Планування та розміщення бібліотечних фондів

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Планування бібліотечного фонду. Плани розвитку бібліотечного фонду

1.1 Перспективний план

1.2.Тиматико-типологічний план

1.3. Поточний (оперативний) план

2. Розміщення та розстановка бібліотечного фонду

1. Планування бібліотечного фонду. Плани розвитку бібліотечного фонду

Планування -- одна з важливих функцій управління розвитку бібліотечних фондів. Воно є частиною планової роботи бібліотеки щодо визначення мети, засобів її реалізації і відповідних показників розвитку на певний період. Розрізнюють перспективне і точне планування розвитку бібліотечного фонду.

Планування бібліотечного фонду створює можливість: бачити перспективу, тобто прогнозувати розвиток бібліотечного фонду визначити склад (галузеві, типологічні, хронологічні, мовні меж розвитку фонду); рівномірно поновлювати і очищати бібліотечний фонд за часи його функціонування; сприяти пропорціональному розвитку складових частин бібліотечного фонду; запобігти придбанню непотрібних для бібліотеки творів друку та інших документів; ефективно використовувати асигнування на придбання книг періодичних видань та інших документів тощо.

Планування тісно пов'язане із статистикою і звітністю бібліотеки, що дає змогу планувати розвиток її фонду.

У процесі планування здійснюється копітка підготовча робота, що включає урахування основних напрямків розвитку економіки, політики, науки, культури країни чи конкретного регіону, тобто знання найважливіших державних документів, що визначають основні напрямки економічного і соціального розвитку країни; знання профілю району діяльності бібліотек, закладів культури і народної освіти, змісту їхньої роботи і перспективи розвитку.

Особливу увагу при цьому важливо звернути на:

а) спрямованість і місце промислового та сільськогосподарського виробництва, види і призначення продукції, що ними виготовляється;

б) характер, види і рівень технічних засобів, що застосовуються у народному господарстві;

в) тематику науково-дослідної і раціоналізаторської роботи.

Не менш важливе знання складу читачів за професіями, спеціальностями, рівнем кваліфікації, віком, їхньої загальноосвітньої підготовки, а також запитів і потреб у різноманітних виданнях та інших документах.

Для планування фонду конкретної бібліотеки треба знати повноту і зміст фонду не лише своєї, а й інших бібліотек, а також власних бібліотек своїх читачів; фондів інших подібних установ, що функціонують у районі її діяльності для здійснення узгодженого комплектування. Обсяг цієї інформації, а також знання ряду інших умов є найважливішою передумовою в роботі бібліотеки щодо наукового планування.

У бібліотеках нашої країни передбачається наявність трьох видів планів розвитку бібліотечного фонду: перспективного, тематико-типологічного і оперативного.

1.1 Перспективний план

У невеликих бібліотеках і в ЦБС перспективний план на 5-річний, 10-річний і більший період є складовою частиною «Перспективного плану розвитку бібліотеки». У великих -- це може бути самостійний план. У структурному відношенні він включає вступ, показники і основні заходи, щодо розвитку бібліотечних фондів. У вступі або пояснювальній записці зумовлюються цілі, завданим, а також директивні матеріали, якими керуються в роботі з фондом, у показниках розвитку якого вказують контрольні цифри на увесь плановий період; а також за роками. Ці дані диференційовані щодо параметрів фонду відповідно до типологічного складу (книжковий фонд, періодичні видання, кінофотофонодокументи, нормативно-технічна документація та ін.), показників руху (надходження,вибуття, приріст), використання (обертаність, читаність, видача). Вказуються також витрати на придбання книг та інших документів до фонду бібліотеки. Основні заходи щодо розвитку фонду передбачають шляхи його оптимізації, удосконалення структури, стабілізації, зростання обігу, мініатюризації (переведення на мікроплівку), впровадження сучасної технології зберігання, участь у науково-дослідній роботі з проблем формування, збереження і використання бібліотечних фондів, впровадження передового досвіду тощо.

1.2 Тематико-типологічний план

Тематико-типологічний план комплектування (ТТПК) бібліотечного фонду за своєю спрямованістю також є перспективним і передбачається у середньому на п'ять років. ТТПК у значній мірі -- тематико-типологічна модель фонду. Він має вступну частину (пояснювальну записку), схему плану і додатки.

У вступі наводяться загальні відомості про бібліотеку (її завдання, структуру, склад читачів, особливості формування фонду), коротка характеристика соціально-економічного, культурного профілю регіону, мовно-національні особливості населення, що мешкає в мікрорайоні, який вона обслуговує, наявність інших бібліотек і профіль їхнього комплектування, координацію комплектування її фонду тощо.

Схема плану містить основні параметри фонду -- тематику (перелік тем за всіма галузями знань, що плануються), типологію видань і кількість примірників у межах конкретної тематики і типології документів, мовний склад, належність до структурних підрозділів бібліотеки.

У додатку наводять перелік періодичних видань та видань, що продовжуються, намічених до придбання у фонд, основні бібліографічні видання, за якими здійснюється відбір документів у бібліотечний фонд тощо.

Складання ТТПК здійснюється в два етапи: підготовчий і основний. У підготовчий період вивчаються керівні документи, господарський, культурний профіль і національні особливості мікрорайону, що обслуговується бібліотекою, склад читачів, їхні потреби і запити. Важливо також провести аналіз фонду і його використання, визначити можливості координації комплектування і взаємовикористання фондів бібліотек, що містяться в регіоні.

Другий і основний етап макета ТТПК. У ЦІБС його складає відділ комплектування та обробки. Потім цей макет, передається в структурні підрозділи системи для уточненні окремих параметрів, що визначаються місцевими особливостями.

Працівники структурних підрозділів ЦБ, ЦДБ та бібліотек-філіалів конкретизують або уточнюють тематик, типи і види видань, їх мову та кількість примірників і передають у відділ комплектування і обробки ЦБ. Після остаточного обговорення коригування і узгодження ТТПК затверджується директором ЦБС.

Розробка змісту плану розпочинається з ви зичення тематики (тем). При цьому доцільно використати таблиці ББК та найновіші бібліографічні покажчики з тієї чи іншої теми. Деталізація рубрик плану для різних галузей неоднакова. Теми, що відображають загальне в інтересах читачів, детально не конкретизуюся. З кожної галузі визначаються теми, підтеми , а також питання , які найбільше відповідають потребам читачів виробничо-економу та культурному профілю мікрорайону обслуговування бібліотекою. Деталізація тематики необхідна в тих випадках коли в окремих темах чи питаннях виявлені значні прогалини у фонді, а також у випадку коли в мікрорайоні побудовані нові підприємства або змінивсь їх профіль, відкрито учбові заклади чи змінися їх напрямок , підготовки спеціалістів. У тематиці виділяється краєзнавчий аспект. Наприклад, «Металургія Харківщини», «Громадські організації… області» та ін.

Типологія видань залежить від профілю бібліотеки і запитів читачів. Так, для масових бібліотек наукова література не деталізується а для наукових її доцільно поділити на групи: монографії праці та збірники інститутів і інших організацій наукових конгресів, конференцій, симпозіумів дисертації і автореферати.

Визначаючи кількість примірників, слід мати на увазі, що в залежить від числа основних груп читачів, що цікавляться документами певної тематики, завдань бібліотеки з пропаганди цієї літератури наявність видань цієї галузі у фонді їх тематико-типологічної характеристики і хронологічної глибини, суспільно-економічного та культурного профілю мікрорайону і перспектив його розвитку, фінансових можливостей бібліотеки тощо.

Необхідно мати на увазі, що видання краєзнавчого змісту замовляють у більшій кількості, ніж інші. Кількість примірників є постійною величиною, а перевіряється і уточнюється в залежності від різних чинників (наявності дублетних чи схожих видань у фонді його структури, способів обслуговування, фінансових можливостей) і, в першу чергу, від запитів читачів, використання бібліотечного фонду.

ТТПК складається в бібліотеках на аркушах або у вигляді картотеки.

Більш зручнішим вважається ТТПК у формі картотеки, оскільки в нього можна оперативніше вносити необхідні зміни і доповнення.

Підготовлений план обговорюється на засіданні Ради з комплектування і після необхідної доробки і коригування затверджується директором бібліотеки чи системи. У ході використання ТТПК здійснюється періодичне його комплектування.

1.3 Поточний (оперативний план)

У ЦБС оперативний план є розділом річного плану роботи і має назву «Комплектування, обробка та організація єдиного книжкового фонду».

Оперативний план комплектування має три частини: заходи бібліотеки щодо формування, збереження і використання фонду на поточний рік, кількісні показники його розвитку та кошторис витрат на комплектування.

Заходи бібліотеки щодо формування, збереження і використання бібліотечного фонду включають; а) вивчення складу і використання окремих його частин або структурних підрозділів, виявлення і вилучення застарілих, зайвих, дублетних і непрофільних документів та видань, що не використовуються. Плануючи цю роботу, необхідно вказати методи вивчення фондів ЦБ і філіалів, способи визначення пасивної частини фондів, підготовку рекомендацій щодо інтенсифікації використання єдиного фонду, поліпшення його складу; б) поточне і ретроспективне комплектування єдиного фонду, робота з довідковим апаратом та бібліографічними посібниками. Тут зазначають заходи з найповнішого відбору і своєчасного придбання як документів що вийдуть у поточному році, так і видань що вже вийшли з друку. Планується також робота пов'язана з переглядом і коригуванням тематико-типологічного плану комплектування єдиного бібліотечного фонду ЦБС, перегляду і редакції карток відділу тощо; в) координація комплектування єдиного бібліотечного фонду ЦБС і фонді інших бібліотек регіону, намічається складання і перегляд зведеного координаційного плану комплектування між бібліотеками; г) облік, централізована обробка бібліотечного фонду системи, організація каталогів. Передбачається також комплекс технологічних процесів, які пов'язані з прийомом, сумарним та індивідуальним обліком, описом, систематизацією та технічною обробкою документів.

Ці та інші заходи плануються, виходячи з потреб бібліотеки і існуючих нормативів роботи для певного типу бібліотек.

Кількісні показники розвитку бібліотечного фонду передбачають розрахунок надходжень, вибуття і планового зростання галузевих розділів фонду у порівнянні з минулим роком.

2. Розміщення та розстановка бібліотечного фонду

планування розміщення бібліотечний фонд

Раціональне розміщення та розстановка фонду мають забезпечити оперативне та якісне обслуговування читачів, сприяти довгочасному забезпеченню та ефективному використанню фонду доцільному завантаженню корисних площ фондосховища.

У процесі розміщення визначають порядок просторового розташування фонду в структурних підрозділах бібліотеки. Спочатку поділяють фонд на відносно автономні частини (підфонди), визначають архітектурно-планову композицію та інтер'єр фондосховища забезпечують можливі комунікації між пунктами приймання, обробки та зберігання документів тощо. Потім вирішують питання про порядок розташування кожного документа на полицях стелажів, шаф, у осередках автоматизованих сховищ машинної пам'яті тобто вибирають спосіб розстановки фонду.

На вибір способів розміщення та розстановки фонду впливають особливості бібліотеки, специфіка творів друку та інших документів, якими вона комплектується, склад та інтенсивність використання наявного фонду, архітектурно-планова композиція приміщення, спосіб зберігання документів (відкритий чи закритий фонд для безпосереднього доступу до нього читачів) тощо.

Для розташування різних за обсягом зібрань застосовують основні варіанта розміщення бібліотечного фонду: горизонтальне, вертикальне та змішане.

У масових та інших бібліотеках, що мають фонд від 5 до 200 тис. пр., його розміщують переважно горизонтально, тобто на одній площині з пунктами приймання, обробки та видачі документів. Окреме приміщення для розміщення невеликого фонду виділяють рідко. При горизонтальному розміщенні фонду підвищується оперативність обслуговування читачів, можна використати відкритий доступ до полиць, легко забезпечити зв'язок між підрозділами і наблизити фонд до пунктів видачі. Разом з тим у цьому випадку неекономно використовуються корисні площі фондосховищ, не забезпечуються достатні умови для його зберігання.

Якщо ж фонд налічує понад 200 тис. пр. і більше, доцільно зберігати його вертикальним способом, тобто в окремих приміщеннях вежового типу. Позитивним в цьому випадку є те, що при вертикальному розміщенні фондосховище концентрується на максимальній площині, забезпечуються найкращі умови для зберігай документів, легко застосовувати автоматизацію та механізацію розміщення фонду в окремій вежі призводить до значного збільшення персоналу бібліотеки та вузлів зв'язку, інакше знижує оперативність обслуговування читачів.

Оскільки у кожному з цих способів наявні прорахунки, різні за величиною бібліотеки, як правило, практикують змішаний (горизонтально-вертикальний) спосіб розміщення фонду. Так, основне фондосховище та депозитарний фонд зберігають у вежі (вертикалі, а всі інші підфонди -- на одній площині з пунктами видачі, горизонтально.

Система розстановки фонду

Розстановка - це завершальний етап розміщення фондує в процесі якого документи розташовують на полицях і стелажах. Усі існуючі способи розставлення фонду можна умовно поділити на дві групи: семантичні (змістовні) та формальні. При семантичних розстановках твори друку та інші документи розміщують на полицях за схожістю їхнього змісту. До цієї групи належить систематичне, тематичне та предметне розставлення. До формальних розстановок належать такі, як алфавітна, хронологічна, географічна, мовна, форматна, нумераційна тощо.

Оскільки жодна з названих розстановок сама по собі не достатня для розкриття фонду, в практиці бібліотек найчастіше застосовують поєднання різних їх способів. Так, у невеликих та середніх бібліотеках для розстановки книг застосовують систематично-алфавітну, у великих -- форматно-інвентарну чи інші види. В такому сполученні перша розстановка вважається основною, а всі наступні -- допоміжними. Від її способу залежить структура шифру зберігання документа, що вказує його місце у фондосховищі. Шифр пишуть на книзі, грамплатівці чи іншому документі, що надійшов до бібліотеки, а також на каталожній картці. Спосіб розстановки фонду носить стабільний характер і змінюється лише у виняткових випадках. В однотипових бібліотеках, як правило, розстановка фонду однакова.

Розстановки семантичного (змістовного) типу

Систематична розстановка передбачає розміщення документів на стелажах за галузями знань у відповідності з прийнятою в бібліотеці системою класифікації. У практиці бібліотек вона застосовується переважно як основна для упорядкування книжкових фондів невеликих та середніх бібліотек, зокрема в ЦБС, підсобних та спеціалізованих фондів великих сховищ та для розстановки фонду відкритого доступу. В межах певної галузі документи розміщують за алфавітом авторів або назв, роками видання тощо. Найчастіше трапляються такі різновиди систематичної розстановки: систематично-алфавітна, систематично-нумераційна та систематично-хронологічна.

Тематична розстановка передбачає зібрання в межах тієї чи іншої теми документів різних галузей знання. Цей спосіб розташування набув розповсюдження в дитячих бібліотеках для більш повного розкриття фонду. В інших бібліотеках така розстановка застосовується як допоміжна для тимчасового виділення актуальних тем. «Тематичні» шифри на документах не ставляться.

Предметна розстановка збирає документи з певного предмета для задоволення підвищених запитів читачів або виділення актуальних чи профільних документів із певного питання незалежно від галузі. Найчастіше використовується в науково-технічних бібліотеках.

Безумовною перевагою семантичних розстановок є те, що документи одного змісту збираються в одному місці. Це дає змогу читачеві та бібліотечному працівникові без допомоги каталога досить швидко знайти необхідний документ на полиці або замінити його рівноцінним. При такій розстановці бібліотекар краще освоює свій фонд, що є необхідною умовою високоякісного обслуговування читачів і правильного комплектування фонду бібліотеки. Тобто семантичні розстановки сприяють повноті та оперативності задоволення потреб читачів. Однак їм властиві деякі прорахунки, найбільшим із яких є неекономне витрачання корисної площі фондосховищ. Так, у певному галузевому розділі фонду збираються документи різного формату. Необхідно залишати вільне місце для нових надходжень. Крім того, при семантичних розстановках утруднюється багатоаспектне розкриття фонду, тому що документи певного змісту розміщують тільки в одному певному місці на полицях. За цих умов важко впровадити автоматизацію розстановки фонду.

Систематично-алфавітна розстановка фонду

Систематично-алфавітна розстановка є найбільш поширеною в ЦБС масових, дитячих та юнацьких бібліотек і вважається найбільш ефективною в умовах відкритого доступу читачів до полиць.

За систематично-алфавітної розстановки документи групуються за відділами таблиці Бібліотечно-бібліографічної класифікації, що застосовує ЦБС, а в межах відділів -- в алфавітному порядку за прізвищами авторів та назвами творів (якщо автори не названі). При цьому шифр зберігання документа складається і двох елементів: індекса галузевого відділу та авторського знака Обидва елементи розміщують у вигляді дробу, де чисельником є індекс документа, а знаменником -- авторський знак. Але рисом, що є у звичайному дробу, між ними не ставлять:

Документи підбирають спочатку у відповідності з галузевими відділами або поличковими індексами, а в межах кожного ділення розставляють чітко в алфавіті авторів та назв у відповідності з авторськими знаками.

Якщо в одному і тому ж відділі трапляються документи авторів із однаковими прізвищами, то при розстановці враховують не тільки авторський знак, а й усі наступні літери, а також другу частину, якщо прізвище подвійне або складне:

Твори одного автора на полицях розставляють у логічному порядку зменшення повноти видань: повне зібрання творів, зібрання творів, вибрані твори, тематичні та жанрові збірники, окремі твори.

Дублетні документи одержують однаковий авторський знак і на полицях знаходяться поруч, так як і дублети кожного з тому багатотомних творів чи багатотомних зібрань творів, якщо всі примірники відносяться до одного і того ж видання. Таким чином, при систематично-алфавітній розстановці книги одного автора збираються в одному місці, причому однакові книги різних видань, придбані в різний час, також містяться поруч з попередніми виданнями цієї книги, що дає змогу вивчати в комплексі твори того чи іншого автора.

При такому розставлянні бібліотекар краще знає свій фонд, що є необхідною умовою високоякісного обслуговування читачів і правильного комплектування фонду бібліотеки. Поряд з цим систематично-алфавітна розстановка дає змогу легко деталізувати на полицях розміщення документів в тому чи іншому розділі в залежності від обсягу фонду бібліотеки і запитів читачів. Документи можна розставляти за основними діленнями системи класифікації або застосовувати дрібніші розділи при наявності значної кількості документів певної галузі. Ці позитивні якості зробили систематично-алфавітну розстановку найбільш популярною і поширеною у масових бібліотеках.

Разом з тим їй властиві усі прорахунки семантичних (змістовних) розстановок, і, перш за все, неекономне використання площі фондосховища. Тому поряд із змістовними використовують і розстановки формального типу.

Розстановки формального типу

В основі розстановок формального типу перебуває групування документів не за змістом, а за формальними ознаками: рік, місце, мова, формат видання тощо. їх використовують переважно для розстановки великих бібліотечних зібрань. Вони також застосовуються при упорядкуванні окремих видів документів: газет, журналів, кінофотофонодокументів.

Алфавітна розстановка передбачає упорядкування документів на полицях в алфавітному порядку прізвищ авторів або перших слів назв, якщо автор невідомий. Цей спосіб розставляння дає змогу чітко додержуватися алфавітного порядку в фонді, зібрати на полицях разом всі самостійні видання творів одного автора, всі номери тієї чи іншої газети або журналу і в разі їх запиту подати читачеві прямо з полиці без попередньої довідки в каталозі. В практиці бібліотек алфавітна розстановка використовується як основна і як допоміжна. Як основна вона застосовується в ЦБС переважно лише для розставлення певних спеціалізованих фондів: журнального, газетного, обмінного та дублетного. Як допоміжна найчастіше зустрічається в сполученні з систематичною і утворює найпоширенішу з розстановок -- систематично-алфавітну, де другою ознакою після галузі знань є місце даної книги в алфавітному рядку цього ділення. Алфавітне розставлення здійснюється за допомогою авторських таблиць.

Суть хронологічної розстановки полягає в тому, що документи на стелажах розставляють за роками (часом) їх видання. Найчастіше вона застосовується для розстановки журнального, газетного (крім поточних видань) і депозитарного фондів. Як основну її застосовують головним чином у вигляді хронологічно-алфавітної або хронологічно-нумераційної розстановки. Шифр при цих розстановках складається з позначення року і авторського знака або порядкового номера, наприклад: 1988 А34 або 1988 20Н. Ця розстановка дає змогу відокремити нові видання від попередніх.

Географічна (топографічна) розстановка -- це розміщення документів за місцем видання або за назвою місця, яким присвячений зміст документа. Як основну цю розстановку застосовують для розташування окремих частин фонду: краєзнавчого, видань з туризму, газет, карт, стандартів та патентів, описів винаходів, фірмених каталогів, звітів та інших офіційних видань. У масових бібліотеках географічна розстановка як допоміжна застосовується для розміщення фонду художньої літератури зарубіжних країн.

Найчастіше застосовують комбіновані способи географічної розстановки: географічно-порядкова (патенти і стандарти), географічно-алфавітна (краєзнавчий фонд, художня література, картографічні видання), географічно-систематична (промислові каталоги) тощо.

Мовна (лінгвістична) розстановка -- це розставлення документів за мовою видання. Найчастіше використовується в районах зі змішаним населенням для виділення фондів національною та іноземними мовами. Серед різноманітних видів мовної розстановки найбільш доцільним вважають мовно-систематично-алфавітне розміщення. В його основу покладено роздільне зберігання документів різними мовами, в межах котрих документи систематизують за галузями знань. У цьому випадку шифр складається з позначки мови, індексу відділу та авторського знака.

Найбільш поширеною розстановкою формального типу є форматне розташування, суть якого полягає в тому, що документи розміщують на полицях за форматами, беручи до уваги висоту документа.

Як основну форматну розстановку застосовують у наукових бібліотеках з фондом понад 300 тис. пр. Вона дає значну економію корисної площі фондосховищ. У зв'язку з інтенсивним зростанням обсягу фондів ЦБС не виключена можливість застосування тут і форматного розставлення.

Найчастіше форматну розстановку застосовують у сполученні з нумераційною (інвентарною та порядковою). При форматно-інвентарній розстановці документи в межах виділених форматі розташовують у порядку інвентарних номерів. У зв'язку з цим документи одного формата реєструють в окремій інвентарній книзі. Нумерація в кожній з них розпочинається з 1, а різницею ній номерів б умовне позначення формату: А, Б, В, Г. У ЦБС форматно-інвентарне розміщення застосовують переважно для упорядкування грамплатівок та магнітних фонограм. При форматно-порядковій розстановці шифр схожий на попередній, але замість інвентарного номера в цьому випадку після літери позначення формату ставлять порядковий номер надходження цього видання в межах даного формату.

Нумераційна розстановка -- це формальне розташування за номерами, які присвоюють документам у порядку їхнього надходження до бібліотеки або у відповідності з номерами, що присвоюють документу під час реєстрації в бібліотеці чи видавничими установами (стандарти, описи винаходів). Ця розстановка найбільш проста у використанні, перспективна для автоматизації процесу зберігання фондів.

Існує кілька її різновидностей: інвентарна, власне нумераційна або порядкова та кріпосна.

При інвентарній розстановці всі документи незалежно від змісту розміщують на полицях у порядку зростання їхніх інвентарних номерів, які одноразово є також і шифрами їхнього зберігання (20135). Як основна інвентарна розстановка трапляється дуже рідко, як допоміжна використовується для розміщення окремих спеціалізованих фондів (матеріалів групової обробки). Найчастіше вона сполучається з форматною розстановкою.

При власне нумераційній (порядковій) розстановці документи розставляють у порядку номерів, присвоєних їм при надходженні до бібліотеки або при виданні. Порядкову розстановку застосовують для розміщення фонду документів на мікроносіях (мікрофільми, мікрофіші), діафільмів, описів винаходів, стандартів, багатотомних видань тощо. Як допоміжна вона найбільш поширена у сполученні з систематичною, форматною та географічною.

Суть кріпосної розстановки полягає в тому, що за кожним документом у бібліотеці закріплюють певну кімнату, шафу, полицю і місце на полиці. Кріпосне розташування буває поличного та шафового типу. При кріпосній розстановці поличного типу шифр зберігання документа складається, як правило, з позначення залу, шафи, полиці та місця документа на полиці.

При кріпосній розстановці шафового типу нумерація полиць у шафах не здійснюється і шифр більш простий. Це розміщення найбільш перспективне для впровадження автоматизованого зберігання та видачі документів.

Отже, перевага формальних розстановок полягає в економному витрачанні корисних площ фондосховищ, простоті, перспективності для автоматизації процесів зберігання та використання фонду. Але їм властиві, і прорахунки. До істотних з них належить те, зо формальне розставляння не враховує зміст документів, унаслідок чого документи різного змісту будуть міститися на полицях поруч, а близькі за змістом і навіть однакові примірники, які надійшли-до бібліотеки в різний час, можуть опинитися далеко один від одного. І, нарешті, застосування будь-якої формальної розстановка доцільне лише в тому разі, коли в бібліотеці є складені зразкові каталоги на увесь фонд. Таким чином, семантичні та формальні розстановки дуже різноманітні, мають як переваги, так і прорахунки. Тому в бібліотеках використовують не лише якийсь один спосіб розміщення, а кілька способів, тобто систему розстановок, яка має забезпечити повне розкриття, ефективне використання та зберігання фонду.

Розміщення та розстановка фонду в умовах відкритого доступу читачів до полиць.

У ЦБС та інших бібліотеках для поліпшення інформації й використання документів, створення кращих умов для диференційованого обслуговування читачів організовують відкритий доступ до фонду. Це -- система обслуговування, при якій читачам надається можливість безпосереднього пошуку та вибору документів у фонді бібліотеки. її організація вимагає розв'язання ряду питань, зумовлених специфікою самостійної роботи читачів біля полиць. Оскільки при цій формі обслуговування сам читач вибирає собі документи, розстановка фонду має бути простою, доступною, фонд добре підібраним за змістом і мати привабливий зовнішній вигляд.

В ЦБС на абонементі та в читальних залах у відкритому доступі виставляється більша частина фонду. При його розміщенні у відкритому доступі керуються такими нормами: обсяг фонду н;і абонементі не перевищує 50 тис. од. зб., в читальному залі -- не більше 15 °/о його обсягу. Відкритий доступ недоцільно застосовувати для розміщення дуже цінних та видань з незначним запитом. В фонді відкритого доступу має бути обмежена кількість примірників одного і того ж документа. На полицях при організації від критого доступу лишають не більше як 3 пр. одного документ;! В такому разі необхідне спеціальне приміщення для зберігання дублетних примірників, а бібліотекар має старанно слідкувати зі своєчасним поповненням полиць дублетами виданих документів У відкритому фонді не виставляють застарілі за змістом і зіпсовані видання. Тут представлені урядові постанови, видання місцевих Рад народних депутатів, універсальні і галузеві енциклопедії, довідники, періодичні видання, інші документи, що своїм змістом викликають загальний інтерес для читачів масової бібліотеки.

За умов відкритого доступу до полиць застосовують систематично-алфавітну розстановку у відповідності до таблиць бібліографічної класифікації з деякими змінами, що сприяють кращому розкриттю фонду перед читачами. Найчастіше застосовують метод територіального наближення стелажів з документи ми, близькими за змістом. Створюють так звані комплексні групи однорідної літератури: суспільно-політичну, природничу, виробничу, літературно-художню тощо. Це сприяє кращій орієнтації читачів у фонді, полегшує працю бібліотекаря щодо керівництва їхнім читанням.

У бібліотеках з відкритим доступом до фонду застосовую 11-часткове злиття споріднених за змістом відділів чи одноріднії, видів документів (книг, газет, журналів, кінофотофонодокумент тощо. Так, масові бібліотеки практикують наближення літературно-художніх творів до видань з літературознавства: об'єднання літературних творів із виданнями про життя і творчість письменників, критичними роботами про окремі їхні твори. В такому випадку спочатку ставлять твори письменників, а потім критичні матеріали за алфавітом їхніх авторів та назв. У цих умовах структура розділу літературознавства і художньої літератури не повторює структуру систематичного каталога. Подібна узгодженість Структури каталога і розстановки фонду розширює пошукові можливості читача, скорочує час пошуку ним необхідної книги.

Доцільно також зближувати книги і періодичні видання однієї галузі. Суспільно-політичні журнали наблизити до відділу суспільно-політичної літератури. Спеціальні журнали можна розставити безпосередньо у відповідних книжкових розділах (наприклад, (науково технічні наблизити до техніки тощо). Газети і журнали (розташовують в алфавітно-хронологічно-нумераційному порядку, тобто в алфавіті назв, а в їх межах -- за роками і номерами виходу у світ. На полицях відкритого доступу розміщують газети і журнали за поточний і минулий роки.

За умов зростання національної самосвідомості народу, відродження його інтересу до книг про рідний край, поширення зв'язків із закордонням підвищується попит читачів масових бібліотек на видання країнознавчої (про країни), народознавчої (про Україну, український народ) і краєзнавчої тематики. Традиційно ці видання розосереджуються в різних галузевих підрозділах фонду, що значно утруднює їх пошук як читачами, так і бібліотечними працівниками. Читач змушений або довго перебирати картки у каталозі, або скільки ж часу знайомитися із фондом. Тому ЦБС, прагнучи найповніше задовольнити попит читачів на країнознавчу, народознавчу і краєзнавчу літературу, створюють у відкритому фонді відповідні розділи. Тут виставляють переважно видання комплексного характеру, повністю присвячені певній країні, республіці, області, місту, району, селу. Вміщують не тільки книги і періодичні видання, а й альбоми, карти, кінофільми, літописи підприємств і установ, матеріали про життя і діяльність видатних земляків.

Розміщують документи країнознавчого, народознавчого і краєзнавчого змісту на окремих територіально наближених стелажах. Це підвищує можливості читачів у виборі необхідних документів, адже кожний з них може переглянути видання, не відходячи від полиць в одному місці, розширюється кругозір читачів, їхні знання про український народ, рідний край.

Систематично-алфавітна розстановка фонду при відкритому доступі здебільшого поєднується з тематичною за допомогою тематичних стелажів чи полиць, організації системи виставок, що пропагують видання певної тематики, твори окремих авторів, книги до знаменних дат, нові надходження тощо. За умов відкритого доступу зв'язок між спорідненими розділами фонду здійснюють за допомогою системи посилань і відсилань. Відповідно оформляють поличкові роздільники та написи на стелажах. Читача знайомлять із порядком розташування розділів за допомогою спеціальних покажчиків, плакатів-звернень, які розміщують на початку кожного відділу на торцевій частині стелажа. На абонементі або в читальному залі вивішують схему розміщення фонду. Всі написи на схемі, на стелажах і на внутрішньополичкових роздільниках кожного відділу фонду роблять певного кольору. Оформляючи розділ художньої літератури та видань із мистецтва, широко застосовують роздільники або закладки, на яких, крім прізвища та ініціалів письменника, художника, композитора, вміщують його портрет, коротку біографічну довідку, перелік найважливіших творів тощо. Творчий підхід до розстановки фонду за умов відкритого доступу може суттєво впливати на ефективність його використання.

Однією з основних вимог до організації відкритого доступу є правильне просторове розміщення та розстановка стелажів. їх розставляють так, щоб бібліотекар бачив проходи між ними. Стелажі ставлять перпендикулярно до кафедри видачі або по діагоналі від неї. Відстань між стелажами має бути не менш одного метра, а від стіни -- 80--85 см. Кількість полиць на кожному стелажі рекомендується мати не більше 6. На одному погонному метрі стелажа доцільно ставити 30--40 книг, тобто стандартний стелаж при відкритому доступі вміщує 500 пр.

За умов відкритого доступу для розміщення 1000 книг і жур налів потрібна площа від 4,5 до 5 м2, 10 підшивок газет -- віл 1,4 до 2,6 м2, 1000 видань описів винаходів і патентів -- 0,05 м\ 1000 стандартів -- 2,1 м2, 1000 дисків грамплатівок -- 2 м2, 100<і касет магнітних фонограм -- 3,47 м2 тощо. Отже, необхідна площа приміщення удвічі більша, ніж при закритому фонді.

При використанні відкритого доступу до фондів сторонніх осіб у його закриту частину не допускають. Фондом, виділеним для відкритого доступу, читачі користуються тільки в часи видачі і у присутності бібліотекаря. Забезпечується належний контролі, за винесенням виданих документів читачам, тобто умови збереження фонду. Бібліотекар постійно наводить порядок у фонді.

Перевагою відкритого доступу є те, що читачі мають змогу ознайомитись із фондом безпосередньо на полицях. За цієї системи обслуговування значно зростають показники використання фонду та повноти задоволення читацьких потреб.

Бібліотеки, що не мають приміщення для організації відкритого доступу до всього фонду, відкривають деякі відділи, найбільш цікаві для основного контингенту читачів даної бібліотеки і влаштовують розгорнуті виставки на ту чи іншу тему.

Размещено на Allbest.ru