Національний бренд "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"

Національний бренд «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

План

Зміст

Вступ

1. Художники-ілюстратори видавництва

1.1 Владислав Єрко

1.2 Євгенія Гапчинська

1.3 Володимир Голозубів

1.4 Кость Лавро

1.5 Максим Паленко

1.6 Наталя Колпакова

1.7 Оксана Ігнащенко

1.8 Вікторія Пальчун

1.9 Олег Петренко-Заневський

1.10 Олесь Семерня

1.11 Сергій Савченко

1.12 Софія Ус

1.13 Володимир Харченко

1.14 Катерина Штанко

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Успіх видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» демонструє хибність поняття «Сізіфова праця». Його директор Іван Малкович уже сімнадцятий рік доводить, що кожна, здавалося б, абсолютно невигідна з комерційної точки зору діяльність здатна з часом не просто приносити непогані прибутки, а й стати національним символом і міжнародним брендом.

Перше видання «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» «Українська абетка» 1992 року починалося з «ангела» на літеру «а». Не виключено, що саме тоді видавництво знайшло надійного покровителя.

«Колись, ще в середині дев'яностих, до мене прийшов лист про книжку «Улюблені вірші». Здається, з Дніпродзержинська. Люди писали, що завдяки «Улюбленим віршам» вони почали в сім'ї спілкуватися українською. Хтось їм подарував цю книжку і музичну аудіо касетку до неї. І дитятко слухало, потім навчилося цих віршів, і дорослі разом з ним. Це був дуже важливий лист, адже моя книжка таки й справді дещо змінила тим людям погляд на світ.»

Жодного перебільшення: в Україні силами поета Івана Малковича створено одну з найперспективніших торговельних марок. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» перетворила дитячу книжку на модний і популярний товар. Тепер кожна дитина «від 2 до 102 років» - як зазначено на книжках видавництва - знає, що «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» - це серйозно, якісно і назавжди. З першого дня існування видавництва акцент робився саме на якості книжкового продукту. Оригінальний текст або переклад неодмінно мав поєднуватися з чудовими яскравими малюнками та якісною поліграфією. Дитяча книга від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» завжди була коштовною - і за якістю виконання, і за ціною, а відтак - і за суспільним резонансом. Ошатні видання українських народних казок та української «Абетки», «Улюблені вірші», «Снігова королева» Г.К.Андерсена, Керролова «Аліса» і «Казки Туманного Альбіону» і, нарешті, світовий бестселер останнього десятиліття - семитомник пригод Гаррі Поттера Джоан Ролінг. Це тільки смачні вершечки, які здатні скласти славу і репутацію будь-якому видавництву. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» цю репутацію виборола і заслужила в нерівній боротьбі з українськими реаліями та численними зовнішніми чинниками. Скількох зусиль вартувало Іванові Малковичу провадити свою улюблену справу і поширювати дуже часто економічно невигідну, збиткову українську дитячу книжку за умов засилля російської книги, відсутності системи книгорозповсюдження та й просто людської інертності, відомо, мабуть, лише самому Іванові Малковичу.

Почалося все з «Абетки»

У депресивні дев'яності в українському бізнесі, який перебував на стадії первісного накопичення капіталу, можна було одним махом усе втратити і так само легко досягти успіху. Щоби почати бізнес на виданні української книги, треба було мати неабиякий дух авантюризму вкупі з ідеалізмом і природною підприємливістю. Іван Малкович будував свій бізнес крок за кроком і починав абетки. Перше видання «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» «Українська абетка» 1992 року починалося з «ангела» на літеру «а». Не виключено, що саме тоді видавництво знайшло надійного покровителя.

Дії Малковича здавалися тоді, м'яко кажучи, ризикованими з бізнесової точки зору. Адже видавець вирішив, що абетка конче має бути видана на картоні й одразу накладом у 50 тисяч примірників. Навіть за сьогоднішніми мірками це забагато, оскільки середній наклад української книжки становить 3-5 тис. примірників.

Для втілення своєї авантюри Малковичу треба було дістати звідкись 25 тонн картону. Іванову дружину Ярину випадково зустрів у Києві Іванів земляк з Гуцульщини, який займався тим, що обмінював вторсировину на картон. Взявши в борг кілька вантажівок картону, видавець здійснив свій карколомний план, пообіцявши за п'ять місяців віддати борг. Далі Малкович заходився розв'язувати складніше питання: як продати кілька вантажівок «Української абетки»? Але тут спрацював давній український принцип «свій до свого по своє», і українці повірили видавцеві, потроху розкупивши весь наклад. Окрім того, свою роль зіграв авторитет Малковича - поета, який був «своїм» у гуманітарних колах країни. До того ж, допомогла ще якимось дивом недорозвалена під ту пору система книгорозповсюдження. Це був перший комерційний успіх «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»: борг землякові Малкович повернув на два тижні раніше.

Міні-диво

Бізнес у Малковича «пішов». До кінця 1990-х «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» тихою сапою видає знакові книжки майже ручної роботи, залучаючи до роботи двох художників світового рівня - Костя Лавра і Владислава Єрка. Досить дорогі роботи «Снігова королева», «Улюблені вірші», «Пан Коцький», «Казки Туманного Альбіону» стають справжніми шедеврами книговидання. Вже на початку 2000-х Малкович, якого часто звинувачували в роботі на багатого покупця, наважується на ще один безпрецедентний крок. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» випускає серію казок «Міні-диво» накладом у понад мільйон примірників і за ціною по одній гривні. Знайшлися партнери, які усвідомили загальнонаціональне значення цього задуму. Відтоді книги видавництва стали доступними для кожної української дитини. Малкович зумів буквально вигризти зубами необхідну йому якість книжок. - Я просто переселився на фабрику. Спав, напевно, годину на добу: стежив за якістю друку. Спочатку на мене мало не накидалися з кулаками, а потім, по-моєму, навіть стали боятися. На фабриці казали, що легше мене вбити, ніж знову друкувати мої книги. Але що поробиш: іноді доводиться сваритися, кричати, тупотіти ногами, щоб українська дитяча книга виглядала найкраще, щоб дитина у книгарні серед тисяч інших книжок вибрала саме її.

Гаррі Поттер

Однак справжній бізнес-прорив почався з видання семитомних пригод Гаррі Поттера Джоан Ролінг. Вихід першої книги «поттеріани» було затримано на два місяці через обкладинку. Англійська сторона наполягала на американській обкладинці, - саме в такій «Гаррі Поттер» виходив у більшості країн світу, в тому числі і в Росії. Проте амбітному Малковичу вдалося домогтися дозволу на власну версію, що було значною перемогою видавництва. Боротьба була варта зусиль: англійським партнерам українська обкладинка дуже сподобалась. Малкович пишається, що в одному з телеінтерв'ю авторка «поттеріани» Джоан Ролінг тримала на столі саме український переклад своєї книги.

Лише за одну ніч першої, опівнічної презентації ми продали понад 800 книжок. Скажіть, у якому сні я міг уявити, що опівночі на Хрещатику під книгарнею «Мистецтво» буде стояти майже тисячна черга людей, які понад усе на світі жадатимуть купити україномовну книжку? Фантастика!.. А половину першого 10-тисячного накладу в нас уже закупили наперед, що для України було цілком унікально.

Відтак «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» на кілька років фактично присвятила себе виданню «Гаррі Поттера», залучивши до справи найкращих перекладачів і художників. Малкович зробив так, що навіть російські книгорозповсюджувачі їздили до нього по україномовні книжки. Річ у тому, що деякі частини цього знаменитого книжкового серіалу з'являлися раніше, ніж аналогічні переклади в Росії. І це була солідна перемога, зважаючи на культурну ситуацію і на те, що рівень розвитку російського видавничого бізнесу і масштаб ринку в десятки разів перевищував ті ж показники в Україні.

Для видавництва на довгі роки саме семитомник «Гаррі Поттера» залишиться справжньою золотою жилою. Адже до чудового перекладу Морозова, блискуче редагованого О. Негребецьким та Малковичем та ілюстрованого Єрком, звертатимуться нові покоління українських читачів: - «Гаррі Поттера» ми передруковуємо кожен том двічі-тричі на рік, - зізнається Малкович.

Саме «Гаррі Поттером» Малкович відкриває для свого видавництва простір для підліткової літератури. Справжньою віхою стало виправлене й доповнене видання бестселера радянської епохи «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Малкович переконав культового автора трохи осучаснити і підретушувати сюжет, викинувши звідти застарілі ідеологічні нашарування. Потім була серія «книжок, які здолали час»: з'явилися українською «Мандри Гулівера» Дж. Свіфта, Керролова «Аліса», «Чарлі і шоколадна фабрика» Р.Дала та ін. З дорослішанням синів Івана - Тараса та Гордія - подорослішала й «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». У найближчих планах - видання дорослої серії, адже покоління, яке виросло на книжках «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» має велику довіру до видавництва, а отже, готове, щоб Малкович «провадив» їх і в дорослому книжковому морі (позаяк Малкович передовсім «дорослий» поет.). - Я маю на меті видавати не так бестселери, як лонг-селери, себто довгограючі книги з вічними текстами й прекрасними малюнками, котрі будуть потрібні багатьом поколінням.

Похід на Росію

2001 року Малкович почав книжкову експансію в Росію після участі в Московському книжковому ярмарку, де його видання було повністю розкуплені. Доти він принципово не видавав книжок російською: 70-80% українського книжкового ринку досі займають російські видавництва, і це йшло врозріз із патріотичними переконаннями власника видавництва. Але тепер його книги виходять також і російською мовою, щоправда, з припискою «Без права продажи в Украине».

Видавець досі непохитний у своєму небажанні видавати в Україні книги російською мовою, що, звісно ж, удвічі збільшило б його прибутки: - Батьківщину треба любити не лише до глибини душі, але й до глибини кишені. Допомагати ж експансії російської книжки на вітчизняному ринку є кому й без мене.

Російські конкуренти, в тому числі такі видавничі зубри, як «Азбука» та «Махаон» одразу помітили видання «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», виявивши бажання продавати його книги в Росії. Просуванню книжок «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» в Росії допомагає мережа московських ресторанів української кухні «Корчма «Тарас Бульба». Навіть на вивісці цих закладів зображено Тараса Бульбу, намальованого Єрком спеціально для однойменної книги. Малковичеві книжки в Росії, особливо в Москві та Петербурзі, мають стабільний попит: якість ілюстрацій, текстів і поліграфії не залишає байдужими найвимогливіших гурманів. В Росії навіть сформувалася каста колекціонерів книжок «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ».

Захоплення світу

Ще далекого 1995 року Малкович продав американському видавничому гігантові Alfred A. Knopf права на книжку «Котик та Півник». Це була перша в історії незалежної України книжка, яку придбало видавництво зі світовим ім'ям. 2006 року в США було видано також «Снігову королеву».

Англійське видавництво Templar 2005 року також видало казку Г.К.Андерсена в інтерпретації «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». Саме їй судилося стати лідером продажу цього видавництва, обігнавши такі вічні книги, як «Острів скарбів» і «Пітера Пена». Причому «Снігову королеву» було видано в категорії подарункового видання, яке коштувало 20 фунтів (більше 200 гривень). В Англії було продано понад 30 тис. примірників цієї книги.

Поки що Іноземні видавці викупили в Малковича права лише на сім книг. Однак, видавець упевнений, що це - лише початок і присутність видавництва у світі щороку зростатиме. - Якщо ти маєш бодай одну успішну книгу за кордоном, це вже запорука успішного бізнесу. А якщо тобі пощастило продати з десяток книг - це просто успіх. Але щоби був відчутний бізнес, треба мати дуже багато книг, - каже Малкович.

І йде до своєї мети вперто, крок за кроком. Долаючи на своєму шляху перепони і стереотипи, видавець утверджує новий імідж українського продукту у світі. Для нього принцип «добре, бо українське» від самого початку мав найвищий сенс. На часі - відкриття філій «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» у Варшаві й Берліні. Але для Малковича саме український ринок завжди залишається пріоритетним: «Наші справи в Україні йдуть добре. Але для мене все ж таки гроші заради гарних книжок, а не книжки заради грошей. Мені цікаво наповнити ринок для українського читача - зробити такі книги, щоб в Україні з більшою охотою читали українською мовою».

1. Художники-ілюстратори видавництва

Єрко Владислав

Ігнащенко Оксана

Джанікян Арсен

Василенко Анатолій

Гапчинська Євгенія

Гаркуша Віктор

Голозубів Володимир

Ковальчук Вікторія

Колпакова Наталя

Віта Конотоп-Хайдурова

Лавро Кость

Максим Паленко

Пальчун Вікторія

Петренко-Заневський Олег

Рубановська Олена

Савченко Сергій

Семерня Олесь

Ус Софія

Харченко Володимир

Штанко Катерина

1.1 Єрко Владислав

Визначний майстер української книжкової графіки.

Народився в Києві. Навчався на кафедрі «Мистецтво книги» Київського Поліграфічного інституту ім. Івана Федорова (1984-1990). Член Спілки художників. Працював у жанрі кіноплакату. Володар 2-ї премії Московського Міжнародного конкурсу плакату (1987). У книжковій графіці працює з 1989 року. Ілюстрував твори Джонатана Свіфта, Умберто Еко, Гофмана, Розендорфера, Кастанеди, Германа Гессе, Пауло Коельо та інших.

Владислав Єрко - переможець низки престижних художніх та книжкових виставок, володар титулу «Людина книги» як найкращий художник 2002 року за версією московського «Книжкового огляду». Загальне визнання отримали його ілюстрації до книг Пауло Коельо та андерсенівської «Снігової Королеви», яка на всеукраїнському конкурсі «Книга року» завоювала Гран-прі як найкраща книга 2000-го року та титул «Найкраща дитяча книжка-2006» (США). Всесвітньо знаменитий Пауло Коельо про Єркову «Снігову Королеву» сказав так: «Це найдивовижніша дитяча книга, яку я бачив у своєму житті». Книгу видано у багатьох країнах світу: від Великої Британії - до Південної Кореї та Австралії. У 2004 році ілюстрована Владиславом книжка «Казки Туманного Альбіону» здобула перемогу на всеукраїнському конкурсі «Книжка року-2003».

Художник Владислав Єрко - не публічна людина. Незважаючи на те, що куди більш розкручені колеги називають його найкращим у своєму професійному цеху, а видавці пишаються тим, що він працює саме з ними. Дитячі книги «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» в оформленні Єрка регулярно здобувають всеукраїнські та міжнародні призи, а видавництво «Софія» випустило альбом його ілюстрацій до Пауло Коельо, які сам письменник вважає найкращими у світі.

Що ж до освіти, то Владислав Єрко не закінчив Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова.

Із інтерв'ю:

Як сталося, що ви залишилися без диплома?

- Нічого гарного в цьому немає, суто щенячі прояви натури. Я не дуже любив носити викладачам переддипломні або курсові ескізи, що здалося їм ознакою зазнайства, і якось пролунала фраза: мовляв, Єрку, не бачити тобі Спілки художників, якщо не принесеш наступного тижня ескізи диплома. А я з другого курсу був членом спілки, і мені здалися непорядними такі розмови. Отже, я не став захищати диплом із одномоментних нісенітних міркувань. На щастя, за подальші роки жодному замовнику не спало на думку поцікавитися моїми кірочками.

- Ви дуже скептично говорите про свої перші роботи в ілюстрації. Чому?

- Я не тільки про перші говорю скептично, а й про останні також. Любов до себе - не дуже цікава річ. Я отримую задоволення у процесі роботи, це схоже на наркотичний кайф: я ніколи нічого такого й не пробував, але, гадаю, схоже. А все, що відбувається потім, мене не дуже цікавить, я навіть намагаюся не слухати й не читати думки інших стосовно цього. А вже що я сам думаю. та мені іноді легше роками не дивитися на власні книжки, щоб не червоніти. Не хочу здатися самоїдом - я просто працюю й одержую задоволення, на цьому коло замикається.

- Ви завжди читаєте книжки, які збираєтеся ілюструвати?

- Так, навіть якщо вони жахливі й дурні. Нині цього вже немає, а раніше, наприкінці радянської епохи, було скрізь і поруч. Багато видавництв довгі роки жили за радянською схемою, коли потрібно було видавати низку авторів лише тому, що вони - члени Спілки письменників і пишуть книжки потрібні, виховні. Ці книжки йшли в макулатуру практично з фабрики, не доходячи до прилавка.

- Взагалі текст для вас багато значить?

- Колись мій викладач Борис Васильович Валуєнко казав, що добре проілюструвати можна все: військовий статут, книгу про поршневі двигуни. До речі, тоді було повнісінько зразків такої роботи. Як можна було примудритися добре проілюструвати «Капітал» Карла Маркса? Це зробив Кузнєцов і здобув міжнародну премію. Таке могло відбуватися лише в ті часи. Звісно, хочеться мати в роботі гарну книжку. Слава Богу, настав час, коли ти не робиш того, що не до душі.

- Коельо ви любите?

- Чесно? У мене дуже двоїсте ставлення до цього письменника. Він гарний учитель. Він зумів знайти слова, щоб звернутися до людей з ідеями, яких вони не почули б у чийомусь іншому викладі. Він влучає у болючі точки багатьох, зокрема й у мої. З іншого боку, я розумію, що до високої літератури його книжки мають дуже віддалене відношення. Це не Борхес, не Маркес, не Кортасар, не Гессе. У своїй останній книзі «Заїр» Коельо пише, що він утомився від письменників, у яких на першому місці форма, а всередині порожнеча. Йому подобаються автори змістовні, котрі пишуть про щось важливе. Я з ним не згоден: принаймні в образотворчому мистецтві форма є носієм усього. Зміст без форми не має ніякого значення, хоч би яким корисним він був.

- У ваших ілюстраціях навіть до дитячих книг усе більше символічних, філософських речей. Для Вас це важливо? Чи на першому плані все-таки художні завдання?

- Я не намагаюся навмисне нашпигувати книжку якимись кодами, символами, знаками, мандалами та проявами герменевтичних знань. Але коли ти занадто довго сидиш над ілюстрацією, а я не працюю швидко, саме собою виходить, що в зброю починають вплітатися якісь розенкрейцерські символи тощо. Багато чого з того, про що я в той момент думав, знаходить своє відображення. Можливо, це свідчить про те, що я не дуже займаюся добором і недостатньо вимогливий до самого себе.

Доводиться чути: чи потрібно перевантажувати дитину зайвою не зрозумілою їй інформацією? Я по собі знаю, що нічого зайвого в дитинстві не буває. Краще, щоб книжка була «на виріст», ніж зліпити щось а-ля «Веселка» в її найгірші часи, коли дитині в три роки вже нічого там розглядати. Мені здається, діти - куди доросліші істоти, ніж дорослі, тільки по-іншому. Орієнтуюся на себе в дитинстві. Не такою вже я був інтелектуальною дитиною, але, здається, світ тоді сприймав набагато складніше, цікавіше й не банальніше, ніж зараз. Тепер цього страшенно не вистачає.

- Скільки часу у вас витрачається на таку книгу, як «Снігова Королева» або «Казки Туманного Альбіону»?

- Важко сказати, адже поруч не стоїть годинник шахіста. Поки я працюю над «Сніговою королевою», паралельно зроблю десяток обкладинок або кілька менших книжок. Я ніколи не працював над однією книгою від першої сторінки обкладинки до останньої. У середньому йде років зо два. Якби я сидів лише над цією книгою, вона б зайняла, можливо, рік або менше.

- Іван Малкович дає вам цілком фантастичні бонуси як видавець - художнику. Ви не зловживаєте? Трапляються виробничі конфлікти?

- Конфлікти в нас спалахують раз на місяць точно. Раніше траплялися частіше, а зараз ми вже практично стали рідними людьми: нічого схожого в мене більше ні з ким поки не виникло. Однак усі художники лаються зі своїми видавцями, сперечаються про смаки або якісь пріоритети. Малковичу дуже важливо продавати свої книги. Тому він сам собі служба Геллапа і Центр Разумкова: йде з моїми ілюстраціями на Бессарабський ринок і запитує в м'ясних рядах: «Що вам більше подобається - ця ілюстрація чи ця?» І бабусі, котрі взагалі забули, як виглядають книги, кажуть: «Оця краща!» Запитає чоловічу хорову капелу, всіх басів і підбасків. І потім ця колективна думка обрушується на непідготовленого художника. І мені потрібен якийсь час, щоб отямитися.

Я знаю, що не буває роботи, яка могла б змусити тебе встати в третю позицію і сказати: «Звідси не можна висмикнути жодного штриха!» Весь мій досвід свідчить про те, що будь-яку ілюстрацію можна зробити тисячею різних способів, і невідомо, який із них виявиться кращим.

- Над чим зараз працюєте?

- Для «Софії» готую чергового Коельо. Для Малковича - «Маленького принца». Хочеться зробити його не так, як це робили до мене.

- У «Маленькому принці» зазвичай використовують ілюстрації самого Екзюпері.

- Від цього нікуди не дінешся. Але з ілюстраціями Екзюпері книга має досить камерне звучання. Вони милі, безрукі, наївні, добрі, але використовувати лише їх - закрити хвіртку до цієї чудової казки. Наскільки я знаю, перекладачка Екзюпері Нора Галь була прибічником саме такого ілюстрування: малюнки автора й нічого більше. Мені здається, ніхто не має права оголошувати таку монополію. Принаймні сам Екзюпері щодо цього нічого не казав. Його малюнки обов'язково будуть присутні у первинному вигляді, але не як частина кольорових ілюстрацій, їх буде вкраплено в текст як не дуже вправні замальовки льотчика.

- Ілюстрацію все-таки сприймають як щось прикладне, не самодостатнє. У вас не виникало бажання піти в «чисте мистецтво»?

- Це те, що шкребеться щодня. Коли працюєш над книгою, повз тебе весь час проносяться картини, графічні листи, офорти, яких ти не зробив. Гадаю, це відбувається з кожним художником. Знаю, що багато живописців почухують потилицю: так хочеться іноді зробити гарну дитячу книжку. Кількість образів, що миттєво постають в уяві, перевищує фізичні можливості художника. Чітко знаю, що я насамперед ілюстратор, це в мене вийде трохи краще, ніж якби я займався паралельними жанрами в образотворчому мистецтві.

- Чи надходять до вас пропозиції від видавництв із далекого зарубіжжя?

- Так, причому від видавництв глобального рівня, американських, італійських, австрійських. Скажу відразу: нецікаво. Плюс ставлення до художника з пострадянського простору. Телефонують: «Ми вітаємо вас! Ви удостоїлися великої честі, ваша книга, можливо, буде видана в нас на початку наступного року!» - «Пробачте, але ж ви не розмовляли ні зі мною, ні з Малковичем.» - «Ну, це все нюанси. Ви розумієте, з ким ви спілкуєтеся?! Це ж ми!!! - і по буквах називають своє глобальне видавництво. - І ми навіть готові заплатити вам гроші». Називається сума. Як казав Віцин, «я на русалках більше зароблю». Я кажу: «Ви знаєте, наскільки мені відомо, у Європі та Штатах зовсім інші розцінки». - «Ми розуміємо, але ж ви початківець, ви ж навіть не з Росії, ви з України! Ми правильно зрозуміли? Київ - це ж Юкрейн?» Я відповідаю: «Вибачте, я зворушений, але я дуже зайнятий, до побачення». Вони телефонують наступного дня і називають суму втричі вищу. Але бажання працювати це не додає.

Крім того, мене бентежить відсутність замовника у фізичному вигляді. Я не можу працювати з людьми, яких не відчуваю. Я зустрічав у своєму житті достатню кількість прожектерів, які казали: «Славку, це класно, видаватимемо!», а потім усе провалювалося. Кілька моїх книг, зокрема, «Снігова Королева» та «Казки Туманного Альбіону», були реалізовані через багато років, пройшовши крізь безліч людей, які не впоралися з ними.

- Яким чином ви вирішуєте питання захисту авторських прав? Була історія з «Тарасом Бульбою», «Снігову королеву» багато хто використовує, особливо перед Новим роком.

- З «Тарасом Бульбою» історія була чудова: до середини сумна, а потім весела й зі щасливим кінцем. Кілька років тому мережа ресторанів «Корчма» почала використовувати малюнок з обкладинки «Тараса Бульби» «А-ба-ба-га-ла-ма-ги». На наші здивовані запитання, чому це не доведено до відома ні видавництва, ні художника, якийсь час ніхто не відповідав. А потім нас із Малковичем занесло в Москву на книжковий ярмарок, і там нам зателефонував директор мережі цих ресторанів, киянин Юра Бєлоіван, запросив до себе. Нас підкупило, що ці ресторани по-гарному українські. Якби він зляпав якусь шароварщину, то Малкович підключив би адвокатів, намагався б жорстко відстояти наші права. Але коли ми побачили дощаті підлоги з гарного дерева, рушники, яким по сотні років, справжнє кухонне начиння, почули українську музику - не Вєрку Сердючку, а «ВВ», «Океан Ельзи», фолк у чистому вигляді - і спробували справжню українську кухню. Таких вареників, як у «Корчмі», не готують ніде у світі! І ціни там демократичні. Тож усі питання вирішилися, і ми з Малковичем тепер - почесні відвідувачі цих ресторанів.

Інші історії не такі веселі. Є безліч прикладів, коли на якихось білбордах, рекламі в журналах використовують мої малюнки, і Малкович намагається з'ясувати, чому так сталося. Найчастіше ці люди поводяться як дрібні радянські шахраї.

- Ви людина, напевно, небідна, але, гадаю, усвідомлюєте, що художник вашого рівня міг би заробляти набагато більше.

- Я не борець за грошові знаки, не вмію цього робити, в мене це не виходить. Якби не збіг обставин, низка везінь, зустрічей із відповідальними у фінансовому відношенні людьми, я був би напівзлиденним художником, сидів би на стільці, поклавши на інший аркуш паперу, і щось собі малював. Я абсолютно не пристосований до цього життя. Мої знайомі дивуються, як я взагалі виживаю, якщо впадаю в епілептичний стан від якої-небудь пісні радіо «Шансон»: це вибиває мене з колії на день і більше. Я практично не дивлюся телевізор. Тільки з часів помаранчевої революції дивлюся «5 канал». Мені здається, це - краще з шоу, що відбувалися останнім часом, реальне, справжнє.

- Зараз багато художників «підсіли» на помаранчевий колір. Яке у вас до нього ставлення?

- Я все життя не вилазив із теплого колориту. У мене було чудове жовте дитинство - небо, напевно, було блакитним, а дерева зеленими, але я дивився на все крізь жовті окуляри. Мені здається, це колір повноцінного життя, колір весни, осені, літа, навіть зими, якщо ти знаходишся в теплі. Знаючі люди з «Софії» кажуть, що синій або фіолетовий - кольори вищої чакри, а жовтий, червоний, помаранчевий - приземлені кольори, буденність, банальність. Але мені більше подобається ця «банальність.

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

М.Гоголь «Тарас Бульба», 1998;

Е.Т.А. Гофман «Крихітка Цахес», 1998;

Снігова Королева, 2000;

Л. Керрол «Аліса в Країні Див», 2001;

Снігова Королева (Міні-диво), 2002;

The Snow Queen by A-BA-BA-HA-LA-MA-HA Publishers, 2002;

Обкладинки до серії книжок «Гаррі Поттер», 2002-2007;

Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера», 2005;

«100 казок. 1-й том», 2005-2006, 1-ша премія на «Книзі року-2005». (Худ. В. Єрко, К. Штанко, К. Лавро та ін.);

С. та М.Дяченка «Ритуал», 2006;

А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц», 2004-2008 (книжка поки що не опублікована);

В. Шекспір «Гамлет, принц данський», 2008;

«100 казок. 2-й том», 2006-2008, (Худ. К. Штанко, В. Єрко, К. Лавро, В. Пальчун та ін.);

Р. Бах Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон.

1.2 Євгенія Гапчинська

Євгенія Гапчинська - популярна українська художниця-живописець.

Народилася 15 листопада 1974 р. в Харкові. П'ята дитина в сім'ї. У п'ятирічному віці пішла до школи, а в 13 років стала студенткою Харківського художнього училища. Закінчила Харківський художній інститут.

Стажувалася в Нюрнберзькій художній Академії. У 2000-му році переїхала до Києва. Живописно-виставкову діяльність розпочала 2002-го року. Популярний живописець, роботи якої продаються найдорожче серед сучасних українських художників. Визначає себе як шаленого трудоголіка, який щороку робить з півтора десятка нових виставок в Україні, Росії, Франції, Бельгії, Англії, Нідерландах та інших країнах. Має кілька власних галерей в Україні та в Росії. Її роботи зберігаються в європейських музеях та приватних колекціях поціновувачів та діячів мистецтва.

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

І. Малкович «Ліза та її сни», 2005 (1-ша премія Львівського форуму видавців, 2005р. 2-га премія на «Книзі року»);

Обкладинка до книжки «Чарлі і шоколадна фабрика», 2005;

Обкладинка до книжки «Матильда», 2006.

1.3 Володимир Голозубів

Один із найвизначніших українських книжкових графіків за всі часи існування української книжки. Народився 27 вересня 1925 року в Києві. Закінчив Київську художню школу ім. Шевченка (1950) та майстерню книжкової графіки Київського художнього інституту (1958). Учасник і переможець численних республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Автор ілюстрацій до багатьох знакових дитячих книжок 70-90 рр. минулого століття.

Володар найвищої нагороди «Золоте яблуко» на Міжнародному конкурсі БІБ (Братислава, 1971) за книжку «Два півники» та бронзової медалі міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» (Німеччина, Лейпциг, 1977).

В останні роки життя працював у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». «Людина абсолютно аскетична в побуті, йог, невиправний фанат книжкової дитячої ілюстрації, він був улюбленець всього творчого колективу видавництва. Ми всі щиро називали його наймолодшим серед нас, адже він був з тієї рідкісної породи митців, яким завжди 22. (І.Малкович).

Зусиллями «Відомостей» знайдена раніше могила одного з кращих українських художників ХХ століття Владимира Голозубова (удостоєного свого часу вищої європейської нагороди для ілюстраторів «Золоте яблуко») відтепер позначена і ушляхетнена. Мальовані ним книжки «Два півники», «Рукавиця» з мініатюрними звірятками, що зачаровують, малюки розглядають годинами. Володимир Голозубів хлопчиськом пішов з Києва на фронт, був сином полку, дійшов до Берліна. Як добре знають колеги з видавництв «Веселка», де він трудився художником немало років, і «А-ба-ба-га-ла-ма-га», для якого малював останніми роками життя, він був людиною-відлюдником. Навіть просив, щоб гостинку дали на самому верхньому поверсі, в закуті, щоб трохи менше було сусідів. П'ять років тому, коли він помер прямо за роботою, ніхто із знайомих і приятелів не знав, де і коли його поховали. «Відомості» витратили на пошук могили пару місяців, оскільки так співпало, що морг, з якого вивозили тіло художника, був закритий на ремонт. Звернувшись до районних властей, в жек, міліцію, ми поступово з'ясували, що ховати його повинні були на Північному кладовищі. Поїхавши туди разом з керівником видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іваном Малковичем, ми обійшли гектари могил, де замість хрестів і пам'ятників стирчали маленькі таблички «НМ» і «НЖ», що означає «невідомий чоловік», «невідома жінка». На одному горбику в 68-му ряду, правда, на такій же табличці було дописано «Голозубів». Відтепер тут коштує красивий дубовий хрест, і тепер здалеку видно, який художник тут покоїться. Ми встановили його якраз до 80-ліття з дня народження Владимира Голозубова.

«Відкрию таємницю - цей чудовий хрест рік стояв на могилі великого поета Вінграновського, але там тепер височіє кам'яний пам'ятник. Вдова поета, знаюча і любляча ілюстрації Голозубова, коли дізналася історію його безвісного поховання, відразу ж запропонувала перевезти цей хрест на могилу художника». (Станіслав БОНДАРЕНКО)

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

«Рукавичка», 1997 (1 премія на Всеукраїнському конкурсі «Художник і друкарство»).

Найвідоміші видання у видавництві «Веселка»:

«Два півники», 1970;

«Сорока-білобока», 1970;

«Загадки», 1972;

«Лисичка і журавель», 1973.

1.4 Кость Лавро

Народився під Диканькою на Полтавщині. Закінчив РХСШ та факультет художнього оформлення книги Української Академії книгодрукування. Член Спілки художників.

Кость Лавро - визначний майстер сучасної української книжкової графіки. Один із найяскравіших і найколоритніших українських книжкових графіків. Поєднавши засадничі постулати українського авангарду 20-х років з найтиповішими рисами українського народного малярства, він витворив свій - неповторний, яскравий і, водночас, глибоко національний стиль.

Роботи Костя Лавра неодноразово входили до каталогів найпрестижніших виставок дитячої книги (Болонья, Братислава та ін.) Творчий шлях Лавра - головного художника «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» - невід'ємно пов'язаний із становленням видавництва. Його вже класичні зайчики й котики стали улюбленими образами сотень тисяч дітей.

Права на книги Лавра придбали знамениті світові видавництва зі США, Швейцарії, Франції та ін. Тривалий час К. Лавро успішно співпрацює з найпопулярнішим французьким дитячим журналом

«Козак» Кость Лавро малює героїв народних казок

Кожен із шанувальників «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», мабуть, має свою історію знайомства з цим видавництвом і його головним художником Костем Лавром, який ілюстрував «Дитяче Євангеліє», «Котика та півника», «Абетку», «Пана Коцького», «Козака Петра Мамалигу», частково «Улюблені вірш і» (і за цей доробок представлений на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка). У мене - своя.

Я одна з багатьох шанувальників творчості Вінграновського. І особливо мені подобаються його вірші для дітей. Уявіть мою радість, коли друзі подарували маленьку книжечку з одним із найкращих українських віршиків для малечі «Ішов кіт через лід». Але розгорнувши цей презент, розчарувалася - зображений тут кіт виявився якимось приблудою, а не милим звірятком, якого вигадав Вінграновський. Тож книжку «Козак Петро Мамарига» з віршами і оповіданнями поета брала у руки з певним острахом - а раптом і її населяють якісь випадкові персонажі. Проте хвилювалася даремно: у всій красі, настовбурчивши завзяті вуса, зі сторінки поглядав «мій» кіт.

Та не тільки я впізнала «чорнолапа». Його помітив сам Вінграновський ще у 1995 році в «Улюблених віршах». Захоплений тим, що художнику так точно і з душею вдалося відтворити цього «бриська», він попросив Костя Лавра проілюструвати ще кілька творів. Так з'явився «Козак Петро Мамарига». Є у цієї книжки іще один секрет - козака пан Кость змальовував із себе, наділивши його не так своїм обличчям (хоча знайомі зауважують, що спільні риси «проглядаються»), як внутрішнім світом - такий собі характерник, утік від небезпеки, сховався в озері, дихає через очеретинку і при цьому посміхається. Художник жартує, що коли він поринає у роботу, то теж відсторонюється від усього, а роль соломинки відіграє телевізор чи магнітофон, які створюють своєрідний фон. Мамарига близький душі художника ще й тому, що «земляк». А ще Лавро хоче намалювати ілюстрації до «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя.

А земляки вони тому, що, хоча світ Божий Кость Лавро побачив у Броварах, мати його походить з Диканьки, а батько - з Кобеляк, де й літував майбутній геній (а саме так його називають у листах, які щодня надходять у видавництво) до 17 років. Тут хлопчина вбирав у себе тишу і красу села, навіть із сусідськими дітьми не дуже й водився. Запеклий футболіст, капітан збірної школи з волейболу раптом перетворювався на сором'язливого відлюдька і товаришував із. жабами. Набравши повний ківш води, напускав туди пуголовків і спостерігав, як у них з'являються лапки, потім зникають хвости. Зараз десь, приміром, на Десні, дорослому Костю Лавру нагадує про дитячі університети саме кумкання шкряботушок.

Олівець у руки взяв ще змалечку - дуже вже подобалися чорно-білі ілюстрації «Українських народних казок». Звідти з великим завзяттям зрисовувалися вовчики-братики та лисички-сестрички. (От добре було б, якби мої книжки теж у когось пробудили любов до цієї справи, а потім, дивись, і новий талант виросте, мріє художник сьогодні.) Одного разу батько показав «доробок» сина вчительці, що жила поруч, а та, в захопленні від малюнків, допомогла Костеві підготуватися до вступу у Республіканську художню школу. Потім були армія, інститут і робота на посаді художнього редактора у журналі «Барвінок», два роки у «Дніпрі» (багато-багато обкладинок та ілюстрацій до книжок різних авторів), і співпраця у журналі «Соняшник», знайомство з Іваном Малковичем, який заснував видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». От тут, можна сказати, і народився художник Кость Лавро такий, яким ми знаємо його сьогодні.

Саме з цього видавництва, вважає Лавро, почалася нова епоха оформлення дитячих книжок з більш майстерним і відповідальним підходом до них. Чомусь у нас був стереотип, що дитяча ілюстрація - це щось другорядне і займаються цим другорядні художники. А справа тут значно серйозніша: дорослі щось беруть з картини залежно від своїх уподобань та виховання, а маля не має ще свого смаку і часто саме від ілюстрацій до книжок, на яких її виховують, залежить, яким буде світосприйняття у цієї дитини. Хоча соціологічних досліджень у видавництві не проводили, проте за тими листами, які надходять уже лантухами, можна сміливо стверджувати: немає кращого засобу навчити дитину читати і полюбити книжку, як подарувати їй «фірмове диво». Навіть син самого Костя Лавра вивчив абетку за «Улюбленими віршами», хоча до цього більше полюбляв проводити час біля магнітофона чи телевізора. Практично за тиждень хлопчина прикипів до книжки.

На Книжковому ярмарку у Москві (в якому брали участь понад дві тисячі видавництв з усього світу), що відбувся восени минулого року, росіяни шикувалися у кілометрові черги, щоб придбати видання незнайомою мовою, проте з такими малюнками! «Ми запросили презентувати нашу продукцію дівчину-москвичку, батьки якої походять з України. І от вона призналася, що після того, як побачила наші книжки, почала вперше пишатися, що вона українка», - розповів пан Кость.

- Росія, за всіх своїх величезних тиражів, не має таких красивих книжок, як у нас. Найпопулярніший прийом, яким користуються наші північні сусіди, такий: видають книжку з привабливою обкладинкою якогось високопрофесійного художника, а відкриваєш її - всередині справжній мотлох. Тому я тихенько підсміювався, коли гонорові російські критики з пихою брали наші книжки, а потім з величезним здивуванням гарячково гортали ту ж «Абетку», де кожна ілюстрація годиться на палітурку.

Найбільшим злом, від якого потерпають наші діти, пан Кость вважає справжню зливу українсько-російських видань. Окрім того, що частенько у них українська кульгає на обидві ноги, дітлахам пропонують вивчати букви за ілюстраціями, на яких зображені ведмеді, що ходять в лаптях, та чоловіки зі здоровенними бородами і сорочками навипуск, які майструють хату-зруб. Спотворюється російський лубок, а маленькій людині, яка звертає увагу не так на текст, як на малюнок, насаджують іншу, чужу культуру. Ще художник завзятий противник кічу - книжечок із солодкуватими білочками, зайчиками, паровозиками, метеликами, яких ілюстратори мовби трафаретом переносять з одних видань до інших.

До своїх малюнків Кость Лавро дуже суворий. Ескіз до казки може народитися в голові за якусь мить, але на папір він переноситься старанно, можна навіть сказати, з математичною увагою до кожного міліметра зображення. Він жартує, що діти - найвимогливіша аудиторія і одразу ж помічають (а краще сказати, просто перегорнуть сторінку або відкладуть книжку убік), коли той же заєць намальований нашвидкуруч і недбало. Тому шлях будь-якого звіра (а найчастіше художник малює саме звірів) з голови до кінчика пензля лежить через серце.

От тут, мабуть, і приховано секрет Костя Лавра. Хоча він стверджує, що талант - це 99 відсотків наполегливої праці і лише один відсоток Божого дару. Але як же тоді пояснити появу гарних полотен, які дивують своїми деталями й фантазією і водночас абсолютно не зачіпають душі, не залишаються в пам'яті. Закордонні спеціалісти провели спеціальний експеримент і отримали вражаючі результати - жоден із всесвітньо відомих героїв мультиків Діснея не сниться дітям! А відвідують у царстві Морфея маленьких французів, англійців, іспанців персонажі їхніх народних казок, які плекалися тим народом і є уособленням найкращих рис національного характеру. Тому котик і півник з однойменної української казки, яку ілюстрував Лавро, є пострілом у десятку, можна навіть сказати, що українськими архетипами цих звірів. Тепер вже просто неможливо уявити, що вони могли б виглядати інакше. Недарма ж саме на цю казку одне з найбільших американських книжкових видавництв «Альфред Кнопф» накинуло оком і викупило права, розтиражувавши наших домашніх улюбленців до 30 тисяч. Американський варіант цієї книжки побачили швейцарці та норвежці і теж захотіли потішити своїх дітей цим дивом. Що й казати, якщо навіть японці зважилися на подібний крок. А французи, не довго думаючи, замовили Костю Лавру серію малюнків для дитячого журналу. Коли ж побачили, яким шаленим попитом користується цей часопис, випустили цю казку окремою книжкою. Її героїв пан Кость малював з притаманною йому сердечністю, а вирядив в український одяг. Тепер закордонні видавці мало не в чергу стають, щоб замовити ілюстрації в українського художника, але доводиться довгенько чекати, бо у нього обмаль часу - зараз кипить робота над великою книжкою «100 казок», яка готується у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», а також над новою книжкою Вінграновського «Сіроманець».

Хоча Кость Лавро й запевняє, що ніколи не залишить дитячу ілюстрацію, надто міцно припала вона до душі, проте любить помріяти, як із задоволенням допоміг би якомусь талановитому режисеру (у ролі художника) зняти хороший історичний фільм із «західними» спецефектами і притаманною українському класичному кіно образністю. А ще у завзятого автомобіліста поміж ескізами звірят іноді з'являється на папері «силует» легкового автомобіля. І якби у нашій країні була б добре розвинена ця галузь, то й не знати, чи став би пан Кость дитячим художником.

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

«Дитяча Євангелія», 1993;

«Котик та півник (Міні-диво)», 2001;

«Хатка, яку збудував собі Джек (Міні-диво)», 2002;

«Їде мишка (Міні-диво)», 2002;

«Падав сніг на поріг (Міні-диво)», 2002;

«Різдвяна рукавичка (Міні-диво)», 2002;

«Улюблені вірші (Міні-диво)», 2002;

«Улюблені вірші-2», 2005;

«Улюблені вірші», 1994, 2004, 2006 (Худ. К. Лавро, В.Ковальчук, К. Штанко та ін.);

«Пан Коцький», 1997, 2005;

«Абетка», 1999 1-ша премія на «Книзі року-1999»;

«Росла собі ялиночка», 2002;

М. Вінграновський «Козак Петро Мамарига», 2002;

І.Малкович «Різдвяна рукавичка», 2004;

«100 казок. 1-й том», 2005-2006, (Худ. К. Лавро, В. Єрко та ін.), 1-ша премія на «Книзі року-2005»;

М. Гоголь «Ніч перед Різдвом», 2005, 2007, (1-ша премія на «Книзі року-2006», 1-ша премія Міжнародного Московського книжкового ярмарку-2007);

П. Глазовий «Гуморески», 2007;

Казка про котика та півника, 2008;

«100 казок. 2-й том», 2006-2008, (Худ. К. Штанко, В. Єрко, К. Лавро, В. Пальчун та ін.);

Готується до друку «Дитяча Євангелія» (нова, доповнена ілюстраціями).

Деякі з іноземних видань:

«The Cat and the Rooster», Alfred A.Knopf (США), 1995;

«Le Carnaval», Сalligram (Швейцария), 1998;

«Le Noel du Grand Loup», Bayard Poche (Франція), 1999.

1.5 Максим Паленко

Максим Паленко народився в Новоолександрівці на Дніпропетровщині. З дитинства любить читати й малювати (мама - учителька української мови й літератури, а батько - в душі художник). Закінчив Днцпропетровське художнє училище (1996), навчався у Львівській Академії Друкарства (2001).

Окрім малювання складає пісні і співає в дніпропетровському гурті мандрівних дяків «Вертеп». Любить гасати на велосипеді і бавитися з улюбленою 5-річною донечкою Софійкою.

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

Сашко Дерманський «Чудове Чудовисько», 2006;

Володимир Рутківський «Джури козака Швайки», 2007;

Володимир Рутківський «Характерники. 2-га книжка дилогії «Джури козака Швайки»«, 2009 (готується до друку);

Володимир Рутківський «Сторожова застава. З життя Київської Русі», 2009 (готується до друку).

1.6 Наталя Колпакова (30.10.1970)

Дизайнер та книжковий ілюстратор. Народилася 1970 року у Волгограді. Того ж року переїхала з батьками до Києва. Закінчила Київський художньо-промисловий технікум (1989) та поліграфічний факультет Київського Політехнічного інституту (1996). Співпрацює з видавництвами та рекламними агенціями. Працює в жанрі комп'ютерної графіки.

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

Наталя Вовк «Літачок-рятівничок», 1999.

1.7 Оксана Ігнащенко

Народилася 5 вересня 1960 року в Києві.

Закінчила Українську Академію Мистецтв (1984).

Член Спілки художників. Учасниця багатьох республіканських та міжнародних виставок. Персональна виставка в Музеї російського мистецтва (1995).

Серед ілюстрованих книжок:

К. Чуковський «Муха-цокотуха», 1988;

«Троє цуценят покидають Париж», 1990;

Г.Х. Андерсен «Кресало», 1990 (2 премія на всеукраїнському конкурсі «Мистецтво книги»);

Е.Т.А. Гофман «Лускунчик», 1991 (3 премія на конкурсі «Мистецтво книги»).

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

Я. Павлюк. «Будиночок, в якому ніхто не спить», 1993;

«Бременські музики», 1993;

«Улюблені вірші», 1994-2008 (Худ. О. Ігнащенко, К. Штанко, К. Лавро та ін.);

«Робін-Бобін (Міні-диво)», 2001;

«Білосніжка та семеро гномів (Міні-диво)», 2002;

«Білосніжка та семеро гномів», 1997, 2006.

1.8 Вікторія Пальчун

Народилася 21 грудня 1953 року в Харкові. Дитинство і юність провела в Брянську, але зі шкільного віку хотіла поїхати в Україну і жити в Києві. 1977 року закінчила Харківський художньо-промисловий інститут, факультет промислової графіки.

Після закінчення інституту переїхала до Києва. Працювала дизайнером промислових товарів. Член Спілки дизайнерів України. Все життя мріяла малювати для дітей і 2003 року прийшла у видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

«100 казок. 1-й том», 2005-2006, 1-ша премія на «Книзі року-2005». (Художники: В. Пальчун, В. Єрко, К. Лавро та ін.);

«100 казок. 2-й том», 2006-2008, (Художники: В. Пальчун, К. Штанко, В. Єрко, К. Лавро та ін.).

1.9 Олег Петренко-Заневський

Народився 14 липня 1965 року у Вінниці. Закінчив РХСШ (1983) та майстерню книжкової графіки Української Академії Мистецтв (1992). Член Спілки художників.

Учасник багатьох міжнародних виставок. Тривалий час був художнім редактором дитячого часопису «Соняшник».

Блискучий ілюстратор численних дитячих книг.

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

«Коза-дереза», 1994;

«100 казок», 2005-2006, 1-ша премія на «Книзі року-2005», (Худ. Олег Петренко-Заневський, В. Єрко, К. Лавро та ін.);

Ю. Винничук «Історія одного поросятка», 2005, (3-тя премія на «Книзі року-2006»).

1.10 Олесь Семерня

Олесь Семерня - один із найяскравіших представників наївного українського малярства.

Народився на Миколаївщині. Тривалий час жив у Молдові. Зараз живе і працює на Чернівеччині.

«КОЗАК МАМАЙ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ»

«Коли вам запраглося погрітися, подихати рідним прастепом чи відійти душею, згадайте собі картини Олеся Семерні.

В них - здоров'я нації, і справжня сутність споконвічної української душі, що злагідна розмовляє з Богом і зорями, з дитиною і стеблиною, з сумними волами і веселими квасольками овечок.

Та найбільше - сама з собою.

Там - потужний і добрий талант, що творить єдину Україну, тому іноді аж важко впізнати - це Карпати чи український південь, і тільки розпечене ольвійське сонце, що з'яскравлює всі барви, безпомильно вказує на художникові коріння.

Там - неприкаяний козак Мамай з тихим коником і жменькою суто дитячих хитрощів.

Там - дуже самотній чоловік, який посеред звихненого світу розповідає золоту казку нашого дитинства.

Тож дай йому, Боже, здоров'я і натхнення».

(Іван Малкович)

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

«Ой ти, коте Марку», 1993.

1.11 Сергій Савченко

Популярний український живописець. Народився 2 серпня 1972 року у Львові. Закінчив Львівське училище ужиткового мистецтва ім. Івана Труша (1992) та Львівську Академію мистецтв (1998). Працює в жанрі станкового живопису. Учасник численних міжнародних виставок. Його перша, і поки що єдина, книжка для дітей відкрила нові перспективи української дитячої книги. Мріє намалювати книжку «про кудлатого червоного звіра».

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

Г. Химич «Песик та його місячні друзі», 2000 (2-я премія на «Книзі року-2000»);

Г. Химич «Dog and his friends on the Moon», 2000.

1.12 Софія Ус

Софія Ус - - улюблена художниця української (і не тільки) малечі.

Народилася 1973 року в Новокузнецьку в українській родині. В трирічному віці переїхала до Кишинева. Закінчила Кишинівське художнє училище (1992) і вступила до Львівського Поліграфічного інституту. Закінчила Українську Національну Академію Мистецтв (1998). Працює в жанрі станкового живопису та книжкової ілюстрації. Мешкає в Києві і в Кишеневі.

Три її дитячі книжки завоювали палку прихильність десятків тисяч маленьких і дорослих читачів в Україні, Росії, Чехії, Литві, Словаччині та інших країнах.

Ілюстровані художником твори у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

М. Луговик «Вовченятко, яке запливло далеко в море» (1-ша премія в номінації «Дитяча книга»), 2002;

«Вовченятко, яке запливло далеко в море (Міні-диво)», 2002;

М. & С.Дяченки «Жирафчик і Пандочка», 2004;

«Жирафчик і Пандочка (Міні-диво)», 2004;

С. Ус, І. Малкович «Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами», 2007;

С. Ус, І. Малкович «A Small Bunny in the Big City or HONEY for MOMMY», 2007.

1.13 Володимир Харченко

Художник Володимир Харченко - автор першої «абабагаламазької» книжки «Українська абетка». Саме з його малюнків почалася історія видавництва.

Народився він 14 квітня 1960 року в Ленінграді, де прожив перші два тижні життя. До трьох років жив у Зеленому Гаю на Черкащині. З трьох років - у Києві. Закінчив РХСШ (1979) та Українську Академію Мистецтв (1987). Працював художнім редактором у видавництві «Дніпро» та дитячих часописах «Барвінок» і «Соняшник». У «Соняшнику» вперше побачив комп'ютера і відтоді більшість свого часу сидить з мишкою в руці. Член Спілки художників України. Викладач Національної художньої академії. Саме Володимир Харченко проілюстрував першу книжку видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» «Українська абетка», яка завоювала щиру симпатію і любов десятків тисяч маленьких читачів.