Роль Києво-Могилянської академії в єднанні українських земель (XVII–XVIII ст.)

Роль Києво-Могилянської академії в єднанні українських земель (XVII-XVIII ст.ст.)

Леся Алексієвець

Упродовж століть через складні історичні обставини українські землі були роз`єднані, входили до складу різних держав. У ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. розчленованість українських територій кордонами іноземних держав зумовлювала особливості їх економічного, політичного та культурного розвитку. Населення Правобережжя і Західної України, перебуваючи у складі Польщі, Угорщини й Молдавії, зазнавало соціальних, національних і релігійних утисків. Однак, незважаючи на територіальну роз`єднаність, жителі етнічних українських земель підтримували найрізноманітніші зв`язки. Вони, охоплюючи різні галузі суспільного життя, мали свої особливості та конкретні форми. Населення всіх українських земель, включаючи Правобережжя та Закарпаття, попри всю складність історичних обставин, вносило свій вклад у загальну справу єднання українського народу. Символом цієї єдності став Київ, який упродовж багатьох століть відігравав значну роль у політичному, національному, економічному та культурному житті України.

При цьому важливе місце і значення в єднанні українського населення у досліджуваний період належало Києво-Могилянській академії. Саме вона, її вихованці сприяли визріванню серед українців почуття національної свідомості, єднанню розчленованих українських земель. Це мало особливе значення в умовах боротьби народу за відродження і зміцнення єдиної Української держави.

Не дивно, що з діяльністю Києво-Могилянської академії була обізнана вся Україна. Значного поширення набули твори києвомогилянців. Та й самі вони після навчання поверталися до рідних країв і, працюючи в різних сферах суспільного життя, утверджували на місцях славу Alma mater.

Загалом, у Києво-Могилянській академії навчалася молодь з усіх українських земель - Лівобережної й Слобідської України, Київщини, Запоріжжя, Волині, Поділля, Галичини, Буковини, Закарпаття. При цьому основну частину її вихованців становили вихідці з Лівобережної України. Списки студентів дають змогу стверджувати, що тут майже не було міста чи села, не представленого в Академії. З вихідцями з Лівобережжя знайомимося також за іншими архівними документами: проханнями про вступ до Академії 1: арк. 1, виданими у ній атестатами 2: арк. 1; 3: арк. 2, 3, 14 тощо.

Разом з тим, чимало молодих людей прибувало на навчання до Київської вищої школи з українських земель, які перебували під владою Польщі. Додаткову інформацію з цього питання дають академічні списки, які надсилали до Синоду. Їх аналіз дає змогу вивчити склад студентів Академії у ХVІІІ ст., їх походження та станову приналежність. Найповнішими, а, отже, й цінними є поіменні відомості про вихованців Київської академії за 1736/37, 1737/38 навчальні роки 4: 57. Вони, зокрема, свідчать, що всі студенти Києво-Могилянської академії поділялися на дві основні групи: 1) взагалі російських підданих, серед яких, у свою чергу, існував поділ на дітей духовенства та вихідців з інших станів; 2) зарубіжних або, в основному, «Польської області студентів». Як повідомляв Р. Заборовський Синоду в 1738 р.: «Студенти Київської академії - суть люди різного звання в Малоросії, а паче велика кількість із закордону, Польської області приходять, в школах Київських вільно приймаються і - скільки хто побажає - вчаться» 4: 57.

Як правило, зарубіжними студентами були, насамперед, вихідці з православного населення українських земель, які входили до складу Польщі - Правобережної України, Галичини та Білорусі. Для них Київська академія була «особливо дорога і особливо близька, бо ще донедавна, до 1686 р., вона була єдиною руською православною школою саме для руських жителів Польщі» 5: 224. Ще тоді вони виявляли повагу і любов до Академії. З часом ці симпатії лише посилювалися. Аби дістатися до Києва, вихідцям із православного населення українських земель, які входили до складу Польщі, доводилося проходити нелегкий шлях, долаючи кордони, матеріальні нестатки, заборону властей, епідемії, війни і т. ін. Проте прагнення цих людей до знань було настільки сильним, що допомагало їм у подібних випробуваннях. Так, згідно з даними, у 1736/37 н. р. в Київській академії навчалося 367 студентів, з яких 138 були з-за кордону. У наступному навчальному році - відповідно 494 і 128. Цікавими є і наступні співвідношення: з 138 зарубіжних студентів, які навчались у 1736/37 н. р. в Київській академії, 10 - вихідці з Білорусі, 1 - з Далмації, 127 - із українських земель. При цьому 68 чоловік походили з Правобережжя, 59 - із західноукраїнських земель, у тому числі 1 студент - із Закарпаття. Відповідно, в 1737/38 н. р. зі 128 зарубіжних студентів Києво-Могилянської академії: 6 - із Білорусі, 1 - із м. Вільно і 121 - із українських земель. При цьому, 66 - вихідці з правобережних, 55 - західноукраїнських територій 4: 57.

Як бачимо, більшість зарубіжних студентів становила молодь із Правобережжя. Проте чимало їх було також із західних міст та сіл. Загалом, у різних документах є прізвища студентів-українців з Бара, Бердичева, Вінниці, Дрогобича, Житомира, Жовкви, Золочева, Луцька, Львова, Мостищ, Перемишля, Острога, Рогатина, Самбора, Стрия, Ярослава та інших міст і містечок, а також із багатьох сіл. За становим походженням це були діти здебільшого посполитих і міщан.

У контексті даного питання привертає увагу ряд документів, які зберігаються у фондах № 59 (Київська губернська канцелярія), № 127 (Київська духовна консисторія), № 193 (Київське намісницьке правління) Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Насамперед, це справи про видання паспортів на в`їзд та виїзд з-за кордону, проживання у Києві польських підданих, які бажали стати студентами Академії, прийняття їх на навчання, списки слухачів Київської вищої школи, які присягали на вірність російському урядові й т. ін.

Значну групу документів становлять справи про надання вихідцям із православного населення Польщі дозволу на тимчасове проживання в Києві у зв`язку зі вступом до Академії і навчанням у ній. Тут зустрічаємо імена та прізвища Кіра Краснолеського, Олексія Дутченка, Йосипа Терлецького, Василя Богдановича, Климентія Нарожницького, Якова Островського, Івана й Федора Середів, Івана Старжевського, Костянтина Шавровського, Степана Превлоцького, ін. 6-15. Чимало вихідців із правобережних і західноукраїнських земель, які приймали російське підданство, бажали стати студентами Київської академії. Серед них - Іван Левицький, Пилип Семичковський та багато інших 16-21. У цьому плані також цінним є ряд документів про приведення до присяги польських підданих, мешканців, зокрема, Правобережної України, які прагнули вступити до Академії 22. Якщо проаналізувати списки студентів Київської вищої школи, які присягали на вірність російському урядові, за другу половину XVIII ст., матимемо цікаві дані про склад та походження зарубіжних студентів Академії. Наприклад, у 1755 р. присягали 170 студентів - українців, російських підданих і 51 - зарубіжних. Серед останніх: 1 - із Угорщини, 2 білоруси і 46 - із українських земель (із них 23 - діти посполитих, 18 - духовенства, 2 - козаків, 2 - шляхтичів і 1 - міщанина) 4: 58. У 1759 р. - 145 українців, російських підданих і 26 - «з різних польських місцевостей». Із зарубіжних студентів - 3 білоруси і 23 - з українських територій (з них - 11 - діти духовенства, 8 - посполитих, 4 - шляхетських і 1 - «син товариша ординацького» 23: арк. 1-8.

Відомості про навчання в Київській академії вихідців із Правобережжя й західноукраїнських земель містять також інші джерела. Так, у списках учнів Академії за 1772 р., які проживали в бурсі, були І. Бозенський з м. Любачева, М. Шумулевич з м. Меджибожа, Білецький із с. Білки Львівського повіту, Клим Лазаревич з м. Корця Острозького повіту, Федір Володзинський з м. Яголинці Кам`янець-Подільського повіту, Іван Грановський із с. Луки Немирівського повіту, Семен Краснолюдський із с. Богданівки Липовецького повіту 24: 122.

На жаль, мусимо констатувати, що, в цілому, архівні матеріали за ХVІІІ ст. збереглися не дуже добре, втрачено багато документів, які стосуються навчання в Києво-Могилянській академії вихідців із Правобережжя, Галичини, Закарпаття, інших земель. До речі, цікаво зауважити, що серед переліку територій, з яких молодь йшла для здобуття наук у Києво-Могилянську академію, є міста та села нинішньої Тернопільської області: Бережани, Збараж, Зборів, Теребовля, ін.

Вступ зарубіжних студентів до Києво-Могилянської академії фіксували й контролювали. Про це свідчать, зокрема, документи про прийняття «польських вихідців» у Київську академію на навчання 25: арк. 1-12, 14, 18, 20. Щоправда, не всі студенти - вихідці з правобережних і західноукраїнських земель закінчували повний курс навчання (атестат видавали при вивченні 6 з 8 академічних курсів). Серед тих, які пройшли його у ХVІІІ ст., - Федір Барвінський з м. Дрогобича, Іван Гортинський із Перемишльського повіту, Іван Єленьєв із с. Жулінок, Василь Іваницький з м. Ярослава, Тимофій Колтоновський із с. Барахт, Іван Козлович з м. Луцька, Микола Мощанський з м. Любачева, Іван Подгорецький з м. Товстого, Стефан Пруський з м. Комарне, Арсеній Мацієвич з м. Володимира-Волинського, Гедеон Сломинський з м. Жовкви, Стефан Савицький із с. Семенівки, ін.

Після закінчення Києво-Могилянської академії частина її вихованців із правобережних та західноукраїнських земель поверталася до рідного краю, де вчорашні студенти ставали вчителями, займали різні посади, передавали землякам здобуті в Києві знання. Деякі києвомогилянці очолювали культурні та навчальні заклади на Правобережжі в кінці XVIII - на початку ХІХ ст. Чимало випускників залишалися працювати у Києві, інших містах. Наприклад, Гедеон Сломинський був учителем філософії та піїтики в Академії. У різні часи вчителями граматичних класів у ній працювали В. Іваницький, І. Козлович, ін. Серед відомих вихованців Київської академії з Правобережжя і Західної України були П. Погорецький - доктор медицини, Ф. Емін - перекладач, літератор та мандрівник, І. Ставицький - політичний та релігійний діяч, ректор Кам`янець-Подільської семінарії та ін. 4: 61. Із Західної України походили також київські архієпископи Варлаам Ванатович та Рафаїл Заборовський.

Студентами Києво-Могилянської академії були й вихідці із Закарпаття, яке у ХVІІІ ст. входило до складу Габсбурзької монархії і слугувало своєрідним етнічним форпостом українських територій на Заході. Звідси особливе значення його історичних культурних зв`язків із Україною, зокрема, через Києво-Могилянську академію.

До Київської вищої школи прибували закарпатці з Мукачева, Ужгорода, Кошиць, Хуста та інших міст і селищ. Добиратися до Києва їм доводилося нелегко, використовуючи різні засоби, долаючи заборони уряду, довгий шлях, інші труднощі. Цікаво, що серед цих людей були такі, які, не маючи жодних коштів, проходили шлях із Закарпаття до Києва пішки. Як і вихідці з правобережних та західноукраїнських земель України, на час навчання в Академії закарпатці отримували спеціальний дозвіл на тимчасове проживання в Києві. Щодо матеріального становища, то воно здебільшого не відповідало їх потребам і запитам. Та й загалом життя студентів-закарпатців було складним, і «тільки стійкіші з них могли витримати курс навчання» 26: 98.

Як свідчать документальні матеріали, молоді із Закарпаття було значно менше, ніж з Правобережжя та Західної України. Однак архівні дані стверджують факт навчання закарпатців у КМА. Серед цих студентів були Іван Боцневич, Стефан Пчельський, Олексій Кертис, Василь Штефка, Василь Іваницький, Микола Добрянський, ін.

Іван Боцневич навчався в Київській академії у 1737/38 н. р. Родом він був з м. Бардова (м. Бардієва у Східній Словаччині, де донині мешкає чимало українців).

Стефан Пчельський прибув до Києва з Ужгорода в 1740 р. Заявивши властям, що народився в православній міщанській сім`ї, був зарахований до Академії. Щоправда, згодом із нез`ясованих причин навчався в Переяславському та Чернігівському колегіумах. Та в 1744 р. знову повернувся «в свою сторону» - на Закарпаття. Деякий час учителював по різних землях. У 1757 р. прибув до Києва, де, зрештою, став монахом Видубецького монастиря 27: арк. 1-3.

Олексій Кертис, родом із православних посполитих м. Мукачева, прибувши до Києва в 1746 р., заявив, що бажає навчатись у Київській академії «славенно-латинского языка», а після закінчення «иже обратно в свою сторону возвратится». Студентом Академії його зарахували 28: арк. 2-4.

У 1750 р. за указом Київської губернської канцелярії через кордон був пропущений угорський підданий з м. Мукачева Василь Синиця, метою якого було навчання в Київській академії 29: арк. 11.

У 1769 р. до Києва прибув із Закарпаття Микола Добрянський. Він теж просив, аби його прийняли на навчання до Академії, маючи бажання вступити на останній курс. У характерному для києвомогилянців дусі М. Добрянський обґрунтовував мету навчання: ні для чого іншого, як тільки «для пользования своего отечества» 30: арк. 1-4, тобто для користі батьківщини. Після закінчення Київської академії зобов`язувався повернутися «в свое отечество».

Окрім уже названих, студентами Київської академії були Матвій Гайданов - житель с. Луткова та Іван Іваницький - мешканець с. Біловарець (нині Закарпатської обл.) 31-32.

Таким чином, вихідці із Закарпаття, правобережних та західноукраїнських земель, отримавши спеціальний дозвіл на проживання у Києві, якийсь час навчались в Академії. Потім частина з них залишалась у Києві, інших містах України чи Росії. Однак більшість все-таки поверталася до рідного краю, віддаючи землякам здобуті в Києві знання. Коло діяльності випускників Києво-Могилянської академії було досить широким. Чимало їх згодом стали відомими громадсько-політичними, релігійними діячами. Києвомогилянці працювали вчителями, займали ряд інших посад.

Випускники Київської академії боронили православну віру й народні права, зокрема, на захоплених Польщею українських землях. Так, закінчивши Академію, Іустин Рудзинський та Йосиф Оранський були відправлені в Польщу «в справах православної віри» 4: 60. Вихованці Академії, мандрівні вчителі-дяки, зокрема, з Наддніпрянщини, як-от Дем`ян Бабиченко з Хорола на Полтавщині, котрий у XVIII ст. вчителював у м. Стрий на Львівщині, доходили до Карпатських гір.

Поряд з іншими факторами, завдяки творчій діяльності викладачів та студентів, значного поширення на пригноблених українських територіях набула академічна література. Про її популярність свідчать, зокрема, рукописи, виявлені в збірках монастирів Правобережжя і на західноукраїнських землях 33: 80-81. Так, деякі твори Ф. Прокоповича з риторики, поетики, філософії знайдено у бібліотеках Почаївського та Крехівського монастирів. Відсутність власних друкованих видань призвела до того, що у XVII - XVIII ст.ст. на Закарпаття багато книг завозили з України, серед їх авторів - здебільшого києвомогилянці. Закарпатцям були відомі твори Захарії Копистенського, Памва Беринди, Петра Могили, Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Інокентія Гізеля, Антонія Радивиловського, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича та інших київських викладачів. Так, тут у першій половині ХVІІІ ст. видання І. Галятовського «Ключ разумения» було майже в кожному третьому-четвертому селі й у всіх містах та монастирях. Це свідчить про знання творів києвомогилянців на цих територіях. У XVIII ст. на Закарпатті були відомі зразки українського панегіричного віршування. Так, кілька кантів києвомогилянців, зокрема М. Козачинського вміщені у Пряшівському співанику XVIII ст. Відомі літературні діячі Закарпаття такого значення, як Михайло Андрелла (1637-1710 рр.) певною мірою продовжували традиції українських письменників XVI-XVII ст., були ознайомлені з творами київських авторів [34: 47]. Києво-Могилянська академія відігравала роль центру боротьби проти католицько-уніатської експансії, ідейного осередку національно-визвольної боротьби українського народу за об`єднання всіх українських земель.

Підсумовуючи, зазначимо, що Києво-Могилянській академії належить помітне місце у національній консолідації українських земель. Ідеї патріотизму, єдності народу, що опиралися на дослідження історії та спадкоємності традицій його духовного життя, займали в Академії першорядне місце. Її випускники своєю діяльністю сприяли розвитку освіти, науки, культури на українських теренах. Вони єднали Україну. В умовах соціального й національного гноблення, примусового насадження католицизму потяг української молоді до Київської академії був значним. Підготовка кадрів для всієї України, найрізноманітніші зв`язки вихованців Академії зі своєю Alma mater перетворили її на символ національної єдності українського народу, в духовний центр всеукраїнського значення. Культурне єднання розчленованих українських земель об`єктивно створювало передумови для їх національної консолідації. У цьому контексті києвомогилянці відігравали важливу роль упродовж ХVІІ-ХVІІІ ст.ст.

Список використаних джерел

1. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІА України у м. Києві) - Ф. 127. - Оп. 1020. - Спр. 2731.

2. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 1711. - Оп. 1. - Спр. 16.

3. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 1711. - Оп. 1. - Спр. 130.

4. Кагамлик С. Р. Роль Київської академії в зміцненні культурно-освітніх зв`язків українських земель у XVIII ст.//Український історичний журнал. - 1991. - № 3. - С. 55-62.

5. Тітов Хв. Стара вища освіта в Київській Україні XVI - поч. XIX в.: Збірник АН України; Зб. Історично-філологічного відділу. - Т. ХХ. - К.: Друк. УАН, 1924. - 433 с.

6. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 8816.

7. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9078.

8. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9194.

9. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9635.

10. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9638.

11. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9639.

12. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9641.

13. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9642.

14. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 193. - Оп. 1. - Спр. 3539.

15. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 193. - Оп. 1. - Спр. 3551.

16. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 7856.

17. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 7890.

18. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 8809.

19. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 8810.

20. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9148.

21. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 9155.

22. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 1049.

23. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 3258.

24. Смолій В. А. Возз`єднання Правобережної України з Росією. - К.: Наукова думка, 1978. - 191 с.

25. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 127. - Оп. 187. - Спр. 3.

26. Шевченко Ф. П. Закарпатці - студенти Київської академії XVIII ст.//Український історичний журнал. - 1965. - № 6. - С. 95-98.

27. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 127. - Оп. 154. - Спр. 53.

28. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 127. - Оп. 1020. - Спр. 1108.

29. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 1807.

30. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 127. - Оп. 1020. - Спр. 47.

31. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 8484.

32. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 8490.

33. Ісаєвич Я. Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму. - К.: Наукова думка, 1972. - 144 с.

34.Мишанич О. В. Література Закарпаття XVII-XVIII століть. - К.: Наукова думка, 1964. - 116 с.