Вплив Ренесансу на польську культуру

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет ім.Коцюбинського

Реферат

на тему: Вплив Ренесансу на польську культуру

Виконав: студент

першого курсу групи “Б”

Вінниця 2007

план

1. Людина Ренесансу

2.Бароко

3. Освіта

4. Художня література

5. Розвиток публіцистики

6. Розвиток наукових знань

7. Архітектура

8. Бароко

9. Образотворче мистецтво

10. Музика

11. Театр

Список використаної літератури

Вступ

"Віншую народ, котрий, хоча колись його вважали варварським, тепер чудово розвивається в галузі науки, прав, звичаїв, релігії та у всьому, що противне будь-якій неотесаності, котрий змагатися може з найбільш культурними народами світу". Так шанобливо про поляків у вересні 1523 р. написав видатний учений-гуманіст Еразм із Роттердама (1466-1536) у листі до польського історика Юста Людвіка Деціуша (бл.1485-1545), відзначаючи великий поступ, зроблений ними у культурному розвиту. Поступ був зумовлений дією суспільно-політичних та економічних чинників та поширенням із Заходу ідей гуманізму.

Період від кінця XV до кінця XVI ст. був часом високого злету польської культури, її "золотого віку". Цей період прийнято вважати епохою культурного Відродження Польщі. Термін Відродження (італ. Rinascita, франц. Renaissance) веде своє походженні від західноєвропейських ідеологів гуманізму, які стверджували, що весь історичний період від паління Західної Римської імперії (V ст.) до появи нового світогляду (XIV-XV ст.) був часом схоластичної вченості з її повною залежністю від релігійних авторитетів і занепаду великої античної культури, яку вони відновлювали ("відроджували"). У буквальному розумінні відродження інтересу до античної культури відбувалося в тих європейських країнах, територія яких входила до складу Римської імперії. Про відродження в Польщі можна говорити лише в контексті характерного для нього, як культурного явища, "засвоєння античної спадщини, а також в контексті використаній його здобутків та заснованих на них ідей західноєвропейських гуманістів для розвитку національної культури.

Польща переживана культурне відродження, будучи активним членом європейської спільноти. Як інші народи католицького світу, поляки в основному черпали ідеї її натхнення в італійському Відродженні."Разом з тим, польський гуманізм першої третини XVI ст. -- це гуманізм "еразміанський": Еразм із Роттердама у той час користувався великою популярністю в Польщі серед людей різних переконань, його твори становили значну частку продукції польських друкарень.

1.ЛЮДИНА РЕНЕСАНСУ

Людина Ренесансу -- це незалежна, політично й економічно активна особистість, головною метою якої є самоутвердження, особистість, яка критично ставиться до суспільних явиш й водночас сповнена почуття власної гідності, широка за натурою, відкриває глибину і складність людських почуттів, їх витончене вираження. Ці риси людини Відродження так чи інакше відповідали менталітетові польської шляхти, її соціально-політичним амбіціям. Принципи шляхетської демократії, виборності короля, покладені в основу польської державності, підкреслювали значення особистості. Кожен більш-менш значний шляхтич, не кажучи про магнатів, почував себе політичною персоною, не рахуватися з якою не можуть ні король, ні представники державної адміністрації. Звідси незалежний характер поведінки шляхтича, його самовпевненість й зарозумілість. Гуманістичний антропоцентризм трактувався ним як традиційне "можновладство" і сваволя, а гуманістичне тираноборство - як захист станових привілеїв. Широке використання шляхтою ідей гуманізму і реформації визначило своєрідність культури польського Відродження, її пов'язаність переважно зі шляхетськими іменами. Разом з цим кращі досягнення цієї культури за своїм значенням виходять за межі станово-шляхетського мислення, своїм корінням сягають у народ та його культуру.

У XVI ст. польська культура ще більше набирає світського характеру, хоча цей процес не був такий масштабний, як на Заході. Він проявлявся в посиленні інтересу до повсякденного життя людини, відкиданні середньовічних аскетичних взірців та їх заміні активною життєвою позицією, посиленні ролі жінки в товариському житті, зверненні більшої уваги на дитину як члена родини. Людина Ренесансу й надалі залишається глибоко віруючою, але релігія вже не проникала так сильно, як раніше, у всі сторони її діяльності.

2.БАРОКО

Ренесанс як культурний стиль не призвів до повної очікуваної реалізації ревізії гармонійного розвитку людини на засаді погодження земних і вічних цінностей. На зміну йому прийшла нова їх система, сформована на основі розширеного релігійного уявлення про світ, зміцнення позицій церкви в суспільно-культурному житті. Ця система іменується бароко. Цей термін виводиться від португальського Ьаrоссо, що означає “вибагливий”, “химерний” (вважається, що Ьагоссо - це рідкісна перлина неправильної - форми). Спершу його застосовували до мистецтва, згодом ним почали окреслювати сукупність культурних явищ. Бароко виникло в Італії. У Польщі воно охопило кінець XVI- першу половину XVIII ст.

Бароко становило епоху, що розірвала з класично-ренесансними художніми канонами, але водночас була пов'язана з теоретичним і практичним доробком ренесансу і в цьому відношенні - його продовженням. Зберігаючи окремі елементи мистецтва Відродження, бароко було проявом пошуків нових художніх цінностей, з яких найважливішими були такі, що не завжди відповідали ідеалам класичної краси і ренесансної простоти. Цими цінностями були експресивність, емоційність, незвичність, багатство й складність форм світосприймання, ірраціональність змісту і форми. В ідейному відношенні культура бароко пов'язана з контрреформацією, пошуками католицькою церквою нових засобів впливу на віруючих, суспільство загалом. У Польщі ця культура включала в себе яскраво виражені елементи шляхетської культури, окреслюваної терміном “сарматизм”.

Першою стадією бароко у мистецтві був маньєризм (від італ. тапіеrіsто -- примхливість, химерність). У Польщі вона припадає на кінець XVI - перші десятиріччя XVII ст. Ця і наступні його стадії характеризуються винятковою роллю митців з Італії, які працювали в Польщі на замовлення королів, магнатів та ієрархів католицької церкви.

Велику культурну місію виконували друкарні. Центром друкарства був Краків; тут у першій половині XVI ст. діяло сім друкарень, а наприкінці XVI ст. - 14. Поза Краковом у Польському королівстві на зламі ХУІ-ХУІІ ст. було понад 40 друкарень. У 1578-1662 рр. кількість видань зросла втричі. На території Речі Посполитої у 1564-1600 рр. єзуїти видали 344 найменування книг, а протестанти силами тільки раковської друкарні впродовж 1600-1638 рр. - понад 200.

Писемно культура Польського Відродження і бароко розвивалася латинською і польською мовами. Латина залишалась основною літературною мовою, особливо в галузі науки, з огляду на вироблену нею чітку термінологію. Знання латини було широко розповсюджене в польському суспільстві, зокрема серед магнатів, багатої і середньої шляхти, витого і середнього духовенства; воно зумовлювало і підкреслювало інтегрованість польської культури в загальноєвропейську. Процес переходу літератури на польську мову відбувався повільно, але неухильно, сфера її застосування розширювалася, сама ж вона ставала жанрово різноманітною. У 1534р. польською мовою вперше була складена, наскільки відомо, постанова шляхетського сеймику, а 1543р. - сеймова постанова. У Кракові польською мовою 1538р. видано Псалтир, 1556р. - Новий Завіт. Згодом з'явилися повні переклади Біблії: лютеранський 1551р. у Кенігсбергу католицький 1561р. у Кракові, кальвіністський 1563р. у Бересті, аріанський 1572р. в білоруському містечку Несвіж, єзуїтський 1599р. в Кракові. Польською мовою були створені шедеври поезії другої половини XVI ст. Це свідчило, що польська літературна мова на той час вже складися. Про зростання уваги і значущості польської мови свідчить також поява друком відповідних посібників з орфографії (155 1, 1594), тематично повної граматики (1568), словників: латинсько-польського (1564), польсько-латинсько-грецького (1621), фразеологічного (1632), німецько-польського, італійсько-польського тощо.

3. ОСВІТА

XVI ст. успадкувало від попереднього періоду широко розгалужену на польських землях Корони та за її межами мережу нижчої освіти. Йдеться головно про приходські школи в селах, містечках і містах, бо колегіатських, кафедральних і монастирських шкіл було порівняно небагато. На початку XVI ст. Більшість приходів Малопольщі і Великопольщі мала ці школи, і є підставити стверджувати, що подібна картина спостерігалася і в інших польських регіонах. У XVI ст. кількість приходських шкіл значно зросла. На початку XVII ст. ними було охоплено понад 90% католицьких приходів у Малопольщі і Великопольщі, понад 80 % - у Мазовії. Тоді ж у Королівській Пруссії, на Західному Помор'ї, в Любуській землі, Сілезії та Великопольщі майже всі лютеранські приходи мали школи. Те саме можна сказати й про Князівську Пруссію. Діяла й певна кількість кальвіністських, аріанськнх і чеськобратських шкіл. Навчання в приходських шкодах і надалі відбувалося рідною мовою, зводилося зазвичай до засвоєння учнями основ релігії та набуття вмінь читати, писати, рахувати, отримання певних відомостей з латинської мови.

У відповідь на суспільні потреби в XVI ст. з містах Королівської Пруссії з'явилися приватні школи нижчого ступеня, які готували дітей з ремісничих, купецьких і плебейських родин до професійної ремісничої, торговельної і службової діяльності. То були польські і польсько-німецькі школи. У 1632 р. тільки в районі приходу лютеранської церкви Діви Марії Ґданська таких шкіл налічувалось 10, а в третій чверті XVII ст. у всьому Ґданську їх було півсотні, з чого третина - польські, решта - польсько-німецькі.

Новим у XVI ст. була поява середньої школи, католицької і протестантської. Програма навчання у ній включала сім вільних мистецтв - тривіум і квадривіум, викладання яких було пронизане ідеями гуманізму, античною літературною спадщиною, прищеплювало учням кодекс зразків доброчесної поведінки і християнської етики, враховувало культурні досягнення європейського Відродження, зокрема щодо перебудови методики навчання. Гуманізація особливо охопила протестантську школу, через що за нею закріпилося найменування гуманістичної. Навчання в середніх школах відбувалося загалом латиною, але також грецькою та національною (польською, німецькою) мовами, а також однією із західноєвропейських. Школи, де на додаток до звичайної програми викладалися філософія, теологія і, рідше, право, вважалися школами підвищеного рівня, академічними, тобто близькими за програмою навчання до академії, під якою розуміли університет.

Першою середньою стала школа, заснована 1519р. познанським єпископом Яном Любранським. У ній після засвоєння семи вільних мистецтв можна було навчатися теології. За іменем її фундатора школу назвати академією Любранського. В останній третині XVI ст. її існуванню почали загрожувати єзуїти, які відкрили в Познані свою середню школу - колегію, переманювали до неї учнів академії і навіть мали намір відкрити в тому ж місті свою академію. Школу Любранського врятував Краківський університет, відрядивши до неї своїх професорів.

Особливо помітно в історію освіти на польських землях вписалися протестантські середні школи. На організацію і програму навчання в них значною мірою вплинули педагогічні ідеї Філіппа Меланхтона (1497-1560), соратника М Лютера, а також Наганна Щтурма (1507-1589) - керівника середньої школи-гімназії в місті Страсбурзі від її заснування у 1536р. аж до його смерті; ця школа була еталоном для кальвіністських, аріанських і, частково, лютеранських шкіл. У ній, зокрема, навчався, будучи ще кальвіністом, майбутній канцлер і гетьман великий коронний Я. Замойський. Найраніше з протестантських середніх шкіл виникла гімназія в малопольському містечку Піньчові (1551). Спершу вона була кальвіністською, а з кінця 1550-х років - аріанською. Після того, як у 1586р. краківський єпископ викупив Піньчув у нащадків його власника-кальвініста, з дозволу якого ця школа була заснована, вона перестала існувати.

У 1558р. розпочала свою діяльність лютеранська гімназія в Ґданську. Від 1580р. ній також викладалися філософія, теологія і право. У 1568р. на базі приходської школи відкрилася лютеранська гімназія в Торуні. Починаючи з 1584р., тут навчали філософії та теології. Близько 1580р. була заснована кальвіністська середня школа в малопольському містечку Лєвартові. 1588 р. вона стала аріанською; припинила існування 1597 р., після смерті власника Лєвартова.

З 1535 р діяла лютеранська школа в Ельблонзі, за програмою навчання вища від приходської. Після того, як у 1598 р. Сигізмунд III дозволив створити в цьому місті середню школу-гімназію, вона стала її базою, причому з правом викладати філософію й теологію. Духовним спадкоємцем Лєвартовської школи стала Раковська школа, згадана вище. Рішення про її відкритябуло прийняте на аріанському синоді 1601р., а реалізоване через два роки. Широко відома в Речі Посполитій і далеко за її межами як академія, школа притягала до себе звідусіль молодь різних визнань, завдяки новочасній програмі і методиці навчання. Закриття школи 1638р. завдало дошкульного удару по аріанській освіті.

Визначне місце в історії середньої освіти в Польщі належить і школі чеських братів у великопольському містечку Лєшно, заснованій ними після прибуття до Польщі в середині XVI ст. Упродовж багатьох років її вчителем і ректором був видатний чеський учений і педагог Ян Амос Колменський (1592-1670), який, тікаючи від габсбурзьких переслідувань у Чехії, прибув до Польщі 1628р. На час його діяльності в Лєшні припадає написання головних творів, присвячених справі виховання і навчання молоді, таких, зокрема, як Велика дидактика. Дорога світла, визначена і котра має бути визначена. У 1656 р. він назавжди залишив Польщу (до якої ставився з великою симпатією і вдячністю), уникнувши можливої розправи з боку поляків за підтримку короля Швеції Карла X Густава під час шведської навали в Польщу 1655р.

З протестантськими школами конкурували єзуїтські колегії. У першій половині XVIIст. в системі польської освіти вони відігравали визначальну роль, дякуючи великій чисельній перевазі над протестантськими школами та єдиній для всіх колегій програмі навчання, яка враховувала всі аспекти виховання молоді. Програма, дуже уважно розроблювана з 1584 р. і затверджена у 1599 р. керівництвом ордену, мала назву Розуміння та організація навчання в Товаристві Ісуса. Цей великий за обсягом документ незмінно лежав в основі єзуїтської освіти, не тільки середньої, а й вищої (нижчій освіті, через брак відповідних кадрів вчителів, єзуїти зовсім не приділяли), до розпуску ордену за розпорядженням папи у 1773 р. Рівень викладання в колегіях був високим, завдяки вмілому підбору професійно підготовлених кадрів, використанню найновіших досягнень в галузі методики і науки. У деяких колегіях викладалися філософія і теологія. Створювали єзуїти й семінарії, які готували вчителів для колегій. Перша така семінарія була відкрита в мазовецькому містечку Пултуськ. У 1588 р. в Кракові з ініціативи професорів університету була створена середня школа, згодом названа Колегією Новодворського - від Бартломея Новодворського, котрий 1617 р. матеріально забезпечив її існування. Зокрема, школа готувала молодь для вступу в Краківський університет, під опікою якого вона перебувала; його професори викладали в ній за складеною ними програмою. Ії існування послужило університету підставою для того, щоб домогтися у 1634 р. ліквідації створеної в Кракові перед тим єзуїтами колегії як непотрібної з огляду на діяльність останнього.

Подібні до краківської середні школи створив університет у першій половині XVII ст. в ряді інших, переважно польських міст Речі Посполитої. Через це їх іменували академічними, тобто університетськими, колоніями. У колоніях, як і в колегії Новодворського, навчалася порівняно значна кількість молоді з суспільних низів, тоді як її єзуїтських колегіях майже виключно шляхта. За програмою навчання колонії сильно відрізнялися від єзуїтських колегій. Програма останніх мало враховувала національні реалії, була загалом космополітична, а програма колоній спрямовувалася на виховання польського громадянина.

У XVI - першій половині XVII ст. авторитет Краківського університету як навчального (і наукового) закладу неухильно знижувався. Спроби провести у ньому структурні реформи, зокрема, впровадити гуманістичну систему навчання, були малоуспішними: гору взяли консервативні тенденції. З університету витіснялися реформаційні впливи. Не пристосована до потреб часу програма студій викликала падінні інтересу до університету серед магнатерії і заможної шляхти. Серед викладачів університету ставало все більше вихідців з міщан. У 1535 р. Сигізмунд І почав надавати шляхетство тим з них, хто пропрацював в університеті 20 і більше років. За студентським складом університет все більше ставав міщансько-плебейським. Різко зменшили, приплив молоді на навчання з Сілезії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Словаччини. 1 все ж. можна стверджувати, що більша частина культурно-політичної еліти Польщі в XVI - першій половині XVII ст. пройшла через навчання в Краківському університеті, щоправда, переважно на філософському (семи вільних мистецтв) факультеті;на правничому, медичному і теологічному факультетах студентів було небагато.

Віленська академія, відкрита 1579 р. як єзуїтський вищий навчальний заклад із статусом університету для всієї Речі Посполитої, складалася з факультетів семи вільних мистецтв, філософського і теологічного; згодом до її складу входили факультети права та медицини. Розквіт академії припав на 1640-1655 рр.

У 1594 р. папа римський затвердив розроблений з ініціативи Я. Замойського проект відкриття в Замості академії зі статусом університету в складі факультетів семи вільних мистецтв, права і медицини. Задум створити академію Я.Замойський виношував відтоді, як йому не вдалося реформувати закостенілий у схоластиці Краківський університет за правління Стефана Баторія. Замойська академія була відкрита 1595 р. і проіснувала до 1784р. Вона надавала ступені бакалавра, магістра, навіть доктора. До 1678р. керівництву академії вдавалося успішно протидіяти намаганням ієрархів католицької церкви встановити над нею свій контроль.

Чимало польської магнатсько-шляхетської молоді навчалося в закордонних університетах. Найбільше її було в Римському, Болонському і Падуанському університетах. Далі за популярністю йшли німецькі вищі школи - лютеранські Віттенберзька, Ляйпцігська, у Франкфурті-над-Одрою, кальвіністська Гейдельберзька. Не оминали увагою польські студенти кальвіністський Базельський і відкритий 1544 р. лютеранський Кенігсберзький університети. Багато охочих було навчатися в протестантських університетах Нідерландів. Спорадично поляки записувалися на заняття у французьких та англійських університетах.

Про результати розвитку освіти в Польщі у XVI ст. можуть свідчити такі дані. На початку XVII ст. в Малопольщі 48% шляхти і 40% міщан уміли читати. У Великопольщі тоді ж письменними були 91 % двірської (служилої) шляхти, 78 % багатої і 60% заможної шляхти, натомість тільки 29% дрібної і 9% загродової шляхти. Особливо високописьменною була реформована шляхта. Так, у Краківському воєводстві серед осіб чоловічої і жіночої статі протестантської шляхти письменність становила відповідно 95 і 70 відсотків, серед аріанської- 97 і 80 відсотків.

Розвиток освіти стимулював національну педагогічну думку. У 1551 р. була видана латиною праця професора Краківського університету, міщанина за походженням. Щимона Коцьолека Про школу й академії, а через сім років - праця польською мовою Еразма Глічнера Книжки про виховання. Освітньо-педагогічні проблеми обговорювались і на сторінках суспільно-політичної публіцистики.

Розвиток польської освіти справляв великий вплив на освітню справу в руських землях Речі Посполитої. Щодо українських земель, то протестанти створили тут мережу, шкіл, загальне число яких, враховуючи й нижчі, сягало понад півтораста. Помітними серед них були аріанські школи у волинських містечках Гоща і Березці, кальвіністські середні школи-гімназії (з викладанням елементів філософії) - в містечках Дубець Перемишльської землі та Панівці Подільського воєводства. Особливої слави зажила соцініанська школа в Киселиці на Волині, куди 1638 р., після закриття Раковської школи-академії, перемістились її педагогічно-наукові сили, протеговані шляхтичами-протестантами Чапличами і Сенютами. Киселинська школа-академія (вона мала теологічний клас) проіснувала до 1644 р., коли була ліквідована за вироком коронного трибуналу.

У закладеній 1576 р. в Острозі руській колегії вперше в українських землях до практики кириличної освіти було впроваджено сім вільних мистецтв з арсеналу західного шкільництва. Поєднання традиційної в цій освіті грецької та церковно-слов'янської мови з латиною на тлі супутнього викладання елементів філософії й теології дало підставу згодом іменувати цю колегію Слов'яно-греко-латинською академією. Шляхом Острозької академії пішла 1593 р. найавторитетніша на той час з братських шкіл - Львівська, створена 1585 р. У 1609 р. уніатський митрополит Іпатій Потій (1541-1613), один із засновників уніатської церкви в Україні, заснував при єпархіальному соборі волинського міста Володимир школу гімназійного типу, подібну за програмою навчання до Острозької академії.

На організаційних засадах єзуїтських колегій уперше в практиці православної освіти було взороване училище при Києво-Печерській Лаврі, відкрите 1631 р. її архімандритом Пещром Могилою (1596-1647). У 1632 р. ця Лаврська школа об'єдналася з Київською братською школою, заснованою 1615р., на засадах організації навчання, передбачених

П. Могилою. Створена внаслідок об'єднання школа з 1633 р. називалася Києво-братською колегією або Києво-Могшіянською академією.

4. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

XVI - перша половина XVII ст. стали епохою бурхливого розвитку польської художньої літератури, головним чином поезії. У першій половині XVI ст. вона майже повністю була латиномовною, згодом латино- і польськомовною, причому питома вага польськомовної зростала і з часом стала визначальною. За стильовим характером ця література була гуманістично-ренесансною і бароковою. Письменниками були переважно вихідці з багатої й середньої шляхти; починаючи з останніх десятиріч ХVIст все більшу роль в літературному процесі відігравали вихідці з міщан. '

Перша половина XVI ст. - золотий період латинської поезії, представлений в основному іменами Анджея Кшицького (1482-1537), вельможі, дипломата, гнєзденського архієпископа; Яна Дантишека (1485-1548) - вихідця з німецьких міщан Гданська, дипломата, вармійського єпископа; Клеменса Яніцького (1516-1543) - селянського сина, якого папа в Римі увінчав лавровим вінком як кращого латиномовного поета Європи.

Список визначних письменників, що писали польською мовою, відкриває Миколай Рей (1505-1569), який народився в містечку Журавно Руського воєводства. Кальвініст, виразник інтересів середньої шляхти, він сатирично і з моралізаторських позицій зображав сучаснійому суспільні відносини, протиставляючи неробству і розпущеності світської знаті та духовенства ідеал шляхтича, що займається сільським господарством, є зразковим християнином і сім'янином; він оспівував користі від житейських благ, гостро розвінчував схоластику.Всі його твори писані польською мовою, правда, тематично це здебільшого переробки іноземних, зокрема німецьких, видань. До визначніших його творів належать Коротка бесіда між трьома особами - паном, війтом і плебаном (тут автор стоїть на боці селянина), Купець, Життя поштивої людини, Звіринець, Дзеркало.

Вершиною польського красного письменства доби Відродження була поетична творчість Яна Кохановського (1530-1584). Слава про нього вийшла далеко за межі Речі Посполитої. Закінчивши філософський факультет Краківського університете, він навчався також в Італії і Франції. Протягом певного часу був королівським секретарем, після чого усамітнився у своєму селі Чарнолєсє, де й провів свої кращі творчі літа. Багато писав латиною, але польськомовні твори є найбільш цінною частиною його доробку. Я. Кохановський настільки удосконалив польську поетичну мову, збагатив її лексику і стилістичну образність, що підняв її до рівня інших літературних мов Європи XVI ст. У жанровому відношенні спадщина "сарматського Орфея з Чарнолєся", як його називали, багатогранна. Це і поеми Знамено, Музи, Зузанна, Сват, і книги Пісень, і Фрашки (небагатослівні й влучні сатиричні вірші), і Треті (плачі, в яких передано глибоку скорботу автора з приводу передчасної смерті його дочки Уршули), і Давидів псалтир (переклад 150 біблійних псалмів, що становив приблизно третину всього написаного поетом польською мовою), і перша польська драма Відмова грецьким послам (де на сюжеті про початок Троянської війни показано переваги розумного політичного компромісу), і лірика. Творчість Я. Кохановського пронизана прагненням розкрити психологічну глибину, складність та самоутвердження людської особистості. Вона справила величезний вплив на сучасників та наступні покоління поетів.

Ритм, або польські вірші, написані Миколасм Семп-Шажчінськіоі (1550-1581), були видані 1601 р. Вони насичені релігійно-філософськими роздумами про минущість життя людини, роздвоєної суперечністю між духовним і матеріальним началами у ній. Себастьян Грабовецький (бл. 1543-1607), як і М. Семп-Шажинський, свою поезію присвятив пошукам, розкриттю філософської сутності людини. У Сотні польських рим вирішення цієї проблеми він знаходив у квієтизмі - католицькому вченні, що проповідувало містично-споглядальне ставлення до дійсності, цілковите покладання на “волю божу”, байдужість до добра і зла, суспільну безрадність і пасивність. Лукашові (1527-1603), нобілітованому міщанинові, належить один з перших в польській літературі прозаїчних творів - Польський придворний, написаний за взірцем італійської Книги про придворного. Автор подав ідеал всебічно освіченого шляхтича-гуманіста, торкнувся гострих питань часу, в тому числі про місце жінки в суспільстві. На останні десятиріччя XVI - першу чверть XVII ст. припадає розквіт міщанської літератури, що характеризувалася посиленою увагою до суспільних питань. У доробку Себастіяна Кльоновича (1545-1602), котрий якийсь час був люблінським бурмістром, особливе місце займають поеми Мошна Іуди і Перемога богів, спрямовані проти шляхти і магнатів; у них висловлене співчутливе ставлення до селян. Поема Фліс реалістично змальовувала сплав зерна по Віслі до Ґданська, Роксоланія (латиною) оспівувала люд, господарство і побут Червоної Русі, під якою в Польщі від XVI ст. розуміли територію Руського і Белзького воєводств. С. Кльонович відомий також як автор ліричних творів, з яких найкращим є Надгробні плачі на смерть Яна Кохановського, складені на манер Гренів померлого поета. Виходець із заможних львівських міщан Шимон Шимонович (1558-1629) був автором широковідомих Ідилій (Sielanki), в яких реалістично показано становище селянства, а шляхта засуджується за жорстоке ставлення до своїх підданих. ^:Ідилії насичені українською пісенністю. Львівський міщанин Шимон Зіморовіц (1608-1629) був автором поеми Роксоланки, або руські дівчата.

Серед поетів другої чверті XVII ст. широку популярність здобув Мацєй Казімєж Сарбєвськшї (1595-1640), котрий писав виключно латиною і був прозваний “християнським Горацієм” за блискуче наслідування техніки віршування давньоримського поета. У його доробку переважали твори релігійного змісту. Найбільш популярними були Лісові забави. У першій половині XVII ст. порівняно інтенсивно розвивалася плебейська література, її автори, яких нерідко звали рибалтами (від чого її назагал іменують рибалтівською) - мандрівники зі студентів, учнів, суспільних низів, що в пошуках засобів для існування вдавалися до різних тимчасових заробітків. Їхні твори мали суспільно викривальний характер, якщо й виходили друком, то переважно анонімно. Серед рибалтівських комедій на увагу заслуговують Плебанський похід, Альбертус з війни, Нужда з бідою з Польщі йдуть.

5. РОЗВИТОК ПУБЛІЦИСТИКИ

Бурхливе політичне життя XVI ст. сприяло розвиткові публіцистики, на сторінках якої обмірковувалися насущні проблеми Корони і Речі Посполитої. Таким чином формувалася суспільно-політична думка, майже повністю шляхетська. Жанрово вона представлена трактатами, памфлетами, сеймовими промовами тощо. Найвидатнішим суспільно-політичним мислителем був Анджей Фрич Моджевський (1503-1572) - син війта містечка Вольбож (близько Пьотркова). Йому належав трактат Про виправлення Речі Посполитої (у 5-ти книгах), присвячений розповіді про звичаї, закони, війну, церкву й освіту. А. Моджевський виклав свої погляди на те, якою має бути Польська держава. Вона, на переконання автора, повинна засновуватися на авторитеті розуму і віротерпимості. Автор був прихильником сильної центральної влади, яка повинна відповідати перед законом. Не оспорюючи поділу суспільства на стани, він ставив питання про правову їх рівність, засуджував надмірну експлуатацію селян, вимагав заборонити панам судити своїх підданих. Церква, на думку А. Моджевського має бути підпорядкована державі. Він відрізняв війни справедливі від несправедливих. Видатним публіцистом був Станіслав Ожеховський (І5ІЗ-1506), за походженням '"русин" (українець із шляхетської родини Перемишльської землі). Чудовий стиліст (писав однаково добре польською і латинською мовами) і промовець, він зажив собі славу як послідовний ідеолог шляхти, виразник інтересів католицької церкви, прихильник залежності Польщі від римської курії. Найбільш відомим публіцистом доби контрреформації був єзуїт Пйотр Скаргу. Його погляди найповніше висловлені у написаних польською мовою і блискучих за стилем Сеймових проповідях, вперше опублікованих 1597 р. П. Скарга талановито викривав хвороби державного устрою Речі Посполитої, виступав прибічником сильної королівської влади, що спирається на магнатів, піддавав гострій критиці шляхту, зокрема за те, що вона зловживала своїми становими привілеями, чим підточувала устої держави. П. Скарга палко і беззастережно захищав католицизм, непримиренно боровся з православ'ям, послідовно підтримував Берестейську унію 1596 р.

6. РОЗВИТОК НАУКОВИХ ЗНАНЬ

Центром наукових знань залишався Краківській університет. Світову славу здобув астроном і мислитель Миколай Коперник (1473-1543). Він народився в Торуні у купецькій родині, освіту здобув у Краківському та італійських університетах, був каноніком. На схилі життя М. Коперник завершив написання своєї основної праці, виданої у рік його смерті в Нюрнберзі, книги Про обертання небесних тіл (De revolutionibus orbium coelestium), в якій відкинув санкціоновану церквою геоцентричну систему і довів, що Земля та інші планети обертаються навколо Сонця. В історії світової науки це був величезний переворот, одне з найбільших досягнень людського розуму, яке знаменувало крок у звільненні природознавства від пут теології. Недаремно у 1616р. папська інквізиція проголосила вчення М. Коперніка '' хибним і цілковито противним Св. Писанню ". Володіючи енциклопедичними знаннями, вчений також багато зробив у галузі інших наук, в тому числі математики і медицини, глибоко цікавився інженерною справою, фінансами, перекладав давньогрецьких авторів латиною, складав поезії грецькою і латинською мовами.

Астрономія і математика

У галузі астрономії і математики відзначився також Ян Брожек (1585-1652),професор Краківського університету, палкий прихильник геліоцентричної теорії М. Коперника, збирач і дослідник його наукової спадщини. Важливим досягненням польської наукової думки були твори ідеологів польських братів. Виходячи з того, що істиною є те, що можливо логічно довести, аріани закладали підвалини раціоналістського мислення. Вони постійно підтримували тісні контакти з поступовими осередками на Заході. У Голландії в 1659-1660 рр. їхні головніші твори були опубліковані латиною в багатотомній Бібліотеці польських братів, дякуючи чому погляди польських аріан відіграли значну роль у розвитку західноєвропейської філософської думки. Видатним логіком був Адам Бурський (бл. 1560-1611), автор праць присвячених вивченню індуктивного методу пізнання.

Географія

Виявом зростання інтересу до географії була поява 1506 р. відповідного посібника Яна із Ґлогова. Перші кроки зробила польська картографія, засновником якої був Бернард Ваповський (бл. 1450-1535). У 1526 р. він видав велику карту Польщі і західної Литви, а також карту Сарматії, на якій подано територію від Стамбула до Новгорода Великого і від гирла Одри до гирла Дону.

Історіографія

Значні здобутки, головним чином в XVI ст., мала історіографія. Вона продовжувала традиції середньовічного історіописання, зберігала хронікальний, порічний виклад подій (натомість річники уже не велися). Разом з тим, у ній проявилися риси, навіяні гуманістичним впливом, зокрема критичне ставлення до джерел шляхом зіставлення їх інформації врахування існуючої літератури, посторінково-підрядкові посилання на джерела, намагання розібратися в причинно-наслідкових зв'язках висвітлюваних подій, Особливий акцент на тих, що були сучасні авторові, навіть прагнення встановити, в чому полягає ремесло історика та якими є методологічні засади історії. Авторами історичних праць були переважно вихідці з шляхти, а самі праці писалися в основному латинською мовою.

У 1519 р. вийшла друком Польська хроніка Мацєя із Мєхова (Мєховіти; бл. 1457-1533), вихідця з міщан, який зумів здобути освіту в Краківському і Болонському університетах, ставши в останньому доктором медицини, професором і багаторазовим ректором Краківського університету. Оригінальним у хроніці був опис подій за 1480-1506рр., історія до 1480 р. викладалася за Я.Длугошем. До третьої чверті XVI ст. хроніка була основним посібником з історії Польщі, замінивши в цьому відношенні хроніку Вінцентія Кадлубека. Кращою працею Мацєя був виданий 1517 р. Трактат про дві Сарматії, європейську і азіатську - географічний та етнографічно-історичний опис земель між Віслою і Доном ("європейська Сарматія") та Доном і південним узбережжям Каспійського моря ("азіатська Сарматія"). Марцін Бєльськнй (бл. 1495-1575), кальвініст, був автором Хроніки всього світу, виданої 1551 р. польською мовою. Хроніка потім була суттєво перероблена і доповнена автором та його сином Иоахимом, і в такому вигляді видана у 1597 р. під назвою Хроніка (виклад подій доведено до 1586 р.).

У 1555 р. була надрукована праця Марціна Кромера (бл. 1512-1589) Про походження і діяння поляків. М. Кромер був вихідцем із міщанської родини, навчався в Краківському, Падуанському і Болонському університетах, став духовною особою, дослужився до посади вармійського єпископа, упорядкував королівський архів, одержав шляхетську гідність. Зазначена праця була малооригінальною, що не завадило їй стати популярною, замінити як посібник хроніку Мацєя із Мехова. Натомість оригінальним був опублікований ним у 1575 р. опис сучасної йому Польщі, під назвою Польща, або про положення, населення, звичаї установи та публічні справи Польського королівства.

Найбільш цінною працею Мацєя Стрипковського (1547 - перед 1593), спершу жовніра, згодом приватного службовця і, зрештою, каноніка, була писана польською ;„мовою і видана 1582 р. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі, заснована на великій кількості літописного матеріалу. Райнгольд Гайденштайн (1553-1620) походив з міщанської родини Франконії, освіту здобув в університетах німецьких, французьких і Падуанському, у Польщі був нобілітований, перейшов з лютеранства у католицтво, працював у канцелярії Стефана Баторія і Сигізмунда III. З написаного ним особливої уваги заслуговують книги Про московську війну (видана 1584 р.; тут ідеться про Лівонську війну 1558-1582 рр.), Про діяння поляків від смерті Сигізмунда Августа (видана 1672 р.; розповідається про події 1572-1603 рр.), Про життя Яна Замойського (видана у 1861 р.).

Шимон Старовольський (1588-1656) молодість провів при магнатських дворах. Навчався у Краківському університеті, 1639 р. прийняв духовний сан. Є автором близько 60 праць (писаних переважно латиною), з яких більшість за змістом мають історичний характер. Серед них зокрема такі: Сарматські полководці (надрукована 1631 р.), Сто польських письменників (1625), Про славних сарматських ораторів (1628), Польща, або опис положення Польського королівства (1632). Павел Пясецкий (1579-1649) походив з не шляхетської родини; навчався в Празькому і Римському університетах, став доктором права. Займав духовні посади - від каноніки до єпископа. Головна його праця - Хроніка головних подій в Європі (1645), в якій відображено переважно правління Сигізмунда 3 і перші роки (до 1638) правління Владислава 4. Тут, зокрема, вміщено матеріал про запорозьких козаків, козацькі повстання і Берестейську унію 1596р.

7. АРХІТЕКТУРА

У добу Відродження польська архітектура розвивалася в руслі впливів ренесансу пізньої готики, причому остання була поширена більше, ніж ренесанс, особливе і північній частині країни. Ренесанс, в розповсюдженні і популяризації якого в Польщі вирішальну роль відіграли італійські митці, був у ній радше стилем, що приваблював меценатів, до числа яких належали три останні королі Ягеллонської династії, деякі духовні ієрархи, починаючи з примаса Яна Ласького, і магнати. Однією з визначних пам'яток ренесансу є перебудований у 1507-1536рр. королівський палац на Вазелі і Кракові. Перебудовою керували Франческо делїа Лора і Бартоломео Береччі. Дитинець папацу оточений аркадами на всіх його трьох поверхах; мармурові сходи ведуть до великих зал, у найбільш розкішній з яких - Посольській - стеля була прикрашена касетонами з 193 головами людей різних станів, вирізьбленими з дерева (збереглося лише 30 голів), сповненими ренесансних деталей, але виконаними ще за готичними традиціями; у тій же заді стіни з широкими, гармонійно розміщеними вікнами прикрашали численні фрески, кольорові пічки тощо. Оздоблення зал доповнювали близько 200 виготовлених у Брюсселі гобеленів, які зображали біблійні сцени звірів тощо. Б. Береччі спорудив на Вавелі й інший шедевр ренесансного мистецтва - Зиґмонтовську каплицю (1519-1533) в кафедральному соборі, задуману як мавзолей Ягеллонської династії, що мав засвідчувати її велич і могутність. Незвичайно вдалі пропорції і розміщення купола приковують до себе увагу вже ззовні. Усередині ж на першому плані розміщені надгробки Сигізмунда І і Сигізмунда Августа. Тут мотив великої слави монархів переходить у відчуття урочистої вічності, де смерть не знищує їхніх діянь.

Ренесанс вплинув і на муніципальне будівництво. Великі торгові ряди, споруджені в самому центрі Кракова ще в XIII ст., т.зв. "сукєнніце", у 1556-1560рр. І були грунтовно перебудовані під керівництвом Джованні Марія Падовано і Санті Ґоччі. Ці архітектори надали будівлі ренесансного характеру. Краківські "сукєнніце" стали взірцем для будівничих ратуші в Тарнові і, до певної міри, ратуш в Сандомирі і Хелмно. Найвизначнішою міською ренесансною будівлею була ратуша, споруджена в Познані у 1550-1560рр. Джовліні Баттіста ді Кводро. Неповторність ратуші визначається її фасадом, що складається з трьох поверхів лоджій. Ратушу вінчає аттік з трьома вежами.

Засноване у 1580 р. Я. Замойським місто Замостя було в Речі Посполитій найбільш масштабним і послідовним твором ренесансної урбаністики. Його будівництвом керував Бернардо Моранда. У місті палац магната, ратуша і академія утворили геометричну симетрію архітектурних мас, семантичне виділяючи владу, право і знання як основи цивілізованого людського існування.

Перенесення в добу Відродження центру ваги на земне життя людини зменшувало інтерес до спорудження сакральних будівель: їх у той час постало значно менше, ніж у XV чи XVIIст.. Однією з найкращих був новий кафедральний собор, зведений у Полоцьку 1532-1534рр. архітекторами Бернардо де Джинотісом і Джованні Чіні на замовлення єпископа (і поета) А. Кшицького.

8. БАРОКО

В останні десятиріччя XVI ст. до польської архітектури почав проникати стиль бароко. Упродовж півстоліття (1595-1644) його поширення було пов'язане з ім'ям Джованны Тревано. Спершу він відбудував понищений пожежею королівський палац на Вавелі, а потім розбудував замок мазовецьких князів у Варшаві у зв'язку з перенесенням сюди головної королівської резиденції. Цей замок як королівський палац набрав монументального вигляду. Твором Дж. Тревано була також перебудова Уяздовського парку-палацу підваршавської королівської резиденції. Оновлений замок став взірцем для багатьох будівель, зокрема, єпископського палацу в Кєльцах (1636-1642) і магнатського палацу Тарлів у Подзамчі Пєкошовському (1645-і 650).

Період бароко був часом інтенсивного сакрального будівництва, мета якого - полонити віруючих розміром, величчю храму та багатством його внутрішнього оздоблення. Монументальний фасад, центрально розміщений купол, що панує над усією спорудою, великий головний вівтар, амвон, розташований так, щоб проповідник міг не тільки словом, а й візуально впливати на паству - усе це риси нової сакральної архітектури. Еталоном для неї став єзуїтський костел у Римі. Перші такого типу костели в Речі Посполитій почали зводити у 80-х роках XVI ст. в Любліні та Каліші. Видатною пам'яткою цього будівництва став костел святих Павла і Петра в Кракові (1597-1630), споруджений головним чином Дж. Тревано.

9. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Ренесанс і бароко вплинули й на образотворче мистецтво. Скульптура особливо яскраво була представлена у надгробках. У XVI ст. надгробні зображення вже не сповнені трагічним пафосом або відчаєм, не передають холоду смерті, символіки протистояння земного й вічного життя, а демонструють постаті, котрі в якомусь напівсні, напівлежачи обперлися на руку, ніби тимчасово відпочивають в очікуванні вічної радості. Взірцем такого стилю став надгробок Сигізмунда І в Зигмонтівській каплиці Вавеля. Велика роль у розвитку польської скульптури належала Дж. Подавано, прибулому до Польщі на початку 1530-х років. У своїй майстерні в Кракові він творив спершу разом із Дж. Чіні, а з середини XVI ст. - з Джеронімо Канавезі. Тут були виготовлені високохудожні надгробки королеви Ельжбети, дружини Сигізмунда Августа, гнездинського архієпископа Пйотра Гамрата та інших осіб, похованих у кафедральному соборі на Вавелі. З польських скульпторів XVI ст. відзначився своїми творами Як Міхалович, який виконав надгробки ряду осіб, похованих у Кракові і Познані.

З початку XVII ст. під голландським впливом поширювався новий тип надгробків, які зображали постаті, що молитовно стоять на колінах. Головним чином йдеться про скульптури авторства Абрагама ван ден Блокке і Себастьяна Салі. Від 1630-х років модними стають бронзові і мармурові погруддя. Найкращі з них належать Джованні Франческо Россі. Високу художню цінність має колона Сигізмунда III у Варшаві, спорудження якої було ініційоване Владиславом IV і завершене 1644р. Колону вінчає статуя Сигізмунда III з хрестом. І колона, і статуя, які стати одним із символів Варшави, виконані італійськими митцями.8. Музика

Значними були здобутки живопису. У 1530-х роках німці Ганс Дюрер, брат славнозвісного художника Альбрехта Дюрера, Дионізій Штуба і Антоній із Вроцлава завершили розпис інтер'єру вавельського королівського палацу. Німець Ганс Сюс був, автором марійних фресок у краківському костелі на Скатці. Значний вплив справила творчість саксонця Лукаса Карнаха, однією з кращих фресок якого була Мадонна з дитям у краківському монастирі регулярних каноніків.

10. МУЗИКА

Музика польського Ренесансу поєднувала в собі розвинуту поліфонічну структуру зі слов'янською пісенністю. Визначними тогочасними композиторами були Миколай із Кракова, автор багатьох релігійних творів та інструментальних п'єс, Вацлав із Шамоту, що полишив по собі багатоголосні твори, Миколай Гомілка, який написав 150 мелодій для хору без музичного супроводу на тексти псалмів у віршованому перекладі Я.Кохановського. Близько 1540р. Ян із Любліна склав збірник композиторських розробок польських пісень і танців. У 1543р. Сигізмунд I заснував на Вавелі постійний хор. Його наступники на польському престолі теж сприяли хоровому співу. Значним поштовхом для розвитку музичного життя стала реформація, яка запровадила колективні співи. Зрештою, і для контрреформації музика виявилася зручним способом боротьби за душі віруючих. До визначних композиторів першої половини XVII ст. належали Миколай Зеленський, органіст і диригент хору гнезденського кафедрального собору, автор релігійних композицій. У заснованій Сигізмундом III і підтриманій Владиславом IV музично-вокальній придворній трупі працював скрипаль і композитор Адам Яжембський.

11. ТЕАТР

Попередником польського театру були вуличні видовища, з яких форми яселок (обрядових лялькових вистав зі співом колядок) і шопки (балагана, вертепу) розвинулися у зв'язку із святкуванням Різдва, а містерія - у зв'язку з Пасхою. У вуличних видовищах використовувалися також сюжети рибалтівської комедії, яка показувала життя суспільних низів. Найбільшу популярність мали вистави про священика Альбертуса. У другій половині XVI ст. виник шкільний театр - протестантський і католицький. Тематика його репертуару була переважно моралізаторська. Театральне життя відбувалося при королівському і магнатських дворах. У 1637р. Владислав IV відкрив постійну театральну залу у Варшавському королівському замку, що створило певні можливості для розвитку польського театру. Театр Владислав IV ставив головним чином опери і балети з італійського репертуару; італійці чисельно переважали й у трупі цього театру.