Риторика древнього Риму

Найвидатніший оратор і ритор римської риторики був відомим політичним діячем, філософом, письменником, що помножувало його успіхи у красномовстві. Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) вчився у грецьких риторів і, розуміючи, що шлях до політичної влади у Стародавньому Римі пролягав через перше і друге, зайнявся адвокатською практикою, з головою поринувши у тяжби старовинних римських родів і ставлеників диктатора. Вигравши справу, Цицерон виїхав до Греції вчитися ораторському мистецтву. Повернувшись збагачений досвідом до Риму, він швидко досягає політичної влади. Його призначують керувати островом Сицілія, де вже був злодійкуватий намісник Гай Веррес. Сицілійці звертаються по допомогу до адвоката Цицерона, і він сміливо виступає проти корупції. П'ять промов «Проти Верреса» стали блискучими зразками поетичного красномовства: «Він ( Гай Веррес) буде дуже задоволений, якщо прибутки першого року йому вдасться повернути на свою користь; прибутки другого року він передасть своїм покровителям і захисникам; прибутки третього року, найвигіднішого, що обіцяє найбільші бариші, він повністю збереже для суддів…, за словами чужоземних народів, вони ще можуть задовольнити зажерливість найжадібнішої людини, але оплатити перемогу винного вони не в змозі».( Це датовано 75 роком до н.е.,що свідчить про високий рівень корупції уже тоді.) [3; 27]

Цицерон переміг, гроші повернуті сицилійцям, а Гай Веррес - у вигнанні.

Цицерон створив власний ораторський стиль, який навіки став взірцем красномовства засобами класичної латини, поєднав у своєму стилі простоту, безпосередність і пишність, інтелект і почуття, логіку й екстаз.[6 ;42]

Улюбленим художнім прийомом Цицерона була ампліфікація, перелік з метою емоційного нагнітання звинувачень: «Я стверджую, що в усій Сицилії, такій багатій, такій давній провінції, в якій так багато міст і таких багатих домів, не було ні одної срібної, ні одної корінфської або делонської вази, ні одного дорогоцінного каменя чи перлини, ні одного предмета із золота або слонової кістки, ні одної писаної фарбами або тканої картини, яких би він (Гай Веррес) не розшукав, не роздивився і, якщо вони йому сподобались, не забрав собі».

Цицерон став консулом, бажаючи втілити свій ідеал політичного діяча в життя, примирити всі суспільні верстви (для цього написав трактат «Про державу»). Один його блискучий виступ міг змести з трону диктатора або піднести на п'єдестал політика. Одна промова Цицерона продовжувала Цезарю термін імператорських повноважень на п'ять років, але інші його ж викривальні промови підштовхнули до вбивства того ж диктатора Цезаря. Однак потім все змінювалося, вороги перемагали, політики зраджували, і тільки Цицерон залишався вірним Римській республіці, за що його й убили воїни Антонія, привезли голову Цицерона своєму повелителю.[5;98]

У політичній діяльності Цицерон піднімався до консула і падав до вигнання, але в ораторстві завжди залишався неперевершеним майстром і патріотом Римської республіки: громив жорстоких імператорів, змовників, заколотників і казнокрадів. Його промова-шедевр «Проти Луція Сергія Катіліни» починається патетичними риторичними запитаннями: «Доки ж ти, Катіліна, будеш зловживати нашим терпінням? Як довго ще ти, скажений, будеш знущатися з нас?».

Далі до риторичних запитань додаються анафори і повтори: «…невже тебе не стривожили ні нічні караули на Палатині, ні сторожа, що обходить місто, ні страх, що хопив людей, ні присутність усіх чесних людей, ні вибір цього так захищеного місця для засідання сенату, ні обличчя і погляди всіх присутніх? Невже ти не розумієш?..». Цей ряд залишився навіки: «О часи! О звичаї!». Далі йде ритмічно почленоване дієсловами на колони ( частина періоду) речення, в якому третій колон стає антитезою двом першим: « Сенат це розуміє ( консул бачить), а ця людина ще живе».Вся фігура містить в собі градацію ( висхідний перелік): «Та хіба тільки живе? Ні, навіть приходить у сенат, бере участь в обговоренні державних справ, помічає й показує своїм поглядом тих із нас, хто має бути вбитий, а ми, хоробрі мужі, думаємо, що виконуємо обов'язок перед державою, ухиляючись від його оскарження і ввертаючись від його зброї».[2; 129]

Цицерон широко користувався прийомами історичної аналогії (паралелі), персоніфікації: «Але тепер вітчизна, наша спільна мати, тебе ненавидить, боїться…; поєднанням несумісних понять - оксюморонами: «Вона (вітчизна) так звертається до тебе, Катіліна, і своїм мовчанням ніби каже…; але справа стосується тебе, то сенатори, залишаючись байдужими, одобрюють? Слухаючи, виносять рішення; зберігаючи мовчання, голосно говорять, і так поступають не тільки ось ці люд, цей авторитет ти, очевидно, високо ціниш (?!!), але чиє життя ставиш ні в що…». А ще у промові були порівняння, метафори, заклинання. Сам Цицерон пізніше сказав, що, будучи людиною нечуваного нахабства, Катіліна онімів у сенаті перед таким звинуваченням і вночі покинув Рим, але продовжував організацію заколоту.

Цицерон любив етичні антитези: «Адже на нашій стороні бореться почуття честі, на тій - нахабство; тут - сором'язливість, там - розбещеність; тут - вірність,там - обман? Тут - доблесть, там - злочин; тут - чесне ім'я, там ганьба; тут - стриманість, там - розбещеність; словом, справедливість, помірність, хоробрість; всі доблесті борються з несправедливістю, розбещеністю, лінощами, безглуздям, всілякими пороками; нарешті, багатство бореться зі злиднями; порядність - з підлістю, розум - з безумством, нарешті, добрі надії - з повною безнадією. Невже при такому зіткненні, вірніше, в такій битві, самі безсмертні боги не дарують цим прославленим доблестям перемоги над стількома і такими тяжкими пороками». [1;46]

Цікавий хід ритмізованої антитези на алітераціях і асонансах, що виникали від повторів модифікованих лексем, створив Цицерон, хоча й програв справу, у віртуозній промові « На захист Мілена» ( Мілен, захищаючись, убив політичного противника Цицерона- Клодія): «Стало бути, судді, є такий закон: не нами писаний, а з нами народжений; його ми не чули, не читали, не вчили, а від самої природи одержали, почерпнули, засвоїли, він у нас не від навчання, а від народження, ним ми не виховані, а просякнуті; і закон цей гласить: якщо життя наше в небезпеці від злих підступів, від насилля, від мечів розбійників або недругів, то всякий спосіб себе оборонити законний і чесний». І далі йде типовий для Цицерона афоризм: «Коли говорить зброя, закони мовчать».[4;67]

З риторичної спадщини Цицерона залишилося 58 промов, три трактати про ораторське мистецтво «Про оратора», «Брут», «Оратор», листи, філософські «Тулусканські бесіди», інші твори з етичних тем.

У праці «Про оратора» Цицерон на класичній грецькій риториці, на риторичному досвіді Перікла, Сократа, Платона, Демосфена, Аристотеля створює риторичний ідеал оратора. Ораторське мистецтво має служити високій і благородній меті. Тільки в єдності зі знаннями і досвідом риторика може породити політичного вождя. Красномовство - вершина науки. Це важке мистецтво, бо вимагає від оратора знань багатьох наук. Основою епосу має бути уявлення про природу, керовану розумом, і про душу з чотирма добродійними ознаками - мудрістю, справедливістю, мужністю і помірністю. Оратор з такою душею матиме моральний обов'язок служити народу й батьківщині і відчувати від цього щастя. До особи оратора Цицерон висував багато вимог: бути уважним, мати досконалу пам'ять, гартувати волю. Особливостям національного римського красномовства, його історії був привчений наступний трактат «Брут»…Пророчими на дві тисячі років стали слова Цицерона про римське красномовство, сказані ним у творі: «Ні ті, хто зайнятий облаштуванням держави, ні ті, хто веде війни, ні ті, хто скорені і сковані царським владичеством, нездатні спалахнули пристрастю до слова. Красномовство - завжди супутник миру, товариш спокою і ніби вигодованець впорядкованої держави». Наступні два тисячоліття підтвердили істинність цих слів: справжнє, благородне красномовство не розвивається в неволі, при тоталітарних режимах, воно і дитя демократії, і мати та батько їй. Слово розквітає там, де панують гуманістичні ідеї, мораль (етос) і соціальна справедливість, де може вільно розвиватися особистість.[6; 49]

Практичні питання риторики та ораторський досвід праці з мовним матеріалом висвітлено в трактаті «Оратор».

До риторичної спадщини Цицерона належить і 14 блискучих філіппік проти Антонія, в яких він, майстерно володіючи технікою риторики, таврує нового узурпатора Риму. Дослідники відзначають, що ці памфлети можна порівняти хіба що з філіппіками Демосфена проти македонського царя Філіппа, інші рівнятися на них не можуть. У філіппіках, як того потребує жанр, використано інвективи ( грубі, лайливі слова, прокляття), іронію і сарказм, гострі, обурливі антитези. Проте ту є і благородні, приємні місця, душевні одкровення і поривання. Урочисто й проникливо склалися слова в епітафії Цицерона, присвяченій загиблим за вітчизну воїнам: «Коротке життя, дане нам природою, але пам'ять про благородно віддані життя вічна…прекрасна була ваша участь, пам'ять про вас священна». Ораторський ідеал - свідоме володіння усіма засобами, які повинні зацікавити і переконати слухача. Ораторський талант, на думку Цицерона - це велика рухливість розуму і фантазії, які здатні швидко знаходити матеріали, складати промову пишно, прикрашати її, міцно і надовго запам'ятовувати. Ораторська практика Цицерона є втіленням у життя його стилістичних концепцій, які зумовили створення великим промовцем свого неповторного стилю. На промовах, що збереглися, легко помітити еволюцію способу словесного викладу та манери виголошення оратором промов.[4;68]

Цицерон увібрав у себе все найкраще з науки і культури двох античних суспільств. Він вважав, що професія оратора надто важка, бо вона набувається за допомогою багатьох наук і великих зусиль.

Композиції промов Цицерона, його характеристики персонажів, історичних подій є переконливим доказом його обдаровання. Гнучкості його розуму, польоту його творчої і художньої фантазії. Кожна промова оратора - струнка логічна будова, прикрашена вишуканими стилістичними засобами, де зміст і форма творить гармонію, становлять єдину художню цілісність всебічних та глибоких знань, розмаїття почуттів і досконалості викладу. Кожна його промова - це художній твір.[2;132]

Виконавська майстерність Цицерона була бездоганною. Кожен жест промовця, його міміка, порухи очей, модуляція голосу виникли під впливом відповідного змісту виголошуваної промови, творили чудову гармонію, захоплюючи слухачів.

Багато в чому успіх виголошення визначав голос, про який промовцеві треба було завжди турбуватися. Він мав сильний і красивий голос, добре поставлений, здатний виражати найрізноманітніші почуття. Коли Ціцерон звертав свої слова, сповнені гніву проти Катіліни, голос був різким, рвучким. Звучав з великою силою, бо ця промова містить гнівні і бурхливі інтонації.

Іншим голосом, тоном оратор розповідає про благодійний вчинок Цецілії, яка гостинно прийняла до свого дому Секста Росція у важку хвилину його життя. Все це можна передати лише за допомогою сили і модуляційної гнучкості голосу.

Природа щедро обдарувала оратора дотепом і надзвичайною здібністю вводити у текст промов різні види смішного. Він досить широко висвітлив теорію смішного у трактаті “Про оратора”. Все це він вправно застосував цю гостру зброю проти супротивників.

Ораторській прозі Ціцерона притаманна стилістична досконалість і точність вислову. [5; 112]

Якщо оратору доручають важкі та складні судові справи, промовець повинен старанно та глибоко вивчати їх, якщо вирішив ними зайнятися. Глибоке вивчання справи дає можливість ораторові визначити суть суперечки, її причину. Головною метою промови було переконати слухачів. Для цього, свідчить Цицерон, повинні опертися на три речі: треба довести, що правдою є те, що ми захищаємо; нам потрібно зробити спільниками тих, хто спочатку до нас не прислухався; скерувати їх почуття туди, куди вимогає справа.

Цицерон визначає два джерела доказів: першим джерелом вважалися документи, що пов'язані з самою справою. Це могли бути акти, договори, угоди, другим джерелом - була особа оратора.

Промова, твердить Цицерон, якою оратор намагається зворушити слухачів, мусить хвилювати його більше, ніж будь-кого з присутніх. Кожен крок промовця повинен бути обережним, обміркованим, щоб не викликати у людей злоби. Оратор повинен спрямовувати ненависть і гнів на противника і відвертати їх від себе та підсудного, так само слід використовувати й почуття надії, радості та досади.

Цицерон твердив, що корисно збуджувати сміх, бо веселість примножує прихильність слухачів. Найчастіше оратор використовує сміх тоді коли зазнає нападу противника.

Промовцю для виголошення дорадчих промов треба мати розум, шану громадян, красномовність. Перед сенатськими засідателями оратор викладає свої міркування стисло, не займаючи великої кількості часу. Промови мали бути сповнені сили, вагомості та різноманітності викладу.

Коли оратор, каже Цицерон, щось радить народові у державних справах, то сам мусить добре вивчати державний лад. Щоб впливати на народ, треба також знати його звичаї, людей.[3;32]

Головною ареною ораторської праці промовця були народні збори. І тут, на трибуні, зростала, вдосконалювалась ораторська майстерність кожного оратора.

У промовах перед народом, твердив Цицерон, потрібно уникати слів які можуть образити його, викликати загальне обурення.

Мова ораторів мусить бути ясною. Оратор повинен володіти чистою літературною мовою, а слова не повинні містити у собі двозначності. Промова має бути поважною, приємною, вченою, ввічливою, елегантною, відбивати необхідну кількість почуттів, страждань.

У промовах Цицерон радить уникати простих і застарілих слів, а натомість вживати слова вишукані та ясні. Інколи оратор використовує побіжний огляд, стисле пояснення основних питань. Оратор використовує гіперболу, вагання, поправку до сказаного, гнів, прохання та інші стилістичні засоби.

Цицерон зупиняється на образі досконалого оратора. Такий оратор володіє всіма трьома стилями - низьким, поміркованим і високим.

Найуживанішими засобами красномовства Цицерон вважав етос і патос. Етос використовує для змалювання характерів, звичаїв, способів життя, патос - для збудження слухачів. Виконавська майстерність зворушує всіх, бо людські почуття збуджуються однаковими чинниками.[1;49]

Цицерон був неперевершеним промовцем і геніальним письменником. Він зосередив і висвітлив власний досвід ораторської і літературної діяльності, адже всі теоретичні та практичні вимоги, що висувалися перед досконалими ораторами, він висував і перед собою. Після себе він залишив 58 промов, 19 трактатів з риторики, політики (“О законах”, “Тускуланські бесіди”, “Про оратора”, “Брут”). Більше 800 листів, документів, які стали відомостями о єпосі громадянської війни.

Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну систему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних настанов. Квінтіліан говорив, що небо послало Цицерона на землю, щоб показати, до якої величі може дійти слово.[2;143]

У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої теоретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеалом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літературу, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й плакати, може володарювати над й душею. Для ораторів Риму характерні оклики, повтори, іронія, градація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний прийом робив судову промову карбованою.

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів.[6;54]

1.3 Оратор Гай Юлій Цезар