Сенс мистецтва у Візантійській культурі

Сенс мистецтва у Візантійській культурі

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво в усьому різновиді своїх форм, видів, типів тощо. Однак мистецтву притаманна специфіка не тільки у межах естетичної діяльності, воно в цілому являє собою унікальний суспільний феномен.

Мистецтво є «органом», компонентом культури. Будь-який художній твір цілісно усвідомлюється у контексті всієї культури. Тому важливим є факт його вплетіння в систему культурного функціонування. З цим процесом пов'язано відокремлення поняття «художня культура». Найбільш повне визначення художньої культури втілено у розумінні й як сукупності створених певним суспільством художніх цінностей, а. також. самого процесу їх створення, поділу та сприйняття, освоєння суспільством, та кожною окремою людиною. Художня культура охоплює як процес художньої діяльності суспільства, так і його результати, а також суспільну комунікацію, різноманітні людські відносини, що пов'язані із художньою діяльністю суспільства.

Людина одночасно є і суб'єктом, і об'єктом художньої культури, яка створюється людьми, і в той же час формує певний тип особистості. Художня культура охоплює результати творчої діяльності (пам'ятки культури -- матеріальної та духовної) та, саму живу діяльність людей. Вона характеризує ступінь та спосіб розвитку здібностей, хисту, потреб соціального суб'єкта в усіх формах художньої діяльності, ступінь його підготовленості до цієї діяльності, участі у створенні та засвоєнні цінностей мистецтва, в організації художньої діяльності.

Зміст художньої культури складають різноманітні елементи, які структурують її в систему як соціальний організм. Вони умовно можуть бути розподілені на субстанціональні та функціональні.

Субстанціональні елементи художньої культури являють собою її основу. До них належать цінності, норми та установи.

Цінностями художньої культури, у першу чергу, є самі творіння мистецтва. Багато творів мистецтва існує тільки у акті діяльності, де сам процес діяльності митця й виступає художньою цінністю. Таким є усе виконавське мистецтво, а також мистецтво художньої імпровізації. Однак цінності художньої культури не зводяться лише до творів мистецтва (навіть у випадку їх тиражування та репродукування). Вони охоплюють також наукові та популярні доробки з теорії та історії мистецтва, критичні праці.

Норми художньої культури поділяються на загальні закони видів мистецтва, які регулюють процес художньої творчості; естетичні принципи та норми, що формуються певним художнім методом; естетичні норми та принципи, що залежать від конкретного художнього напряму, до якого належить митець.

Мистецтво -- одна із форм суспільної свідомості, форма людської діяльності, яка відрізняється від науки, політики, права, релігії. Мистецтво пізнає дійсність за допомогою художніх образів.

Художній образ вбирає в себе всі суперечності, все багатство мистецтва. усі труднощі художнього процесу пов'язані зі створенням митцем художнього образу.

Складності розуміння мистецтва споглядачами також пов'язані з труднощами «розкриття» для себе художнього образу.

Проблема художнього пізнання світу -- одна з головних у курсі естетики, вона тісно пов'язана з філософською теорією пізнання. Щоб усвідомити сутність художнього образу, користуються теорією відображення, яка розглядає людську свідомість в цілому як образ навколишньої дійсності, як суб'єктивну картину об'єктивного світу. Але філософське розуміння образу не тотожне естетичному його тлумаченню. Тому між філософським і естетичним поняттями образу існує різниця.

В історії культури навряд чи можна знайти мистецтво складніше, ніж візантійське - перш за все за поєднанням основ, які здавались непоєднуваними, бо :гут схрещувались найрізноманітніші художні традиції. Труднощі становлення такого мистецтва, важкі пошуки нового стилю випливали також із складності тих завдань, які християнська церква, що утверджувалась, ставила перед мистецтвом.

Константинополь вбирав у себе все - і абстрактний орнамент Сходу, і те живе, що уціліло від важкої застиглої сили Риму, і нову apxітектуру xpaмів та багатообіцяючі досягнення мозаїчного мистецтва, лінійнy виразність сірійської художньої школи та шляхетне відлуння еллінізму - словом, всі пошуки і всі впливи, що переплітались у багатонаціональному світі, - а потім поступово переплавляв це все у струнку художню систему.

Гармонія нового мистецтва виявляла себе в хоровому співі християнських церков, у світлі, яке, завдяки особливостям знайденої конструкції храму, пронизувало цілком його простір і осявало все під його склепіннями. Недарма найзнаменитіша з візантійських церков, Свята Софія, яка втілювала концепцію „Храм - земне Небо”, була такою переконливою, що посли київського князя Володимира відчули себе і справді „на Небі”.

Щоб храм вмістив якнайбільше мирян, християнське зодчество взяло за зразок античні прямокутні споруди - так звані базиліки, розділені на кілька повздовжніх частин-нефів. Такий тип храму із середнім просторим і високим нефом, а надалі - на Сході - і поперечним, що надавав xpaмoві форми хреста, одержав назву базилікального. Виник й інший тип храму - з куполом у центрі. Якщо храм був місцем молитовного спілкування, його внутрішня будова і спорядження набували першоступеневого значення. Сорок вікон „Святої Софії”, прорізаних під напівсферичним куполом у товщі стін, заливали світлом оздоблений мозаїками внутрішній простір храму, а у великі свята тут запалювались канделябри у вигляді дерев, срібні панікадила й лампи. Світле, золотаве тло мозаїк, свого роду „кам'яного живопису”, запалювало серця і своїм сяянням викликало стан екстазу. Мозаїки сприймалися не як площина і не як глибина, а як якийсь інший світ, надчуттєвий, потойбічний, трансцендентний, в якому фігури наче висять у нематеріальному, пронизаному світлом середовищі.

Більша увага до художнього оздоблення інтep'єpy, а ніж екстер'єру храму, пояснювалась уявленням про ідеальну людину - скромну зовні і насичену багатим внутрішнім життям.

Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VІ столітті при імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень, безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять церков, які сяяли золотом, сріблом і pізнокольоровими мармурами. Свята Софія постала серед них найпершою. Для неї Рим постачав кодони з порфіру, взяті з храму бога сонця, Ефес - колони із зеленого мармуру , yсі кінці імперії - мармур рідкісних порід. Відоме й візантійське срібло VІ ст. - багато прикpaшeні хрести, чаші, ковші, тарелі, позначені великою майстерністю. Процвітало у Візантії різьблення по слоновій кістці. Зразок цього мистецтва - трон архієпископа Максиміліана в Архієпископському музеї в Paвенні. Дуже цікавий і диптих із зображенням циркових сцен (Vст.), який виділяється яскравістю і тонким виконанням фігур звірів.

Ще однією видатною пам'яткою Візантії того часу є нікійські мозаїки з церкви Успіння у Hікеї (Мала Азія), в образах яких стільки багатства та емоційної сили, овіяної еллінською красою, що вона могла б налякати догматиків християнства.

У 1453 р., після довгих pоків процвітання і випробувань, Константинополь був захоплений турками-османами. 3а наказом турецького султана Храм Святої Софії перетворено на мечеть, і місто стало столицею зовсім іншої держави.

Список використаної літератури

1. Власов В. Стили в искусстве: Словарь. - Т. 1. - С-Пб, 1995. - 656 с.

2. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К., 2002

3. Куманецкий М. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1989

4. Левчук Л., Оніщенко О. Основи естетики. - К., 2000

5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред.. М. Заковича. - К., 2000