Храми Криму

ХРАМИ КРИМУ

План

1. Вступ

2. Чуфут - Кале

а) Мавзолей Джаникє-Ханим

б) Чуфут-Кале. Мечеть

3. Сурб - Хач

4. Партенитська базиліка

5. Базиліки Херсонеса

6. Висновок

1. Вступ

Протягом сотень тисяч років у Криму змінили один одного племена й народи, виникали й зникали держави.

Історія півострову насичена подіями, його земля зберігає пам'ятники багатьох культур. Отже на території Кримського півострова виникало безліч святинь всіляких вір. Тут були мечеті, язичеські святилища, православні й католицькі храми. А так само різні монастирі. Деякі із храмів відновлені або відновлюються, а деякі так поки й залишилися руїнами, які зберігають у собі історію різних народів і культур.

2.Чуфут-Кале

а) Мавзолей Джаникє-ханим

Перед воротами Орта-Капу на Чуфут-кале піднімається центрична восьмигранна будівля під черепичним дахом. З боку площі, перед воротами, до нього прибудований різьблений портал, утворений пілонами, перекритими масивною аркою. Похоронні спорудження такої конструкції -- мавзолеї -- у Криму з'явилися в XIV с. Їхня архітектура з'явилися в малоазіатських князівствах, заснованих турками-сельджуками на територіях, відібраних в XI--XII сс. у Візантії. Кримськотатарською мовою вони називалися "дюрбе", або "дурбе " чи "дюрбе ". Арабський напис, що прикрашає мармуровий надгробок у мавзолеї, говорить: "Це гробниця відомої государині Джаникє-Ханим, дочки Тохтамиш-Хана". Того самого золотоординського хана Тохтамиша, який через два роки після Куликовськой битви привів величезне військо під стіни міста Дмитра Донського.

Мавзолей викликає чимало питань. Дивує його гарний стан -- адже навколишні будівлі лежать у руїнах. Чи зберіг він первісний вид? Є чи хоч мала частка істини в поетичних легендах, присвячених "государині Джаникє-Ханим"? В одній з них Джаникє -- юна прекрасна дівчина -- жертвує собою заради порятунку рідного міста, оточеного ворогами, в іншій -- вона гине разом з коханим, не скорившись жорстокій волі батьків.

Прекрасний знавець історії Криму А.Л. Бертье-Делагард у статті, присвяченої стародавностям Чуфут-Кале, надрукованої в 1920 р., писав про героїню легенди: "З її ім'ям ( Джаникє -- Авт.) зв'язане трохи нісенітних мабуть не зовсім народних розповідей, але точного історичного про неї нічого не відомо". Однак уважне читання творів мусульманських авторів XV ст. переконує, що Джаникє-Ханим досить відома фігура не тільки в історії Криму, але й Золотої Орди.

б) Чуфут-кале - мечеть

Перед людиною, що входила в місто через відкриті ворота, насамперед відкривався величний купольна будівля мечеті, розташованої на стику Кенаської і Середньої вулиць, і лише підійшовши до нього, можна було праворуч на пагорку побачити кирк-оркський "Тадж-Махал" --дюрбе "великої государині". Безсумнівно, що мечеть була гордістю мусульманської громади міста, головним храмом Кримського ханства. Турецький мандрівник Евлія Челебі застав мечеть уже закритою, тому що татари-мусульмани до того часу покинули місцевість, залишивши її караїмам.

Над входом він прочитав і записав напис-хронограму, висічену шрифтом джелі: "Цю благословену мечеть побудував в 859 році (1455 р.) великий султан і високий хакан, пан над царями арабськими й адзевшськими Хаджі-Гирей-хан, син Гияз-ад -Дин хана сина Ертогмаза. Так одарує його Аллах тривалим існуванням". В 1928 р. руїни мечеті були розкопані археологами. Однією з найважливіших знахідок року став фрагмент плити з арабським написом, прочитаним вченим-епіграфистом О.Акчокракли. Збережений уривок тексту говорив: " Хаджі-Гирей, син Гияз-ад -Дина". Опис Евлії Челебі дослідникам тоді ще не був відомим. Фрагмент напису з датою 1346р. вважався доказом того, що мечеть побудована в цей час, а Хаджі-Гирей передбачався будівельником медресе при ній. Однак зараз вже зрозуміло, що перший кримський хан всерйоз зайнявся саме мечеттю, додавши їй відповідної до столичного міста пишності. Реконструкція древньої будівлі була настільки великою, а лестощі вельмож настільки безмежними, що в парадному написі над входом у храм Хаджі-Гирей був названий її будівельником. Приклади такого роду "неточностей" у будівельних написах не рідкість.

Будівля мечеті -- у плані чотирикутна (13,8 х 10,65м по зовнішньому обводу, 12,0 х 8,85 -- по внутрішньому). Товща стін -- 0,65м. Кладка бутова з використанням тесаного камення. Вхід із західної сторони. Ліворуч від входу перебував мінарет, від якого ще в 20-і рр.-збереглися сліди кручених сходів і фрагмента балкона -- шафоре, а в південній стіні -- підстава михраба, що перекривався сталактитовим зводом. Внутрішній обсяг будинку ділився на три частини рядами колон зі сталактитовими капітелями.

3.Сурб-Хач

Особливе місце серед усіх кримських вірменських монастирів займав Сурб-Хач, трохи несхожий на інші. Він дотепер піднімається над залишками своїх садів, терасами, що заростають лісом, "виявляючи собою скоріше вигляд неприступної фортеці, ніж мирної обителі". Цей монастир, заснований (згідно з написом на барабані його церкви) ще в 1338 р. у Старому Кримі, надовго пережив решту. В XVI--XVIII ст. він став головною святинею кримських вірменів, та й для корінної закавказької Вірменії придбав і зберігає відоме історичне значення. У цей час почалося його систематичне й детальне вивчення, що супроводжує реставрації цього видатного пам'ятника.

Сурб-Хач, або в перекладі "Святий Хрест", -- не тільки будівля монастиря, тобто група власне монастирських споруджень навколо церкви "Святого Знамення". Так називалася у вірменів і вся гора, у відрогах якої розташований монастир. Приблизно в кілометрі від будівлі монастиря дорога вибирається з густого дрібнолісся на правий край яру, у густу тінь великих крислатих дерев, і випрямлюється як стріла.

Над дорогою піднімається триповерхова будівля монастирської трапезної й приміщень, що примикають до неї. У нижньому, цокольному поверсі, відділеному від другого вузьким поясом з декількох рядів плоских цегл, між величезними, грубо обробленими брилами чорніють вертикальні щілини, обрамлені тесаним каменем. Це вікна монастирського підвалу, схожі на фортечні бійниці. У другому поверсі порівняно недавно, в 60-х роках минулого століття, пробитий ряд звичайних довгастих вікон з оштукатуреними укосами. Трохи нижче -- забиті бутовим камінням прорізи колишніх вікон; більш вузьких і витягнутих, з різьбленими лиштвами з жовтувато-білого вапняку. Третій поверх був побудований у тих же 60-х роках з пиленого каміння. Тут, у третьому поверсі, -- просторі вікна й маленький балкон на залізних консолях, що висить над дорогою й ущелиною.

За рогом довгого будинку відкривається виложений кругляком двір. Єдине його огородження -- ліс, дерева по крутих схилах гори Святого Хреста. Посередині двору -- колодязь із чистою й свіжою джерельною водою, а між ним і власне монастирськими корпусами витягнувся одноповерховий будинок монастирського готелю, відділеної від двору високою підпірною стіною, густо зарослою деревами й бузком. Будівлю для гостей, побудовану в минулому столітті (швидке всього в 60-х роках), під час Великої Вітчизняної війни було зруйновано дощенту. Відновлене майже в колишньому виді по фотографіях і малюнках.

Нижче двору спускаються по ярові ще чотири тераси з бутовими підпірними стінами. На верхній і самій вузькій з них -- фонтан. Розташувався він у плоскій неглибокій ніші під килевидною аркою з тесаного каміння, щільно пригнаного одно до одного. В 70-х роках зникла (була кимось викрадена) невелика присвятна плита з проконесського мармуру, яка не тільки прикрашала його, але й могла б послужити для уточнення дати. Втрата подвійно сумна, якщо врахувати, що плита не була опублікована. На ній зображено два ангели, що підносять канфар -- богослужбова посудина, з якої виступає латинської форми хрест; під чашею -- шоломоподібне зображення клобука (головний убір), а по сторонах його хмари. З архітектури самого фонтана, змісту й стилю зображень на плиті (фотографія її збереглася) зрозуміло, що це спорудження кінця XVIII -- початку XIX ст. Подібні фонтани часто зустрічаються й у самій Вірменії.

Церква Святого Знамення піднімається праворуч від входу в атріум; ліворуч -- східний фасад трапезної, із цієї сторони двоповерхової, а прямо -- висока, точно фортечна стіна, глуха монастирська огорожа з маленькою, майже непомітною (може й потайною) хвірткою, нині замурованою через непотрібність. Подібність із фортецею надає монастирю й висока вежа, що виростає над папертю й атріумом із правого (тобто південно-західного) кута гавита -- так називається у вірменському храмі притвор (сіни, вестибюль).

Вежа -- проста прямокутна призма з односхилою кровлею--в повну міру могла б використовуватися в якості сторожової. У минулому, коли не підступав з усіх боків ліс, звідси відкривався вид на частину монастирської дороги, на Старокримську долину. Однак призначення вежі було мирне -- служила вона головним чином дзвіницею.

За монастирською огорожею вода виливалася в глибокий, обкладений каменем колодязь; звідти по гончарних трубах, закладених глибоко в землі, приховано текла під дорогою й попадала на третю терасу, де її використовували до поливу саду й городу. Як бачимо, у межах монастиря вода безупинно струменіла, тихо дзюрчала, несучи прохолодь, радуючи слух, але при цьому жодна її крапля не пропадала без користі. От істинно вірменська риса характеру: поезія й схильність до естетики.

4. Партенитська базиліка

Недалеко від їдальні № 2 санаторію "Крим" у пмт. Партеніт у тіні кипарисів зведена кам'яна пам'ятна стела. На цьому місці в середні століття стояла трьохнефна трьохапсидова Партенитська базиліка. Її звели біля стародавньої жвавої дороги з Партеніта до нинішнього Артекського перевалу в Гурзуфську улоговину на штучній терасі на крутому схилі Аю-Дагу.

Це місце було зручне ще й тим, що звідси недалеко до укріпленого монастиря на південно-східному схилі гори, центру Готської єпархії.

Побудована базиліка в другій половині VIII ст., а до XVIII ст. повністю зруйнувалася. В 60-і роки XIX с. при прокладці дороги з Партеніта до нинішнього Артекського перевалу наткнулися на кам'яну стіну великої будівлі. Спочатку її прийняли за "залишки водопроводу" і негайно стали розбирати на каміння для зміцнення стінки дороги. За короткий час було вивезено близько 200 підвід камення, що свідчило про великий розмір будівлі. Були виявлені відмінно тесане штучне камення, мозаїчні плити, декоративна черепиця, і тоді стало ясно, що дорога розкрила частину базиліки. Тільки після цього припинилося її знищення, а в 1871 р. провели перші археологічні розкопки.

По-справжньому базиліка розкопана й вивчена відомим археологом Н. І. Репніковим на початку XX століття. Вона виявилася великим спорудженням завдовжки 19,5 м і шириною 14,5 м зі стінами товщею 0,9 -- 1,0 м, із трьох сторін оточеним галереєю. Храм таких розмірів уміщав 100 -- 120 людей. Фундамент виложен з тесаних блоків мішанкового вапняку, добутих у каменоломні у гирлі р. Чорної на окраїні нинішнього Севастополя. До речі, Партенітська базиліка -- єдиний храм на Південному березі, у будівництві якого використаний цей цікавий камінь. Середній неф відділений від бічних рядами з п'яти квадратних стовпів із чудово отесаного вапняку. Дах базиліки був покритий черепицею.

Мозаїчна підлога базиліки, за словами очевидців розкопок, була оригінальною і привабливою. Він виложен квадратними й ромбічними плитками відмінно обпаленої червоної й жовтої черепиці, зеленувато-бурого піщанику, голубувато-сірого мармуру, якогось світлого природного матеріалу, прийнятого Н. І. Репніковим за польовий шпат. Складна композиція мозаїки заснована на чергуванні плиток у ряді: у звичайному й косому шаховому порядку, в "ялинку" і іншими способами. Особливо гарна вимістка південно-східного нефу з більших квадратних плит "польового шпату", відтінених по краях облямівкою із квадратів червоної й жовтої черепиці розміром 8 х 8 х 3 див. Довжина квадратів разом з облямівкою 65 див. Візантійська архітектура Партенітської базилікі спрощена. Класичні легкі круглі колони замінені масивними квадратними, що дроблять внутрішній простір храму. В 787 р. після придушення антихазарського повстання, вождем якого був єпископ Іоанн Готський (його резиденцією був укріплений монастир на Аю-Дазі), поселення, храми й церкви Таврики були розгромлені й серед них Партенітська базиліка. Знадобилося більше шести сторіч, щоб відновити базиліку. На початку XV с. на древній фундамент наростили стіни. Вони, складені із блоків різних гірських порід, акуратно підігнаних один до одного й зв'язаних вапняним розчином іншої якості. У центральному нефі проходила релігійна служба, бічні нефи й галерея стали господарськими й житловими приміщеннями.

Цікаво лаконічне повідомлення Н. І. Репнікова про те, що в стіні південного нефу виявлена мармурова гробниця із дном, виклажденим червоною черепицею. Гробниця виявилася порожньою, без костей і яких-небудь предметів. Можливо, що в ній був похований Іоанн Готський, що вмер на Амастриді в Малій Азії, а потім перепохований у Партените. Але не виключено, що це був кенотаф (символічне поховання людини, що вмерла на чужині). Перебудована базиліка проіснувала до 1475 р., коли Туреччина завоювала Крим. Храм знову був зруйнований і спалений. Незважаючи на захоплення турками Південного берега населення Таврики залишилося християнським, і віруючі відновили базиліку в XVI столітті. Розчистили центральний неф і впритул зі старими стінами склали нові з місцевого нетесаного камення для невеликої вбогої каплиці з дерев'яною покрівлею. Підлогу вимостили плитами піщанику. Бідність храму й незначні розміри свідчать про те, що парафіяни були бідними, та й число їхнє зменшилося. Наприкінці XVII с. базиліка приходить у запустіння, а в XVIII с. повністю руйнується. При будівництві санаторію "Крим" залишки базиліки виявилися на території здравниці й, щоб уникнути безповоротного знищення, були законсервовані під товстим шаром землі.

В 1996 р. на передбачуваному місці поховання Іоанна Готського було засновано пам'ятник з написом: "Тут похований преподобний Іоанн, єпископ Готської єпархії в Криму, борець із іконоборчеською єрессю, проводир антихазарського повстання. Умер близько 790 року. Народившись і зрісши, він вибрав собі життя подвижничеську із самої колиски, словом і справою зробивши всяку чесноту".

5. Базиліки Херсонеса

Не пізніше VI с. н.е. у Херсонесі починається будівництво християнських храмів. Спочатку Більшість церков будувалися у формі базиліки - витягнутого в довжину приміщення, розділеного рядами колон на довгасті частини, до якого зі східної сторони прилаштовувалася склепінна ніша (апсида) з вівтарем і престолом. Базиліки прикрашали розкішними мозаїчними підлогами, перекриття опиралися на мармурові колони, мармуром же обробляли дверні прорізи, пороги й інші елементи конструкції. Церкви зводилися на видних місцях - центрі міста, на горі, а також уздовж морського берегу.

6. Висновок

Отже всі вищеназвані храми і монастирі всього лише мала частина всіх святинь Криму. Але ця мала частина вже показує відмінність і різноманітність культур і народів, які коли-небудь жили або відвідували Крим. Всі залишили хоч би маленький слід на Кримській землі.

Всі ці сліди нехай і різних народів, можливо навіть далеких для нас, повинні бути не менш священні і не забуті.