Мистецтво і право

Криворізький факультет Дніпропетровського державного

університету внутрішніх справ

кафедра соціально - гуманітарних дисциплін

Контрольна робота

з курсу '' Українська зарубіжна культура ''

Тема: Мистецтво і право

Виконала: студентка

заочної форми навчання

за спеціальністю

'' Правознавство ''

групи ПЗ-2006/1

Сеус Н.С.

м. Кривий Ріг

2007 р.

Зміст

Вступ

1. Культура й актуальні проблеми сучасності: зміцнення української державності, подання кризи в економіці, піднесення духовності людей

2. Значення предмету ,,Українська та зарубіжна культура ” в системі підготовки фахівців органів внутрішніх справ

3. Відображення теми злочину та покарання у світовому та вітчизняному мистецтві

Висновок

Література

Вступ

Українську культуру ХХ ст. живив, як й інші європейські культури, динамізм соціальних і духовних процесів, властивий світові від першої світової війни, коли й починає, власне, свій лік XX століття. Перетікаючи, динамічна епоха вимагала нових засобів її художнього аналізу. Вона не могла бути пізнаною через бачене і явне, а вимагала препарування, «розтину», перегрупування.

Культурному піднесенню в Україні сприяла також загальноросійська визвольна боротьба і пожвавлення революційних настроїв на західних землях, що давало надію на швидке розв'язання віковічних національних проблем, відкривало можливість справедливішого соціального устрою. Але найважливішими стали нові історичні реалії - хоч і недовга, але власна державність у формі Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також політика українізації в перші пореволюційні роки в Україні.

Серед основних напрямів оновлення і перспективного розвитку української культури - проблематика буття особи, нації і держави, національні традиції та їх оновлення відповідно до вимог часу, глибокий патріотизм, культурний діалог на міжнаціональному й міждержавному рівні, екологічна проблематика, усвідомлення належного місця українського народу, його держави та культури у всесвітньо-історичному процесі.

1. Культура й актуальні проблеми сучасності: зміцнення української державності, подолання кризи в економіці, піднесення духовності людей

Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм обсягом і у філософському розумінні, означає сукупність досягнень суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього поняття. У широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому - суто духовна культура.

Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі

1) освіти, 2)науки, 3) художньої культури, 4) моралі, їх виробництво, розподіл та споживання.

Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.

Після завоювання незалежності в літературі та мистецтві України стверджується плюралізм, сама думка про можливість існування якого

У тоталітарному суспільстві була ірреальною. Пануючим стилем у творчому житті стає авангардизм, який імперативно насаджується творчими угрупуваннями, як свого часу партія насаджувала соцреалізм. Високий рівень політизації суспільства привів до того, що в галузі літератури найбільшого поширення набула публіцистика.

З'явилися нові молоді літератори, які намагаються по-новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом. Це - дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, К.Москалець, Є.Пашковський та ін. Жанр історичної романістики розвивають, Юрій Мушкетик, Роман Федорів. Роман Р. Іваничука "Орда" продовжує традиції П.Куліша, А.Кащенка, Б. Лепкого. Поет М. Вінграновський написав яскравий роман "Наливайко". Повертаються в Україну твори українських емігрантів - Є. Маланюка, У. Самчука ( Волинь ), В.Барки, І. Багряного ("Сад Гетсиманський", "Тигролови"), Юрія Тарнавського та ін.

Заповнюються "білі та чорні плями" в історії, розкрита правда про штучний голодомор 1932-33 рр., який був геноцидом проти українського народу, переоцінена роль національних героїв України П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи та ін. У широкий вжиток увійшли твори П. Куліша, М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Дорошенка, М. Хвильового та ін.

Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів ім Горовіца, який засновано в Києві.

Отримала визнання творчість одного з засновників нового напрямку в монументальному живописі Г. Синиці, ( "українська національна колористична школа"), яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.

Розвиток театрального мистецтва пов'язаний з новаторськими пошуками режисерів Романа Віктюка, Бориса Шарварка, які отримали світове визнання. Р. Віктюк починав у Львові, згодом створив власний театр у Москві (спектаклі "Мадам Батерфляй" за п'єсою американського драматурга Хуанга та "Лоліта" за романом Володимира Набокова).

Україна перетворилася у визнаний центр хореографічного мистецтва, тоді як за радянської влади це була прерогатива Москви, Ленінграда та хіба що Пермі. З 1994 р. в України провадиться міжнародний фестиваль імені уславленого французького танцюриста українського походження Сержа Лифаря (художній керівник паризької Гранд Опера). Далеко за межами України стали відомі імена Інни Дорофєєвої та Вадима Писарєва.

Невиданих успіхів за роки незалежності досягла українська естрада, яка заснована на національних музичних та пісенних традиціях та широко користується українською мовою, про що не можна було мріяти роки формування "єдиного радянського народу з російською мовою міжнаціонального спілкування". Великою популяністю користуються у молоді і людей старшого покоління Софія Ротару, Таісія Повалій, Ірина Білик, Василь Зінкевич, Алла Кудлай, Попович, Зібров, Сандулеса, Іво Бобул і молоді виконавці: Руслана та ін.

Великого значення набуває проблема реституції - повернення в Україну з Росії, Німеччини, Польщі, Румунії та інших країн, вивезених свого часу культурних цінностей. За допомогою українських дипломатів повернуто в Україну особисті речі В. Винниченка, архів О. Ольжича. Згідно Гаагської конвенції 1954 р. підлягають поверненню законним власникам всі художньо - історичні цінності, вивезені під час другої світової війни.

Відновлюється в Україні діяльність УГКЦ та УАПЦ. В 1991 р. в Україну з Рима повертається патріарх Іван, кардинал Мирослав Любачівський. Греко - католикам повернуто Собор св. Юра, яки знову став резиденцією УГКЦ. В 1990 р. в Києві відбувся Всеукраїнський собор відновленої УАПЦ, який обрав патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом "Патріарх Київський та всієї України." Того ж року у Софійському соборі відбулася його урочиста інтронізація.

В 1990 р. архієрейський собор Руської православної церкви наддав статус екзархату українській православній церкві з назвою "Українська православна церква" (УПЦ). Екзарх України отримав титул митрополита Київського і всія України. Того ж року грамоту про незалежність УПЦ вручено митрополиту Філарету. Але весною 1992 р. останній розірвав з Москвою і проголосив себе головою Київського патріархату УПЦ. Того ж року на Всеукраїнському Православному Соборі відбулося об'єднання УПЦ та УАПЦ в єдину УПЦ - Київський Патріархат на чолі з Мстиславом. Собор скасував акт 1686 р. про переведення Київської митрополії до Москви. Після смерті у 1993р. Мстислава церкву очолив патріарх Володимир (колишній дисидент Василь Романюк), а після його раптової і загадкової смерті у 1995 р. - Філарет. Похорон Володимира відбувся в умовах протистояння нового керівництва церкви і влади, і супроводжувався порушеннями громадського порядку на Софійському майдані. УАПЦ знову відкололася від УПЦ - Київського Патріархату. Таким чином, в Україні діє 3 православні церкви: УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ та католицька УГКЦ (або УКЦ). Протиріччя між ними призводять до міжконфесійних конфліктів.

Стара тенденція фінансування культури за залишковим принципом набула всеохоплюючих розмірів. В декілька разів скоротилися тиражі періодичних видань. Випуск українських книжок знизився до рівня, якого він не досягав у найгірші часи сталінізму. Брак коштів веде до перепрофілювання або закриття багатьох культосвітніх установ. Під загрозою повного знищення опинився український кінематограф. Загрозливих форм для української духовності набуло поширення західної, особливо американської поп - культури (зокрема через телебачення) з її розгулом насильства, сексу, аморальності, бездуховності, саме те, проти чого вже багато років ведуть боротьбу громадськість та уряди багатьох європейських країн. Для молодої української держави, яка фактично заново створює власну політичну та економічну систему, національні моральні цінності та пріоритети, зрештою державну українську націю, таке неконтрольоване поширення низькопробної іноземної (сучасної американської та російської) культурної продукції становить серйозну загрозу для національної безпеки.

2. Значення предмету ,,Українська та зарубіжна культура” в системі підготовки фахівців органів внутрішніх справ

Культура українського народу стала міцним ґрунтом, фундаментом, на основі якого "отримали своє начало мужні витязі, козаки запорізькі", які в більшості своїй "... міцної тіло будови, легко переносять голод, холод, спеку і спрагу; в війні невтомні, відважні, хоробрі, або краще сказати дерзновенні і мало дорожать своїм життям" .

Ці дані показують, що без цілеспрямованого вишколу досягнути такою високою стану фізичної готовності, вершин військового мистецтва було неможливою справою, основу якої складали віковічні звичаї і традиції українців у справі тілесного, морального і духовного виховання.

Складові української народної фізичної культури: національний ідеал духовної і тілесної досконалості людини, система народних знань про фізичний розвиток і виховання, народні засоби і методи тілесного вдосконалення людини сприяли становленню і вдосконаленню високопрофесійної військово-фізичної підготовки.

Військово - спортивна підготовка виступає як системно завершена педагогічна структура, в якій можна виділити наступні компоненти:

- початковий відбір, де першочергового значення надавалось рівню розвитку тілесних і моральних якостей;

- традиційно - народний здоровій спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями використання сил природи (водні процедури, очищення і загартування водою, сон на свіжому лові грі, поміркованість у харчуванні та вживанні алкоголю, дотримання постів);

- національні за своїм змістом специфічні засоби та метод військово - фізичної підготовки (герці, народні фізичні вправи, народна боротьба, двобій навкулачки).

Крім зазначених сфер функціонування, українська народна фізична культура відігравала також суттєву роль у прикладній професійній підготовці людей до умов тогочасної трудової діяльності. Високий рівень розвитку народної фізичної культури як важливого компоненту всієї культури українського народу, сприяв вихованню здорового, міцного покоління людей.

3. Відображення теми злочину та покарання у світовому та вітчизняному мистецтві

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений спілкуванням з природою та іншими людьми.

Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними явищами життя і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів. Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості - політикою, мораллю, наукою, філософією.

Перші зразки мистецтва належать до пізнього палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи по-різному відображало світ.

З розвитком культури склалися різні види мистецтва - живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення, декоративно - ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки, фарби, живе слово, танок тощо).

Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша - просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно - ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність та музичну творчість. 3)Третя - просторово -часова, яка включає акторське мистецтво, танок.

Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка, скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри - ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.

За засобами та можливостями відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка, скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно - ужиткове мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр, кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими, так і необразотворчими видами мистецтв.

Висновок

Післявоєнний період української культури був неоднозначним. Він проходив в умовах боротьби за незалежність, за право на художню творчість без ідеологічного контролю та обмежень. Досягнення незалежності, через фінансові та інші негаразди, не дозволяє використати можливості нового державного стану України для розвитку національної культури.

В системі народної української освіти і в теорії і практиці переважав комплексний підхід до виховання, де поруч із вдосконаленням моральних якостей велике значення приділялось тілесному (фізичному") вихованню.

Незважаючи на постійні утиски польських магнатів і російського самодержавства, український народ зумів зберегти і примножити свої звичаї, традиції та обряди, що сприяло утвердженню народної за суттю фізичної культури українців.

Література

1. Антонович. Українська культура. - К., 1993.

2. В.С.Полікарпов. Лекції з історії світової культури. Харків, 1990.

3. Культура українського народу. Навчальний посібник. К., 1994.

4. М.Семчишин. Тисяча років української культури. - К., 1993.

5. Українська культура: Історія і сучасність. Львів., 1994.