Образ жінки у творчості Леонардо да Вінчі

План:

Вступ.

1. Творчість Леонардо да Вінчі.

2. Образ жінки у творчості Леонардо да Вінчі.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Серед титанів Відродження одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвитий особистості, про яке мріяли кращі з мислителів і письменників XV- XVI століть.

Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох - раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі - удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високу ступень розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

Леонардо склався як художник так, імовірно, значною мірою і як вчений у майстерні Верроккіо. Ранні малюнки і картини Леонардо ясно показують, якою чудовою школою реалістичного мистецтва була ренесансна майстерня. Тут усі робилося для того, щоб навчити з раннього років правильно малювати і допомогти опанувати реалістичним методом.

Малюнки Леонардо 70-х років свідчать про пильне й уважне вивчення молодим художником натури. Він замальовує обличчя, що сподобалися йому, пейзажі, рослини, фігури тварин, він без утоми робить найдокладніші етюди драпірувань, домагаючись максимальної рельєфності в передачі складок, він виконує вражаючі вже на цьому ранньому етапі своєю зрілістю композиційні начерки для картин. Природа у всіх своїх різноманітних проявах уладно волоче його до себе. Він схиляється перед її дивною красою і досконалістю, перед нескінченною розмаїтністю її форм.

1. Творчість Леонардо да Вінчі.

Протягом 70-х років Леонардо виконав ряд картин, щодо яких дотепер йдуть гарячі суперечки в науці. У майстерні Верроккіо застосовувалася спільна робота вчителя й учнів над тим самим добутком; у зв'язку з цим, природно, виникають великі складності при розпізнанні окремих художніх почерків. Кілька років назад наука все-таки схилилася до того, щоб приписати молодому Леонардо дві речі, що найчастіше зв'язували з ім'ям Верроккіо. Це «Благовіщення» і «Портрет Джіневри де Бенчі». В обох цих роботах Леонардо виступає перед нами ще як типовий майстер XV століття, що віддає перевагу подробицям перед цілим.

Найбільш зрілим добутком молодого Леонардо є «Мадонна з квіткою». У цій картині він представив щастя молодої матері, що грає із сином, якому вона простягнули квітку. Леонардо домігся чудової злитості композиції, об'єднавши фігури Марії і дитини в нерозривну групу на темному тлі стіни, прорізаної праворуч вікном. Живопис XV століття не знала настільки зроблених композиційних рішень.

У 1480 році Леонардо згадується як має «casa sua», тобто свою власну майстерню. Приблизно, приблизно в тому ж році виникла картина «Мадонна Літта», що зберігається в Державному Ермітажу. Ця картина написана темперою, тобто фарбами, розведеними на яєчному жовтку. До цієї техніки Леонардо прибігав лише у виді виключення, що пояснює трохи не звичайну для нього манеру листа - менш м'яку і більш деталізовану.

На наступний рік він укладає з ченцями монастиря Сан Донато а Скопето договір на вівтарний образ «Поклоніння волхвів». Ця картина, як і більшість Леонардових речей, залишилася незакінченою.

2. Образ жінки у творчості Леонардо да Вінчі.

Його називають "титаном Відродження". Митець, вчений, інженер, він залишив світові безсмертні твори живопису і геніальні архітектурні проекти, винайшов безліч приладів, механізмів і машин, сформулював чимало теоретичних принципів. Леонардо да Вінчі не просто яскравий представник своєї доби, він один з її творців. Ми, сьогоднішні, не можемо уявити собі Ренесанс без усього того, що зроблено ним. Зокрема, дослідження вченого в галузі механіки визначили напрями розвитку цієї науки на наступні віки.

Портрет, написаний Леонардо разом з досвідченим міланським художником Амброджо да Предісом, називається «Дама з горностаєм». Портрет чудово відбиває ті якості, якими ця жінка, спокушена Сфорца, коли їй було всього сімнадцять років, володіли: вираження її інтелігентного обличчя проникливі і зосереджене, пальці в неї довгі і чуттєві - такі бувають у музикантів.

Першою великою художньою роботою Леонардо у Флоренції був розпис для залу Великої Ради в Палаццо Веккіо. Як сюжет Леонардо обрав битву під Ангиари, що закінчилася перемогою флорентійців над ломбардськими військами. Розпис він залишив незакінченої до моменту свого від'їзду в Мілан. Приблизно в тім же 1503 року була написана одна з найвідоміших картин Леонардо - «Мона Лиза». Мона Ліза не була, як багато хто вважають, ідеалом краси для Леонардо: його ідеал скоріше проглядається в ангелі з «Мадонни в скелях». Усе-таки Леонардо, напевно, повинен вважати Мону Лізу особливою людиною: вона зробила на нього настільки сильне враження, що він відмовився від інших вигідних пропозицій і в плині трьох років працював над її портретом. Портрет відбив своєрідний людський характер. Мона Лиза (скорочення від мадонна Лиза) була третьою дружиною флорентійського купця по імені Франческо ди Бартоломео справі Джокондо (звідси і вульгарно друга назва картини «Джоконда»). Віддавши роботі над цим добутком, Леонардо зовсім втратив інтерес до «Битви під Ангиари». А вона перетерпіла настільки серйозні ушкодження, що потрібно було починати всі спочатку, до чого в Леонардо не було ні найменшого полювання.

Висновок.

Найбільш прославлений твір Леонардо - знаменита «Таємна вечеря» у міланському монастирі Санта Марія делле Грацие. Цей розпис, у дійсному своєму виді представляючий руїну, була виконана між 1495 і 1497 роками. Причина швидкого псування, що давала про себе знати вже в 1517 році, полягала у своєрідній техніці, що сполучила олію з темперою.

Ще один портрет, написаний Леонардо в ранні роки перебування в Мілані, можливо, найменш значний із всіх і гірше всього документований, однак по іронії долі найкраще збережений. Це «Потрет музиканта». У портреті закінчене тільки обличчя; по типу воно близько обличчям ангелів Леонардо. Кілька років назад живопис був розчищений, і на клаптику папера в руці зображеної людини виявилося кілька нотних знаків. Дослідники Леонардо, що знають його схильність до загадок і секретів, поки безрезультатно намагалися прочитати це нотне послання.

Леонардо почав писати свій «Трактат про живопис» саме в Мілане, як свідчать джерела, на прохання Сфорца, що побажав довідатися, яке з мистецтв -скульптура чи живопис - більш шляхетно. Також Леонардо захопився вивченням анатомії людського тіла, а в останні роки перебування в Сфорца він віддавав значну частину свого часу математиці. Роки служіння в Сфорца закінчилися тим, що Лодовико був скинутий і доставлений у Францію як бранця. Після цього Леонардо ще якийсь час залишався в Мілане. Потім разом з Лукою Пачолі і Салаино - своїм учнем - Леонардо відправився у Флоренцію, по шляху зазирнувши в Мантую і Венецію для огляду визначних пам'яток.

Список використаної літератури:

1. Роберт Уоллейс "Світ Леонардо". Москва, 1997 р.

2. М.В. Алпатов "Художні проблеми італійського Відродження". Москва, 1976 р.

3. Джорджо Вазари "Життєпис найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих епохи Відродження". Спб, 1992 р.

4. В.Н. Лазарєв "Леонардо да Вінчі". Москва, 1952 р.