Розвиток культури Закарпаття через призму діяльності товариства "Просвіта"

Іван Стряпко

Розвиток культури Закарпаття через призму діяльності товариства «Просвіта» (1920-1925 роки)

Стаття висвітлює початковий етап функціонування культурно-просвітнього товариства «Просвіта» на теренах Закарпаття у 1920-1925 рр. Автор ґрунтовно аналізує вплив Товариства на становлення нової української літератури в краї, на створення першого професійного театру, організацію читалень, хорових колективів, та інші напрямки культурно-просвітницької праці та робить висновок про величезну роль такої діяльності для самоусвідомлення населення Закарпаття себе як частини української нації. Увага приділяється також відносинам із чехословацькою владою, яка була вагомим чинником для можливості розгортання необхідної роботи в краї.

Важливою проблемою при дослідженні історії Закарпаття міжвоєнного періоду є діяльність крайового товариства “Просвіта”. Ця організація відіграла визначну роль у пробудженні національної свідомості краю та відродженні української культури на Закарпатті, проте тривалий час роль товариства в історії краю замовчувалася, а з установленням радянської влади на Закарпатті, вона взагалі описувалася як реакційна - антинародна.

Можливість об'єктивно оцінити діяльність товариства настала лише при здобутті Україною незалежності. Група культурних та наукових діячів 21 вересня 1990 р. відновила крайове товариство “Просвіта”. Відповідно зріс інтерес до його діяльності. Але, навіть сьогодні діяльність товариства досить слабко висвітлена в науковій літературі. Єдині фахові розробки здійснені чинним головою „Просвіти” П. Федакою [22]. Непогано досліджена театральна діяльність товариства Ю. А. Шерегієм [25] та Й. Баглаєм [1; 2]. Інші напрямки діяльності „Просвіти” досліджені недостатньо, або й узагалі не досліджені.

Метою нашої студії є визначення впливу товариства „Просвіта” на розвиток культури на Закарпатті протягом 1920-1925 рр.

На початку ХХ ст. Закарпаття було найбільш занедбаною частиною українських земель серед тих, що перебували в складі Австро-Угорщини. Культурне відродження тут розпочалося пізніше, ніж в інших частинах України, оскільки місцева інтелігенція найбільше піддалася асиміляції та винародовленню. Культурно-просвітніх установ типу „Просвіти” не було, а угорська влада перешкоджала будь-якій просвітницькій праці, тому культурний і освітній рівень місцевого населення був дуже низьким.

Сприятливі умови для відродження й розвитку української культури настали лише з входженням Закарпаття (чеська офіційна назва - Підкарпатська Русь) до складу Чехословацької республіки в 1919 р. Нова демократична влада сприяла відродженню культурного та громадського життя, прикладом чого в міжвоєнний період була діяльність низки різноманітних культурних, громадських та інших організацій, які вели культурно-просвітницьку роботу серед населення, піднімаючи його культурний, освітній рівень і, відповідно, рівень національної самосвідомості. Однією з таких організацій було товариство „Просвіта”.

Товариство „Просвіта” було засноване 9 травня 1920 р. До його складу увійшли такі впливові місцеві діячі: Юлій та Михайло Бращайки, Августин Волошин, Августин Штефан, Василь Ґаджега, Віктор Желтвай, Мирон Стрипський, Василь Лар та інші.

Відповідно до Статуту, основним завданням товариства було “культурне та економічне піднесення Підкарпато-руського народу, а передусім виховання його в моральнім і патріотичним дусі з виключенням всякої політичної акції” [5, с. 3]. Слід зазначити, що до 1923 р. „Просвіта” була єдиною культурно-просвітницькою організацією в краї.

Для забезпечення виконання завдань, передбачених Статутом, у межах товариства створювалися фахові комісії, кожна з яких відповідала за певний напрям роботи.

Спочатку діяльність “Просвіти” активно підтримувала офіційна влада. Чехи, отримавши внаслідок Першої світової війни не лише незалежність, але й нові території, а саме Закарпаття, були приголомшені тим національним, культурним та економічним занепадом, який тут панував. Ураховуючи, що більшість місцевої інтелігенції була змадяризована, а населення надто занедбане, очевидні були побоювання чехословацького уряду, що Підкарпатська Русь завжди буде знаходитися під впливом Угорщини. Беручи до уваги ці реалії, влада вітала заснування „Просвіти”. Відтак товариство мало розбити пута мадяризму, а чехословацький уряд всіляко сприяв цьому процесу. Чимало впливових чеських діячів стали членами “Просвіти”: віце-губернатор Петро Еренфель, глава шкільного реферату Йозеф Пешек, секретар віце-губернатора Флоріан Заплєтал, професор Франтішек Тіхий та інші.

Аналіз протоколів засідань Головного Виділу (правління товариства) свідчить, що чехословацька адміністрація, а зокрема шкільний реферат, надавали досить значні кошти для діяльності “Просвіти”: наприклад, у державному бюджеті на 1922 р. було закладено як сталу субвенцію товариству 80000 крон, а надзвичайну - 1 мільйон крон [12, с. 158]. Тож, маючи таку солідну підтримку, “Просвіта” активно взялася до праці.

По селах організовувалися хати-читальні, які мали стати центром громадського та культурного життя на селі. При читальнях створювалися бібліотека, театральний гурток, хор, пожежна команда, кредитна спілка тощо.

Організаційна комісія „Просвіти” разом зі шкільним рефератом організовувала курси для неграмотних та читання різного роду лекцій, що, ураховуючи низький освітній та господарський рівень населення, було справою нагальною. До лютого 1922 р. було організовано 191 курсовий цикл, у них взяло участь 6608 осіб, за що “Просвіта” отримала подяку від чехословацької адміністрації [15, с. 170]. Просвітяни взагалі надавали великого значення освіті та вихованню, тому намагалися залучити до своїх лав якомога більше вчителів.

Серед членів „Просвіти” було чимало поетів та письменників, які змушені були емігрувати на Закарпаття з інших українських земель. Це Володимир Бірчак, який захоплювався ідеями створення нової української літератури, організував творче літературне об'єднання „Молода Муза” [18, с. 11], Василь Пачовський, який теж був одним із організаторів літературної групи „Молода Муза” [7, с. 6], Спиридон Черкасенко, Марійка Підгірянка (Марія Ленарт-Домбровська), Андрій Ворон, Іван Панькевич, Корнило Заклинський.

І. Панькевич та В. Бірчак заохочували літературно-обдаровану молодь Ужгородської гімназії до творчості. Вони створили літературний гурток, де учні готували спеціальні літературознавчі реферати, обговорювали літературні твори.

Учителі, зокрема К. Заклинський та В. Пачовський, закликали студентів гімназій до збирання етнографічних матеріалів і докладали зусиль до того, щоб ті матеріали друкувалися [4, с. 60-61].

Під наглядом В. Пачовського, В. Бірчака, І. Панькевича виростають молоді закарпатські поети Василь Ґренджа-Донський, Юрій Боршош-Кум'ятський, Зореслав, Микола Божук, Іван Колос, Микола Рішко, Марко Бараболя. Їхня творчість формувалася під впливом творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини й вийшла за межі крайової. Твори митців видавалися у Львові та Харкові, а галицькі та радянські літературні критики уважно стежили за їх творчістю.

„Просвіта” допомагала молодим поетам видавати збірки віршів. Товариство при видавничій комісії заснувало спеціальний „Літературно-організаційний фонд”, кожен член якого мав уносити разовий внесок у розмірі 10 крон. Ці гроші пізніше йшли на видавництво книг поетів та письменників [6, с. 7].

У щорічному календарі товариства „Просвіта” друкувалися твори українських поетів та письменників, що, з одного боку, сприяло ширшому ознайомленню населення з їх творчістю, а з іншого - усвідомленню себе як частки українського народу.

Важливим здобутком культурної праці товариства „Просвіта” стало заснування першого сталого українського театру на Закарпатті, який отримав назву “Руський театр” товариства “Просвіта” в Ужгороді. Урочисте відкриття театру відбулося 15 січня 1921 р. Першими його акторами стали члени Української Республіканської капели: Левко та Софія Безручки, Михайло Біличенко, Остап Вахнянин, Роман та Ганна Кирчів, Ніна Машкевич, Ольга та Олекса Приходьки, Марія Дніпрова-Приємська, Микола та Катерина Ращахівські, Леонід Татарів, Марія Терпило, Ярослав Сім'янович, Ніна Царгородська, Катерина Здорик-Трухла, Іван Трухлий [2, с. 7]. Діячі „Просвіти” високо оцінювали значення театру. Виступаючи з нагоди його відкриття, А. Волошин зазначив: “Руський театр має бути храмом, котрий проповідує правду, чистоту звичаїв, благородні ідеали культурної жизні, має бути школою, в котрій можна багато доброму навчитись, котра вказує на наші хиби і на способи, як маємо їх усунути...” [1, с. 20].

Режисерами театру стали Михайло Біличенко та Марія Дніпрова-Приємська, які чергувалися в постановках, а з 1 квітня 1921 р. режисером став Борис Кривецький. У серпні 1921 р. театр очолив Микола Садовський.

Репертуар театру М. Садовського був представлений українською класикою: “Запорожець за Дунаєм”, “Мартин Боруля”, “Наталка-Полтавка”, “Нахмарило”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Сто тисяч”, “За двома зайцями”, “Назар Стодоля” тощо. З неукраїнських грали лише одноактівки А. П. Чехова “Медвідь”, “Дачний Мученик”, “Освідчини”, та М. Гоголя “Ревізор”.

М. Садовський, будучи прихильником українського репертуару, був педантичним щодо мови й точно відтвореного оригінального одягу на сцені. Слідкував, щоб українські танці були народними, а не цирковими. Як згадує М. Авсюкевич, працювали так: 15 днів грали в Ужгороді, а 15 - їздили по провінційних містечках [3, с. 170].

Критика одразу ж відзначила мистецьку гру М.Садовського та його акторів, зокрема В. Іванової, О. Левицького, Н. Машкевич. Проте давався взнаки і брак костюмів, декорацій та коштів. Оскільки ужгородська публіка не звикла до української вистави, а угорці та чехи не дуже охоче ходили, то, щоб утримати глядача, театр змушений був постійно давати прем'єри, а це, у свою чергу, відбивалося на якості гри. Проте, гастролюючи по селах, театр мав неабиякий успіх. Так, у Рахові глядачі влаштували Миколі Карповичу урочисте вітання. На виставу приїхали делегації з карпатських сіл. Вони подарували М. Садовському комплект гуцульського вбрання, топірець та сірий коц (ковдру) власного виробу [3, с. 171].

М. Садовський був невдоволений умовами праці, фінансовими труднощами, що призвело до його відходу влітку 1923 р. На місце М. Садовського „Просвіта” запросила відомого українського театрального діяча Олександра Загарова. Він був прихильником зовсім іншого театрального стилю, ніж М.Садовський. За його керівництва відбулася докорінна зміна репертуару. На зміну творам української класики прийшли найкращі твори світових драматургів: Кальмана, Шенґера, Оффендорфа, Стрінберга, Мольєра, Ібсена, Ґольдоні та інші, що, звичайно, більше подобалось місцевій інтелігенції. Це дало змогу Ю. А. Шерегію назвати цей період найкращим у діяльності театру “Просвіти” [19, с. 109]. Але гастролюючи по селах, О. Загаров дотримувався принципів М. Садовського.

Театр під керівництвом О. Загарова працював дуже успішно. Його постановки викликали інтерес серед інтелігенції, а критика схвально відгукувалася про нього [9, с. 53].

Невдовзі ситуація різко змінилася. Чехословацькі урядові кола почали з прохолодою ставитися до “Просвіти”, скоротили грошову допомогу театру. Губернатором Закарпаття став А. Бескид - русофіл і ярий противник „Просвіти”. Театр лишився фактично без грошей, тому влітку 1925 р. О. Загаров залишив театр.

20 травня 1920 р. було створено музейно-бібліотечну комісію товариства „Просвіта”, яка одразу ж активно приступила до праці. Комісія розіслала звернення до громадянства краю з проханням допомогти в збиранні музейних і бібліотечних матеріалів. По всіх школах було розіслано спеціально виданий квестіонар (питальник), до урядових кіл Закарпаття - клопотання про матеріальну й моральну підтримку.

Було порушено питання перед міністерством закордонних справ Чехословаччини про призначення спеціальної комісії для повернення історичних пам'яток Закарпаття з музеїв Будапешта та Відня. З цією метою Будапешт відвідав С. Фенцик, а Відень - І. Панькевич [8, с. 54].

Уже в червні 1920 р. комісією було порушено перед цивільною управою клопотання про заборону вивезення за межі краю музейних цінностей і книжкового майна. Зокрема, це стосувалося музею ім. Т. Легоцького. Справа в тому, що, користуючись повоєнним безладом та революцією в Угорщині, деякі спекулянти прибрали музей до своїх рук. Щоб урятувати хоч те, що залишилося, комісія подала до влади 3 меморандуми, в яких закликала допомогти в збереженні музею. Зрештою, музей було врятовано. „Просвіта” сподівалася на базі цього музею створити Народний Музей і зверталася до уряду з проханням передати музей ім. Т. Легоцького у власність товариства, але отримала відмову.

У квітні 1921 р. комісія через пресу кілька разів звернулася із закликом „До всього руського громадянства” надсилати матеріали для альбому з життя і побуту Закарпаття: малюнки, фотографії, а також вишивки, писанки, одяг, різьблені речі тощо [17, с. 39].

За п'ять років (до 1 січня 1925 р.) зібрання музейно-бібліотечної комісії „Просвіти” нараховували: 57 старовинних рукописів, 113 стародруків, понад 400 фотографій, а також 18 старовинних керамічних виробів, монети, 38 церковних предметів, бароковий іконостас XVIII ст., предмети побуту, 10 макетів господарств Закарпаття, вишивки, писанки, зразки одягу з Гуцульщини і околиць Хуста, 155 зразків мінералів [17, с. 40]. Народні вишивки краю, зібрані активістами „Просвіти”, з успіхом презентувалися в 1924 р. у Празі на виставці „Життя і мистецтво Підкарпатської Русі”.

Проте незабаром товариство зіткнулося з проблемою відсутності приміщення для музею. Неодноразово музейно-бібліотечна комісія та представники правління „Просвіти” зверталися по допомогу до чехословацького уряду [13, с. 124], але приміщення так і не отримали.

Успішнішою була діяльність „Просвіти” у створенні бібліотеки. Майже за весь час існування товариства бібліотекою завідував І. Панькевич. Він надавав величезного значення комплектуванню та діяльності бібліотеки. Основу бібліотеки склали книжки, подаровані львівською „Просвітою” та Науковим товариством імені Т. Г. Шевченка, а також спеціально закуплені Августином Штефаном у Львові. На початку діяльності товариство мало у своєму розпорядженні 880 творів: наукові записки НТШ, Етнографічний збірник та інші твори [14, с. 91]. Уже станом на 31 серпня 1922 р. бібліотека нараховувала 1765 назв книг у 2196 томах.

Активно йшла робота по створенню бібліотек у сільських читальнях. Створювалися й так звані „мандрівні бібліотеки”, які складалися з 20-50 книг і пересувалися різними селами [6, 8]. Як правило, якщо в селі була бібліотека читальні, то на неї покладалися й функції громадської (державної) бібліотеки. Зазвичай бібліотека читальні „Просвіти” мала 120 книжок.

Товариство „Просвіта” значну увагу відводило плеканню української пісні. Найпершим українську пісню в Закарпатті почало ширити товариство „Кобзар”, яке утворили члени колишньої „Української Республіканської капели”. Їхні концерти викликали захоплення в населення. 15 січня 1921 р. співаки товариства „Кобзар” перетворилися на акторів „Руського театру” товариства „Просвіта” в Ужгороді. Щоб продовжити справу товариства „Кобзар”, 15 лютого 1921 р. було створено музичну комісію товариства „Просвіта”.

Одним із перших кроків музичної комісії стало заснування Руського Національного Хору - під керівництвом Олександра Кізими. Руський Національний Хор нараховував тоді 25 осіб і мав невеликий репертуар. Перший виступ відбувся 14 квітня 1921 р. на одному з тематичних вечорів „Просвіти” [16, с. 19]. Другий виступ відбувся 21 квітня 1921 р. на вечорі, присвяченому пам'яті Т. Шевченка, але й тут хор виступив з одним числом (піснею), а одразу ж після концерту розпався [11, с. 12].

Оскільки О. Кізима не впорався з обов'язками, то новим керівником Руського Національного Хору став Олекса Приходько, а допомагав йому П. Куцин. На початку шкільного року 1921-1922 рр. він приступив до реорганізації хору. Спочатку до хору виникла недовіра, чому сприяли провокації недругів. О. Приходько поклав завдання вивчити концерт різдвяних колядок та виступити в Ужгороді перед Різдвом. Дебютний концерт колядок відбувся для учнів, а наступного дня - для громадськості. Успіх був надзвичайним. Як згадує сам О. Приходько: „Після концерту багато присутніх записалися в члени хору: др. Іван Желтвай - жупан, Мирон Стрипський - начальник м. Ужгорода, а навіть і сам віце-губернатор Еренфельд” [11, с. 13].

Хор постійно виступав на різноманітних заходах, влаштованих „Просвітою”, державних та народних святах.

Сприяло товариство „Просвіта” і поширенню української мови на Закарпатті. Так, активний член товариства І. Панькевич написав „Граматику руського языка для молодших кляс шкoл середніх і горожанських” [10], яка була схвалена міністерством народної освіти і шкільництва в 1922 р. Це був перший крок до утвердження на теренах Закарпаття української літературної мови.

Проте, починаючи з 1923 р., стосунки між „Просвітою” та чехословацьким урядом починають погіршуватися. Цього ж року виникло „Общество им. Александра Духновича”, яке стояло на русофільських позиціях. Відтоді між двома культурно-просвітніми товариствами велася запекла боротьба за вплив на населення та прихильність чехословацької влади. Поступово офіційна влада почала більше підтримувати русофільську течію і, відповідно, „Общество им. А. Духновича”. У 1924 р. було призначено нового губернатора Закарпаття, яким став русофіл Антон Бескид. Він виношував плани ліквідації „Просвіти”, щоправда, не наважився цього зробити.

Усе гучніше лунали голоси проти української мови та українських підручників у школах. Замість українських вчителів призначалися чехи та російські емігранти. Окремі радикали, одягнувши шати „истино русских людей”, активно виступали проти просвітян. З 1926 р. „Просвіта” перестала взагалі отримувати від держави фінансову допомогу, натомість „Общество им. А.Духновича” щедро фінансувалося.

Висновки

У 1920-1925 рр. було досягнуто значних успіхів у відродженні української культури в Закарпатті. Завдяки „Просвіті” було створено професійний театр, який грав вистави українською мовою. Діяв Руський Національний Хор, що поширював українську пісню в Карпатах, набирала силу українська література, видавалися книжки українською мовою. Незважаючи на ці досягнення, знадобилося ще багато років кропіткої праці для того, щоб поширити українську культуру, щоб освідомити населення.

Український напрям остаточно переміг у кінці 1930-х рр., але Друга світова війна, а потім і прихід Радянської влади так і залишив цей процес не завершеним.

Література

1. Баглай Й. На вівтар єдності українського народу (Промова о. Августина Волошина при відкритті „Руського театру” товариства „Просвіта” в Ужгороді 15 січня 1921 року) // Із театром - сорок років (статті, рецензії, нариси). - Ужгород, 1997. - С. 17-20.

2. Баглай Й. У вирі українського національного пробудження (До 115-ої річниці від дня народження видатного актора, директора і педагога в Карпатському краї Івана Трухлого). - Ужгород: Ґражда, 1999. - 23 с.

3. Василько В. Микола Садовський і його театр. - К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1969. - 196 с.

4. Вегеш М., Туряниця В. Короткий життєпис Августина Волошина (1874-1945). - Ужгород, 1995. - 29 с.

5. Державний архів Закарпатської області (ДАЗО), ф. 72, оп. 2, од. зб. 1.

10. ДАЗО, ф. 72, оп. 2, од. зб. 189.

11. Ільницький М. Молодомузівці лишилися молодими // Новини Закарпаття. - 1998. - 13 січня. - № 5. - С. 6.

13. Керецман Н., Керецман В. Краєзнавча діяльність товариства „Просвіта” на Закарпатті // Науковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді. - Річник І (XV). - Ужгород: Закарпатське крайове товариство „Просвіта”, 1996. - С. 52-57.

14. Нікеєв В. Олександр Загаров і український театр. - К.: Мистецтво, 1960. - 88 с.

15. Иван Панькевич Д-р. Граматика руського языка для молодших кляс шкoл середних и горожаньских. - Мукачево, 1922. - 89 с.

16. Приходько О. Пробудилася Русь... Закарпаття 50 літ назад (Спомини). - Нью Йорк: накладом Карпатського Союзу в ЗСА, 1972. - 32 с.

17. Протокол Х Засіданя Головного Виділу тов. Просвіта в Ужгороді дня 7 ІХ. 1920 в салі Руського Клюба // Науковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді. Річник V-VII (XIX-XXI) / Під. ред. П. Федаки). - Ужгород: Два кольори, 2003. - С. 89-91.

18. Протокол XI Засіданя Головного Виділу товариства „Просвіта” дня 12 октобра 1921 // Науковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді. Річник V - VII (XIX - XXI) / Під. ред. П. Федаки. - Ужгород: Два кольори, 2003. - С. 158-160.

19. Протокол XV Засіданя Головного Виділу товариства „Просвіта” дня 27 фебруара 1922 // Науковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді. Річник V - VII (XIX - XXI) / Під. ред. П. Федаки. - Ужгород: Два кольори, 2003. - С. 168-170.

20. Протокол ХХІІІ Засіданя Головного Виділу дня 20 цвітня 1921 тов. Просвіта в Ужгороді // Науковий збірник товариства „Просвіта” в Ужгороді. Річник V-VII (XIX-XXI) / Під. ред. П. Федаки). - Ужгород: Два кольори, 2003. - С. 123-125.

21. Руський Національний Хор в Ужгороді 1921-1926 // Коломийка. Збoрник присвячений І з'їзду Руських Національних Хорoв Подк. Руси 13. VІ. 1926. - Ужгород: книгопечатня АКЦ. Т-ва УНІО в Ужгороді, 1926. - С. 19-21.

22. Федака П. Нарис історії товариства „Просвіта” Карпатської Русі-України (1920-1939). - Ужгород, 1991. - 52 с.

24. Ходанич П. Золоті скрипки Володимира Бірчака. До 120-річчя з дня народження педагога і письменника // Ужгород. - 2001. - 10 березня. - № 9 (109). - С. 11.

25. Шерегій Ю. А. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року. - Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто - Пряшів - Львів, 1993. - 412 с.