Мікеланджело Буонарроті

Міністерство освіти та науки України коледж ЛДІНТУ ім.В.Чорновола

Самостійна контрольна робота робота №2

З дисципліни «Історія мистецтва»

на тему:

«Мікеланджело Буонарроті»

Виконала:

Студентка групи 11-ПММ-22

Луць Ольга

Львів 2010

План

Вступ

Мікеланджело Буонарроті

Висновки

Література

Вступ

Мікеланджело (1475-1564) - безсумнівно один з найбільш натхненних художників в історії мистецтва і, нарівні з Леонардо да Вінчі, найбільш могутня фігура італійського високого відродження. Як скульптор, архітектор, живописець і поет, Мікеланджело вплинув на своїх сучасників і на наступне Західне мистецтво взагалі.

Він вважав себе флорентійцем - хоча народився 6 березня 1475 року в маленькому селі Капрезе біля міста Ареццо. Мікеланджело глибоко любив своє місто, його мистецтво, культуру і проніс цю любов до кінця своїх днів. Він провів велику частину зрілого років у Римі, працюючи по замовленнях римських пап; однак залишив заповіт, у відповідність з який тіло його було поховано у Флоренції, у прекрасній гробниці в церкві Санта Кроче.

Мікеланджело Буонарроті

Мікеланджело - художник і скульптор, він поєднує елементи архітектури й живопису (Сікстинська капела) у таку форму синтетичної цілісності, що не була досягнута жодним іншим ренесансним майстром. Разюча єдність вихідних факторів творчого методу Мікеланджело виявляється у рідкісному різноманітті кінцевих художніх результатів.

Мікеланджело почав шлях художника тринадцятилітнім хлопчиком. Після річного перебування (1489 р.) у майстерні видатного" флорентійського живописця Доменіко Гірландайо він перейшов до школи ліплення, створеної під заступництвом Лоренцо Меничі в Садах Медичі при флорентійському монастирі Сан-Марко. У цій школі, керованій Бертольдо, Мікеланджело відразу звернув на себе увагу і незабаром увійшов до культурних кіл Флоренції, де був прийнятий на рівних видатними діячами того часу - Поліціано, Марсиліо Фічіно, Піко делла Мірандола. Мікеланджело обрав скульптуру, хоча його образотворчість за Майстерністю й силою буде однаково великою і в цьому виді мистецтва. Вже в ранніх скульптурних роботах Мікеланджело знавці виявляють істинний масштаб його дарування. У створених шістнадцятирічним юнаком невеликих рельєфних композиціях "Мадонна біля сходів" і "Битва кентаврів", безумовно, немає Нічого учнівського. Мало сказати, що вони демонструють сміливу й упевнену Майстерність, - вони явно випереджають свій час.

Поряд із заняттями скульптурою Мікеланджело не припинив вивчення живопису, переважно монументального у його графіці виникають самостійні мотиви. Але період учнівства для Мікеланджело настільки швидкоплинний, що майже не існує він напевне знає те, що зображує виявляючи при цьому грамотність і глибоку компетентність.

Головним твором цих років є "П'єта" ("Оплакування Христа") у Римському соборі (в Петра, виконана за замовленням абата Сен Дені - французького посланника при Ватикані). Це перша серйозна робота Мікеланджело як майстра, але одночасно робота, що викликала безліч особистих сумнівів і принесла йому невдоволення собою "Робота, чимраз більше подобається французькому прелатові та його оточенню що мене трохи насторожує й засмучує, визнаю що, по моєму, мені так і не вдалося виразити нічого нового в "П'єта" вся скульптурна композиція занадто боязка і приладжена, щоб виявляти собою щось нове". Слід зауважити, що в цій роботі Мікеланджело "стримується" намагається додержуватися вимог замовника, але одночасно він зображує Марію молодою при цьому вона нескінченно далека віл умовної границі емоційної нерухомості готичних мадонн цього типу її почуття - живе людське переживання утисне з такою глибиною й багатством відтінків, що тут уперше можна говорити про внесення в образ психологічного начала За зовнішньою стриманістю молодої матері вгадується вся глибина горя. Навіть важкий композиційний мотив групи сидяча Богоматір тримає свого сина на колінах, здається природним. Після закінчення римської "П'єти" Мікеланджело створив "Мадонну з дитиною" невелику (заввишки 1.28 м) скульптурну групу, яка згодом потрапила в церкву Нотр Дам нідерландського міста Брюгге Цим твором у творчості Мікеланджело відкривається пінія образів позначених рисами.

У 1501 р. Мікеланджело повертається у Флоренцію й одержує від флорентійської синьйорії (республіканського самоврядування) відповідальне замовлення: із величезного мардгурового блоку, зіпсованого одним бездарним скульптором, виліпити статую Давида. У 1504 р. роботу закінчено. Цей твір закріплює за Мікеланджело звання першого скульптора Італії.

Незвичайні розміри "Давида", його гігантизм (висота 4,54 м) - це показник реальної сили героя, адже недарма цей твір був покликаний втілити образ могутнього захисника республіканської Флоренції. Мікеланджело продовжив тут почату в римській "П'єті" лінію психологічного трактування, але психологізм "Давида" - особливого, укрупненого порядку, відповідно до масштабу й характеру цього образу. У прекрасному обличчі юного героя, у його погляді, яким він зустрічає супротивника, уловлюється та грізна виразність, яку сучасники вважали невід'ємним надбанням творів майстра. Сам скульптор писав: "Давид - утілення моїх естетичних і політичних мотивів, усіх моїх тристрастей... Усі почуття й сподівання мої я передав Давиду, про що відомо тільки мені одному... Він відрізняється від своїх попередників і вже не схожий на женоподібного молодика, позбавленого м'язів. Я перевернув традиційне уявлення про Давида". Не вдаючись до сильної композиційної динаміки, до складного руху, майстер створив тип героя, сповненого сміливості, сили й готовності до дії.

У 1508 p., Мікеланджело повертається до Риму й береться до роботи над одним зі своїх найяскравіших і найголовніших творів - розпису плафона Сікстинської капели. У цій роботі Мікеланджело вдалося здійснити свою заповітну мрію: створити грандіозний фресковий цикл, подібного якому не було у світі. Колосальна фреска загальною площею понад шістсот квадратних метрів (виконана Мікеланджело за двадцять шість місяців між 1508 і 1512 р.) не мала навіть віддалених прообразів у попередньому живописі італійського Відродження ані за своєю ідейною програмою, ані в плані самої системи монументального розпису. Сікстинська капела являє собою велике приміщення в 34 м завдовжки, 12 м завширшки і 18 м заввишки. Виходячи з реальної конфігурації склепіння капели, Мікеланджело продовжив і розвинув його архітектуру засобами живопису, виділивши по його подовжній осі середню, найбільш плоску частину (так зване дзеркало) і розмістивши в ній епізоди біблійного оповідання про дні творіння і про життя перших людей на землі. Кутові трикутні вітрила зайняті величезними композиціями на сюжети з інших частин Біблії. У міжвіконних проміжках художник розмістив фігури дванадцяти пророків і сивіл (віщунок), а в трикутних розпалубках, що утворилися біля вікон, і напівкруглих люнетах - зображення предків Христа. Ці основні образи виступають в оточенні безлічі фігур допоміжного порядку - ідеально прекрасних юнаків-рабів (у кутах біблійних сцен у середній частині склепіння), маленьких путті-атлантів (збоку від пророків і сивіл), трактованих у скульптурних формах, та інших зображень.

Величезну роль у розписі відіграє колір. Насамперед це стосується незвичайно вдало підібраної загальної гами цільних, узятих великими планами тонів, у якій таким органічним саме для фрескового колориту виглядає зіставлення світлого тла архітектурних мотивів з тонами оголеного тіла і виразними плямами одягу - енергійних ударів синього, вохристо-жовтого, трав'янисто-зеленого і різних відтінків червоного. Воістину приголомшливе колористичне враження справляє "Мідний змій" у кутовому вітрилі біля вівтарної стіни, у якому відтінки сіро-зеленого й маслинового набули несподівано зловісного звучання, що підсилює трагічний задум цієї композиції.

Проживши у Флоренції протягом досить тривалого періоду, Мікеланджело виконав між 1519 і 1534 роками замовлення сімейства Медічі на зведення двох гробниць Медічі у новій ризниці церкви Сан Лоренцо. У залі з високим купольним зводом художник спорудив у стін дві чудові усипальниці, призначені для Лоренцо Де Медічі, герцога Урбіно і для Джулиано Де Медічі, герцога Немурского. Дві складних могили задумувалися як представлення протилежних типів: Лоренцо - особистість, укладена сама в собі, людина замислений, замкнутий; Джуліано, навпаки, активний, відкритий. Над могилою Лоренцо скульптор помістив алегоричні скульптури Ранку і Вечора, а над могилою Джуліано - алегорії Дня і Ночі. Робота над гробницями Медічі продовжувалася і після того, як у 1534 році Мікеланджело повернувся в Рим. Більше він ніколи не бував у своєму улюбленому місті.

У 1533р. Павло ІІІ Фарнезе доручає Мікеланджело розписати вівтарну стіну Сікстинської капели фрескою "Страшний суд" Мікеланджело довго відмовляється від цієї роботи але під натиском пави Ватикану здається й береться до роботи. Цього разу майстер відмовився від поділу посписуваної поверхні на окремі самостійні частини й заповнив величезну стіну єдиною композицією з безліччю діючих осіб.

Тема "Страшного суду" звучить як-гімн людського болю. "На моєму міст будь-який художник зобразив би зелену квітучу галявину, на якій зібралися герої, увінчані золотими німбами, - говорить майстер. - ...Я ж відірвав від земної тверді Божих обранців, а на нашій землі залишу лише проклятих грішників і демонів у плоті. Для мене було особливо важливим показати цю прірву, що відокремлює одних від інших. Усі персонажі, що юрбляться навколо Христа, позбавлені властивої їм у творах старих майстрів містичної відчуженості.. Перед моєю фрескою глядач зупиниться й задумається, тому що мої праведники подібні до нього і наділені властивими йому рисами. Але коли фреска буде закінчена, чи зрозуміють її художники й літератори, чи дійде до них справжній зміст того, що мені хотілося сказати?.."

Персоніфікованим уособленням вищого суду виступає Христос - образ, абсолютно вільний від ознак умовної релігійної ієрархії і сповнений справа! грізної сили. Він зображений у центральній частині фрески, в оточенні Богоматері й святих; його піднята рука, яка посилає проклін на носіїв гріха, одночасно виявляється динамічним центром композиції. Біля ніг Христа і святих та праведників довкола нього - сонми тіл грішників, між якими снують ангели, "у яких ангельського нічого не залишилося".

Серед індивідуальних образів фрески увагу глядача приваблюють святі-мученики з атрибутами їхніх мучень: св. Себастьян зі стрілами, св. Лаврентій із залізною решіткою, на якій він був спалений, і св. Варфоломій, який тримає в одній руці ніж, а в другій - шкіру, яку здерли з нього мучителі; у вигляді спотвореного обличчя на цій шкірі Мікеланджело зобразив своє власне лице. Включення у фреску настільки незвичайного й сміливого мотиву - свідчення всієї гостроти особистого ставлення художника до втілюваної теми.

Висновки

Мікеланджело Буонарроті - один із найбільш унікальних майстрів в історії пластичних мистецтв. Індивідуальна обдарованість у поєднанні зі сприятливими умовами епохи привела Мікеланджело до художніх здійсненьнастільки масштабних і багатобічних, що аналоги їм важко знайти.

Час, коли жив і творив Мікеланджело, був однією з вершин духовної еволюції людства. Мабуть, жодна інша країна протягом окремо взятої історичної епохи не дала світові стількох видатних майстрів, як Італія в період Ренесансу. Протягом трьох сторіч складався колосальний художній потентат Відродження - часу, вщерть насиченого духом Інтенсивного творчого процесу.

Мікеланджело є одним із найбільших творців в історії світової культури. У його творах у поетичних образах виражені пристрасті й протиріччя, муки і всеосяжна любов. Він любив своє століття таким, яким йому було призначено бути. Його натхнення і людяність, громадянськість і майстерність злилися у високій і нерозривній єдності. Про біль свого серця він розповів усьому людству у своїх віршах.

Література:

1. "Секреты Микеланджело: Найти себя в работе и жизни". Книга.

2. Микеланджело. Том 1. Книга

3. Микеланджело. Том 2. Книга