8

ЗМІСТ

1. Етика як наука 5

2. Поняття наукової, релігійної, професійної етики 9

3. Ділова етика 13

4. Роль професійної етики у діловому спілкуванні 17

Висновок 20

Використана література 22

Вступ

як ввічливість”.

Сервантес

Етика - слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Етика - це зведення норм і правил поведінки, прийнятих у відповідній спільності людей.

В кожному суспільстві склалися свої правила поведінки. Наприклад, в селі прийнято по вітатися з тим, з ким зустрівся, у тому числі і з незнайомою людиною, в місті ж вітаються тільки із знайомими. Є і інші відмінності в міській і сільській етиці. Також розрізняються побутову і службову (ділову) етику.

Етика -- явище історичне. Правила поведінки людей змінювалися із змінами умов життя речовини, конкретного соціального середовища. Етика виникла в період зародження абсолютних монархій. Дотримуватися певних правил поведінки, церемоніалу було необхідно для звеличення царствених персон: імператорів, королів, царів, князів, принців, герцогів і т.п. для закріплення ієрархії усередині самого класового суспільства. Від знання етики, виконання її правил часто залежала не тільки кар'єра, але і життя людини. Так було в Давньому Єгипті, Китаї, Римі, Золотій Орді. Порушення етики приводило до ворожнечі між племенами, народами і навіть до воєн.

Етика завжди виконувала і виконує певні функції. Наприклад, розподіл по чинах, станах, знатності роду, званнях, майновому положенні. Особливо суворо дотримувалися і дотримуються правила етики в країнах Дальнього і Ближнього Сходу.

Англію і Францію називають звичайно: "класичними країнами етики". Однак, батьківщиною етики назвати їх ніяк не можна. Брутальність вдач, неуцтво, поклоніння грубій силі і т.п. у XV сторіччі присутні в обох країнах. Про Німеччину й інші країни тодішньої Європи можна взагалі не говорити, одна лише Італія того часу є винятком. Облагороджування вдач італійського суспільства яке починається вже в XІ столітті. Людина переходила від феодальних вдач до духу нового часу і цей перехід почався в Італії раніш ніж в інших країнах. Якщо порівнювати Італію XV століття з іншими народами Європи, то відразу ж упадає в око більш високий ступінь освіченості, багатства, здатності прикрашати своє життя. А в цей же час, Англія, закінчивши одну війну потрапляє в іншу, залишаючись до середини XVІ століття країною варварів. У Німеччині лютувала жорстока і непримиренна війна Гуситів, дворянство неосвічене, панує кулачне право, вирішення усіх суперечок силою. Франція була поневолена і спустошена англійцями, французи не визнавали ніяких заслуг, крім військових, вони не тільки не поважали науки, але навіть гребували ними і вважали усіх вчених найнікчемнішими з людей.

Коротше кажучи, у той час як вся інша Європа потопала у міжусобицях, а феодальні порядки трималися ще в повній силі, Італія була країною нової культури. Ця країна і заслуговує по справедливості бути названою батьківщиною етики.

1. Етика як наука

Поняття добра і зла, моралі і моральності, етики є одними із самих розповсюджених у мові, і в той же час одними із самих багатозначних і невизначених. Моральні проблеми при цьому з'являються одними з найважливіших для людини.

Так, великий німецький філософ І. Кант писав, що «всі інтереси мого розуму (і спекулятивні і практичні) поєднуються в наступних трьох питаннях:

1. Що я можу знати?

2. Що я повинний робити?

3. На що я можу сподіватися?» Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 6 т. - М., 1964. - Т. 3. - С. 661. .

Перше питання гносеологічне і зважується чистим спекулятивним розумом. Друге питання моральне і зважується чистим практичним розумом. Першому питанню присвячена, як багато хто вважають, головна робота Канта - «Критика чистого розуму», що представляє собою дуже глибока і складна філософська праця. Другому питанню присвячені в Канта «Критика практичного розуму» і інші етичні роботи. Але сам Кант віддавав перевагу чистому практичному розуму перед чистим спекулятивним розумом, тобто етика по ньому має визначену першість перед гносеологією. «Отже, у з'єднанні чистого спекулятивного розуму з чистим практичним в одне пізнання чистий практичний розум має першість, якщо припустити, що це з'єднання не випадкове і довільне» Кант И. Критика практического разума // Соч.: В 6 т. - М., 1964. - Т. 4. Ч. 1 - С. 454. . Таким чином, складна гносеологія Канта може бути розглянута як введення в етику.

Геніальний художник і великий мораліст Л. Н. Толстой писав: «Ми всі звикли думати, що моральне навчання є сама вульгарна і нудна річ, у якій не може бути нічого нового і цікавого; а тим часом усе життя людська, із усіма настільки складними і різноманітними, удаваними незалежними від моральності діяльностями, - і державна, і наукова, і художня, і торгова - не має іншої мети, як більше і більше з'ясування, твердження, спрощення і загальнодоступність моральної істини» Толстой Л.Н. Так что же нам делать? // Собр. соч.: В 22 т. - М., 1983. - Т. 16. - С. 209. .

Отже, що таке мораль, моральність, етика? Найпростіше дати визначення етики. Етика є навчання про мораль. Мораль являється предметом етики. Етика виникає в лоні філософії й існує по дійсний час як філософське навчання і філософська навчальна дисципліна. Засновником етики визнається великий давньогрецький філософ Сократ (469-399 до н.е.). Найбільшими етиками в історії людства були Платон (428-328 до н.е.), Аристотель (384-322 до н.е.), Сенека (4 до н.е. - 65 н.е.), Марко Аврелий (121 - 180), Августин Блаженний (354 - 430), Б. Спиноза (1632 - 1677), И. Кант (1724 - 1804), А. Шопенгауер (1788 - 1860), Ф. Ницше (1844 - 1900), А. Швейцер (1875 - 1965). Етикою займалися усі великі російські мислителі. Найбільш значні роботи з етики залишили св. Тихон Задонський (1724 - 1783), св. Феофан Затворник (1815 - 1894), Ул.С. Соловйов (1853 - 1900), Н.А. Бердяєв (1874 - 1948), Н.О. Лосский (1870 - 1965). Світове значення придбали моральні ідеї Ф.М. Достоєвського і Л.Н. Толстого.

На розвиток моралі й етики величезний вплив зробили ідеї моралістів, тобто людей нові моральні заповіді, що пропонує, більш глибоке розуміння відомих моральних принципів. До числа великих моралістів людства варто віднести Мойсея, Будду, Конфуція, Ісус, Мухаммеда.

Існує, однак, і спроба зробити етику «наукової», відірвавши її від такий світоглядний, «ненаукової» форми як філософія. - Подібна тенденція спостерігається в позитивізмі, що намагається зробити з етики сувору верифіковану наукову дисципліну. Але в результаті з їхньої етики іде мораль і залишається «етика без моралі».

Вважається, що термін «етика» ввів Аристотель для позначення особливих чеснот характеру на відміну від діаноетичних чеснот розуму. Він же створює і теорію про етичні чесноти - етику Аристотель. Большая етика // Собр. соч.: В 4 т. - М., 1983. - Т. 4 . І тут міститься важлива думка, що вплине на подальший розвиток етики і психології, а саме: людський інтелект складається з двох найважливіших частин - розуму і вдачі. Розум містить у собі мислення, пам'ять; вдача - почуття, волю.

На відміну від багато в чому стихійно формується моральності, етика являє собою свідому духовно-теоретичну діяльність. Але теоретично вона вирішує і багато хто з практичних питань, що виникають перед людиною в житті і які зв'язані з проблемами боргу, добра, зла, сенсу життя і т.п. Етика раціонально осмислює, розвиває і формалізує деякі інтуїтивно очевидні для нас істини про моральні цінності, додаючи тим самим подібним до інтуїтивних припущень статус науково обґрунтованих положень. І це дуже важлива, потрібна і складна робота. Так, наприклад, найбільший американський етик XX століття Дж. Ролз свою таки складну концепцію «справедливості як чесності» будує на двох, інтуїтивно прийнятих як справедливі, принципах - принципі «рівності вихідних позицій» і принципі «переваги, що компенсує,» для менш процвітаючих членів суспільства. Тому традиційно етику ще називають «практичною філософією».

Етика, виникнувши у філософії, проте не виділилася в особливу науку типу соціології, психології. Чому? - Тому, що проблеми добра і зла, боргу, щастя, сенсу життя, практичного поводження органічно зв'язані зі світоглядом людини, зі сферою волі його волі, вони не визначені жорстко природою зовнішньої чи внутрішній. У моральному виборі важлива оцінка, проведена з визначених світоглядних позицій!

В етиці як теоретичній дисципліні поступово стали виділятися два роди проблем. Один рід проблем зв'язаний з нормами, принципами, цінностями, тобто з їхнім визначенням, аналізом, із проблемами їхнього формування, виховання і т.д. Цими питаннями займається нормативна етика. Саме нормативна етика дає нам специфічне моральне знання, для сприйняття якого важливі як діяльність розуму, так і почуттів, інтуїції, тобто «діяльності серця», як подібна діяльність визначається в російській етиці Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия // Философские произведения. - М., 1990. . Це знання часто може не сприйматися чисто по розумінню, тому «утворені» люди можуть виявитися більш дурними в моральному змісті, ніж «прості», але чуйні серцем люди.

Моральне знання, таким чином, передається в різній формі, а не тільки в сугубо понятійної, наукової. Воно може передаватися в притчах, нормах, прислів'ях, казках, билинах, міфах і т.п. Не випадково нові представлення про добро і зло Господь Ісус Христос передав у формі притч. Особливу роль у нормативній етиці грає проповідь як специфічна форма передачі морально-нормативного змісту. Ця форма давно оцінена по достоїнству церквою, але може бути і світська проповідь.

Другий рід проблем в етиці - це власне теоретичні питання про сутність моралі, про її походження, закони розвитку і т.д. Даними питаннями займається теоретична, чи дескриптивна, етика. Дана етика найбільшою мірою наукоподібна, її мова більш наукоподібна, формалізований, чим у нормативній етиці. Безсумнівно, що ці два різновиди етики діалектично взаємозалежні.

2. Поняття наукової, релігійної, професійної етики

Існує ряд понять, зв'язаних з поняттям «етика», більш приватного роду, як те: «наукова етика», «релігійна етика», «професійна етика». Поняття «наукова етика» багатозначно. Під даним поняттям звичайно розуміється прагнення людини спиратися у своїй моральній діяльності на більш глибоке, наукове знання дійсності. І з таким значенням поняття «наукова етика» можна і потрібно погодитися. Однак сама «науковість» в етиці інша, ніж у природничих науках. «Науковість» в етиці не приймає строго формалізованої, дедуктивної чи математичної форми, не є і строго обґрунтованої через досвід; індуктивний метод тут також має свої границі.

Чудово про цю властивість етичного знання виразився Л.Н. Толстой. Він писав: « В області моральної відбувається одне дивне, занадто явище, що мало зауважується.

Якщо я розповім людині, що не знав цього, то, що мені відомо з геології, астрономії, історії, фізики, математики, людина цей одержить зовсім нові зведення, і ніколи не скаже мені: «Так що ж отут нового? Це всякий знає, і я давно знаю». Але повідомите людині найвищим, самим ясним, стиснутим чином, так, як вона ніколи не виражалася, виражену моральну істину, - усяка звичайна людина, особливо така, яка не цікавиться моральними питаннями, чи тим більше такий, котрому ця моральна істина, висловлювана вами, не по вовні, неодмінно скаже: «Так хто ж цього не знає? Це давно і відомо і сказано». Йому дійсно здається, що це давно і саме так сказано. Тільки ті, для яких важливі і дороги моральні істини, знають, як важливо, дорогоцінно і якою довгою працею досягається з'ясування, спрощення моральної істини - перехід її з мрячного, невизначеного припущення, що усвідомиться, бажання, з невизначених, незв'язних виражень у тверде і визначене вираження, що неминуче вимагає відповідних йому вчинків Толстой Л.Н. Так что же нам делать? // Собр. соч.: В 22 т. - М., 1983. - Т. 16. - С. 209.» .

Поняття «наукової етики» часто пов'язують з якоюсь особою, що спирається на конкретну науку концепцією моралі. Така етика, вважається, ґрунтується на науково-перевірених фактах і використовує наукову методологію. Прикладом подібної «наукової етики» може бути «натуралістична етика», «споруджувана» на природних фактах, якось: інстинкти людини, його природне прагнення до задоволення, його ірраціональна воля до життя, до влади. Такою етикою з'явилася етика соціал-дарвіністів, представниками якої були Ч. Дарвіне, П.А. Кропоткін і ін.

П.А. Кропоткін у книзі «Етика» відзначав, що « самі поняття про добро і зло і наші умовиводи про «Вище добро» запозичені з життя природи» Кропоткин П.А. Етика. - М., 1991. - С. 34. . Існує інстинктивна боротьба між видами й інстинктивною взаємодопомогою серед видів, що і з'являється основою моралі. Інстинкт взаємної симпатії найбільше повно виявляється в суспільної тварин, людини. Сучасна біологія, зокрема етологія, значно розширила уявлення людини про поводження тварин. Однак вона зберегла ідею про природні фактори моралі, найчастіше перебільшуючи їхню роль. Прикладами тут можуть служити концепції К. Лоренца, В.П. Ефроімсона, Г. Селье й ін. Лоренц К. Агрессия. - М., 1994; Ефроимсон В.П. Генетика и етика. - СПб., 1995.

Науковою вважала себе і марксистська етика, що виводила мораль з об'єктивних соціальних відносин, розглядала її як специфічну форму чи свідомості особливий спосіб освоєння дійсності, що має класову основу. Специфічну наукову етику розробляє неопозитивізм, що вважає, що предметом наукової етики може бути лишь мова моралі й етики, а не сама мораль. Подібна етика одержала назву «метаетики» См.: Мур Дж. Принципи етики. - М., 1984. .

Існують і заперечення проти концепцій «наукової етики». Найбільш серйозна критика представлена емотивізмом як одним з напрямків неопозитивістської теорії моралі. Головний аргумент емотивізма стосується сутності моральних ціннісних суджень. Тут затверджується, що всі ціннісні судження є прескрипциями, а не дескрипціями, тобто вони виражають наші суб'єктивні чи установки емоції, а не позначають щось об'єктивне . Однак ця точка зору не пояснює можливість моральної аргументації, споровши, - вони тоді просто стають безглуздими, тому що всі судження рівнозначні. Цілі шари буття як, наприклад, природна і соціальна сфери виявляються «знеціненими». Етичні навчання, що відстоюють тезу про дескриптивності ціннісних суджень, тобто про те, що вони описують щось об'єктивне в моралі, з'являються більш правдоподібними. Вони пояснюють більшу кількість моральних явищ, і їм варто віддати перевагу. Емотивізм веде до релятивізму і нігілізму як етичним навчанням, що затверджують, що в сфері моралі усі відносно, і що немає абсолютних, загальнолюдських цінностей добра.

Отже, поняття «наукової етики» не є беззмістовним чи безглуздим. Етика може і повинна містити в собі наукові факти, методи, теорії, хоча їхні можливості тут обмежені. В етиці велика роль почуттів, прескриптивних суджень, самооцінок.

Релігійна етика - це етика, що ґрунтується як на природних, соціальних фактах моралі, так і на одкровенні Богом людині моральних істин. Стверджується, що сприймаючі людьми моральні істини доповнені в одкровенні тими, котрі не можна «відкрити» розумом, як, наприклад, заповідь любові до ворогів своїм чи істина об благодаті, що освится душу Божией, і Войтила К. (папа Иоанн Павел II). Основания етики // Вопр. философии. - 1991. - № 1. т.п.

У цілому відносини релігії і моралі непрості. Усяка релігія, як зв'язок людини з Богом, містить у собі і визначеній моралі, що визначає принципи даного зв'язку з позицій добра. У свою чергу, остаточна своя підстава добро одержує в Богу. Як писав св. Феофан Затворник: «Віровчення завжди вдавалося в непотрібні відступи і витонченості, коли не трималося моральна цілей; а мораль приймала хибні напрямки, коли не висвітлювалося віровченням». Тому в богослов'ї існує така дисципліна, як моральне богослов'я. Найбільшими православними моральними богословами можна назвати св. Тихона Задонського (XVIII в.), св. Феофана Затворника (XIX в.), св. Ігнатія Брянчанинова (XIX в.).

Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це визначені кодекси поводження людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їхнього обґрунтування. Актуальною є проблема співвідношення професійної етики і загальнолюдської моралі. У цілому, дане співвідношення з'являється різновидом діалектичного відношення частини і цілого. Не можна підмінювати загальнолюдську мораль професійній. Існує тільки одна мораль, що і з'являється загальнолюдською, а всі інші специфічні моральні системи є лише її різновидом.

Як замічено в геніальному романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита» про осетрину «другої свіжості»:

«- Голубчик, це дурниця!

- Чого дурниця?

- Друга свіжість - от що дурниця! Свіжість буває тільки одна - перша, вона ж і остання. А якщо осетрина другої свіжості, те це означає, що вона тухла!»

Тому коли виникають у свідомості суб'єктів протиріччя між вимогами загальнолюдської моралі і вимогами професійної етики, то перевага варто віддавати загальнолюдським моральним принципам.

Професійна етика різноманітна. Найбільш значимі професійні етики - це етика лікаря (деонтологічна етика), етика юриста, етика бізнесу, етика вченого, педагогічна етика й ін.

3. Ділова етика

Спілкування - складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності і включаючи обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

По характеру і змісту спілкування буває формальне (ділове) і неформальне (світське, буденне, побутове).

Ділове спілкування - це процес взаємозв'язку і взаємодії, в якій відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що припускає досягнення певного результату, рішення конкретної проблеми або реалізацію певної мети.

В цілому ділове спілкування відрізняється від буденного (неформального) тим, що в його процесі ставляться ціль і конкретні задачі, які вимагають свого вирішення. В діловому спілкуванні ми не можемо припинити взаємодію з партнером (принаймні, без втрат для обох сторін). В звичайному дружньому спілкуванні частіше всього не ставляться конкретні задачі, не переслідується певна мета. Таке спілкування можна припинити (за бажанням учасників) у будь-який момент.

Ділове спілкування можна умовно розділити на пряме (безпосередній контакт) і непряме (коли між партнерами існує просторово-часова дистанція).

Пряме ділове спілкування володіє більшою результативністю, силою емоційної дії і навіювання, чим непряме, в ньому безпосередньо діють соціально-психологічні механізми.

Характеристика і зміст ділового спілкування.

Розрізняють два види спілкування: вербальне і невербальне. Спілкування, здійснюване за допомогою слів, називається вербальним. При невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні (несловесні) знаки (пози, жести, міміка, інтонація, погляди і т.д.).

Мова здатна точно і неупереджено фіксувати інтелектуальні міркування людини, служити засобом передачі однозначно трактованих повідомлень. Саме тому мова успішно використовується для закріплення і передачі різного роду наукових ідей, а також координації спільної діяльності, для осмислення душевних переживань людини, його взаємин з людьми.

Невербальні засоби спілкування частіше всього використовуються для встановлення емоційного контакту із співбесідником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди насправді думають про інших.

Механізми дії в процесі спілкування.

Зараження можна визначити як несвідому, мимовільну схильність людини певним психічним станам. Воно виявляється через передачу певного емоційного стану або психічного настрою.

Навіювання - це цілеспрямована не аргументована дія однієї людини на іншу. При навіюванні здійснюється процес передачі інформації, заснований на її некритичному сприйнятті.

Переконання. Дія побудована на тому, щоб за допомогою логічного обґрунтовування добитися згоди від людини, що приймає інформацію.

Наслідування. Його специфіка, на відміну від зараження і навіювання, полягає в тому, що тут здійснюється не просте ухвалення зовнішніх рис поведінки іншої людини, а відтворення ним рис і зображень демонстрованої поведінки.

Структуру ділового спілкування можна охарактеризувати шляхом виділення в ньому трьох взаємозв'язаних сторін: комунікативній, інтерактивній і перфективний.

Комунікативна сторона ділового спілкування. Спілкування - це комунікація, тобто обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями і т.д. Зміст конкретної комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про погоду або суперечка про політику, вирішення ділових питань з партнерами і ін. Комунікація в спілкуванні завжди значуща для її учасників, оскільки обмін повідомленнями відбувається не без причини, а ради досягнення якихось цілей, задоволення якихось потреб і т.д.

Інтерактивна сторона ділового спілкування полягає в організації взаємодії між людьми, тобто в обміні не тільки знаннями і ідеями, але і діями. Дія - головний зміст спілкування. Описуючи його, ми часто використовуємо терміни дій. Наприклад “він наніс мені удар” або «він підстроївся під мене». Також дуже важливо уміти співвідносити дії і ситуацію. Адже одна і та ж ситуація може бути по-різному висвітлена» партнерами і відповідно їх дії в одній і тій же ситуації можуть бути різними.

Перфективна сторона ділового спілкування означає процес сприйняття одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цьому ґрунті взаєморозуміння. Спілкуючись з людиною, ми як би “читаємо її”, і це “збігле читання” дозволяє нам розуміти її поведінку. Дуже часто важливо не тільки саме по собі розуміння тієї або іншої поведінки, але і основ, витоків, рушійних сил і механізмів.

Ділове спілкування реалізується в різних формах:

- ділова бесіда;

- ділові переговори;

- ділові наради;

- публічні виступи.

Практика ділових відносин показує, що у вирішенні проблем, пов'язаних з між особовим контактом, багато що залежить від того, як партнери (співрозмовники) уміють налагоджувати контакт один з одним. При всьому різноманітті форм ділового спілкування ділова бесіда є найбільш поширеною і частіше всього вживаною.

Під діловою бесідою розуміють мовне спілкування між співбесідниками, які мають необхідні повноваження від своїх організацій і фірм для встановлення ділових відносин, дозволу ділових проблем або вироблення конструктивного підходу до їх рішення.

Ділова розмова є найбільш сприятливою, часто єдиною можливістю переконати співбесідника в обґрунтованості вашої позиції з тим, щоб він погодився і підтримав її. Таким чином, одна з головних задач ділової розмови - переконати партнера прийняти конкретні пропозиції.

Ділова бесіда виконує ряд найважливіших функцій:

- взаємне спілкування працівників з однієї ділової сфери;

- сумісний пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей і задумів;

- контроль і координування вже початих ділових заходів;

- підтримка ділових контактів;

- стимулювання ділової активності.

Основними етапами ділової розмови є:

- початок бесіди;

- інформування партнерів;

- аргументування положень, що висуваються;

- ухвалення рішень;

- завершення розмови.

4. Роль професійної етики у діловому спілкуванні

Мораль - це система етичних цінностей, які признаються людиною. Мораль - найважливіший спосіб нормативної регуляції суспільних відносин, спілкування і поведінки людей в самих різних сферах суспільного життя. Норми моралі одержують свій ідейний вираз в загальних уявленнях, заповідях, принципах про те, як повинен себе звістки. Мораль завжди припускає наявність певного етичного ідеалу, зразка для наслідування. Проте в моралі належне далеко не завжди співпадає з сущим. Більше того, на всьому протязі розвитку моральної свідомості внутрішнім стрижнем і структури його зміни є “суперечливо-напружене співвідношення понять сущого і потрібного”.

Існує ряд понять, пов'язаних з поняттям “етика”, більш приватного роду, ніж: “наукова етика”, “релігійна етика”, “професійна етика”.

В поняття службового (ділового) етикету входять норми і звичаї, регулюючі культуру поведінки людини в суспільстві.

Службовий (діловий) етикет, це є сукупність правил, пов'язаних з вмінням поводити себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови розмови і ведення листування, письменністю і ясністю викладу своїх думок, культурою поведінки за столом і в інших ситуаціях ділового і світського спілкування.

Етичний сенс етики виявляється, перш за все, в тому, що з його допомогою ми одержуємо, можливість виразити пошану до людини.

„Зміст етикету” - визнання значущості людини або вияв пошани до неї, виражений у формі ввічливості, чемності" (Стошкус А. Етикет в розвитку суспільства). Залежно від призначення, соціальної приналежності його носіїв етика може визначатися як придворна, дипломатична, військова, ділова і т.п.

Загальна тенденція, що характеризує сучасну етику, - його демократизація, позбавлення від зайвої ускладненості і химерності, прагнення до природності і розумності. Ця тенденція, проте, не відміняє всієї суворості і обов'язковості застосування етики, наприклад, в такій сфері, як міжнародне спілкування, де відступ від загальноприйнятих норм може завдати збитку і країні, і її представникам.

Що стосується ділової (службової) етики, то вона ґрунтується на тих же етичних нормах, що і світська. Білоруський дослідник І. Браїм, відзначаючи взаємозв'язок ділової і світської етики, виділяє наступні загальні для них етичні норми:
- ввічливість, яка є виразом поважного відношення до людини. Проявляти ввічливість - значить, бажати добра людині. Суть ввічливості - доброзичливість; коректність або уміння тримати себе завжди в рамках пристойності, навіть в конфліктній ситуації.

Тактовність - відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину або не дати їй "зберегти особу" в скрутній ситуації; - скромність - стриманість в оцінці своїх чеснот, знань і положення в суспільстві; благородність - здатність скоювати безкорисливі вчинки, не допускати приниження ради матеріальної або іншої вигоди.

Точність - відповідність слова справі, пунктуальність і відповідальність при виконанні узятих зобов'язань в діловому і світському спілкуванні. (Браїм І.Н. Етика ділового спілкування).

В міжнародній сфері діловий етикет в цілому слідує нормам і традиціям, найбільш повно вираженим в дипломатичному протоколі і етикеті. Під дипломатичним протоколом розуміється сукупність загальноприйнятих норм, правил і традицій, дотримуваних офіційними особами в міжнародному спілкуванні. При цьому дипломатичний етикет, як важлива частина протоколу, регламентує правила поведінки офіційних осіб під час різних заходів, що включають переговори, зустрічі делегацій, візити, бесіди, взаємні уявлення, прийоми і т.д.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої старовини до наших днів. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками самих різних соціально-політичних систем, існуючих в сучасному світі.

Дипломатичний протокол і ділова етика носить наднаціональний характер і у зв'язку з цим отримали широке розповсюдження у сфері міжнародного ділового спілкування.

Основні принципи протоколу відповідають етичним нормам ділового і світського спілкування і включають:

1) взаємну ввічливість;
2)такт;
3) невимушеність (природність, розкутість, але не фамільярність;

4) розумність (раціональність);
5) обов'язковість.

Висновок

Етику спілкування слід ураховувати в різних її проявах: у відносинах між підприємством і соціальним середовищем; між підприємствами; усередині одного підприємства. Між сторонами того або іншого виду ділового спілкування існує своя специфіка. Задача полягає в тому, щоб сформулювати такі принципи ділового спілкування, які не тільки відповідають кожному виду ділового спілкування, але і не суперечили загальним етичним принципам поведінки людей. Разом з тим, вони повинні служить надійним інструментом координації діяльності людей, залучених в ділове спілкування.

Стосовно ділового спілкування основний етичний принцип можна сформулювати таким чином: в діловому спілкуванні при ухваленні рішення про те, які цінності слід вважати за краще в даній ситуації, вчиняти так, щоб максимум твоєї волі була сумісна з етичними цінностями інших сторін, що беруть участь в спілкуванні, і допускала координацію інтересів всіх сторін.

Таким чином, в основі етики спілкування повинна бути координація, а по можливості і гармонізація, інтересів. Природно, якщо вона здійснюється етичними засобами і в ім'я морально виправданих цілей. Тому спілкування повинно постійно перевірятися етичною рефлексією, реабілітуючи мотиви вступу до нього. При цьому можна зробити етично правильний вибір і ухвалити індивідуально рішення, часто справа зовсім не просте. Ринкові відносини надають свободу вибору, але разом з тим збільшують кількість варіантів рішення, породжують комплекс моральних дилем, що чекають ділових людей на кожному кроці в процесі їх діяльності і спілкування.

Норми моральності, що склалися є результатом тривалого по часу процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, бо не можна існувати не поважаючи одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Правила етикету вироблені сторіччями і направлені зокрема на запобігання конфліктів і поліпшення відносин між людьми.

Ділова людина, діюча за правилами етикету, справляє якнайкраще враження на оточуючих, не прикладаючи до цього додаткових зусиль і зберігаючи при цьому власну чесноту.

Використана література:

1. Аристотель. Большая етика // Собр. соч.: В 4 т. - М., 1983.

2. Етика і естетика. Підручник. - М., 1999.

3. Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 6 т. - М., 1964.

4. Конева Е. В. Психология общения: Учеб. пособие. - Ярославль, 1992.

5. Кропоткин П.А. Етика. - М., 1991.

6 Лоренц К. Агрессия. - М., 1994; Ефроимсон В.П. Генетика и етика. - СПб., 1995.

7. Мур Дж. Принципи етики. - М., 1984.

8.Шейнов В.П. Психология і етика ділового контакта, 1996г.