Запровадження християнства та розвиток культури Київської Русі

Вплив запровадження християнства та розвиток культури Київської Русі. Кирило та Мефодій - просвітники слов'ян. Володимир Великий, Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі. Найвизначніші пам'ятки, характерні особливості забудови Києва.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 03.03.2011
Размер файла 45,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему

«Запровадження християнства та розвиток культури Київської Русі»

з дисципліни “Історія культури України ”

Харків 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Вплив запровадження християнства та розвиток культури Київської Русі

2. Кирило та Мефодій -- просвітники слов'ян

3. Володимир Великий у культурному розвитку

4. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі

5. Найвизначніші пам'ятки Київської Русі

6. Характерні особливості забудови Києва

7. Писемні джерела, що оповідають про Русь і русичів

8. Літературні пам'ятки Київської Русі.

9. Характерні особливості рукописної книги Київської Русі

10.Музичне мистецтво Київської Русі

11. Зв'язок культури Київської Русі з античністю

Висновки

Література

ВСТУП

Київська Русь -- одна з могутніх держав Європи IX--XII ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів. Давньоруська держава сприяла їх суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку.

Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала торговельні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами Заходу і Сходу. Вона тісно співпрацювала з Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, скандинавськими країнами, а також зі східнослов'янськими -- Польщею і Чехією. Активно розвивалися культурні відносини з південними слов'янами, особливо з Болгарією; як відомо, південнослов'янська писемність справила вплив на писемність Русі, а з XI--XII ст. починається зворотний вплив Русі на південнослов'янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних слов'ян, близькість їхніх культур та історичної долі.

Руські купці торгували в державах Поволжя, Волзькій Булгарії, Хозарії, доходили в Середню Азію до Багдада. Не залишалися поза увагою також народи Кавказу і Закавказзя.

Діти київських князів були пошлюблені з більшістю царських родин Європи, що також ще раз підтверджує впливовість Київської Русі на політичне життя своїх сусідів.

Спільність мови, території, духовної та матеріальної культури, спільна світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини ("Руська Правда"), спільна боротьба з ворогами сприяли формуванню в народів Київської Русі свідомого ставлення щодо об'єднання руських земель в одну державу.

1. ВПЛИВ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Сьогодні риторично і не риторично запитують -- коли ж прийшло християнство на Русь? Деякі історики роблять спробу віднести цю акцію до часу Андрія Первозванного, дехто -- до грецьких поселень Херсонеса, Ольвії. Можливо, вони мають рацію, адже Русь не ізолювалася від іноземців і була досить віротерпимою. Отже, цілком імовірно, християни були на Русі, але до утвердження християнства як офіційної релігії значного впливу на формування світоглядних засад не справляли.

Розглянемо окремі позиції проникнення християнства на Русь. За історією руської церкви Є. Голубицького, святий Андрій, подорожуючи з Константинополя до Риму, чомусь обрав вельми цікавий маршрут -- через Україну, Новгород і звідти до Риму. Замість прямого шляху, який не перевищив би два-три тижні, він витратив принаймні 8--9 місяців. Можливо, тільки для того, щоб сказати на дніпрових схилах учням: "Чи бачите ви гори, он ті? На горах тих засяє ласка Божа; тут постане місто велике. Й Бог побудує багато церков. Поблагословіть ці гори і поставте хреста...", а в Новгороді попаритися в лазнях, спізнати смаку північної екзотики?! Така версія видається сумнівною, її спростовують як теологи, так і світські вчені.

А от літописні хроніки свідчать, що Аскольд і Дір були християнами. Щоправда, попри їх понад двадцятирічне княжіння у Києві (862-885 pp.), особливого поширення, окрім княжої дружини, християнство не дістало.

За княжіння Ігоря (913-945 pp.) та Ольги (до 969 p.) християнство поширюється серед заможних верств, побутує разом з язичництвом. Дві віри доповнюють одна одну і не ворогують між собою. Про це свідчить витяг із договору, укладеного послами князя Ігоря з грецькими царями Романом, Константаном і Степаном: "А хто з руської (української) сторони осмілиться порушить цього договору (така любов), то охрещені ("елико их крещение прияли суть") нехай приймуть помсту від Бога Вседержителя та засудження на погибель у цей вік і в вік будучий; а неохрещені щоб не мали помочі ні від Бога, ні від Перуна, щоб щити їх не охороняли, і нехай погинуть від мечів своїх, від стріл і від зброї своєї і щоб були вони рабами в цей вік і в вік будучий".

В іншому місці договору читаємо: "А коли збігця не знайдуть, нехай присягають наші християни руські по вірі своїй, а не християни -- по закону свойому".

Цей договір Ігоря з греками -- важливий документ, який свідчить, що християнство існувало і функціонувало до його офіційного утвердження. Тим більше, що християн представляли, і досить сильно, військова верхівка, дружинники князя та найманці-варяги.

Першою християнкою була княгиня Ольга, але й вона не наважилася запровадити християнство як офіційну, державну релігію. Цю акцію реалізував Володимир Великий. Незважаючи на те, що "Повість минулих літ" акт охрещення висвітлює в рожевих тонах, опір християнству був великий. Сумнівно, щоб в один день можна було вирішити питання, пов'язане зі зміною світогляду цілого народу, який формувався впродовж століть.

Що ж спонукало Володимира прийняти християнство? Барон Розен у книзі "Император Василий Болгаробойца" (СПб., 1883) навів цікавий літопис православного грека Ях'ї, де йдеться про те, що Вард Фока збунтувався проти грецького царя, і цар Василь попросив допомоги у Володимира, який її й надав. За це Василь обіцяв видати за Володимира свою сестру, але за умови, що Володимир прийме християнство. Володимир цього ж 987 p. охрестився у присутності імператорських послів -- свідків виконання договору. Була виконана з боку Володимира й угода про надання війська; бунт було припинено, Вард Фока скараний, Василю ніщо не загрожувало, проте угоди про видачу сестри виконано не було. Володимир діяв рішуче: обложивши Корсунь, він досяг своєї мети -- царівна Анна стала його дружиною. У Корсуні він відкрито вінчається з Анною і як переможець та свояк грецького імператора більше не ховається з новою вірою, приймає рішення охрестити Русь, а відтак ввести її як рівну до держав європейської співдружності. Сама акція схрещення слов'ян була досить жорсткою і відбулася, як пише літописець, 988 p.; проте це не зовсім відповідає правді. Адже, за свідченням грецьких джерел, Володимир взяв Корсунь 989 p., та й після цього князь не сидів без діла. Отже, найвірогідніше, охрещення відбулося влітку 990 p.

Після схрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей із сімей як свого оточення, так і жителів міста з наказом: державі потрібні освічені люди. Вірогідно, одночасно з освітніми школами засновувалися школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення Успенської церкви, відомої як Десятинна -- першого православного храму Київської Русі.

Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівна до співдружності європейських країн. Вона активно вбирає кращі культурні набутки Європи: кам'яну архітектуру, живопис, книгописання, книго-збирання, шкільництво. Створюються монастирські осередки як своєрідна концентрація інтелектуального потенціалу.

Утвердження єдиної віри стабілізувало політичну систему в державі, обгрунтувало право князя-імператора на владу.

Православна церква досить гнучко розпочала свою діяльність: частково адаптувала місцеві звичаї, включила до сонму святих вихідців з Руської землі -- Бориса, Гліба, Ольгу, Володимира та інших, служби відправляла слов'янською мовою, навіть ураховувалися регіональні особливості. Усе це зумовлювало поширення християнства по окраїнах Русі. Варто наголосити і на тому, що в українського духовенства був високий освітній і культурний рівень, а тому воно мало високий авторитет серед руської людності.

2. КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ -- ПРОСВІТНИКИ СЛОВ'ЯН

Святі рівноапостольні просвітники слов'ян брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, напевно, був правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан, оселився в одному з монастирів на горі Олімп.

Константин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів Константинополя, зокрема у Фотія, майбутнього патріарха. За обдарованість та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим.

Згодом він перебрався зі столиці Візантії до монастиря, де вже жив Мефодій.

Брати взяли на себе важкий послух -- нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар, Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в "чудесний спосіб" сподобили мощі священномученика Климента, а Константин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані "руськими письменами", а також зустрів русина, який говорив мовою руською, і від нього перейняв її.

Почувши про освіченість і мудрість братів, моравський князь Ростислав запросив їх пропагувати слово Боже мовою слов'ян. Вони дали згоду.

Разом із братом святим Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом і Ангаляром святий Константин уклав слов'янську абетку, переклав у 863 p. Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги.

3. ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ У КУЛЬТУРНОМУ РОЗВИТКУ

По смерті Ярополка Володимир (980--1015 pp.) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель -- слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада. У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир придушував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців і сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках.

Із цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" і роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими торговельними і дипломатичними зв'язками.

Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише з допомогою консолідуючої сили, якою на той час була релігія. Прораховувались усі варіанти -- політичний і світоглядний -- як самим князем, так і його радниками. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.

Християнство не було чимось невідомим для русичів. Їм імпонували позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.

Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, в яких готувалися власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва та архітектури, живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинених країн Європи.

4. ЯРОСЛАВ МУДРИЙ І КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019--1054 pp.), прозваний Мудрим, який єдиновладне правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами -- Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела. Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницею Франції. Це підтверджують багато актів погоджувальними записами: "За згодою дружини моєї..." або "...у присутності королеви Анни". Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали всі наступні правителі під час коронування. На терени Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх продовжила.

За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печерський монастир -- майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання. мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо.

Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорить: Ярослав "многи книги списав, положив церкви Святой Софии", зібрав першу в Україні бібліотеку.

Ярослав зібрав навколо себе освічених людей -- Никона, Нестора-літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його син Остромир, для якого переписано відоме Євангеліє, син Остромира воєвода Вишата, син його Ян, діяч часів синів Ярослава -- 7 поколінь.

Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М. Грушевського, були першою академією наук України-Руси. Вони уклали "Руську Правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.

Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво-- і триповерхові будинки з балконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань і 8 ринків. Про це розповідає німецький воїн Тітмар Марзебурзький, що був у Києві в 1018 p.

Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, однією з найкращих пам'яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися в один потік, який дав ту неповторну єдність і своєрідність, чим і нині пишається український народ. Зведення як храмів, так і світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.

5. НАЙВИЗНАЧНІШІ ПАМ'ЯТКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Плин часу, наче гумка, стирає з лиця землі багато того, що зведено людьми. Не обійшла ця доля і Києва. Але періодові Київської Русі поталанило: збереглися рештки центру стародавнього Києва -- місто Володимира, Ярослава, Ізяслава, планування вулиць та майданів, рештки фундаментів архітектурних споруд, прискіпливо досліджених вченими, монастирські комплекси Києво-Печерської лаври, Видубицького, Межигірського монастирів, Берестового.

Перше місце посідає комплекс Софії Київської -- однієї з найвідоміших пам'яток Європи. Софійський собор, завершений 1037 p., був релігійним і культурним центром Русі. Звести такий храм могла лише багата і сильна держава. З огляду на те, що він був розписаний фресками та прикрашений мозаїками не тільки всередині, а й зовні, і навіть підлога викладена мозаїкою, можна уявити, яке враження він справляв на сучасників.

Теми і сюжети мозаїк та фресок різноманітні: канонічні зображення святих, світські мотиви -- полювання, скоморохи, портрети засновників собору, суцвіття орнаментів, побудованих на національній основі. Вражає високий художній рівень як закордонних майстрів, так і місцевих художників; їх легко можна розрізнити за стильовими ознаками.

На території Видубицького монастиря збереглися рештки Михайлівської церкви, закладеної 1070 p. біля підніжжя Звіринецької гори на березі Дніпра. Як стверджують хроніки, у 1199--1200 pp. зодчий Петро Милонег у комплексі з цим храмом вимурував могутню підпірну стіну, що нині не збереглася. Па околиці Києва у колишньому вотчому монастирі чернігівських Ольговичів, на високому плато у 1144--1146 pp. виросла Кирилівська церква, що збереглась у перебудованому вигляді. Реконструкція проводилась у XVII--XVIII ст. Частково збереглися фрески XII ст. Наприкінці XIX ст. відомий російський художник М. Врубель виконав ікони до іконостасу та розписи.

Поблизу Києво-Печерської лаври в колишньому Берестові збереглися рештки церкви Спаса, усипальниці київських князів. Тут знаходиться домовина засновника Москви Юрія Долгорукого. У 60-ті роки XX ст. українськими реставраторами в ній розкрито близько 150 кв.м фресок XII ст.

У Києво-Печерській лаврі збереглися уламки Успенського собору, головної колись споруди ансамблю Києво-Печерського монастиря. Його було зведено в 1073--1075 pp., а зруйновано під час Другої світової війни.

Біля Національного музею історії України відкрито фундаменти Десятинної церкви -- першого кам'яного храму на Русі. Він був зведений у 989--996 pp., поряд -- залишки фундаментів цивільних будинків, які можна побачити на вул. Володимирській та прилеглих до неї районах.

У Золотоворітському сквері -- руїни Золотих воріт та валу, що проходив по вулиці Прорізній вниз до Хрещатика та по вулиці Ярославів вал до Львівської площі, Лядських воріт. Залишки Золотих воріт сьогодні накриті декоративною спорудою, яка начебто відтворює Золотоворітську церкву.

На Володимирській гірці у 1108--1113 pp. було зведено Михайлівський монастир, що був зруйнований у 1934--1935 pp. у зв'язку з будівництвом урядового центру. Від комплексу залишилася тільки трапезна, а з художнього оформлення XII ст. збереглися лише фрески і мозаїки, які встигли зняти до того, як собор було підірвано. Сьогодні їх можна побачити у Третьяковській галереї (Москва), Музеї російського мистецтва (Санкт-Петербург) та Софійському соборі (Київ).

Серед пам'яток, які визначали обличчя стародавнього Києва, варто пригадати Ротонду кінця XII -- початку XIII ст., палацові споруди міста Володимира, Михайлівські, Подільські й Лядські ворота, церкви Василівську, Федорівську та ін.

З Київської доби зберігся ансамбль пам'яток Х--ХІГст. у Чернігові -- Спасо-Преображенський собор, закладений князем Мстиславом 1031 p. Цей монументальний храм був, як і Софія Київська, багато оздоблений мозаїками і фресками. Нині залишилися тільки невеликі фрагменти. Поряд стоїть Борисоглібський собор, завершений 1123 p. князем Давидом Святославовичем. Він споруджувався як усипальниця чернігівських князів. На наддеснянських пагорбах стоїть Єлецький монастир, заснований близько 1060 p. Головна споруда монастиря -- Успенський собор, побудований у XIIст.

Одна з вишуканих пам'яток Київської Русі -- церква П'ятниці на торгу, або П'ятницька церква. Точний час спорудження невідомий, фахівці збігаються на думці, що її було збудовано в 90-ті роки XII ст.

Навіть та невелика частина пам'яток, що вціліли і дійшли до нас, дає можливість уявити, як розвивались архітектура і мистецтво Київської Русі.

6. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАБУДОВИ КИЄВА

Згідно з історичними хроніками Київ було засновано у V--VI ст. братами Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю. Але свого найвищого розквіту місто набуло в Х ст. за князювання Володимира Святославовича. Він об'єднав під своєю рукою племена полян, сіверян, словенів, кривичів, в'ятичів, радимичів і створив могутню країну. Київ став столицею однієї з провідних європейських держав. Вигідне розташування на перехресті важливих торговельних шляхів зумовило його політичний, економічний та культурний злет. Територія Дитинця, стародавнього міста, істотно розширюється, зводяться потужні укріплення -- вали з дерев'яними рубленими стінами, воротами Софійськими (Батиєвими), Михайлівськими та на Поділ.

Після Константинополя і Кордови Київ був третім за значенням містом Європи. Особливого розмаху містобудівництво, зокрема у Києві, набуло за часів Ярослава Мудрого, який майже вдесятеро збільшив площу міста порівняно з містом Володимира. Було створено єдину оборонну систему, систему планування, головним елементом якої стала вулиця, що веде від Софійських воріт до ансамблю Святої Софії. До міста зі сходу та заходу подорожні в'їжджали через Лядські та Львівські ворота, від них віялом розходилися вулиці, що збереглися й донині: Михайлівська, Маложитомирська, Софіївська, Стрітенська, Рейтарська. Із внутрішнього боку укріплень уздовж валу йшли вулиці, які також збереглися: Ярославів вал, Мала Підвальна, Велика Житомирська. Композиційною домінантою Києва періоду Ярослава був Софійський собор. Він став символом державності, віри та культурним центром. При Софи Київській було зібрано першу на Русі бібліотеку, працювали школа, майстерня для переписування і перекладів книг. Храм Софії -- одна з перших кам'яних будівель; решта міста була дерев'яною. Щоправда, окремі будинки обмазувалися глиною та розфарбовувалися під кам'яну кладку.

Київ -- не тільки верхнє місто. Визначна роль належала Подолу, торговельному і ремісничому району. Тут була зручна природна гавань у гирлі Почайни, біля неї базар, де торгували купці з різних країн: греки, хозари, євреї, поляки, німці, чехи та ін. Вони пропонували хутро, тканини, прянощі, дорогоцінне каміння, паволоки золототкані, оксамити тощо. Не гірше виглядали і вироби київських ремісників: срібний посуд із карбованими візерунками, срібні колти, витончене золоте намисто, оздоблене перегородчастою емаллю, гончарні вироби -- глечики, корчаги, черпаки, кухлі, миски, виготовлені в сусідньому урочищі за горою Дитинкою, їх сусідами були кожум'яки, ковалі, склодуви, різьбярі по кістці та ін.

Навколо Києва було чимало поселень, що входили до міської системи. По шляху на Вишгород, на Кирилівському узгір'ї, розкинулися численні слободи. З Угорським пов'язана літописна легенда про вбивство Аскольда та Діра князем Олегом. Нині тут стоїть пам'ятник "Аскольдова могила". Трохи далі -- заміська резиденція київських князів -- Берестово, де працював митрополит Іларіон, автор "Слова про закон і благодать"; донині тут збереглися залишки храму Спаса на Берестові. Далі були "варязькі" печери; на їх місці зведено Києво-Печерську лавру. Біля гирла р. Либідь -- Звіринець, місце полювання князів.

7. ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА, ЩО ОПОВІДАЮТЬ ПРО РУСЬ І РУСИЧІВ

Літописи та літописні зводи періоду Київської Русі доносять до нас подих часу і живі голоси свідків та учасників подій. Окремі з них говорять неупереджено, мовою фактів, дехто на історичні події накладає свої оцінки, власне бачення явищ чи історичних осіб. А відтак ми читаємо не лише літопис, а й бачимо портрет історика, що, безперечно, розширює нашу інформацію про минувшину.

Історія нашої Батьківщини не може похвалитися дуже давніми літописними та літературними пам'ятками. Донедавна в обігу були здебільшого як єдино достовірні й незаперечні історичні джерела Геродота, Плінія, Павсанія, Прокопія, Иордана та Нестора, інші ж обходили мовчанкою. Так, зокрема, відома широкому науковому загалу за кордоном "Влесова книга" була опрацьована славістами Франції, Англії, Німеччини, США, Канади. По ній вийшли ґрунтовні дослідження, а в колишньому Радянському Союзі зустрічалися тільки репліки критичного змісту в періодиці.

"Влесова книга", а точніше, дощечки, на яких її було написано, знайшов полковник Ізенбек 1919 р. на території України в маєтку Задонських, що знаходився у Великому Бурлюку Харківської губернії. Підібрані й збережені полковником Ізенбеком у пограбованому маєтку дощечки здійснили подорож через Київ, Прагу, Берлін, Париж і зупинились у Бельгії. Там їх досліджував Ю. Миролюбов -- хімік, поет, письменник та історик, якому Ізенбек їх показав при розмові про пошуки сюжету для написання повісті про слов'ян. Ю. Миролюбова ці дощечки зацікавили, точніше, захопили, і вивченню їх він віддав 14 років: переписав кожну дощечку і зробив спробу дешифрувати. Частково це вдалося. Наче відчуваючи, що на дощечки очікує чергове випробування, Ю. Миролюбов переслав копії до музею Російського мистецтва у Сан-Франціско. Секретарем музею на той час був генерал Куренков, псевдонім -- А. Кур. Він став першим дослідником текстів дощечок і зробив перші публікації 1954 р. у газеті "Жар-птиця". Отже, через 35 років після знахідки у нашій країні дізналися про існування цієї пам'ятки.

Над "Влесовою книгою" працювали С. Лісний (проф. Парамонов, книга "Русь, звідки ти прийшла?", 1959), Лазаревич, Соколов, Качур; Кірніч зробив переклад українською мовою, а В. Шаян видав у Гамільтоні (Канада) працю "Віра наших предків" (1987), у якій дослідив цю пам'ятку історії слов'ян. Самі ж дощечки після смерті Ізенбека 1941 р. зникли в бурях Другої світової війни.

Багато історичних хронік говорили про народи, що населяли Україну: "Ці варвари були неписьменні і найвища благодать, яку їм надало християнство -- писемність". Ця теза активно розроблюється і сьогодні. Зокрема, академік Д. Ліхачов у статті "Тисячоліття культури" (Альманах библиофила. -- М., 1989. -- Вип. 26) твердить: "Я гадаю, з хрещення Русі взагалі можна починати історію російської культури. Як і української, і білоруської. Але характерні риси російської, білоруської й української культури -- східнослов'янської культури Давньої Русі -- сягають того часу, коли християнство змінило язичництво.

Християнство -- писемна релігія, що прилучила Русь до високорозвинутої міфології, до історії європейських і малоазіатських країн.

З варварської країни на краю світу раптом з'явилася держава із світовою культурою, світовою релігією, і одразу це було ознаменовано розквітом давньоруської культури".

Як бачимо, шановний академік або не бачив, або не хотів бачити того, що у дохристиянську добу Україна-Русь уже мала не лише міфологію, як у стародавніх Греції та Римі, а й релігію, яка не поступалася християнству, а точніше, відповідала його основним постулатам, а не догматам його послідовників.

Алфавіт "Влесової книги" має характерні особливості. Це не кирилиця і не глаголиця. Професор Парамонов робить спробу ввести новий термін, назвавши цей шрифт влесовицею. "Влесова книга" відсуває відому нам історію принаймні на 1500 років углиб. Окрім історичних хронік, які подано у книзі й досить легко накладаються на історичну канву, у ній закладено цілу низку моральних норм і правил наших пращурів. Ось одне з них: "Потрібно молитися і вмиватися 5 разів на день, щоб у чистому тілі був здоровий дух, і потрібно захищати землю предків, що дивляться на нас з неба".

Ми знаходимо дати, які дають змогу "прив'язатися" до певних історичних подій: "Наш народ вирушив до Карпатських гір, де і жив протягом 500 років. А потім повернувся на береги ріки Непра (Дніпра), де жив 300 років до приходу готів... Це сталося за 1300 років до Германаріха". Вождь готів добре відомий в історії. У тексті дощечки 1В йдеться про загарбника Ізви, констатується, що "ми сильні тоді тільки, коли об'єднуємо наші сили". Заклик до єднання -- постійна теза, яка звучить у слов'янських пам'ятках.

На дощечці 7 Е наводиться цікаве свідчення про племена, які, об'єднавшись, створили першу руську державу -- Київську Русь. Йдеться також про племена братів та їхню допомогу, у тому числі збройну, для відсічі поневолювачам. Тут же знаходимо відомості про експансію греків північного Причорномор'я, які, почавши з торгівлі, закінчили тим, що "з'явилися з численною озброєною молоддю" і прогнали геть русичів (молодь -- синонім армії). Так було окуповано Сурож та узбережжя Синього (Чорного) моря. Греки про це також написали, але по-іншому, за ними були готи, які "чинили нам зло', гуни, які "хотіли красти нашу худобу і забирати наших людей", варяги, "яких ніхто не запрошував". Це дещо інший погляд на вітчизняну історію.

"Влесова книга" -- непересічна пам'ятка слов'ян, яка чекає свого дослідника в Україні, там, де її було створено.

Наступні за значенням літописні пам'ятки і зводи: "Слово про закон і благодать" митрополита їларіона, яке стало своєрідною основою літописання руського; широковідома "Повість минулих літ", що певною мірою узагальнила всі відомі на той час пам'ятки і свідчення про те, "звідки пішла земля руська"; Галицько-Волинський літопис, який висвітлює події із середини 1205 p. до зими 1290 p.; "Києво-Печерський патерик" -- збірка оповідань, а точніше, історичних хронік про заснування і перші роки діяльності та житія святих, пов'язаних із Києво-Печерською лаврою. Цікаві дані, де підтверджується багато історичних подій, викладені у книзі В. Висоцького "Графіті Софії Київської". Це наукове дослідження дало можливість уточнити велику кількість історичних дат і подій, що відбувалися в IX--XII ст.

8. ЛІТЕРАТУРНІ ПАМ'ЯТКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персоналії. Усе це зумовило формування унікального явища -- літератури періоду Київської Русі.

У літописах поряд із дещо сухувато викладеними фактами, укладеними в хронологічному порядку, знаходимо безцінні творіння високого поетичного слова. Це, зокрема, "Повчання Володимира Мономаха дітям", яке зберіг для нас суздальський монах Лаврентій. У ньому князь Володимир закликає своїх дітей невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем і утримувати державу. Коли клятвовідступництво і сваволя були майже нормою співжиття, він учив бути вірними слову, не давати сильним губити людину, стверджуючи те, що сам не кривдив "ані бідного смерда, ані бідну вдову". Перед нами постає мудрий державець, освічена, відважна людина, яка не знала спокою і віддавала всі сили на зміцнення і розбудову країни. Такий заповіт міг з'явитися тільки в середовищі, де культура посідала чільне місце в житті держави.

Літературні традиції гідно розвивав митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать", Іларіон працював разом з Ярославом Мудрим, що засвідчується уставом князя: "се яз князь Великий Ярослав, син Володимерь... сгадал есьм с митрополитом Ларионом..." Геніальність його незаперечна, адже він був перший, хто на такому високому рівні, з такою духовною віддачею написав твір, який пізніше став взірцем для наслідування. До речі, "Слово..." Іларіона на півтора століття старше за "Слово о полку Ігоревім".

Вражають пластична ясність і конструктивна цілісність "Слова...". Тричастинна композиція дає змогу розвинути основну тему, проспівати славу землі руській, її "каганам", Володимиру та князю Ярославу. Усі частини взаємопов'язані й логічно входять одна в одну. Тема розвивається від цілого до часткового, від загальнолюдського до національного, пов'язуючи все з долею народу руського.

У першій частині йдеться про взаємозв'язок двох заповітів: старого -- закону" -- і нового -- "благодаті". Взаємозв'язки подаються в усталених символічних схемах того часу. Через світову історію прославляється Русь. Наголошується, що для нової віри потрібні нові люди. У другій частині розповідається про руське християнство. Третя частина -- похвальне слово Володимиру та землі Руській, яка посідає гідне місце серед країн світу, утвердження рівності всіх народів, хвала за одержану можливість уведення в обіг на Русі набутків християнства. Богословська думка і політична ідея, єдність народів становлять жанрову своєрідність "Слова..." Іларіона.

Вершина поетичної творчості київської доби -- "Слово о полку Ігоревім". Його автор палко любить свій край і співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос із лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність і вболівання за події, про які йдеться. Такий твір міг бути написаний лише в суспільстві, яке мало значні культурні, зокрема літературні, традиції.

Основна тема твору -- єднання в ім'я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил для того, щоб не повторювати уже зроблених помилок.

На особливу увагу заслуговує літературна пам'ятка "Слово о погибели русской земли", написана приблизно в 40-ві роки XIII ст. у зв'язку з татаро-монгольською навалою. Вона становить науковий інтерес як сама по собі, так і у зв'язку зі "Словом о полку Ігоревім". Обидва твори характеризують високий патріотизм, ліричне сприйняття природи, досконалість художньої форми, своєрідні деталі поетичної фразеології. Ці світські твори поєднують елементи уславлення і плачу, головний герой у них -- земля руська, обидва написані після поразок. Пам'ятку знайдено у Пскове-Печорському монастирі; уперше опубліковано 1892р. у "Памятниках древней письменности" (СПб. -- Вип. 84).

9. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РУКОПИСНОЇ КНИГИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй особливості. Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак.

Перше, що варто зазначити, це різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх обсяг відповідає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності переписувача та художника, які робили книгу.

У рукописній книзі провідне значення має шрифт -- устав та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали у два кольори: чорним і червоним. Червоним -- перші рядки, звідси вираз "червоний рядок", а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.

Перед писанням сторінки розлініювали писалом з рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожні місця заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар'ю. Допоміжний апарат -- колонтитули, колонцифри -- також писали червоним кольором, що робило книгу ошатною і святковою.

В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент -- в'язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в "престижних" виданнях -- золотом.

Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували декоративні й символічні функції. Вражає їх розмаїтість: геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Нерідко зустрічаються зображення сценок повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо. Ініціали-гіганти, що характерні для європейської рукописної книги, у руській майже не зустрічаються або зустрічаються дуже рідко, причому за кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.

Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, щоб привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від З до 6 заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У композиції окремих заставок вводилися зображення святих. Слід наголосити, що орнаменти будувалися на традиційних елементах та колористичних рішеннях української народної творчості. В окремих випадках використовували кінцівки, ще рідше -- рамки і таблиці.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділялися на вихідні, або лицеві, й ті, що власне "відкривають" текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації "розсипані" по всьому тексту: чверть-- та півсторінкові, оборкові, на полях. Характерна особливість цього періоду -- велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи з великою кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими. Це прекрасні, високохудожні твори.

Усі рукописні книги "одягалися" в оправи для захисту та надання ошатного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком. Їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами -- жуковинами та середниками, які були багато орнаментовані. Жуковини прикрашали золотою сканню, філігранню, зерню, фініфтю, а на середниках малювали сюжетні сцени зі святого письма або житія. Такі оправи називались окладними. Обов'язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.

За окремим замовленням обріз рукописної книги оброблявся спеціальним інструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця техніка називалася басменням. Відтак книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб. Більшість майстрів рукописної книги невідомі, лише зрідка зустрічаємо згадки про імена, але вони не достовірні. Напевно можна говорити про школу або спрямування в оформленні книги, характерні лише для певного регіону, де активно використовувалися місцеві особливості декоративного мистецтва та кращі досягнення рукописання в Європі. Рукописні книги стали цінним надбанням нашої культури.

10. МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Музичне мистецтво східних слов'ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика.

В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння, їх найдавніші зразки збереглися в невеликій кількості.

Плин часу зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед них найзначніший -- билинний епос, що активно розвивався у Х--ХІ ст. У билинах у художньо-поетичній формі відбивалася боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. Такими є билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Микула Селянинович. Історія зберегла також імена народних співців билин -- Бояна, Митуси, Ора, згадки про яких зустрічаються у "Слові о полку Ігоревім", Іпатіївському літописі та ін.

Носіями народного мистецтва були скоморохи. Ці обдаровані виконавці-імпровізатори поєднували якості актора, танцюриста, співака, музиканта-інструменталіста, акробата. Вони були постійними учасниками народних розваг, свят, урочистих подій; нерідко їх запрошували до боярських та княжих дворів. Лише церква негативно ставилася до цих "веселих молодців", як їх називали в ті часи.

Великий інтерес становить музика княжого двору. За свідченням істориків, починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня Ольга, яка під час свого перебування у Константинополі 945 p. була вражена грою на різних інструментах, зокрема органі. Імовірно, саме з того часу орган поширюється на Русі.

На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. Учасниками князівських розваг, свят у княжих палатах були співці -- сказителі билин, скоморохи.

Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали духові та ударні інструменти.

Багатство і різноманітність інструментарію свідчать про високий рівень музичного мистецтва доби Київської Русі.

Якими ж були музичні інструменти? Це струнні смичкові -- гудок, смик; щипкові -- лютня, гуслі, псалтир; духові -- роги, труби, сурми, свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні -- бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.

Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрески Софійського собору. На них, зокрема, зображено музик, які грають на духових та струнно-щипкових інструментах.

У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний спів.

Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом (від давньослов'янського "знам'я" -- знак). Відповідно і східнослов'янська нотація знаменного розспіву називалася знаменною, або крюковою. Запозичений з Візантії, знаменний розспів збагатився народнопісенними традиціями східних слов'ян. Так, в інтонуванні текстів помітний вплив давньоруського епосу, величальних пісень та похоронних плачів.

Основою знаменного розспіву стали "гласи" -- хорові монодії, мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу. Його краса і самобутність викликали захоплення у багатьох іноземних мандрівників.

У Київській Русі з'явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків -- співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу. Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравала Києво-Печерська лавра. Серед відомих майстрів церковного співу слід назвати деместика та піснетворця Стефана.

Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підґрунтям для формування професійної музичної культури українського народу.

11. ЗВ'ЯЗОК КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З АНТИЧНІСТЮ

християнство кирило мефодій слов'яни

У ІХ-Х ст. Київ входить до країн європейської коаліції, вибрано найоптимальнішу ідеологію. Як новому члену співдружності русичам треба було і себе показати, і на людей подивитись.

Прийняту Володимиром Великим нову релігію необхідно було належним чином обставити. Своїх людей для досягнення цієї мети поки що обмаль. Спеціалісти запрошуються з Візантії. На Русь приїздять священики, архітектори, художники, які приносять разом зі словом Божим культурні та науково-мистецькі досягнення свого народу.

Візантійські культуррегенти разом із високим рівнем майстерності запроваджують і свою систему світобачення, що цілком закономірно. Як правило, у подібні експедиції вирушають або романтики, або догматики; у цьому випадку ми спостерігаємо останнє. Залишені ними пам'ятки дають підстави для такого твердження. Яскравий приклад -- широковідомі мозаїки Софії Київської: Євхаристія, святительський чин, Пантократор, Оранта вражають своєю канонічною довершеністю, а фрески, виконані місцевими майстрами, позначені теплотою і добрим гумором, оповідають про життя і побут киян. В очі впадають два бачення світу, два світогляди -- канонічний прагматизм і щире, безпосереднє сприйняття дійсності, радість життя.

Чи була Русь дикою, "варварською" країною, як її малюють нам "освічені" греки? Безперечно, ні. Це була економічно незалежна держава, яку греки підкорити силою не змогли. Отже, спрацював психологічний фактор -- перекласти на народи, яких не вдалося поставити в залежність, власні вади. Слов'яни нічого не спростовували, та чи була а цьому потреба сильному народу? На жаль, "свідчення" греків залишилося в історичних анналах як незаперечна істина.

Та життя внесло корективи у бачення історичних реалій. Життєрадісність боролася з догматом усіма можливими засобами, і коли естафету у візантійців переймають місцеві майстри, то культові споруди стають набагато спокійнішими, теплішими, пластичнішими, органічно вписуються в навколишнє середовище. Особливо це помітно в північних районах Київської Русі, на Псковщині, де храми будувалися місцевими майстрами і за пластикою нагадають скульптуру.

Античні впливи на мистецтво Русі були й прямі, й опосередковані як за формою, так і за змістом, а про те, що русичі були з ними знайомі, красномовно свідчить один цікавий факт. В одному з лівих нефів Софійського собору під час останньої реставрації був відкритий малюнок античної голови. Багато дебатів точилося з приводу того, звідки і як з'явився він у Софії. Можна запропонувати дуже просте пояснення: серед художників, які приїхали з Візантії, не всі були догматиками, хтось із них, розповідаючи місцевим художникам про античне мистецтво, тут же проілюстрував це на стіні, знаючи, що незабаром малюнок покриється фрескою, а тому ніякої крамоли в цьому він не бачив. Відлуння античності можна знайти і в зразках українського мистецтва того періоду. Вільніше почувались художники і майстри в оформленні книги. Тут античні, візантійські й східні мотиви помітніші.

Сплав місцевих досягнень і античних впливів дав той феномен, який ми сьогодні називаємо мистецтвом Київської Русі. Воно у всеохопленні часу представляє широкий спектр впливів у виробленні власного стилю.

У російській та радянській науці монгольську експансію або обходили мовчанням, або стверджували, що монголи залишили по собі пустелю. Спробуємо розібратися в цьому.

Що являла собою Україна IX--XIII ст.? Це було перехрестя торговельних шляхів із півночі на південь та зі сходу на захід. Монголи контролювали шлях із Китаю до Європи, бо він приносив їм великі прибутки. Торговельна експансія Китаю і монгольської імперії простягалась аж до Каспію, південні території контролювалися Римською імперією. Походи монголів у європейську частину активізувалися на початку XIII ст. Завоювання Європи тривало 6 років. Монголи розбили війська Києва, Галича, знищили під Лічницею хрестоносців, завоювали Чехію, Угорщину, Болгарію, спалили Краків, Люблін, Вроцлав, а 1242 p. повернулися до своєї столиці. Розорена війнами Європа їх не цікавила. Якою була основна мета цих походів? Одержати території, на яких можна торгувати, тобто взяти їх під економічну залежність і мати щорічні збори. Наскільки великими були спустошення, скоєні монголами? Було знищено насамперед міста-фортеці. Ремісників та купців їм не було сенсу чіпати, адже це підірвало б економічний добробут завойовників. За свідченням Плано Карпіні, який побував у Києві через 6 років після того, як через нього пройшли монголи, місто було великим торговельним центром.

Монголи багато уваги приділяли торговельним шляхам та їх упорядкуванню. Історичні хроніки зберегли свідчення про те, що вони влаштовували спеціальні охоронні пункти та зимівники на торговельному шляху, який пролягав аж до Далекого Сходу. Не виключено, що українські чумаки-купці користувалися цією магістраллю. Ця версія підтверджується китайськими хроніками -- в Пекіні у 1330 p. в імператорській гвардії була окрема руська когорта.

Упродовж усього періоду татаро-монгольського протекторату майже не помічаємо впливів монгольської мови. Продовжують функціонувати церкви і монастирі, та ще й під опікою Орди, а також школи при них. Працюють хлібороби і ремісники, в їхніх виробах не спостерігається східних впливів. Князі активно збагачуються за рахунок податків, які збирають для хана, залишаючи собі левову частку. Продовжує діяти своє судочинство. Аналіз фольклору не засвідчує великої кількості пам'яток усної народної творчості, де були б зафіксовані події монгольського періоду, щоправда, окрім першого, завойовницького. Князі, перебуваючи у напіввасальному стані, продовжують економічні й політичні зв'язки зі своїми сусідами. Яскравим прикладом цього є Данило Галицький, який навіть утворює свою державу, а московський князь Іван Калита фантастично збагачується і зміцнює московську державу, яка й пішла на "Ви" з монголами.

Напевно, настав час переглянути усталену історичну традицію і дати об'єктивну оцінку цьому періодові.

ВИСНОВКИ

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов'ян, протягом ЇХ--XII ст. вибудувала самобутню і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії.

Численні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про самобутність культури Київської Русі і спростовують твердження окремих науковців про іноземні впливи на неї, які особливо були популярними серед вчених у XIX і на початку XX ст.

Тривалий час вважалось аксіоматичним, що до Кирила та Мефодія на території Київської Русі писемності не було. Дослідження останнього часу доводять, що вже в III тисячолітті до н. е. зустрічаються написи на керамічних виробах, і таких пам'яток чимало в музеях України. Багато часу, сил та енергії пошукам і дешифруванню праслов'янської писемності віддав В. Даниленко.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кількістю писемних пам'яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, а також графіті у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і Ярослава працювали школи. Народилася і утвердилася любов до книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книги. Утворюються бібліотеки -- перша з них була при Софійському соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми -- "книголюбцями". Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, "почитая часто в день и в нощи", був палким прихильником книги.

На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але "Слово про Ігорів похід" серед них посідає чільне місце. Один із найвизначніших світських творів періоду Київської Русі -- це "Поучение" дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна.

Особливим і своєрідним жанром у літературі були "житія" святих; у них ми знаходимо багато інформації про соціальні відносини, політичне життя, побут і культуру того часу. Найхарактерніша пам'ятка цього жанру -- "Києво-Печерський Патерик".

До оригінальних творів літератури належать також літописи, які являють собою значне явище не лише у вітчизняній, а й у світовій літературі. "Повесть временных лет... откуда єсть пошла Русская земля и кто в ней почал первее княжити и откуда Русская земля стала есть" доносить до читача ідею патріотизму, величі, єдності й незалежності Руської землі.

Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває специфіку мислення і мову народу. Найяскравіше це помітно у билинах: тут образи богатирів -- це уособлення патріотизму і мужності, героїки і безмежної відданості Батьківщині.

Разом з народом і в народі жили обрядовий фольклор, казки, історичні перекази, легенди, ліричні пісні, прислів'я, приказки, загадки та ін. Майже в первозданному вигляді до нас дійшли високі взірці обрядової поезії -- колядки та щедрівки.


Подобные документы

  • Кирило та Мефодій - просвітники слов'ян. Володимир Великий у культурному розвитку. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі. Розвиток писемності. Освіта. Наука, література, книг описання. Архітектура та образотворче мистецтво.

    реферат [53,7 K], добавлен 11.12.2004

  • Збереження, розвиток української національної культури. Духовний розвиток Київської Русі. Релігія. Хрещення Русі. Мистецтво: архітектура, монументальний живопис, іконопис, книжкова мініатюра, народна творчість. Вплив церкви на культуру Київської Русі.

    реферат [20,1 K], добавлен 02.10.2008

  • Вплив християнства на розвиток науки й культури Київської Русі, особливості культури Галицько-Волинського князівства. Особливості європейської середньовічної культури. Мистецтво, освіта та наука середньовіччя, лицарство як явище європейської культури.

    реферат [25,9 K], добавлен 09.05.2010

  • Феномен надзвичайного злету культури Давньоруської держави. Архітектура, мистецтво, писемність та освіта Київської Русі. Літописне повідомлення про раннє ознайомлення на Русі з писемністю. Розкопки в Новгороді та містах Північної і Північно-Східної Русі.

    реферат [19,8 K], добавлен 06.03.2009

  • Вплив християнства на розвиток писемності і освіти в Київській Русі. Пам’ятки давньоруського письма. Культурно-історичне значення літератури і літописання. Музика і театр як складова частина духовної культури. Архітектура й образотворче мистецтво Русі.

    реферат [31,5 K], добавлен 11.10.2011

  • Запровадження християнства Володимиром Великим та його вплив на скульптуру та малярство Київської Русі. Орнаментальні мотиви та сюжетні шиферні рельєфи із сакральних споруд Києва. Значення давньоруської мистецької спадщини та проблема її збереження.

    контрольная работа [46,7 K], добавлен 09.03.2012

  • Культурні пам'ятки давніх слов'ян: "Харківський скарб", рельєф "Жрець Олега" та "Велесова книга". Писемність дохристиянських часів. Вплив Візантії на розвиток культури. Софія Київська як духовний, культурно-освітній центр. Література Київської Русі.

    лекция [71,4 K], добавлен 24.12.2009

  • Ознайомлення із культурою слов'янських і праслов'янських племен. Історичні моменти розвитку Русі VI-X ст. Вплив реформ князя Володимира на розвиток писемності та архітектури Київської Русі. Зміна релігійних поглядів русичів після прийняття християнства.

    реферат [27,6 K], добавлен 02.09.2010

  • Формування давньоруської народності. Вплив Візантії на культуру Київської Русі. Створення бібліотек та літописного зводу. Виникнення монументальної кам’яної архітектури. Характерні особливості забудови Києва. Моральні норми та алфавіт "Велесової книги".

    реферат [20,5 K], добавлен 13.11.2009

  • Генезис писемної справи в Київській Русі. "Світ як книга" як культ премудрості. Освіта в Київській Русі під знаком візантійської цивілізації. Філософська думка в межах духовної культури Київської Русі. Символіка як частина філософського світобачення.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 18.12.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.