Леонардо да Вінчі – визначний художник високого Відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Леонардо да Вінчі - визначний художник високого Відродження

Серед титанів Відродження одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвитий особистості, про яке мріяли кращі з мислителів і письменників XV- XVI століть.

Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції в «Три години ночі», тобто о дев'ятій вечора(за сучасним відліком часу) Відмічено в щоденнику діда Леонардо (дослівний переклад) «В суботу, в три години ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив батько П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружувався на багатій і знатній дівчині, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ в своїх шедеврах.

Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох - раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі - удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи.

Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високу ступень розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

Леонардо склався як художник так, імовірно, значною мірою і як вчений у майстерні Верроккіо. Ранні малюнки і картини Леонардо ясно показують, якою чудовою школою реалістичного мистецтва була ренесансна майстерня. Тут усі робилося для того, щоб навчити з раннього років правильно малювати і допомогти опанувати реалістичним методом.

Художня спадщина Леонардо да Вінчі кількісно невелика. Висловлювалася думка, що його захоплення природничими науками й інженерною справою перешкодили його плідності в мистецтві. Однак анонімний біограф, його сучасник, указує, що Леонардо «мав чудові задуми, але створив небагато речей у фарбах, тому що, як говорять, ніколи не був задоволений собою».

Уже перший флорентійський період діяльності Леонардо, після закінчення навчання у Верроккіо, відзначений його спробами виявити свої дарування на багатьох поприщах: архітектурні креслення, проект каналу, що з'єднує Пізу з Флоренцією, малюнки млинів, сукновальних машин і снарядів, що приводяться в рух силою води. До цього ж періоду відноситься його маленька картина «Мадонна з квіткою».

Коли Леонардо писав її, йому було двадцять шість років. До цього часу художник знайшов уже зроблену майстерність у великому мистецтві живопису, що він ставив вище всіх інших. У цій картині він представив щастя молодої матері, що грає із сином, якому вона простягнули квітку. Леонардо домігся чудової злитості композиції, об'єднавши фігури Марії і дитини в нерозривну групу на темному тлі стіни, прорізаної праворуч вікном. Живопис XV століття не знала настільки зроблених композиційних рішень.

Серед усіх мистецтв Леонардо ставить на перше місце живопис. Тому що, вказує він, живописець є «владарем усякого роду людей і всіх речей». Це - непереборне свідчення глибокої переконаності одного з найбільших живописців, які хоч колись жили на світі, у величі і всепідкорюючій силі свого мистецтва.

Світ пізнається через почуття, а око - володар почуттів.

«Око, - пише він, - є око людського тіла, через яке людина дивиться на свій шлях і насолоджується красою світу. Завдяки йому душа радується у своїй людській темниці, без нього ця людська темниця - катування».

У день народження короля прийшов поет і підніс йому поему, що вихваляє його доблесті. Прийшов також і живописець з портретом коханої короля. Король негайно ж звернувся від книги до картини. Поет образився: «О, король! Читай, читай! Ти довідаєшся щось куди більш важливе, чим може дати тобі ця німа картина!» Але король відповів йому: «Мовчи, поет! Ти не знаєш, що говориш! Живопис служить більш високому почуттю, ніж твоє мистецтво, призначене для сліпих. Дай мені річ, яку я міг би бачити, а не тільки чути».

Між живописцем і поетом, пише ще Леонардо, така ж різниця, як між тілами, розділеними на частини, і тілами цільними, тому що поет показує тобі тіло частину за частиною в різний час, а живописець - цілком в один час.

А музика? Знову категорична відповідь Леонардо:

«Музику не можна назвати інакше, як сестрою живопису, тому що вона є предмет слуху, другого почуття після зору... Але живопис перевершує музику і велить нею, тому що не умирає відразу ж після свого виникнення, як нещаслива музика».

Але всього цього мало. Живопис, найбільше з мистецтв, дає в руки того, хто по-справжньому нею володіє, царствену владу над природою.

Отже, для Леонардо живопис - вище діяння людського генія, вище з мистецтв. Це діяння вимагає і вищого пізнання. А пізнання дається і перевіряється досвідом.

У 1480 році Леонардо згадується як має «casa sua», тобто свою власну майстерню. Приблизно, в тому ж році виникла картина «Мадонна Літта», що зберігається в Державному Ермітажі. Ця картина написана темперою, тобто фарбами, розведеними на яєчному жовтку. До цієї техніки Леонардо прибігав лише у виді виключення, що пояснює трохи не звичайну для нього манеру листа - менш м'яку і більш деталізовану.

На наступний рік він укладає з ченцями монастиря Сан Донато а Скопето договір на вівтарний образ «Поклоніння волхвів». Ця картина, як і більшість Леонардових речей, залишилася незакінченої.

Найбільш прославлений твір Леонардо - знаменита «Таємна вечеря» у міланському монастирі Санта Марія делле Грацие. Цей розпис, у дійсному своєму виді представляюча руїну, була виконана між 1495 і 1497 роками. Причина швидкого псування, що давала про себе знати вже в 1517 році, полягала у своєрідній техніці, що сполучила олію з темперою.

«Таємна вечеря» - найбільший утвір Леонардо й один з найбільших добутків живопису всіх часів - дійшла до нас у напівзруйнованому виді.

Цю композицію він писав на стіні трапезної міланського монастиря Санта Марія делле Граціє. Прагнучи до найбільшої барвистої виразності в стінописі, він зробив невдалі експерименти над фарбами і ґрунтом, що і викликало її швидке ушкодження. А потім довершили справа грубі реставрації і... солдати Бонапарта. Після захоплення Мілана французами в 1796 р. Трапезна була перетворена в стайню, випари кінського гною покрили живопис густою цвіллю, а солдати, що заходили в стайню, забавлялися, шпурляючи цеглинами в голови леонардівських фігур.

Доля виявилася жорстокою до багатьох творів великого майстра. А тим часом, скільки часу, скільки натхненного мистецтва і скільки полум'яної любові вклав Леонардо в створення цього шедевра.

Але, незважаючи на це, навіть у напівзруйнованому стані «Таємна вечеря» робить неперевершене враження.

На стіні, як би переборюючи її і несучи глядача у світ гармонії і величних бачень, розгортається древня євангельська драма обманутої довіри. І драма ця знаходить своє вирішення у загальному пориві, спрямованому до головної дійової особи - чоловіку зі скорботним обличчям, що приймає що здійснюється як неминуче.

Христос тільки що сказав своїм учням: «Один з вас зрадить мене». Зрадник сидить разом з іншими; старі майстри зображували Іуду сидячим окремо, але Леонардо виявив його похмуру відособленість куди більш переконливо, тінню огорнувши його риси.

Христос покірний своїй долі, виконаний свідомості жертовності свого подвигу. Його нахилена голова з опущеними очима, жест рук нескінченно прекрасні і величні. Чарівний пейзаж відкривається через вікно за його фігурою. Христос - центр усієї композиції, усього того виру пристрастей, що бушують навколо. Сум його і спокій як би споконвічні, закономірні - і в цьому глибокий зміст показаної драми.

Побачивши «Таємну вечерю» Леонардо, французький король Людовік XII так захопився нею, що тільки острах зіпсувати великий твір мистецтва перешкодила йому вирізувати частину стіни миланского монастиря, щоб доставити фреску у Францію.

Портрет, написаний Леонардо разом з досвідченим міланським художником Амброджо да Предісом, називається «Дама з горностаєм». Портрет чудово відбиває ті якості, якими ця жінка, спокушена Сфорца, коли їй було всього сімнадцять років, володіли: вираження її інтелігентного обличчя проникливі і зосереджене, пальці в неї довгі і чуттєві - такі бувають у музикантів.

Ще один портрет, написаний Леонардо в ранні роки перебування в Мілані, можливо, найменш значний із всіх і гірше всього документований, однак по іронії долі найкраще збережений. Це «Потре музиканта». У портреті закінчене тільки обличчя; по типі воно близько обличчям ангелів Леонардо. Кілька років назад живопис був розчищений, і на клаптику папера в руці зображеної людини виявилося кілька нотних знаків. Дослідники Леонардо, що знають його схильність до загадок і секретів, поки безрезультатно намагалися прочитати це нотне послання.

Леонардо почав писати свій «Трактат про живопис» саме в Мілане, як свідчать джерела, на прохання Сфорца, що побажав довідатися, яке з мистецтв - чи скульптура живопис - більш шляхетно. Також Леонардо захопився вивченням анатомії людського тіла, а в останні роки перебування в Сфорца він віддавав значну частину свого часу математиці. Роки служіння в Сфорца закінчилися тим, що Лодовико був скинутий і доставлений у Францію як бранця. Після цього Леонардо ще якийсь час залишався в Мілане. Потім разом з Лукою Пачолі і Салаино - своїм учнем - Леонардо відправився у Флоренцію, по шляху загорнувши в Мантую і Венецію для огляду визначних пам'яток.

Першою великою художньою роботою Леонардо у Флоренції був розпис для залу Великої Ради в Палаццо Веккіо. Як сюжет Леонардо обрав битву під Ангиари, що закінчилася перемогою флорентійців над ломбардськими військами. Розпис він залишив незакінченої до моменту свого від'їзду в Мілан. Приблизно в тім же 1503 року була написана одна з найвідоміших картин Леонардо- «Мона Лиза». Мона Ліза не була, як багато хто вважають, ідеалом краси для Леонардо: його ідеал скоріше проглядається в ангелі з «Мадонни в скелях». Усе-таки Леонардо напевно повинний вважати Мону Лізу особливою людиною: вона зробила на нього настільки сильне враження, що він відмовився від інших вигідних пропозицій і в плині трьох років працював над її портретом. Портрет відбив своєрідний людський характер. Мона Лиза (скорочення від мадонна Лиза) була третьою дружиною флорентійського купця по імені Франческо ди Бартоломео справі Джокондо (звідси і вульгарно друга назва картини «Джоконда»). Віддавши роботі над цим добутком, Леонардо зовсім втратив інтерес до «Битви під Ангиари». А вона перетерпіла настільки серйозні ушкодження, що потрібно було починати всі спочатку, до чого в Леонардо не було ні найменшого полювання.

До кінця Міланского перебування Леонардо політична атмосфера початку згущатися. За словами одного старого історика, почалася «епоха смут, помсти і загального руйнування». Залишатися в цих умовах у Мілане було небезпечно. Тому Леонардо 24 вересня 1513 року залишив Мілан і направився спочатку у Флоренцію, а потім у Рим.

Тут він займається технікою та наукою.

Важливим джерелом для вивчення поглядів Леонарда да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою, бо Леонардо не знав латини... Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив великий вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були зв'язані нерозривно. Живопис він розумів, як універсальну мову (подібно математиці, у сфері науки). в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царить в природі. леонардо живописний техніка

Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її раєм математичних наук і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і сковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонарду правильно писати рівновагу рідини у посуді.

Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися -- і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апарату Дедала і Ікара. Але потім він дійшов до думки про спорудження такого апарату, до якого людина не повинна бути прикріплена, а мала зберігати повну свободу, щоб управляти ним; приводити ж себе в рух апарат винен своєю власною силою. Це по суті ідея аероплана. Для того, щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки одного: ідеї мотора, що володіє достатньою силою. До всього іншого він дійшов. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти з-за своїх коротких ніг; а коли він у польоті, витягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. Так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать тим же цілям, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і все його тіло не стрясається при цьому, неначебто він стрибав на каблуках».

Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні догадки про природу біокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючи результати розписів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм як зразок природної механіки. Леонарда да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше став розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично відносячись до популярного у той час ідеалу науковця-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового, заснованого на експерименті мистецтвознавства. Займаючись архітектурою, він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіко Моро (1481-1482) Леонардо да Вінчі виступає у ролі військового інженера гідротехніка, організатора придворних свят і феєрій.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадок, які набагато випередили епоху; такі наброски проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацький верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Єдиний його винахід, що здобув визнання за його життя, -- колещатий замок для пістолета (що заводився ключем). На початку колещатий пістолет був мало поширений, але вже до середини XVI століття став популярним у дворян, особливо у кавалерії, що навіть відбилося на конструкції лицарських обладунків, а саме: максиміліанівські лати через необхідність пострілів з пістолетів стали робити з рукавичками замість рукавиць. Колещатий замок для пістолета, винайдений Леонардо да Вінчі, був настільки вдалим, що продовжував зустрічатися і в XIX столітті.

У Римі Леонардо займався геологією, механікою, анатомією. Більших художніх замовлень Леонардо тут не одержав. Незважаючи на те, що він був одним з головних творців стилю високого Відродження, до середини другого десятиліття XVI століття його художня манера здавалося римлянам уже трохи архаїчної.

Незабаром Леонардо примушений був залишити Рим і знову шукати собі місце в житті. Він направився в Ломбардію, де надійшов на службу до Франциску I, і наприкінці 1516 року виїхав, за його запрошенням, у Францію, з титулом придворного живописця.

Лише зупинившись на відносинах Леонардо з його замовниками, можна правильно вирішити питання про мнимий «асоціальності»Леонардо, у якій його так багато і так часто дорікали. Не про «асоціальності» Леонардо варто говорити, а про його соціальне ущемлення. Він примушений був віддавати свій талант тим, хто міг його матеріально забезпечити. І це було трагедією його життя. Він прекрасно розумів жорстоку владу золота.

17 травня 1517 року Леонардо, разом зі своїм другом Франческо Мельці і вірним слугою Баттиста Вилланисом, прибув у замок Клу, у Франції. Цей замок був розташований недалеко від Амбуаза, де подовгу живав король зі своїм двором. До моменту приїзду Леонардо Франція вступила на шлях широкого прилучення до передової італійської культури. Немудро, що подібне середовище виявило до Леонардо зовсім винятковий інтерес і увага. Він повинний був здаватися французькому суспільству довершеним створенням природи, живим утіленням ренесансного «uomo universale» (тобто всебічно розвитої людини). Як король, так і двір наслідували йому в манері вдягатися, носити бороду і стригти волосс. У придворній бесіді часто миготіли італійські слова. Ім'я «божественного» Вінчі було в усіх на вустах. А швидко старів майстер хворів і вгасав. У нього стала відніматися права рука. Сили його усе більш слабшали. 19 квітня 1519 року Леонардо складає свій заповіт, з педантичною точністю визначаючи ритуал поховання, перелік спадкоємців, характер і розмір дарувань. Усе своє життя Леонардо залишався далеким церковному способу мислення, і таким же він, без сумніву зійшов у могилу, коли в 2 травня 1519 року пробив його смертну годину. Леонардо оплакували багато хто. А місяць після його смерті Мельці писав його братам: «Поки не розпадеться моє тіло, я буду постійно почувати це горе», що повинні розділяти всі люди, тому що «не у владі природи створити ще однієї такої людини».

Висновки

Леонардо склався як художник так, імовірно, значною мірою і як вчений у майстерні Верроккіо. Ранні малюнки і картини Леонардо ясно показують, якою чудовою школою реалістичного мистецтва була ренесансна майстерня. Тут усі робилося для того, щоб навчити з раннього років правильно малювати і допомогти опанувати реалістичним методом.

Леонардо да Вінчі - історичний живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер епохи Відродження. Народився 15 квітня 1452 р. біля Флоренції, у сім'ї багатого нотаріуса. Леонардо да Вінчі створив гармонічний образ людини, який відповідав гуманістичним ідеалам, тим самим, від підсумував досліди кватроченто (період Раннього Відродження в Італії) і заложив основи мистецтва Високого Відродження. Склався як майстер, навчаючись у Андре дель Верроккьо (1467-72). Методи роботи у флорентійській майстерській кватроченто, де художня практика була з'єднання з технічними експериментами, а також зближення з астрономом П.Тосканеллі були зародженню наукових інтересів юного Леонарда да Вінчі.

Говорячи про природну необхідність законів мінеральної дії і „розумному оснащенню” природи, Леонардо да Вінчі поступово виключав із своїх теорій ідею про бога. Невтомний учений - дослідник і геніальний художник Леонардо да Вінчі залишився і традиції особою - символом епохи, “яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, любові та характеру, по багатосторонності та вченості”.

Список літератури

1. Роберт Уоллейс "Світ Леонардо". Москва, 1997 р.

2. М. В. Алпатов "Художні проблеми італійського Відродження". Москва, 1976 р.

3. Джорджо Вазари "Життєпис найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих епохи Відродження". Спб, 1992 р.

4. Всеобщая история искусств,т 3,м.,"Искусство",1962

5. В. Н. Лазарєв "Леонардо да Вінчі". Москва, 1952 р.

6. Леонардо да Винчи,редактор Волынский А.Л.,Санкт-Петербург,"Парфенон",1922 .

7. Angela Ottino della Chiesa (1967). The Complete Paintings of Leonardo da Vinci. Penguin Classics of World Art series. ISBN 0-14-008649-8.

8. "Техніка-молоді",№ 7,1983 (російською),Знаний тайные истоки.

9. Daniel Arasse (1997). Leonardo da Vinci. Konecky & Konecky. ISBN 1 56852 1987.

10. Велика радянська енциклопедія.

Размещено на Allbest.ru