Українська скульптура кінця XVIII–першої половини XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

На тему: Українська скульптура кінця XVIII - першої половини XIX ст.

 ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Українська скульптура кінця XVIII - першої половини XIX ст.

Розділ 2. Найвидатніші пам'ятні скульптури України

Висновки

Бібліографічний список

 Вступ

У 1654 році на Переяславський раді було проголошено приєднання українських земель до Російської держави. Внаслідок цього і наступних актів (Андрусівське перемир'я 1667р., "вічний мир"1687р.) до складу Росії увійшли Лівобережна Україна, Київ з прилеглою територією, Запоріжжя, Чернігово - Сіверщина.

Після зазначених договорів Україна отримала політичну автономію в складі Росії. Однак царський уряд зразу ж почав поступово її обмежувати; до 80 - х років XVIII ст. останні залишки автономії були ліквідовані: у 1775 році козацтво, як клас, було ліквідоване. На Україну поширюється загальноімперські порядки, адміністративні закони і соціально - економічні умови, включаючи кріпосництво, її територія була поділена на губернії, або намісництва, з адміністративними і територіальними закладами.

У другій половині 18 ст. відбувається значне піднесення товарно - грошових відносин, поглиблюється соціальне розшарування населення, зростає виробництво із застосуванням найманої праці, розвиваються міста.

Перемога над Туреччиною у війнах 1768 - 1774 та 1787 - 1791 рр. забезпечила Російській імперії володіння Північним Причорномор'ям.

Інакше відбувалися процеси етнічної консолідації в західних областях України (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття). Галичина після першого поділу Польщі була загарбана Австрією. Через деякий час Австрія захопила й Буковину. Закарпаття залишилося під владою угорських феодалів. Таким чином, у кінці 18 на початку 19 ст. основна маса населення західноукраїнських земель перебувала під подвійним гнобленням - австрійської монархії та польських, угорських, українських поміщиків та буржуазії.

Після возз'єднання Лівобережної і Правобережної України внаслідок другого і третього поділів Польщі та звільнення Північного Причорномор'я були створені умови, які забезпечили єдність економічного розвитку на значній території сучасної України, що сприяло прискоренню процесів етнокультурної консолідації українського народу. Водночас Україна дедалі більше залучалася до єдиного загальноросійського ринку. Зміцненню міжнаціональних зв'язків сприяла також зростаюча соціальна і територіальна рухливість населення. У 19 столітті на Україну поширюються загальноросійські рухи та тенденції в розвитку: піднесення часів війни 1812 року, декабристський рух та повстання 1825 року, загальноросійська криза феодально - кріпосницьких відносин та скасування у 1861 році кріпацтва. Після цього відбулася черга реформ Олександра ІІ: реформа освіти, адміністративна реформа тощо. Набувають поширення різні рухи: народництво (зокрема з цим рухом пов'язана Чигиринська змова 1881р.), москвофілів, космополітів та інші.

На фоні цього відбувається промислове зростання на Україні, збільшується капіталовкладення іноземців в економіку - бельгійці, німці тощо. Розвиваються нові галузі виробництва. Економічному піднесенню зокрема сприяло скасування кріпосного права - набувають поширення капіталістичні відносини. Так, до Першої світової війни Російська імперія входила до шести найбільш розвинених капіталістичних країн світу.

На Україну поширюються загальноросійські русифікаторські напрямки (Валуєвський циркуляр та Емський указ).

На Західній Україні важливою подією була революція 1848 - 1849рр. ("весна народів"), яка дала поштовх для розвитку культури, національному самовизначенню українців. У 1861 році відповідно до нової австрійської Конституції Галичина була автономною з власним сеймом. Відбувається створення товариств, які вели просвітницьку діяльність. На Західній Україні першою виникає Русько-Українська радикальна партія ( 1898р., засновник І. Франко). Але незважаючи на складні умови періоду кінця 18 - 19 століття, українська національна культура активно розвивається, набуває самобутніх рис. Розвитку набуває і скульптура.

Розділ 1. Українська скульптура кінця XVIII - першої половини XIX ст.

З другої половини XVIII ст. вся українська культура почала поступово занепадати. Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі за мету повністю нівелювати й український народ, влити його у великоруську націю. Тому дедалі жорстокіше переслідувалася українська культура, заборони на все українське були фронтальними. Багата, соковита, пісенна українська мова оголошувалась "малороссийским наречием". З 1721 р. набуло чинності царське розпорядження про заборону друкованого слова в Україні. У знаряддя русифікації українського народу була перетворена і церква, що століттями виступала центром і рушієм освіти в Україні. Пізніше, у зв'язку й закріпаченням селян і колоніально-русифікаторською політикою царизму, майже нанівець було зведено початкову освіту.

Складним був також розвиток української скульптури кінця XVIII ст. -- першої половини XIX ст., яка перебувала цілком під впливом класицизму і була підпорядкована завданням містового будівництва і декоративного оздоблення споруд. У першій чверті XIX ст. ампір почав характеризуватися зменшенням декораційної скульптури (рококо).

Рококо - реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 ст. дійшов (з Франції і Австрії) на Україну -- до Києва, Львова. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі на противагу чуттєвості бароко чи рації класицизму. Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами. Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі.

Центром розвитку скульптури рококо був Львів. У добу раннього рококо тут працювали переважно майстри німецького походження. З 1740 pp. працювали майстри-французи. А вже з 1760 pp., працювали переважно місцеві майстри: С. Стражевський, М. Філевич, М. Полейовський, Й. Оброцький та ін.

На зміну цьому стилеві приходить започаткований у Відні так званий бідомаєр (бідермаєр), що переважав у другій чверті XIX ст.

Бідермаєр вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом. Вважається, що бідермаєр, як стиль у мистецтві, сформувався у країнах Німецького союзу та в Австрійській імперії як антитеза ідеям французької революції та ампіру наполеонівських часів. На теренах України був поширений у Буковині та Галичині, які входили до складу Австрійської імперії.

Скульптура в Україні цих періодів не могла розвиватися самобутньо, тому процес розвитку української скульптури слід простежувати на працях українських майстрів столиці імперії. Першим з них був Михайло Козловський(1153--1802), який творив у стилі рококо і залишив після себе ряд статуеток і класичний пам'ятник О. Суворову в Петербурзі. Найвидатнішим скульптором Російської імперії того часу був Іван Мартос (1754--1835), який народився на Чернігівщині. Він став професором, а потім ректором Петербурзької академії мистецтв. За півсторічний період своєї творчості залишив багато скульптурних праць у бронзі, мармурі та велику кількість надгробників. Під впливом І. Мартоса творив скульптор українського роду Кость Климченко (1816-- 1841), що майже все своє життя провів у Римі.

У І853 р. в Києві на мальовничому березі Дніпра споруджено пам'ятник князю Володимиру Великому. Виконав його російський скульптор німецького походження П. К. Клодт за проектом скульптора В. І. Демут-Малиновського та архітектора К. Тона.

Скульптура, була також елементом монументально-декоративних композицій іконостасів і декору в архітектурі. Найвідоміший майстер цієї доби -- Пінзель, скульптурними роботами якого прикрашені собор Юра у Львові, ратуша в Бучачі. У кінній статуї Георгія-Змієборця на соборі все пройняте стрімким рухом -- і кінь, що скаче з розвіяною по вітру гривою, і плащ вершника, і фантастичний змій, що кільцями звивається під ратицями коня. Ратуша в Бучачі демонструє інтерес майстра до античної символіки -- прекрасні і монументальні Геракл, Нептун та інші персонажі давньогрецького фольклору. Задумана як апофеоз роду великих феодалів Потоцьких, скульптура ратуші славить людський героїзм, протистояння злу.

У найбільш поширених в тематично-жанровій скульптурі малих формах і жанрі портрета помітних успіхів досягли Л.В. Позен ("Кобзар", "Переселенці", "Жебрак", "Оранка в Малоросії", "Запорожець у розвідці"), П.П. Забіла (бюст М.В. Гоголя, мармуровий портрет Т.Г. Шевченка), Б.В. Едуарс ("Катерина", "Життя невеселе", скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. На західноукраїнських землях працювали скульптори Т. Баронч, К. Островський, О. Северин, С. Яжимовський, С. Левандовський, Т. Рігер та ін.

скульптура український мистецтво культура

Розділ 2. Найвидатніші пам'ятні скульптури України

Шедевром монументальної скульптури став пам'ятник Б.Хмельницькому в Києві (автор - російський скульптор М. Мікешин) (Додаток А).

Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Києві -- пам'ятник видатному українському історичному та політичному діячу, гетьману Богдану Хмельницькому. Урочисто відкритий 11 липня 1888 року на Софійській площі у Києві в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі. Є одним із символів Києва, пам'яткою мистецтва 19 століття.

Ідея створення пам'ятника виникла серед громадськості з ініціативи історика, професора Київського університету Миколи Костомарова у 1840-х роках.

Перший проект пам'ятника, створений скульптором Михайлом Микешиним, був відверто шовіністичний -- кінь Богдана Хмельницького скидав польського шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якою малорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п'єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську раду та сцену в'їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким у Київ.

За браком коштів комітет вирішив скоротити бюджет проекту, залишивши тільки центральну фігуру гетьмана. У 1877 році була готова гіпсова модель, а у 1879 році на петербурзькому заводі Берда було відлито статую (проект Микешина у металі реалізували П. Веліонський та А. Обер).

Композиція пам'ятника вражає динамізмом. У зображенні моменту різкої зупинки вершником розпашілого коня закладено символ: мужній полководець наче перериває стрімкий рух, щоб указати народові, який зібрався на площі, на північний схід (саме на Софійському майдані, 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана Хмельницького та козацькі полки після перемоги під Пилявцями). У владному приборканні коня, рішуче піднесеній правій руці з булавою, зверненому до народу обличчі відчувається незламна воля сильної особистості.

Відмінно пристосована до кругового огляду скульптура відзначається різноманітністю і красою контурів, ретельним опрацюванням численних деталей, які добре проглядаються завдяки невисокому постаментові, що за своєю формою нагадує степовий курган. Надзвичайно виразними є силует коня, вигин його ніг і голови, що подалася назад. Складки одягу вершника трактовані експресивно, що посилює складну світлотіньову градацію усієї композиції. Моделюючи обличчя вершника, автор широко використав іконографію Богдана Хмельницького, наділивши його портретними рисами та передавши характер рішучої вольової людини.

Пам'ятник Володимиру Великому -- найстаріший скульптурний пам'ятник Києва, споруджений у 1853 році. Один із символів міста. Розташований на нижній терасі Володимирської гірки. Архітектурна домінанта Дніпрових круч правобережної частини Києва (Додаток Б).

У 1843 році ректор Імператорської академії, відомий російський скульптор українського походження Василь Демут-Малиновський подав на "высочайшее рассмотрение" перший "Проект на сооружение в городе Киеве на высшей крутости угла Александровской горы, над самым тем местом, где совершилось крещение русского народа -- памятника Св. Равноапостольному Князю Владимиру".

Імператор Микола I був "за". Проте перспектива будівництва пам'ятника викликала різкий спротив київського митрополита Філарета. Зрештою компроміс знайшовся -- у формі затвердження в липні 1853 року лобійованого митрополитом проекту будівництва Володимирського собору. Тож 28 вересня (10 жовтня) 1853 року пам'ятник було урочисто відкрито.

Бронзова 4,4-метрова статуя Хрестителя Русі, зображеного у плащі-корзні з великим хрестом у правій руці та великокнязівською шапкою у лівій, височить на 16-метровому постаменті, що має обриси восьмигранної каплиці у псевдовізантійському стилі на квадратному стилобаті. Цегляні постамент і стилобат облицьовано чавунними плитами. Загальна висота пам'ятника -- 20,4 м.

Скульптурне оформлення постаменту виконав Василь Демут-Малиновський у 1843 році. Після його смерті у 1846-му роботу продовжив видатний російський скульптор барон Клодт. Він створив статую Святого. Архітектор пам'ятника -- зодчий московського храму Христа Спасителя Костянтин Тон.

Скульптурні деталі постаменту відлито на Дугненському заводі біля Калуги, статую -- у Санкт-Петербурзі, особисто Петром Клодтом у його майстерні. З Санкт-Петербурга до Москви статую доправили потягом. У Києві на той час залізниці ще не було, тому далі деталі пам'ятника везли кіньми.

 ВИСНОВКИ

З другої половини XVIII ст. вся українська культура почала поступово занепадати у тому числі і скульптура України, яка перебувала цілком під впливом класицизму і була підпорядкована завданням містового будівництва і декоративного оздоблення споруд. У першій чверті XIX ст. ампір почав характеризуватися зменшенням декораційної скульптури (рококо).

На зміну цьому стилеві приходить започаткований у Відні так званий бідомаєр (бідермаєр), що переважав у другій чверті XIX ст.

Скульптура в Україні цих періодів не могла розвиватися самобутньо, тому процес розвитку української скульптури слід простежувати на працях українських майстрів столиці імперії.

Скульптура була елементом монументально-декоративних композицій іконостасів і декору в архітектурі.

Шедевром монументальної скульптури став пам'ятник Б.Хмельницькому в Києві (автор - російський скульптор М. Мікешин).

Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Києві -- пам'ятник видатному українському історичному та політичному діячу, гетьману Богдану Хмельницькому. Відкритий 11 липня 1888 року на Софійській площі у Києві в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі. Є одним із символів Києва, пам'яткою мистецтва 19 століття.

Пам'ятник Володимиру Великому -- найстаріший скульптурний пам'ятник Києва. Один із символів міста. Розташований на нижній терасі Володимирської гірки. Архітектурна домінанта Дніпрових круч правобережної частини Києва.

28 вересня (10 жовтня) 1853 року урочисте відкриття пам'ятника.

Скульптор - Петро Клодт.

 БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Бойко О.Д., Історія України: Посібник, В.: Академія, 2002

2. Греченко В., Чорний І, Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. -- К., 2000

3. Закович М.М., Зязюн І.A., Семашко ОМ. Українська та зарубіжна культура. -- К., 2001

4. Закович М. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник - К., 2000

5. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С., Історія України: Навч. посіб. -- 2-ге вид. - 2000

6. Наулко В.І., Артюх Л.Ф., Горленко В.Ф. Культура та побут населення України: Навч.посібник - 2 - ге вид., доп. та перероб. - К.:Либідь, 2003

7. Полонська, Василенко. Історія України: у 2 т. Від середини XVIII століття до 1923 року. 3 - тє вид. - К.:Либідь, 2000

8. Попович М. Нариси історії культури України. -- К., 2001

9. Світлична В.В. Історія України. - К.; Л., 2003

10. Тюрменко І.І., Горбула О.Д. Культурологія. Теорія та історія культури. -- К., 2004

Размещено на Allbest.ru