Свiтове значення античної культури

Разом з тим християнське світовідчуття виявилося значно ближчим до поглядів античних філософів, ніж античних митців. Це й не дивно, оскільки саме деякі пізньоантичні філософи стали першими високоосвідченими ідеологами нової християнської культури, яку вони намагалися адаптувати до умов сучасного їм життя. Це так звані апологети (тобто захисники, автори творів на захист християнства) і учителі церкви ІІ - ІІІ ст. Будучи яскравими мислителями і письменниками драматичної доби загибелі античного світу, ці діячі закладали фундамент для нової культури, яка на їх думку була б позбавлена вад попереднього часу.

Багато в чому завдяки їх зусиллям християнство взяло гору в запеклій ідеологічній боротьбі, що визначала характер культурного розвитку пізньоантичного світу.

Ідейним суперникам християн (різні форми гностицизму, неоплатонізм, інші філософські напрямки також намагалися спиратись на релігійну містику) бракувало правдоподібної конкретності, безпосередності релігійного переживання і доступності широким верствам, тоді як християнським мислителям вдалося пристосувати до своєї доктрини найпродуктивніші ідеї опонентів. Запеклість боротьби вплинула на жорстокість організаційної структури християнських об'єднань, які мали витрачати значні сили на подолання ідейних хитань і розколів.

Тим часом культурні традиції й соціально-економічне підгрунтя існування імперії все більше й більше розхитувалися. З часом кількість рабів і віддача від їх праці ставали все меншими. Спроба економічно опертися на податкову експлуатацію бідних землекористувачів колонів бажаних наслідків не дала. З середини ІІІ ст. почався вже необоротний, попри титанічні спроби його уникнути, розпад суспільного організму Римської імперії, яка усе частіше терпіла поразки від численних «варварських» народів. Північні сусіди римлян і кочові союзи Євразії хвиля за хвилею затоплювали неозорі обшири імперії. Вже на межі ІІІ й ІV ст. в імперії було два імператори і два кесарі, які ледь встигали реагувати на випадки зовнішньої агресії та внутрішні заворушення. Зміни в державній ідеології та світогляді, відмова від багатьох колишніх пільг і розкошів переможницького життя, в тому числі й від культу обожнення імператорів, і прийняття християнства поруч із спробами християнізації варварських племен давали тільки короткочасовий ефект. У 395 р. стався розподіл Римської імперії на Західну та Східну. У V ст. Рим був двічі захоплений і зруйнований вестготами та вандалами. Внутрішню ситуацію в розгромленому вандалами Римі яскраво характеризує наступне засідання Сенату, на якому залишки римських патриціїв сперечалися не про те, як відбудувати місто, а про те, як провести циркову виставу. У 476 р. Західна Римська імперія перестала існувати, а інсігнії (символічні ознаки влади) римських імператорів один з вождів варварського світу Одоакр відправив до Константинополя. Так відійшла у небуття стара імперія, а разом з нею стала надбанням історії антична культура, хоча у Східній частині імперії залишки елліністичної античності й політичних традицій Риму жили протягом усього періоду існування Візантії.

При цьому роль античної спадщини у розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Після кардинального повороту від значної частини античних цінностей за доби Середньовіччя ця культура вже в переосмисленому вигляді оживає у творах митців Відродження, які вбачали у зверненні до античності шлях відновлення духовної свободи, утвердження науки, творчості, пошуків в усіх сферах життя. Європейські наука, література та мистецтво Нового і Новітнього часу також звертаються до греко-римської культури, сприймають її як невід'ємну частину свого становлення і розвитку.

Размещено на Allbest.ru