток первісної історії in situ, але вони носять загальний попередній характер.

Комплексний розгляд розвитку європейської музеєзнавчої думки щодо збереження археологічної спадщини дозволив зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку музеєзнавства та пам'яткознавства існують різні підходи до створення експозицій з історії первісного суспільства як in situ, так і у стаціонарних музейних приміщеннях. Це, у свою чергу, обумовлює створення нових наукових концепцій з організації музейних експозицій з найдавнішої історії України.

Третій розділ «Концептуальні підходи до розбудови музейної експозиції з історії первісного суспільства». Розгляд еволюції концепцій дає основу для їх подальшого розвитку, зокрема, щодо музеєфікації пам'яток первісного суспільства. Цим питанням присвячено третій розділ. Він включає чотири підрозділи.

У першому підрозділі «Інформативність археологічних пам'яток доби первісності» розглянуто методичні засади класифікації пам'яток, проаналізовані концепції щодо інтерпретації поселень з житлами з метою створення інтер'єрних тематико-експозиційних комплексів.

Встановлено, що моделювання (реконструкція) історії аполітейних суспільств на території України можливе лише за умови залучення всіх видів джерел та відповідних наукових дисциплін для їх аналізу. У цьому зв'язку особливого значення набуває процес взаємоперевірки створених археологічних моделей (з урахуванням даних археологічного експерименту) з етнографічними. Це, в свою чергу, дає можливість створення синтетичної (комплексної) реконструкції того чи іншого «фрагмента» культури зниклого соціуму.

В другому підрозділі «Використання етнографічних моделей при побудові музейної експозиції з історії первісного суспільства» розглянуто концепції учених щодо можливостей залучення етнографічних паралелей з «традиційних» (синполітейних) суспільств з метою реконструкції побуту «зниклих» (аполітейних) суспільств.

Показані можливості використання етнографічних паралелей для реконструкції неолітичних жител України та доби бронзи Поліського регіону.

Повне розкриття певних тем способу життя давнього населення доцільно проводити в Музеї історії первісного суспільства, а також в етноархеологічному. Відтворені інтер'єрні тематико-експозиційні комплекси, основою яких повинно стати реконструйоване житло, можна експонувати в «археопарках» різних підтипів.

У третьому підрозділі «Наукові засади організації «археопарків» розглянута загальна методика створення «скансенів»-» діснейлендів»-» археопарків» та археологічних «діснейлендів» («уявних музеїв» - «археодромів»), «експеримен-тальних поселень» з історії первісного суспільства. Побудовано класифікацію варіантів музеєфікації нерухомих об'єктів первісної історії України, які вже експоновані, або тих, що можуть бути збереженими in situ. Розглянуто етапи музефікації пам'яток. Обгрунтовано зонування «археопарку» in situ.

У четвертому підрозділі «Концепція створення «археопарку-археодрому» Ріпниця» на Київщині як музейно-туристичного комплексу» розглянуто методичні засади створення археологічної експозиції in situ з демонстрацією двошарового поселення (трипільська та черняхівська культури) Ріпниця 1 на околицях м. Ржищева Київської обл. Такий комплекс складатиметься з власне «археопарку» з музеєфікованою експозиціею, «археодрому» («уявного музею», «експериментального поселення») та етноархеологічної експозиції з рухомих пам'яток монографічного типу у відповідному приміщенні.

З'ясовано, що найбільш дієвою у сучасній пам'яткоохоронній справі концепцією музеєфікації пам'яток первісної історії є забезпечення збереження відкритих об'єктів та комплексів in situ в режимі «археопарку».

У додатках зібрано і систематизовано дані про існуючі «археопарки» у країнах світу. Матеріали представлено у вигляді таблиць відповідно до сучасного адміністративного поділу.

Висновки

- донауковий - середньовіччя - XVI ст. З'являються перші відомості про пам'ятки первісної історії у тодішніх країнах Європи;

- XVII-XIX ст. Формується усвідомлення пам'яток первісності як таких, які потребують наукового дослідження та можливого збереження для наступних поколінь;

- друга половина XIX - перша половина ХХ ст. Створюються перші наукові концепції «археопарків» та «експериментальних» поселень з історії первісного суспільства;

- друга половина ХХ ст. - наш час. Розробляються нові концептуальні засади збереження та експонування нерухомих пам'яток кам'яного віку та епох енеоліту-бронзи і відповідних музеїв, а також «реконструйованих» поселень. На цей період припадає виокремлення різних музеєзнавчих шкіл та наукових напрямів.

2. На добу Відродження у країнах зарубіжної Європи припадає зародження музеєзнавства та археологічної скансенології, що пройшли у своєму розвитку кілька етапів:

- зародження - XV-XVII ст.;

- становлення - XVIII - перша половина XIX ст. Для пам'яток первісної історії цей етап починається з середини XIX ст.

- розвиток - друга половина ХІХ ст. - наші дні. Перші «археодроми» - «уявні музеї» - «експериментальні поселення» з історії первісного суспільства засновані у другій половині XIX - 20-30-х рр. XX ст. (Данія, Швеція). Створення археологічних «скансенів» на пам'ятках з історії первісного суспільства у зарубіжних країнах Європи відноситься до початку - другої половини ХХ ст. Різні підтипи археологічних «скансенів» з'являються у країнах Західної, Північної, Центральної, Південної Європи та Росії у другій половині ХХ ст.

3. В Україні зародження музеєзнавства відноситься до першої половини XIX ст., пов'язано з вивченням античних старожитностей у Північному Причорномор'ї, організацією вищих навчальних закладів (університетів), наукових товариств та диференціацією наук, насамперед археології та етнографії.

Становлення музеєзнавства в Україні відноситься до другої половини XIX - 20-30-х рр. XX ст. Саме на цей період припадає вироблення методичних прийомів експонування рухомих пам'яток з історії первісного суспільства України. Також робиться спроба експонування нерухомих об'єктів (печера Вертеба).

Після Другої світової війни в Україні створюються музеї просто неба різних типів. На кінець ХХ ст. відносяться розробки наукових концепцій створення «археопарків» різних підтипів: археологічних «скансенів» - «діснейлендів» та археологічних «діснейлендів».

4. Аналіз сучасних концепцій музеєзнавства та пам'яткознавства в європейських країнах дозволив виділити новий науковий напрям - археологічну скансенологію зі своїми об'єктом та предметом дослідження. Об'єктом її дослідження є «археопарки» різних підтипів: in situ, археологічні «діснейленди» - «археодроми» - «експериментальні поселення» - «уявні музеї». Предмет - експозиційне відображення (моделювання, реконструкція) археологічного контексту як in situ, так і в «уявних музеях».

5. Найбільш інформативним та комплексним джерелом, яке може бути представлене у таких «археопарках», є реконструйовані інтер'єрні тематико-експозиційні комплекси, складовою частиною яких повинно стати давнє житло.

При проведенні аналізу давнього житлобудівництва території України доцільно використовувати методи інформатики, що дозволяє створити інформаційні моделі з відповідними комп'ютерними програмами - класифікаторами. Це сприятиме створенню банку даних з нерухомих об'єктів архітектури пізнього палеоліту - бронзи та полегшить завдання розробки уніфікованих критеріїв для опису такої категорії джерел.

Інтер'єрні тематико-експозиційні комплекси з давнього житлобудівництва України з урахуванням етнографічних аналогій можуть бути створені для епох пізнього палеоліту - бронзи Поліського регіону.

6. Виходячи з того, що нерухомі пам'ятки первісності як елементи природно-археологічних систем є складовою природно-техногенного середовища, «археопарк» in situ може бути визначений як елемент природно-археологічної системи - історико-культурний музей-заповідник (музей «під відкритим небом» - «скансен»), який створюється на основі нерухомих пам'яток археології, зокрема епох палеоліту - бронзи різного виду і типу.

7. Виділено наступні типи експозиції in situ в умовах «археопарку»:

- відкритий спосіб експонування (просто неба) музеєфікованого культурного шару у межах дослідженої пам'ятки;

- павільйонний спосіб експонування музеєфікованих об`єктів;

- комбінований спосіб експонування, як просто неба, так і у павільйонах, коли пам'ятка у таких випадках виступає як цілісний об'єкт музейного показу;

- культурний шар лише частково музеєфікований in situ на окремих ділянках розкопів у павільйонах, де пам'ятка виступає як «фрагменти» об'єкта музейного показу.

- заповідна територія у межах поширення культурного шару при неможливості збереження відкритих об`єктів in situ.

8. При демонстрації музейних предметів з історії первісного суспільства України необхідно використовувати екоетноархеологічний підхід. Така експозиція може мати два типи:

- екоетнологічний, в основі якого знаходяться тематико-експозиційні комплекси з синполітейних суспільств ойкумени;

- екоетноархеологічний, тематико-експозиційні комплекси якого створені на основі археологічних та етнологічних матеріалів.

Важливим при організації таких типів експозицій є використання діорам та макетів.

9. При проектуванні музеїв народної архітектури та побуту доцільно передбачати так звану археологічну секцію, яка б демонструвала макети-реконструкції натурального розміру для кращого візуального сприйняття типових зразків давньої архітектури того чи іншого регіону України. Реконструйовані інтер'єрні тематико-експозиційні комплекси з історії первісного суспільства, які характеризують різні етапи його розвитку та різні регіони доцільно експонувати в археологічному відділі «Найдавніша архітектура України» у Музеї народної архітектури та побуту НАН України.

Список основних опублікованих праць за темою дисертації

1. Кепін Д.В. Музеєфікація об'єктів археологічної спадщини в Європі: на прикл. пам'яток первіс. культури / Центр пам'яткознав. НАН України та Укр. Т-ва охорони пам'яток історії та культури. - К.: Центр пам'яткознав. НАНУ та УТОПІК: Максименко М.Т., 2005. - 175 с.

2. Кепін Д.В. Внесок І. Я. Франка в розвиток музейної справи України / Кепін Д.В. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: зб. статей. - 1999. - Вип. 8. - С. 210-214.

3. Титова О.М. Про можливість використання етнографічних паралелей для реконструкції неолітичних жител / Титова О.М., Кепін Д.В. // Археологія. - 2002. - №2. - С. 47-53.

4. Заремба С. Пам'ятки первісної археології на археологічних з'їздах у Києві / Заремба С., Кепін Д. // Київська старовина. - 2003. - №2. - С. 42-50.

5. Титова О.М. Проблеми музеєфікації нерухомих пам'яток кам'яного віку України / Титова О.М., Кепін Д.В. // Кам'яна доба України. - 2003. - Вип. 4: До 130 - річчя відкриття Гінцівської стоянки. - С. 102-111.

6. Кепін Д.В. Історія формування музеєзнавства як наукової дисципліни у Європі / Кепін Д.В. // Праці Центру пам'яткознавства. - 2003. - Вип. 5. - С. 135 - 147.

7. Титова О.М. Дефініція поняття «археопарк» / Титова О.М., Кепін Д.В. // Археологічний літопис Лівобережної України. - 2003. - №2. - С. 5-13.

8. Кепін Д.В. Музеєзнавство: перспективи розвитку / Кепін Д.В. // Праці Центру пам'яткознавства. - 2004. - Вип. 6. - С. 111-120.

9. Кепин Д.В. Концептуальные подходы к созданию археологического комплекса в Музее народной архитектуры и быта НАН Украины / Д.В. Кепин // Пытанні мастацтвазнаўства, этналогіі і фалькларыстыкі: матэрыялы Міжнар. навук. канф., прысвеч. 50 - гадоваму ювілею Ін-а мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору імя Кандрата Крапівы НАН Беларусі «Мастацтва, фальклор, этнічныя традыцыі ў выражэнні актуальных задач сучаснай культуры», (Мінск, 17-18 чэрв. 2007 р.) / Ін-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фольклору імя Кандрата Крапівы НАН Беларусі. - Мінск, 2007. - Вып. 3, ч. 2. - С. 358-362.