Стиль рококо в інтер'єрі

Стиль рококо став блискучим завершенням стилю бароко. У спадок від попереднього століття XVIII вік отримує особливу естетичну свідомість, в якій високорозвинений художній смак стає важливішим за багато інших людських якостей. Смак передбачав уміння не лише відрізнити прекрасне і знати, як його відтворити, але і уміння глибоко насолоджуватися творінням. Якщо для бароко необхідна вся гамма емоцій - від радості до трагедії, то для рококо - лише вишукано тонких, витончених.

"Витончений" - ключове слово даної епохи. Саме тоді спостерігається відхід від життя в світ фантазії, гри, що театралізується, міфічних і пасторальних сюжетів з обов'язковим нальотом еротизму. Тому навіть у видатних майстрів вироби хоч і декоративні, граціозні, але дещо поверхневі. Не випадково саме в цю епоху приходить мода на "китайщину" або шинуазрі (chinoiserie). У інтер'єрах з'являються пересувні ширми, що очевидно змінюють простір; гобелени із зображеннями квітів, пагод, людей в китайському одязі; знаменитий китайський фарфор, вишукані орхідеї, тонкостовбурові дерева, акваріумні рибки, а також витончені лаковані меблі китайських майстрів, ніби створені для рококо.

Натхненником стилю рококо став італієць Ж.О. Месонье, в творах якого вперше з'являються химерні ассиметричні форми, зокрема - мотив капризно зігнутої раковини (rocaile - звідки і франц. rococo).

Хоча цей стиль називають "стилем Людовика XV", але, на відміну, від бароко він не був чисто придворним мистецтвом. Більшість споруд рококо - це приватні будинки французької знаті і заміські палаци. Кімнати в них не мали в своєму розпорядженні анфілади (як в XVII ст), а утворювали асиметричні композиції. В центрі зазвичай розташовувався парадний зал (салон). Кути кімнат заокруглюються, всі стіни прикрашаються різьбленими панелями, позолоченими орнаментами і дзеркалами, які немов розширюють простір, додаючи йому невизначеності. Кімнати стають менші і нижчі, створюючи атмосферу інтимності, характерну для будуарів.

Оформлення салонів і будуарів злегка перенасичені предметами на відміну від стриманішої епохи бароко.

У колориті переважають ніжні пастельні тони. Найбільш популярні колірні поєднання - біле з блакитним, зеленим або рожевим і неодмінне золото.

Саме у епоху рококо вперше виникає уявлення про інтер'єр, як цілісний ансамбль: стильову єдність будівлі, декору стін і стель, меблів і так далі І ніколи раніше інтер'єр так точно не відповідав характеру життєвого устрою. Всі предмети інтер'єру виготовлені з великою увагою до комфорту і дрібниць життя.

У світських будинках меблі стали розставлятися певними групками (зазвичай - стіл, диван і декілька стільців), створюючи своєрідні"центри тяжіння" для суспільства, що зібралося.

Для форм меблів рококо характерна повна відмова від автономності окремих елементів конструкцій (архітектонічності), симетрії і прямих ліній. Головним стає прагнення розчинити деталі в загальному об'ємі предметів. Недаремно меблі рококо здаються нібито відлитими з однієї пластичної маси.

У декоративному убранні меблів стилю рококо різьблення по дереву займає дуже скромне місце. Її замінюють бронзові накладки, перевага яких ще і в тому, що ними зручно обробляти вже готові, відшліфовані і відполіровані поверхні предметів. Інколи замість фанеровки вся поверхня предметів оброблялася кольоровими лаками і теж декорувалася накладками або позолоченим різьбленням.

Безтурботне життя світських салонів було зосереджене довкола жінки, і капризи великосвітських манірниць (особливо фавориток короля) задають основний тон: витончено-декоративний і легковажний. З'являються чисто жіночі предмети меблів. Це і секретер, що стоїть на високих ніжках, з похило розташованою відкидною дошкою і безліччю потайних відділень; картоньерка (шафка для паперів); туалет з відкидним дзеркалом і різноманітні тумбочки.

Секретер, по суті справи, був практичною комбінацією комода, письмового столу і кабінету. Потайні скриньки секретерів зазвичай заповнювалися різною епістолярною і мемуарною продукцією, вельми поширеною в цей час "марень, мріянь і інтриг".

Саме секретери і коммоди з двома ящиками (до речі, commode по франц. - "зручний") - основний вид корпусних меблів у той час.

Головний же мотив кімнати рококо - безумовно камін: невисокий, покритий мармуровою плитою і заставлений канделябрами, годинником, фарфоровими "дрібничками" і іншими прикрасами. Над ним зазвичай вішалося дзеркало в розкішній рамі.

У меблях для сидіння також народжуються нові форми: канапе (диван у формі декількох сполучених крісел), шезлонг, бертер (глибоке крісло). У формах диванів і крісел враховуються і особливості пишного жіночого одягу. Меблі тепер прагнуть бути не тільки репрезентативними, але і комфортними.

Кажучи про меблі для сидіння взагалі і епохи рококо зокрема, не можна не згадати ім'я Томаса Чиппендейла (1718-1779). Чиппендейл спочатку був різьбярем по дереву; захопившись близько 1735 року меблевою справою, він скоро стає провідним меблярем епохи, прославившись і як майстер-практик, і як автор численних проектів меблів.

Стиль творів Чиппендейла є своєрідним поеднанням французького рококо з формальними елементами англійських меблів першої третини XVIII століття, з готичними і китайськими мотивами. У 1754 році Томас Чиппендейл видав альбом зразків своїх меблів, що зробив великий вплив на меблеве мистецтво не тільки Англії, але і континентальної Європи.

У продукції, що вийшла з майстерні Чиппендейла, особливе місце займають нескінченно варійовані форми меблів для сидіння. Вплив французького рокайля вперше дає себе відчути в різьблених ажурних спинках. Форми спинок відрізняються великою різноманітністю: у контурах центральних вертикальних планок часто вгадуються виразні силуети скрипки або високої стрункої вази; з невичерпною вигадкою варіюються стрічкові орнаменти, трельяжі, орнаменти, утворені комбінацією С-подібних елементів, і ін.

Чиппендейл використовував до блиску відполіроване червоне дерево, примхливо згинаючи спинки і ніжки у вигляді звіриних лап. Проте, на відміну від французьких майстрів рококо, меблі Чиппендейла дуже доцільні і практичні. Крісло, в сучасному розумінні цієї меблевої форми, отримує майже повний ступінь завершеності саме в цей період, в середині XVIII сторіччя.

Роль Чиппендейла в історії меблевого мистецтва дуже важлива. Він довів до досконалості форми цілого ряду виробів меблів, розробив нові типи, деякі з яких дійшли до нас без істотних змін. Форми пізніх творів майстра помітно спрощуються, а лінії випрямляються.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Шумега С.С. Дизайн Історія зародження та розвитку дизайну історія

дизайну меблів та інтер'єру / К., 2004. - 295 с.

2. Безмоздин Л. Н. В мире дизайна. -Ташкент: Фан, 1990. -311, с.

3. Білодід Ю. М. Основи дизайну: Навчальний посібник,. -К.: Вид. ПАРАПАН, 2004. -239 с.

4. Ивли, Тесса. Дизайн интерьера: 500 креативных идей. -М.: ЭКСМО, 2005. -255 с.