Жіночі зачіски з елементами джгутів

Історія зачісок сягає в глибоку старовину, але й досі точно не встановлено, коли замість копиці волосся з'явилася зачіска. Відомо, що ще ІІ - ІІІ тис. років до н. е. людям було властиво прикрашати свою зовнішність зачісками, і чим вище ставала культура народу, тим більшого поширення і різноманітність набували зачіски. Розвиток історії зачісок знаходиться в прямій залежності від загального стану економіки та культури народу, тобто чим вище культура народу, тим багатше його смак і різноманітніше попит і тим відповідно вище рівень перукарського мистецтва.

У різних народів сформувалися свій стиль і певні традиції, пов'язані із природними умовами країни й положенням людини в суспільстві. Наприклад застосовували джгути народи Північної Африки наслідуючи диких буйволів та биків робили зачіски, що нагадували роги цих тварин. Для цього вони всі волосся ділили на дві частини, дуже щільно скручували в джгут та закріплювали уверх або вниз [13, 11].

А от страхітливі патли ямайських растафарі - дреди (від англ. dreadlocks - жахливі локони) - це природний стан вільного волосся представників негроїдної раси. За відсутності необхідного догляду, волосся, відростаючи, сплутується між собою. (Додаток 1. Рис.1.1) Дослідники зазначають, що у різні часи дреди були характерні для кельтів, давніх германців, для деяких народів Тихого океану, для ацтеків, а також для представників окремих напрямів основних релігій: юдейські назореї, індуїстські садху, ісламські дервіши, християни-копти.

Цікаву форму зачісок створили в Древньому Єгипті. Для її виконання були потрібні послуги спеціально навчених рабів. Єгиптяни фарбували волосся хною, прикрашали зачіски декоративними елементами.

Для виконання єгипетської зачіски (рис.1.1 а, б, в, г) необхідно розділити вогке волосся прямим проділом над чолом, гладенько розчесати. Відокремити волосся скроневих і потиличної зон у шаховому порядку. Починати закрутку на стержні потрібно з нижньопотиличної зони. Верхній ряд слід накручувати таким чином, щоб тім'яна зона залишалася гладенькою. Кінчики волосся скручують джугутоподібно і фіксують гелем. Після того як волосся висохне, його розчісують гребінцем, створюючи об'ємну форму. Кінчики волосся знову формують у джгутоподібні форми й фіксують спеціальними зажимами, бажано золотистого кольору. Зачіску можна прикрасити аксесуарами, характерними для давньоєгипетської доби (ободи, квітки лотоса, духмяний конус, змія-урей та ін).

а б

в г

Рис.1.1 Виконання жіночої єгипетської зачіски:

а - розподіл волосся; б - закрутка волосся; в - оформлення зачіски;

г - загальний вигляд

Модним кольором волосся у Древній Греції вважався білявий. У класичний період повсякденна чоловіча зачіска складалася з коротко обстриженого волосся, "повної" (тобто від скроні до скроні) недовгої бороди й вусів. Деякі чепуруни носили довге волосся, завите в локони й підхоплене золотим обручем. В урочистих випадках укладали волосся над чолом у вигляді гарного банта, так званої цикади.

Грецькі жінки носили довге волосся й знали кілька типів зачісок, але класичною зачіскою можна вважати так званий грецький вузол - коримбос. Довге волосся розчісували на прямий проділ, завивали хвилями й досить низько клали його на чоло, тому що, за естетичними поняттями того часу, чоло повинне бути невисоким (між бровами й волоссям чоло відкривалося лише на ширину двох пальців). Далі волосся спускали уздовж щік, а позаду піднімали й на потилиці укладали у вузол, скріплюючи шпильками й вузькими стрічечками. Часто волосся укладали в сітку, сплетену із золотих шнурів, або надягали витончену прикрасу - стефану. Стефани мали різноманітну форму й завжди були багато прикрашені.

Рис.1.2 Виконання давньогрецької жіночої зачіски:

а - розподіл волосся та закрутка на бігуді; б- прикріплення каркаса;

в - зачісування волосся на каркас і формування завитків; г - загальний вигляд зачіски.

Для виконання давньогрецької жіночої зачіски (рис.1.2) потрібно вологе волосся розподілити таким чином: відокремити по крайовій лінії тонкі пасма, а зверху волосся, що залишилося, накрутити на бігуді діаметром приблизно 1 см. Після того як воно висохне, бігуді знімають і розчісують волосся, надавши йому пишності. На маківці прикріплюють каркас і поступово пасмо за пасмом накручують на нього волосся, закріплюючи його невидимками, шпильками й фіксуючи пасма лаком.

Між першою та другою зонами слід прикріпити каркас. На волосся першої зони наносять "піну" й накручують на бігуді. Волосся другої зони зачісують на каркас і закріплюють невидимками. Із заплетених кісок формують складний пучок, який прикрашають шпильками. Щоб пучок був більш об'ємним, можна під кіски прикріпити м'який каркас. Із накрученого на бігуді волосся формують завитки, які прикріплюють до каркаса. Чоло повинне бути повністю відкритим. Давньогрецькі майстри, володіючи гарним смаком та почуттям гармонії, завжди створювали зачіски з врахуванням віку, особливостей будови фігури та обличчя [7, 24].

Рис.1.3 Виконання давньоримської жіночої зачіски:

а - розподіл волосся і плетіння кісок; б - накрутка волосся на бігуді та формування пучка з плетінок; в - загальний вигляд зачіски.

Дуже різноманітні й складні були зачіски римських патриціанок. У деякі періоди носили гладко причесане волосся, розділене на прямий проділ: іноді завивали волосся в довгі локони, іноді носили "грецькі" зачіски, - але істинно римськими були високі зачіски з локонів, укріплених на каркасі (Рис.1.3). Віялоподібний каркас закріплювався над чолом і за формою нагадував російський кокошник. На нього кріпилися акуратними рядами локони. Інше волосся, заплетене в косу, укладалося на потилиці у вигляді кошичка. Модним вважалося біляве й русяве волосся.

д є

Рис.1.4 Виконання візантійської жіночої зачіски:

а - розподіл волосся на зони; б - виконання начосу волосся; в - формування валиків на потилиці; г - формування валика над чолом; д, є - загальний вигляд зачіски (спереду, ззаду)

Більшість візантійських жіночих зачісок мали форму, подібну до валика, їх, наче німб, укладали навколо голови. Переважали об'ємні й пишні зачіски. Зустрічалися зачіски з вузлами, укладеними на потилиці, що нагадували грецькі. Для кріплення зачісок використовували сітки, стрічки, шнурки, які прикрашали перлами та камінням. Були також зачіски з косами. Одну або дві коси заплітали й укладали у вигляді валика навколо голови, при цьому вуха закривали повністю. Дівчата носили зачіски з прямим проділом, який розділяв волосся на два боки від чола до потилиці. На скронях заплітали коси, перев'язували пасма в декількох місцях по довжині або перекручували волосся об'ємними джгутами. Зверху надягали обручі або плоскі шапочки - чепці. Заміжні жінки повністю закривали волосся головними уборами.

Виконувалася жіноча візантійська зачіска у такий спосіб: волосся поділялося на окремі пасма (рис.1.4 а-г): нижньопотиличне ліве і праве потиличне скронево-тім'яне. Поділені пасма начісують для об'єму; за допомогою щітки надають гладкості й формують окремі валики, які закріплюють шпильками. На валики, що знаходяться над чолом та знизу на потилиці, надівають сітки - характерні аксесуари Візантії, їх прикрашають перлами, стрічками.

В історії суспільного життя, культури і мистецтва після середньовіччя надзвичайно прогресивним етапом стала доба Відродження (Ренесанс). Це була епоха географічних відкриттів, інтенсивного розвитку міст, що формувалися за принципом самоврядування. Це був період формування націй, ламання старих феодальних відносин, період формування нового світогляду, нової гуманістичної культури.

Усупереч релігійному диктату культура доби Відродження, звертаючись до античних джерел, стверджувала земне життя, уславлювала людину як особистість. У ній зародилося поняття "гуманізм". Стверджуючи свої права, на перший план вийшла людина. Викликали захоплення її всебічний розвиток, духовна та фізична краса.

В перукарському мистецтві домінували витонченість і вишуканість: чубчики, завивка від хвилястої до дрібної крутої. Стрижки різних видів поєднувалися з крутою завивкою на папільйотки. Великого значення надавали догляду за бородою та вусами, головною умовою краси яких був рівномірний колір. Так, з появою першої сивини бороду повністю фарбували в світлий колір, іноді з блакитним відтінком. Жіночі зачіски були більш декоративними, вигадливими та індивідуальними - у них відображалися смак і фантазія перукарів. Зачіски італійських красунь чудово відтворив на своїх полотнах Сандро Ботічеллі (Додаток 1. Рис.1.2) Використовували штучні коси, для них італійські майстри придумали спеціальний футляр з білого шовку, обмотаний білою стрічкою навхрест.

Рис. 1.5 Варіанти складних зачісок другої половини XV ст.:

а - зачіска з постриженим доповненням кіс; б - зачіска з доповненням джгутами та косами.

На картинах ми бачимо гарне волосся, укладене в зачіски з кіс із складним плетінням у поєднанні зі джгутами, вільними пасмами, прикрашеними перлами, стрічками. На одній із таких зачісок є прямий проділ, уздовж якого укладено ряд перлів, що закінчувався на маківці фероньєркою (брошкою з каміння) у вигляді квітки; з-під неї стирчав пучок пір'я. З обох боків від проділу на гладко зачесаному волоссі укладені по три тонкі кіски. Кінці волосся зав'язані у вузли. Волосся спадає м'якими хвилястими лініями. На потилиці у вигляді обідка укладено косу, також прикрашену перлами й стрічкою. Закінчується коса складним вузлом, з якого, наче полум'я, виривається хвилясте пасмо. Навколо коси - гладеньке пасмо, перехвачене в кількох місцях стрічкою. Доповнює зачіску довге пасмо, перев'язане стрічкою на рівні шиї. Два пасма, заплетені в кіски, обвиті на шиї, як намисто, і закінчуються на грудях китицею з волосся.

У 1485 році С. Ботічеллі створив портрет Симони Веспуччі, на якому ми бачимо дуже складну зачіску. Чоло відкрите, прямий проділ прикрашено перлами. З обох боків від проділу спущено пасма, завиті у вигляді дрібних хвиль. Широке пасмо волосся збоку м'якою лінією входить у середину коси, розміщеної на потилиці у вигляді обідка. Закінчується пасмо завитками, які вільно спадають. У середині коси у вигляді пучка укладені пасма, перехоплені стрічкою. Уздовж спини спущене довге пасмо волосся, перев'язане хрестом. З одного боку звисає тонка кіска, прикрашена перлами, що закінчується маленьким пасмом, яке нагадує китицю. Під підборіддям, навколо шиї, на манер середньовічного "барбета", укладене плоске пасмо волосся (Додаток 2. рис.2.1 а).

Рис.1.6 Зачіска з традиційним італійським проділом (фрагмент картини Франческо дель Косса "Тріумф Венери")

Подібне рішення, що нагадує "барбет", можна побачити на портретах роботи Леонардо да Вінчі. У Чечілії Галлєрані, яка тримає на руках горностая, гладеньке пасмо волосся вишукано обмотує тендітну шию. Традиційний прямий проділ симетрично поділяє зачіску на дві частини. Прозору вуаль, накинуту на волосся, підтримує шнурок (Додаток 2. рис.2.1 б). Для складних зачісок потрібна була велика кількість волосся, тому часто користувалися додатковими деталями у вигляді готових пучків, шиньйонів, кіс, джгутів та ін. (рис.1.5).

На картині Франческо дель Косса "Тріумф Венери" (1470) зображена жінка з чудовою зачіскою. З боків, на скронях, волосся закручене в об'ємні джгути, що з'єднуються па потилиці знизу й обгортаються плоским пасмом. Створений пухнастий "хвіст" поділений на три пасма: одне спущене вздовж спини, а два інші перекинуті наперед (рис.1.6).

а

Рис.1.7 Зачіски, зображені на портретах Леонардо да Вінчі:

а - зачіска із джгутами, кісками та вільними пасмами; б - зачіска із складним плетінням з кіс

П'єтро ді Козимо створив портрет Симонетти Веспуччі. На ньому зображено красуню з іншою зачіскою, але виконаною в традиціях італійської моди. Зачіска виконана із складних плетінь, кіс різного об'єму. Переплітаючись між собою, вони створюють на потилиці об'єм, що нагадує своєрідний обідок. Прикрашали зачіску перлами, декоративною наколкою, фероньєркою. Тендітну шию обгортає змійка. Високе чоло підкреслює чистий погляд (Додаток 2. рис.2.2).

У добу італійського Відродження носили також зачіски з укладених навколо голови пасом волосся, перев'язаних у кількох місцях стрічками. Пасмо волосся, наче вінок, обгортало голову; решту волосся укладали в декілька рядів у вигляді башти. Закінчувалася така зачіска перлами, які прикріплювали паралельно пасмам. На скронях волосся коротко підстригали і дрібно завивали.

На жіночих портретах Леонардо да Вінчі можна побачити старанно виписані зачіски із складним плетіннями з кіс, що дуже щільно прилягають до голови. Такі плетіння є поєднанням кілець, перехрещених пасом, "вісімок", зібраних у пучки (рис.1.7).

З кінця XVI ст. до середини XVIІІ ст. в мистецтві панує стиль бароко. Йому притаманні грандіозність, пишність. В цей час символом мужності стає лев тому зачіска чоловіків повинна була нагадувати гриву лева [13,15].

Рис.1.8 Зачіска німецької жінки початку XVI ст.

У першій половині XVІ століття зачіска в жінок мала вигляд двох напівкруглих валиків, покладених над чолом, і звичайно прикрашалася намистом або невеликим, вигнутим за формою зачіски чепчиком з вуаллю. Наприкінці XVІ століття форма жіночої зачіски істотно міняється. З'являється зачіска двох типів. Волосся або завивали рядами хвиль і зачісували назад, або піднімали високо нагору, де закріплювали на дротовому каркасі. Іноді дами носили перуки.

Жіноча зачіска протягом другої половини XVІІ століття мінялася незліченне число раз. З короткочасних модних зачісок можна виділити кілька типів. В 60-х роках зачіска ще зберігала деяку природність. Волосся розчісували на прямий проділ і пишно збивали над скронями, скріплюючи позаду на шиї, а завиті кінці волосся спускали у вигляді двох довгих локонів на плечі - "a la Mancіnі".

Рис.1.9 Жіноча зачіска в стилі "Марії Стюарт" XVI ст. Англія:

а - розподіл волосся та закріплення каркасів; б - формування валиків; в - закріплення постриженого виробу; г - загальний вигляд зачіски

З 70-х років жіноча зачіска стала нагадувати за формою чоловіча перука. Локони укладали рядами так високо, що зачіска часом піднімалася над чолом на 50-60 сантиметрів. Іноді дами цього часу носили гладку зачіску з вузлом, сколеним на потилиці, - так званий вузол смиренності.

З 90-х років у моду ввійшла зачіска фонтанж (Рис.1.10). Вона складалася з комбінації локонів, укладених на голові рядами й для закріплення змазаних білком, і вигнутого в різні фантастичні форми дротового каркаса, що прикрашався складеним у складки мереживом, квітами й стрічками. Іноді зачіска доповнювалася штучним волоссям.

У першій половині XVІІІ століття з'являється стиль рококо, що як би завершує розвиток стилю бароко. Рококо - декоративний стиль, що носить риси крихкості, витонченості, деякої манірності й чуттєвості. Ці риси були присутні й у чоловічі й у жіночих зачісках.

Рис.1.10 Жіноча зачіска "а-ля Фонтаж".

а - розподіл волосся; б - створення об'ємних пасом; в - формування буклів; г - загальний вигляд зачіски

Звичайно волосся пудрили. У моду ввійшли білі пудрені перуки. Жіноча зачіска також була невеликою і складалася з локонів, піднятих нагору, сколених на потилиці й прикрашених стрічками, пучками пір'я, квітами, нитками перлів. В 70-х роках XVІІІ століття зачіски стають особливо складними. На "виготовлення" модної зачіски - куафюри - ішло по кілька годин. Жінки намагалися зберегти її в недоторканності на кілька днів. Зачіски робили в такий спосіб: волосся розчісували, на верхівку ставили легкий каркас (Рис.1.12), на який піднімали й кріпили волосся; далі його завивали, пудрили й, нарешті, приступали до прикраси. Для цього використовували стрічки, квіти, мереживо. Іноді на голову ставився цілий кошик із плодами або навіть макет корабля зі снастями й вітрилами. Іноді на голові була маса коштовностей, які перевищували вагу самої голови.

Рис.1.12. Технологія виконання зачіски "Марія Антуанетта". Стиль рококо:

а - розподіл волосся та кріплення каркаса; б - створення об'єму волосся; в - зачісування волосся та закріплення деталей зачіски;

г - загальний вигляд зачіски

Французька революція 1789 року ознаменувала настання нової епохи, що відбилося й на зачісках. Натхненні ідеями волі, рівності, братерства, ідеологи французької революції звернулися до образів античного світу, черпаючи в древності ідеї демократії, строгість моралі й естетичні ідеали. Друга половина XVІІІ століття - це період класицизму провідного стильового напрямку. У чоловіків волосся було коротко обстрижене, пудра вийшла із уживання. Жіночі зачіски мали різноманітні форми, але дуже спростилися, волосся завивали в локони.

Із приходом до влади Наполеона з'явився стиль ампір, що в архітектурі й інтер'єрах за зовнішніми ознаками нагадує класицизм, тепер художників й архітекторів надихають не строгі й витончені форми грецьких храмів, а поважні й пишні форми римської архітектури.

Рис.1.13. Технологія виконання жіночої зачіски стилю бідермейєр:

а - розподіл волосся; б - накрутка волосся, виконання об'єму, коси, джгута; в - формування петлі на каркасі; г - оформлення зачіски; д - загальний вигляд зачіски

В мистецтві 20-30-х років ХІХ ст. народжується новий напрямок - романтизм. У зачісках панує стильове наповнення, що носить німецьку назву - бідермайер (Рис.1.13). Цей стиль став синонімом бюргерського благополуччя й затишку й був ведучим до 40-х рр. У Франції майже ідентичний стиль звався "стилем Луї Філіпа". Подальша еволюція зачісок повністю обумовлена історичним розвитком суспільства.

Отже розвиток і удосконалення зачісок та перукарського мистецтва тісно пов'язане з еволюцією людського суспільства, зростанням рівня культури. Знання історичного шляху зачісок, володіння професійними званнями та можливість міркувати художніми образами дозволяє створювати нові форми, образи, тобто шукати нові шляхи в перукарському мистецтві.

1.2 Модні тенденції в жіночих зачісках 2010 року