Світова культура ХІХ-XX століть

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

з дисципліни Українська та зарубіжна культура

тема Світова культура ХІХ - XX

2010

Зміст

1. Історичні передумови розвитку та особливості культури ХІХ столття

2. Нова система освіти

3. «Золотий вік» світової літератури

4. Особливості розвитку культури XX століття

5. Модернізм як специфічний культурний феномен XX століття

1. Історичні передумови розвитку та особливості культури ХІХ століття

Прискорення історичного процесу приводить у ХІХ ст. до нового якісного стрибка в порівнянні з початковим періодом Нового часу. Носіями нового стали великі промислові міста з їх заводами і фабриками, залізничними вокзалами і лініями метро, особняками багатіїв і нетрищами, доходними будинками і будиночками бідняків, публічними бібліотеками, музеями і комерційними видовищними закладами - театрами, танцзалами, концертними естрадами.

Хронологічні межі культурного феномена ХІХ ст. ширші, ніж календарні. Початок новим культурним процесам поклала Французька революція 1789-1793 рр. Що ж до завершення епохи, то рубежем став початок першої світової війни в 1914 р.

Ідеї свободи, рівності й братерства, проголошені якобінцями, створили сприятливу атмосферу для боротьби за демократичні перетворення у всьому світі. Минуле сторіччя стало часом буржуазних революцій. В одній Франції їх було декілька: в 1830, 1848, 1870 рр. У 1848-49 рр. революціями була охоплена вся Європа. Їх головний результат - становлення буржуазної демократії в більшості європейських країн. Гострота соціальних протиріч, напруження політичних пристрастей було пов'язане не тільки з протиборством буржуазії і дворянства, але і з боротьбою пролетаріату проти буржуазії. Паризька комуна 1871 р. стала першою пролетарською революцією.

Утвердження буржуазних відносин у самих великих країнах, схожість соціально-економічного і суспільно-політичного ладу, складання світового ринку, активні ділові, дипломатичні, революційні, культурні зв'язки, новий рівень засобів комунікації обумовлювали виникнення тенденції зближення культур.

У загальній картині історії ХІХ ст. існують і взаємодіють тенденції розвитку національних культур і складання загальнолюдської, світової культури.

Культура ХІХ ст. спиралася на ідеї і погляди, вироблені в епоху Просвітництва. Це насамперед гуманізм, що піднявся до розуміння цінності кожної людини як особистості, її права на вільний розвиток, ра- ціоналізм і, особливо, сцієнтизм (від лат. «сцієнція» - наука), який абсолютизував роль і можливості науки в житті суспільства, а також євроцентризм, що оцінював всі цивілізації крізь призму переваги європейського зразка для всіх інших культур.

2. Нова система освіти

В останню чверть ХІХ ст. бурхливий розвиток науки і техніки породив у передових промислових районах потребу в кваліфікованих кадрах як інженерних, так і робітничих. Суспільство поступово починає усвідомлювати необхідність писемності для широких верств населення.

Під впливом ідей французьких просвітителів, передових педагогів-демократів І. Песталоцці і А. Дістервега, під тиском трудящих у най- більших країнах Європи в шкільній справі сталися вельми значні зміни. Вони торкнулися передусім елементарної, початкової школи, відбилися і на вищій освіті. Початкова освіта, яка протягом сторіч перебувала у віданні церкви, переходить під контроль держави, хоч вплив релігії залишається значним. В Англії створення системи державної освіти було закладено законом 1870 р., за яким початкові школи переставали бути віросповідними. Незабаром держава стала виплачувати спеціальні грошові субсидії тим школам, які не брали плати за навчання з батьків учнів. У 1880 р. початкова освіта в Англії стала обов'язковою, а в 1891 р. - безкоштовною.

В об'єднаній Німеччині закон 1872 р. про народну школу дещо розширив викладання реальних предметів і активізував у ній методи навчання. Цим же законом католицька церква була відчужена від керівництва шкільною справою. Звичайно, мова йшла не про скасування релігійного навчання і виховання, просто католицькі кола вважалися опозиційними до правлячої протестантської династії Гогенцоллернів.

У Франції безкоштовна й обов'язкова освіта для всіх дітей віком від 6 до 13 років була запроваджена законами 1881 і 1882 рр. Цими ж законами відмінялося викладання у школі закону Божого, але для релігійного навчання виділявся один день на тиждень, вільний від занять.

Проте значна частина дорослого населення навіть у великих країнах залишалася неписемною. Наприклад, в Росії закон про обов'язкову початкову освіту був прийнятий лише при радянській владі. У США безкоштовна, хоч і не обов'язкова, початкова освіта існувала вже в кінці ХІХ ст. майже у всіх штатах, але масово неписьменним було «кольорове» населення і значна частина нових емігрантів.

Середня школа в європейських країнах протягом майже всього ХІХ ст. не зазнала радикальних змін. Єдиним повноправним типом середньої школи залишалася школа класична, гуманітарна: гімназії в Німеччині та Росії, ліцеї і коледжі у Франції, граматичні школи в Англії. В останній чверті сторіччя важко, але пробивало собі дорогу вивчення дисциплін природничого циклу - фізики, хімії, біології та інших. Запекла полеміка розгорнулася у США та європейських країнах з питання викладання біології, особливо теорії Дарвіна про походження видів. Уже це наближало школу до потреб реального життя, сприяло донесенню до масової свідомості елементів наукових уявлень про процеси, які відбуваються в природі.

Наприкінці століття розширилася мережа вищих навчальних закладів, передусім інженерно-технічних. У підготовці наукових кадрів велику роль починають відігравати науково-дослідні центри і лабораторії, які вперше з'явилися у ХІХ ст. - як приватні, так і державні (наприклад, вже згадуваний Пастерівський інститут у Парижі).

У зв'язку з розвитком триступеневої системи освіти став швидко зростати прошарок наукової, інженерно-технічної, гуманітарної (вчителі, лікарі) інтеліґенції. Прагнення до подолання неуцтва й оволодіння знаннями охопило досить широкі верстви населення. Ніколи в минулому не створювалося так багато різноманітних шкіл для дорослих, різних курсів, не читалося стільки популярних лекцій. Здійснюються енергійні кроки для розвитку жіночої освіти.

3. «Золотий вік» світової літератури

Дев'ятнадцяте століття - час бурхливого розвитку всіх сфер художньої культури, при цьому їх співвідношення і роль зазнали істотних змін. На перший план висовується література, ХІХ сторіччя називають її «золотим віком» - як за сузір'ям імен у всіх жанрах, так і за різко зростаючим впливом на суспільство. Завдяки технічному прогресу в поліграфії, збільшенню тиражів і здешевленню друкарської продукції вона стала доступною досить широким верствам населення.

Як і у всій культурі ХІХ ст., в літературі відбувається не тільки бурхливий розвиток національних культур, але й формування світової літератури. Цьому особливо сприяв розвиток художнього перекладу. Про те, що складається всесвітня література, яка належить не окремим націям, а всьому людству, говорили вже сучасники. У поетичній мініатюрі під символічною назвою «Світова література» (1827 р.) І. В. Гете наголошував: «Нехай всі народи світу, живучи під одним небом, втішаються радістю загальних скарбів!».

Розвиток художньої культури ХІХ ст. проходив під знаком боротьби і послідовної зміни чотирьох основних напрямів: класицизму, романтизму, реалізму і декадансу. Всі ці художні стилі, історично змінюючи один одного, але часто і співіснуючі, знайшли вираження у всіх видах мистецтва, але насамперед - у літературі.

Класицизм. Класицизм (від лат. classicus - взірцевий) панував у перше десятиріччя ХІХ ст. і був тісно пов'язаний з ідеями революційної Франції: громадський пафос, героїзм, ідейно насичені образи, людські драми, зіткнення сильних характерів. Характерні риси класицизму - чіткий розподіл піднесеного та низького, прекрасного та потворного; рішуче виключалося змішування трагічного та комічного, пафосу та гумору, значного та незначного. Останнім розквітом класицизму був веймарський класицизм (від міста Веймар у Німеччині), представлений творчістю І.В. Гете і Ф. Шиллера. Пізніше класицизм перетворився в консервативний напрямок, він продовжував спиратися на античні традиції, ідеологічну спадщину і зовнішні форми римської демократії.

Романтизм. Гостре неприйняття реакції і прози життя, які запанували в суспільстві, породили у 20-ті роки романтичний бунт молодого покоління. Романтизм (фр. romantisme) - художній метод літератури і мистецтва, пройнятий оптимізмом, прагненням показати в яскравих образах високе призначення людини; суспільний і культурний рух, який охопив багато країн Європи і найрізноманітніші сфери - від філософії і політичної економіки до моди на костюми і зачіски.

Реалізм. У 40-х роках ХІХ ст. впливовою течією стає реалізм. Його основою стали безпосереднє, живе і неупереджене сприйняття та правдиве відображення реальної дійсності. Реалізм критикував дійсність, але при цьому він виходив з самої дійсності, в якій намагався виявити шляхи наближення до ідеалу. На відміну від романтичного героя, герой критичного реалізму може бути аристократом, каторжником, банкіром, поміщиком, дрібним чиновником, але він завжди - типовий герой у типових обставинах.

Декаданс. У 80-х роках ХІХ ст. кризові суспільні явища дістали своєрідне відображення в літературі. Заявила про себе нова течія, яка отримала назву декаденство або декаданс (від фр. decadent - занепад ницький, decadence - занепад). У 1886-1889 рр. у Парижі видавався журнал «Декадент», в якому друкувалися поети Ш. Бодлер, А. Рембо, П. Верлен. Декаданс не був чимось єдиним і розпадався на ряд напрямів: натуралізм, символізм, проповідь «чистого мистецтва». Їх об'єднувала опозиція до загальноприйнятої «міщанської» моралі, настрої песимізму, втоми і відчаю, переконаності в занепаді й загибелі культури.

4. Особливості розвитку культури XX століття

Розвиток культури XX століття проходив в дуже складних соціально-політичних умовах: дві світові війни, виникнення та падіння тоталітарних режимів, розподіл світу на дві суспільно-політичні системи та їх багаторічне протистояння, криза та крах світової системи соціалізму, розпад держав з багатовіковою історією (на початку віку - Австро-Угорщини, а в кінці - колишнього СРСР), поява держав «третього миру» з їх складними проблемами, існування осередків національних та релігійних конфліктів, загроза ядерної війни тощо.

У культурі XX cтоліття розвивалися дві протилежні тенденції:

занепад духовних цінностей та панування стереотипів масової (псевдо) культури; уніфікація та стандартизація культури, її перетворення в «індустрію розваг»; внаслідок розвитку техніки мистецтво стає доступним широким масам, але спрощується його сприйняття («техногенна культура»);

розуміння культури як єдиної рятівної сили, яка спроможна розв'язати сучасні проблеми; відродження та поширення національних культур.

На початку XX століття відбувався швидкий розвиток науки і техніки, виникли електротехнічна, автомобільна та інші галузі промисловості, застосовувались нові матеріали у металургії, текстильній промисловості, удосконалювалися, зокрема, конструкції телефону та радіо (О. Попов, Г. Марконі). Відкриття у галузі фізики (Ейнштейн, Бор, Розерфорд та ін.) дозволили отримати та використовувати ядерну енергію. Але цей тріумф людської свідомості став початком трагедійних атомних бомбардувань у 1945 р. японських міст Хіросіми і Нагасакі та катастрофи у м. Чорнобиль.

Людина відкриває структури ДНК (доповідь Д. Уотсона і Ф. Крика у 1953 р.), проникає у таємниці Всесвіту (відомі праці вченого-космолога С. Хокинга), проводить дослідження у галузі медицини та фармацевтики (П. Ерліх у 1910 р. відкриває перший антибіотик - сал- варсан; Ф. Бантинг і Ч. Бест у 1921 р. отримали інсулін, А. Флемінг у 1928 р. відкриває пеніцилін. Я. Дональд у 1958 р. проводить дослідження у галузі ультразвукової діагностики; К. Барнард проводить першу операцію пересадки серця.

З 1957 р. починається космічна ера. Перший штучний супутник Землі був виведений на орбіту конструкторським бюро С. Корольова. 12 квітня 1961 р. космічний корабель «Схід-1» з Юрієм Гагаріним за 89 хвилин зробив обіг навколо Землі й повернувся на землю. У 1969 р. відбулася перша висадка на Місяці американських астронавтів. У 1946 р. було винайдено телебачення, починається ера електроніки.

5. Модернізм як специфічний культурний феномен XX століття

На початку XX cтоліття в усіх сферах мистецтва виникає безліч самостійних ідейно-художніх напрямів, течій, груп, шкіл, які об'єднуються під загальною назвою - модернізм (від фр. moderne - новий, сучасний). Головну увагу модерністи зосереджували на проблемах аб- сурдності світу, самотності та приреченості людини, протиставляли мистецтво дійсності («прекрасне не існує у реальності, його створює тільки художник»). Модернізм ґрунтувався на ірраціональному світогляді, в основному фрейдизмі та екзистенціалізмі. З II половини XX ст. розвивається постмодернізм, для якого характерно об'єднання як новаторства, так і історичних культурних традицій. Найбільш виразно нові ху- дожні течії виявлялися в образотворчому мистецтві. Експресіонізм (від фр. expression - вираження) виникає у Німеччині серед молодих художників. Основна тема їх творчості - місто, як уособлення зла. Залите штучним світлом нічне місто з похмурими вулицями, що нібито ведуть у небуття, населене примарними розгубленими істотами, викликає негативні почуття. Для підкреслення абсурдності картини використовуються сміливі сполучення кольору (переважно чорного, зеленого та жовтого), зміщення планів, ламані лінії та контури, відхилення від пропорцій (бельгійській художник Дж. Енсор - «В'їзд Христа до Брюсселю»; норвезький художник Е. Мунк «Страх», «Розрив», «Крик» та ін., В. Кандінський - «Синій вершник» та ін.).

Близькі німецьким експресіоністам паризькі фовісти (фр. - дикі), що стверджували свого роду «живопис без правил». Сюди входили

А. Матісс, А. Дерен, К. Ван-Доген та ін. Іх об'єднує прагнення до створення художніх образів винятково за допомогою яскравого кольору, декоративної виразності, життєстверджуючих мотивів.

Ще одним художнім напрямом, який мав тривалі наслідки у мо- дерністському мистецтві, був кубізм (фр. cubisme, від cube - куб). Він виник у Парижі і був «революційним переворотом». Кубісти розробили нові форми багатомірної перспективи, які показували об'єкти з усіх боків, утворюючи напівпрозорі геометричні фігури. З кубістами у різні часи була пов'язана творчість іспанця П. Пікассо («Авіньонські дівчата»), французів Ж. Брака, Р. Делоне та ін., які прагнули до геометризації людських фігур. Р. Делоне розпочав експерименти над кольором і розробив колористичний аспект кубізму, що дістав назву «орфізм».

Радикальні кола модерністів - авангардисти (фр. avant-garde, від аvant - попереду і garde - охорона) прагнули повністю відмовитися від мистецьких традицій та норм, протиставляючи їм комбінацію площин та ліній, дисгармонію кольору та форми. Так активну антиестетичність містила художня течія дадаїстів, що виникла ще в першу світову війну у Швейцарії. Дадаїстів об'єднувала ненависть до війни, до суспільства, яке паразитує на кривавій різні. Один з ініціаторів дадаїзму - румунський поет Т. Тцара закликав стверджувати «чистий ідіотизм», адже безглузде суспільство не заслуговує ні на що інше. Дадаїсти демонстрували на виставках праску з припаяними шипами або нічний горщик.

Сюрреалізм (фр. surrealism - надреалізм) виникає як літературна течія на початку XX ст. Його ядром стають молоді паризькі поети та письменники - А. Бретон, Л. Арагон, П. Елюар та ін., які групувались навколо журналу «Література» (виходив з 1919 р.). Пізніше в угруповання влились художники М. Ернст, А. Массон, Х. Міро, М. Дюшан, С. Далі. Сюрреалісти вважали, що джерелом творчості може бути тільки сфера підсвідомого, тому часто зображували галюцинації, сни та ін. Розквіт сюрреалізму припадає на 1924-1938 рр., а найяскравішим представником вважається іспанський художник С. Далі (1904-1989 рр.). На його картинах зображені ірраціональні комбінації реальних предметів, які мають натуральний вигляд, але парадоксально деформовані: слони на довгих павучих ніжках, жахлива конструкція з людських рук та ніг («Розп'яття», «Атомна Леда»). Сам автор назвав свій метод «критично-параноїчним», який спирається на ідеї Фрейда. Прийоми сюрреалізму використовувалися у кінематографі, в «театрі абсурду» драматурга Ежена Іонеско, у фотомистецтві, телебаченні, у засобах дизайну.

Абстракціонізм (від лат. abstractio - віддалення) - безпредметне мистецтво, виникло наприкінці 40-х - початку 50-х років. Першим художником та теоретиком абстракціонізму вважається В. Кандінський. У книзі «Про духовне в мистецтві» він висловлює кредо абстракціонізму. Ідеї абстракціоністів знайшли продовження у творчості К. Малевича («Чорний квадрат»), який почав новий напрям абстракціонізму - супрематизм (основу композиції картини складають геометричні фігури). Американський живописець Джексон Поллок (1912-1956 рр.) був засновником абстрактного експресіонізму, що пов'язано з хаотичним, імпульсивним накладанням фарби на полотно, іноді прямо із склянок за допомогою палиці, ложки тощо (важливий не результат, а сам процес творчості та спогади про нього на полотні).

Одним з варіантів абстракціонізму стає оптичне мистецтво - оп-арт, яке складається з чергування фігур або ліній одного кольору, що передає ілюзію руху. Цей засіб активно використовували в архітектурі як декоративний елемент. Засновник цього напряму - художник В. Вазарелі.

Наприкінці 50-х років в Англії виникло мистецтво поп-арт, яке пізніше розповсюдилось в інших країнах Західної Європи. Як засіб художньої творчості використовували реальні предмети: афіші, газети, рекламу, інші предмети побуту, які складали несподівані та дивні комбінації. Найбільш популярними стають митці Д. Джонс та Р. Раушенберг. На персональних виставках вони демонстрували зображення американського прапору, літер абетки, чисел та мішені для стрільби з луку. Найбільш відома робота Раушенберга - чучело козла з автомо- більною шиною.

Література

Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. - К.: Молодь, 1989. - 304 с.

Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. - К.: Либідь, 1997. - 448 с.

Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. - К.: Либідь, 1993. - 320 c.

Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999. - 368 с.

История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. - Мн.: Современный литератор, 1999. - 608 с.

Історія української культури / За заг. ред. І. Крип'якевича. - К.: Либідь, 1994. - 656 с.

Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. - Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. - 190 с.

Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. - К.: Либідь, 1995. - 288 с.

Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1996. - 480 с.