Особливості імпресіонізму (на прикладі ліричного твору)

1

"Особливості імпресіонізму (на прикладі ліричного твору)"

ЗМІСТ

Вступ

І. Особливості імпресіонізму

1.1 Визначення імпресіонізму

1.2 Особливості імпресіонізму на прикладі твору М. Коцюбинського "Intermezzo"

Висновки

Бібліографічний список

ВСТУП

В цій роботі, на підставі вивчення опублікованих документів, літературних енциклопедій, архівних матеріалів представлено особливості імпресіонізму.

Актуальністю обраної теми є те, що насамперед - це останній універсальний стиль в історії мистецтва. Він виник у живописі, але знайшов поширення і в літературі, літературній критиці (імпресіоністична критика), музиці, скульптурі та інших видах мистецтва. Розвиток імпресіонізму пов'язаний з кінцем ХІХ - першою чвертю ХХ ст., проте імпресіонізм як сукупність стильових прийомів, як певні жанрові ознаки продовжує існувати в ХХ і ХХІ ст. Стилістика імпресіонізму ефективно використовується і в порівняно нових видах мистецтва - кіно, телебаченні.

Імпресіонізм - це останній стильовий напрям, пов'язаний з реалізмом, і перший, пов'язаний з модернізмом. Перехідний, так би мовити, стиль, як і попередні, не втрачав гармонійного уявлення про людину, але зосереджувався вже на внутрішньому космосі її, на індивідуальності, неповторності, мінливості, душевній драмі кожного людського життя. Це було художнім відкриттям (утім, не тільки імпресіонізму), яке органічно ввійшло в структуру інших стильових напрямів ХХ-ХХІ ст. Тому нині актуальним є дослідження імпресіонізму, яке інтенсивно розвивається впродовж останніх десятиліть, поглиблюючи розуміння художнього мислення нашої доби.

Об'єкт дослідження становила українська література кінця ХІХ - початку ХХ ст. в контексті розвитку європейської та частково - світової літератури у зв'язку з процесами, що відбувалися на той час. В орбіту розгляду залучено і відомих класиків української літератури, й авторів або письменників, вивчення творчості яких стало доступне лише останнім часом.

Предметом дослідження були стильові прийоми, тенденції, течії в розвитку імпресіоністичної поетики в українській і світовій літературах.

Метою роботи є різні аспекти імпресіонізму, його літературні особливості.

Основною задачою поставленої мети є розкриття основних рис імпресіонізму на прикладі твору Михайла Коцюбинського "Intermezzo".

I. ОСОБЛИВОСТІ ІМПРЕСІОНІЗМУ

1.1 Визначення імпресіонізму

Імпресіонізм (фр. Impressionnisme -- враження) в перекладі передає враження, свята в красі повсякденної дійсності. Імпресіонізм як культурний напрямок прагне передати миттєві враження навколишнього світу. При цьому імпресіонізм має за цінність неупереджений погляд на життя, через що імпресіонізм розкриває єдність людини з навколишнім середовищем підносячи це середовище вражаючи багатими кольорами, світлом, чистотою і яскравістю відтінків. Але при цьому імпресіонізм завжди передає непостійність вражень від світу, їх миттєвість [1].

Імпресіонізм - напрям у мистецтві останньої третини 19 початку 20 ст. - одне з тих історико-типологічних утворень, які особливо схильні до взаємосполучень з іншими художніми системами. Одні фахівці мислять імпресіонізм як об'єктивне, міметичне, реалістичне мистецтво; інші - як суб'єктивно-ідеалістичне. Сама ця суперечність підказує, що імпресіонізм навряд чи "вписується" цілком у жодний із зазначених типів творчості, підштовхують шукати інших шляхів вирішення проблеми. Краще характеризувати характер імпресіонізму як суб'єктивно-сенсуалістичного мистецтва, а не "підтягати" його або до мімесісу або до суб'єктивно-ідеалістичного типу мистецтва.

Імпресіоністи, заперечуючи позитивізм та матеріалізм, покладалися на власне враження-імпресію від реальності. З точки зору психології, враження - суб'єктивніше за відчуття та чуття. Воно є своєрідною комбінацією відчуттів і емоцій, оформлених певним чином. Оформлює їх розум. Отже враження, не є абсолютно незалежною психічною діяльністю [3].

З іншого боку, воно - об'єктивніше за судження та поняття, які абстрагуються від враження, складають сферу високо розумового буття. Таким чином, категорію враження не можна віднести остаточно ні до об'єктивної ні до раціональної сфери. Вірніше мислити його як почуттєво-суб'єктивну психоданість.

Основоположниками нового напрямку у європейській літературі перш за все називають братів Е. та Ж. де Гонкурів, чия зріла творчість 60-их років засвідчила утвердження нової, "артистичної" манери письма.

Пізніше вплив імпресіоністичної поетики відчутний у Гі де Мопассана, Ж-К. Гюісманса, М. Пруста, а в поезії - у Ш. Бодлера, П. Варлена, А. Рембо.

Перші серйозні спроби осмислення імпресіонізму були пов'язані з досвідом французьких художників-імпресіоністів.

Причому в пору цілковитого неприйняття й осміяння нової школи дати теоретичне обґрунтування намагалися і самі митці, як О. Ренуар, П. Сезан, і їхні нечисленні соратники, зокрема Е. Золя. Хоча відмова від теоретизування, від проголошення декларацій та концепцій була однією із програмних засад імпресіонізму. На початку ХХ ст. З'являються і перші узагальнюючі роботи. Це книга німецького дослідника Р. Гаманна "Імпресіонізм в житті і мистецтві" (1907 р. ), двотомник В. Вайсбаха "Імпресіонізм. Проблема живопису в античний і новий період" (1910-1911).

Письменники - реалісти відчували різницю між своїм мистецтвом та імпресіонізмом. Реалізм орієнтується на імітацію об'єктивної реальності, романтизм - на вираження ідеалу, що різко протистоїть дійсності, але й обумовлює космос, імпресіонізм прагне відтворити суб'єктивне враження від довкілля [6].

Імпресіонізм, у всякому разі на початку свого існування, спирався на об'єктивне сприйняття світу орієнтоване на зорове враження. Природа мала бути не об'єктом інтерпретації, за якої художник зображує те, що він знає про предмет, а джерелом безпосереднього почуття - переплетіння відтінків, вібрації світла, трепету життя, де ні на мить ніщо не залишається нерухомим [2].

Імпресіоніст - це художник, що володіє "природним оком", котре він протиставляє "академічному", і перевага першого в тому, що воно вловлює природну вібрацію кольорів, найскладніших нюансів. "Імпресіоністичне око" не примітивне, навпаки воно вінчає еволюцію людського бачення.

В літературі імпресіонізм виявився по-різному: в творчості таких письменників, як брати Е. і Ж. Гонкур у Франції, П. Альтенберг і А. Шніцлер у Австрії, він зближався з натуралізмом. У А. Гольца та Г. Гауптмана в Німеччині, О.Уайльда в Англії імпресіонізм переплітався з символізмом. Така нечіткість в літературі не дає змоги говорити про нього як про оформлений творчий напрям.

Основну увагу імпресіоністи приділяли відтворенню змін у настрої, фіксуванню хвилинних вражень, не завжди вникаючи в суть явищ і їхню соціальну зумовленість. Крайні вияви імпресіонізму призводили до руйнування художнього образу, на що вказували Г. Плеханов, І. Франко.Окремі елементи поетики імпресіонізму використовували на реалістичній основі Гі де Мопассан у французькій літературі, А. Чехов - у російській, М. Коцюбинський і О.Кобилянська -- в українській [7].

Імпресіонізм у літературі характеризує:

1. Аідеологічність: фіксуючи перше миттєве враження від об'єкта, митці намагалися максимально наблизитися до реальності, відкидаючи будь-які ідеології.

2. Відмова від ідеалізації: художники не приймали поняття "ідеал", адже в реальності немає нічого досконалого.

3. Своєрідність хронотопу: часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом зацікавлення стає не послідовна зміна подій і явищ, а фрагменти дійсності, відображені у свідомості персонажа. Кожне найменше враження самодостатнє і набуває цінності.

4. Психологізм: герой твору цікавий не своєю активністю, спрямованістю на перетворення зовнішнього світу, а саме "пасивною" здатністю сприймати, реагувати на зовнішні подразники, бути носієм вражень, емоцій.

5. Жанрова специфіка: поширеними жанрами стають новела, етюди, акварелі...

6. Композиційні аспекти: твір часто будується як розповідь(сповідь)"Я" оповідача; об'єднувальним началом стає настроєвість; урізноманітнюються форми внутрішнього монологу, спроби передати одночасно зорові, слухові, дотикові враження як взаємозалежні; пейзаж стає засобом психологічної характеристики.

7. Нові мовні засоби: неврівноваженість, уривчастість синтаксису; послаблення логічних зв'язків; посилення емоційності, часте використання інверсій, безсполучникових конструкцій [8].

Історично імпресіонізм розвинувся в літературі під впливом живопису. Це накладає відбиток на дешифрування його особливого естетичного коду. Імпресіонізм у літературі визначається через подібність його прийомів до прийомів живопису. У теорії живопису та маніфестах самих художників цього напряму такі прийоми описано розпливчасто: невідоме визначають через невідоме. Водночас література і живопис - два різні види мистецтва із суттєво відмінними інструментами (засобами) зображення і вираження. Тому нині постає питання визначення літературного імпресіонізму як самостійного естетичного явища, котре має свої особливості, пов'язані зі специфікою літератури як виду мистецтва.

Імпресіонізм виникав як відхід від академічної традиції в той самий час, коли у філософії відбувався перехід від класичної до некласичної форми філософування. Раціоналізм із його приматом первинної реальності відходить на другий план, і вся увага зосереджується на людині, її існуванні - екзистенційній проблематиці (А. Шопенгауер, А. Бергсон, Ф. Ніцше).

Імпресіонізм у літературі також був відходом від традиційних форм художнього мислення, і хоча зовні часом зберігав подібність до реалізму, по суті був явищем новим, зосередженим на внутрішньому світі людини. Як сказав І. Франко про українських письменників нової генерації, вони "засідають у душу і немов магічною лампою висвітлюють усе окруження" [3].

1.2 Особливості імпресіонізму на прикладі твору М. Коцюбинського "Intermezzo"

Великий письменник тим і великий, що може наново й по-різному прочитуватись в ту чи ту епоху. Кожне нове покоління буде шукати в творчості М. Коцюбинського щось актуальне для свого часу, адже провідною темою високої літератури завжди були пошуки сенсу життя через розуміння добра і зла, життя і смерті, любові та самотності. Людське існування неможливе без осмислення цих проблем. Сьогодні, як і на початку XX століття, актуальним об'єктом дослідження у мистецтві стає неповторна особистість зі складним внутрішнім світом. Саме на внутрішньому, ірраціональному, підсвідомому зосереджується імпресіоністичне мистецтво, яке прагне до духовного відродження, до згармонізування людини і суспільства, людини і Всесвіту. Імпресіоністичне світобачення відкриває нові можливості для передачі внутрішнього, духовного та психологічного світу людини [4].

Імпресіонізм як художнє явище зацікавило Михайла Коцюбинського передусім як новий підхід до зображення статусу людини у світі, де довкілля починає трактуватися як частина духовного світу людини, а сама людина постає спорідненим з природою об'єктом уваги письменника. Ці шукання привели письменника до вироблення свого власного стилю, що якнайкраще проявився у прозі малих форм, зокрема у філосософсько-психологічній новелі "Intermezzo", що стала своєрідною кульмінацією творчості Михайла Коцюбинського.

У Кононівці, в маєтку свого близького товариша Євгена Чикаленка, провів М. Коцюбинський незабутні дні свого "Іntermezzo". І саме тут у душі письменника започаткувався твір, якому судилося стати маніфестом зрілої мистецької спадщини.

"Це щось зовсім нове в нашій літературі...твір наскрізь оригінальний, одноцільний і справляє враження симфонії" -- так зустріли появу цього твору молоді львівські поети-молодомузівці".

Справді, новелу "Intermezzo" наскрізь пронизує симфонізм, що яскраво проглядається у поліфонії кольористичних і звукових образів, у величному співі на честь краси природи.

Сучасники довго не визнавали імпресіоністичної манери письма. Але це неприйняття йшло не від некультурності та невігластва, а від свідомої прихильності до протилежної системи цінностей і смаків. Неуважність до традиційного сюжету, піднесення ролі окремої художньої деталі, яскрава колористика, значний психологізм -- це дивувало і водночас захоплювало в новому напрямку мистецтва.

Видатним засновником і представником українського літературного імпресіонізму був Михайло Коцюбинський. Почавши як письменник-реаліст, М. Коцюбинський не відсторонився від цього напрямку, але в 1900-х роках з'явилися твори ("Лялечка", "Цвіт яблуні", "Intermezzo"), які відкрили новий етап у його творчості [5].

У новелі "Intermezzo" сюжет відходить на другий план, майже відсутні портретні описи, усе підпорядковується одній меті -- глибокому проникненню у духовний і психічний стан людини, вивченню нюансів душевних поривів і тонких переживань персонажа.

На перший погляд, твір -- це ніби суцільний пейзаж, насправді ж квіти, рослини, птахи -- це лише символи внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя. "Я утомився. Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже", -- зізнається герой. Він не може бути самотнім, і в цьому його трагедія. Вразлива душа персонажа не може відсторонитися від людського лиха, вона співчуває кожному і переживає горе кожного як своє. Перевтома викликає байдужість: звістки про смерть герой твору заїдає стиглими сливами, позіхаючи при цьому. Він навіть не червоніє від думки про це, бо коли жах переповнює тебе, зникає здатність вимірювати цей жах.

Байдужа людина -- хвора людина, і найкращі ліки для неї -- самотність. От тільки як досягти її, якщо з кожного куточка кімнати дивляться очі тих, хто страждає і потребує допомоги? Природа стає цілющим джерелом, яке дає сили і наснагу, лікує хвору душу, повертає здатність співчувати. Визнає герой новели: "Тепер я можу спокійно спати, твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом". Ниви у червні, сонце, зозуля і жайворонки, три білих вівчарки -- дійові особи -- стають тими, кому відкривається головний герой. Він п'є тепло сонця, цей "зцілющий напій, ...як дитина молоко з матерніх грудей", і підглядає, як жайворонок натягає струни між небом і землею, щоб заграти свою дзвінку неповторну пісню життя. Зозулине "ку-ку" змивало поступово утому, спливаючи, як сльози по березі.

Тільки коли кожен з нас зможе осягнути зображену красу природи, ми зрозуміємо глибину душевної драми головного персонажа, яку М. Коцюбинський передає за допомогою методу "від противного": чим яскравіші барви, запахи, дзвінкіші звуки, які сприймає герой, тим темніша (можна це уявити) порожнеча була в його душі перед невеличким Isntermezzo на Кононівських полях.

Поступово "з-під старої сторінки життя визирала нова і чиста". Головний герой підтягнув струни своєї душі і може йти між люди -- допомагати, творити, переживати, співчувати: "Йду між люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає..."

Так за допомогою художньої деталі, засобу внутрішнього монологу, контрасту в настроєвій тональності дійових осіб (Моя утома. Людське горе, Залізна рука города, Ниви у червні, Зозуля, Сонце тощо) видатний психологіст М. Коцюбинський розкриває внутрішній стан свого героя, зображує його переживання і страждання [4].

ВИСНОВКИ

Імпресіонізм (франц. Impressionisme від impression -- враження) -- напрям у мистецтві останньої третини 19 початку 20 ст. Найповніше виявився імпресіонізм у французькому живописі. Мав поширення також у скульптурі у скульптурі, літературі, музиці, театрі. Імпресіонізм склався у Франції в 60-х pp. 19 ст., досяг розквіту в 70-80-х pp. і незабаром розпався як цілісна система.

Спираючись на досягнення реалістичного демократичного мистецтва, імпресіоністи продовжували боротьбу проти ідеалістичного, рутинного, епігонського академізму й салонного мистецтва, виступали за відтворення краси навколишнього світу, повсякденного життя. Вони вважали, що митець повинен зображувати навколишнє так, як він його споглядає і відчуває. Звідси -- розширення мотивів у мистецтві імпресіоністів, пошуки нових художніх засобів, найповніша передача зорових вражень.

Однак імпресіонізм втратив властиві попередньому етапу реалізму узагальненість імпресіонізму соціальну загостреність, інтерес до драматизму історичної дійсності, складного духовного світу людини. Тільки пізніше в імпресіонізмі виникли більш складні образи.

В літературі імпресіонізм виявився по-різному: в творчості таких письменників, як брати Е. і Ж. Гонкур у Франції, П. Альтенберг і А. Шніцлер у Австрії, він зближався з натуралізмом. У А. Гольца та Г. Гауптмана в Німеччині, О.Уайльда в Англії імпресіонізм переплітався з символізмом. Така нечіткість в літературі не дає змоги говорити про нього як про оформлений творчий напрям.

Основну увагу імпресіоністи приділяли відтворенню змін у настрої, фіксуванню хвилинних вражень, не завжди вникаючи в суть явищ і їхню соціальну зумовленість. Крайні вияви імпресіонізму призводили до руйнування художнього образу, на що вказували Г. Плеханов, І. Франко. Окремі елементи поетики імпресіонізму використовували на реалістичній основі Гі де Мопассан у французькій літературі, А. Чехов - у російській, М. Коцюбинський і О.Кобилянська -- в українській.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Літературна енциклопедія - К., 1999

2. Мистецтво сучасності та минулого - К., 2001

3. Українська та зарубіжна культура. - К., 2000

4. Рудинцький М. Автор "Intermezzo". Спогади про М. Коцюбинського. - К., 1989

5. Семчук Д. Естетичні принципи імпресіонізму в новелі "Intermezzo" М. Коцюбинського // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк.- 2001

6. www.ukrlit.vn.ua

7. www.ukrtvory.com.ua

8. www.lib.ua-ru.net