Мода 40-х годов

Мода 40-х

У порівнянні із природною елегантністю 30-х років моді 40-х, моді часів окупації Франції бракувало легкості. Багато чого здавалося переробленим і було таким: строкаті шовкові хустки перетворювалися в "селянські спідниці" і тюрбани або пришивалися у формі "латок" на костюми й штани, не стільки щоб прикрити потертість, скільки із чистого кокетства. Капелюхи й туфлі ставали усе вище й вище. Жінки вилазили на платформи й каблуки з дерева або пробки й здіймали на головах громіздкі спорудження із всіх мислимих матеріалів, починаючи з газетного паперу з обробкою з вуалі й аж до квітів, оксамиту й пір'я, оскільки виготовлювачі капелюхів були єдиними, хто не відчував недоліку в матеріалі. Так, деяким спадала на думку думка здійняти на одну конструкцію ще один капелюшок, хоча б для того, щоб показати окупаційній владі: хто сміє, той може...Так і трапилося - Париж насолоджувався екстравагантністю, у той час як в інших країнах відчувалася туга за модою й красою. "Ми носимо штучний шовк, а француженки шикують у метрах натурального", скаржився американський "Vogue"...

Вузликовий батик - це спосіб фарбування тканини. Гладкофарбовані тканини мають одноколірне фарбування. Різні колірні ефекти можна одержати за рахунок перев'язування окремих ділянок тканини вузликами, одержуючи при цьому одно - або багатокольоровій ефекти на різних типах тканин.

Вузликове фарбування вважається одним із самих древніх способів орнаментації тканин. Спосіб вузликового батику використовували майстра древньої Індії, Китаю, Японії й ін. В Індії він називався "бандана" (від слова "зв'язувати"), а в Японії "тибари" (зв'язувати вузликом). Суть цього методу полягає в тому, що перед фарбуванням тканину за попередньо певною схемою складають і перев'язують нитками (х/б, шовковими, лляними). Після цього тканину фарбують за технологією гладкого фарбування.

Таким способом можна одержати малюнок з розтяжкою від світлого до темного відтінку, багатобарвний малюнок (при повторенні фарбування 2-3 рази фарбами інших кольорів). Багаторазове фарбування робиться від світлого тону до темного.

"En Vogue", говорять французи: є щось модне в моді. Воно означає моду й рух хвиль. Зліт і падіння модних змін дуже пластично відбиваються в цьому слові. У загальному й цілому, як показує досвід, кожний модний цикл можна розбити на наступні фази: виникнення оригіналу, моделі; визнання їхньої модної актуальності у вузькому колі; поширення пристосованого до інтересів широких мас варіанта в здешевленому серійному виробництві; пересичення; загасання інтересу або повне виключення товару. Модні цикли в модних предметах одягу бувають дуже різними - у не дуже дорогих, у буденних літніх сукнях або капелюхах, наприклад, цикли змінюється дуже швидко, від сезону до сезону. Така сезонна обумовленість основними фазами весна-літо й осінь-зима є ознакою процесу розвитку моди. Правда, деякі модні новинки після того, як їх визнали широкі маси споживачів, переходять у категорію стандарту.

Для поширення моди потрібні гласність і ідеали для наслідування. Після завершення роботи над ескізами, проведеної в ательє "від кутюр" у глибокій таємниці й охороняємої від шпигунства, з моменту прем'єри, коли зроблений тільки перший крок на підмостках, повинна початися гучна реклама нових творень. Паризька мода володіє за традицією чудовою, що охоплює всю земну кулю пропагандою...

На грудях, талії й стегнах сукня стала облягаючою, а нижче спадає природними складками. Ці вечірні сукні із блискучого сатину не мали потреби в застібках, їх можна було надягати просто через голову або ноги. Цьому сприяв глибокий виріз попереду й особливо позаду. Багато хто приписували це нововведення манірній американській кіноцензурі, що не дозволяла оголяти груди. Голлівуд демонстрував оголені спини, чому всюди стали наслідувати. Правда ще красуні 20-х звертали особливу увагу на спину скромну й тому хвилюючу, тому що в танці - а це було улюбленим проведенням часу у ту епоху - фактично можна визначити тільки вид ззаду.

Танцюристи зі світського суспільства не переймали голлівудських надмірностей. Вечірні сукні були створені в строгій елегантності, довгі й вузькі, вони при цьому здавалися також дуже жіночними. Розкішні декольте часто були просто, але ефективно підкреслені однієї-єдиною спадаючою ниткою перлів. До кінця десятиліття обробкою глибоких вирізів стали служити пишні шлейфи або навіть драпірування, які нагадували турнюри на рубежі століть. А сама незвичайна й відкрита ззаду модель на одній бретелі від Віонне й зовсім не мала потреби в прикрасах, настільки дивною була ця конструкція, що втримується лише на шиї...

Кращою прикрасою плечей було хутро. Особливо шикарним вважалося вкутатися в хутра двох цілком використаних тварин. Але ніщо не могло зрівнятися із красою цілої накидки з песця. Ті, хто не міг мати такий, заміняли її оксамитовою пелериною або яскравою шаллю із шифону. А ті, кому був недоступний шовк? Про їх подбала Коко Шанель: вона знайшла вихід з економічної кризи, включивши у свою колекцію вечірніх туалетів сукні з бавовняних тканин.

Жінки влаштувалися в роки депресії. Ті, хто не міг купити нову сукню, посто подовжували стару, адже короткі спідниці більше не носили навіть вдень. Сукні дам доходили приблизно до середини ікр, і все, що було коротше, мистецьки подовжувалося до потрібної довжини за допомогою стрічок, оборок, вставок, у тому числі й з хутра. Навіть самі маленькі шматочки хутра знаходили застосування при обробці вирізу або рукавів сукні, зрештою, вони символізували розкіш.

Багаті дами носили хутра й вдень. З каракулю, каракульчи, бобра і видри шили шубки й робили опушку для неодмінно прилягаючої сукні. Вона була суцільнокроєнною перехоплювалася в талії вузьким поясом. Силует виходив струнким і природним, тканина м'яко ниспадала. Рукава були вшивними, довгими й вузькими, часто з обробленими рюшами манжетами. Потрібна довжина спідниці досягалася іноді за рахунок вставки годе нижче лінії стегон. Воля була необхідна, оскільки тепер навіть у кращих колах для жінок стало прийнятим займатися чим-небудь поза будинком, хоча б доброчинністю.

У комплект жіночого одягу неодмінно входили рукавички й капелюшки. При всій практичності моди 40-х років жінки дозволяли собі найбожевільніші головні убори. Спочатку вони були маленькими і плоскими й закріплювалися шпильками поверх зачіски, потім у моду ввійшли всілякі берети й круглі шапочки, плоскі капелюшки, капелюхи у формі дзвона або тарілки, і взагалі все, що тільки можна уявити. Єдине, що було в них загальним, - всі їх носили злегка косо насунувши на чоло.

Костюми кроїлися так само вузько, як і сукні, із чітко вираженою талією, що часто була додатково підкреслена поясом. Відвороти жакету були широкими, а виріз, принаймні влітку, глибоким. Під жакет надягали блузку. Завдяки більшим бантам або шалям, зав'язаним пишним вузлом, верхня частина фігури здавалася повнішою, а талія ще тоншою.

Завдяки моді на осину талію відродилася корсетна індустрія, що тепер стала використовувати м'який стиск таких матеріалів, як латекс, - легких, як пір'їнка. Але корсети надягали лише нижче грудей, тому що груди знову піднялися.

Американська фірма "Уорнерс" першою стала випускати бюстгальтери різних розмірів. Панчохи, як і колись, були з натурального шовку, лише з 1939 року ці матеріали замінив нейлон...

В 1939 році Гітлер спровокував початок другої світової війни. Мода, здавалося, уже передбачила цю катастрофу; наприкінці десятиліття одяг усе більше приймав характер уніформи: гострі плечі, застібки-позументи, вузькі спідниці, шляпи з пір'ям, рукавички з одворотами, сумочки через плече й зручне для ходьби взуття без каблука. Але головним була відсутність макіяжу - начебто всі жінки перетворилися в бравих солдатів...

Війна й мода - можна було подумати, що вони несумісні - руйнування й творення. Але саме в моді опір французів знайшов своє природне вираження. Яким би вбогим не був матеріал і суровими закони, француженки й під час Другої світової війни відповідали своїй славі самих найодягненіших жінок у світі. Всупереч всім невзгодам часу вони створювали найвищою мірою елегантні силуети й доводили свою незалежність. У той час як інші жінки вважали своїм обов'язком одягатися скромно й непомітно, француженки використовували яскраву помаду й носили строкатий одяг, краще кольорів французького прапора...

В Англії з 1941 року була введена система нормування з акуратними й точними вимогами: витрата тканини на один предмет одягу,максимальна ширина й довжина спідниці, максимальна кількість складок, ґудзиків і фурнітури - усе було точно визначене. Накладні кишені, манжети з одворотами й штани з манжетами були заборонені, так само як і кишенькові одвороти й плісировка, оскільки на них можна було заощадити тканину. Одяг був тільки по купонах, які видавали роботодавцеві взамін на уніформу. На шовк для цивільного населення було накладено табу, він використовувався для парашутів. Саме тому було особливим шиком шити нижню білизну з парашутного шовку - найкраще з парашута збитого ворожого літака - хоча воно шаруділо й натирало шкіру.

Навіть англійська королева, яку її придворний кравець Норман Хартнелл одягав в основному в блакитні, ніжно-зелені й блідо-фіолетові хмари тюлі, тепер вважала неналежним приймати своїх живучих у нестатку підданих тому вона вибирала більш приглушені кольори. Крім того, вона доручила Хартнеллу розробити моделі простого повсякденного одягу, які відповідали б "програмі недорого (економічно вигідного одягу)" у надії, що з нею погодяться скоріше, якщо це буде пропагувати найвідоміший модельєр Англії...

Після війни почуття тріумфу в моді все ніяк не хотіло наступати - занадто похмурими були спогади, занадто жахливий підсумок..."Harper's Bazaar" наприкінці війни оптимістично дивився в майбутнє: "Ми очікуємо райських птахів, а не маленьких коричневих курочок". Однак строкаті пір'я змушували на себе чекати. Начебто фантазію спеціально стримували. Навіть молоді модельєри у важкі післявоєнні часи не наважувалися на екстравагантність.

Лише в 1947 році відбувся великий прорив: 12 лютого Крістіан Діор представив свою найпершу колекцію моделей, і в той час як надворіі було мінус 13 градусів, у салоні на авеню Монтень відігрівалися душі. Коли востаннє можна було бачити такі ніжні вигини, такі тендітні талії й такі марнотратно широкі спідниці? В "Прекрасну епоху"! І все-таки тепер, по закінченні двох воєн, цей силует здавався провокуюче новим і освіжаючим жіночним. Ім'я, що ввійшло в історію моди, дала цьому стилю Кэрмел Сноу, головний редактор "Harper's Bazaar": Це справжня революція, любий Крістіане, - поздоровила вона сором'язливого кутюр'є - Ваші сукні представляють новий напрямок".

Так виник "Новий напрямок", що визначивмоду наступного десятиліття. А нікому не відомий Крістіан Діор за одну ніч перетворився в безперечного короля моди.

Мода 50-х вважається останнім великим десятиліттям високої моди. З тих пір вона "лежить на одрі": ні жива, ні мертва. Ні до ні після не існувало стільки незалежних модельєрів. Вони набули такого значення, що їх ексклюзивні й екстравагантні ідеї могли впливати на моду для широких мас. Насамперед, це Крістіан Діор, що створив в 1947 році "Новий напрямок". Самому йому воно незабаром набридло, тому кожні півроку він пропагував новий силует. Але "Новий напрямок" давно став самостійним і продовжував жити й без Діора, так ніби він з'явився на світ й без нього, хоча й із запізненням.

Просто прийшов час крутого повороту в моді. Після вбогого, бідного одягу воєнного часу жінки мріяли про м'які силуети й марнотратний достаток тканин, навіть всупереч здоровому глузду. Праві були критики, які знаходили, що це зайво й навіть безсовісно, створювати сукні вартістю 40 тисяч франків, у той час як більшість жінок не можуть купити навіть молока для своїх голодних дітлахів.

Саме свята хотіли після жахів війни багато жінок: бути зніженою, оберігаємою й ні за що не відповідаючою. Тому "Новий напрямок" мав успіх, навіть якщо це означало скоріше вибух подавлених бажань, чим прорив у краще майбутнє. "Новий напрямок" символізував оптимізм і достаток, а те, що на його першому показі в 1947 році багато хто ще міг вважати це цинічним, кілька років потому сам розумів.

В Америці 40-х норми розподілу тканин були не такими строгими, як в Англії, але моральний тиск на жінок був настільки ж великим. Навіть "Vogue", що звичайно представляв на своїх сторінках розкіш і найостанніші моделі, вимагав від своїх читачок "Make-do-and-mand", що у вільному перекладі означає "будь скромніше й зроби сам".

Оскільки американський уряд проголосив національним завданням скорочення виробництво тканини на 15% було оголошено "заморожування" моди. Якщо стиль не міняється, таке було міркування, то наявний одяг буде доношуватися. Дійсно в моді між 1941-м і 1945-м у моді не відбулося ніяких серйозних змін. Костюми стали ще більше походити на військові, спідниці стали ще коротшими , а капелюхи ставали все більш незвичайними, поки пропорції не були зовсім перекручені. Але це мало зовсім особливе зачарування, оскільки така перекручена зовнішність приковувала погляд до стрункої фігури й граціозних рухів.

Костюм 40-х років

Якщо в роки першої світової війни жінки в основному замінили чоловіків,що пішли на фронт то в другій світовій війні вони самі сталі її бійцями, солдатами. Цей образ залишається головним в естетичному ідеалі краси жінки протягом воєнного періоду й після нього. Одяг вкоротився (до колін) і розширився в плечах за допомогою високих плечових підкладок. Талія чітко зафіксувалася на природному місці за допомогою широкого поясу. Контраст тонкої, стягнутої широким ременем талії із широкими плечима створював враження крихкості, об'єднав спортивно-військову поставу з жіночністю. Гарна зачіска із гладкого напівдовгого волосся могла бути покладена в сітку, зв'язану з такої ж вовни, як сумка й рукавички. Популярним головним убором став тюрбан, скручений із шарфа. В асортименті одягу переважали сукні-костюми й жакети, блузки, спідниці прилягаючого, розширеного донизу силуету й короткої довжини. Пальто й жакети були прямого силуету. Короткий і широкий силует фігури у вигляді прямокутника або двох трикутників, з'єднаних вершинами на талії, спирався на стійке взуття на товстій підошві з високим прямим або клиноподібним каблуком. Чоловічий костюм також воєнізований в асортименті, формі деталей, кольорові Лінія плеча утрировано висока й пряма. Під час окупації Франції німцями припинили свою діяльність багато Будинків мод і модні фірми, текстильні й швейні підприємства. Ті що залишилися працювали на військові потреби.