15

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

"Культурологія ”

на тему

«Етапи та особливості розвитку культури стародавньої Греції і Риму»

Вступ

І. Культура Стародавньої Греції

1.1 Кріто-мікенська (егейська) культура

1.2 Основні періоди історії Стародавньої Греції

ІІ. Культура Стародавнього Риму

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У розумінні сучасної науки античність - це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму - від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець III-II тисячоліття до н.е.) і до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н.е.). Відповідно існують поняття античної філософії, античного мистецтва, античної літератури і т.п. Буквальний переклад слова “античний” з латинської - “стародавній”. В Європі в епоху Відродження увійшло в моду колекціонування предметів старовини, їх стали називати “антиками”. Пізніше у Франції виникло вже власне поняття “античність” - для позначення всіх ранніх форм мистецтва. В міру поглиблення досліджень зміст терміна звузився.

Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури - освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

Становище вільних людей в античних державах принципово відрізнялося від інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються політичними правами, беруть участь в управлінні державою. Хоч не можна забувати і про те, що античне суспільство було рабовласницьким. Раби відігравали істотну роль в економіці давньогрецьких держав, робили свій внесок в їх розквіт, на певному етапі римської історії навіть стали основною продуктивною силою.

І. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

1.1 Кріто-мікенська (егейська) культура

Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву кріто-мікенський або егейський. У кінці III-II тисячоліття до н.е. перші держави виникають в басейні Егейського моря - на острові Кріт і півострові Пелопонес (місто Мікени). Це були держави ранньомонархічного типу з розвинутим бюрократичним апаратом, сильними общинами. Вони схожі на давньосхідні деспотії.

Мікени відкрив Г. Шліман після своїх сенсаційних розкопок в Малій Азії, де він відшукав легендарну Трою. Поштовхом для початку досліджень англійського археолога А.Еванса на Кріті послужили сюжети багатьох грецьких міфів: про великого майстра Дедала, який побудував для крітського царя палац-лабіринт, про героя Тесея, який переміг мешканця лабіринту Мінотавра і знайшов шлях за допомогою “нитки Аріадни”.

У кінці III - на початку II тисячоліття до н.е. наймогутнішим було Крітське царство, яке займало виключне географічне положення і володіло сильним флотом. Крітські майстри обробляли бронзу, але не знали заліза, виготовляли гарний керамічний посуд, прикрашаючи його кольоровими зображеннями рослин, тварин, людей. Особливо відомим є парадний посуд з “морськими” сюжетами.

Вражає царський палац у Кноссі. План цієї багатоповерхової споруди справді нагадує лабіринт. Багато приміщень, сполучених складною системою переходів, коридорів, сходів, не мали зовнішніх вікон і освітлювалися через спеціальні світлові шахти. У палаці діяла система вентиляції і водопостачання. Стіни прикрашали чудові фрески, найзнаменитіша з яких - “Парижанка”. Так А.Еванс назвав зображення молодої гарно вбраної жінки з темним волоссям. Палац був центром не тільки політичного, але й релігійного життя. Існує гіпотеза, що будова палацу якось пов'язана з уявленнями про потойбічний світ. Багато знахідок вказують на те, що в релігійних уявленнях центральним був культ бика. Дах палацу прикрашали монументальні стилізовані зображення рогів, у вигляді голови бика виготовляли ритуальний посуд, на одній з фресок зображена гра акробатів з биком. Кносс був зруйнований, і Кріт втратив своє панівне становище в середині II тисячоліття до н.е. внаслідок невстановленої катастрофи - чи то землетрусу (що супроводжувався виверженнями вулкана), чи то зовнішнього нападу, чи то внутрішніх усобиць.

Після цього центром ранньої грецької цивілізації стало місто Мікени, де жили греки-ахейці. Його оточували могутні оборонні мури з величезних, грубих кам'яних блоків. Головні ворота - Левові - прикрашала трикутна стела з рельєфним зображенням двох левиць. Г. Шліман знайшов також “золоту усипальницю” мікенських царів - розташовані по колу підземні споруди з купольним перекриттям. У кінці II тисячоліття до н.е. Мікени очолили війну греків проти міста Трої в Малій Азії. Приблизно в XII ст. до н.е. греки-ахейці були витіснені племенами греків-дорійців, які переселилися з півночі Балканського півострова. Останні стояли на нижчому рівні розвитку. Вторгнення первісних племен дорійців спричинило занепад міст і політичного життя, втрату ранньогрецької писемності.

1.2 Основні періоди історії Стародавньої Греції

Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VІІІ ст. до н.е. Можна виділити наступні періоди її розвитку:

1. Гомерівська Греція (ХІ-IХ ст. до н.е.)

2. Архаїчна Греція (VIII-VI ст. до н.е.)

3. Класична Греція (V - перші три чверті IV ст. до н.е.)

4. Еллінізм (кінець IV-I ст. до н.е.).

Історія Стародавньої Греції після дорійського вторгнення, образно кажучи, починається заново. Знову відбувається розклад первісних відносин і формування державності. Цей період свого роду “глухих часів”, що тривав приблизно з ХI по IХ ст. до н.е., називають гомерівським, оскільки він відомий насамперед з поем Гомера “Іліада” та “Одіссея”.

Наступний великий період - полісний (VIII - IV ст. до н.е.): державність сформувалася у вигляді полісів - міст-держав переважно з республіканським ладом. Крім того, розгорнулася грецька колонізація в Середземномор'ї і Північному Причорномор'ї, де греки заснували численні міста-колонії (на території сучасної України - Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія, ін.). Треба враховувати, що назва “Стародавня Греція” (у греків - Еллада) означає не єдину державу, а незалежні поліси, які мали спільну мову, релігію, культурні традиції, політичні і торговельні зв'язки. Проявом такої спільності були, наприклад, Олімпійські ігри.

В межах полісного періоду виділяють архаїчний етап, коли відбувається поступове складання основних форм давньогрецької культури, і класичний етап - час найвищого піднесення - V-IV ст. до н.е. Найвпливовішим політичним і культурним центром після перемоги в греко-персидських війнах були Афіни. Своєї максимальної могутності і культурного розквіту вони досягли, коли на чолі держави стояв видатний політичний діяч, демократ Перікл.

Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я - етап еллінізму - починається з походів Олександра Македонського (IV ст. до н.е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Римом (у I ст. до н.е. останнім був захоплений Єгипет). Македонія, яка завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, і після походів Олександра Македонського давньогрецька культура поширилася у підкорених східних країнах. У свою чергу, ці народи були носіями власної багатої традиції і самі впливали на античну культуру.

Протягом усіх періодів давньогрецької історії зберігалися спільні риси і спадкоємність розвитку культури. Тому можна дати загальну характеристику основних сфер давньогрецької культури.

Наука. В давньогрецькій міфології відчувається прагнення дати всеосяжну картину світу, знайти пояснення всьому сущому. На іншому світоглядному рівні ці пошуки продовжили вчені Стародавньої Еллади. Саме в античній культурі наука вперше в людській історії виділяється в самостійну сферу, і можна говорити не просто про накопичення наукових знань (що перебували в руках жерців), а про розвиток професійної науки.

Особливе значення має антична філософія. У Стародавній Греції зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне розв'язання основні філософські проблеми. Однією з найважливіших рис давньогрецької філософії є космологізм - розробка питань про походження Всесвіту, про природу людини.

Історична наука Стародавньої Греції передусім асоціюється з ім'ям Геродота. Він багато подорожував: відвідав Малу Азію, Єгипет, Фінікію, різні міста балканської Греції, узбережжя Чорного моря. Головна праця Геродота - “Історія”, присвячена найважливішій політичній події грецької історії - греко-персидським війнам.

Епохою успішного розвитку науки був еллінізм. Для цього етапу характерна поява нових наукових центрів, особливо в еліністичних державах на Сході. Це дуже неповний перелік успіхів давньогрецької науки.

Освіта. З розвитком античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. З цим ідеалом співвідносилася вся система виховання й освіти, унікальна для свого часу.

Існували приватні і державні навчальні заклади. На структурі освіти позначалися політичні відмінності між полісами. В Афінах - місті з демократичним республіканським ладом - сформувалася така система навчання. Після домашнього виховання хлопчики з семи років вчилися в початковій школі, яка називалася дидаксалейон (від грецького - “дидактикос” - повчальний). Тут вивчали грамоту, літературу починаючи з Гомера, музику, арифметику, малювання. Більш поглиблене вивчення цих предметів з доповненням основ астрономії і філософії продовжувалося в граматичних школах (у віці від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно у спеціальному комплексі - палестрі. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Юнаки 16-18 років завершували загальну освіту в гімнасії. Тут були такі предмети: риторика, етика, логіка, географія, а також гімнастика. Гімнасії були центрами наукового життя поліса.

Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартіата від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчатка.

Література. З міфологією, її сюжетами й образами пов'язаний дуже ранній початок давньогрецької літературної традиції. Розвиток окремих сфер культури не завжди відбувається рівномірно. Так, у Стародавній Греції вершини поетичної творчості були досягнуті набагато раніше, ніж склалися класична наука, освіта і мистецтво.

Приблизно у VIII ст. до н.е. Гомер склав свої великі епічні поеми “Іліаду” й “Одіссею”.

Поеми пов'язані з народним героїчним епосом, присвяченим Троянській війні, в якому переплелися і реальні історичні події (військовий похід греків-ахейців на Трою, яку вони називали Іліон), і фантастичні сюжети (“яблуко розбрату” як причина війни, участь богів у конфлікті, “троянський кінь”).

Надалі в Греції набрала розвитку лірична поезія. Нам відомі імена поетеси Сапфо (сапфічна строфа - особливий віршований розмір), Анакреонта (анакреонтика - лірика, що оспівує радість життя і мирські насолоди), однак вірші цих та інших давньогрецьких авторів збереглися лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася драматургія.

Театр. Походження театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники ритуальних процесій зображали почет Діоніса, одягали козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецького - “пісня козлів”). Про історичне коріння театру свідчить обов'язкова участь у давньогрецьких трагедіях хору, з яким спочатку вів діалоги один актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Поєднання з літературною традицією в класичну епоху перетворило театр з релігійних, народних вистав на самостійний вид мистецтва.

Театральні вистави стали невід'ємною складовою державних свят - Діонісій і Ліней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі).

Найуславленішими драматургами є трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. На превеликий жаль, більшість драматичних творів втрачено.

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Існували спеціальні колегії (об'єднання) співаків, музикантів, танцюристів. Музика була одноголосною, хор співав в унісон. Поширеними музичними інструментами були ліра та флейта.

Архітектура. В давньогрецьких полісах розвивається система регулярного планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею - центром торговельного та суспільного життя. Культовим та архітектурно-композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя - високої й укріпленої частини міста.

Елліни виробили абсолютно інший, ніж давньосхідні цивілізації, тип храму - відкритий, світлий. Трикутні площини, які утворювалися з фасадів - фронтони, - як правило, прикрашалися скульптурами.

Характерною рисою грецької архітектури є чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери (“ордер” - у перекладі з грецького “порядок”) - вони розрізнюються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі виникли в полісний період. Найошатніший - корінфський ордер - з'явився у часи еллінізму.

Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є афінський Акрополь. Головний храм Акрополя - біломармуровий Парфенон - храм Афіни Парфенос (Афіни-Діви), його архітектори Іктін і Каллікрат.

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але більше уваги стало приділятися громадському будівництву - архітектурі театрів, гімназій, палаців еллінських правителів. До цього часу належить споруда таких прославлених “чудес світу”, як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі і Фароський маяк на вході в Александрійську гавань.

Образотворче мистецтво. Улюбленим видом мистецтва еллінів була скульптура. Статуї богів ставилися в храмах і на міських майданах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам.

Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет.

Найславетнішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його “Афродіта Кнідська” має безліч наслідувань.

Живописні твори (фрески, картини) не збереглися, але судити про їх рівень дає можливість чудовий вазовий живопис. З удосконаленням керамічної технології зростав і художній рівень: для архаїки характерний так званий чорнофігурний стиль зображення (малювалися темні фігури на світлому фоні), у класичну епоху з'явився червонофігурний стиль, який зробив зображення більш реалістичними.

З політичною і воєнною поразкою Греції та елліністичних держав від Римської держави антична культурна традиція не перервалася, почався її новий етап.

ІІ. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Римська культура склалася під впливом культур багатьох народів, насамперед етрусків і греків. Використовуючи іноземні досягнення, римляни в багатьох областях перевершили своїх учителів, піднявши загальний рівень власного розвитку до небувалих висот. В свою чергу, римська культура в пору свого розквіту вплинула на сусідні народи і на наступний розвиток Європи.

Історія давньоримської культури починається з ІІІ ст. до н.е. Римляни були політеїстами. У них було багато богів: Юпітер - бог грому та блискавки, Юнана - богиня шлюбу, Плутон - бог підземного царства, Нептун - бог морів. Але попри це народ Риму володів тверезим мисленням. Уже в архітектурі Стародавнього Риму це проявилося. Римляни будують дороги, міцні стіни, мости, водопроводи, розбудовуються міста. Римляни почали використовувати у будівництві новий матеріал - бетон. Це відкривало нові можливості при зведенні споруд. Будується римський Форум - центральний міський майданчик. Тут розташовується храм Юпітера, Юнони і Мінерви, Табуларій - державний архів, тут встановлювалися почесні статуї римських громадян. Військові трофеї полководців.

Образотворче мистецтво. Свої особливості мало образотворче мистецтво. Якщо грецька скульптура прославилася насамперед узагальненими образами, які втілювали людську красу, то в Римі значного розвитку набув жанр психологічного скульптурного портрета. Його джерелами були: особливий культ родини (латиною - “фамілії”), предків у римлян, з одного боку, а з другого - нове сприйняття особистості, її ролі в історії.

Література. В ІІ-ІІ ст. До н.е. виникає римська наукова і художня література. Після завоювання Римом Греції почалося знайомство з грецькою культурою, яку римляни взяли за взірець. Грецька мова стає звичною у вищому світі. Численні копії творів грецького мистецтва заповнили громадські будови Риму, житлові будинки і вілли. Видатними вченими республіканського Риму 1 ст. до н.е. були енциклопедист Марк Варрон, який залишив не менше 500 книг з різних галузей знань і Лукрецій Кар.

Вагомий внесок у розвиток римської культури зробив оратор, філософ і письменник Марк Цицерон, який був видатним політичним і громадським діячем кінця республіканського і початку імперського періоду історії Давнього Риму. Він створив чимало трактатів, присвячених різним галузям знань: “Про природу богів”, “Про закон”, “Парадокси”.

У літературі уславились сатирики Ювенал і Петровій, байкар Федр. З'являється жанр роману, який оспівував піднесене кохання, що перевірялось розлукою, дальніми мандрівками та подоланням різних перешкод.

Архітектура. У мистецтві провідну роль грала архітектура. Чільний принцип доцільності, чіткість і сміливість інженерного мислення давали можливість задовольняти і побутові потреби численного населення, і витончений естетичний смак аристократів (їх вілли з парками і палаци мали надзвичайну вартість).

Завдяки реформам Юлія Цезаря і Октавіана Августа Рим перетворюється з республіки на імперію. За наказами римських імператорів будуються грандіозні архітектурні споруди. У Римі було поставлено Вівтар миру у 19 році до н.е., прикрашений рельєфами із зображеннями жертвоприношень богині Миру. У 82 р. н.е. був збудований величезний амфітеатр гладіаторських богів - Колізей. В його основу покладено еліпс довжиною 188 м і шириною156 м. Одночасно на арені Колізею могли змагатися 3000 пар гладіаторів. На честь перемог імператорів споруджувались особливі тріумфальні арки. Однією з найкращих споруд давньоримської архітектури є “храм усіх богів” - Пантеон, збудований у 125 році. З часом у містах імперії зводяться численні двійники римських споруд - місцеві колізеї, амфітеатри і і театри, здійснюється будівництво кількаповерхових палаців.

Однією зі складових частин римської культури були різноманітні видовища, які повинні були відволікати громадян від суспільного життя і негараздів. Так, Цезар у 46 році до н.е. наказав вирити штучне озеро, на якому організував битву сірійського і єгипетського флотів. У цирках влаштовувались криваві гладіаторські бої, цькування хижаками полонених і перших християн.

Підлоги в громадських спорудах та багатих будинках прикрашались мозаїкою, стіни розписувалися фресками. Подальший розвиток отримує скульптура. Створюється багато зображень імператорів і їх сімей. Римські імператори схожі на олімпійських богів. За часів імперії створюється класична римська література. У період правління Октавіана Августа римський багач Меценат створює гурток, до якого входили поети Вергілій, Горацій, історик Лівій. Давньоримські поети орієнтувались на класичні грецькі зразки. Найвизначнішим твором Вергілія є поема “Енеїда”, у якій автор намагається укріпити підупалий вже на той час, похований у розкопках і чварах “римський дух”. Вершиною творчості Горація є чотири книги “Од”. Його твори присвячені роздумам про призначення поета та поезії, темі кохання і дружби, величі давніх культів. У ці ж часи творив і третій видатний поет Риму - Овідій. В ранній період творчості він уславився поемою “Метаморфози”, в якій об'єднав усі міфологічні сюжети про перетворення людей на рослини та у тварини.

Наука. В історії римської науки в добу імператорів знання не примножувалось, а лише систематизувалися і засвоювались раніше накопичені наукові досягнення. Однак і в цей час продовжували з'являтися визначні вчені, такі як Клавдій Гален у медицині, Клавдій Птоломей у географії та астрономії, Сальвій Юліан у галузі права, Луцій Колумелла в агрономії.

У добу Римської імперії виникають риторичні публічні школи, викладачі яких отримували жалування з імперської казни. Поступово складалася система освіти з викладом “вільних” мистецтв або наук, тобто теоретичних дисциплін, оволодіння якими не пов'язане з фізичною працею, що вважалося негідною благородної людини. Філософські школи, які в основному розвивали давньогрецькі традиції, також продовжували функціонувати і розвиватися. Період імперії був часом надзвичайного поширення різноманітних релігійних культів, розвиток яких пов'язують з неіснуючого на той час офіційного культу вшанування імператорів. Найбільшою популярністю користувався єгипетський культ Богині Узиди. Розквіт цих культів сприяв зростанню світоглядних розходжень у суспільстві. Імперію проводжували потрясати численні заколоти і повстання, які мали підтримку у певному культі. Усе важче ставало вести переможні війни проти “варварів”, без чого економіка рабовласницької імперії не могла розвиватись. В цей час зростають очікування всесвітнього Сотере-Спасителя.

За цих умов найбільше значення для подальшого розвитку культури мали появи, швидкий розвиток і поширення християнства, яке стало ще однією світовою релігією. Основи християнського віровчення викладено у другій частині Біблії - Новому Завіті.

Побутове начиння було більш різноманітне, ніж в Греції. Крім глиняного, широко використовувався бронзовий і скляний посуд. Були спеціальні пристосування для підігріву води і опалювання приміщень, що за принципом дії надували самовар. Одяг, як і в Греції, була незшитий (в чоловіків -- туніка і тога, в жінок -- туніка і столу); широке розповсюдження одержали різноманітні плащі.

Тим часом культурні традиції й соціально-економічне підґрунтя існування імперії все більше й більше розхитувалися. З часом кількість рабів і віддача від їх праці ставали все меншими. З середини ІІІ ст. почався розпад Римської імперії, яка усе частіше терпіла поразки від численних “варварських” народів. У V ст. Рим був двічі захоплений і зруйнований вестготами й вандалами. Так відійшла у небуття стара імперія, а разом з нею стала надбанням історії антична культура.

ВИСНОВКИ

В античності порівняно з давньосхідними цивілізаціями було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості - складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.

При всій єдності античної культури, її грецький і римський етапи мають свої особливості. На політичне й релігійне мислення, філософські та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи сильніше вплинув Рим. У культурній традиції Східної Європи, в тому числі України, провідним через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо - християнська релігія.

Роль античної спадщини у розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Після кардинального повороту від значної частини античних цінностей за доби Середньовіччя ця культура вже в переосмисленому вигляді оживає у творах митців Відродження, які вбачали у звернені до античностей шлях відновлення духовної свободи, утвердження науки, творчості, пошуків в усіх сферах життя.

Доля культури залежить від того рівня соціального розвитку, на якому під впливом зовнішніх впливів сформована дана держава. Розходження між римською і грецькою культурами, розвиток яких відбувалося синхронно і багато в чому аналогічно, спочатку проявилося в розходженні міфологій.

Досягнення римської матеріальної культури стали основою технічного розвитку Західної Європи в епоху Середньовіччя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Античная Греция. - В 2-х тт. - М.: Наука, 1983.

2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры.

- М.: Юрайт, 1998.- 669с.

3. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1990.

4. Рассел Б. Історія західної філософії - К., 1994.

5. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії: У 2 Т. - К., 1995.

6. Історія стародавнього світу. Київ -1976 р.

7. Софокл «Трагедії». Київ «Дніпро» 1989 р.

8. Есхіл «Трагедії». Київ «Дніпро» 1989 р.

9. Зарубіжна та українська література. Підручник. - К., 2001.

10. Історія Стародавньої Греції. - К., 1998.

11. Грецька міфологія. - К., 1986.

12. Історія світової культури. - Либідь, 1994.-320 с.