Діяльність і життя О. Довженка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Діяльність і життя О. Довженка

2. Розвиток кінематографії в Україні

3. Перші успіхи. Трилогія

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Кіно існує більше століття, проте це не довго, якщо порівнювати з іншими видами мистецтва, такими як скульптура чи живопис. Більшість вірять, що кіно стане довготривалою формою мистецтва, оскільки кінокартини апелюють до різних людських почуттів.

За виключенням соціальних норм і культурних відмінностей, все ще існує багато спільного між театральними п'єсами усіх часів і сьогоднішніми фільмами. Мелодрама про дівчину, яка кохає хлопця, але не може бути з ним з якихось причин, бойовик про героя, що протистоїть більш сильним ворогам, комедії про щоденне життя тощо. Це сюжети з традиційною канвою, що існували у книгах, п'єсах та інших видах мистецтва.

Причина існування кіно полягає в тому, що люди досі прагнуть пригод, захоплення, гумору, ризику та емоційних змін. Цивілізація розвивається і змінюється, принаймні у поверхневих особливостях, і тому прагнення постійного оновлення художніх засобів відповідає цим бажанням. Кіно забезпечує їм доступний і потужний шлях.

Механізми для виробництва штучно створених двомірних зображень у русі демонструвались ще у 1860-тих . Це були такі прилади як зоетроп та праксіноскоп . Ці машини походили від простих оптичних приладів (як «магічні ліхтарі» ), і могли показувати послідовність нерухомих картинок з достатньою швидкістю, щоб зображення на картинках здавались рухомими (таке явище зветься інертність зорового сприйняття ). Зрозуміло, що зображення повинні були бути ретельно підібрані, аби досягти бажаного ефекту. Принципи цього стали основою для подальшого розвитку анімації .

З розвитком целулоїдної плівки для фотографій стало можливим захоплювати об'єкти у русі в реальному часі. Ранні версії технології вимагали від глядача дивитись у спеціальний прилад, щоб побачити картину. У 1880-тих розвиток кінокамер дозволив захоплювати і зберігати окремі зображення на одній плівці у рулоні. Це призвело до швидкого розвитку кінопроектору , що освічував знятий і віддрукований фільм .

1. Діяльність і життя О.Довженка

Народився в багатодітній селянській сім'ї на хуторі В'юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії .

У різних джерелах називають різні дати народження О.Довженка: 10 , 11 або 12 вересня . Згідно з актовим записом у метричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, він народився 29 серпня 1894 року за "старим стилем" - тобто 10 вересня за новим.

Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану .

Сім'я жила не дуже заможно: землі було немало, проте була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім'ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».

Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна , «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.

Вчився Довженко в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко -- він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах -- реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».

1911 - вступив до Глухівського учительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка ), але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. Тут він був наймолодшим серед студентів і тут, як пише сам Довженко, «перестав вірити в бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів» . В інституті вперше знайомиться з українськими книжками, які читали він і товариші потай від педагогів. Сам Довженко пізніше говорив: «Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів --обрусителів краю».

1914 - закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладає природознавство, гімнастику, географію , фізику , історію , малювання. Першу світову він сприйняв «як обиватель», спершу радів та закидав квітами поранених, що «завалили» Житомир, лише через кілька років почав дивитися на них «вже з тугою і соромом».

У той же час Довженко на деякий час стає активістом українського самостійницького руху. Повалення самодержавства він зустрів з радістю «собаки, що зірвався з цепу» , з вірою, що тепер «вже все цілком ясно, що земля у селян, фабрики у робітників, школи в учителів, лікарні у лікарів, Україна в українців, Росія в росіян» . Але потім, переглянувши свої юнацькі гарячі пориви, Довженко назве їх засліпленням людей, «що вийшли з погреба» -- адже на той час він не мав «нормальної, здорової політичної освіти, найменшої уяви про боротьбу класів та партій» , про марксизм .

Згодом він напише: «Український сепаратистський буржуазний рух здавався мені тоді найреволюційнішим рухом, найлівішим, отже, найкращим: що правіше -- то гірше, що лівіше -- то краще.

2. Розвиток кінематографії в Україні

Сімдесятип'ятирічний шлях Довженківської кіностудії славен ділами й іменами багатьох митців. Не раз їхні фільми представлялися на престижних кінофестивалях світу. Серед здобутків -- 75 нагород міжнародних і 65 всесоюзних кінофестивалів, 17 державних і 9 республіканських премій. Є й найвища нагорода Американської кіноакадемії за фільм “Райдуга”. А почалася біографія концерну в далекому 1928-му, коли в недобудованому павільйоні ночами (бо вдень тривало будівництво) йшли зйомки першого фільму “Ванька і Месник” Аксеня Луніна. Того ж року було знято ще дві короткометражки -- “Ясла” Кауфмана й “Одинадцятий” Вєтрова. До речі, з ім'ям Дзиги Вєтрова пов'язана поява звукового документального кіно “Симфонія Донбасу”. Фільм широко демонструвався за кордоном, і Чарлі Чаплін із захватом про нього сказав: “Не уявляв, що індустріальні шуми можна зробити такими привабливими”.

У 1929 році було знято вже 10 фільмів. Але такого визнання, як “Земля” Довженка, не досяг жоден. На Всесвітній виставці в Брюсселі 1958 року 117 провідних критиків з 26 країн світу цей фільм зарахували до 12 найкращих стрічок усіх часів і народів. А перший звуковий фільм майстра “Іван” було піддано нищівній критиці. Довженко був змушений покинути Україну і переїхати до Москви. Там він знімає “Аероград” і на вимогу Сталіна -- “Щорса”. А на його рідній кіностудії залишилися соратники й однодумці -- Данило Демуцький та Юрій Екельчик. Вони знаходили нові засоби, котрі могли б передати всю велич поетичного бачення дійсності. Майстер героїко-патріотичної теми Ігор Савченко прийшов уже відомим митцем з творчим почерком і уподобанням. Його першим твором, знятим у наших павільйонах, стали “Вершники”. Він найпершим увів в українське кіно тему партизанської боротьби у роки громадянської війни. А далі були історичні полотна “Богдан Хмельницький”, “Тарас Шевченко” і знову ж воєнної тематики “Третій удар”. Ці три стрічки були удостоєні сталінської премії. Серед новаторів національного кіно був талановитий скульптор і режисер Іван Кавалерідзе, що намагався перенести скульптурні форми на екран. Це особливо помітно в його ранніх творах. Він також одним з перших став знімати історичне кіно (“Перекоп”, “Коліївщина”) і навіть кіноопери “Наталка Полтавка” та “Запорожець за Дунаєм”. Його роботи відзначаються історичною інформативністю, достовірністю і культурою зображення. У тридцяті роки відбувалося становлення кіностудії. Майстри освоювали звук. І це збагатило палітру кінотворів. Тоді ж з'явився й колір. Режисер Екка зняв “Сорочинський ярмарок”, використаши всі ці нові можливості техніки.

Згідно з кремлівською політикою українське кіно розвивалося в контексті російського. На Київську кіностудію приїздили попрацювати режисери з Москви: Іван Пир'єв, Марк Донськой, Михайло Ромм... А образи українського народу втілювали російські актори Михайло Жаров, Борис Андрєєв, Микола Крючков. Ці тенденції посилилися під час Великої Вітчизняної війни. Кіностудію евакуювали до Ашхабада. Там було знято фільми “Як гартувалася сталь”, “Партизани в степах України”, “Літа молодії”. А 1943 року Марк Донськой на цій базі зняв “Райдугу”, де Наталя Ужвій у ролі матері-партизанки потрясла світ. “Нескорених” Донськой зняв 1945-го вже у Києві. Це був перший повоєнний фільм -- і одразу світовий успіх! Золота медаль Венеціанського кінофестивалю.

Наступною мистецькою подією став “Подвиг розвідника” Барнета. Тема війни ще довго не сходила з екрана. Кожне покоління розповідало про неї по-своєму.

3. Перші успіхи. Трилогія

довженко український письменник кінорежисер

Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». Фактично, Довженко ще у Харкові мав сценарій до цього фільму. Ідея належала Юркові Юртику (Тютюннику), який у співавторстві з Майком Йогансеном і написав сценарій фільма-легенди про скарб, закопаний гайдамаками в надрах гори.

Але Довженко майже на 90 % переробив цей сценарій. Він прагнув створити «свою Іліаду». Велетенська поетична фреска, що охоплює дві тисячі років буття, може бути зрозумілою тільки тим, хто знайомий з історією України. Дванадцять пісень цієї стрічки відтворюють легенди скіфів і варягів, запорізьких козаків, громадянської війни, петлюрівців, більшовиків та білогвардійців. Усі вони поєднані одним персонажем -- дідом, який уособлює патріархальне селянство, прив'язане до цінностей минулого. Фільм не вписується все ж таки у ряд фільмів, що були покликані формувати пролетарський реалізм, хоч і закінчується апологією соціалістичної промисловості. Довженко виправдовує більшовицьку революцію вірячи, що ця нова ідеологія ніби виникла з якогось давнього заповіту. «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка -- за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

Сам Довженко, уже через 10 років після заборони «Звенигори», писав про неї у автобіографії: "Звенигора в моїй свідомості одклалася як одна з найцікавіших робіт, це «прейскурант моїх творчих можливостей», я зробив її одним духом -- за сто днів, не зробив, а проспівав, як птах. Мені хотілося розсунути рамки екрана… заговорити мовою великих узагальнень"^[8].

Першим друкованим відгуком про роботу Довженка стала стаття редактора журналу «Кіно» Миколи Бажана: «Це -- історична симфонія, що рівної їй немає в світовому кіно. Це зафільмована лірика, епос і філософія, виявлені в образах такої глибини й значимості, що багатьом не сила до кінця їх розкопати й зрозуміти».

Ейзенштейн так описував свої враження після перегляду довженківської картини: «…в повітрі стояло: серед нас нова людина кіно. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності. І разом з тим майстер наш. Свій. Спільний. Перед нами була людина, яка створила нове в галузі кіно»^[9].

Фільм демонструватиметься у Москві, два громадські перегляди у Парижі закінчаться овацією, він обійде екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США, Греції.

Багато кінознавців вважали, що тільки у «Звенигорі» здійснилась творча фантазія автора, якій у силу обставин не судилося повторитися. А відродилась вона тільки у 1960-ті роки разом із розвитком поетичного кіно України.

Наступним фільмом Довженка став «Арсенал» -- фільм-поступка перед владою, як вважає більшість кінознавців. У той час кожен український інтелігент стояв перед дилемою: стати комуністом і закрити очі на фактично зраду свого народу, чи наражатися на небезпеку, а може й смерть. Цього не уникнув і Довженко. «Арсенал» -- приниження й засудження визвольних змагань українського народу після розпаду царської імперії. Не дивлячись на те, що сам автор воював у лавах армії УНР, цього разу він -- на іншому боці. Критики й досі сперечаються, чи прихований у цьому фільмі непрямий докір націоналістам, що втратили незалежну Україну, чи це є чисто більшовицький витвір, який доводить владі та критикам того часу відсутність націоналістичного нахилу у творчості.

«Звенигора», «Арсенал» та «Земля» розглядаються як окремий етап у творчості Довженка, тим більше, що головні герої цих фільмів були об'єднані за рахунок виконання ролі одним й тим же актором -- Семеном Свашенком.

Висновок

Олександр Петрович Довженко увійшов у світову літературу не лише як автор низки творів, але й як основоположник нового жанру, який поєднав у собі два мистецтва (літературу та кінематограф), - кіноповісті. Кіноповість - це твір, який має усі ознаки епічного, але події та образи представлені нам так, як у кіносценарії, але не так, як у драмі, адже вагоме значення надається не лише основним дійовим персонажам, їх емоціям та переживанням, але й обставинам, у яких вони перебувають. Образи змінюються, події динамічні, найчастіше представляються у хронологічному порядку (інколи він буває дещо порушеним).

Довженко писав не кіносценарії, не повісті (ліричні, історичні або ж які інші), а саме кіноповісті - новий жанр літератури, настільки унікальний, наскільки незвичними є і самі твори Олександра Петровича.

Варто сказати, що без Довженка не існувало б таких прекрасних кіноповістей, їх екранізацій та, напевне, й самого українського сучасного кінематографа. Не було б всесвітньо відомої кіностудії у Києві, на території якої щорічно знімають десятки фільмів не лише українські режисери, але й чимало іноземних: росіяни, поляки, німці та інші. Не побачив би ніхто і знаменитого довженківського саду, у якому зібрано сотні кращих представників флори з усього світу.

Хто б що не казав, але саме Довженко є творцем сучасного українського кіно. Відомий американський актор і режисер Чарлі Чаплін одного разу сказав: «Слов'янство поки що дало світові у кінематографі одного великого митця, мислителя і поета - Олександра Довженка».

А 10 вересня 1994 року Указом Президента України Л. Д. Кучми № 511/94 з нагоди 100-річчя від дня народження видатного діяча української культури Олександра Довженка була заснована Державна премія України імені Олександра Довженка , що присуджується за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.

Список використаних джерел

1.О. Довженко, Автобіографія, 1939 р. (скорочений варіант)

2.Л. Госейко. Історія українського кінематографа. 1896-1995. Київ: KINO

3.КОЛО, 2005 р., ISBN 966-8864-00-X.

4.Хресна дорога Довженка

Размещено на Allbest.ru