Психосемантична диференціація і трансформація світоглядних уявлень

Характеристика відродилися на ранніх стадіях історії, космогонічних уявлень як стрижня світогляду, які втілилися у фольклорну образно-символічну систему й, пройшовши часто надскладні трансформації, запанували в свідомості і культурі і творчості людини.

Рубрика Культура и искусство
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.09.2010
Размер файла 23,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ПСИХОСЕМАНТИЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ

І ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОГЛЯДНИХ УЯВЛЕНЬ

Започаткувавшись на ранніх стадіях історії, космогонічні уявлення як стрижень світогляду втілилися у фольклорну образно-символічну систему й, пройшовши часто надскладні трансформації, запанували у свідомості та культуротворчості людини. Скажімо, творчість античних митців, принаймні, методи побудови жанрових композицій, внутрішньої структури твору, в сучасника мало асоціюються з фольклорними джерелами. Разом з тим, один з найпопулярніших жанрів комедії (від «комодія» - пісня підпилих гультяїв, де «комос» - зібрання гультіпак, а «оде» - пісня) є не чим іншим як художньо трансформованою автором моделлю побудов буденної свідомості, що втілилася в обряді. Найдавніший елемент комедії - хор - у античному фольклорі сягає піснями космосу, хористи ж носять карнавальні костюми та маски різних тварин і людей, що відбивається у назвах деяких творів (твори Арістофана «Птахи», «Оси», Жаби», «Вершники» тощо (Полонская К.П., 1961). Актор з'явився у давньоантичній комедії можливо під впливом дорійської фольклорної драми. Він виглядав так, як задовго до V ст. зображались на корінфських вазах супутники бога Діоніса у святковій ході. У своєму умовному костюмі (товсте підставне черево, величезна сідниця, ноги у вузькому взутті, широка комічна маска і бутафорний фалл, що звисав з-під хітону), породженому обрядовим маскарадом, він грав роль грецьких громадян, сучасників глядачів театру (Там само). Давньоантична комедія перейняла від обряду не лише двоскладність (хор плюс актори) та костюми, а й деякі структурні особливості (змагання двох противників, святкову, весільну чи любовну сцену тощо).

Отож ми спостерігаємо професіоналізацію творення як ремінісценцію архаїчних образів обрядово-святкового оформлення. Оскільки основні засади сучасного комедійного жанру є лише розвитком античного, то можна твердити про обрядову джерельну базу становлення театру. Навіть у трагедіях Шекспіра космічні тіла й сили - сонце, зорі, води, вітри, вогонь - беруть безпосередню участь у дії, притому саме у своєму космічному значенні. У драмах нового часу з космічних тіл і сил вони перетворилися на елементи пейзажу з легким символічним відтінком. Метаморфоза космічного в пейзажне здійснювалась протягом XVII - XVIII століть. Космічний аспект цих явищ майже повністю відійшов до наукового мислення. Проте вогонь, сонце та інші ознаки багатопроявного бога як первинного знання, витіснені у несвідоме, залишаються вагомими в естетичній системі, у фольклорних зразках, що відбивають життєві цінності і суспільну мораль. Водночас образи сонця та вогню у протилежній світоглядній системі розглядаються як елементи ідолопоклонства. Психіка людини перебуває у стані двоєвірства, що не сприяє гармонії і душевному комфорту.

Традиційність як спосіб буття формує буденну свідомість людини, виявляючи її індивідуальні та етнічні ментальні ознаки і загалом конкретний образ етнопсихотипу. Психологічне середовище побутування такого способу буття істотно впливає не лише на індивідуальні психічні параметри, а, об'єднуючись у психічне коло соціуму, утверджує ті чинники, що виявляють психічне обличчя етносу, нації тощо (Юнг К.Г., 1988).

Отже сучасна людина, що влаштовує життя за найсучаснішими стильовими ознаками, все ж, долучаючись до «позаетнічної» культури, проте культури, поза своєю свідомістю опиняється у системі координат, що корінням живиться з архетипних джерел. Цим пояснюється актуальність розуміння природи міфологічного світу, з яким сучасну людину у нерозривному психологічному просторі поєднує традиція (Таланчук О., 1997). Сучасна людина не стане молитися каменеві, проте й сприймає його за певних обставин не як будівельний матеріал, а як сакральне явище, святий предмет, якщо це, скажімо, камінь з поховання, пам'ятка культури тощо. Таким чином неперервність міжпоколінного досвіду від «Початку» для підтримання космічного світопорядку, оновлювально-відтворювальні процеси у масштабі всієї природи є фундаментальними ідеями космогонічної картини світу і частиною мікрокосмосу людини. Науково встановлений факт тотожності народних пісень, записаних у XIX-XX століттях, з тими, що побутували на території України тисячу і більше років тому (Москаленко М.Н., 1988) є ще одним підтвердженням цієї тези, а психічна природа розкрита у низці робіт (Гнатенко П.И., 1992), (Янів В., 2006), (Кульчицький О., 1973).

Потреба опредметнення уявлень, особливо світотворчих, як життєвизначальних має надзвичайно потужній потенціал. При тому, опредметнення як форма об'єктивізації є полісемантичною з застосуванням усіх можливих виражальних засобів людини, що виливалися у систему символів. Варто зупинитися лише на окремих світотворчих деталях різдвяного святкового дійства, свідомо утримуючись від висвітлення багатьох боків цього складного традиційного твору. Чи не найповніший аналіз різдва здійснено Ксенофонтом Сосенком (Сосенко К., 1994). Показовою з погляду логічного є постать і діяльність дослідника - культурного діяча - теолога з дивовижно широким, об'єктивним світобаченням. Християнський священник, який, здається, мав би сприймати світоглядні конструкції системи культів дохристиянської доби крізь релігійні догмати, він виявив повну неупередженість і, більше того, високий рівень небайдужості у пошуках істинних первісних уявлень творів свята Різдва. Особливо цінним є те, що науковець застосовує історично-порівняльний метод й розглядає обрядотворчість наших пращурів на тлі культурних процесів інших народів. Щоправда, слід погодитися з автором передмови до книги про те, що концепція К.Сосенка хибує на одне - надто перебільшує масштаби культурної експансії на землі України зі Сходу (Ірану та Індії), а отже відповідний вплив східного психотипу на перебіг етнопсихогенези (Коломієць В., 1994).

Розвиваючи світотворчу ідею в плані поширення її на всю світоглядну систему людини й практичне втілення в культурі, зупинимося на світотворчих елементах, основними з яких є дві стихії - вогонь і вода. З огляду на вагомість у свідомості й культурній практиці їх можна віднести до метасимволів як первородних і першопричинних. Не повертаючись знову до семантичних характеристик світотворчості, зауважимо деякі психолого-філософські аспекти дії вогню як патерної субстанції. «Вогонь є очевидним символом мінливості чи процесу, що у багатьох відношеннях схожий на річ. Ця теорія, таким чином, пояснює досвід сприйняття стабільності речей і узгоджує цей досвід з доктриною мінливості. Геракліт твердить, що всі речі плинні, всі подібні до полум'я, але їхня плинність має різні «міри» чи закони руху. «Горщик» чи «корито», в якому горить вогонь, у значно меншому ступені зазнає мінливості, ніж саме полум'я, і все ж вони плинні. Речі говорять, міняються, у них є своя доля і свої закони, вони неминуче самі згорять у вогні і будуть спожиті, якщо для цього навіть потрібен тривалий час. Отже, вогонь наперед все розсудить і все схопить. «Виступаючи символом та поясненням гаданого спокою речей, він все ж означує плинність» (Портнов А.М., 1989, с.46). Проводячи порівняльний аналіз між традиційною семантикою вогню, якою пронизане все життя людини і філософа-пантеїста Геракліта, можна пересвідчитися у повній тотожності його тлумачень. Космос перед здоровим глуздом постає як «вічно живий вогонь, що розмірено спалахує і розмірено згасає, він ніким з (традиційних) богів не створений... але був, є і буде» (ФЭС, с. 118). Вогонь тут є метафорою сакрального типу як «чиста сутність». Вогонь, за Гераклітом, володіє життям, свідомістю, провіденційною волею і «править Всесвітом» під іменем Перун. Він є вогненною енергією, космічним духом, оскільки протиставляється плотському, тілесному буттю як його потенціал. Згасання вогню на початку космічного циклу призводить до його втілення в чуттєво-відчутне тіло розчленованого космосу, що постійно перебуває у стані пульсації» (Там само).

Саме такі й подібні семантичні прояви вогню збереглися як первинне знання у народній уяві й склали основу космологічного фольклору. Людина має потребу присутності Найвищого як оберега-охоронця, знаку зв'язку з Початком, тому творить багату метафоричну систему: «Світло є і трисвітлоє Сонце», «Сонечко ясне прекрасне», у купальській пісні «Око Лада». Образ сонячних коней, відомий арійцям, дійшов до нас в образі коня слов'янського Бога Світовида, символу Світанку. В Індії представниками денного світла є кілька богів: Бага, Арьяман, Митра, Варуне, що подібний до Світовида своєю чотириликістю (Лозко Г., 1997). Подібний опис багатопроявності вогню є предметом окремого непростого дослідження. Але потреба присутності цього символу, особливо у відповідальні моменти життя є нагальною. Показовим є такий факт. 1969 року за ініціативою «знизу» було створено Комісію з питань вивчення, узагальнення та впровадження громадських свят і обрядів при Президії Верховної Ради УРСР. У розроблених активом науковців та митців методичних матеріалах було передбачено використання вогню нареченими у вигляді свічки, що було надзвичайно схвально сприйнято людьми. Після відомих подій, пов'язаних зі зміною партійного керівництва в Україні 1972 р., почалася ревізія матеріалів з погляду «ідеологічної відповідності й чіткості», й застосування вогню було визнане проявом «архаїзмів, патріархальщини, церковщини, націоналізму» (Матеріали обговорень..., 1972), тому заборона на застосування вогню надійшла відразу ж. Видається доцільним навести деякі виписки з книги відгуків як типові для всієї України, що їх залишили, зокрема, відвідувачі Міського палацу урочистих подій м. Харкова («29.04.73 р. Гарний, теплий прийом. Дуже жаль, що відмінили обряд запалювання свічок», «Ми вимагаємо свічки!», «Чудово! Подобається! Щасливі! Але де ж повнота українського обряду? Чому відмінили свічки!?» підпис - Хребтови, вул. Свердлова, 47, кв. 19. «Дуже шкодуємо, що обряд був без свічок», «Нам дуже сподобався обряд, але потрібно було б свічки...», і нарешті пряма вимога: «Поверніть свічки! Дуже просимо! Це дуже прикрашує урочистість!» - підпис Лукашенки Люба та Володимир, Нов. Баварія»). Натиск «знизу» був настільки могутнім, що вогонь довелося повернути, щоправда, зі спробою його іншого тлумачення - як революційного факела.

Потреба застосування вогню як несвідомий потяг до утримання зв'язку з міфологічними джерелами виявляє себе у всіх сферах традиційно-побутової культури (від «запікання» крові на ранах у замовляннях до молитовного піднесення у потягові до астралу. Досить сказати, що традиційне весілля чи не основним символом має світильник, що складається зі складної за символікою композиції (шабля, хліб, відворотні рослини та ін.), по центру якої прикріплюється дві свічки, одна з яких запалюється у нареченого вдома, а друга - матір'ю нареченої на порозі хати. Уявлення про вагомість магічного впливу на долю є настільки значним, що старшій світилці, яка разом з почтом світилок оберігає «вогонь єднання сердець», забороняється випускати світильник з рук, допоки наречений не «умкне» молоду, тобто поки вінок нареченої не замінить хустка (ДОДАТОК ХІІ, Іл. 4).

Власне вогонь виступає з'єднуючим і гармонізуючим чинником творення шлюбу, що творить лад у найсуворіших реальностях: Засвіти, мамо, свічку, постав на столі, // Нехай-но я подивлюся, чи пара мені. // Свічечка восковая неясно горить, //

З ким любилась - розлучилась, // З ким не зналась - обвінчалась // Треба ж в світі жить (Весільні пісні, 1982). Шлюбний обряд є в міфологічній уяві паралеллю з шлюбом світотворчих сил, де вогонь символізує чоловічу сутність, а вода жіночу. Не вдаючись до поширеного тлумачення символу води, можна з певністю сказати про його всюдисущість у духовному житті людини на означення здоров'я, очищення, животворчої сили («Будь здорова, як Вода, і багата, як Земля, а красна [тут красива - В.К.] як Сонце!» (з побажань нареченій). Крім того, окроплення освяченою водою, хрещення в купелі, переливання «життєвого шляху» нареченим, обрядодії «поливаного понеділка» та «поливаного вівторка» у системі Великодня тощо.

З погляду психофізичних теорій вагомість метасимволу води є обгрунтованою. Вона є неабиякою загадкою для природничої науки донині. К.С.Лосєв зауважує, посилаючись на американського геохіміка Р.Хорна, про «...неможливість визначити структуру води з допомогою адекватних сучасних методів дослідження, що уможливили розібратися в структурі таких надзвичайно складних біомолекул як ДНК та міоглобін, належним чином попереджують нас про те, що ми маємо справу з надзвичайно складною системою..., жодна модель не здатна пояснити всі властивості води» (Лосев К.С., 1989). В.І.Вернадський також зауважив, що вода перебуває осібно (осторонь) в історії нашої планети... і, власне, колообіг води у природі і є життям (Вернадский В.И, 1977).

Викладена у попередніх розділах світотворча функція шляхом поєднання двох стихій як метасимволів складає знак тріади або трисутності, що утворюють надзвичайно складну диференційовану систему постійного зв'язку буття людини з Першотворенням. Сучасні обрядові практики й звичаєві приписи виявляють підпорядкованість людини тричленній формулі творення такою великою мірою, що ми можемо охопити лише деяку частину їх, намагаючись вивести певну систему. Тріада є породженням бінарної системи (вогонь - вода, день - ніч, холод - тепло, чоловік - жінка тощо), що тривалий час розвивалася у надрах міфу і магії як амбівалентна система. Трисутність є дійовим і містким універсальним символом у світовій культурі. Як утворення бінарної системи воно своєю сутністю знаменує імпульс руху, поширюючи цю ідею у найрізноманітніших комбінаціях і сферах діяльності людини.

У спостереженнях, наведених К.Сосенком, виявляється широка палітра психологічних побудов на означення першотворення. Насамперед, до них належить троїста засада часової організації свят різдвяного циклу (від Святого Юра [християнське Дмитра] до Катерини, Михайла і аж до Йордану) за формулою потроєння трійки, а також уведення до обігу сакральної сімки (Воронцов-Вельяминов Б.А., 1956, с. 257). Абсолютна більшість обрядодій є імітацією триєдиного поєднання: «В день Воведення жадає нарід від християнського духовенства освячення води в церкві по богослужінні, хоч це не має ніякого зв'язку з християнською ідеологією свята; а вечором перед Воведенням святить нарід воду у себе в оригінальний спосіб: беруть її в такім місці, де сходяться три води, проливають через полум'я, підставляючи миску, і держать відтак цю воду як цілющу на всякі хвороби та від уроків (Сосенко К., 1994). Те ж спостерігаємо на Йорданськім водосвятті (триразове занурення горючої воскової трійці-трисвічника у воду); тричі стріляють з вогнепальної зброї у ополонку, а рештки заряду вибирають з води і побожно зберігають до наступного свята). На думку дослідника та ж сама ідея символізується поєднанням свічок і вина під час вінчання у церкві, вино замість води розглядається як свідома підміна церквою. У колядках оспівуються святочний вогонь, чудотворні іскри, злучені з водою, «три містичні вогні», вступаючі у двір ідеального господаря; величають росицю з неба, «містичну керницю», «містичний Дунай», вважаючи їх благодатними сполуками вогню та води, що приносить добро і щастя (Сосенко К., 1994). Тріада поширюється на астрал (сонце, місяць, зоря) як джерело «почину світа», що далі компонується елементами «райського дерева». Вогонь як животворна троїста сила будить життєве тепло у Всесвіті, залучаючи до акції творчу воду. Загалом образ світу і довкілля на триєдиних засадах має завершену, досить струнку ієрархічну структуру, не зважаючи на трансформації християнської доби й внутрішні протиріччя первісних світотворчих уявлень.

Диференціація семантики метасимволів і триєдності у бутті людини виявляє себе як: 1) Тричленна вертикальна модель світу; сукупність царств - горішнього, середнього, долішнього.

2) Динамічний цикл змін (дитинство - зрілість - старість); життя доземне - земне - післяземне; ранок - день - ніч; місяць-молодик - підповня - повня тощо. 3) Ліве плюс праве - центр (ширше: формула «два плюс один») (Новикова М.О., 1993). 4) Уявлення про довершеність зорового образу у вигляді симетричних тричленних побудов - фасади будинків, композиції декоративних полотен, троїсті свічники тощо. 5) Оберегові функції - тричі постукати по дереву від наврочу, тричі обвести призовника довкола хати, триразове чаркування на урочистих гостинах. 6) Означення сакральних дій - «трії царі зі сходу», «треті півні» завершують добові зміни, тричі вклоняються наречені, тричі долучаються грудочкою землі до єдності світів у поховальному обряді, трисутність благословення, національний герб.

7) Збільшення, посилення, виражена магічність дії - тричі колядники просять дозволу колядувати, тричі припрошують гостей до столу.

Функціональне розгалуження ідеї трисуття опоетизовується, особливо у фольклорі. В своїй оригінальній поезії Т.Шевченко, як старший боярин на весіллі у П.Куліша та Г.Барвінок, завершуючи звичай троїстого чаркування, сформулював так: «Першу вип'єш - стрепенешся, // другу вип'єш - схаменешся, // вип'єш третю - в очах сяє, думка думку наганяє» (Шевченко Т.Г., 1983). У системі диференціації символів простежується певна закономірність за пірамідальною моделлю. Так дерево є одним з елементів троїстого творення, серед його різновидів більшість має означену символічну функцію. Дуб - чоловіча стать, сила, мужність, земний образ Перуна, семантична трансформація якого проявляється навіть на генеральських петлицях у вигляді листків з жолудями. Верба, калина, живлячись від води, наснажуються сонцем, уособлюючи дівчину, Україну («без верби і калини нема України»). Функція кожного із дерев є чинником низки обрядодій у Вербну неділю («не я б'ю - верба б'є, за тиждень - Великдень, недалечко - червоне яєчко»), у весільних обрядах («ламайте калину, встеляйте долину// молодій, молодому до Божого дому»), висадження деревця верби, калини з нагоди народження дівчини (а хлопця - дуба, явора). Метасимволи безпосередньо пов'язані зі складною системою «культурної символіки» як художньо переосмисленої ідеї життя, досконалості. Форма сонця - ідеальна, тому наречена «красна як сонце». Сакральні хороводи, кружляння чарки за столом, оберегове обводження довкола певного елементу обряду є символічними проявами залучення можливостей світила. Як свідчать джерела (Губко О.Т., 1992), (Мазин А.И., 1984), (Новикова М.О., 1993), вся магія - це, по суті, вплив - діяння за аналогією. Увесь фольклор побудовано на засадах паралелізму, за яким стає зрозумілою сув'язь пониклої верби і дівчини. Топиться віск - тане від кохання серце, згоряє зрізана волосинка - гине в очисному вогні хвороба і порча. Принцип частини замість цілого є одним з варіантів магічних операцій (Баллер Э.А., 1969, с. 205). Шаман камлає лише у спеціальному атрибутизовано-символізованому костюмі, віск зливають, знімають порчу через посередництво сакральних предметів, жестів, звуків тощо. Волосся, крапля крові, вийнятий з землі чи зі снігу відбиток ноги, зрізані нігті, будь-який (бажано - натільний) предмет одягу заміщують у магії саму людину. Хвороби потрібно виганяти «поштучно», перелічивши їх якнайдокладніше.

Таким чином, психосемантична диференціація світоглядного уявлення виявляє накопичення їхнього змісту у стереотипізованих формах і трансляція їх через традиційну культуру до сучасних форм буття, включаючи професійну культуру. У такий спосіб утримується у свідомості людини зв'язок сучасного з Першопочатком. Первинні уявлення формують метасимволи, диференціація яких здійснюється за визначеними закономірностями і поширюється на сфери психічної діяльності людини. Поліфункціональність диференційованого уявлення виявляється в організації способу буття, оформлюючи світоглядну картину світу, означуючи сакральні явища, забезпечуючи формування естетичних та етичних зразків.


Подобные документы

  • Виявлення витоки космологічних уявлень трипільців, дослідження культа родючості та його відображення у мистецтві. Аналіз поховального обряду як частини ритуально-обрядової практики трипільців. Системи міфологічних вірувань, уявлень, культових споруд.

    реферат [34,6 K], добавлен 08.09.2016

  • Техніка будівництва давньоруських споруд X-XI століть. Історія Софійського собору та основні принципи його побудови. Внутрішня архітектура. Художня цінність ансамблю монументального живопису. Вивчення особливої цінності фресок, мозаїки та графіті.

    реферат [203,3 K], добавлен 23.11.2015

  • Тотожність індивіда і роду - основна риса первісної людини. Феномен вільного громадянина в античній культурі. Розвиток ідей теоцентризму в період Середньовіччя та антропоцентризму в епоху Ренесансу. Образ людини в українській культурі Новітнього часу.

    реферат [35,5 K], добавлен 23.11.2010

  • Аналіз причин та етапи трансформації протягом століття змісту професії балетмейстера в напрямку образно-пластичної режисури з залученням широкого спектру театральних засобів виразності на базі досвіду світового театру. Сучасний стан і перспективи.

    статья [23,2 K], добавлен 24.11.2017

  • Ставлення до природи, часу, простору, спілкування, особистої свободи та природи людини у культурі Бірми. Типи інформаційних потоків. М’янма як один з центрів буддійської культури. Особливості висококонстектуальних і низькоконстектуальних культур.

    эссе [20,8 K], добавлен 02.05.2013

  • Дослідження причин виникнення романтизму та його специфічних рис. Пафос історизму й діалектики в філософії, художній критиці і художній творчості романтиків. Інтерес до національної проблематики. Роль братств у розвитку української освіти в VI-XVI ст.

    контрольная работа [31,5 K], добавлен 17.08.2011

  • Визначення закономірностей розвитку творчості І.М. Крамського шляхом аналізу типологічних і стилістичних особливостей картин. Своєрідність трансформації у творах художника загальнокультурних традицій епохи. Внесок митця в переосмислення жанрової системи.

    дипломная работа [204,3 K], добавлен 25.06.2011

  • Провідні актори та режисери українського театру кінця ХХ століття. Сучасні процеси в театральному мистецтві, вільна інтерпретація режисерами авторських текстів, зміна форм сценічної виразності, трансформація функціонування слова в мистецтві і культурі.

    реферат [37,6 K], добавлен 23.04.2019

  • Дослідження поняття, функцій та форми культури. Вивчення ролі та соціального впливу культури. Поняття світогляду. Світоглядне самовизначення та світоглядний вибір. Позитивний та негативний вплив преси, радіо, телебачення та Інтернету на світогляд людини.

    презентация [1,1 M], добавлен 08.02.2015

  • Культура як об’єкт спеціального теоретичного інтересу і її статус самостійного наукового поняття в добу Нового часу. Прояви та багатогранність культури. Значення грецької культури, її демократична і гуманістична спрямованість. Естетична міфологія Ніцше.

    реферат [22,1 K], добавлен 03.11.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.