Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Культура, освіта і спорт суверенної України

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років культура вперше за більш аніж 70 років позбулася ідеологічного підпорядкування комуністичній партії. Це створювало умови для національного відродження у сфері культури.

Але економічна криза 90-х років, зменшення можливостей державної підтримки культури поставили її в принизливу залежність від приватного комерційного фінансування. Ситуація, що склалася в культурному і духовному житті суспільства, є тривожною. Вона вимагає невідкладних заходів по створенню належних умов для подальшого розвитку культури України. Перш за все, мова йде про створення необхідної матеріальної бази, без якої унеможливлюється культурний поступ суспільства. Попри всі економічні негаразди, політичну боротьбу в українській культурі 80 - 90-х років спостерігаються певні позитивні зміни.

Проголошення незалежності перетворило культурну політику на одну з важливих сфер діяльності держави, і вже у 1992 р. Верховною Радою України було схвалено “Основи законодавства про культуру”. Культура розглядається як один із головних чинників національного відродження, подолання соціально-економічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців та національних меншин, що населяють територію держави.

В Україні, з багатонаціональним населенням, широким спектром мовних та регіональних культурних відмінностей, релігійною неоднорідністю почато впровадження принципів плюралізму. Культура звільнилася від диктату комунвстичної ідеології, збільшилася різноманітність творчості, духовного життя суспвльства, визнання новаторських форм в мистецтві - авангардизму.

Разом з тим, за умов тотального зросійщення, яке здійснювалося у попередні роки, важливою була потреба відродження ідеї української державності, підтримки державної мови, духовних надбань народу. Як вже згадувалося вище, фінансова залежність культури призвела до того, щопоряд з відродженням духовних цінностей українського народу, набуває небаченого поширення так звана “масова культура”. Вона часто-густо несе з собою культ насильства, жорстокості, вседозволеності.

Здобуття незалежності не могло не позначитися на науковій галузі. Вперше за тривалий час вчені отримали можливість без огляду на партійно-державні інстанції займатись своєю улюбленою справою. Розширились можливості публікаціі та впровадження результатов наукових розробок. З іншого боку, розрив існуючих наукових звязків у рамках колишного СРСР ускладнив роботу багатьох колективів.

Негативний вплив на розвиток науки справила загальна економична криза. Обсяги державних витрат щороку зменшуються, а постійна затримка виплати заробітної плати, незважаючи на її періодичне збільшення стала для вчених звичайним явищем. Жорсткі умови, в яких опинилося багато галузей господарства, призвели до скорочення кількості відомих науково - дослідних установ.

В результаті за 90-ті роки вдвічі зменшився обсяг наукомістскості українського виробництва, а темпи скорочення державних витрат на науку вдвічі перевищила загальні показники падіння обсягів виробництва в державі. Майже вдвічі зменшилось число науковців.

Проте за цих складних умов українська наука все ж розвивалась. Найбільшого прогреск досягнуто у сфері гуманітарних наук, які свого часу особливо контролювались тоталітарною системою.

У кінці 80-х - на початку 90 років було створено чи відроджено ряд нових наукових закладів, що сприяє вивченню нових тем, пошуку та введенню до наукового оббігу документів та матеріалів українських та зарубіжних сховищ. Це Інститут міжнаціональних відносин і політлолгіі, Інститут українськоі археографії ім.М. Грушевського та інші.

Плідно працюють українські вчені в галузях точних та природничих наук - матеріалознавстві, електрозварюванні, новітніх космічних технологіях.

Провідним центром наукових досліджень залишилась Національна академія наук. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки внесли академіки НАН України Ю. Митропольский (математична фізика), Ю. Гузь (механіка), П. Костюк (фізіологія), В. Грищенко (кріобіологія), Ю. Глеба (клітинна ітженерія), В. Тарацій (правознавство), І. Дзюба (літературознавство), П. Тронько, В. Смолій (історія), І. Курас (політологія), В. Шинкарук (філософія).

Українська література. Демократичні перетворення в українському суспільстві 90-х років зняли ідеологічні обмеження та відкрили простір для письменницької творчості різних жанрів.

Найперше слід відзначити роман у віршах Ліни Костенко “Берестечко”, який був написаний раніше, однак побачив світ за часів незалежності. Українська література збагатилася унікальним твором.

Молодий прозаїк Євген Пашковський у романі “Щоденний жезл” подає гостре, зле, несамовито гаряче слово за українське поганьблене безсиле слово, за духовно ослаблену науію, за жорстоко перервані комуністичним режимом традиції, за зруйновану християнську віру і мораль.

Роман - легенда “Рев оленів нарозвиднів" Романа Іваничука належить до реліктового жанру великої епічної прози. Роман присвячений подіям Другої світової війни в Західній Україні.

До здобутків української прози треба віднести повість А. Дімарова “Молитва до Марії”. Вона є рідкісним, а тому особливо цінним взірцем того, як під пером майчтра без жодних, як здається читачу, зусиль може оживати християнський міф. Письменник не цитує Біблію, він пише картини українського життя, долю української жінки.

Валерій Шевчук у своїй повісті “Сонце в тумані” творить цілком новий в українській літературі тип історичної повісті, яка поєднує глибоку філософію, інтелектуальний детектив та психологізм.

До здобутків української літератури останніх років належать твори М. Вінграновського “Северін Наливайко”, П. Загребельного “Тисячолітній Миколай”, “Ангельська плоть" та Ю. Мушкетика “Страх підстарости Чаплинського”.

Водночас фінансова скрута призвела до скорочення накладів, а то і припинення випуску окремих літературно-художніх видань, засилля на вітчизняному ринку російськомовних комерційних видань.

Здобутки мистецтва України. В умовах національного відродження зростає роль художньої творчості. В мистецькому процесі дедалі активніше утверджується плюралізм,що передбачає відмову від притаманного тоталітарній системі соцреалістичного відтворення життя.

Помітним явищем в культурному житті стало проведення культурних заходів загальноукраїнського масштабу. Серед них Всеукраїнське Шевченківське свято В сімї вольній, новій, фестивалі естрадної пісні, міжнародні конкурси ім.М. Лисенка, артистів балету ім.С. Лифара, піаністів ім.В. Горовця та ін.

Незважаючи на економічну скруту, справжнє піднесення переживає театральне мистецтво. Зняття цкнзурних обмежень, підтримка національної культури сприяють постановці нових вистав, які переглядає до 20 млн. глядачів. В цей час активно творять відомі українські режисери - С. Демченко, Р. Віктюк, І. Борис, Б. Жолдак.

Кіномистецтво України, що має сталі традицвї, в 90-ті роки значно скоротило обсяги випуску кінопродукції. Це було пов'язано як з відсутністю його незалежного бюджетного фінансування, так і з засиллям зарубіжного американського кінематографу.

Зменшення кількісних показників українського кіно не позначилося на його якості. Високим залишився рівень вітчизняної кінодокументалістики. ”Голод-33" (реж.В. Шматолоха), “Хроніка повстання у Варшавському гнто” (реж.Й. Дулевська) та інші стрічкі отримали найвищі оцінки на міжнарадних фестивалях. Це стосується і художніх стрічок “Ізгой” (реж.В. Савельев),”Пастка" (за мотивами творів І. Франка), серіалів “Роксолана” та “Чорна рада”.

культура суверенна україна

Кращі традиції продовжили представники українського оперного і балетного мистецтва. Серед них А. Слов`яненко, В. Степова, В. Писарєв, Л. Забіляста, В. Лук`янець та ін.

З`явилась низка видатних творыв музичного мистецтва. Серед них композиції Л. Дичко, Є. Станковича, О. Білаша. Зросла мережа виставок, музеїв, під охороною держави перебуває понад 120 тис. пам`яток історії і культури.

Швидкі темпи науково-технічної революції, інформатизація суспільства підняли на якісно новий рівень роль і значення телебачення і радіомовлення.

Протягом тривалого часу існування СРСР пріоритетними були московські програми. Республіканські студії були на “других ролях”, виконуючи переважно інформаційно пропагандистські функції. Значно відставав і рівень їхнього матеріального забезпечення. З перших років незалежності держава відмовилася від існуючої раніше монополії на єфірний простір. Поряд з державними виникає багато не державних телевізійних та радіокомпаній, між якими точиться конкурентна боротьба за ефірний час і слухача. На 2000 р. Їх було вже близько 1000. Водночас позитивних змін зазнає днржавне телебачення і радіо.

Із здобуттям незалежності спростилась процедура реєстрації періодичних видань - газет і журналів, була ліквідована жорстка цензура. Це значно розширило тематику статей, з`явилося багато нових видань.

Освіта. 4 червня 1991р., - було прийнято, одним з перших, Закон України “Про освіту”. Ним закріплювалися основні напрямки її розвитку, система функціонування та управління, права та обов`язки учасників навчального процесу.

На основі даного документу в листопалі1993 р. Кабінетом Міністрів України була затверджена програма “Освіта (Україна XXI століття)". Вона передбачала істотну раконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання дітей і завершуючи підвищенням кваліфікацвї дипломних спеціалістів. Йшлося про формування високого інтелектуального потенуіалу народу як найціннішого його надбання. Принциповоюпозицією концепції стало визнання необхідності демократизації всіх ланок середньої та вищої школи.

Важливу роль у формуванні правових засод діяльності школи відіграв прийнятий 13 травня 1999 р. Закон України “Про загальну середню освіту”. Її головне завдання полягає у вільному розвитку особистості, формуванні цінностей правового, демократичного суспільства.

Процес формування освітньої системи України проходив у складних умовах політичної, соціально-економічної та духовної трансформації суспільства, великої фінансової скрути. Саме з цих причин, а також через зменшення народжуваності, з 24,5 до 17,6 тис. скоротилась мережа дитячих дошкільних закладів, а число дітей, що їх відвідували, зменшилось менш як на половину.

Незважаючи на складні соціально-економічні умови, вдалося зберегти й суттєво реформувати середню ланку системи освіти. З 20,9 до 21,2 тис. зросла протягом 90-тих років кількість середніх загальноосвітніх закладів. Помітне місце серед них займали навчальні заклади нового типу - гімназії, ліцеї, колегіуми, яких налічувалось понал 500.

В умовах розбудови державності зростала чисельність україномовних шкіл. На 2000 рік понад 2/3 учнів навчалося державною мовою. Водночас функціонувало 2,4 тис. шкіл з російською мовою навчання, 107 - румунською, 67 - угорською, 9 - кримсько-татарською.

Професійно-технічна освіта України, яка дісталася їй у спадок від СРСР, була широко розгалуджена і зоріентована назабезпечення робочою силою реаспубліканських підприємств. Нині система профтехосвіти, яка налічує понад 900 навчальних закладів, переорієнтувалася на підготовку поряд з традиційними, нових категорій фахівців - сфери обслуговування, бізнесу, комунальних служб тощо.

Відповідно до Закону України “Про освіту” систему вищої освіти складали навчальні заклади I-IV рівнів акредитації. На початок 90-х років їх нараховувалося понад 900, включаючи 735 технікумів і училищ, 15 коледжів, 156 університетів, академій та інститутів.

Реформування системи вищої освіти, що триває і нині, охоплює її оптимальний розподіл в рамках держави, підготовку фахівців на рі вні сучасних вимог. Поряд із державними, розвиваються навчальні заклади, що перебувають у комунальній та приватній власності. Почали відкриватися комерційні ВУЗи. Введено контрактну форму навчання.

В результаті скоротилось число навчальних закладів I - II рівнів акредитації, майже до 300 зросло число університетів, академій, інститутів. 206 із них перебуває у державній власності. Вони, поряд з державними замовленнями, у все більших обсягах ведуть підготовку факівців на контрактній основі. За таких умов значна частина престижних спеціальностей виявилася для багатьох абітуріентів недоступною.

Провідну роль, як і раніше, в системі вищої освіти зберігають навчальні заклади з давніми традиціями. Визначенням їх особливих заслуг стало надання статусу національних. За складних економіцних умов освіта України зуміла уникнути руйнації і зараз динамічно розвивається, інтегруючись у світове співтовариство.

Фізична культура, спорт. Престиж молодої Української держави зміцнюється успіхами її спортсменів не міжнародних змаганнях. Вже в грудні 1990 р. в Україні було створено Національний олімпійський комітет, який очолив В. Борзов. З перших днів існування він розгорнув активну діяльність по входженню до Міжнародного олімпійського комітету. Проте ці зусилля не відразу увінчались успіхом.

Союзні, а згодом так звані “СНДовські” структури, які мали розвинуті зв`язки з міжнародними спортивними організаціями, чинили на цьому шляху всілякі перешкоди, прагнучи будь-якими засобами зберегти радянську збірну. А тому на Олімпіаді в Барселоні українська збірна виступала у складі об`єднаної команди СНД.

Вперше українська команда офіційно виступила на зимовій Олімпіаді в норвезькому місті Лілліхаммер. Тут відзначилась молода одеська фігуристка Оксана Баюл, яка здобула “золото”.

Та найважливішими випробуваннями для українських спортсменів була літня Олімпіада 1996 р. в Атланті. Її героями стали гімнастки Лілія Подкопаєва, Катерина Серебрянська, борець Тимур Таймазов, легкоатлетка Інеса Кравець, боксер Володимир Кличко. На Олімпіаді в Сіднеї у 2000 р. збірна України здобула близько 20 медалей.

Всьому світу відома київська футбольна команда " Динамо", яку очолював відомий тренер В. Лобановський.

Український спорт динамічно розвивається і радує своїми досягненнями.

Труднощі розвитку культури. Позитивні зрушення в сфері культури стримує зростаюча комерціалізація мистецтва, внаслідок якої на екранах кінотеатрів і на телебаченні нерідко демонструють фільми, що пропагують насильство, духовне зубожіння людини. Це негативно впливає на формування світогляду громадян, передусім молоді.

Спостерігається гостра криза національного книгодруку. Потужними темпами іде русіфікація українського книжкового ринку. Частка україномовної книги складає менше третини.

Наклад періодичних видань (газет, журналів), що виходили українською мовою, в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшився майже в 10 разів.

Звичайно, за останні роки різними видавництвами було випущено в світ чимало видань українською мовою. Вони швидко знайшли читача. Але це не змінює в цілому дуже складного становища національного книгодрукування. В 1998 р. на кожного жителя України видано всього лише 2 книги українською мовою, себто втричі менше, ніж 10 років тому.

Кризові явища, зумовлені загальним станом економіки країни, спостерігаються і в інших галузях культури, особливо в тих, що вимагають державної підтримки. Гостро постали проблеми науки. Так, недостатнє фінансування наукових установ, у тому числі й НАН України спричинило значний відплив кваліфіковіних науковців в інші структури, за кордон. Це призвело до зменшення кількості наукових шкіл та напрямів. Низький рівень матеріальної бази не дозволяє проводити дослідження на світовому рівні. Подібне становище склалося і в діяльності вищої школи, котру покинуло багато кваліфікованих фахівців.

Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення необхідної матеріально-технічної бази, може надати необхідні умови для збереження й подальшого розвитку культури. Адже культуру, наука, духовність взагалі в нормально функціонуючій державі не можуть бути справою другорядною. "Іноді здається, - зазаначав О. Гончар, - що єдине, чим Україна тримається на світі, це її глибока духовність, непіддатні ніяким інфляціям золоті скарби української душі". Саме ці, накопичувані століттями, нетлінні скарби і є найглибшою запорукою національного відродження України, її економічного і культурного розвитку в найближчому майбутньому.

Використана література