Культура, її сутність та структура. Культура Галицько-Волинської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Культура, її сутність та структура

2. Культура Галицько-Волинської Русі

Література

1. Культура, її сутність та структура

Різноманітністю точок зору на сутність і зміст поняття культури характеризується і сучасна культурологія. Змістовний аналіз сучасних концепцій культури міститься у книзі Л.Є. Кертмана. Зокрема, автор зазначає стійку тенденцію до зростання кількості визначень категорії культури. Якщо у 1952 р. американські культурологи К. Клакхон і А. Кребер вказували на існування не менш як 164 формальних визначення цього поняття й зазначали більше сотні спроб пояснити його описово, то вже у 1964 р. кількість зібраних ними дефініцій досягла 257, і з того часу зросла не менш як удвоє

Залишивши поза увагою вузькоспеціальне користування терміном «культура» (зернова культура, культура мови, мислення, праці, поведінки тощо), можна виділити, користуючись класифікацією Л.Є. Кертмана, не менш як три основних наукових підходи: антропологічний, соціологічний і філософський.

Аналізуючи характеристику антропологізму в трактуванні культури, передусім слід зазначити, що він зароджується у боротьбі проти європоцентризму й виходить з гуманістичної ідеї про рівноцінність культур, рішуче пориваючи з поділом народів на «культурні» і «некультурні», «історичні» і «неісторичні». «Кожне суспільство з допомогою своєї культури шукає і в певній мірі знаходить цінності, -- пишуть К. Клакхон і А. Кребер. -- Завдання антропології у зв'язку з цим -- встановити коло, різновиди, міру надійності та взаємозв'язки цих незліченних цінностей».

«Культурна антропологія» зробила значний внесок у розвиток етнографічної науки, водночас вона мала певну методологічну обмеженість, адже з її позиції важко простежити історію світової культури, виділити культурно-історичні етапи. Більше того, цей підхід взагалі не дає змоги розглядати культуру людства з позиції її цілісності, єдності, тобто як загальнолюдську цінність, вона розпадається на «локальні» культури.

Сутність антропологічної концепції можна проілюструвати деякими визначеннями поняття культури. Наприклад, культура -- це «спосіб існування людства, подібно до того як життя -- спосіб існування протоплазми» («Німецький філософський словник», 1922 р.); «вся повнота діяльності суспільної людини» (А. Кребер); «спосіб життя, якого дотримується спільність або плем'я» (К. Уїслер); «спільний спосіб життя, специфічний спосіб пристосування людини до її природного оточення і економічних потреб» (К. Даусон); «все, що створене або модифіковане внаслідок свідомої чи неусвідомленої діяльності двох або більше індивідів, які взаємодіють між собою або взаємообумовлюють поведінку» (П. О. Сорокін); «все, що створено людиною, хай це будуть матеріальні предмети, зовнішня поведінка, символічна поведінка або соціальна організація» (Л. Бернард). Антропологізм у трактовці культури можна простежити і на грунті сучасної культурології та філософії, зокрема у визначеннях типу «культура--специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, репрезентований в продуктах матеріальної та духовної праці, у системі соціальних норм і установ, в духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе». Мабуть, неважко зауважити, що в усі ці визначення по суті включається вся матеріальна і нематеріальна діяльність людей, що стирає межу між поняттями «культура», «спосіб життя людей», «суспільне життя». Не випадково, що в потоці найновіших досліджень з проблем культури порідшало визначень вказаного типу.

На відміну від «антропологічного», для «соціологічного» типу визначень культури характерне її ототожнення з певною стороною життя людини і суспільства. Можна навести такі приклади «соціологічного» підходу до культури. Культура -- це «винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності, що успадковуються» (Б. Малиновський); «мова, вірування, естетичні смаки, знання, професійна майстерність і всякого роду звичаї» (А. Радкліфф-Браун); «спільний і прийнятий спосіб мислення» (К.-Г. Юнг); «міцні вірування, цінності та норми поведінки, які організують соціальні зв'язки й роблять можливою спільну інтерпретацію життєвого досвіду» (У. Л. Беккет).

Такі визначення відображають традицію, поширену серед тих дослідників, яким доводиться чітко розмежовувати об'єкти вивчення, що належать до сфери культури. Отже,, культура охоплює не все життя суспільства, а тільки певні його сторони, поряд із явищами культури існують і прояви антикультурні. Таким чином, в історії культури є свій об'єкт, який не збігається з предметом історичної науки у цілому.

«Філософський» підхід до культури пов'язаний з високим рівнем абстракції, коли культура розглядається не як синонім суспільства, не як певна частина або сфера суспільного розвитку, а як явище, яке вирізняється з процесу лише аналітично. Культура трактується при цьому як «зміст» або «вираження» суспільства. Наприклад: «Культура є відносно постійний нематеріальний зміст життя, який передається у суспільстві за допомогою процесу соціалізації» (Г. Беккер); «культура -- це вираження суспільства у формі літератури, мистецтва або мислення»; «культура є символічне вираження, що коріниться у підсвідомому і привноситься у суспільну свідомість, де воно зберігається і залишається в історії» (Д. Реджін).

Філософське тлумачення культури, як і два попередні підходи, має і свої вразливі місця, і певні позитивні моменти. Зокрема, важко одержати конкретне знання про об'єкт, що трактується як деяка субстанція, розчинена в усіх суспільних відносинах. В той же час філософське розуміння культури дає змогу розкрити її як цілісний феномен, а не тільки як суму світоглядних, релігійних, моральних, естетичних та інших цінностей. Інша справа, що становить основу цієї цілісності.

Вирішуючи це питання, доцільно відзначити, що більшість дослідників схильна дивитись на культуру як на наслідок суспільно корисної діяльності людини. Причому діяльність, спрямована на «культивування», удосконалення чогось, завжди передбачає спільні зусилля. Тобто культура, в істинному «розумінні цього слова, ніколи не роз'єднує, навпаки, вона об'єднує людей. Царина культури завжди життєтвор'ча, а не життєруйнівна. З цієї позиції словосполучення «антигуманна культура», що інколи застосовується у сучасній публіцистиці, втрачає всякий сенс. Саме гуманізм, як цілісна система економічних, політичних, екологічних, моральних, релігійних, естетичних цінностей, спрямованих на всебічний розвиток і удосконалення людства, становить той абсолютний критерій, який дає змогу визначити, що у світовій або національній історії відноситься до дійсно культурних надбань, а що є здобутком хиб і оман.

Культура інтегрує людей в суспільну цілісність. Без неї вивільнюється хаос суперечливих прагнень груп і індивідів, починається процес соціального та індивідуального розкладу. Не слід, мабуть, забувати, що генетична спадкоємність ще не робить індивіда людиною. Він стає людиною лише засвоївши певну соціальну інформацію, яка накопичується і передається за допомогою культури. Зазначаючи цю місію культури, відомі американські культурологи Я. Щепанський і Ю. Лотман розуміють під культурою сукупність генетично неспадкоємної інформації в галузі поведінки, яку нагромаджують, зберігають та передають від покоління до покоління.

Таким чином, аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації культури дають можливість для деяких узагальнень. По-перше, культура являє собою створену людиною «другу природу». Це світ, який «надбудований» над незайманою природою. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там, де є суспільство, там є і культура. Звичайно, якщо розуміти під суспільством не будь-яке угруповання людей, а лише таке, що виникає й існує на грунті суспільно корисної діяльності. По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних. Цінність -- це те, що має сенс для людини. Культура, таким чином, -- це світ, наповнений людським смислом. Якщо культура завжди є проявом певного рівня розвитку людини, то і сама людина як суб'єкт, носій культури формується в процесі культурно-творчої діяльності. Наші людські якості є наслідком засвоєння мови, залучення до існуючих в суспільстві цінностей, традицій, оволодіння наявними прийомами та навичками трудової діяльності тощо. Людина, таким чином, за своєю сутністю.не біологічна, а соціокультурна істота. Організм, створений біологічним шляхом, ще не є свідченням нашої належності до людського роду. Ми стаємо людьми шляхом залучення до культури. Тому, по-третє, культура -- це міра людського в людині та суспільстві, що виступає чільною характеристикою розвитку людини як суспільної істоти. Можна сказати, що культура є немовби вищий шар життя на Землі, який виник разом з людиною і який розвивається разом з нею, причому цементуючим засобом цієї царини виступають гуманістичні духовні цінності, потяг до яких підносить людину. Саме культура, а не, скажімо, матеріальне виробництво, і є сама по собі справжньою метою нашої діяльності.

Складність та багатоманітність людської життєдіяльності зумовлюють складність внутрішньої структури культури як цілісного феномена. Так, залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна виділити культуру матеріальну і культуру духовну, культуру політичну і культуру правову, культуру моральну і культуру художню, культуру праці та культуру побуту тощо. В свою чергу, вказані царини, культури мають внутрішню структуру. Скажімо, культура праці може структуруватися на професійній основі: культура землеробства, культура металообробки, культура народних промислів тощо. Важливо підкреслити, що той чи інший вид людської діяльності стає надбанням культури передусім у своїх найдосконаліших проявах. Саме такий зміст вкладається, наприклад, в поняття «культура праці», «культура мови», «культура поведінки» тощо.

Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури -- це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних та духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, філософські та релігійні системи, традиції та обряди, моральні принципи і норми, юридичні закони, твори мистецтва і т. `т.. Особисті (персональні) форми культури -- це люди як суб'єкти діяльності, носії та творці певних культурних цінностей.

2. Культура Галицько-Волинської Русі

Закономірним політичним і культурним спадкоємцем Київської держави, послабленої і спустошеної внаслідок золотоординської навали, стала Галицько-Волинська Русь, що утворилася в результаті об'єднання Галичини та Волині у 1199 р. князем Романом. Найбільшої могутності вона досягла у 30-60-ті `т.. XIII `т.. за часів правління князя Данила Галицького (1201--1264 рр.), який у 1254 р. дістав від римського папи титул короля. Вигідне географічне становище давало можливість Галицько-Волинській Русі встановити тісні економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи, зокрема Німеччиною та Італією. Завдяки об'єднанню етнічно спільних українських земель у нове державне утворення саме тут створились сприятливі умови для становлення й подальшого розвою національної культури.

Важливими осередками духовної культури Галицько-Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський, Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Саме через Львів проходив торговельний шлях з Німеччини, Чехії і Польщі до Києва і міст Волині, а також до гирла Дністра, Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму.

Міста Галицько-Волинської Русі стали значними центрами літописання та `т.`банник``н. Найвизначнішою пам'яткою літератури даного періоду є Галицько-Волинський літопис (кінець XIII `т..), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року.

Літопис складався при дворі Данила Галицького, а згодом його племінника Володимира Васильковича. Одним із авторів першої частини літопису вважають княжого печатника Кирила.

У канцелярії князя Данила працювали писарі, що вели дипломатичне листування, готували тексти грамот, стиль яких у наступні часи закріпився у Великому князівстві Литовському. Грамоти князя Юрія II, боярина-правителя Дмитра Детька, львівського воєводи Якші Блотишевського написані виразним письмом, їх текст складений за всіма середньовічними правилами, що регламентували написання документів.

До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XII--XIV `т.. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія, переписані ченцем Васильком при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював «мудрий книжник» Тимофій, книжник і філософ волинський князь Володимир Василькович сам переписував книги, мав велику бібліотеку, близько 36 книг заповідав церквам Волині. У м. Володимирі-Волинському була складена нова редакція Кормчої книги -- збірки церковних та світських правових норм, що поширювалися на Україні та в Білорусії. Центрами переписування книг були Онуфріївський та Святоюрський монастирі у Львові. Зростанню ролі церкви у поширенні освіти сприяло утворення в 1303 р. Галицької митрополії, яка, незважаючи на її неодноразові скасування та відновлення, існувала протягом XIV `т..

Галицько-Волинська архітектура органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю, що підтверджує наявність пілястр, груп напівколон, аркатурних поясів тощо. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монументальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву з півкруглою апсидою, П'ятниць-ку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрестителя. Традиційно вважається, що його будував князь Лев Данилович для своєї дружини -- угорки Констанції. До княжого періоду належать і такі шедеври архітектури Галичини та Волині, як білокам'яні храми в Перемишлі, церква Пантелеймона в Галичі (близько 1200 р.), Свято-іванівський собор у Холмі, Спаський монастир поблизу Самбора (тепер Старий Самбір).

Видатними пам'ятками образотворчого мистецтва XIV `т.. є ікони «Юрій Змієборець» зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна. Для них характерні пластичність форм, відчуття простору, нахил до асиметричної побудови композиції, багата кольорова гама.

Про високий рівень живопису Галицько-Волинської Русі свідчать мініатюри, що збереглися в окремих рукописах того часу. Колористична вишуканість притаманна мініатюрам Галицького Євангелія (кінець XII `т..), які, на думку дослідників, за майстерністю виконання не поступаються візантійському малярству доби Палеологів.

Галицька архітектурна школа. Географічне становище й безпосередні зв'язки Галичини з латинським Заходом спричинюються до поступового ослаблення старих, візантійських традицій на користь лових, спочатку романських, а потім готичних впливів на її образотворчість.

Нові стильові елементи й конструктивно-технічні прийоми проникають у галицьке мистецтво спроквола: потрапивши на грунт зі старою, `т.`банник``ного` культурою, вони не приймаються `т.`банник``но й некритично, як це буває звичайно з «останнім криком моди» в культурно недорозвинутих громадянствах. Навпаки, галицькі архітектори, різьбарі й малярі засвоюють нові мистецькі ідеї та свідомо й органічно втілюють їх у свої творчі досягнення.

Так звана галицька архітектурна школа, що нею дослідник Йосиф Пеленський об'єднав групу пам'яток середньовічної архітектури Галича,-- це справді вірне окреслення для того явища, в якому україно-візантійська традиція об'єдналася із західноєвропейськими формально-конструктивними й технічними ідеями в нову життєздатну, запліднюючу й оригінальну цілість. «Усі віднайдені й досліджені дотепер румовища церковних будівель у Галичі,-- говорить названий дослідник,-- характеризує однакова техніка й стиль: тесаний камінь, однакові різьби й поздовжньо-базилічний або `т.`банник``, переважно квадратний, `т.`банник``н, триапсидний план. Ті будівлі були твором одної архітектурної школи, що об'єднала дві творчі стихії, приписувані дотепер двом різним стилям.

Одною з найстарших візантійсько-романських будівель Галицької землі був, мабуть, собор `т.. Івана в Перемишлі, збудований князем Володарем Ростиславичем (помер у 1124 р.). Цю будівлю описує польський історик Длугош. Вона була побудована з тесаного каміння в «прегарний спосіб». З його оповідання знаємо також, що перемишльський собор мав підземну крипту, що була неодмінною подробицею романських будівель. Коли в 1412 р. через Перемишль переїздив польський король Ягайло, якийсь німець закинув йому, що він «підтримує схизматиків», оскільки спокійно дивиться на такі величаві церкви, як собор `т.. Івана. Щоб змити з себе цю «ганьбу», король-неофіт відібрав собор в українців і передав його латинникам. Латинники розібрали святойванський собор й, обмивши кожний його камінь «від схизми» в Сані, збудували з нього пресвітерію нинішньої латинської кафедри в Перемишлі…

З нагоди оновлювання латинської кафедри в Перемишлі в землі знайшли нагробну плиту з вирізьбленою на ній постаттю чоловіка в боярському ковпаку. Дехто з дослідників висловив думку, що це нагробник князя Володаря Ростисла-вича, після чого ця цінна пам'ятка пропала без сліду.

Княжий Галич. На просторі княжого Галича дотепер знайдені останки фундаментів до 30 церковних будівель, а одна єдина церква Пантелеймона (нині -- костьол `т.. Станіслава) вціліла до нас бодай до висоти покрівлі. По старій галицькій кафедрі Богородиці залишилися тільки пам'ять в історичній традиції та сліди в документах. Збудована в XII в. на Крилосі, вона мала три, а може, й п'ять нав, склепіння, сперте на луках, і була пристосована до оборони. По 1255 р. слух і слід по ній гинуть. На початку XVI в. на її `т.`банн шляхтич Марко Шумлянський збудував нову церкву, а потім коло 1702 р. її зреставрував єпископ йосиф Шумлянський.

Ця церква дуже потерпіла від обстрілу під час світової війни; тепер її перебудовано.

На горі, званій Карпиця, знайдеш добре збережені фундаменти Спаської церкви, що належала до найпросторшшх церков княжого Галича (19,7X17 метрів!). Збудована в XII в вона була тринавною й триапсидною, причому п `т.`банн план наближувався до квадрата. В її румовищах знайдено багато відламків різьбарських окрас, а між ними -- олов'яну печатку владики Кузьми з XII в.

Церква `т.. Пантелеймона. Єдиною з будівель княжого Галича, котра збереглася до нас повище вкопаних у землю підвалин, є збудована коло 1200 р. церква `т.. Пантелеймона. Первісні мури церкви, кладені з тесаного каміння (що мимоволі нагадує перемишльську кафедру), збереглися до висоти покрівлі. Її пізньоренесансова чи то пак барокова надбудова з цегли, перекрита бляшаним дахом із типовою «сигнатуркою» посередині, походить із XVI в., в якому церква перейшла до рук латинників і була перейменована на костьол `т.. Станіслава.

Поземий план Пантелеймонівського храму (19,50 * 17 м) -- тринавний, центробанний, типовий для українсько-візантійського будівництва. Головна (й єдина) баня спиралася на чотири масивні стовпи, що розділяли тягар бані й дев'ять суміжних склепінь аркадами на стіни, чи то пак виступаючі з них пілястри. Характеристично, що закреслений стовпами центральний простір (6,10*6,6 м) має форму не квадрата, а видовженого в східному напрямі прямокутника, й тому можна б припускати, що оперта на цей прямокутник баня мала злегка еліптичну форму. Подібне явище завважуємо в підставі центральної бані княжої церкви `т.. Миколи у Львові.

По збереженій долішній частині храму, по аналогії з іншими пам'ятками середньовічного українського будівництва, можна доповнити її первісну цілість. Найправдоподібніше, над цілістю царювала баня на високому `т.`банник`, освітленому стрункими, повнолукими вікнами. Як і зовнішні стіни трьох вівтарних апсид, `т.`банник прикрашений стрункими напівколонами, сполученими між собою глухою аркатурою. Саме перекриття бані могло бути або з-візантійська сферичне, або з-романська шатрове чи конусове. Більшість попередників `т.. Пантелеймона мала сферичне перекриття бань і склепінь, але можливо, що на західноукраїнському грунті ця традиційна форма перекриття була закинута. З низки вікон, котрі розмірно освічували невелику церкву, збереглося до нас тільки одне,-- на чоловому фасаді. Входів було два: головний -- від заходу й бічний -- від півдня, обидва обрамовані різьбленими романськими порталами.

Холм. З княжого будівництва Холма, закладеного князем Данилом Романовичем, до нас збереглося дуже мало, але Галицько-Волинський літопис закріпив на своїх сторінках сам процес його постання й розбудови, що має для історика української образотворчості вагу історичного документа. З літописного заподання довідуємося, якими шляхами йшли на західноукраїнські землі сторонні культурні впливи та якими силами розпоряджалися наші володарі у своєму культурному будівництві.

Данило збудував посеред міста вежу, підмуровану каменем на 15 ліктів, з дерев'яним поверхом, всю побілену, яка виблискувала на всі боки, «мов сир». Далі Данило збудував церкву «святим Безмездникам у честь», що мала чотири одностайні стовпи, які підтримували баню (верх); у_> церкві був вівтар `т.. Димитрія перед бічними дверима -- «красен, принесен іздалеча». «Поприще города» Данило збудував кам'яну вежу з різьбленим на ній кам'яним вірлом, у 10 ліктів заввишки, а з головами й підніжками -- 12 ліктів.

У 1260 р. Данило звів «церкву превелику `т.. Богородиці, величністю й красою не меншу від старовинних», та прикрасив її прегарними іконами. З Угорщини привіз чашу з багряного мармуру, «ізваяну мудростю, чюдну», зі зміїними головами довкола. Поставив її перед царськими вратами, «створи же в ней `т.`банник``, крестити воду на святоє Богоявленіє».

З усього холмського будівництва Данила збереглися тільки останки двох веж, згадуваних у літописі: одна -- в селі Біля-вино, у 2-кілометровому віддаленні від теперішнього Холма, друга -- в Столп'ї, віддаленому на 10 км від міста. З білявинської вежі вціліла тільки північна стіна з незначними залишками суміжних. У стіні є ще двоє `т.`банник``н вікон, обрамованих добре шліфованими кам'яними лиштвами. Мури вежі виведеш із синього, білого й жовтого каміння й мають гнізда по дерев'яному руйнуванню. Повище третього, зруйнованого, вікна збереглися сліди склепінь. Вежа в Столп'ї, квадратна згори, кругла в середині, збереглася краще від білявинської. Від заходу до неї веде вхід з `т.`банник``н завершенням, а над ним -- два, одне над другим, поздовжні вікна. Біля вікон слідні гнізда по дерев'яних галереях для стрільців. Столпенська вежа не стояла колись самітньо, як тепер. У віддаленні 8--10 кроків від неї відкопані фундаменти якоїсь більшої будівлі (може, замку).

З того, що про будівництво Данила Романовича говорить літописець, переконуємося, що на грунті `т.`банник``ного Холма подали собі руки тогочасні Схід і Захід. Ікони і дзвони приходили сюди з Києва, різьби -- з Мадярщини, майстри -- з Польщі й Німеччини, а разом із тим місцеві будівничі, різьбарі й малярі, не відриваючись від старих українсько-візантійських традицій, переймалися подувами західноєвропейських мистецьких напрямів, будуючи свої візантійські церкви з романськими різьбами й готичними обрамуваннями вікон і дверей.

Ротонди в Україні. Незалежно від синтетичного центробазилічного типу церков княжої доби у нас існували типи ротонд (так само як не обходилося й без чистих базилік). Одні й другі були з природи невеликі за розмірами, нерепрезента-тивні й тому не звертали уваги сучасників, а відтак і дослідників. Про існування ротонд, чи полігонів, знаємо у Вишгороді (1115), Галичі (XII--XIII вв.), Володимирі-Волинському (Васильківська) й, нарешті, в Горянах на Закарпатті (XII-- XIII вв.). Ротонди будувалися в нас і пізніше -- у Лаврові (XV в.), Кам'янці (1575), Мукачеві (1661), а згодом, на переломі XVIII і XIX в., форма ротонд була улюблена в так званому «ампірному» будівництві.

Теперішній латинський костьол у Горянах (селі, віддаленому на 4 км на південний схід від Ужгорода) складається з пресвітерії-ротонди й готичної нави, прибудованої в XIV-- XV вв. Будівля стоїть на горі й обведена довкола земляними валами -- останками колишнього замку.

Сама пресвітерія-ротонда, яка нас тут виключно цікавить, іззовні кругла, в середині має п'ять напівкруглих закапелків зі сферичними склепіннями. З `т.`банни ротонди виростає шестикутний, невисокий `т.`банник із шестикутною при насаді і сферичною вгорі банею, перекритою в 1912 р. гостроконечним шоломом. Вікна, що освітлюють нутро ротонди, новішого походження й ані формою, ані розміщенням не відповідають первісним. Перероблені також вікна `т.`банник`. Вся будівля покрита тинком, до того ж з'єдинена з пізнішою -- готичною -- прибудовою, й обстеження кладки та збережених під тином познак її старовинності вельми утруднене.

У сучасному стані обстеження нашої пам'ятки дослідники погодились на тому, що в основу її станового характеру лягли східні, візантійські, а не західні, романські, елементи. «Ясні й логічні форми будівлі, доосередність заложення й просторового об'єму, важкий `т.`банник, спосіб перекриття зі сферичною банею, відсутність дрібних прикрас -- усе це промовляє за візантійським стилем пам'ятки»,-- каже у своїй розвідці В. Сочинський.

Культура Галицько-Волинської держави справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV `т.., коли окремі частини Галичини і Волині були загарбані польськими та литовськими феодалами, культурні традиції Галицько-Волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.

культура галицька волинська русь

Література

1. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навчальний посібник / За редакцією А.В. Яртися, С.М. Шендрика, С.О. Черепанової -- Львів: Світ, 1994.

2. Історія світової культури: Навч посібник / Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Либідь, 1999 - 368 с.

3. Історія української культури/За ред. Крип'якевича - К.: Либідь, 2000.

4. Культурологія: Навч. посібник / За заг. редакцією В.М. Пічі - Львів, 2003.

5. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: європейський контекст: Навч. посібник. - К., 1995.

6. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник/ За ред. С.О. Черепанової. - Л., 1994.

Размещено на Allbest.ru