Культура і цивілізація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура і цивілізація

Сучасна філософія визначає цивілізацію як такий ступінь суспільного розвитку, на якому поділ праці і обмін, товарне виробництво досягають повного розквіту і здійснюють переворот у суспільстві. До сучасного поняття цивілізації залучається технічний (точніше - технологічний) компонент як наслідок детермінуючого впливу техніки на розвиток сучасного суспільства. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення категорій «цивілізація» і «технологічна культура».

Технологія - це як би матеріально-практична сторона реалізації взаємодії суспільства (людини) і природи, тоді як культура є духовно-практичною стороною взаємодії. На сучасному етапі розвитку суспільства ці дві сторони взаємопроникають одна в одну і у реальному історичному процесі має місце інтегративний феномен - технологічна культура.

Ще на початку XX ст. російський філософ М. Бердяєв писав: «...Ми стоїмо перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею пов'язане саме виникнення культури і остаточна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епохи тягне культуру до загибелі... Повернення до природи є великий мотив, в історії культури, в ньому відчувається страх загибелі культури від влади техніки, загибелі цілісної людської природи».

Цивілізація як соціальна організація життя і культури забезпечує їм існування і прогресивний розвиток. З цивілізації починається історія суспільства. У цьому смислі цивілізація постає як спосіб буття культури, хоч при цьому допускається, що виникнення цивілізації вимагало певного рівня культури, проте згодом культура стає залежною від рівня розвитку цивілізації.

У широкому значенні слова культура, як і цивілізація, виражає людський прогрес в цілому, все те, що досягнуто на відміну від тварин, все те, що додала людина до природи, природних сил й утворень. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу.

В одному напрямі прогрес розвивається в процесі підвищення рівня виробництва і споживання (обміну речовин з природою), в іншому - в процесі розвитку сутнісних сил людини. У цьому випадку розвиток, підкорений специфічним людським устремлінням, цілям і являє собою самоціль людської діяльності.

Відомі два типи ставлення людини до людини - як до засобу досягнення мети і як до самоцінності. Потреба людини є людською потребою тією мірою, якою інша людина в такій якості стала для неї потребою. Саме у цьому критерій розмежування цивілізації і культури. В ідеалі взаємовідносини культури і цивілізації мисляться як гармонія. Цивілізація - не самоціль, а необхідний базис культурного прогресу: якщо цивілізація виходить з-під контролю культури, вона деградує.

Різні суспільства і суспільні умови оцінюються з точки зору того, наскільки вони відповідають сутності людини, людським сутнісним силам. За рахунок останніх і всупереч їхньому саморозвитку в сучасному суспільстві розвивається індустріальна цивілізація.

Під виливом, науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їхніх взаємин. Створюється новий тип культури, який характерний насамперед інтегративними моментами між технікою і так званим духовним життям, суспільства. З одного боку, виникає наукове управління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури, інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з другого - активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямованої на формування такої моделі суспільства, яка могла б подолати історичну обумовленість розвитку суспільства.

На своєрідне протиріччя сучасної духовної культури суспільства звернув увагу і англійський учений Ч.П. Сноу. На одному полюсі - художня інтелігенція, на другому - вчені. «Їх розділяє стіна непорозуміння, а іноді й ворожнечі... Створюється враження, що для об'єднання обох культур взагалі немає ґрунту, а це означає, що пропадають багатющі можливості розумової і творчої діяльності». Це протиріччя між науковою і гуманітарною культурами характерне і для культури XX ст.

Духовне виробництво в рамках системи суспільного виробництва є товарним виробництвом тією мірою, якою його продукція набуває «речової форми товару», яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому духовні цінності самі по собі або жодної вартості не мають, або набувають її лише тоді, коли втягуються у процес одержання додаткової вартості.

У цьому смислі духовне виробництво сучасного суспільства розглядається як індустрія культури. У сфері її, за свідченням американського вченого Ф. Шіллера, робітники виробляють додаткову вартість, яку привласнюють підприємці. Тут духовне виробництво постає як соціальна форма одержання прибутку, капіталу. Проте в умовах сучасного суспільства не тільки «індустрія культури», а й діяльність «вільних художників» інтенсивно втягуються в економічну систему. Врешті-решт вони теж створюють додатковий прибуток для тих, хто володіє засобами виробництва, засобами розповсюдження і споживання їх продукції (видавництва, кінокомпанії, виставочні зали; театри і т. ін.).

Як відомо, той, хто має у своєму розпорядженні засоби матеріального виробництва, володіє й засобами духовного виробництва. З розвитком засобів масової комунікації («масс медіа») розширюються можливості безпосередньої і прихованої дії на світогляд і психологію людини в певному ідеологічному напрямі. Телебачення, радіо, масова преса використовуються часто-густо як зброя політичної боротьби і формування громадської думки.

Засоби масової комунікації є одночасно і середовищем, і процесом, спрямованим на певні типи виховання. Посилення комунікативної функції культури веде до трансформації її і водночас викликає тенденцію «міфологічного» типу мислення. Культура перетворюється у науково вивірений засіб маніпулювання свідомістю і поведінкою мас. Індустрія культури - це не тільки технічне і наукове оснащення її, це передусім втягування її у виробничо-економічну структуру сучасного їй суспільства. Духовне виробництво перетворюється на аналог матеріального виробництва, а культура -- «...хороший бізнес...». Тут збігаються інтереси засобів масової комунікації і бізнесу. І це зрозуміло: в обох випадках потрібні масовий споживач, широкий споживчий ринок. Тому бізнес активно втілюється у сферу культури, створюючи водночас маркетинг і масову культуру, а реклама формує відповідний тип масової свідомості.

У результаті однією з головних функцій масової культури стає тривіалізація суспільної свідомості, тобто створення певного культурного контексту, в якому стереотипізується, стає тривіальною будь-яка ідея, будь-яка цінність.

Науково-технічний прогрес підвів цивілізацію до порога нової культури - культури комп'ютерної техніки, яка, трансформуючи книжкову культуру, створює новий тип мислення, що орієнтує людину на саморозвиток і формує у неї синтез інтелектуальної образності і чуттєвого моделювання. Основна ознака цієї культури - діалог людини з екраном. Комп'ютер - це явище культури знакових систем - культури, проміжної між «світом речей» і «світом людей».

Отже, в сучасному суспільстві слід розрізняти цивілізацію і культуру.

У західній філософії досить поширеним є розуміння цивілізації як нового стану культури. Культура стає. цивілізацією, коли з'являються писемність і міський образ життя. Відповідно з'являється й політична організація суспільства, держава і врешті-решт техніка, що характеризує культурний рівень виробництва.

Отже, з точки зору філософії «цивілізацію» можна визначити як технологічну характеристику історично визначеного типу суспільства, як матеріально-технічний базис культури.

У сучасній науці в ужитку термін «світова цивілізація». Він характеризує, розвиток суспільства від локальних його форм до «всесвітніх» через розв'язання глобальних проблем, що загрожують існуванню людства.

Культура як предмет філософського аналізу

Слово «культура» походить від латинського слова colere, що означає культивувати, чи обробляти ґрунт. У середині століття це слово стало означати прогресивний метод оброблення зернових, у такий спосіб виник термін agriculture чи мистецтво землеробства. Але в XVIII і XIX ст. його стали вживати і стосовно людей, отже, якщо людина відрізнялася добірністю манер і начитаністю, його вважали «культурним». Тоді цей термін застосовувався головним чином до аристократів, щоб відокремити їх від «некультурного» простого народу. Німецьке слово Kultur також означало високий рівень цивілізації. У нашому сьогоднішнім житті слово «культура» усе ще асоціюється з оперним театром, прекрасною літературою, гарним вихованням. Сучасне наукове визначення культури відкинуло аристократичні відтінки цього поняття. Воно символізує переконання, цінності і виразні засоби (застосовувані в літературі і мистецтві) , що є загальними для якоїсь групи; вони служать для упорядкування досвіду і регулювання поводження членів цієї групи. Вірування і погляди підгрупи часто називають субкультурою. Засвоєння культури здійснюється за допомогою виховання. Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона здобувається не біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації.

У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів відбуваються формування особистості дитини і регулювання його поводження. Якби процес соціалізації припинився в масовому масштабі, це привело б до загибелі культури.

Культура формує особистості членів суспільства, тим самим вона в значній мірі регулює їхнє поводження. Культура ( цемент будинку громадського життя. І не тільки тому, що вона передається від однієї людини до іншої в процесі соціалізації і контактів з іншими культурами, але також і тому, що формує в людей почуття приналежності до визначеної групи. Як видно, члени однієї культурної групи в більшій мірі випробують взаєморозуміння, довіряють і співчувають один одному, чим стороннім. Їхні загальні почуття відбиті в сленгу і жаргоні, в улюблених блюдах, моді й інших аспектах культури. Культура не тільки зміцнює солідарність між людьми, але і є причиною конфліктів усередині груп і між ними. Це можна проілюструвати на прикладі мови, головного елемента культури. З одного боку, можливість спілкування сприяє зімкненню членів соціальної групи. Загальна мова поєднує людей. З іншого боку - загальна мова виключає тих, хто не говорить мовою чи мові говорить на ньому трохи інакше.

На думку антропологів, культура складається з чотирьох елементів:

1. Поняття (концепти). Вони містяться головним чином у мові. Завдяки їм ставати можливим упорядкувати досвід людей. Наприклад, ми сприймаємо форму, колір і смак предметів навколишнього світу, але в різних культурах мир організований по різному. У мові жителів Тробріандських островів одне слово позначає шістьох різних родичів: батька, брата батька, сина сестри батька, сина сестри матері батька, сина дочки сестри батька, сина сина брата батька батька і сина сина сестри батька батька. В англійській мові навіть відсутні слова, що позначають чотирьох останніх родичів. Це розходження між двома мовами пояснюється тим, що для жителів Тробріандських островів необхідне слово, що охоплює всіх родичів, до яких прийняте відноситися з особливою повагою. В англійському й американському суспільствах склалася менш складна система родинних зв'язків, тому в англійців немає необхідності в словах, що позначають таких далеких родичів. Таким чином, вивчення слів мови дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому світі за допомогою добору організації свого досвіду.

2. Відносини. Культури не тільки виділяють ті чи інші частини світу за допомогою понять, але також виявляють, як ці складові частини зв'язані між собою - у просторі і часі, за значенням ( наприклад, чорне протилежно білому), на основі причинної обумовленості («пошкодувати різку - зіпсувати дитини»). У нашій мові маються слова, що позначають землю і сонце, і ми упевнені, що земля обертається навколо сонця. Але до Коперніка люди вірили, що справа обстоїть навпаки. Культури часто по-різному витлумачують взаємозв'язку. Кожна культура формує визначені представлення про взаємозв'язки між поняттями, що відносяться до сфери реального світу і до сфери надприродного.

3. Цінності. Цінності - це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Вони складають основу моральних принципів. Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям ( героїзму на поле бою, художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад установлює, що є цінністю, а що не є.

4. Правила. Ці елементи ( у тому числі і норми ) регулюють поводження людей відповідно до цінностей визначеної культури. Наприклад, наша законодавча система включає безліч законів, що забороняють убивати, ранити інших людей чи загрожувати їм. Ці закони відбивають, наскільки високо ми цінуємо життя і добробут особистості. Точно так само в нас існують десятки законів, що забороняють крадіжку зі зломом, присвоєння чужого майна, псую власності й ін. У них відбите наше прагнення до захисту особистої власності. Цінності не тільки самі мають потребу в обґрунтуванні, але і, у свою чергу, самі можуть служити обґрунтуванням. Вони обґрунтовують чи норми чекання і стандарти, що реалізуються в ході взаємодії між людьми. Норми можуть являти собою стандарти поводження.

Філософія прагне виразити мудрість у формах думки. Вона виникла як духовне подолання міфу. Як мислення філософія прагне до раціонального пояснення всього буття. Наука має своєю метою раціональну реконструкцію світу на основі збагнення його істотних закономірностей. Вона нерозривно зв'язана з філософією, що виступає як загальну методологію наукового пізнання, а також дозволяє осмислити місце і роль науки в культурі і людському житті.

Культура розвивається в суперечливій єдності з цивілізацією. Творчий потенціал і гуманістичні цінності культури здатні реалізовуватися лише за допомогою цивілізації, але однобокий розвиток цивілізації здатний привести до забуття вищих ідеалів культури. Культура являє собою багатофункціональну систему. Головна функція феномена культури - людино-творча, чи гуманістична. Всі інші так чи інакше зв'язані з нею і навіть випливають з неї.

Функцію трансляції соціального досвіду нерідко називають функцією історичної наступності, чи інформаційної. Культуру по праву вважають соціальною пам'яттю людства. Вона опредмечена в знакових системах: усних переказах, пам'ятниках літератури і мистецтва, «мовах» науки, філософії, релігії й інших. Однак це не просто «склад» запасів соціального досвіду, а засіб твердого добору й активної передачі кращих її зразків. Звідси всяке порушення даної функції чревате для суспільства серйозними, часом катастрофічними наслідками. Розрив культурної наступності приводить до аномії, прирікає нові покоління на втрату соціальної пам'яті.

- Пізнавальна функція зв'язана зі здатністю культури концентрувати соціальний досвід безлічі поколінь людей. Тим самим вона здобуває здатність накопичувати найбагатші знання про світ, створюючи тим самим сприятливі можливості для його пізнання й освоєння. Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне на стільки, наскільки ним використовуються найбагатші знання, що містяться в культурному генофонді людства. Усі типи суспільства істотно розрізняються насамперед за цією ознакою.

- Регулятивна функція культури зв'язана насамперед з визначенням різних сторін, видів суспільної й особистої діяльності людей. У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура так чи інакше впливає на поводження людей і регулює їхні вчинки, дії і навіть вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

- Семіотична чи знакова функція, представляючи собою визначену знакову систему культури, припускає знання, володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо опанувати досягненнями культури. Власними знаковими системами розташовують і природничі науки.

- Ціннісна, чи аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком визначені ціннісні потреби й орієнтації. По їхньому рівні і якості люди найчастіше судять про ступінь культурності тієї чи іншої людини. Моральний і інтелектуальний зміст, як правило, виступає критерієм відповідної оцінки. Розвитку цивілізацій супроводжують свої протиріччя і проблеми, що у кінцевому рахунку приводять цивілізації до неминучого старіння і загибелі чи до зміни одних іншими. У цьому змісті немає абсолютно ніяких основ вважати розвиток земної цивілізації виняткової.

Кожна культура є неповторне, унікальне і замкнуте утворення. Він малює образи 8 культур, що існували на землі: єгипетської, вавілонської, індійської, китайської, греко-римської, візантійсько-арабської, західно-європейської і культури майя. В уведенні до "Заходу Європи'' думає, що з названих культур продовжує існування тільки західно-європейська, котра вступила у фазу завершення й упадку, заходу. Європейська цивілізація стала ключовою частиною сучасної культури. На ній заснована технологія, система утворення, погляди на світ, на людство, суспільство. Вона визначає стиль життя, що пропонується усьому світу як зразок.

Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури та цивілізації

В повсякденному житті поняття культури досить часто ототожнюється із поняттям цивілізації: ми кажемо “культурне життя”, а також “цивілізоване життя”, “культурне суспільство” та “цивілізоване суспільство”, і т. ін. Те ж саме простежується і в історії людської думки: терміни “культура” та цивілізація” увійшли в науковий обіг у ХVІІІ ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І пізніше (наприклад, в концепції російського соціолога М.Данилевського) вони досить часто позначали те ж саме, хоча у вихідному значенні латинський термін “civilis” перекладається як “громадський” та “міський”.

Проте вже у перший третині ХІХ ст. американський соціолог Л.Морган позначив терміном “цивілізація” певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Морганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для житла природних схованок (печер, гротів та ін.), примітивними кам'яними знаряддями праці.

Варварство вже характеризувалося родовою організацією життя, використанням вогню, прирученням тварин, елементарним землеробством, побудовою житла та виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації - епоха міст, виникнення сім'ї, виготовлення та використання металів, появою держави та відкриттям і використанням письма. Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку культури.

Тепер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуло у записах, не покладаючись на нестійку людську пам'ять та крихкість окремих людських життів. Проте стає також ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація ніби концентрує переважно ті сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування технологічної складової культури, а не її смислових засад. Першими гаслами цивілізації стають “зручність, ефективність, комфорт”. Через це вже у ХІХ ст. виникають ідеї протиставлення культури та цивілізації одне одному, але виразно це протиставлення було подано у концепції “морфології культури” О.Шпенглера (див. розд. 9).

Шпенглер, як вже окреслювалось, розглядав цивілізацію як стадію занепаду певної культури, оскільки для цивілізації гонитва за нескінченним нарощуванням матеріальних ресурсів суспільного життя стає провідним чинником її дії. Після книги О.Шпенглера “Занепад Європи” проблема взаємозв'язку культури та цивілізації стає визнаною і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького культуролога, російський філософ М.Бердяєв зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення самореалізації, а цивілізацією - саме користь, матеріальні зацікавлення.

Тому цивілізація знищує культуру, веде до втрати нею своїх живильних імпульсів; на місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на абсолюти, священне, приходить псевдокультура, заснована на неконтрольованих вибухах негативної енергії.

Як же можна оцінити концепцію О.Шпенглера? Як вона співвідноситься із підходом Л.Моргана? Скоріше за все, позиція О.Шпенглера є занадто радикальною в певному одному аспекті розгляду взаємовпливів культури та цивілізації. Реальний їх зв'язок, напевне, значно складніший. Цивілізація, по-перше, може виникнути і виникає лише на ґрунті певних культурних досягнень; в цьому сенсі вона дійсно постає майже тотожною культурі. Але й при цьому вона відрізняється від культури як своїми функціями, так і цільовим спрямуванням.

Не співпадаючи із культурою, цивілізація стає важливим стимулом та соціально історичною формою розвитку культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не лише тоді, коли, наприклад, європейська культура вступає у епоху Відродження; такі протистояння спостерігалися час від часу і в попередні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті напрями розвитку культури, які були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошів та вишуканих втіх.

В той же час навіть такі “замовлення” культуротворцям не завжди і не обов'язково впливали на культуру негативно: інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобі та напрямів культурного процесу. В свою чергу і спонтанний розвиток культури не завжди стимулював та підкріплював цивілізаційні процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект “ідеальної держави”, відзначав, що мистецтво інколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною. З позиції концентрації людських зусиль задля досягнення певних соціальних цілей культура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але, як ми з'ясували, не в тому полягає її сутність.

А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх протистояння, але і взаємне стимулювання постає нормальним явищем. Проте це не значить, що воно не потребує усвідомлення та свідомого втручання, але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність культури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів.

Сьогодні поняття “цивілізація” найчастіше застосовують на означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація -- це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях буття суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в “законсервованому” стані, можуть тимчасово не знаходити свого “адресата”, а то й бути для нього недосяжними.

У такому разі багатство культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою. На противагу цьому, цивілізація -- це такий щабель у розвитку суспільства, на якому весь зміст культури розгортається не в потенційному, а в актуальному плані, він увесь діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й багатопланові форми інтелектуального життя суспільства.

Культура і цивілізація. Співвідношення понять культура і цивілізація

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв'язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина - ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб'язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов'язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас - спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше. Перша ознака цивілізації - рівень розвитку культури - досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації. Друга ознака - спосіб освоєння культури - ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація. Звернемось до такого прикладу - відмінності Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них ті ж самі, способи ж освоєння - різні: на Заході переважав раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій. Дослідження свідчать, що з самого початку специфіка цих цивілізацій була пов'язана з особливостями трудової діяльності, на яку впливали географічне середовище, густота населення та інші чинники. Зокрема система зрошування вимагала управління постачанням води з одного центру, вона багато в чому стимулювала розвиток азійського способу виробництва, характерними рисами якого були єдиноначальність і “суспільний” характер праці, ієрархія соціальних привілей, а в духовній сфері - орієнтація на підпорядкування свідомості людини світовому абсолюту - Богу (Небу, Сонцю) і його наміснику - імператору чи феодалу. На розвиток і особливості цивілізацій впливав зміст релігійних та філософських форм суспільної свідомості, їх використання як найважливіших засобів оволодіння всіма іншими цінностями суспільства в Індії - буддизм, брахманізм, філософія йоги, в Китаї - буддизм і конфуціанство зробили значний вплив на регламентацію всієї людської діяльності. Західна цивілізація розвивалась під меншим впливом монолітних культових структур і єдиноначальства, вона активніше змінювалась під впливом науки, мистецтва, політики. Далі, для Східної цивілізації характерне засвоєння матеріальних і духовних цінностей в умовах авторитаризму, всезагальної слухняності, особливого особистісного сприйняття держави, старшого в общині та сім'ї тощо.

Тому формування людини як слухняної і доброчесної, відобразилося на всій життєдіяльності людини східних країн, на самій культурі і способах її засвоєння. Для Західної цивілізації характерні прискорений розвиток науки і техніки, швидкі зміни предметного світу і соціальних людських зв'язків, оскільки в її культурі домінувала й домінує наукова раціональність як особлива самодовліюча цінність. Водночас сьогодні не викликає сумніву взаємодія східних і західних типів цивілізацій, результатом чого є виникнення так званих “гібридних” суспільств, які на основі своєї культури засвоюють нову культуру. Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування - ідея єдності, цілісності та взаємопов'язаності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей.

цивілізація культура масовий технологічний

Використана література

Бердяєв Н.А., Человек и машина // Вопросы философии. - 1989р.-№2-с.149.

Сноу Ч.П., Две культуры. - М., 1973. - с.20;30.

Шиллер Ф., Манипуляторы сознания. - М., 1980.

Боноски Ф. Две культуры. - М.,1978.

Богомолова Л.Н, Лазебинкова А.Ю. «Основи сучасної цивілізації».

Барг М.А. «Цивілізація».

Гуревич П.З. «Людин і культура». 98 р.

Размещено на Allbest.ru