Народи і культури світу

33. Типові риси характеру американців. Яку роль відігравав протестантизм в його формуванні?

Американська посмішка .Американец життєрадісний або, принаймні, усміхнений, особливо на роботі.

Американський спосіб життя. Оскільки, американці - великі патріоти своєї країни, то вони не схвалюють які б то не було критичні зауваження, висловлені іноземцями на адресу чого-небудь американського. Американці можуть не схвалювати політику свого президента, але не допустять, щоб його критикували іноземці. Ці люди щиро вірять, що американський спосіб життя - вище досягнення людства, а Сполучені Штати - найважливіша країна світу. При цьому американці народ законослухняний - вони поважають існуючі у них закони і влада. Представники американської нації стурбовані своїм здоров'ям.

Сім'я Одна з актуальних проблем Взагалі, діти в США тримаються по відношенню до батьків незалежно, зазвичай рано починають жити окремо. Американці самостійні і незалежні. Ідея американського способу життя - в тому, що кожен сам будує своє життя. Хоча американці - народ дуже товариська, тим не менш потрапити в їхню сім'ю не так-то просто. Вони швидше запросять в ресторан на ланч. Провести з людиною обідня перерва посеред робочого дня - значить підтримувати з ним ділові стосунки. Але увечері в сім'ю запрошують тільки з дружиною, і це вже особисті відносини.

Ділові відносини. Загальновідомо, що американці енергійні, налаштовані на інтенсивну роботу. Цьому сприяє вся система освіти і виховання, що існує в США. Зі шкільної лави в американцях схвалюється напористість, вміння ставити мету і домагатися її, тому надалі вони жорстко відстоюють інтереси представляються ними компаній. Для більшості американців домагатися успіху, робити гроші - основний сенс життя. Діловий американець за своїм характером не дріб'язковий і педантичний, але він розуміє, що в організації будь-якої справи немає дрібниць. Спеціалізація - це девіз, без якого не починається жодна справа. Американці бережуть час і цінують пунктуальність.. Переговори можуть бути дуже короткими - від При веденні переговорів американці, як правило, прагнуть до неформальній атмосфері, не намагаються суворо дотримуватися протоколу.. Американці цінують і люблять жарти, намагаються підкреслити дружелюбність і відкритість. Американці не люблять манірності, воліють зручну повсякденний одяг, звертаються один до одного просто, неофіційно, навіть якщо між співрозмовниками велика різниця у віці і суспільному становищі. Вони обожнюють змагання, цінують досягнення, рекорди. Хоча їхня поведінка цілком природно, з боку воно може здатися владним, нав'язливим.

США є однією з найбільш релігійних країн у регіоні розвиненого капіталізму і релігія є одним з істотних факторів, які вплинули на становлення економічних і політичних інститутів в США. Релігія до цих пір продовжує відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті США, у формуванні та еволюції американського національної свідомості. Тому має сенс розгляд цього чинника, зокрема протестантської ідеології, що дала новий погляд на бога, людину, державу. Протестантизм повністю перевернув значення праці в людському житті, - не працювати, щоб жити, а жити для того щоб працювати. Будь-яка робота - це молитва. Працювати, значить виконати свій обов'язок перед богом. А протестантизм Північної Америки давав повну свободу індивіду, в практичному житті - "кожен за себе". машинне виробництво почало займати все більше місце в економіці країни - аскетична форма життя виробників багатства несла в собі протиріччя - якщо вони, багатства, не споживаються, подальший розвиток виробництва буде припинено. З'явився новий тип працівника, який служив не богові, а чистої практиці - янкі.

39. Суперечливість російського національного характеру

Видатний російський філософ Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) в якості загальних основних ознак російського характеру відзначав його суперечливість (подвійність) і яскраво виражену аполітичність, недержавного російського народу. Саме перший з цих ознак обумовлює складність розуміння особливостей російської душі і саме в розумінні цієї суперечливості знаходиться розгадка загадки російської душі.

Бердяєв однозначно говорить: «Підійти до розгадки таємниці, прихованої в душі Росії, можна, відразу ж визнавши антіномічность Росії, страшну її суперечливість». Суперечливість - і це головне - веде до того, що Росія живе «неорганічної життям», в ній відсутня цілісність і єдність.

Російський народ погано піддається політичної організації.

Це відбувається через те, що «Росія - країна безмежної свободи духу, країна мандрівництва і шукання Божої правди. Росія - сама не буржуазна країна в світі, в ній немає того міцного міщанства, яке так відштовхує і відвертає росіян на Заході ».

І в той же час: «Росію майже неможливо зрушити з місця, так вона обважніла, так інертна, так лінива, так занурена в матерію, так покірно мириться зі своїм життям.

Всі наші стану, наші грунтові шари: дворянство, купецтво, селянство, духовенство, чиновництво, - все не хочуть і не люблять сходження; всі воліють залишатися в низинах, на рівнині, бути «як усі»

.Такого роду властивість російської людини призводить до того, що в нашій країні до цих пір відсутні добре розвинені політичні інститути, які створювали б ефективно функціонуюча громадянське суспільство. Бердяєв відзначає як негативної риси російського характеру його надмірна зарозумілість, Росія грішна, але і в свій гріх вона залишається святою країною - країною святих, що живуть ідеалами святості ... Росія вважає себе не тільки самої християнської, але й єдиною християнською країною в світі ... Церковний націоналізм - характерне російське явище. Бердяєв говорить, що «Росія - фантастична країна духовного сп'яніння, Російська душа згоряє в полум'яному шуканні правди, абсолютної, божественної правди і порятунку для всього миру і загального воскресіння до нового життя. Вона вічно засмучується про горе і страждання народу і всього світу, і мука її не знає втамування. Душа ця поглинена рішенням кінцевих, проклятих питань про сенс життя. Є бунтівливість, непокора в російській душі, невгамовний і незадоволеність нічим тимчасовим, відносним і умовним.

У числі особливо цінних властивостей російської людини філософ відзначає чуйне сприйняття чужих душевних станів, з якого випливає живе спілкування навіть малознайомих людей один з одним. З зазначеним властивістю тісно пов'язаний феномен відкритості російської душі, яким, у свою чергу, обумовлена щирість російської людини. З цього приводу Лоський пише До числа первинних основних властивостей російського народу, як вважає Лоський, належить могутня сила волі, похідною якої є пристрасть як поєднання сильного почуття і напруження волі, спрямована на улюблену або ненависну цінність. Природно, чим вище цінність, тим сильніші почуття і енергійну активність викликає вона у людей, що володіють сильною волею. Звідси зрозуміла пристрасність російських людей, що проявляється в політичному житті, і ще більша пристрасність у житті релігійної. До числа первинних властивостей російського народу, разом з релігійністю, шуканням абсолютного добра і силою волі, Лоський відносить любов до свободи і вище вираження її - свободу духу. А той, хто володіє свободою духу, схильний виявляти сумнів у всякій правді та випробовувати будь-яку цінність, причому, не тільки думкою, але навіть і на досвіді. Внаслідок вільного шукання правди російським людям буває важко порозумітися один з одним. Тому в суспільному житті волелюбність російських виражається в схильності до анархії, в відштовхуванні від держави. Одна з причин, на переконання Лоського, чому в Росії виробилася абсолютна монархія, іноді межує з деспотизмом, полягає в тому, що важко керувати народом з анархічними нахилами, бо такий народ пред'являє надмірні вимоги до держави. З властивістю доброти цей видатний філософ пов'язує наявність в характері російської людини ще одного чудового людської якості - відсутності злопам'ятності, яке має місце у всіх шарах суспільства. Лоський зазначає, що «нерідко російська людина, будучи пристрасним і схильним до максималізму, відчуває сильне почуття відштовхування від іншої людини, однак при зустрічі з ним, у разі необхідності конкретного спілкування, серце у нього пом'якшується, і він якось мимоволі починає виявляти до нього свою душевну м'якість, навіть іноді засуджуючи себе за це, якщо вважає, що дана особа не заслуговує доброго ставлення до нього». У повній відповідності з притаманною російській людині суперечливістю властивість доброти в його характері супроводжується наявністю негативного характеру - необхідністю брехати в ім'я добра. Лоський це пояснює так: «Доброта російської людини спонукає його іноді брехати внаслідок небажання образити співрозмовника, внаслідок бажання миру і добрих відносин з людьми у що б то не стало». Поряд з добротою, у російської людини має місце чимало проявів і прямо протилежного змісту - жорстокості. При цьому Лоський зазначає, що існує багато видів жорстокості і деякі з них можуть зустрічатися, як це не парадоксально, навіть у поведінці людей, зовсім не злих за своєю природою. Багато негативні сторони поведінки селян Лоський пояснює надзвичайної убогістю їх, безліччю образ і утисків, пережитих ними і провідних їх до крайнього озлоблення. Особливо обурливим він вважав той факт, що в селянському побуті чоловіки іноді жорстоко били своїх дружин, частіше всього в п'яному вигляді.

45. Особливості соціокультурного світу Нового часу. Просвітництво

Новий час -- епоха, яка охоплює період з XVII ст. до кінця XIX ст.; після цього починається період так званої «новітньої історії», що триває і по наш час. Це історична епоха, на протязі якої культура західноєвропейських країн набула тієї розвинутої форми, яка виділила Європу із всього останнього світу і яку виділяють як особливий тип європейської культури. За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних соціальних відносин. У даному випадку йдеться про фіксацію того факту, що центр життя виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності змістився у міста, де бурхливо почали розвиватися різноманітні форми промислової діяльності. Це призвело до появи машинного виробництва, яке революціонізувало всю людську діяльність взагалі.

Паралельно зі змінами у діяльності відбувались зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв'язки особистої залежності людини від людини, зникає «велика сім'я», а натомість з'являється вільний, автономний індивід що є засадою явища під назвою «буржуазний індивідуалізм». Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя.

Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Йому належить думка, що наука має спиратися на спостереження і експерименти і користування математичною мовою. Саме на цій основі Ньютон створив класичну механіку. Видатні філософи XVII ст. -- Ф.Бекон, Т.Гобс, Ф.Декарт, Б.Спіноза, Г. Лейбніц та інші -- звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти.

Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

- з'являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;

- народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;

- виникають національні Академії наук, з'являються перші газети та часописи, у тому числі і наукові, з'являється міський транспорт.

Нарешті все це знайшло своє виявлення у новому світогляді:

- світ тепер розглядається як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина -- як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт активності;

- світ постає в якості нескладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;

- людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло «Знання є сила» стає показовим у цьому плані);

природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутньості;

- нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробившії його оптимальним.

З XVII ст. бере початок і інша особливість культури Нового часу -- її багатонаціональність, багатомовність.

XVIII століття ввійшло в історію як століття Просвітництва, воно визначило основні тенденції, які сформували зміст європейської культури Нового часу. Істотне місце в культурі цього періоду мають проблеми, зв'язані з обгрунтуванням економічних, політичних, правових, моральних принципів суспільного життя, з пошуком більш сучасних форми організації (ідеї англійської політичної економії, утопічний соціалізм). В мистецтві виникає синтементалізм і романтизм -- стилі, які відображували різні реакції людей на нові умови суспільного буття.

Європейська культура проймається духом діловитості, практицизму, утилітаризму, породжених буржуазним підприємництвом. Протестантські ідеали особистої відповідальності людини перед Богом і людьми за виконання своїх людських обов'язків стають тепер дуже доцільними. Вони сприяють формуванню доброчесного відношення до праці, сім'ї, особистості, без чого був би неможливий розвиток капитализму. Динамічність, активність, націленість на отримання вигоди стають відтепер виправданими культурними нормами людської поведінки. В художній літературі одним із головних напрямків стає реалізм..

51. Діалог культур чи зіткнення цивілізацій?

У розвитку світового соціокультурного процесу істотну роль відіграє діалог культур Сходу і Заходу. Дійсно, Схід подарував людству безліч чудових творів літератури, мистецтва: філософію, науки, що зробили і продовжують робити вплив на художній і інтелектуальний розвиток людства. Багато праці додають учені, мислителі, діячі мистецтва для того, щоб глибше проникнути в духовний світ Сходу, у скарбницю його художніх і моральних цінностей, правильно оцінити той величезний внесок, який зробили народи Азії й Африки у світову культуру. В усі історичні епохи, і особливо в Новий час, видатні діячі культури і науки Заходу відкривали для себе неминущу ідейно-естетичну цінність культурної спадщини народів Сходу і з'єднували її з досягненнями культур народів Заходу. У той же час багато мислителів і художників Сходу, звертаючись до Заходу, збагачували свої національні культури, вносячи новий струмінь у суспільне і культурне життя своїх народів. Нерідко піддається сумніву правомірність опозиції Схід -- Захід як традиційного протиставлення двох типів світової культури. Сумніви в правомірності поділу світової культури на культури Сходу і Заходу виникають насамперед у тих дослідників, які прагнуть знайти у світовій практиці в основному загальні закономірності, «наскрізні процеси», що нібито легко переборюють межі понять Захід-Схід-Захід. Тут, підкреслюючи загальне, недооцінюють особливе у світовому історико-культурному процесі. Сьогодні діалог культур Сходу і Заходу набув воістину загальнолюдської значущості. У ньому не тільки зацікавленість індустріального Заходу, що намагається знизити конфронтацію з «третім світом», підключити його до світової економіки і політики (правда, далеко не завжди на рівних умовах), не тільки актуальний для Сходу пошук шляхів і засобів модернізації. У ньому єдиний спосіб знаходження виходу з кризової ситуації, яка загрожує життю планети в цілому. Необхідно розглядати діалог культур Сходу і Заходу як природний постійний процес, не зводячи його до синтезу якої-небудь єдиної ідеології. Від такого варіанта вчених і мислителів Сходу застерігає пам'ять про часи колоніалізму, християнського місіонерства, діячів культури Заходу - і не менш страшні спогади про наслідки тоталітарних ідеологій нацистського типу і т.д.

Необхідно звернути увагу на той факт, що археологічні відкриття і можливість подорожувати по всій земній кулі роблять діалог культур Сходу і Заходу цікавою художньою і світоглядною пригодою. Захопливість панорами культур народів світу, яка зненацька розширилася, підсилюється завдяки величезному числу публікацій, присвячених мистецтву Сходу, секретам золота інків, розшифруванню символів негритянських масок, тлумаченню таємничої посмішки Будди. У цьому великому діалозі культур європейці починають краще розуміти духовний світ і систему цінностей східних народів.

Діалог культур Сходу і Заходу необхідний не тільки заради розуміння іншого, але і більш глибокого усвідомлення самого себе. Він не може, не повинний мати кінця. Це - постійний процес, що дозволить людству уникнути «самогубства», зберігши життя в його різноманітті. Діалог культур Сходу і Заходу дозволить кожній людині «утішатися» тим духовним багатством, що створене протягом багатьох тисячоліть східними і західними народами. А це дозволить не тільки вирішити ряд глобальних проблем, що стоять нині перед людством, але й розкрити творчий потенціал індивіда, знайти йому сенс свого буття.

Сучасний світ все більше набуває глобалізованого характеру існування. Однією із характерних ознак глобалізації є взаємодія як окремих людей так і окремих цивілізацій. Особливого статусу набувають зносини між цивілізаціями, в основі усіх цих відносин лежить міжкультурна комунікація. Коли людина опиняється в іншому культурно-мовному середовищі, вона відчуває так званий «культурний шок» через недостатнє знання національних цінностей і законів спілкування носіїв інших культур і мов. Щоб уникнути усіх непорозумінь потрібно мати вагомі знання тої чи іншої культури, потрібно відбувалася взаємодія між культурами. Взаємодія культур - це особливий вид безпосередніх відносин і зв'язків, що встановлюються між двома або декількома культурами, а також тих впливів, взаємних змін, які проявляються в ході цих відносин. Процес глобалізації веде до виникнення культурних форм, нових цінностей, зразків поведінки і діяльності, усереднювання світових потреб. Завдяки посиленню взаємозалежності бізнес-процесів організацій і глобалізації конкуренції на світових ринках локальні культури (національні, ділові, організаційні) вступають між собою в своєрідні взаємодії, внаслідок чого розмиваються межі між своїми і чужими культурами. Внаслідок процесу інтеграції окремих етнічних культур у єдину світову культуру на засадах розвитку засобів комунікації, економічних зв'язків, соціальних перетворень тощо відбувається глобалізація культури. В міжкультурній комунікації це відбивається через розширення контактів між державними інститутами, соціальними групами й індивідами різних країн та культур, запозиченні культурних цінностей та зміні культурного середовища внаслідок міграцій [6].

Тенденція нівеляції інтересів національних держав і самобутніх культур, супроводжуюча глобалізацію, повинна бути врегульована або зведена до мінімуму проведенням певних оптимальних заходів (на рівні міждержавних угод).

Размещено на Allbest.ru