Києво-Могилянська академія

19

Зміст

1. Вступ.

2. Значимість становлення і розквіту Києво-Могилянської академії

для культури України

3. Києво-Могилянська академія у період 17- 18 століття

4. Висновок

Література

1. Вступ

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу , могутнім чинником формування його самосвідомості , джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу.Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський - для поляків.

Ще до виникнення Києво-Могилянськой колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами. З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1874) дізнаємось, що в кінці 16 на початку 17 ст. в Україні існувало близько десяти таких колегій. А генуезці заснували свою колегію в Києві ще століттям раніше. Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті. Але через конфесійно-культурну відмінність и відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкорінитися. Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до універсалій європейської культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національно, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури і школи були непридатними, оскільки вели до цілком протилежних результатів. Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.

Виникненню Києво-Могилянської Академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного життя стає Київ. Ось чому до Києва потягнулись культурно-освітні діячі за різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним.

Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Захарія Копистеньский , письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622), Памва Беринга - лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросського"(1627), удостоєний в Києві титула "архитипографа церкви Руської", Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор, Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл, педагог, Кирило Дорофейович, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та ін.

Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архимандрита Єлисея Плетенецького.

2. Значимість становлення і розквіту Києво-Могилянської академії для культури України

Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна.15 жовтня 1615р. вона вписала до Київських магістрацьких книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями" дарувала під фундування монастиря й школи для дітей "народу руського, православного...А щоб тая фундацій скуток свій брала,- писала Гулевичівна,- то зараз...в той двір...школу впровадила й впроваджаю".Таким чином 15 жовтня 1615р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію я Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.

Коли Галшка Гулевичівна дарувала свою землю на школу й монастир, то саме цим вона підтримала Київське братство, яке на той час формувалося в Києві, але не маючи пристанища, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству під його опіку й передавалася заснована Галшкою школа. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до братства, що мало неабияку вагу в становленні і розвитку Києвської братської школи. За дарчим записом Гулевичівни, на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й монастир. То була також традицією українських братств: вони гуртувалися біля монастирів, або створювали іх з метою підтримки шкіл, їх учителів й неймущих учнів, друкарень. Таким став і Братський Богоявленьский учительний монастир у Києві, історія тісно пов'язана з історією КМА . Першу церкву - Богоявленську з приділом Благовіщення збудував у ньому гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.

У 1639р. на місці старої, дерев'ної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову кам'яну в козацькому бароковому стилі.Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подола. На жаль, 1934 р. Богоявленьский храм був зруйнований радянською владою, яка завзято боролася з традиційною духовністю українського народу.

Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем якої був Сагайдачний, він цікавився справами захисту вітчизни й православної релігії від утиску чужинців. У 1620р. гетьман Сагайдачний вступає до Київського братства "зі всім Войськом". Таким чином Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема конче необхідну для становлення української державності науку і освіту.

Окрім того, як член Братства й опікун Києво-Братського училищного монастиря Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві Сагайдачний майже все майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених ...дітям християнським... за чим би наука тривати могла вічнії і потомні часи".

Варто загадати й перших ректорів.Посада ректора з'явилася з самого початку заснування школи. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світи.У 1615-1619р.р. ректорував Іов (в миру- Іван Матвійович) Борецький, родом із села Бірча (Галичина), навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замоській академіях, викладав у Львівській братьській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому русі Украіни. Був гарячим прихильником поширення освіти серед народу. З 1619р. Борецький - настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, у 1620р. обраний митрополитом Київським. Для швидкого розвитку Киівської братської школи були спрятливі умови.Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї Украіни. Мала підтримку Війська Запорізького. А ще - досвід своїх попередниць - братських шкіл, особливо Львівської і Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручник та освічених вчителів. А також - Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку. Острозька школа - це перша спроба створення школи вищого типу.З Острога вийшло багато визначних вчених, громадських та політичних діячів, зокрема, Іван Борецький, Милетій Смотрицький, гетьман Петро Сагайдачний, брати Дем'ян та Северин Наливайки. Першим її ректором був Герасим Смотрицький.Одночасно він був перекладачем й разом з іншими вченими упорядником знаменитої "Острозької Біблії"- першого повного видання Біблії слов'янською мовою, яка вийшла в світ 1581р.Її примірники за честь вважали мати бібліотеки Оксфорда, Риму й інших країн.

1631р. виникла ще одна школа в Києві, а сааме - Лаврська. Заснував її архимандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. У вересні 1632р. вона об'єдналась з Києвською братською школою. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колегія. Її керівником, проректором й опікуном став Петро Могила.

Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, проймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, захищаючи свої станові інтереси, увірувавши "вищість" польської культури й католицької релігії приставали до уніх проголошеної 1596р. або католичились.

Але все більше і більше діячів, що вболівали долею України, вихід із становища вбачали у її культурно-національному відродженні.На цей шлях стає і петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й првославної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення Украіни до складу вільних Європейських держав. 20 років він керує видавничею діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковно-слов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує правослані храми - Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається фресковий портрет Петра Могили), Михайлівську церкву у Видубичах, церкву в Луцьку, Куп'яничах. Ним була "викопана із темряви підземної і відкрита денному світлу" Десятинна церква Великого князя Володимира.Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, заснував друкарні й школи.

Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Фрако зазначав: "Головна справа його життя - заснування Києво-Могилянської колегії, яка повина була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога - наукою і просвітництвом".

Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковно-слов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.

Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західно європейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

Петро Могила забезпечував викладачів та неймущих студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, яка є й сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відома під назвою Трапезна або Святодухівська церка). Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентаря з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. І на останок Могила "слізно" просив берегти Колегію, "єдине його надбання". На честь Петра могили Колегія стала іменуватися Києво-Могилянською академією. Єдине чого не встиг Могила - це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочати ним справу. 1658 року гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за я ким Україна, як Князівство Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі посполитої. Їй надавались широкі права, в їх числі - свобода віросповідання й статус вищої школи для Колегії - тобто статус Академії. Договір був ратифікований Польським Сеймом в квітні 1659р.Таким чином, Києво-Могилянська академія була першим в Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.

Але треба зазначити, що й беститульну Колегію сучасники ще з 30-их років 17ст. визнавали Академією. Ось лише кілька прикладів...Перебуваючи на початку 30-их років 17 ст. у Києві, французький інженер і картограф Гійом Левасар Де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі "Київ" слова: "У києві, на Подолі, при Братській церкві міститься Університет, або Академія". І ще одне свідчення західноєвропейського історики Жан Бенуа Шерера, який досліджував історію запорізького козацтва.Розповідаючи про захоронення Сагайдачного на території Академії, він пише: "Під академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом. Київський університет аж до часів Петра I був лише один в Малоросії так і у Великоросії. Його заснування сягає давно минулого часу".

Одним з привілеїв вищих навчальних закладів Європи в ті часи було право відкривати підлеглі їм школи. Саме так діє Петро Могила: він відкриває свої "училищні колонії": колегії в Кремінці(1638р.) й Гощі (1639р.), а також в Яссах (1636р.).

3. Києво-Могилянська академія у період 17- 18 століття

В нових політичних умовах, коли Україна вступила в союзні відносини с Росією, Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ректором Йосафом Кроковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Повертається ректор з царською грамотою, якою підтверджується попередня грамота від 1694 р., тобто - всі володіння Академії. А також її статус вищого навчального закладу: "Академии их Киево Могилянской, что от прежнего своего основания имеет равные привелегии, как обыкновенно иные Академии во всех государствах иноземческих, право свободы иметь подтверждаеться".

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу.

Заснована на принципах гуманізму і просвітництва Академія поширювала освіту, знання. Її вихованці відкривали школи, фундували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники і професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Повний курс навчання Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не і відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороба, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т.ін. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть на третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".

Всього в академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковно-слов'янська, грецька., руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис. Знання класичних мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській Академії також викладались латинською мовою.

Ще в 1649р. Єрусалимський патріарх , відвідавши Київську колегію, писав, що вона має вчителів "високого мистецтва", які навчають гречну молодь "слов'янській мові, як властивій і латинській як, необхідній...".

Руська або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.

Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753р.- французька мова. З середини 18ст. вивчається російська мова, а також староєврейська. Остання - з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел.

Відомо, що починаючи від Петра I, ведеться наступ на українську мову, на її знищення. Приймається ряд заходів, "дабы народ малоросийский не почитал себя отличным от великоросийского", в тому числі закони про заборону друку (з1720р.), а потім - і викладання українською мовою. Академії спочатку "рекомендується" перейти на російську мову, а з 1784р.- суворо забороняється читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково "с соблюдением выговора, который соблюдаеться Великороссии". Незважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова, в розвиток якої внесла свій вклад і Академія, в повній красі зазвучала в творах І.Котляревського, Т.Шевченка та ін. українських поетів і письменників.

Вивчалися в Академії поетика - мистецтво складати вірші, а також риторика- цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились такими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах. Не менш популярними були й промови - поздоровчі, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також - на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята та ін. Студенти красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру вдячність й матеріальну винагороду.

В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання - читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами і студентами, увінчання вправних віршотворчів лавровими вінками з присвоєння звання "лавроносного поета" (лауреата).Ні одне академічне свято, ні одна знаменита подія в Академії чи місті не відбувались без поетів. Дні ангела ректора, префекта, профессора, дні свят, особливо Різдва і Паски, відвідини митрополита, чи інших почесних гостей, вибори до студентського товариства (конгрегації), походи за місто - все це було благодатною нагодою для віршування, для виявлення молодих талантів, справжнім святом для студентів і всіх киян. Любов'ю до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Києвської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоревім". В рукописі, зробленому із списку 16ст., "Слово..." зберігалося в бібліотеці вихованця академії Івана (Іола) Биковського. Як і багато інших могилянців він був викликаний до Росії, працював в Шляхетському Кадетському корпусі, згодом став архимандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. І всюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так, "Слово..." опинилося в руках доброго знаймого архимандрита оберпрокурора синоду О.Мусіна-Пушкіна. Подальша доля його невідома.

В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. В народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепа.На ярмарках, в селах - біля церков, на майданах, на цвинтарях - студенти розігрували свої дійства. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи "тружеників науки".

Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професору І.Гізелю, Й.Конановичу-Горбацькому, С.Яворському, Ф.Прокоповичу.А Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії), вищу математику.

В другій половині 18ст. були відкриті спеціальні класи чистої математики, де викладались алгебра і геометрія, змішана математика, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрогорафія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Відомим викладачем математики був професор Іреней Фальковський.

Прикладом отримання добрих знань з архітектури може служити діяльність визначного випускника Академії Івана Григоровича-Барського, киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належать більше 30 споруд. Серед них ротонда "Самсон", церкви Миколи Набережного, Покровська, Надбрамна в Кирилівському монастирі.

В Академії започатковуються природничі науки - астрономія, буологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії.

Лише в 1802р. був вперше відкритий медичний клас, але природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалії, Бекона, Гіпократа, а також чудове знання латині часто були вирішальним у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи. А з другої половини 18 ст. й до Госпітальних шкіл Росії.

В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик; Іван Полетика, професор Кельнської Академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю; Данило Самойлович, який довів можливість протичумового щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій; основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський.Випускником Академії був Петро Чайка, який працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Росії) - дід знаменитого композитора П.І.Чайковського.

В Києво-Могилянській академії формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. Їх "Козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць. КМА дала й таких відомих істориків як Петро Симоновський, автор "Краткого описания козацком малороссийском народе", Василь Рубан, який видав "Краткую летопись Малой Росии", з додатком "Землеописание Малой россии"(1777р.); Микола Бантиш-Каменський - вчений, історіограф, управитель московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей;Максим Берлінський - археолог та історіограф Києва.

В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в Академії, були Іван Митура, Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широковідомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. У продовж всього мандрівного життя Василь Григорович-Барський вів "Записки", які щедро ілюстрував. Повернувшись у 1747р., був запрошений викладачем грецької мови до Академії, але невдовзі помер і був захоронений на території Києво-Могиляньскої Академії.

Серед вихованців Академії були й визначні іконописці, творці монументального і портретного живопису. Художня школа Києва впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн (за визначенням мистецтвознавця Павла Білецького).

Неабиякого розвитку в академії досягло музичне мистецтво. З середини 17ст. в академії існує хорова школа, хори, академічний та Братського монастиря нараховували часом до 300 і більше чоловік.

Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх києвських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі подолу. Музика органічно впліталась в академічне життя. Студентський хор і оркестр обов'язково запрошувались на травневі рекреації й літні гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, Глибочці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братського монастиря й великому диспутному залі. Всі урочистості - зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора й професорів, день поминання Петра Могили, диспути - все супроводжувалось музикою і хоровим співом. Численні пісні й канти створені в Академії, йшли в світ, їх розносили студенти, які відправлялись на вакації або просто просити у добрих людей милостині. Академія дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський (1745-1777р.р.) й Артем Ведель (1767-1808р.р.), музичний геній яких до теперішнього часу хвилює серця.

Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була, очевидно, ще в Братський школі. П.Могила передав Колегії всю свою бібліотеку - 2131 вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Там були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле та ін. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.

Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії, в ній мали право навчатись всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священників і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляли своїх дітей відомі українські сім'ї.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі - писарі, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, а також - правники, дипломати, перекладачі. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування Івана Мазепи.

Києво-Могилянська академія дала не мало освічених ієрархів - єпископів, митрополитів, архимандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами заслуговували на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро(Туптало), митрополит Ростовський, Іван (Максимович), митрополит Тобольський; Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський, Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, Феодосій (Углицький), архиєпископ Чернігівський, Петро (Могила), митрополит Київський.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для всієї східної Православної Європи. Уже в 40-их рр. 17ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з таких віддалених, як Чебоксари, Царицин, Тобольськ, Арзамас. Серед росіян, що закінчили Академію в 17ст. були: Порфирій Зеркальников, який виконував дипломатичні доручення царя під час Визвольної війни, потім співробітничав з Є.Славинецьким у Москві, Каріон Істомін, автор першого ілюстрованого російського "Букваря", й "Малої граматики", Конон Зотов, відомий військовий діяч, автор першої російської книги по техніці корабельного управління; Б.Шереметьєв, сподвижник

Петра I, та ін. Їх відношення до Академії висловив П.Зеркальников, який від'їжаючи до Москви подарував свій будинок Академії "в ознаменование любви своей, за восприятие премудрости на том месте святом Киево-Могилянском".

У першій половині 17ст. в академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як К.Щепін, перший російський доктор медицини. Він прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою, Андрій Денисов - основоположник російського документального джерелознавства й палеографії; Михайло Ломоносов, який прийшов до Києва у 1734р., будучи студентом Слов'яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвитку його таланту майбутнього вченого.

Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусі. Це Є.Славинецький - вчений, педагог, письменник, філософ і богослов. Він відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С.Полоцький, просвітитель, вчений, поет, відкрита ним у Спаському монастирі школа стала попередницею Слов'яно-греко-латинської академії.

Культурні зв'язки КМА сягали далеко за межі нашої країни. Іван Франко оцінював КМА як, "інституцію значною мірою інтернаціональною, вплив якої простягся далеко за межі України".

В Академію по науку приходили волохи, молдовани, сербі, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких Костянтин Секура, який прибув до Академій з Венеції у 1743р. писав: "Зачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське...й пустився на глас Академії".

Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Цьому сприяло навчання академічної молоді в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії.

Такі вчені як С.Тодорський, Г.Бужинський, В.Лащевський, Т.Прокопович підтримували зв'язки з вченими зарубіжних країн, зокрема, університетів Галле і Кенігсберга, Берліна і Браденбурга, Константинополя. Міжнародні зв'язки українських вчених сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури й культури інших народів, в першу чергу слов'янських, та встановленню і зміцненню дружніх відносин між ними. Таким чином з КМА, яка заклала основи вищої освяти в нашій країні пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва у формуванні світогляду українського народу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованні в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії.

3. Висновок

З другої половини 17ст. після заснування університетів у Харкові й Москві, Києво-Могилянська академія природньо почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на Університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини ІІ та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення її бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив й Києво-Могилянську академію - осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14.08.1817р. Академію було закрито.

Не дивлячись на це, неможливо недооцінити вплив академії на розвиток Української культури, науки та мистецтва. Тільки завдяки КМА ми пишаємось такою кількістю наукових діячів та митців, яки залишили помітний слід в історії нашої держави.

Література

1. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник /За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. - К.: Наукова думка, 2001. - 342с.

2. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/За ред. М.М.Заковича. - К.: Либідь, 2000. - 236с.

3. Шморгун О.О. Україна: шлях відродження. Економіка, політика, культура. - К.: Кондор, 1999. - 418с.

4. Історія світової культури. Культурні регіони. - К.: Наукова думка, 1997. -

621с.

5. Історія української та зарубіжної культури. - К.: Наука, 1999. - 123с.

6. Ефименко А.Я. История украинского народа. - К., 1990. - 298с.

7. Культура українського народу. - К., 1994. - 410с.

8. Крип'якевич І. Історія української культури. - К.: Кондор, 1999. - 318с.