АВТОРЕФЕРАТ

26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство

Харків 2009

Актуальність теми. Зі здобуттям Україною незалежності активізувалися дослідження проблем розвитку художньої культури в обласних та регіональних центрах країни. Як відомо, значні культурно-мистецькі цінності, створені українським народом протягом багатьох століть, зберігаються здебільшого у державних зібраннях. Дослідження шляхів і способів їх формування має важливе значення для теоретичного осмислення і науково виваженого пропагування багатющих надбань національної культури. Між тим, художні колекції, що формувалися, зокрема на території Луганської області протягом ХХ ст. і нині існують, не досліджені. Загалом на Луганщині функціонує мережа музейних закладів, у зібраннях яких є велика кількість мистецьких творів. Проте, досі не визначена їх мистецька цінність, власне, жодна колекція не стала об'єктом всебічного дослідження. Не є винятком і зібрання Луганського обласного художнього музею - одне з найбільших в Україні зібрань творів українського, російського, західноєвропейського живопису, скульптури, графіки та декоративного мистецтва XVI-XX ст., серед яких немало робіт найвищого художнього ґатунку.

Отже, дослідження процесу культурно-мистецького становлення Луганщини, зокрема основних етапів формування художніх колекцій краю, аналіз творів, що до них входять, виявлення та визначення місця і ролі українських діячів культури, які докладали зусиль щодо розвитку мистецького колекціонування на теренах Луганщини, є актуальним і правомірним.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з науковими темами відповідних підрозділів Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, а також планами роботи Луганського обласного художнього музею.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у висвітленні історії становлення, формування та розвитку мистецьких державних і приватних колекцій на Луганщині шляхом дослідження бібліографічних джерел та архівних матеріалів, більшість з яких уперше вводиться до наукового обігу; систематизації існуючих нині мистецьких зібрань краю.

Реалізація поставленої мети полягала у вирішенні таких завдань:

- розглянути шляхи розвитку різних галузей художнього життя Луганщини, у тому числі образотворчого, декоративно-ужиткового та народного мистецтва;

- уточнити й розширити знання про локальні особливості мистецьких осередків та художніх колекцій;

- висвітлити витоки та етапи формування мистецьких колекцій на теренах, що увійшли до складу Луганської області;

- охарактеризувати провідні художні колекції області;

- ввести до наукового обігу досі невідомі пам'ятки мистецтва, що зберігаються чи зберігалися у мистецьких зібраннях краю.

Об'єкт дослідження - мистецькі колекції Луганщини.

Предмет дослідження - процес та специфіка формування колекцій Луганщини.

Джерельну базу дослідження склали: каталоги музейних зібрань, художніх виставок та приватних колекцій; архівні документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (Київ), Центрального державного історичного архіву України (Київ), Державного архіву Одеської області, Державного архіву Дніпропетровської області, Державного архіву Луганської області, Центрального архіву Російської Федерації (Москва), відділу писемних джерел Московського державного історичного музею, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Як інформаційні джерела використано відповідні наукові фахові видання, публікації, матеріали археологічних з'їздів, які проводилися Імператорським Московським археологічним товариством, наукові доповіді та матеріали конференцій з проблем історії формування мистецьких колекцій.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань дисертанткою застосовувалися методи: аналізу - при вивченні змісту та обсягів художніх колекцій Луганщини; порівняльно-історичний - з метою з'ясування обставин зародження та способів формування шляхів розвитку мистецьких зібрань у Луганській області в контексті загального розвитку художньої культури краю; синтезу - при окресленні цілісної картини стану художніх зібрань краю; типології - для з'ясування категорій класифікації мистецьких колекцій Луганщини, їх співвідношення з суспільними запитами; системності - для визначення місця і ролі мистецьких надбань області у загальному художньо-культурному процесі краю і держави.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві на широкому джерелознавчому матеріалі:

- визначені особливості розвитку мистецьких осередків краю у другій пол. ХІХ-ХХ ст. та проаналізовано маловідомі художні твори й історичні факти, що досі не були введені до наукового обігу;

- виявлено специфіку процесу становлення, формування і розвитку мистецьких колекцій Луганської області та означено їх місце і роль у художньому житті краю;

- визначено основні етапи формування художніх колекцій Луганщини, виявлено й охарактеризовано важливіші з них та означено їхнє місце серед мистецьких колекцій України;

- на підставі проведеного дослідження дисертанткою укладено і видано ряд ілюстрованих каталогів: творів сучасного образотворчого мистецтва Луганщини у фондах ЛОХМ; ікон храму Успіня Пресвятої Богородиці у с. Городище на Луганщині; фотографій пам'яток народного мистецтва Луганщини кін. XVIII - поч. ХХ ст. із особистого архіву С.А. Таранушенка; ікон церковного музею храмового комплексу «Лісова дача» (м. Сєвєродонецьк); укладено каталог музею-квартири художника О.О. Фільберта (м. Луганськ); каталог виставки ікон «Святині Луганщини»; творів художниці Г.Я. Смерчинської, що знаходяться у Сватівському районному народному краєзнавчому музеї та ін.;

- введено до наукового обігу низку імен майстрів і творів українського мистецтва кін. ХІХ-ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки і теоретичні положення дисертації можливо використовувати при написанні узагальнюючих праць з історії мистецтва та культури; у науково-педагогічній роботі, зокрема при підготовці навчальних курсів з історії вітчизняного мистецтва, української культури, спецкурсів з проблем мистецького життя країни, а також у музейній практиці.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені у вигляді доповідей та повідомлень на міжнародних і регіональних наукових конференціях, зокрема таких як: Міжнародна науково-практична конференція "Меценати і колекціонери" (Севастополь, 1997), Міжнародна науково-практична конференція "Художні музеї: життя і доля" (Севастополь, 2002), Міжнародна наукова конференція "На сторожі української народної культури" (Київ, 2004), VІ Міжнародний конгрес україністів (Донецьк, 2005), Науково-практична конференція "Досвід роботи музеїв і актуальні проблеми дослідження, збереження та реставрації пам'яток народної культури" (Київ, 2006), VI Міжнародна науково-практична конференція "Збереження, дослідження, консервація, реставрація та експертиза музейних пам'яток" (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 18 публікаціях, серед яких 6 статей у наукових збірках, включених до переліку фахових видань ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (244 найменування). Загальний обсяг роботи - 242 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

художній колекція луганщина мистецький

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено мету і завдання, об'єкт і предмет та методи дослідження, означено джерельну базу, розкрито наукову новизну і теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію і публікації здобувачки за темою дисертації.

Перший розділ - «Історіографія, джерела і методи дослідження» - присвячено критичному оглядові літератури з теми дисертації, зокрема розглянуто публікації з питань історії колекціонування в Україні другої пол. ХІХ-ХХ ст. Хронологічно-історичний підхід до аналізу бібліографічних джерел дав змогу простежити основні тенденції розвитку музейної справи, формування традицій колекціонування в Україні, встановити позитивні та негативні явища цього процесу, що зумовлювалися різними суспільно-політичними та економічними обставинами життя суспільства, у тому числі на території сучасної Луганщини.

Були опрацьовані видання, в яких є матеріал щодо культурного розвитку Луганщини, зокрема такі, як "Церковно-приходская летопись Свято-Троицкой церкви слободы Біловодська Старобельского узда Харьковской епархии" (1908), написана священиком С. Косьміним; "Историко-статистическое описание Харьковской епархии" (1858) Філарета Гумілевського; "Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего ХVІІІ ст." (1800) Феодосія Макаревського; "Статистические списки приходов, церквей и причтов Славяносербского уезда" (1913).

Певні відомості з археології, історії та культури краю виявлено у "Материалах для географии и статистики России. Екатеринославская губерния" (1892) В. Павловича, в "Этнографическом очерке народного быта Екатеринославского края" (1905) В.А. Бабенка. Значний інтерес становлять статті відомого дослідника української старовини Г.К. Лукомського "Усадьба в прошлом и настоящем. Селезнёвка К.Л. Мсциховского" (1916) та "Имение Александровка камергера Выс. двора Л.В. Голубева" (1914), які донесли до нас описи та фотографії екстер'єрів та інтер'єрів старовинних маєтків Луганської землі, прикрашених творами мистецтва.

У 1920-ті рр. в збірнику "Праці наукового товариства на Донеччині", журналі "Радянська школа" була опублікована низка статей, автори яких звернулися до історії та культури Луганщини. Без цих праць сьогодні, напевне, неможливо було б вести мову про історичні обставини витоків та розвитку науки, культури і краєзнавства, у тому числі мистецького колекціонування на Луганській землі у ХХ ст.

Процес формування передумов виникнення та розвитку перших мистецьких зібрань у регіоні допомагають з'ясувати праці В.А. Фесенка, присвячені Луганському ливарному заводові, завдяки якому у другій пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. місто Луганськ стало одним з провідних промислово-економічних та культурних центрів Російської імперії. Цінними є, зокрема, публікації В. Фесенка "К истории возникновения города Луганска" (1926, стаття написана за матеріалами Луганського Окружного архіву), "Художественное литьё на старом Луганском заводе" (1927, по суті перша наукова публікація з історії мистецтва художнього литва у краї), "Значение старого Луганского завода в культурно-экономическом прошлом юго-востока Украины" (1928). Розвиткові художньої культури Луганщини присвячено чимало сторінок і в його дисертації "Луганский завод. 1795-1887 гг." (1959).

Дослідження В. Фесенка і донині є найвагомішим внеском у наукове вивчення культурного процесу на Луганщині у ХІХ ст. Саме завдяки його науковим розвідкам стало можливим стверджувати, що становлення і розвиток освіти, науки і взагалі культурного життя краю нерозривно пов'язані з розвитком промисловості, з історією Луганська як адміністративного та культурного центру. І хоча у жодному з досліджень не було мови про образотворче, декоративно-ужиткове та народне мистецтво, питання про необхідність їх вивчення ставились вже у 90-ті рр. ХХ ст., наприклад, у наукових статтях А.О. Климова, Г.М. Намдарова, М.М. Радецької. Однак ті наміри не були втілені у життя.

На початку ХХ ст., коли значна територія теперішньої Луганської області ще входила до складу Харківської губернії, вивчення місцевих пам'яток старожитностей та християнського мистецтва з метою їх збереження розпочав вчений, професор харківського університету Є.К. Рєдін, завдяки чому ця тема стала провідною у доповідях вчених-мистецтвознавців на ХІІ Археологічному з'їзді (Харків, 1902).

Значний за обсягом та змістом матеріал, за результатами експедицій, сконцентровано у звіті члена попереднього комітету по влаштуванню ХІІ Археологічного з'їзду О.П. Радакової. Відомо, що вона брала активну участь і в підготовці етнографічної виставки до з'їзду, а відтак можна припустити, що чимало зібраних речей саме з нашого регіону було тоді експоновано і, можливо, збережено. На сьогодні не виявлено прикладів звернення до матеріалів з'їзду, каталогу, альбому виставки ХІІ Археологічного з'їзду етнографів та мистецтвознавців, що займалися чи займаються дослідженням історії культури Луганщини. Тож, тема й дотепер залишається відкритою.

Стосовно художніх колекцій, що сформувалися на території Луганської області впродовж ХХ ст. й існують донині, окремих дослідницьких праць не створено. В різних, не спеціальних, виданнях можна зустріти лише окремі, фрагментарні відомості і то тільки про колекцію Луганського обласного художнього музею.

Загалом же останнім часом наукове висвітлення історії музейних колекцій України дещо активізувалося. Це зумовлено рядом суспільно-політичних обставин: по-перше, потребою усвідомлення внеску українського народу до світової культури; по-друге, тим, що нині історична та мистецтвознавча наука почала звільнятися від догматичного трактування історії й відстоювати правду, повертати незаслужено забуті імена, факти, явища; по-третє, багато мистецьких цінностей було втрачено під час Другої Світової війни, вивезено загарбниками за межі України, і проблему їх повернення - реституції - неможливо вирішити, у багатьох випадках, без з'ясування питань історії формування того чи іншого музейного зібрання, дослідження джерел надходження експонатів, їх атрибуції тощо.

З аналізу літературних та архівних джерел, що стосуються історії культури Луганської області, випливає висновок: наукових досліджень з питань формування мистецьких колекцій краю як частини розвитку художнього життя в Україні кін. ХІХ-ХХ ст. науковцями не провадилось.

У другому розділі - «Становлення мистецьких колекцій Луганщини в контексті процесу створення вітчизняних художніх музеїв (кін. ХІХ - перша пол. ХХ ст.)» - розглядається передісторія та особливості формування художніх колекцій в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. і зокрема на території Луганської області. У ХІХ - на початку ХХ ст. образотворче, декоративно-ужиткове та народне декоративне мистецтво на територіях, що тепер входять до складу Луганської області, набули певного розвитку, спричинивши поширення інтересу до колекціонування художніх творів у регіоні.

Значну роль у розвиткові мистецького колекціонування відіграло засноване 1871 р. «Товариство пересувних художніх виставок», яке вплинуло на діяльність та активізацію національно-культурного руху в Україні в цілому і зокрема на формування національної художньої школи та розвиток приватного колекціонування. Цей процес простежено на прикладі формування художніх збірок Б.І. та В.М. Ханенків, Ф.А., М.А. та І.М. Терещенків, В.О. Щавинського, окремі твори з яких потрапили за часів радянської влади до складу колекції Луганського обласного художнього музею.

Автором зосереджено увагу на матеріалах археологічних з'їздів і передусім на доповіді на VІІ Археологічному з'їзді у Ярославлі (1887) голови Московського Імператорського Археологічного товариства П.С. Уварової про обласні музеї. У доповіді йшлося про роль археологічних з'їздів у стимулюванні процесу створення археологічних, етнографічних, художніх колекцій, пропонувалися суттєві зміни щодо окреслення ролі та призначення музеїв, пробудження й активізації науково-дослідницької роботи у провінції.

Оскільки пам'яток старовинного сакрального мистецтва на теренах Луганської області через нещадний войовничий атеїзм радянської влади майже не збереглося, значна увага приділена висвітленню ролі Харківського попереднього комітету з влаштування чергового археологічного з'їзду та аналізові матеріалів відділу церковних старожитностей ХІІ Археологічного з'їзду, який активізував науково-дослідну роботу, сприяв запровадженню перших етнографічних експедицій, започаткуванню досліджень у царині художнього життя Луганщини. Це засвідчують і нині введені дисертанткою у науковий обіг архівні матеріали наукової етнографічної експедиції дослідниці О.П. Радакової (1902) до Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганська область).

Відомим осередком, у якому були сконцентровані численні ікони, високовартісні художні вироби церковного ужитку, що їх використовували в оздобленні інтер'єрів, був біловодський Свято-Троїцький храм. А враховуючи той факт, що про архітектуру та оздоблення цього храму згадував у своєму "Историко-статистическом описании Харьковской епархии" Філарет Гумілевський, логічно буде припустити, що на нього рівнялися храми не тільки Луганщини.

Виготовлення описаних священиком О. Косьміним ікон та церковного посуду відноситься до ІІ пол. ХІХ ст. Інтенсивний розвиток промисловості, науки, просвітництва на територіях, що тепер входять до складу Луганської області, сприяв поширенню інтересу до оздоблення творами мистецтва маєтків. Прикладом такого способу колекціонування може слугувати садиба К. Л. Мсциховського у с. Селезньовка (тепер Перевальський р-н Луганської обл.). Тоді ж з'явилися й перші колекціонери, наприклад М.І. Стефанович, які стали збирати художні твори з метою організації в подальшому громадського музею.

У контексті музейного будівництва в Україні у 20-30-ті рр. ХХ ст. розглянуто історію створення перших мистецьких колекцій на території теперішньої Луганської області. Оскільки жодна з них до нашого часу не збереглася, подано їх характеристики на підставі архівних та маловідомих бібліографічних джерел. Загалом у зв'язку з тим, що друкованих праць з питань історії художнього життя Луганщини другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. майже немає, в роботі аналізуються рідкісні архівні матеріали, які вводяться до наукового обігу, та окремі маловідомі друковані джерела.

Найстарішим мистецьким центром краю, що протягом понад вісімдесяти років акумулював здобутки культури Луганщини і водночас пропагував світове мистецтво, є Луганський обласний художній музей. Започатковано його у січні 1920 р. в будинку М.І. Стефановича у м. Луганську під назвою Музей живописної культури. Архівні матеріали свідчать, що на відміну від музеїв живописної культури, які організовувались тоді в Росії, насамперед у Москві та Петербурзі, музей у Луганську був осередком пропаганди як класичного, так і нового мистецтва. За часів першого директора музею С.І. Стефанович (1920-1924) його фонди поповнилися творами світового мистецтва - від античності до початку ХХ ст., на базі яких провадилася значна просвітницька робота.

Дослідницька праця з вивчення пам'яток місцевих старожитностей набула розмаху вже за часів реорганізації Музею живописної культури у Соціальний музей Донбасу (1925). Про значущість наукових розвідок у галузі народного мистецтва на теренах Луганщини свідчать і вперше введені у науковий обіг архівні матеріали експедиції до Старобільщини відомого дослідника української старовини С.А. Таранушенка. Своєрідна "переорієнтація" наукової роботи на переважно археологічні дослідження з приходом (1927) до керівництва музею С.О. Локтюшева забезпечила розвиток археології на Луганщині. Упродовж 30-х рр. ХХ ст. в області провадилась робота щодо подальшого формування музейних колекцій. Вдосконалювалася структура музейних експозицій, поліпшувалося обладнання та здійснювалося поповнення фондів, розгорталась збиральницька діяльність.

Драматичною виявилась доля художньої культури, у тому числі мистецьких збірок, в часи Другої Світової війни. Під час окупації фашистами Луганської області у 1942-1943 рр. була зруйнована мережа музеїв, а художні цінності - вивезені за межі України. І вже тільки у повоєнні роки довелося відшкодовувати втрачене, по суті - починати все спочатку.

Таким чином, з кінця ХІХ і впродовж першої половини ХХ ст. на Луганщині народилося і набуло розвитку таке культурно-мистецьке явище, як колекціонування художніх творів у вигляді приватних колекцій та музейних збірок. У дисертаційному дослідженні показано, яку важливу роль у цьому процесі відіграли: археологічні з'їзди, що тоді відбувалися; Товариство пересувних художніх виставок, яке зумовило приватне колекціонування; практика оздоблення творами мистецтва інтер'єрів храмів та маєтків. Найзначнішу й найчисельнішу мистецьку колекцію мав Луганський обласний художній музей, заснований 1920 р. як Музей живописної культури. У його фондах зберігаються твори мистецтва від античності до середини ХХ століття.

Третій розділ - «Особливості розбудови художніх колекцій Луганщини як частини національного культурного надбання (друга пол. ХХ ст.)» - висвітлює принципи формування і розбудови мистецьких колекцій краю упродовж 50-90-х рр. ХХ ст. Передусім розглянуто принципи державної політики в галузі музейного будівництва, її позитивні та негативні сторони, від чого залежало формування мистецьких колекцій України та, зокрема провідних музеїв Луганщини.

Належну увагу приділено висвітленню історії відродження та основних етапів розбудови нової колекції Луганського обласного художнього музею. При цьому охарактеризовано діяльність визначних діячів вітчизняної культури, які сприяли становленню та розвитку музею. Введено до наукового обігу нові архівні матеріали, наприклад, про участь академіка М.П. Бажана у відкритті в Луганську зразкового художнього музею. Подано загальну характеристику основних напрямів комплектування збірки у 50-60-ті рр. ХХ ст. творами українського, російського та західноєвропейського мистецтва ХVІ-ХХ ст. Здійснено аналіз сучасного стану колекції, котра налічує вісім тисяч творів вітчизняного та зарубіжного мистецтва ХVІ-ХХ ст., частину з яких мистецтвознавці відносять до творів світового та європейського рівня.

З урахуванням того, що була здійснена каталогізація музейної збірки (каталоги відділів класичного мистецтва та творів художників Луганщини вийшли друком у 2002 р.), зроблено загальний аналіз музейного зібрання з акцентом на тих експонатах, які з тих чи інших причин лишилися поза межами наукових інтересів дослідників. З метою розширення фактологічної бази для глибшого вивчення, аналізу, класифікації зібрання та підвищення рівня каталогізації окремих колекцій музею простежена історія їх збирання, починаючи з дати відродження (1944) до кінця ХХ ст. Таким чином, використані в роботі матеріали музейного архіву вводяться до широкого наукового обігу.

Колекція обласного художнього музею найбагатша за своїм складом. Та досить цінними є й інші мистецькі зібрання Луганської області. Художньо високовартісною і вагомою кількісно є, зокрема, колекція народного малярства, вишивки, кераміки, зібрана науковцями Музею народної архітектури та побуту НАН України під час експедицій на теренах Луганщини у 60-70-ті рр. ХХ ст. Дисертантка дослідила цю колекцію та підготувала й видала каталог "Народне мистецтво Луганщини кін. ХІХ - поч. ХХ ст." (2004).

Цікаві, самобутні пам'ятки декоративно-ужиткового мистецтва зберігаються у місцевих історико-краєзнавчих музеях області, що виникли, головним чином, у 50-70-ті рр. ХХ ст. Про збирання пам'яток українських старожитностей тоді, як відомо, мало дбали. Тому сьогодні значними за обсягом збірками народного декоративного мистецтва володіють далеко не всі музеї Луганщини, у тому числі обласний краєзнавчий музей і його філії у Свердловську, Старобільську, Новопскові та ін. У збиранні творів народного мистецтва для цих музеїв брали участь переважно краєзнавці-ентузіасти, які і за часів радянської влади поглиблено цікавилися історією Луганщини, її народною художньою культурою.

На території храмового комплексу на Лісовій дачі (м. Сєвєродонецьк Луганської обл.) у 2002 р. відкрито музей церковних старожитностей. Він є прямим спадкоємцем широковідомих у ХІХ - на поч. ХХ ст. церковно-археологічних музеїв. Колекція церковних старожитностей, зібраних зусиллями місцевої громадськості для церковного музею, засвідчила наявність і тепер у храмах та приватних зібраннях Луганської області пам'яток церковної старовини кін. ХVІІІ - поч. ХХ ст. Тож заклик видатного дослідника української старовини М. Біляшівського до розгортання глибокого вивчення пам'яток історії та культури України, викладений вченим на сторінках "Археологической летописи Южной России" ще у 1900 році, актуальний і тепер.

М. Біляшівський свого часу звертав увагу на розпорошеність досліджених під час експедицій пам'яток по окремих повітах, на відсутність відомостей про них, необхідність підготовки загального Зводу пам'яток, виявлених під час пошуково-дослідницької роботи, особливо у зв'язку з підготовкою до археологічних з'їздів. Сьогодні також досить гостро постає питання про звернення уваги науковців на необхідність вивчення пам'яток української історії і культури, зібраних ентузіастами провідних музеїв, що знаходяться у віданні різних підприємств, установ та організацій, чи будь-яких інших недержавних зібрань.

Останнім часом в області створюються нові художні колекції - як образотворчого, так і декоративно-ужиткового мистецтва. Наприклад, 1980 р. розпочав своє існування художній відділ у Стахановському історичному музеї (тепер історико-художній музей). Фонди мистецької колекції цього музею сьогодні налічують понад 2000 експонатів. Основу фондів становить збірка українського декоративно-ужиткового мистецтва 60-90-х рр. ХХ ст., значна частина якої постійно експонується у розділі "Українське декоративне мистецтво".

Парк-музей просто неба Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка налічує у своїй колекції близько 70 половецьких скульптур Х-ХІІІ ст., які зібрано на території сучасної Луганської області. Задум організації музею половецьких "кам'яних баб" виник під час проведення археологічних розвідок на території Луганської області під орудою археолога К.І. Красильникова. У втіленні задуму в життя брали участь студенти 70-80-х рр. ХХ ст. історичного факультету Луганського педагогічного інституту (тепер університет), краєзнавці та музеєзнавці краю. Статус парку-музею колекція отримала 1980 р.

На підставі візуального аналізу кам'яних статуй дисертантка дійшла висновку, що скульптури колекції є схожими за іконографією, характером моделювання пластичних форм, співмірністю елементів між окремими частинами і загальним обсягом твору. Усім пам'яткам притаманне вирішення пропорцій, що відповідало естетичним ідеалам половців-кочівників. Тож актуальною є проблема спеціальних мистецтвознавчих досліджень пам'яток половецької культури Х-ХІІІ ст. Прецеденти аналізу окремої пам'ятки половецької кам'яної скульптури, знайденої на Луганщині, вже маємо. Половецька жіноча статуя з дитиною із с. Чернухіне Луганської області - "Чернухінська мадонна", що зберігається у Луганському обласному краєзнавчому музеї, стала предметом дослідження відомих знавців половецької середньовічної кам'яної скульптури - С.А. Плетньової і Л.С. Гераськової. Причому детальний аналіз статуї зроблено кожним із названих авторів окремо.

Сучасну вітчизняну музейну мережу не можна уявити без приватних музеїв та галерей. Вони різнопланові за своїм складом та художнім рівнем. Автором дисертації досліджено приватний музей художника О. О. Фільберта та галерею мармурової пластики скульптора М. Г. Шматька (м. Луганськ). На підставі отриманих даних означено їх місце і роль у формуванні основних напрямків розвитку мережі художніх колекцій Луганщини. Тобто існування приватних колекцій на Луганщині розглянуто в контексті розвитку сучасного образотворчого мистецтва краю. Оскільки твори обох згаданих збірок не введено у мистецтвознавчий обіг, дисертанткою укладено їх каталоги.

Загалом, упродовж другої половини ХХ ст. на Луганщині утворилася розгалужена мережа музейних закладів, які мають мистецькі колекції. Основною колекцією краю є збірка творів образотворчого та декоративного мистецтва Луганського обласного художнього музею. Значущою є також колекція пам'яток народного мистецтва, зібрана київськими науковцями для "свого" Музею народної архітектури та побуту НАН України.

Мистецькі колекції є у багатьох краєзнавчих та історико-краєзнавчих музеях області, що виникли у 50-70-ті рр. ХХ ст. Створюються нові художні колекції. 1980 р. почав діяти художній відділ у Стахановському історичному музеї. Основу його фондів становить збірка декоративно-ужиткового мистецтва України 60-90-х рр. ХХ ст. Новим є Парк-музей луганського національного університету ім. Тараса Шевченка, у якому розміщено близько 70 кам'яних половецьких статуй Х-ХІІІ ст. Цікаві приватні колекції творів О. Фільберта, М. Шматька (м. Луганськ), церковного музею на Лісовій дачі (м. Сєвєродонецьк), які розглянуто у дисертації з визначенням їх місця і ролі у процесі розвитку мережі художніх колекцій Луганщини.

ВИСНОВКИ