Ідентифікація української культури як таласократичної

ІДЕНТИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ТАЛАСОКРАТИЧНОЇ

Ганна ХОЛАП,

старший викладач кафедри українознавства

Донецького державного університету управління

Серед проблем, які сьогодні стоять перед Україною як самостійною державою, з усією гостротою ставиться питання про всебічне духовне забезпечення її розвитку. Те, що сьогодні в Україні ще не задіяні належним чином духовні чинники її розвитку, вкрай негативно позначаються на визначенні національної стратегії розбудови держави.

У сучасному світі спостерігається протистояння двох культур: західної і різноманітних ідеократичних систем, що ґрунтуються на засадах ісламського чи якогось іншого релігійного або ідеологічного фундаменталізму.

Сучасна культурологія кінця ХХ і початку ХХІ століття висунула концепцію дихотомії світу на таласократичну й телурократичну культури і висвітлює те, що відбувається сьогодні в глобальному масштабі.

Спочатку пояснимо ці терміни: таласократія й телурократія.

Термін «таласократичний» походить від двох давньогрецьких слів «talassa -- море» і «kratius -- влада». Буквально «таласократичний» означає -- той, що знаходиться під владою моря.

Карл Шмідт у книзі «Земля й море» (1942 р.) сформував концепцію базового геополітичного культурного дуалізму, що знаходить відбиття у двох типах цивілізацій: таласократичній і телурократичній. Таласократія -- це морська могутність, це влада води. Для неї характерні динамізм, демократія.

Телурократія (tellus -- земля) -- це влада землі, це сухопутня могутність (тобто влада суші). Для телурократії характерні сталість і незмінність у часі, ідеократія [1].

Таласократична сутність української культури

Тепер спробуємо ідентифікувати українську культуру шляхом порівняння її з російською культурою.

Для того, щоб усвідомити протилежність української культури як таласократичної російській - явно телурократичній, зауважимо, перш за все, що попри всі наочні зовнішні зв'язки й очевидну зовнішню спорідненість українська культура за своєю ґенезою і сутністю є первинною і більш давньою. Українська культура з прадавніх часів формувалася на великому торговому шляху «із варяг в греки», і отже вона із самого початку належить не до телурократичного типу культури, а до таласократичної культури, бо таласократична культура -- це культура не тільки морського узбережжя, а й узбережжя великих судноплавних рік, торгових шляхів.

Порівняння української і російської культури аж ніяк не слід тлумачити в аспекті того, яка культура краща. Подібні питання є просто некоректними, бо всі національні культури є однаково значимі. Російська і українська культури як національні є однаково прекрасні і неповторні. Але у сучасному світі ситуація складається явно не на користь телурократичної культури, яка об'єктивно стала гальмом подальшого розвитку міжнародної спільноти.

Спробуємо систематизувати та порівняти основні риси української і російської культури.

Ментальність культури

Для української культури характерний дух індивідуального підприємництва, індивідуалізм, поєднаний з повагою до окремої людини та її свободи, гостре несприйняття деспотизму, абсолютної монархічної влади. Наприклад, влада царя в антській державі прадавніх українців (ІІ ст.) суттєво обмежувалася народними зборами (віче).

Російська ментальність характеризується общинною свідомістю, “хоровим” (або комунітарним) началом. Зневага до “одиниці” органічно притаманна телурократичній культурі, врешті-решт вилилася в комуністичній практиці фізичного знищення або переселення мільйонів людей.

Ставлення до праці

Загальновизнаною є працелюбність і працездатність українського народу, що своїми витоками сягає аграрної трипільської культури. Народ, що створив цю культуру, нізвідки не прийшов і не мав ніякого «ісходу». Він завжди тут був і є. Ті ж, що приходили сюди, тільки збагачували його прадавню культуру, але ніколи не змогли ні знищити, ні витіснити її повністю. У російській культурі суспільство і держава на протязі всієї своєї історії збагачувались за рахунок зовнішніх джерел, нових територіальних надбань. Звідси ж -- небачене марнотратство, що його ми спостерігаємо в російському стилі господарювання, посилене практикою соціалізму і колгоспу.

Правові норми

В Україні спостерігаємо відбиття правових норм східної околиці абсолютного простору римського права Європи. Магдебурзьке право як суто європейська норма самоврядування було майже в усіх містах України і скасовано лише Катериною ІІ. Згадаймо знамениту максиму Г. Сковороди: «Всякому городу нрав и права» та давню традицію виборності київських князів, виборність гетьманів і отаманів, традицію свобод, що ще довго обстоювалась Слобідською Україною вже в межах Російської імперії.

Співець і знавець російської духовності В.Г. Белінський не полишає жодних сумнівів щодо вихідних засад правових традицій Росії: “Иоганн ІІІ, которого не без основания некоторые историки называют великим, был творцом неподвижной крепости Московского царства, положив в его основу идею восточного абсолютизма, столь благодетельного для абстрактного единства созданной им новой державы…Разрядные книги служат неоспоримым доказательством, что в древней России личность никогда и ничего не значила” [2].

Освіта

Освіта в українській культурі завжди була вельми шанованою, бо справді вільною людиною може бути тільки освічена людина. На Україні з давніх часів існувала досить розвинена система народних шкіл, шкіл братчиків, монастирських шкіл. Про рівень освіти в Україні яскраво свідчить такий факт: у 1654 р. -- початку приєднання України до Росії -- в Україні було 24 типографії.

Розвиток освіти в Росії дуже відставав порівняно з Україною. Перша публічна школа в Москві була відкрита тільки в 1664 р. У 1665 р. випускник Києво-Могилянської академії Стефан Яворський створює оспівану Пушкіним Слов'яно-греко-латинську академію на зразок своєї Alma mater. До приєднання України на території Росії існувало лише дві типографії.

Війна і мир

Характерною рисою української духовності є миролюбність. Ось що писали про українців навіть не так давно, у ХІХ столітті: «... малороси -- одне з племен найбільш симпатичних.

В Росії -- безперервні війни за приєднання нових і нових земель та з метою утримання непокірних народів в межах створеної імперії, що ми спостерігаємо і сьогодні.

Релігія

Існує принципова відмінність між релігійною традицією Києва і Москви в межах самого православ'я.

Формування великоруської народності проходило під знаком культивування політичного візантизму. Тоталітаризм і сакральний характер державної влади, яка підпорядкувала собі церкву, виключили можливість свободи людини. Те, що не могло вкоренитися в Київській Русі, оскільки вона не мала царя, який би претендував на владу над церквою, укорінилося в Москві.

Наведене порівняння найбільш характерних рис української і російської культури не полишає сумнів щодо їх принципової відмінності і їх належності до протилежних таласократичного і телурократичного типів культури.

Месіанство і пасіонарність

Українська ментальність не сприймає будь-якої ідеї пасіонарності і завжди критично налаштована до подібних речей.

В історії Росії месіанство і пасіонарність є характерними рисами. Як бачимо, майже все ХХ століття пройшло під знаком більшовицької переконаності в історичній місії російського пролетаріату прокласти всьому людству шлях до світлого майбутнього - комунізму. Російська історична палітра вщерть переповнена пасіонарними особистостями - від отаманів-повстанців, самозванців і претендентів на царський престол до провидців та духовних керманичів.

Висновки

Як бачимо, українська та російська культури є принципово різними за своїм походженням і за своєю сутністю. Ще раз наголосимо, що це ніяким чином не применшує цінності тієї чи іншої національної культури, йдеться лише про приналежність цих двох культур до різних наднаціональних типів культури, Це те ж саме, що належність їх до різних умов формування, внаслідок чого і маємо різні, навіть протилежні за своїм характером типи духовності.

Література

1. Хоруженко О. Стратегія чи сила стратегії [Електроний ресурс] - Режим доступу:

ресурсhttp://www.cdrp.iatp.org.ua/material/geopolitics/strategy.html

2. Белинский В.Г. Собрание сочинений в трех томах. Том III. Статьи и рецензии 1843-1848 / Под общ. Ред. Ф. М. Головенченко. - М.: ОГИЗ, ГИХЛ, 1948.