Культура Стародавнього Сходу

Культура Стародавнього Сходу

Проблемна ситуація: Як відомо, східній культурі притаманні такі риси як міфологічне відношення до світу, канонізовані стилі мислення і діяльності, пріоритет традицій, домінування общинної свідомості, що характерно первісному суспільству. Чому ж саме на Сході були створені підвалини цивілізації, здійснені визначні наукові відкриття, створені відомі культурні пам'ятки, які належать до вершинних здобутків культури?

1. Стародавнім Сходом прийнято вважати давні класові суспільства на великому терені Азії й Африки. Історія Стародавнього Сходу бере початок від виникнення найдавніших цивілізацій у Месопотамії та Єгипті (ІУ-ІІІ тис. до н.е.), в Індії (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) та Китаї (ІІ тис. до н.е.). Сприятливі природні умови субтропічної зони Близького Сходу стали причиною того, що саме в долинах річок Євфрату, Тигру та Нілу сформувалися ранньокласові цивілізації та їх перші держави. Трохи пізніше вони виникли в долинах річок Інду і Гангу в Індії, Хуанхе і Янцзи в Китаї.

Даний період світової культури є одним з найважливіших в історії, оскільки з нього починається людська цивілізація. Згадаємо, що найбільш суттєвими ознаками цивілізації вважають виникнення міст, монументальної архітектури та писемності. При детальному аналізі до цих ознак додають такі як: податки або данина; інтенсивна економіка, в тому числі торгівля; виділення ремісництва; зачатки науки; розвинуте мистецтво; привілейовані класи; держава. Саме в цей період остаточно закріплюється відділення людського роду від тваринного світу, зароджується глибока диференціація суспільства, спеціалізація праці, з'являються такі специфічні форми людської духовності як релігія, право, мораль, мистецтво.

У старовину на Сході розквітли могутні цивілізації - Єгипет, Шумер, Вавілон, Індія, Китай. Слід зазначити, що у землеробських народів Сходу формування цивілізованого суспільства відбулося швидше, ніж в інших регіонах Землі. Перехід народів Стародавнього Сходу до штучного зрошення, винайдення плуга та застосування колеса сприяли піднесенню сільського господарства, застосування гончарного круга - розвиткові ремесла. Перехід до більш прогресивних форм землеробства та скотарства, широке використання металів, удосконалення знарядь праці, розвиток ремесла і торгівлі позначився тут на перебудові архаїчної системи суспільних відносин. Поява надлишкового продукту започаткувала натуральний обмін, який згодом переростає у грошову торгівлю. Її поширення зумовило виникнення майнової нерівності і соціального розшарування суспільства. Утворюється держава, головною функцією якої стає охорона власності - розробка, прийняття й практичне запровадження відповідного законодавства. Це відбувається у формі утвердження так званої східної деспотії, при якій уся верховна влада зосереджується в руках правителя держави. Для східних деспотій у соціально-політичному плані були властиві такі спільні риси як монополізація і централізація влади, її персоніфікація в особі деспота (царя, фараона), сакралізація (підлягання релігійним нормам) всього життя суспільства, наявність систем перманентного терору, жорсткого пригнічення мас.

Важливо усвідомити, що виникнення деспотичних держав було зумовлено географічним фактором. Справа в тому, що вижити на Сході можна було лише при зрошувальному землеробстві і при постійному створенні суспільних запасів зерна (на випадок неврожаю, стихійного лиха та ін.). Все це вимагало величезної і планомірної витрати ресурсів, жорсткого адміністративного управління і об'єднання безлічі ізольованих сільськогосподарських общин в єдине ціле. Цей тип держави народився не з потреб соціальної свободи, а з потреб жорсткого об'єднання, що було відповіддю на виклик конкретних природних умов. В основу давньосхідної держави покладений ідеал абсолютної єдності, який заперечував індивідуальність і свободу людини. У цьому і полягає духовна суть східної деспотії

Крім виконання названих вище функцій роль держави, яка являла собою своєрідну надбудову над безліччю селянських общин, полягала в здійсненні престижного будівництва (піраміди, палаци і т.ін.), контролю над всіма сторонами життя підданих, проведення зовнішньої воєнної експансії. Давньосхідні держави трималися централізованістю влади, яка сходилася на постаті сакралізованого правителя, реалізовувалась через розвинений чиновницький апарат, спиралась на залежність формально вільних землеробів, ремісників. Легітимізація влади за східною моделлю здійснювалась як процес її сакралізації, обожнювання особистості правителя. Властителі виступають як посередники між божественною природою і державою, їх влада не тільки світська, але й магічна, земне втілення божественної могутності. Влада фараона розповсюджувалась не тільки на країну і підданих, але і на явища природи. Таким чином, первісні родоплемінні культи природи, фетишизм, тотемізм, магія еволюціонують в офіційну релігійну ідеологію, в якій обожнювалась влада особи самих деспотів.

Безперечно, вищезазначені чинники відобразилися на формуванні світоглядних основ культур Стародавнього Сходу. Спільне для усього давньосхідного регіону міфологічне мислення було тісною інтегруючою силою. Міф був поставлений на службу деспотичній східній державі. Міфологічні боги стають втіленням і уособленням нового, уже не общинного, а державного порядку. Взагалі традиції, міфи, канонізовані стилі мислення становлять культурну домінанту Сходу.

Слід зазначити й те, що розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, державності зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань, сприяли поширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність, зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з медицини, астрономії, фізики, математики, хімії, історії, географії, правознавства, виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого мистецтва.

Характерною особливістю суспільних відносин в країнах Стародавнього Сходу було тривале збереження пережитків родового ладу й сільської общини, що зумовлювало відносний консерватизм суспільного ладу й культури Стародавнього Сходу. В духовній сфері це, зокрема, знаходило вияв в абсолютному пануванні релігії і повільному відокремленні від неї науки. Поруч з цим, внесок, зроблений цивілізаціями Стародавнього Сходу до світової культури, був величезним. Це були перші по-справжньому тверді кроки людини на шляху до опанування і осмислення навколишнього світу та усвідомлення свого місця у ньому.

2. Давньоєгипетська цивілізація виникла в північно-східній Африці, в долині Нілу, на Сході Аравійського нагір'я та на частині Лівійського плоскогір'я. Єгиптом цю країну назвали греки, самі є єгиптяни називали її “Чорна земля”. Родючі землі нільської долини давали великі врожаї. Але ця місцевість не стала б житницею світу, якби не велика праця багатьох поколінь хліборобів.

Створення єдиної держави за традицією датується 3000 р. до н.е., коли цар Верхнього Єгипту Мене підкорив Нижній Єгипет і заснував першу династію об'єднаної країни. Від цього часу літописці починають вести відлік часу за роками правлінь царів. Історія Стародавнього Єгипту поділяється на кілька періодів: Раннього царства (бл. 3000-2800 рр. до н.е.); Стародавнього царства (бл.2800-2250 рр. до н.е.); Середнього царства (бл.2134-1786 рр. до н.е.); держава гіксосів (бл.1786-1575 рр. до н.е.); Нове царство (бл.1575-1087 рр. до н.е.).

Ранній розвиток землеробства в долині Нілу сприяв зростанню матеріальної культури та техніки. Тут було створено складні іригаційні системи, набула довершеності техніка обробки каменію, виготовлення ювелірних прикрас, накопичувалися наукові знання, з'явилася писемність.

Проте нам відомі й такі поетичні твори, в яких спростовуються основні релігійні постулати, звучить невіра в загробне життя, пропонується отримувати насолоду від радощів життя земного.

Мистецтво давніх єгиптян також було тісно пов'язане з релігійною міфологією. Характерними його рисами були: велична монументальність форми, суворий та чіткий, майже геометричний конструктивізм і типова фронтальність. Слід відзначити і реалістичні тенденції, які особливо виявились у портретних зображеннях.

Високого розвитку та технічної досконалості досягла архітектура, що характеризувалася величною монументальністю, образотворче мистецтво. Грандіозні будови мали висловлювати ідею могутності царської влади, яку охороняла релігія. Найяскравіше це виявилось в будівництві таких велетенських гробниць фараонів, як піраміди Хеопса, Хефрена, Джосера, Хуфу і т.д., у створенні сфінксів фараона Хефрена, Аменемхета ІІІ тощо. Під час періоду Нового царства особливо розквітала архітектура храмів, найвідомішими з них є храми у Луксорі та Карнаці. Вершиною художньої творчості цього періоду є образ цариці Ніфертіті й золота маска фараона Тут анхамона, а також розписи гробниць в Долині царів поблизу Фів.

Своєрідністю єгипетської релігії було виняткове значення, яке надавалося заупокійному культу. Єгиптяни вважали, що земні житла - це готелі, які не треба будувати міцними. Краще подбати про гробниці та муміфікацію. Єгиптяни вірили, що збереження трупів забезпечує існування душі. Дуже велике значення відводилося знанню магічних заклинань. В епоху Нового царства, молитви та закликання писали на сувоях папірусу - “Книга мертвих”.

Великого значення набув також культ Сонця - Ра. Поступово у зв'язку з централізацією країни, він перетворюється у державній культ верховного бога. Сталося це в часи Стародавнього царства. А в період Середнього царства, коли центром стали Фіви, місцевий ліванський бог Амон був проголошений верховним державним богом усього Єгипту. Причому культ нового бога увібрав також культ Ра. Єгиптяни значного успіху досягли в математиці, астрономії, медицині. Єгипетські математики вміли обчислювати площу прямокутника, трикутника, трапеції і навіть кола.

Практичні висновки з цього своєрідного вчення були значними. Релігійний культ і жрецтво стали зайвими, оскільки шлях до порятунку досягався самою людиною. Буддизм вважав несуттєвим станові та майнові відмінності, хоча порятунок визнавався можливим тільки для вільних людей. Рабів не приймали до общин буддистів. Вагому роль в буддизмі відігравало вчення про ахімсе, що ґрунтується на забороні завдавати шкоду живим істотам, чинити насильства над ними. Його включила у своє віровчення така індійська релігія як джайнізм, який як і буддизм був своєрідною антитезою брахманізму. Джайнізм відкидав авторитет Вед, відкрив доступ до своєї общини чоловікам та жінкам усіх каст. Прихильники джайнізму проповідували аскетизм, відмову від вбивств. Метою джайнів було звільнення від перероджень. Найбільш повно вчення про ахімсе було запозичене індуїзмом, що виник внаслідок трансформації брахманізму в нових історичних умовах. Це проявилося навіть у тому, що поряд із вшануванням основної троїці Богів індуїзму - Брахми, Вішни й Шиви, особливою пошаною користувався і культ священних тварин ( мавп, корів). Найбільш повним визначенням поняття “індуїзм” можна вважати весь традиційний індійський спосіб життя, включаючи всю суму життєвих принципів, соціальних норм і естетичних цінностей, вірувань і обрядів, міфів і легенд, індійців.

Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є “Махабхарата” та “Рамайяна”, які були створені у ІУ ст. до н.е. Ці твори - справжня енциклопедія Стародавньої індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців.

Найдавніші пам'ятки архітектури Давньої Індії не збереглися, оскільки для будівництва використовувалося переважно дерево. З початком нової ери у будівництві активно використовують камінь. У цей час індійці споруджують печерні комплекси, храми, ступи - кам'яні будови, у яких, начебто, переховувались реліквії Будди. З печерних комплексів нової ери найвідомішими є споруди у Карлі та Еллорі.

Великих досягнень добилися індійські скульптори та художники. Більшість скульптурних пам'яток має культовий характер. Це зображення численних індуїстських богів, Будди, добрих та злих духів. Поряд з релігійною існувала і світська скульптура. З пам'яток давньоіндійського живопису слід назвати розписи у печерах Аджанти. На фресках зображено сцени з життя Будди, з повсякденного побуту індійських царів.

Вражаючими були успіхи давніх індійців у математиці, астрономії, медицині, лінгвістиці. Індійці створили десяткову систему лічби, якою нині користується весь світ. Їх астрономи висловили припущення про обертання землі навколо своєї осі. Медики створили науку про довголіття. Вчення лінгвісти написали перші дослідження, присвячені різним аспектам мовознавства.

Китайська культура бере свій початок у глибокій давнині. Зародження китайської належить до часів царств Шан (середина ІІ ст. до н.е. - ХІІ ст. до н.е.) та Чжоу (ХІІ-ІІІ ст. до н.е.). Тоді були накопичені первинні наукові знання. Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір'я. У ІУ ст. до н.е. вчений Ши Шень упорядкував перший в світі зоряний каталог. Починаючи з 240 р. до н.е. китайські вчені точно фіксували кожну появу комети Галлея. Чжан Хен (139-78 рр. до н.е.) створив небесний глобус, який відтворював рух світил. Він також винайшов перший сейсмограф.

До визначних успіхів матеріальної культури Китаю належить лакове виробництво та розведення шовкопряду. Китайський шовк цінувався у всьому стародавньому світі.

У 15 ст. до н.е. була досить розвинена ієрогліфічна писемність. У 1 ст. китайці винайшли папір.

У тісному зв'язку з розвитком писемності розвивалась література. Однією з найдавніших літературних пам'яток є “Книга пісень”, в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представником історичної та художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цянь (бл.145-86 рр. до н.е.). він став фундатором китайської історіографії.

Непересічне значення у культурному житті Китаю мала релігійно-філософська система Конфуція.

Основний принцип конфуціанства - традиція. Конфуцій неодноразово підкреслював, що він противник усяких новацій. Особливого значення надавав вихованню у дусі покори старшим та начальникам. Конфуціанська філософія вважала необхідним та цілком можливим зміну характеру людини. Кожна людина має бути задоволена своїм соціальним становищем і не прагнути кращого.

Взагалі вчення Конфуція відстоювало утвердження патріархальних традицій та непорушність соціальних підвалин.

Конфуціанству суперечив інший філософській напрям - даосизм. В цій філософській системі простежуються елементи матеріалізму та діалектики. На думку даосистів, усе, що існує, виникло з матеріальних часток і розвивається згідно з визначеним законом. У даосизмі відбилися думки та інтереси різних верств суспільства. Цим пояснюється його популярність. Пізніше в даосизм проникли містичні мотиви.

Буддизм до Китаю прийшов з Індії у У ст. до н.е. Етика буддизму мала багато спільного з даосизмом.

Найдавніші пам'ятки мистецтва Китаю датуються Ш тис. до н.е. - часом неоліту. Це різного роду керамічні вироби, зроблені вручну або на гончарному крузі. Посуд часто розписаний, орнаментований візерунками.

У період Шан з'явилися перші укріплені поселення. Найчисленнішими витворами мистецтва цього періоду є вироби з бронзи, особливо бронзового посуду, побутового та культового призначення, знайдені в похованнях. Була високо розвинена техніка різьблення по каменю та кістці. Особливо полюбляли китайці нефрит.

Культуру Шан сприйняла та розвинула культура Чжоу - писемність, архітектурні прийоми, релігійні уявлення. В мистецтві розширилось коло сюжетів і тем: поряд з абстрактною символікою з'являються зображення людей та реальних тварин. Цей період характеризується появою живопису, про що свідчать знахідки картин, написаних по шовку.

Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна» (IV - ІІІ ст. до н.е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила 750 км., а після численних добудов упродовж століть - більш як 4000 км.

Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво Китаю досягли (ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е.) в період династії Цинь та Хань.

Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам'яток, а про ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.

Період Хань - час блискучого розквіту культури Китаю. В цей період особливо розвивається монументальне мистецтво - скульптура та живопис. У центрі міст будували розкішні палаци, багатоповерхові вежі. Житлові споруди були багато декоровані. Ансамблі ханських поховальних споруд досягали значних розмірів і являли собою комплекси підземних печер.

Більшість ханських монументальних скульптур зроблені грубо та примітивно, хоча деякі з них цікаві за сюжетом. В них часто відображались давні китайські легенди, байки, міфи. Значне місце серед зображень на рельєфах займали сюжети релігійного та філософського змісту.

Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу - Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж багатьох віків використовували досягнення Стародавнього Китаю.

Узагальнення по темі

Культура суспільств Стародавнього Сходу є важливим кроком уперед у розвитку духовного життя людства. Саме тут виникли різні системи писемності - клинопис, ієрогліфи тощо. Було покладено початок науковим знанням у царині астрономії, математики, медицини, філософії, створена художня література; зодчі та художники знайшли рішення цілого ряду принципових питань архітектури, скульптури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва.

В синтезі образотворчих мистецтв домінуюче значення мала архітектура. Піраміди Єгипту, зіккурати Дворіччя, храми та палаци не лише возвеличували небожителів і земних владик, а й свідчили про високу майстерність народів Стародавнього Сходу.

Мистецтво численних народів Стародавнього Сходу дуже різне за своїми вихідними формами, художніми досягненнями, шляхами розвитку, однак має багато схожих принципових рис.

Традиції культури Стародавнього Сходу збереглися впродовж віків і справили велике значення на розвиток багатьох народів Азії і Європи в подальші періоди.