Зруйновані дерев’яні храми Сколівщини (XVI – перша половина XIX ст.)

Зруйновані дерев'яні храми Сколівщини (XVI - перша половина XIX ст.)

Віра Мельник, магістр історії, Львівський національний університет ім. Івана Франка.

У статті зроблено спробу нового бачення й узагальнення сакрального мистецтва одного з найцінніших у цьому плані регіонів Карпатського краю - Бойківщини, котрий має особливі заслуги в галузі дерев'яної архітектури та іконопису. Автор доходить висновку, що всю різноманітність історичних дерев'яних бойківських дзвіниць і церков можна поділити на такі чотири групи: 1) архаїчні елементарні форми, 2) частково розвинені форми, 3) багатоярусні розвинені форми, 4) різні мішані форми. Найкращі зразки бойківської архітектури Сколівщини належать до третьої з вказаних груп і датуються ХVІІ-ХІХ ст.

Вивчення сакрального мистецтва Сколівщини, де був виплеканий бойківський тип церкви, постійно цікавить професіоналів та шанувальників історії рідного краю й до сьогодні залишається актуальним. Сакральне мистецтво Сколівщини надзвичайно багате: це дерев'яні церкви, дзвіниці, ікони, у яких відображено розвиток сакрального мистецтва від найдавніших часів і до наших днів. Ця криниця української культури справді невичерпна й тому потребує уваги науковців.

Перлинами не лише загальноукраїнського і європейського, а й світового будівництва найавторитетніші мистецтвознавці визнають дерев'яні бойківські храми. Як образно висловився видатний український мистецтвознавець М. Драган, „саме тут самобутнє мистецтво Прикарпатської Руси торжествує своє найвище досягнення! У цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті їх конструкцій, що надає їм вигляду дивовижних іграшок, - відбилася вся неповторна чарівність цього справді народного мистецтва”.

Бойківські будівельники тонко розуміли природу, шукали гармонію з нею. Складені з товстих брусів, із вигнутими дахами хати й храми здалеку нагадують старі ялиці з опущеними гіллями, вписуються в ландшафт, створюють із ним одне ціле.

На терені Європи найбільша кількість найцінніших зразків дерев'яного будівництва збереглася в Україні. На Сколівщині й Турківщині в XVIII ст. відбувався процес творення нового типу сакрального об'єкта, тобто йшла своя західноукраїнська інтерпретація вертикальної композиції церковної споруди. Цей процес тривав майже два сторіччя й закінчився тим, що в цих двох районах сформувалось оригінальне об'ємно планувальне вирішення, яке пізніше отримало назву „церкви бойківського типу, бойківської школи ”.

Важливе наукове значення цієї проблеми полягає в тому, що Сколівщина вважається одним із осередків, де був виплеканий бойківський тип церкви і де на живих прикладах ще сьогодні можна простежити еволюцію розвитку сакральної архітектури впродовж трьох століть.

Історіографічна база досліджуваної проблеми є досить значною і потужною, однак через відомі обставини в часи Радянського Союзу дослідженням регіону в основному займалися мистецтвознавці, оскільки краєзнавчі дослідження були звужені до проблем класової боротьби, з жорстким контролем і цензуруванням усього, що стосувалося духовності й релігії. У радянську епоху видати історію окремого села було практично неможливо. Бідність тематики, якою було дозволено займатися, відображає на перший погляд фундаментальна праця „Історія міст і сіл УРСР” за редакцією П.П. Тронька. Неупереджені краєзнавчі дослідження стали можливі лише після проголошення незалежності України.

Значний доробок в дослідженні теми мали відомі авторитети в історії української культури: Володимир Щербаківський, Архип Лушпинський, Володимир Залозецький, Володимир Січинський, Михайло Драган, Михайло Грушевський, Ігор Грабар, а також мистецтвознавці молодшого покоління Григорій Логвин, Петро Юрченко, Роман Могитич, Андрій Данилюк, Дмитро Антонович, Василь Слободян, Ярослав Тарас. Проте у їхніх працях ми не зустрічаємо описів окремих церков. Це насамперед праці фундаментального плану, які стосуються загальної характеристики сакральної дерев'яної архітектури.

Детальні описи окремих церков Сколівського району знаходимо в авторів, які більше тяжіють до історико-краєзнавчих досліджень. Серед них праці Івана Думинця, Зиновія Матисякевича, Тараса Левицького, Семена Сродника, Всеволода Кармазина-Коковського, Григорія Дем'яна.

Споконвіків храми Сколівщини прикрашали іконами та іконостасами, створеними обдарованими малярами-іконописцями на замовлення церковних громад. Найцінніші ікони зі Сколівщини зберігаються в музеях України, зокрема в Національному музеї у Львові, а також в окремих церквах району.

На Сколівщині відомі твори і високопрофесійного, і народного малярства. Ця територія виділяється з регіону Бойківщини самобутньою школою іконопису. Тут виконували замовлення місцеві майстри й творці з інших мистецьких осередків. Пишучи про іконопис Бойківщини, В.І. Свєнціцька відзначала, що у формуванні своєрідних рис малярства Бойківщини велике значення мали взаємодія професіональної та народної творчості, місцевих традицій і загального розвитку мистецтва в Україні в цілому, а також проникнення явищ, пов'язаних так чи інакше з панівними тоді течіями й напрямками в мистецтві Західної Європи.

Історіографія проблеми засвідчує, що розвиток сакрального мистецтва Сколівщини вивчався лише фрагментарно.

Під час роботи над цим дослідженням використовувались також такі документи: „Постанова Кабінету Міністрів України” від 13.07.1991 року № 671, „Рішення виконкому Львівської обласної ради” від 30.06.1969 року та від 13.07.1991р. № 671, а також низка сучасних історико-краєзнавчих досліджень, написаних істориками - професіоналами й аматорами.

Важливим джерелом до вивчення теми є „Шематизм Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ”.

Джерелом можна вважати різнопланові матеріали, видруковані в місцевій періодиці. Загалом при підготовці статті використано близько 50 джерел [1-50].

Мета роботи полягає в тому, щоб показати процес становлення та розвитку сакрального мистецтва Сколівщини в XVI - XIX ст., виокремити Сколівщину як частину Бойківщини. У процесі написання роботи автор намагалася охарактеризувати розвиток сакрального мистецтва в церквах цього регіону.

Українська дерев'яна сакральна архітектура характеризується великою кількістю церков, на формування яких значною мірою вплинули естетичні ідеали та світогляд народу, природнокліматичні та ландшафтні умови, політичне й економічне життя. Коріння формування сакральної архітектури сягає глибини віків.

В Україні маємо найдовшу у світі традицію будування святинь із дерева, коріння якої тягнеться в глибину тисячоліть. На Сколівщині сакральна дерев'яна архітектура розвивалася ще з давніх часів. Проте не всі церкви збереглися до наших часів, багато з них були знищені, розібрані, частина церков згоріла. Слід відзначити те, що описи цих церков і пам'ять про них збереглися й до сьогодні.

У селі Тернавка в 1780 році зведена дерев'яна церква бойківського типу. Будівля складалася з трьох розміщених по осі схід - захід прямокутних зрубів: вужчого вівтаря, ширшої нави й вужчого бабинця. Наву вінчав верх із одного четверика й трьох восьмериків, а над вівтарем і бабинцем здіймалися верхи з двох восьмериків. Верх бабинця нависав над входом, утворюючи відкритий ґанок. У його горішній частині, первісно оточеній відкритою галереєю, містилася емпора-каплиця. Оперізувало споруду широке піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. У 1914 - 1915 рр. церква дуже потерпіла від бойових дій. Австрійський уряд у 1918 році виділив кошти на реставрацію храму, але 13 вересня того ж року парох о. Іван Куземович повідомив його про бажання громади збудувати нову церкву, а не ремонтувати стару. Стараннями о. Ярослава Левицького в 1921 році на кошти громади майстри Михайло й Григорій Комарі з Ціневи звели новий храм. У ньому на хорах розміщено частини іконостасу XVIII ст. з розібраної старої будівлі, матеріал з якої продано на дрова.

У Верхньому Синьовидному в 1790 р. збудована тридільна двозрубна одноверха церква, присвячена св. Юрію, яка стоїть на „Золотій горі”, на території так званого літописного монастиря св. Богородиці. У плані вона складалась із двох рівношироких прямокутних камер нави, вівтаря та вужчої камери бабинця. Над навою на світловому восьмерику здіймалася велика шоломова баня, що завершувалася світловим ліхтарем із маківкою. Бабинець покривав двосхилий причілковий дах, а вівтар - п'ятисхилий. Оперізувало споруду опасання, оперте на різьблені стовпи й випусти вінців зрубів навколо вівтаря. Усередині простір нави розкривався у висоту до основи ліхтаря, у вівтарі було зімкнене склепіння, а в бабинці - трапецієподібне. Вузькі хори тягнулися вздовж західної стіни нави.

Зі сходу прямокутник вівтаря мав зрізані кути. Основний об'єм мав розміри 8,4 x 7,8 м і більший ніж у два рази від об'єму бабинця, що дає враження великого простору в наві. Менша ширина бабинця від вівтаря вказує, що план церкви зберіг рідкісний приклад еволюційного поєднання трьох приміщень в один простір, де ще еволюційного зменшення не зазнав вівтар. Центральний об'єм церкви завершував однорідний верх з одним восьмибічником. В інтер'єрі простір нави висотно був розкритий майже до основи верха. Верх освітлювався невеликими вікнами, розташованими у восьмибічнику, у якому також знаходилися у двох рівнях горизонтальні балки-сволоки.

Настоятелем храму з 1918 року був о. Левитський, з 1948 до 1989 рр. церква була закрита, а з 1989 року і до сьогодні настоятилем храму є о. Юрій Єлішевський . 1939 року через аварійний на той час стан церкви її з наказу староства розібрано. Зараз на її місці стоїть дерев'яна церква св. Юрія, збудована в 1945-1948 рр. й освячена в 1989 р. повторно на честь Богородиці. У 2005 році до церкви був придбаний престол, який стоїть у центральній частині храму. Він виконаний у готичному стилі. На пожертви парафіян храму в 2006 році його було перекрито металочерепицею зеленого кольору, а куполи покрито жовтою нержавійною бляхою.

До побудови теперішньої церкви в селі Сопіт стояла дерев'яна церква бойківського типу, зведена в 1767 році на цвинтарі й посвячена Св. арх. Михайлові. То була триверха будівля, наву якої вінчав верх із четверика й двох восьмериків, над вівтарем і бабинцем здіймалися верхи з двох восьмериків. Покривали верхи цибулясті бані зі сліпими ліхтарями й маківками. Оперізувало споруду широке спільне піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. Особливістю будівлі було архаїчне влаштування бабинця, відокремленого від нави стіною з повними дверима й одвірками. Занепала на початку XX століття.

Дерев'яні церкви Сколівщини називають перлинами Карпат. Їм зобов'язана Сколівщина своєю світовою славою. Їх можна порівнювати з адекватними архітектурними спорудами Норвегії, з дерев'яними храмами Індії та Китаю. Через дерев'яні церкви, які є складовою частиною культури нашого краю, ми усвідомлюємо прояви духовного життя народу.

У процесі роботи автор переконалася, що архітектурою в дереві Бойківщина прославилася не тільки на всю Україну, а й поза нею. Бойківська дерев'яна архітектура тепер займає визначне місце в історії світової архітектури своєю оригінальністю і багатоваріантністю будівельних типів. Кожний із цих типів має свій особливий образ. Найбільше визначився мистецькими якостями ступінчасто-пірамідальний тип бойківської церкви з трьома вежами. Асиметричний та одночасно добре врівноважений, артистично вироблений образ цієї найчастіше скомпонованої в добрих пропорціях церкви дає естетичне задоволення й створює піднесений настрій. У бойківській архітектурі принцип асиміляції, тобто уподібнення, проявляється, насамперед, у самому будівельному матеріалі - дереві, з якого збудовано сільські церкви і хати.

Натуральні барви брусів, із яких укладено стіни будівель, а також пошиття стін, покрівель, піддашків і бань у вигляді дерев'яних дощечок, дерев'яної „черепиці” та ґонти - усе це споріднює бойківські будівлі з довкіллям не тільки з погляду походження цього будівельного матеріалу, але й щодо загального кольору, близького до барви стовбурів і гілля живих дерев.

Висновки

1. Форма пірамідально-ступінчастої вежі, з мистецького погляду найоригінальнішого й найкраще виробленого типу бойківських церков виникала (формувалася) поступово - як архітектурний образ в уявленні бойківських майстрів - під впливом загального вигляду струнких карпатських смерек. Саме ця пірамідально-ступінчаста структура об'єднує форму живого дерева з формою вежі як архітектурної композиції. Пірамідальна форма дзвіниць і башт архаїчного типу церков - як видовжена форма покрівлі хати зі схилами на чотири боки - є уподібненням цих форм до пагорбів. Інший варіант наслідування форм смерек становлять шпилясті завершення особливого типу закарпатських церков з яскраво вираженою і високо до неба піднесеною вертикаллю. Принцип контрасту в бойківських архітектурних формах найбільше проявлений у геометричному зіставленні чітких прямих з великою різноманітністю контурів. Барочні бані церков, увінчані тонко орнаментованими хрестами, дають чудовий - лагідний і гармонійний - перехід від архітектурного об'єму до навколишнього вільного простору у відкритому краєвиді під склепінням неба. Це увінчання будівлі творить найсильніший її релігійний акцент. Поступове вироблення пірамідально-ступінчастих форм з трьома вежами.

2. Всю різноманітність історичних дерев'яних бойківських дзвіниць і церков можна поділити на такі чотири групи: 1. архаїчні елементарні форми, 2. частково розвинені форми, 3. багатоярусні розвинені форми, 4. різні мішані форми. В першу групу - архаїчні елементарні форми - включені дзвіниці і церкви з чотиригранними формами та з найпростішими пірамідальними завершеннями веж, які вважаються найархаїчнішими. восьмигранних елементів і восьмигранних пірамідальних завершень (у певних випадках з появою ступінчастості, заломів тощо). До третьої групи - багатоярусні розвинені форми - належать дзвіниці й церкви з дальшим удосконаленням компонентів, таких як опасання, поверхи з галереями, збільшена ступінчаста багато ярусність і витончено барочні лагідно вигнуті переходи-заломи та завершення у вигляді барочних бань і голівок, увінчаних маківками та орнаментованими хрестами. До цієї групи пам'яток, розвинених найбільше в ХVІІ-ХІХ ст., належать найкращі зразки бойківської архітектури Сколівщини.

Мета моєї класифікації полягає в тому, щоб оцінювати в бойківській архітектурі найголовніше з погляду мистецтв, тобто признати в ній прояв наймогутнішого засобу гармонізації буття в релігійному аспекті. В основу поділу пам'яток на групи покладено основні архітектурні форми будівель, які в цілому дають психо-емоціональний образ.

Література

1. Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. - Прага, 1923. - 340 с.

2. Архітектура. Короткий словник-довідник / За заг. ред. А. П. Мардера. Київ, 1995. - 282 с.

3. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII - XVIII ст. Київ, 1981. - 276 с.

4. Бойківщина. - Київ, 1983. - 198 с.

5. Грабар І. Дерев'яна церковна архітектура Прикарпатської Русі // Пам'ятки України. 1997 - № 2. - С. 361-376.

6. Грабовецький В. Нариси історії містечок Львівщини. - Івано-Франківськ, 2005. - 24 с.

7. Данилюк А.Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. - Львів, 2004. - 304 с.

8. Дем'ян Г. Грабовець. - Львів, 2007. - 383 с.

9. Драган М. Українські дерев'яні церкви. Ч.1. - Київ, 1998. - 129 с.

10. Думинець І.О. Верхнє Синьовидне: минуле і сучасне. Львів, 2003. - 379 с.

11. Залозецький В. Церкви бойківського типу, його відношення до історичних типів // Літопис Бойківщини. -1938. - С. 12-34.

12. Заплетал Ф. Дерев'яне будівництво. - Прага, 1985. - 245 с.

13. Історія міст і сіл УРСР. Львівська область // За ред. П. І. Тронька. - У 26 т. -Т. 3. - Київ, 1968. - 378 с.

14. Історія українського мистецтва: У 6 т. - Київ, 1966. - Т.1. - 1966. - 456 с.

15. Кармазин-Косовський В. Мистецтво бойківської церкви. - Нью-Йорк - Філадельфія, 1987. - 223 с.

16. Кузів С. Є. Славське. Краєзнавчий нарис. - Львів, 1975. - 167 с.

17. Крисько В. П. Історія міст і сіл Львівської області. Рекомендаційний покажчик літератури. - Львів, 1964. - 398 с.

18. Літопис Бойківщини. - Самбір, 1931-1939.

19. Лаба В. Історія села Страдч та штрихи до історії села Ямельниця від найдавніших часів до 1939 р. - Львів, 1999. - 87 с.

20. Левицький Т. Плав'я. - Львів, 1997. - 147 с.

21. Логвин Г. По Україні. - Київ, 1968. - 462 с.

22. Логвин Г. Українські Карпати // Книга супутник по пам'ятках дерев'яної архітектури в гірських районах Львівської області України. - Москва, 1987. - С. 208-231.

23. Лушпинський А. Дерев'яні церкви Галичини XVI-XVIII ст. - Львів, 1920. - 275 с.

24. Мацевич М. Земля, люди, події, час (з історії с. Головецько ) // Бойківська думка. - 2005. - № 72-73. - С. 3-5.

25. Матисякевич З. Історія Синевіцка Вижнього. - Львів, 2003. - 278 с.

26. Могитич Р. Нариси архітектури української церкви. Львів, 1995. - 245с.

27. Островський Г. Львівські архітектурно-художні пам'ятки XVIII-XIX ст. - Львів, 1975. - 179 с.

28. Пам'ятки історії і культури Львівської області. - Львів, 1986. - 456 с.

29. Памятки градостроительства Украинской СРСР. - Киев, 1981. - 389 с.

30. Постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.1991 року № 671.

31. Пилип'юк В.В. Львівщина. - Львів, 1998. - 268 с.

32. Рішення виконкому Львівської обласної ради від 30.06.1969 р. та від 13.07.1991 р. № 671.

33. Січинський В. Бойківський тип дерев'яних церков на Карпатах. - Львів, 1927. - 146 с.

34. Січинський В. Дзвіниці і церкви Галицької України XVI-XIX ст. - Львів, 1925. - С. 30-49.

35. Січинський В. Пам'ятки української архітектури. - Філадельфія, 1952. - 146 с.

36. Сколівщина // За ред. С. Павлюк. - Львів, 1996. - 479 с.

37. Слободян В. Втрачені пам'ятки сакральної архітектури Львівщини // Пам'ятки України. - 2006. - № 3. - С. 12-18.

38. Сродник С. Історія Корчинської шляхти: минуле і сучасне села Корчин. Львів. 2002. - 356 с.

39. Сулик Р. Дерев'яне церковне будівництво на Стрийщині. - Львів-Стрий, 1993. - 178 с.

40. Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура. Львів, 2006. - 582 с.

41. Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи // За. ред. Р.М. Стефанишина. - Львів, 1994. - С. 28-29.

42. Шуптар В. Над рікою Завадою: минуле і сучасне сіл Рикова, Межигір'я та Багноватого, що на Турківщині. - Львів, 2001. - 276 с.

43. Шематизм Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. - 1998.

44. Щербаківський В. Церкви на Бойківщині // Записки НТШ. - Т. 24. - Львів, 1913. - С. 10-32.

45. Щур Р. Підгородці. - Львів, 2000. - 187 с.

46. Юрченко П.Г. Дерев'яна архітектура України. - Київ, 1970. - 133 с.

47. Юрченко П.Г. Дерев'яна архітектура України XVIII-XIX ст. - Київ, 1949. - 192 с.

48. Яцкевич Є. Колісник В. Довідник по історичних місцях Львівщини. - Львів, 1954. - 186 с.

49. Papee F. Skole I Tucholszczyzna. - Lwow, 1891. - 367 s.

50. Pulnarowicz W. U zrodel Sanu, Stryja I Dniestry. - Turka, 1929. - 176 s.