Українська вишивка

Тема: Українська вишивка

Зміст:

1. Історія виникнення вишивки

2. Територіальні особливості

1. Історія виникнення вишивки

Вишивка - один з найбільш поширених видів декоративного мистецтва, в якому орнаментальне та сюжетне зображення на тканині, шкірі, повсті виконується різними ручними або машинними швами. Вишивка виникла з появою шитва на примітивному одязі людини кам`яного віку. Уже в першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого художнього рівня в народів Стародавнього Вавілону, Греції, Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі.

На Україні вишивка відома з давніх часів і набула великого поширення. Впродовж віків удосконалювалась художня система вишивки, в якій гармонійно поєднуються такі фактори, як матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне вирішення. Крім основного призначення - прикрашення одягу та інтер`єрно-обрядових тканин, вишивка може бути і самостійним твором (панно, картина, портрет). Спочатку вишивка виконувалась на матеріалах домашнього виробництва - вовняних, лляних, конопляних, а з кінця ХІХ століття - на тканинах і шкірі фабричного виробництва (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, муслін, плис, плюш, шовк та ін.). Основним матеріалом для виконання вишивки є нитки домашнього і фабричного виготовлення. Вишивали нитками ручного прядіння - лляними, конопляними, вовняними; згодом почали застосовувати нитки фабричного виробництва - заполоч, біль, кумач, волічку, зсукані вовняні нитки, шнури, шовкові, металеві золоті та срібні нитки, використовували також у вишивці коралі, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки, гудзики тощо.

Є дуже багато видів і технічних способів вишивки. Найбільш поширені - хрестик, гладь, тамбур, вирізування, настил, низь, виколювання, мережка. Застосування різноманітних швів дає змогу створювати вишивані візерунки геометричного і рослинного характеру, а також тематично-сюжетні зображення в багатоколірній гамі від легких контурних і ажурно-сітчастих до рельєфних і суцільно закритих площин. Вишивка завжди тісно пов`язана з побутом народу, відображає його художні смаки і національну своєрідність. Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам`ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують художній рівень анімалістичних творів, антропоморфних зображень, знаків.

Славнозвісні пам`ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки - елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. В ранніх землеробських культурах ромбічним узором - символом родючості покривали глиняні жіночі фігури богинь, посудини-жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля; ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи. Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався, з`являлися нові мотиви, знаки, обереги.

Через тисячоліття тягнуться зв`язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс, через віки тотожність з орнаментом попередніх епох, особливо з античним геометричним орнаментом. Історичні джерела свідчать про те, що вишиті рушники, скатертини вішали в язичеські часи на деревах, молитовниках, хащах. Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників.

Важливими свідками про вишивку на території сучасних південно-українських земель є численні “кам`яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставках, подолах, манжетах.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті феодальної знаті. Вона була популярною й оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів. Важливі історичні відомості про місце виготовлення вишивок, про людей, які нею займалися. Так, у ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна Всеволодівна прийняла постриг у київському Андріївському монастирі й організувала школу, де молоді дівчата вчились вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва золотом і сріблом. Тут організовувались при монастирських школах майстерні. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна вишивала тканини для себе, своєї родини, для Видубецького монастиря. Вишивка була важливим заняттям і в родинах великих князів.

Вишивка золотом і сріблом вимагала неабиякої майстерності технічного виконання складних композиційних зображень, які несли в собі сліди давнього язичницького змісту, містили і новіші зооморфні, геометричні мотиви. Вишивки виконувались золотом і сріблом, в основному на цупких шовкових тканинах технікою “в прокол”, технікою “шов по формі” та шов “в ялиночку”. Техніка “в прокол” була домінуючою, лише в кінці ХІІ - на початку ХІІІ століття вишивальниці почали вишивати складні орнаментальні і сюжетні зображення технікою “в прикріп” - золоті нитки накладались одна біля одної щільно на тканину і прикріплювались до неї дрібними, ледь помітними шовковими стібками.

Фрагменти вишитих тканин з розкопок Десятинної церкви, с.Городниця над Дністром, с. Білгород на Київщині та інші розширюють відомості про орнамент вишивок Х - ХІІ століття. Збереженість лише фрагментів тканин, втрати вишивальних ниток не дають змоги реконструювати узори. Однак по отворах, які залишилися на тканинах від ниток, виявляється характер орнаменту.

Вперше класифікацію збережених фрагментів вишивок здійснила М.О. Новицька, виділивши три типи орнаментально-композиційних стрічкових схем. Перший - розміщення елементів в ряд, на певній відстані один від одного; другий - з трьома варіантами зображення хвилястої, ламаної лінії, пересіченої лініями з відгалуженнями то вгору, то вниз симетричних завитків; третій - преплетення двох вузьких “стрічок”, варіанти плетінки. Основні мотиви: круги, трикутники, ромби, розетки, крини, хрести, дерево життя, завитки, есовидні мотиви та ін.

Різні варіанти цих мотивів на вишивках Х-ХІ століття довго зберігались, перефразовувались у пам`ятках пізніших століть. На вишивках із Десятинної церкви в Києві, Райковецького городища зображені в ряд круги. Ці мотиви, що символізували сонце, були популярні і поширені в Древній Русі. Вони не зникали з орнаменту вишивок, співпадаючи з зображенням на інших творах народного мистецтва, відомі і у вишивках ХVIII-XIX століття дійшли і до наших днів. У районах Прикарпаття і сьогодні побутують круги-розетки, це улюблені узори вишивок, які народні майстри називають “сонечка”. На особливу увагу заслуговує вишивка, що містилась на комірі з курганного поховання поблизу с. Головурів (Київщина). Вишивка виконана шовком на шовковій тканині, стебелевим швом і підстильною гладдю. Унікальність цієї знахідки в тому, що в місцях, де не збереглися вишивальні нитки, залишилися проколи, по яких вдалося реконструювати орнамент. У фризованому плані, ритмічно повторюючись, вишиті напівкруги арочки, що підтримуються колонками, зверху над колонками вишиті деревця. В арочних площинах позмінно зображені птахи в профіль, одне крило яких півкругло підняте аж до голови, друге опущене вниз, подано й геометризоване зображення людської постаті. Голова - півкруг, тулуб - трикутноподібна фігура. Дослідники не раз звертали увагу на наявність в давній вишивці зображень слов`янських язичницьких храмів, теремків з деревами, птахами, а у середині - жіночих фігур. Б.А.Рибаков на конкретних пам`ятках доводить, що жіноча фігура в храмі - богиня Мокош, покровителька жіночих занять, особливо прядіння і ткацтва.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, рослинно-геометричним орнаментом із стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними і чорними нитками. Найбільш уживаними техніками є “гладь”, “набирування”, “занизування”, “хрестик”.

Вишивка - мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам`ять. Вишивка, як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.

Сьогодні вишивка - це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу. Це важлива художня цінність, що виконує різноманітні функції - естетичну, пізнавальну і комунікаційну.

2. Територіальні особливості

Мистецтво вишивання сягає сивої давнини. Розвиток його ніколи не переривався. Пам`ятки Х-ХІІІ століття засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометризованими мотивами.

Уже в цей період можна говорити про два напрями вишивання- орнаментального і сюжетного. Важливими знахідками срібно-золотого гаптування з фігурними зображеннями ХІІ століття є фрагменти єпітрахилі знайдені в 1936 році у Софійському соборі. Вісім фігур - жіноча Оранта, п`ять чоловічих, двох ангелів - вишиті золотою, срібною сухозліткою та світлим шовком “в прокол”, “в прикріп”, “в настил”. Між фігурами на єпітрахилі вишитий рослинний орнамент: галузки, завитки, листочки та ін. Про поєднання сюжетних і орнаментальних зображень як про типове явище вишивального мистецтва свідчать пам`ятки пізнішого часу.

Так, сітчастий ромбовий орнамент червоними нитками вишитий на білій скатертині, якою застелений стіл у фресці “Тайна вечеря” в Горянах. Чітке розміщення квіткових галузок, червоних, чорних стрічок видно на фресках в Любліні й Лаврові, на іконі “Богородиця з дитиною” з Луцька, “Спас нерукотворний”, “Преображення” з Яблунева. Детально рядове і шахове розміщення квіткових червоних і чорних галузок передано в одязі Христа в іконах “Богородиця одигітрія” з Красова та в “Поклоніння волхвів” з Бусовиська.

Розвиток сюжетного вишивального мистецтва засвідчують зображені твори ХІ-ХVI століття. Серед них особливо цінні: золочівський фелон, плащаниця із Жиравки. В золочівському фелоні вишивка передає не тільки багатство орнаментальних мотивів, а й індивідуальність виразу обличчя. Всього в фелоні одинадцять постатей, і кожна має відмінні риси в передачі обличчя, орнаменту одягу, німбу.

На домотканому полотні вишита плащаниця ХVI століття, що зберігається в Кам`янець-Подільському історичному музеї-заповіднику. Це одна з тих пам`яток, що показує орнаментальне багатство геометризованих і геометризовано-рослинних мотивів у сюжетних вишивках. У цьому плані цікаві буковинські гапти, датовані сюжетні вишивки XVII століття, що зберігаються у Львівському музеї українського мистецтва.

Поступово збагачуються техніки виконання вишивок золотом, сріблом та шовком. У XVII столітті з`являється панцирний шов, різні методи закріплення металевих ниток, які утворюють ромби, зигзаги, кривулі та ін. Аналогічні техніки були поширені в пам`ятках із західних областей України. В єдиному руслі творчого процесу проходив розвиток вишивки в таких центрах гаптування, як Київ, Чернігів, Львів, Луцьк, Корець, Чернівці, Броди, Дубно, Острог. Вишивкою прикрашали одяг, скатерті, рушники, наволочки, кінську збрую.

Вишивки XVII-XVIII століття виконані переважно на домотканих матеріалах: льняних, конопляних, вовняних. З середини XVII століття поширилось використання для вишивок привізних бавовняних, вовняних, шовкових, металевих. Пожвавлення торговельних відносин сприяло тому, що фабричні червоні, чорні і сині нитки масово використовувалось в українській народній вишивці. Місцеве виробництво шовкових тканин XVII-XVIII століття у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам`янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, Бучач, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вишиванні. Вітчизняне виробництво золотих і срібних ниток давало можливість активно використовувати їх для виготовлення високохудожніх золототканих тканин.

Різні верстви феодальної верхівки, козацька старшина, церква були замовниками дорогих вишивок золотими, срібними, шовковими нитками - скатертин, завіс, шат для ікон, фелонів, плащаниць, риз, інших коштовних виробів. Суцільне вишивання золотими і срібними та мідними нитками - гаптування - було популярним видом народної творчості. Вишивальниці уміло застосовували в своїх композиціях різновидні елементи геометричного, рослинного, зооморфного орнаменту, дуже часто зберігаючи архаїчні форми: геральдичні, зооморфні композиції, антропоморфні зображення, розетки, дерево життя та ін. Особливого розвитку зазнав дуже стилізований рослинний орнамент, серед якого центральне місце займала квіткова галузка.

Унікальні пам`ятки народного вишивання XVII-XVIII століття - рушники, вишиті ручнопряденими червоними, інколи з вкрапленням синіх ниток на домотканому полотні. В рушниках з антропоморфними мотивами складні геометризовані зображення часто передані в характері рослинних форм. Архаїчні риси антропоморфних мотивів найбільш збереглися в рушниках з районів Поділля, Подністров`я.

Різновидність вишитих на рушниках композицій дерева життя - символу всього живого - створюють фантастичні казкові птахи, що оберігають його. Вишивальниці наділили ці мотиви рисами неземної краси, таємничості, глибинної премудрості. Птахи переважно розміщені обабіч центрального стовбура над кроною дерев. Їм видно все земне і відкриті небесні простори. Вони вишиті або з припіднятими крильцями, готові злетіти, або зображені в іншій, спокійній позі - їх голови повернуті вгору. В усіх композиціях птахи трактовані узагальнено, так, що важко відгадати їх реальні форми.

Серед фантастичних сюжетів у вишитих рушниках XVII ст. виділяються сіріни - птахи давніх легенд, билин, своєрідні древньослов`янські покровителі. Виміряні людською уявою, вони по-різному зображувались на рушниках. У Чернігівському історичному музеї зберігається рушник з типовим розміщенням диво-птаха над деревом життя. Крила його високо підняті, хвіст овалоподібний, пишно розпущений, з променеподібними пір'їнками, що уособлюють промені сонця.

Образи диво-птахів, русалок збереглися у вишивках рушників північних районів Чернігівщини, Сумщини. В характері їх трактування відчутні аналогії з подібними сюжетами, поширеними в російській народній вишивці. Ці мотиви нерозривно зв'язані з деревом життя. Фантастичні напівлюдські птахи видозмінювались, губилися в народній пам`яті.

В орнітоморфному орнаменті в XVII ст. з'являються зображення орлів. Вони вишивались сидячими, з напіврозпущеними крилами, у профільному зображенні або у фас, але завжди з характерно поверненою головою. Найбільше пам`яток з вишитими геральдичними орлами XVII-XVIIІ ст. збереглося з Чернігівщини. Як стверджують дослідники, орел особливо шанувався як покровитель племені сіверян, а вже пізніше він стає геральдичною емблемою міста Чернігова.

В рушниках XVIIІ ст. в складні рослинні композиції дуже часто включені попарно або в круговому розміщенні півники, курочки, качечки. Типовим зразком є рушник, в якому птахи в круговому плані оточують дерево життя. Найчастіше птахи розміщені вверху композиції попарно, як символи радості, родинного щастя.

Складні процеси переходу від геометризованих форм найрізноманітнішого сюжетного образотворчого орнаменту до рослинного прослідковуються у вишивках початку XVIIІ ст. Типовий приклад - вишивки з буковинських районів Подністров'я. На зміну ламаним стрічкам приходять хвилясті, у вгинах яких розміщуються чотирипелюсткові квіти, листочки. Особливо цікаві у вертикальному плані розміщені смуги, в яких позмінно вишиті червоними і синіми нитками один над одним вазонні мотиви з різними квітами. Такий принцип вертикальної подачі вазонних мотивів, антропоморфних фігур, уподібнених до дерева життя, зустрічається і в інших районах України: Бойківщини, Яворівщини та ін. Поширені трирядові композиції з мотивами дерева життя, уподібненими до зображення людських постатей у вишивках запасок Яворівщини.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, запон, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщені на бордюрах, що обрамляють прямокутну і центральну частини. В міському купецькому середовищі побутували скатертини з виділенням концентричної композиції, обрамленої бордюром - прямокутною або круговою орнаментальною смугою. Так, скатерть 1710 року, на якій вишиті складні рослинні галузки, розетки-зірки, вражає багатством варіантів різного напрямку і щільності стібків червоною заполоччю, їх виділенням на білому фоні. Аналіз принципів суцільного двостороннього заповнення квіткових пелюсток, листя різними дрібними стібками, зубцями, ромбиками, квадратами дає можливість проводити порівняння з відомими рушниковими швами, характерними для Київщини, Полтавщини XVIIІ ст.

Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є “набирування” - це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки, орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.

Майже по всій Україні відома техніка “вирізування”, що комбінується із “лиштвою”. Вирізування виконується білими та сірими нитками, на Поділлі - кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.

Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхоплут, кучері, вирізування, мережка, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва із мережками або вирізування дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що був особливо поширений на Полтавщині, Київщині, Поділлі.

На початку ХХ століття вищеназвані техніки дещо витісняються швом “хрестик”. Це, безумовно, менш складна техніка, узори хрестиком звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж заволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці “хрестик”значних мистецьких ефектів.

Чи не найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка - невід'ємна складова частина українського народного вбрання як жіночого, так і чоловічого. Вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості, і порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської. Вони розрізняються орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, лиштва, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка в один і більше рядів, пухлики, ланцюжки та ін. Узори виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - стебнівка, хрестик, шов “позад голки”.

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання, одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе - хрестик, гладь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній здебільшого використовують два або більше типів швів. Наприклад в одній композиції поєднуються шви прозорі із щільним настиланням або іншим видом лічбової гладді. На Чернігівщині чоловічі та жіночі сорочки змережуються прутиком так, як і на Поділлі, - прозорою мережкою, червоними та чорними нитками.

Сорчки на Київщині оздоблюються гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. На них переважно рослинно геометризованіорнаменти із стилізованими гронами винограду, що виконується червоними і чорними нитками, з незначним вкрапленням жовтого.

У південних районах України сорочки прикрашаються вишивкою, що являє собою поєднання орнаментальних мотивів та вишивальних технік різних місцевотей. Це пояснюється тим, що тут мешкає мішане у плані національному населення.

Для подільських сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування “павучками”, яким примережують уставки на рукави, клинці. Подільська вишивка особливо багата на візерунки: центральні мотиви у вигляді ромбів здебільшого розміщуються між двома горизонтальними лініями. В орнаментах подільських вишиванок переважає один колір - чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого та зеленого.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінничини: низь, хрестик, стеблівка, настилювання, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні - штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обробляють і з'єднують окремі елементи композиції.

Характерна риса етнографічного району Карпат та Прикарпаття - це велика кількість окремих складових частин регіону із своїм колоритом та специфічними особливостями. У минулому майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів. Так у сорочках, вишитих у селі Космачі, переважає осіння гама кольорів, а у Верховинських селах - гама синіх та фіолетових.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів: окремі з них поширені по всій області, інші - пов'язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

На Буковині використовуються зооморфні, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив “кривуля” у різних техніках виконання. Переважає техніка “заволікання” і вишивання хрестиком, часто також використовують вирізування і гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, поширені як білі так і багатоколірні орнаменти.

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників, які є традиційною прикрасою українського народного життя. Розвішані у світлиці по стінах і над картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Спільною творчою працею народних майстрів і художників - професіоналів українська вишивка всебічно розвивається, широко виходить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села.

Література:

1. Антонович Є. А., Захарчук - Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне: підручник - Л.1993рік.

2. Бобіченко Д.В. Розвиток народних художніх промислів на Україні. Журнал “Народна творчість та етнографія” - К. 1976, №1 - с.29-34.

3. Велика радянська енциклопедія.

4. Воропай П.Р. Народні звичаї - Х. 1989р.

5. Гасюк Є.О., Степан М.Р. Художнє вишивання: Альбом - К. 1981.

6. Гура Л.П., Жоголь Л.Є. Прикрась свій дім - К. “Техніка” 1988р.

7. Дорошенко Д.І. “Нарис історії України”, Л., 1991р.

8. Захарчук П.В.Українська народна вишивка західних областей України - К. 1978р.

9. Кравець І.М. Особливості розвитку сучасного українського декоративно-ужиткового мистецтва: Республіканський збірник - К. 1970, вип. 4 - с. 40-53.

10. Кріп'якевич І. “Історія української культури”, Л., 1994р.

11. Культура України. Під ред. Ковалевської М.С. - К., 2001.

12. Попович М. "Національна культура і культура нації"(1998 р.).