Період зрілого італійського Відродження називають Високим Ренесансом. Це був тяжкий період, пов'язаний з боротьбою італійських міст за незалежність. Мистецтво Високого Ренесансу відходить від часткового, від незначних подробиць заради узагальненого образу, заради прагнення до гармонійного життя. Істинними творцями, титанами такого мистецтва були Леонардо до Вінчі, Рафаель Санто, Мікеланжело Буонарроті.

Леонардо да Вінчі поєднував у собі ледь не всі можливі здібності і таланти. Леонардо да Вінчі об'єднав у собі і митця, і вченого, він не бачив різниці між проектуванням механізму і малюванням картин. Одна з величніших робіт Леонардо да Вінчі - “Таємна вечеря” - розпис на стіні трапезної монастиря Санта-Марія делла Грація. Метою художника було реалістичне відображення складної психологічної реакції дванадцяти апостолів на слова Христа “Один з вас зрадить мене”. Через реакцію людей, характерів, індивідуальностей Леонардо намагається вирішити вічні питання людства, про любов і ненависть, зраду і відданість, благородство і підлість. Леонардо вбачав у людському тілі оселю душі, а в манері поведінки, міміці, гримасах відображення душевних рухів. Доля “Таємної вечері” трагічна. Леонардо сам спричинив осипання стінопису, бо проводив досліди з фарбами.

епоха відродження світова культура

Найзнаменитішою картиною в світі є “Мона Ліза” (“Джоконда”). У цьому портреті художник справді досяг досконалості. В образі молодої флорентійки втілено образ самої епохи Відродження: гармонія, інтелект, велич. Леонардо да Вінчі став символом епохи для наступних поколінь.

Злиття античності і духу християнства дістали найяскравіший вияв у творчості Рафаеля. Він був щасливим митцем. Протягом усього життя він шукав досконало-гармонійний образ і знайшов його в жінці-матері. Насамперед в його “Мадоннах" втілюється Богоматір і вічна краса материнства з її радощами і печалями. Він багато разів звертався до цього образу: “Мадонна Конестабіле”, “Мадонна Альте”, “Мадонна в зелені”. Шедевром його творчості є “Сікстинська мадонна”. Ідеально прекрасна молода жінка з дитиною - богом іде хмарами назустріч своїй долі, знаючи, що заради щастя людей вона повинна віддати найдорожче, що в неї є - сина. Звичайний релігійний сюжет перетворюється на гімн людині, яка заради вищого обов'язку іде на зустріч стражданням і смерті. Погляд зовсім юної Марії пройнятий скорботним передбаченням трагічної долі сина, який теж не по-дитячому серйозний.

Рафаель залишив нащадкам фрески - алегорії на стінах папськихкімнат у Ватикані, де представлені науки: богослів'я (“Диспут”), поезія (“Парнас”), юриспруденція (“Мудрість, Міра, Сила”) і філософія (“Афінська школа”), портрети відомих людей свого часу (папи Юлія ІІ, письменника Кастільйоне). Крім того, він був головним архітектором величного Собору святого Петра в Римі.

Третій знаменитий майстер Високого Відродження - Мікеланжело Буонарроті (1475-1564), який був архітектором, поетом, живописцем, скульптором. Вище за всі мистецтва він ставив скульптуру. Техніка обробки каменю, яку використовував Мікеланжело, була дуже складною. Сучасні майстри створюють образ завдяки ліпленню, а Мікеланжело - відколюванню на різьбі, що вимагало від скульптора безпомилковості кожного руху, майстерності і терпіння. Ідеальний скульптурний образ прихований у середині кам'яного блоку точно так, як душа живе у матеріальній оболонці тіла. Мистецтво скульптора полягає в тому, щоб видобути з каменю цей образ, пробудити його до життя.

Одна з відомих робіт Мікеланжело - статуя Давида. Образ Давида, який за біблійною легендою переміг велетня Голіафа, цікавив багатьох художників. Якщо Донателло зображує Давида підлітком, то Мікеланжело - красивим і сильним юнаком, який готується до бою, в момент найвищої напруги внутрішніх сил, тілом і духом готовий до подвигу.

Вершини живопису Мікеланжело досяг у творах, зв'язаних з Сікстинською капелою. За замовленням папи Юлія ІІ він працює над розписом стелі (плафона) Сікстинської капели у Ватикані площею 600 кв. м. Мікеланжело присвячує цю гігантську фреску біблійним та античним легендам, починаючи від створення світу і закінчуючи Апокаліпсисом. Сотні фігур, ціле покоління давніх персонажів, де є і старі, і юні, і жінки, і діти. Чотири роки, в тяжких умовах, лежачи на спині на висоті 18 м без помічників створював Мікеланжело свій шедевр живопису. Центральну частину стелі займають сцени із священної історії, починаючи від створення світу. Великі й малі живописні композиції чергуються: великі “Потоп”, “Гріхопадіння”, “Створення людини”, “Створення планет і світил”; малі - “Осміяння Ноя”, “Жертвопринесення Ноя”, “Створення Єви”, “Створення води”. Гріх, його покарання і спокута - головні мотиви цих композицій. Принцип розміщення сюжетів від кінця до початку, від Ноя до Бога-творця був невипадковим. Нижчий ступінь земного, буття душі виражений через образи предків Христа, імена яких перелічені на початку Євангелія від Матфея. Зображені на люнетах чоловіки і жінки стоять у глибокій задумі, їхні спини згорблені від непосильної праці, важкі руки безсило опущені. Інший щабель земного буття душі виражають пророки й сивіли, які передбачили падіння поганства і появу Бога-людини. Їхні образи насичені духовністю, в них втілено емоційні переходи від стану прозріння, палкого пориву до мовчазних роздумів. Сцени на щитах зображають події з життя легендарних біблійних правителів. Сюжети взято з Першої і Другої Книг царств Біблії. На щитах, найближчих до вівтаря - сцени, символічно пов'язані з воскресінням Христа та його спокутною жертвою. Наруга над п'яним, безпорадним у своїй наготі Ноєм вбачалась як метафора майбутньої наруги над Христом. У сценах “Потопу" вгадувалися трубні звуки Страшного суду. Історично неминучим здавалося друге пришестя Христа і Страшний суд.

Композиція “Гріхопадіння та вигнання з раю" замикає цикл первісної історії людства. В образі створеної Богом людини художник виразив своє схиляння перед найвищою красою, розвиненою у досконалому людському тілі. Тема відплати, а не прощення стала головною у “Страшному суді” - фресці на західному боці Сікстинської капели. Смисловим і композиційним центром фрески “Страшний суд”, є постаті Христа і Богоматері. Не милосердний Бог, котрий несе людям мир і радість первісного буття, а грізний суддя, який карає за гріхи плоті і пороки душі, панує в центрі вівтарної сцени Сікстинської капели. Фреска “Страшний суд" стала своєрідним духовним заповітом художника.

Північне Відродження