Національний одяг Західного Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний одяг Західного Закарпаття

Як відомо, Карпатський етнос являє собою досить неоднорідну спільноту. Про це свідчать, зокрема, його мовні особливості, антропологічний тип закарпатців, територія розселення, звичаї, у тому числі і побутові, міфологія, способи господарювання тощо. Проте дослідники стверджують існування Закарпатського етносу як цілісної, поєднаної багатьма архетиповими, культурними, релігійними та іншими рисами спільноти. Цьому сприяли ландшафтно-географічні умови постання, розвитку та існування.

Надбання спільнот закарпатського регіону має неабияке значення в розвитку мистецтва, воно є важливим з точки зору збагачення загальної культури, мовної палітри, звичаїв, способів господарювання та інших рис. В історичних умовах перебування відповідних закарпатських територій у складі інших держав або у контактних стосунках з іншими етносами, саме через ці субетнічні групи відбувається своєрідне запозичення, а тим самим і збагачення мови, мистецтва, культури.

В означеному контексті можна вести розмову про геокультурне різноманіття закарпатського етносу. Це фіксуємо, насамперед, на його прикордонних територіях, яким притаманні ті чи інші еколого-географічні особливості, що сприяли своєрідній напівізоляції частини закарпатського етносу.

На нормативно-освітньому рівні склалася враження, що в структурі українського етносу існує невелика кількість субетнічних груп. Традиційно до них відносять гуцулів, бойків та лемків. Карпатські гори та ближні місцини є умовою для певної просторової ізоляції тих чи інших частин населення і, таким чином, збереженню і творенню їхньої локальної самобутності.

Серед русинів нерідко розрізняють дві локальні територіальні групи, залежно від того, в яких географічних умовах мешкають і живуть їхні представники. Мова йде про долинян і верховинців. Долиняни - це жителі, насамперед, Притиської рівнини, тобто Закарпатської низовини із деякими лакунами у передгір'ї. Саме їх і вважають типовими представниками русинського субетносу. Натомість, всі жителі гір для волинян або долішніх - верховинці. Тому тут часто-густо змішують і власне русинів, і гуцулів, лемків, тобто різних представників українського етносу в його субетнічному розмаїтті.

Не можна не згадати таку своєрідну закарпатську етнокультурну групу, як мадярони, тобто тих українців-русинів, які обрали відверту мадярську орієнтацію, відмовилися від власної мови, культури, релігії і з завзяттям, брали участь у мадяризації українського населення. Такі явища, на жаль, з історії українства нам добре знайомі, тобто мадярони є своєрідним закарпатським аналогом українського малоросійства в цілому. Звичайно, групу мадяронів не можна розглядати як український субетнос, але ігнорувати їхнє існування також не можна, оскільки, навіть попри соціокультурну відчуженість від українства, мадярони як носії певних рис у підсвідомості й побуті не могли не зберегти архетипові спадкові українські риси.

Традиційно-побутова культура українців Міжгірщини Закарпаття хоч і виявляє багато спільних рис з бойками, все ж до цього часу усвідомлюється місцевим населенням окремо від бойків і закріплюється ним у самоназві «русинів-верховинців», яка і винесена нами у назву їхнього весільного вбрання.

Весільна дівоча сорочка русинів-верховинців Міжгірщини на відміну від загальнопоширеної на Україні додільної складалась з двох частин: верхньої короткої полотняної сорочки «опліччя» та нижньої білої полотняної спідниці, т. зв. «біленника», «білинника». Своєрідним був крій кожної з частин. Опліччя - безуставкова з суцільними рукавами і з розрізом пазухи, не попереду, як це загальноприйнято на Україні, а збоку. Перед сорочки мав дрібне узорне збирання на грудях, в результаті чого утворювалась геометрично-декоративна верхня частина біля шиї - «обшивка». Рукава по низу «на зап'яснику» так само призбирували і декорували обшивкою, а викінчували зубчиками «фодрами». Фартух («запинка») так само, як і білинник, збирали у дрібні складочки («рисували»), обшивали по контуру «плетінкою» - мереживом. Поверх сорочки вдягали коротеньку з сукна розпашну безрукавку «камізолю» із застібкою на середині грудей. На передні поли камізолі нашивали по дві накладні кольорові кишеньки «жебички». Ритуальним елементом весільного вбрання верховинців була «гуня» - плетений з довговорсої вовни прямоспинний верхній одяг з рукавами («гуня пелехата», «гуня коцьовата»). Розплетене волосся молодої покривали білим платом «фустою», «білилом», «ручником», тканим з тонкого від біленого полотна. Поверх нього покладали весільний барвінковий вінок («вінець»), доповнений кетягами вівса, штучними квітами («косицями») та пір'ям.

Весільна сорочка молодого, що дарувала її молода, була пишно вишита на відкладному комірі, грудях, манжетах. Молода на ліву руку молодого пов'язувала червону вовняну або шовкову стрічку («пантлик»), щоб знешкодити небажані для жонатого чоловіка можливі дівочі приворотні чари. Чоловічі з білого доморобного сукна штани були вузькокроєні. Ритуальний весільний одяг молодого - пелехата гуня та весільний барвінковий вінок - три плетених «вінці», вдягнуті на фетровий капелюх.

Весільне вбрання закарпатських гуцулів складається в основному з елементів, які характерні для одягу всіх локальних груп гуцулів (прикарпатських, буковинських, закарпатських), і лише в характері декоративних оздоб, кольоровій гамі та специфіці головних уборів виявляється його своєрідність, яка дозволяє розглядати цей комплекс як зонально закарпатський варіант гуцульського весільного строю.

Поверх весільної сорочки молода вдягала святкові запаски. В колориті запасок переважали насичені тони вишневого, брунатного, чорно-зеленого кольорів. На лінії талії запаски утримували плетені волічкові шнури «байори», «баюри», «плетінки». На плечі молода вдягала хутряну прямоспинну безрукавку - «кожушок», «кожусик», «кептар». Поверх кожусика вдягали сукняний прямоспинного крою т. зв. «сердак», прикрашений вишивкою, плетеними шнурками з жовтої та червоної вовни. На шиї багато рядів скляних бус «лискавок», венеціанські писані «пацьорки», хрестики, одно-, дво- та трирядні «згарди» з мосяжних вирізьблених бляшок, «хрящиків» та срібних монет. Попід шию поверх цих прикрас вдягнуто плетену з різноколірних бісеринок - пацьорок - стьожку, т. зв. «очка», «гердан», «силянку». Особливою ритуальною значимістю наділявся головний убір молодої. На ногах - шкіряні постоли.

Вбрання молодого складається з гуцульської вишитої на комірі, грудях («пазусі») та рукавах шитої тунікоподібної білої полотняної сорочки, випущеної поверх вузьких штанів з доморобного битого сукна темно-вишневого кольору. Вони заправлені в білі плетені з білої вовни та вишиті вгорі шкарпетки - «капчурі». Кептар та сердак такі ж, як і у молодої. Весільний головний убір - «джумері» - своєрідно скроєний з темних смушків, на кінцях оздоблений хвостиками та прикрашений по центру віночком і трьома «сороківцями», як і у молодої.

національний одяг західне закарпаття

ДОДАТКИ

Размещено на Allbest.ru