Поняття та методи екскурсійної діяльності

33

• Зміст
• ВСТУП 2
• РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА МЕТОДИ ЕКСКУРСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 3
• 1.1. Основи екскурсійної діяльності 3
• 1.2. Функції і ознаки екскурсії 12
• РОЗДІЛ 2. ЕКСКУРСІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ 23
• 2.1. Зародження та розвиток літератури 23
• 2.2. «Розстріляне відродження» 26
• 2.3. Огляд післявоєнної літературної творчості 29
• ВИСНОВКИ 31
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32
• ВСТУП
• Екскурсійна справа -- важливий розділ культурно-освітньої роботи серед населення. Екскурсійній справі -- понад сто років, але найбільш інтенсивним був його розвиток в 70-і і 80-і роки цього сторіччя. Про це свідчать: щорічна участь в екскурсіях на півмільярда чоловік; десятки тисяч екскурсійних тим; сімдесятитисячна армія екскурсоводів; тисячі організацій, активно ведучих екскурсійну роботу; розвиток теорії і методики екскурсійної справи.
• У ці роки був здійснений перехід лідерства від установ Міністерства культури до профспілок -- Центрального радого з туризму і екскурсій (ЦРТЕ) ВЦСПС і його організаціям на місцях. Велику роль зіграло створення майже тисячі бюро подорожей і екскурсій, екскурсійних бюро в містах, робочих і курортних селищах країни.
• Актуальність даної теми зумовлена важливість проведення екскурсійної діяльності в рамках культурного розвитку суспільства.
• Метою дослідження є особливості проведення літературних екскурсій. Об'єктом дослідження є особливості проведення літературних екскурсій. Предметом дослідження є екскурсія на літературну тему.
• Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
• · вивчити особливості організації екскурсій;
• · визначити функції екскурсій;
• · розглянути зародження та розвиток літератури;
• · здійснити екскурсійний літературний огляд
•  РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА МЕТОДИ ЕКСКУРСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
• 1.1. Основи екскурсійної діяльності
• Розвиток екскурсійної справи зажадав розробки методологічних і теоретичних основ. Провідну роль в цьому зіграли Головне екскурсійне управління ЦРТЕ і Інститут підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій (нині Російська міжнародна академія туризму).
• Після двадцяти років роботи, в якій взяла участь екскурсійна кафедра названого інституту, були визначені функції, ознаки і аспекти екскурсій, суть і особливості двох найважливіших елементів:
• · показу і розповіді екскурсійного методу;
• · вироблені класифікація екскурсій і диференційований підхід до екскурсійного обслуговування населення;
• · розроблені основи методології і методики, елементи екскурсійної педагогіки і психології;
• · визначені складові частини екскурсійної справи і особливості професійної майстерності екскурсовода.
• Виникнення екскурсійної теорії -- результат активної пізнавальної діяльності на місцях, узагальнення практики десятків тисяч екскурсоводів і методистів. Теорія з'явилася перед нами як комплекс поглядів, уявлень і ідей, лежачих в основі сучасної екскурсійної справи.
• До кінця 70-х років визначилися три основні частини екскурсійної справи теорія, методика, практиком Будучи сукупність узагальнених положень, екскурсійна теорія створює передумови для появи нової науки -- екскурсійної науки, яке встало в один ряд з такими науками, як краєзнавство, музеєзнавство, клубознавство і книгознавство
• Основа екскурсійної діяльності -- екскурсійна теорія, яка визначає суть екскурсії, формулює закономірності і особливості екскурсії (важливої форми навчання і виховання людини).
• Екскурсійна методика, будучи частиною екскурсійної науки постає перед нами як сукупність чітких правил і вимог, що пред'являються до екскурсії, як сума методичних прийомів підготовки і проведення екскурсій Одне з головних завдань екскурсійної методики допомогти екскурсантам побачити, почути і відчути зорові і словесні матеріали.
• Предмет екскурсійної методики -- цілеспрямоване вивчення, систематизація, формулювання і застосування на практиці методів і засобів навчання і виховання, а також методичних прийомів, за допомогою яких екскурсійні працівники здійснюють свою діяльність.
• В ході екскурсійного процесу екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), почути про ці об'єкти необхідну інформацію (друге завдання), відчути велич подвигу, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навиками самостійного спостереження і аналізу екскурсійних об'єктів (четверте завдання). У рішенні останньої задачі велике місце займає формування уміння бачити.
• Уміння бачити як естетичне сприйняття зводиться до уміння сприймати архітектурні маси, фарби, лінії всякого роду, угрупування мас, фарб, ліній і їх комплекси в умовах перспективи, світла, повітря, точки зору. Уміння бачити як історичне сприйняття полягає в наступному:
• · треба вміти знайти в екскурсійному об'єкті типові риси і особливості історико-культурного характеру;
• · треба вміти визначити нашарування в екскурсійному об'єкті, зроблені часом, і його еволюцію;
• · треба вміти знайти історичні факти в монументальних і музейно-історичних пам'ятниках -- завдання, що завжди вимагає великих знань і навиків.
• Матеріал екскурсії, професійну майстерність екскурсовода в його викладі дають можливість екскурсантам аналізувати, робити необхідні висновки. Одне із завдань екскурсії -- виробити у екскурсантів відношення до теми екскурсії, діяльності історичних осіб, подіям, фактам, в цілому до матеріалу екскурсії і дати їй свою оцінку.
• Дати оцінку -- означає скласти уявлення про кого-небудь, чим-небудь, визначити значення, характер, роль кого-небудь або чого-небудь, визнати чиїсь достоїнства, позитивні якості.
• Оцінка екскурсії -- це виводи екскурсанта, до яких його підводить екскурсовод
• Відношення до екскурсії потрібно розуміти як: певний погляд екскурсанта на історичний період, якому присвячена екскурсія; сприйняття яких-небудь дій; розуміння конкретної ситуації, в якій знаходився письменник, скульптор (художник), створюючи свій твір.
• У цьому процесі велику роль грають матеріал екскурсії, подача його екскурсоводом, «точка зору» на подію і оцінка його екскурсоводом, а також переконаність екскурсовода в своїй правоті. Головне в цьому процесі -- проблема розуміння. Більшість екскурсантів сприймають точку зору екскурсовода, яка стає основою розуміння матеріалу і вироблення відношення до предмету показу і розповіді.
• Екскурсія -- методично продуманий показ визначних місць, пам'ятників історії і культури, в основі якого лежить аналіз об'єктів, що знаходяться перед очима екскурсантів, а також уміла розповідь про події, пов'язані з ними.
• Характеризуючи місце екскурсійної діяльності в позашкільній роботі з дітьми, екскурсіоніст Л. Бархаш вважав, що екскурсія -- це наочний метод отримання певних знань, виховання шляхом відвідин по заздалегідь розробленій темі певних об'єктів із спеціальним керівником (екскурсоводом).
• В табл. 1.1. структуровані цілі та завдання проведення екскурсій.
• Таблиця 1.1
• Цілі та завдання проведення екскурсій

№ п/п	Цілі	Завдання	Форми проведення
1	Відпочинок	Пошук лікувальних трав, ягід, грибів, фруктів	Прогулянка
2	Учбова	Засвоєння дітьми знань по учбовому предмету (ботаніці, географії, історії)	Урок поза класним приміщенням
3	Наукова	Виявлення експонатів для краєзнавчого музею	Експедиція
4	Загально-освітня	Розширення загального культурного кругозору	Бесіда в туристському поході, путня екскурсійна інформація в транспортній подорожі
5	Культурно-освітня	Підвищення рівня знань по історії, архітектурі, літературі і іншим галузям	Оглядова багатопланова екскурсія
6	Культурно-виховна	Засвоєння знань у поєднанні з вихованням	Тематична екскурсія

• Отже, екскурсія є наочним процесом пізнання людиною навколишнього світу, побудований на заздалегідь підібраних об'єктах, що знаходяться в природних умовах або розташованих в приміщеннях підприємств, лабораторій, науково-дослідних інститутів. Показ об'єктів відбувається під керівництвом кваліфікованого фахівця -- екскурсовода. Процес сприйняття об'єктів екскурсантами підпорядкований завданню розкриття певної теми. Екскурсовод передає аудиторії бачення об'єкту, оцінку пам'ятного місця, розуміння історичного події, пов'язаної з цим об'єктом. Йому небайдуже, що побачить екскурсант, як він зрозуміє і сприйме побачене і почуте. Він своїми поясненнями підводить екскурсантів до необхідних виводів і оцінок, добиваючись тим самим потрібної ефективності заходу. У короткій формі суть екскурсії можна визначити так: екскурсія -- сума знань, в специфічній формі що повідомляються групі людей, і певна система дій з їх передачі.
• Діяльністю є активність людини, яка направлена на досягнення поставленої мети. Екскурсія сума взаємозв'язаних і обумовлюючих один одного дій. Ці дії різноманітні -- пересування групи по маршруту, рух щодо об'єктів (їх обхід), спостереження пам'ятників, включених в маршрут, пояснення. Ради екскурсовода роблять дії екскурсантів осмисленими, цілеспрямованими. Дії в процесі екскурсії підрозділяються на дві частини: діяльність екскурсовода і діяльність екскурсантів. Діяльність екскурсантів знаходить свій вираз в таких активних формах, як спостереження, вивчення, дослідження об'єктів. Діяльність екскурсовода складається з ряду дій, головні з них -- підготовка і проведення екскурсій. Екскурсія -- специфічний вид діяльності фахівця-екскурсовода. Не можна визнати правильним затвердження деяких методистів, що екскурсія, будучи роботою для екскурсовода, є відпочинком для екскурсантів. Практично участь в екскурсійному процесі - робота складна, а тому важка для обох сторін - екскурсовода і екскурсантів.
• У словниках російської мови поняття «спілкування» розглядається як «взаємні стосунки, діловий дружній зв'язок». Ширше «спілкування» трактується у філософських словниках як одна з необхідних умов формування і розвитку суб'єктів (осіб), при якому відбувається обмін інформацією, уміннями і навиками.
• У практичній діяльності людини мають місце два види спілкування - пряме і непряме. Форми прямого спілкування - бесіда, лекція, урок в учбовому закладі, диспут, дискусія, мітинг, екскурсія і ін. В ході такого спілкування формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів, досягається взаєморозуміння, відбувається засвоєння інформації, зміцнюються взаємозв'язки.
• Непряме спілкування відбувається в ході читання газет, журналів, книг, слухання радіо, проглядання кінофільмів і ін. В процесі такого спілкування відсутній зворотний зв'язок, який при прямому спілкуванні виражає себе в реакції суб'єкта на отримувану інформацію.
• Екскурсія як форма прямого спілкування припускає взаємозв'язок і взаємодію суб'єктів (екскурсовода і екскурсантів) на основі їх спільної діяльності. Будучи специфічною формою спілкування, екскурсія дає можливість мільйонам людей отримати значний об'єм інформації, формує способи розумової діяльності. Спілкуючись з іншими учасниками заходу, екскурсант за допомогою наслідування і запозичення, співпереживання і ідентифікації засвоює людські емоції, відчуття, форми поведінки. В процесі спілкування досягаються необхідна організація і єдність дій індивідів, що входять до групи, здійснюється емоційне взаєморозуміння їх, формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів.
• Спілкування людей на екскурсії слід віднести до духовно-інформаційного типу спілкування, поєднанню двох форм відносин між суб'єктами і об'єктами, а також відносин особових і групових.
• Знання основ психології і педагогіки допомагає екскурсоводові правильно організувати процес екскурсії. Практично спілкування є комунікативною фазою в діяльності екскурсовода [4].
• Правильно організоване спілкування екскурсовода і екскурсантів є основою такого педагогічного процесу, як екскурсія. Комунікативний компонент - важлива частина професійної майстерності екскурсовода. Ефективність екскурсії визначається не тільки обширними знаннями екскурсовода по темі, умінням використовувати методику підношення цих знань аудиторії, але і здібностями в спілкуванні з екскурсантами, методистами і іншими працівниками екскурсійної установи, музею, з водієм автобуса. Важливу роль в спілкуванні з аудиторією грають такі якості, як запобігливість, уміння вести нормальний діалог.
• Методисти екскурсійних установ надають велике значення ролі екскурсовода в ході проведення екскурсії. У цій справі можна побачити досягнення і прорахунки. Прагнучи підвищити активність екскурсантів, екскурсовод використовує різні варіанти. Роблячи більш просторовою розповідь, він мимоволі перетворюється на лектора, зводить роль екскурсовода до пасивного сприйняття побаченого і почутого. Ефективніший варіант, коли екскурсовод, роблячи конкретні пояснення, направляє увагу групи, викликає питання у екскурсантів, примушує їх роздумувати, зіставляти, підводить до оцінок і виводів. І третій варіант -- це коли екскурсовод є як би диригентом групи. Він організовує демонстрацію об'єктів, забезпечує чіткий порядок їх спостереження. Так відбувається тому, що екскурсанти зайняті активним сприйняттям побаченого. Питання у них з'являються після того, як будуть осмислені отримані враження. Подібний варіант проведення екскурсії можливий у висококваліфікованій і згуртованій групі.
• У практичній діяльності екскурсія розглядається в декількох аспектах:
• а) як самостійна форма виховання і навчання, як складова частина інших форм навчання і виховання;
• б) як форма роботи з масовою аудиторією і одна з форм навчання;
• в) як форма організації культурного дозвілля, виховної роботи;
• г) як епізодичний (разове) захід, частина тематичного циклу, а також як один із ступенів пізнання;
• д) як форма розповсюдження наукових знань, ідейного виховання;
• е) як захід по одному з напрямів виховання - патріотичного, трудового, естетичного, а також як частина процесу формування всесторонньо розвиненої особи;
• з) як автономна форма культурно-освітньої роботи і як невід'ємна частина організованого туризму;
• и) як форма міжособового спілкування екскурсовода з екскурсантами, екскурсантів один з одним і як форма спілкування екскурсантів з об'єктами.
• Правильніше уявлення про екскурсію дає поєднання декількох аспектів. Розгляд же будь-якої конкретної екскурсії, того або іншого виду екскурсії в одному з названих аспектів не дасть можливості для виявлення її суті.
• У словниках російської мови поняття «спілкування» розглядається як «взаємні стосунки, діловий дружній зв'язок». Ширше «спілкування» трактується у філософських словниках як одна з необхідних умов формування і розвитку суб'єктів (осіб), при якому відбувається обмін інформацією, уміннями і навиками.
• У практичній діяльності людини мають місце два види спілкування - пряме і непряме. Форми прямого спілкування - бесіда, лекція, урок в учбовому закладі, диспут, дискусія, мітинг, екскурсія і ін. В ході такого спілкування формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів, досягається взаєморозуміння, відбувається засвоєння інформації, зміцнюються взаємозв'язки.
• Непряме спілкування відбувається в ході читання газет, журналів, книг, слухання радіо, проглядання кінофільмів і ін. В процесі такого спілкування відсутній зворотний зв'язок, який при прямому спілкуванні виражає себе в реакції суб'єкта на отримувану інформацію.
• Екскурсія як форма прямого спілкування припускає взаємозв'язок і взаємодію суб'єктів (екскурсовода і екскурсантів) на основі їх спільної діяльності. Будучи специфічною формою спілкування, екскурсія дає можливість мільйонам людей отримати значний об'єм інформації, формує способи розумової діяльності. Спілкуючись з іншими учасниками заходу, екскурсант за допомогою наслідування і запозичення, співпереживання і ідентифікації засвоює людські емоції, відчуття, форми поведінки. В процесі спілкування досягаються необхідна організація і єдність дій індивідів, що входять до групи, здійснюється емоційне взаєморозуміння їх, формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів. Спілкування людей на екскурсії слід віднести до духовно-інформаційного типу спілкування, поєднанню двох форм відносин між суб'єктами і об'єктами, а також відносин особових і групових.
• Знання основ психології і педагогіки допомагає екскурсоводові правильно організувати процес екскурсії. Практично спілкування є комунікативною фазою в діяльності екскурсовода.
• Правильно організоване спілкування екскурсовода і екскурсантів є основою такого педагогічного процесу, як екскурсія. Комунікативний компонент - важлива частина професійної майстерності екскурсовода. Ефективність екскурсії визначається не тільки обширними знаннями екскурсовода по темі, умінням використовувати методику підношення цих знань аудиторії, але і здібностями в спілкуванні з екскурсантами, методистами і іншими працівниками екскурсійної установи, музею, з водієм автобуса. Важливу роль в спілкуванні з аудиторією грають такі якості, як запобігливість, уміння вести нормальний діалог.
• Методисти екскурсійних установ надають велике значення ролі екскурсовода в ході проведення екскурсії. У цій справі можна побачити досягнення і прорахунки. Прагнучи підвищити активність екскурсантів, екскурсовод використовує різні варіанти. Роблячи більш просторовою розповідь, він мимоволі перетворюється на лектора, зводить роль екскурсовода до пасивного сприйняття побаченого і почутого. Ефективніший варіант, коли екскурсовод, роблячи конкретні пояснення, направляє увагу групи, викликає питання у екскурсантів, примушує їх роздумувати, зіставляти, підводить до оцінок і виводів. І третій варіант -- це коли екскурсовод є як би диригентом групи. Він організовує демонстрацію об'єктів, забезпечує чіткий порядок їх спостереження. Так відбувається тому, що екскурсанти зайняті активним сприйняттям побаченого. Питання у них з'являються після того, як будуть осмислені отримані враження. Подібний варіант проведення екскурсії можливий у висококваліфікованій і згуртованій групі.
• У практичній діяльності екскурсія розглядається в декількох аспектах:
• а) як самостійна форма виховання і навчання, як складова частина інших форм навчання і виховання;
• б) як форма роботи з масовою аудиторією і одна з форм навчання;
• в) як форма організації культурного дозвілля, виховної роботи;
• г) як епізодичний (разове) захід, частина тематичного циклу, а також як один із ступенів пізнання;
• д) як форма розповсюдження наукових знань, ідейного виховання;
• е) як захід по одному з напрямів виховання - патріотичного, трудового, естетичного, а також як частина процесу формування всесторонньо розвиненої особи;
• з) як автономна форма культурно-освітньої роботи і як невід'ємна частина організованого туризму;
• и) як форма міжособового спілкування екскурсовода з екскурсантами, екскурсантів один з одним і як форма спілкування екскурсантів з об'єктами.
• Правильніше уявлення про екскурсію дає поєднання декількох аспектів. Розгляд же будь-якої конкретної екскурсії, того або іншого виду екскурсії в одному з названих аспектів не дасть можливості для виявлення її суті.
• Екскурсії можуть конкретизувати вже наявні знання, давати нові, розвивати уміння підходити до явищ з життя природи і людей, підсилювати інтерес до того, що вивчається і викликати переживання в області відчуттів.
• Тоді як одні направляють екскурсію перш за все на те, щоб вона давала знання, інші прагнуть, щоб вона допомагала екскурсантам розвинути здатність і навики бачити витвори мистецтва, явища природи, події з різних областей життя людей.
• 1.2. Функції і ознаки екскурсії
• Функція (як поняття) в перекладі з латинського означає виконання, здійснення, виконання, круг діяльності, призначення, обов'язок, роль. Функція -- це зовнішній прояв якого-небудь об'єкту, форма роботи установи, підприємства. Функціонувати -- це означає діяти, працювати. Функції екскурсії розглядаються як її головні властивості.

• Рис. 1.2. Основні функції екскурсії
• Функція наукової пропаганди. Екскурсія сприяє розповсюдженню політичних, філософських, наукових, художніх і інших поглядів, ідей і теорій. Виконуючи функцію пропаганди, кожна екскурсія повинна мати чітку спрямованість. У основу екскурсії покладені принципи пропаганди, науковість, ідейність, зв'язок з життям, дохідливість і переконливість. Ці принципи виражають істоту пропаганди, дозволяють виділити в ній головне. Їх слід розглядати в сукупності, тобто у взаємному зв'язку один з одним [12].
• Принцип науковості. Важливою якістю екскурсії як форми виховання і навчання є її науковий характер. Завдання екскурсії -- сприяти розповсюдженню наукових знань. Зміст екскурсії повинен висловлюватися відповідно до даними певного розділу сучасної науки, сприяти формуванню світогляду. Факти, події, теоретичні положення даються в науковому трактуванні, отримують освітлення з урахуванням досягнень тих галузей сучасної науки, до яких вони мають відношення. Факти і події повинні отримати об'єктивну наукову оцінку.
• Принцип ідейності. Ідея -- це чіткий план дій для досягнення поставленої мети. В. Даль розглядав ідею «як поняття про річ, згадування, уявлення, уява предмету, розумова уява» [2].
• Ідейність необхідно розглядати як свідому прихильність до певної системи ідей. Принципи ідейності означають об'єктивний підхід до змісту фактичного матеріалу при підготовці екскурсії і переконаність екскурсовода, що висловлює цей матеріал екскурсантам. Важливо, щоб кожна екскурсія була підготовлена з урахуванням цієї вимоги, щоб відповідно до нього були складені документи для екскурсії -- тексти і методична розробка.
• Не менш важливий, щоб екскурсовод будував свою розповідь на науковій теорії, послідовно проявляючи свою особисту ідейну переконаність. У розповіді екскурсовода, в аналізі об'єктів знаходить свій вираз не тільки ерудиція екскурсовода, але і тенденційність як об'єктивний прояв його активної життєвої позиції. Ідейний екскурсовод -- це фахівець, який в своїй діяльності і у всіх своїх вчинках керується чіткими принципами.
• Зв'язок теорії з життям. Матеріал екскурсій повинен бути пов'язаний з життям, дійсністю, практикою господарського і культурного будівництва, з тими змінами, які відбуваються в Росії. Виклад фактичного матеріалу повинен супроводжуватися узагальненнями і виводами з урахуванням законів, які лежать в основі історичних і інших процесів.
• Певні труднощі з'являються при спробі пов'язати висловлюваний матеріал з сучасністю. Потрібно мати на увазі, що минуле і сьогодення в екскурсії, незалежно від освітлюваної теми, так або інакше ув'язуються між собою. Матеріал, що характеризує сучасність в екскурсіях, знаходить віддзеркалення в трьох аспектах:
• · перший аспект -- вся тема екскурсії цілком присвячена подіям сучасності («Калуга будується», «Генеральний план реконструкції міста у дії»);
• · другий аспект -- сучасності присвячена частина екскурсії, одна або декілька підтем. Ця форма характерна для оглядової екскурсії по місту, району.
• У екскурсії показується минуле (історія), сьогодення (сучасність) і майбутнє міста, району (перспектива). Показу сучасності відведена частина екскурсії. І, нарешті, третій аспект -- екскурсія повністю присвячена показу історичних подій, пам'ятників історії. Зв'язок з сьогоднішнім днем знаходить вираз в тому, що події минулого (деколи багатовіковій давності) оцінюються з позиції сучасності, на основі досягнень науки. Коментарі і виводи враховують домінуючі точки зору сьогоднішнього дня. Наприклад, в екскурсії «Декабристи в Іркутську» дається наступна оцінка: «Російські дворяни-революціонери підняли в грудні 1825 р. повстання проти самодержавства і кріпацтва... Рух декабристів був першим озброєним виступом революціонерів в Росії...» [3].
• Ефективність екскурсії залежить від того, наскільки зрозуміло висловлюється матеріал, наскільки він за своїм змістом доступний для даної аудиторії. Матеріал повинен висловлюватися з урахуванням підготовленості аудиторії, її загальноосвітнього рівня, життєвого досвіду. Переконливість екскурсійного матеріалу забезпечується також: відбором найбільш важливих фактів, що розкривають тему; використанням переконливих порівнянь; умілим підбором доказів; посиланнями на авторитетні джерела, спогади учасників і очевидців подій; демонстрацією фотографій, копій справжніх документів, карт, схем [11].
• Для кожної екскурсії характерний довірчий тон повідомлення знань. Припущення, версії, варіанти не повинні підміняти головного -- розкриття теми на основі наукових даних. Полемічні тенденції завдають шкоди сприйняттю екскурсійного матеріалу. Історик мистецтв А. У. Бакушинський, розробляючи методику музейних екскурсій, висловлюється проти внесення в екскурсії критико-полемічної тенденцій. Такий прийом дуже рідко досягає мети, розпилюючи сили і увагу екскурсантів. Головна вимога до екскурсії -- істинність, достовірність фактів, що повідомляються екскурсантам. Саме це приковує увагу до теми, служить основою для її сприйняття
• Функція інформації. Екскурсія відповідно до своєї теми містить інформацію по конкретному розділу знань: про досягнення історичної науки, медицини, біології; про відкриття археологів; винаходах, досягненнях у господарському і культурному будівництві. Від таких важливих засобів інформації, як газета, радіо, телебачення, лекція, екскурсію відрізняє вища наочність. Значна частина інформації на екскурсії підтверджується показом об'єктів. Наявність інформації в екскурсіях не означає, що екскурсовод винен, відступаючи від теми, робити повідомлення про останні події міжнародного життя. Основою для проведення екскурсії є затверджений текст. Не слід доповнювати зміст тематичної екскурсії матеріалами з уранішніх радіопередач або свіжих номерів газет, якщо мова не йде про повідомлення надзвичайної важливості.
• Функція організації культурного дозвілля. Під дозвіллям мається на увазі та частина неробочого часу, яка залишається у розпорядженні людини після робочого дня. Це вільний час в межах доби, тижня, роки чоловік витрачає на свій розсуд на активну творчу або суспільну діяльність, навчання без відриву від виробництва, любительські заняття, спілкування з друзями.
• Екскурсію відносять до тієї групи занять, яка визначається терміном «навчання і самоосвіта». Будучи формою культурного дозвілля, екскурсія забезпечує задоволення і формування духовних потреб людини. Вже в 20-і роки учені-екскурсіоністи приходять до думки про те, що екскурсія не відпочинок, а розумова праця, що вимагає від екскурсантів більшої напруги, чим звичайна прогулянка по місту. Системність знань, що повідомляються в екскурсії, її привабливість у зв'язку з наявністю елементу «мандрівки», можливість вибору відповідно до своїх інтересів -- все це робить екскурсію популярним заняттям для людей.
• Екскурсія займає важливе місце у ряді форм навчання без відриву від роботи. Помітно зростає роль екскурсії в організації культурного дозвілля там, де екскурсійні установи і музеї перейшли від епізодичних заходів до заходів щодо циклів. Екскурсійний цикл ставить завданням дати екскурсантам систему знань (наприклад, по історії рідного міста, про пам'ятники культури і історії, розташованих на його території). У крупних культурних центрах це завдання може бути звужена. Тут цикл з 5--6 екскурсій присвячується показу, наприклад, історичних пам'ятників.
• Екскурсія у функції розширення культурно-технічного кругозору. Кожна екскурсія сприяє розширенню кругозору людини. Її учасники отримують знання по історії, в області мистецтва, архітектури, літератури, економіки. Нерідко екскурсія конкретизує знання екскурсантів, допомагає їм побачити те, що вони знали за письмовими джерелами, з шкільних програм, з лекцій.
• Екскурсія -- це синтез декількох форм культурно-виховної роботи. У неї як тематично вбудовані і методично виправдані частини можуть бути включені:
• · фрагменти з художніх фільмів, науково-популярний або хронікально-документальний фільм цілком;
• · виступи учасників або очевидців подій, ветеранів війни в екскурсіях на військово-патріотичні теми;
• · зустріч з керівниками промислових або сільськогосподарських підприємств, інженерно-технічними працівниками, передовими робочими в екскурсіях на виробничі теми;
• · прослуховування музичних творів, присвячених життю і творчості композиторів, артистів, музикантів;
• · прослуховування виступів державних і суспільних діячів в звукозаписі, в екскурсіях на історичні і історико-революційні теми.
• Функція формування інтересів людини. Завдання екскурсії -- повідомити знання аудиторії і викликати інтерес у людей до конкретної галузі знань. Побувавши на літературній екскурсії, її учасники виявляють надалі цікавість до конкретного письменника. Учасники таких екскурсій надалі читають літературу по образотворчому мистецтву, літературній творчості, відвідують музеї, інші екскурсії. Екскурсія для багатьох стає початком роботи по самоосвіті.
• Кожна конкретна екскурсія може виконувати одночасно декілька функцій. Це залежить від того, з якою групою екскурсантів вона проводиться. Для дітей і молоді екскурсія -- це функція розширення культурно-технічного кругозору; для підлітків, що вибирають професію, -- функція формування інтересів; для іноземних туристів -- функція інформації [5].
• На практиці використовується немало різних методів пізнання: індуктивний, дедуктивний, аналітичний, синтетичний, методи абстрагування, аналогії, моделювання, узагальнення, експерименту і ін. Всі ці методи в тій чи іншій мірі використовуються при проведенні екскурсій.
• Термін «метод» має декілька значень:
• 1) підхід до дійсності, явищ природи і суспільства;
• 2) система прийомів теоретичного дослідження, практичного досягнення поставленої мети, цілеспрямованого проведення певної роботи;
• 3) засіб пізнання, спосіб відтворення в мисленні предмету, що вивчається, побудови і обґрунтування системи знань;
• 4) спосіб або образ практичних дій.
• Метод в логіці визначається як сукупність зовнішніх, по відношенню до матеріалу, суб'єктивних правил і способів дослідження, вивчення конкретних об'єктів і впорядкування отриманого ряду думок.
• Поняття «метод» ширше, ніж поняття «спосіб» і «прийом». У простому вигляді кожен прийом є як би частинкою методу. В процесі педагогічної і культурно-виховної діяльності метод є основою отримання нових знань і формування етичних якостей людини. Метод для діяльності не може бути вибраний довільно. Головна вимога до методу -- він повинен забезпечити досягнення мети з найбільшою ефективністю і найменшими витратами ресурсів. У екскурсіях до числа таких ресурсів входить словесний матеріал (розповідь), демонстровані об'єкти (показ), транспортні засоби, робочий час екскурсовода. За своїм значенням і сферам застосування всі методи, використовувані в діяльності людини, можуть бути розділені на чотири категорії:
• · Діалектико-матеріалістичний метод, який є основою будь-якого пізнавального процесу, незалежно від сфери, де відбувається дослідження. Діалектиком є метод пояснення процесів розвитку, що відбуваються в природі, загальних зв'язків природи, переходів від однієї області дослідження до іншої.
• · Загальні, формально-логічні методи, які служать основою для багатьох наук, -- аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення і абстрагування, аналогії і ін. Загальним методом є формальна логіка -- метод, використовуваний для відшукання нових результатів, переходу від відомого до невідомого. Загальні методи, їх елементи використовуються при проведенні екскурсій. На дії методів аналізу і синтезу побудований екскурсійний аналіз. Не менш активний в екскурсійній методиці використовується метод аналогії. Застосовуючи аналогію в показі і розповіді, екскурсовод звертає увагу групи на схожість і відмінність пам'ятників, на єдність часу різних дій і місця, де розташовані об'єкти. Аналогія в екскурсіях не зводиться до демонстрацій зовні схожих об'єктів. Це можуть бути різні за формою і будовою об'єкти, але аналогічні по виконуваних функціях.
• · Конкретно-історичний метод -- сходження від абстрактного до конкретного. Даний метод припускає рух думки до повнішого, усестороннього і цілісного відтворення предмету в свідомості людини. Даний метод дозволяє утворити поняття, що відображають окремі сторони і властивості об'єкту.
• · Частиний методи, які знаходять застосування в одній з наук або галузі знань, а також при використанні різних форм повідомлення знань. Саме до цієї категорії методів повинен бути віднесений екскурсійний метод. У вузькому сенсі екскурсійним методом є сукупність методичних прийомів, які застосовують на екскурсіях. У широкому сенсі -- це комплексний метод, він має ряд особливостей: вибір в спостережуваних об'єктах найважливішого і істотнішого; пов'язання матеріалу, що знов вивчається, з раніше отриманим екскурсантами досвідом і знаннями і ін.
• Для екскурсійного методу характерний облік таких ознак екскурсії, як наочність, речова довідність (наочність). Екскурсійний метод побудований на приматі (переважанні значенні) показу. У більшості екскурсій (окрім літературних) висунуті в розповіді екскурсовода положення аргументуються за допомогою зорових доказів. Нерідко розповідь є лише коментарем до зорової характеристики екскурсійних об'єктів.
• Екскурсійний метод направлений на вивчення головного в темі. Він допускає, щоб окремі сторони виділялися і вивчалися більш поглиблено, ціле розчленовувалося на окремі частини, але за умови збереження тісного зв'язку між ними. Підставою для того, щоб назвати екскурсійний метод комплексним, є те, що в нім органічно поєднуються методи навчання і методи виховання [6].
• Слід зазначити, що учені екскурсіоністи бачили новизну і оригінальність цього методу не в сукупності методів, складових єдиний комплексний метод, а зовсім в іншому. Одні основною особливістю екскурсійного методу вважали моторності (тобто рух екскурсантів). На початку 20-х років крупний фахівець екскурсійної справи Н. А. Гейніке відзначав, що серед методистів немає повної єдності у визначенні: що таке екскурсійний метод.
• Професор Б. Е. Райков в книзі «Методика і техніка екскурсій» писав: «Під екскурсією ми маємо на увазі вивчення об'єктів по місцю їх природного знаходження (локальний принцип) і у зв'язку з пересуванням свого місця в просторі (моторний принцип). Ось ці два принципи, тісно між собою зв'язані, і складають суть екскурсійного методу». Він називав екскурсійний метод одним з видів активно-рухового засвоєння знань. Логічніше прийняти інше визначення: екскурсія -- форма розповсюдження знань і виховання, побудована на екскурсійному методі. Багаторічна екскурсійна практика дозволяє зробити вивід, що екскурсійний метод є наочним на відміну від методів словесних і практичних. Характеризуючи цей метод, як комплексний спосіб пізнання дійсності, що оточує людину, необхідно бачити зв'язок поняття «конкретність» з принципом наочності. Екскурсійний показ в більшості випадків слід розуміти як складний багатобічний процес реалізації принципу наочності. Комплексний характер екскурсійного методу знаходить свій вираз також в тому, що пізнання предметів і явищ навколишнього світу проходить за участю всіх органів чуття людини.
• Вчений екскурсовод В. І. Адо відзначав наступні переваги екскурсійного методу: дослідницький елемент в роботі учнів; живе, конкретне і життєве вивчення минулого; усестороннє сприйняття об'єкту; підвищений інтерес до роботи і на основі цього більш поглиблене і міцне засвоєння матеріалу.
• У більшості робіт у екскурсійній справі особливості екскурсійного методу розглядаються стосовно учбово-виховної роботи з учнями. На самій же справі цей метод лежить в основі всієї екскурсійної роботи незалежно від того, який круг учасників нею охоплений -- діти або дорослі.
• Таким чином, екскурсійний метод є основою екскурсійного процесу і є сукупністю способів і прийомів повідомлення знань. Основу сукупності складають:
• · наочність;
• · обов'язкове поєднання двох елементів -- показу і розповіді;
• · оптимальна взаємодія трьох компонентів -- екскурсовода, екскурсійних об'єктів і екскурсантів;
• · рух екскурсантів (моторності) по певному маршруту з метою вивчення об'єктів по місцю їх природного розташування.
• Комплексний характер екскурсійного методу знаходить свій вираз у дії механізмів повідомлення знань екскурсоводом і засвоєння цих знань екскурсантами. Практично вся екскурсійна теорія всього лише аналіз дії екскурсійного методу.
• Мета екскурсійного методу -- навчання (передача певної системи знань) і виховання (формування всесторонньо розвиненої особи). На відміну від учбового закладу виховання на екскурсії проходить в ході навчання, в процесі спілкування з екскурсійними об'єктами, під час розповіді екскурсовода і його дій при показі об'єктів. Зміст знань, що повідомляються екскурсоводом, виробляє у слухачів певний підхід до пояснення явищ природи, розуміння ходу і логіки розвитку суспільства, підводить до оцінки історичних подій [7]. В даний час екскурсійні установи в своїй діяльності керуються наступними основними положеннями:
• у основі будь-якої екскурсії лежить один екскурсійний метод повідомлення знань;
• · показ і розповідь -- складові частини екскурсії і основні елементи;
• · рух (моторності) -- одна з ознак екскурсії;
• · екскурсійна методика є приватною методикою і складається з двох частин -- методики підготовки і методики проведення екскурсій;
• · методика проведення екскурсій є сукупністю методичних прийомів показу екскурсійних об'єктів і розповіді про них і події, з ними зв'язаних.

РОЗДІЛ 2. ЕКСКУРСІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ

2.1. Зародження та розвиток літератури

Тривала традиція на цьому шляху пов'язана із зіставленням поезії (літератури) з історією (наукою) та іншими видами мистецтва. Виходячи з теорії наслідування, можна, йдучи за Арістотелем, специфіку літератури вбачати, на відміну від історії, яка наслідує те, що було, в тому, що література показує те, що могло бути за ймовірності, і головну увагу в дослідженні специфіки літератури зосереджувати на співвідношенні, діалектиці об'єктивного і суб'єктивного, дійсного та уявного, реального і вимисленого.

Ця традиція тривка і до сьогодні живить традиційне літературознавство. Вона доповнюється порівняльними студіями науки і літератури, в основі яких лежить понятійне та образне мислення. Головна теза, що диференціює науку і мистецтво звучить так: вчений мислить поняттями, митець -- образами. З неї випливає висновок: наука і мистецтво мають спільний предмет пізнання -- об'єктивну дійсність. Відмінність між ними починається з форми пізнання (відображення, освоєння) об'єктивної дійсності. Нерозривна єдність образно-понятійного мислення людини спонукала прихильників такого підходу до вивчення специфіки мистецтва свідчити про домінанту одного з елементів (поняття чи образу) у духовній діяльності людини і шукати специфічного предмета освоєння для науки і мистецтва.

Однак визначення специфічного предмета мистецтва за принципом його виокремлення з системи зв'язків об'єктивного світу (суспільна людина) не переконувало дослідників, які трактували мистецтво як вищий, специфічний прояв естетичної діяльності, в результаті чого творилася друга, естетична реальність -- художній світ. Один із теоретиків феноменологічної естетики Р. Інгарден запровадив спеціальний термін, який позначив специфічність естетичного предмета, -- інтенціональність. Він констатував, що представлений у творі мистецтва світ може бути і відображенням реального світу, і видуманим, небувалим світом (це не має жодного значення), але він скомпонований для того, щоб викликати естетичне переживання. І в цьому полягає його функціональна й онтологічна сутність, особливість.

Українська література має тисячолітню історію. Початки її належать до часів формування Київської Русі. Однак іще в передісторичну добу (до ІХ ст.) предки українців мали розвинену усну творчість. Визначною пам'яткою того часу є літопис „Повість минулих літ”, який є не тільки джерелом історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, легенд та переказів епохи Київської Руcі. Поетичним шедевром давньої літератури є „Слово о полку Ігоревім”. Цей героїчний епос увібрав у себе найкращі зразки народної творчості того часу і став надбанням та гордістю всього слов'янського світу .

Самобутнім явищем середньовічної літератури є полемічні твори Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького, Феофана Прокоповича та ін. Вершина давньої української літератури доби бароко - творчість поета і філософа Григорія Сковороди (1722-1794). „Український Сократ” мандрував Україною та країнами Центральної Європи, щоб ближче пізнати людей . Наскрізною для філософії Григорія Сковороди є проблема щастя, яка мислиться ним через розкриття божественної суті людини, виявлення таланту, закладеної в неї Богом, що забезпечує працю за покликанням. Слова філософа „Світ ловив мене, та не впіймав”, які він заповів викарбувати на своїй могилі, стали ще одним свідченням відданості Григорія Сковороди духовному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Наприкінці XVIII ст. бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського „Енеїда" знаменувала появу новітньої літературної української мови і початок сучасної української літератури. Цей твір увібрав у себе перлини українського гумору, відобразив яскравий народний побут. Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім членами київського гуртка (П. Гулак - Артемовський, Є. Гребінка). До харківського гуртка належав також Г. Квітка - Основ'яненко - основоположник української художньої прози, який перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах [9].

XIX ст. - це доба становлення національної самосвідомості. Поетична збірка „Кобзар" видатного українського поета Тараса Шевченка, яка побачила світ у 1840 році, фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців. Творчість Тараса Шевченка визначила на десятиліття вперед подальший розвиток української літератури - (не тільки поезії, а й прози і драматургії). Шевченкова поезія стала важливим етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети - романтики та ін), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова. Ім'я Тараса Шевченка стало символом української культури у світі, подібно до таких емблематичних імен універсального рівня як Шекспір, Гете чи Пушкін , кожен з яких асоціюється не тільки з літературою, а й культурою своїх країн .

Літературний процес другої половини XIX ст . формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників - Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Бориса Грінченка та ін. Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індивідуальних стилів письменства, використання різних жанрів - від епічних романів і повістей до новел, фейлетонів, оповідань тощо. Значна частина письменників цієї доби вела активну політичну і просвітницьку діяльність .

Прикладом універсальної особистості в історії не тільки української, а й світової культури є постать Івана Франка - поета, прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика, теоретика та перекладача. Творчий доробок І. Франка вражає своєю неосяжністю (понад 50 томів). Письменник одним з перших почав перекладати твори світової літератури на українську мову (Й. Гете, Г. Гейне, Дж. Байрона).

З появою на зламі століть нової генерації авторів українська література зазнає впливу європейського модернізму. Найяскравіше цей підхід позначився на творчості двох провідних літературних постатей цього періоду - поетеси Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського. Леся Українка збагатила українську літературу образами світової літератури й сюжетами з історії, міфології різних епох і різних народів світу. Поряд з великим талантом поетеси Леся Українка виявила неабиякий хист перекладача. Їй належать чудові переклади з творів Гомера, Г. Гейне, В. Шекспіра, Дж. Байрона, В. Гюго, єгипетських та італійських народних пісень, індійського епосу [10].

Після революції літературний процес відзначався особливим драматизмом і складністю в Україні, як і в усьому СРСР. З одного боку українська література у цей час переживала небачений розквіт. На багатій літературній палітрі співіснували різноманітні художні школи, стилі і напрями - від радикального пролеткультівства, теоретики якого пропагували створення „лабораторним шляхом" „чисто пролетарської культури” (В.Блакитний, Г. Михайличенко, М. Хвильовий ) до футуризму (М. Семенко) і навіть неокласицизму, представники якого орієнтувалися на створення високого гармонійного мистецтва на основі освоєння класичних зразків світової літератури ( група неокласиків на чолі з М . Зеровим ).

2.2. «Розстріляне відродження»

Однак більшість представників цієї хвилі українського відродження загинули в часи Громадянської війни, голодомору 1932-33 рр. та більшовицьких репресій 30-х років. У 1938-1954 рр. було репресовано близько 240 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. Деякі з них були розстріляні, деякі так і померли в ув'язненні, доля деяких з них після арештів так і залишилася невідомою. Зазнавав арешту і визнаний радянською владою поет М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М . Куліш, Є . Плужник, М . Семенко.

Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який намагався врятувати багатьох товаришів. Опинився під забороною і експериментальний театр „Березіль”, а його керівник - всесвітньо відомий режисер Л. Курбас - був арештований і розстріляний.

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921--1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905-1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925--1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Подивімося на деякі найцікавіші тексти.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. В своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

2.3. Огляд післявоєнної літературної творчості

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур [1].

Незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, передусім, твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О.Довженка, О.Гончара та інших. У 1960-і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно-політичного життя в Україні зародився потужний мистецьких рух, представники якого згодом отримали назву „шестидесятники”. „Шестидесятники" шукали нових форм творчості, нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи. До цього покоління належали В. Стус , Л. Костенко, В. Симоненко, Г. Тютюнник, Д. Павличко , І. Драч та інші. Активна громадянська позиція привела В . Стуса , як і багатьох інших його колег по перу в ряди «дисидентської» інтелігенції. У 1970 рр. прокотилася нова хвиля масових арештів української інтелігенції, багато провідних письменників були ув'язнені в сибірських таборах за „антирадянську агітацію". Деякі з них були реабілітовані посмертно на початку 90-х рр. Надзвичайно розмаїта і багата література письменників української діаспори, яка творилася впродовж ХХ ст. вихідцями з України на просторах від Європи до Австралії. Серед найяскравіших її представників - Іван Багряний, Василь Барка, Богдан Бойчук, Віктор Домонтович, Улась Самчук та багато інших.