Архітектурні особливості малоповерхової типової житлової забудови 1939–1955-х років

Ключові слова: типова житлова забудова, малоповерхові будинки, типові проєкти, житловий фонд, реконструкція.

Abstract

Architectural features of a typical low-rise residential buildings of 1939-1955

Architectural features of typical low-rise residential buildings in the period 1939-1955 in Ukraine are considered. It was noted that it was at this time that the mass construction of housing for the population in Ukraine was actively developing during industrialization, consolidation of villages (creation of «agricultural towns») and post-war reconstruction. Such typical housing was characteristic of many cities and towns during these years and reflected the spirit and needs of the time. After the war, the main emphasis was placed on the restoration of damaged buildings and on the construction of temporary wooden housing facilities for industrial workers. However, already in the mid-1950s, the construction of low-rise residential complexes developed, which was financed by industrial enterprises and other organizations.

A study of archival materials on this topic was conducted, the architectural style, materials, constructions of buildings of that period were considered. Examples of existing residential buildings of the 1940s to the 1950s in Lviv and the Lviv region are presented. The planning of typical housing after the Second World War in Ukraine was based on several general principles aimed at restoring the housing stock, providing comfortable conditions for residents and rational use of available resources.

The importance of modernizing such buildings in order to improve their functionality and energy efficiency was noted. Useful in this matter is the use of foreign practice, where extensive experience in the reconstruction of existing buildings built according to standard projects has been accumulated. Especially important for Ukraine are the methods and principles of renewal of urban residential buildings, which were developed in the countries of Eastern Europe, there are state reconstruction programs that provide for the allocation of state subsidies and special credit terms for their implementation.

Keywords: typical residential buildings, low-rise buildings, typical projects, housing stock, reconstruction, modernization.

Основна частина

У період з 1930 по 1955 роки типова житлова забудова в Україні відображала особливості архітектури та функціональні вимоги того часу, враховуючи потреби населення і соціально-економічний контекст того періоду. Саме в цей час стало активно розвиватися масове будівництво житла для населення в Україні під час індустріалізації, укрупнення сіл (утворення «агроміст») та післявоєнного відновлення. У перші повоєнні роки у містах спостерігався швидкий ріст кількості міського населення. Зокрема, у Львові в 1945 р. мешкало 180. тис. осіб, у 1950 р. воно збільшилося на 70%, а в 1955 р. перевищило рівень 1945-го в 2,2 рази, така ж ситуація була і у містах районного значення. Це підняло актуальність питання житлового будівництва на перший план (Мих, Трегубова, 1989)

Після війни основний акцент було зроблено на відновленні пошкоджених будівель та на будівництві тимчасових дерев'яних житлових об'єктів для робітників промислових підприємств. Однак уже в середині 1950-х років розвинулося будівництво малоповерхових житлових комплексів, що фінансувалося промисловими підприємствами та іншими організаціями. Були розроблені проєкти одно-, двох-, триповерхових будинків. Така типова забудова була характерною не лише для великих міст, але й для районних центрів. Багато з таких будівель використовуються і зараз, але можуть потребувати реставрації та модернізації. Тому тема дослідження архітектури малоповерхової житлової забудови цього періоду може бути цікавою та актуальною як з погляду архітектурної науки та історії містобудування, а також є необхідною умовою для подальшої належної реконструкції таких історичних житлових будинків.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Тема малоповерхової типової житлової забудови 1939-1955 років частково розглядається в дослідженнях О. Моркляник, О. Фенчука, В. Дідика, М. Бевза, де описано особливості архітектури соцреалізму; розроблена базова типологія і основні принципи планування і стилю цього періоду, описано соціальні і політичні передумови її формування. Зокрема, О. Моркляник аналізувала умови типового проєктування та його застосування в житловій архітектурі Львова наприкінці 40-х - І пол. 50-х рр. (Моркляник, 2008) В. Дідик досліджував малоповерхову забудову Львова кінця 50-х років та історію їх проєктування. (Дідик, 2020). У своїх дослідження О. Фенчук розглядав історію формування житлової забудови Львова в період 1945-2010 рр., даючи характеристику різних історичних етапів (Фенчук, 2022). У книзі «Архітектура Львова: час і стилі. ХІІІ-ХХІ ст.» М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, Б. Посацький та ін. згадували повоєнний період у контексті містобудування Львова (Бевз, Бірюльов, Богданова, Посацький, та ін., 2008.) У цій статті також досліджуються архівні матеріали, що дає змогу ширше проаналізувати малоповерхову типову житлову забудову, її планувальні і конструктивні характеристики, а також суспільно-політичні процеси, що впливали на її реалізацію.

Метою статті є дослідити архітектурні характеристики малоповерхових типових житлових будинків, які були зведені у період 1939-1955 років в Україні, локалізувати існуючі будівлі цього періоду у Львові та Львівській області та визначити необхідність їх модернізації та реконструкції.

Після приходу радянської влади на територію Західної України було впроваджено спорудження житлових будівель за типовими проєктами. Зокрема, це були комплекси малоповерхових будинків або невеликих робітничих селищ для швидкого забезпечення населення житлом. Причинами впровадження саме такого типу будівництва були індустріалізація, повоєнна відбудова, а також укрупнення сіл з перспективою утворенням «агроміст». Індустріалізація ознаменувалась будівництвом дешевого житла, яке великі промислові підприємства створювали для робітників.

В цей час на захід України було направлено на підприємства тисячі робітників з росії і Східної України, що очікувано спричинило дефіцит житла. Вирішенням цієї проблеми спочатку стало розселення робітників в житло репатрійованих мешканців і в комунальні квартири, а другим етапом було будівництво комплексів малоповерхового житла за типовими проєктами, що максимально прискорювало темпи будівництва.

Також у повоєнні роки відбувався процес укрупнення сіл завдяки розбудові великих сіл і містечок, із стимулюванням до виїзду з маленьких сіл і хуторів (передусім планувалось ліквідувати села чисельністю до 100 дворів. В кінцевому результаті мали залишитись «колгоспні села» з чисельністю близько 3000 осіб). Цим хотіли стерти межі між містом і селом і збільшити контроль над сільським населенням. Це відбувалось за рахунок будівництва двох-три-чотирьох поверхових будівель і розвитку інфраструктури. Кожна квартира в такому будинку повинна була як мінімум мати 2-3 житлові кімнати, кухню, ванну кімнату, комори, було передбачено центральне опалення, гаряча вода, водопровід, каналізація, електрика, газ і радіомовлення (Хомутецкий, 1962). «В колгоспних містах було передбачено будівництво багатьох споруд культурно-побутового, комунального, адміністративного і торгового призначення, забезпечення водопроводом, каналізацією, електрикою, телефонізацією та іншими видами «міського благоустрою» і на сам кінець створення для потреб будівництва своєї власної виробничої бази в вигляді цегляних, лісопильних, черепичних, цементних і інших заводів і майстерень» (Хомутецкий, 1962).

Виходячи з велетенських масштабів будівельних робіт у післявоєнній п'ятирічці як в місті, так і в селі, був передбачений широкий розвиток нової галузі виробництва - фабрично-заводського домобудівництва (збірного будівництва). У 1946 р. було почато будівництво перших домобудівельних заводів на Західній Україні, а також заводів з виробництва збірних будинків і стандартних деталей з дерева, гіпсу, азбоцементу та інших місцевих матеріалів.

Основну роботу із забезпечення проєктними матеріалами для міст, що відновлювались після війни, здійснив створений в 1943 р. Комітет по справам архітектури при Раді Міністрів СРСР. Ним були розглянуті, скоректовані і погоджені генеральні плани сотень міст і каталоги типових проєктів житлових будинків і гуртожитків (Хомутецкий, 1962).

Планування типової житлової забудови після Другої світової війни в Україні базувалося на кількох загальних принципах, спрямованих на відновлення житлового фонду, забезпечення комфортних умов для мешканців та раціональне використання доступних ресурсів. Можна виділити деякі з цих принципів:

1. Масовість і стандартизація. Більшість будівель після війни були спроєктовані та побудовані великими серіями, щоб швидко забезпечити житлом тисячі людей. Це призвело до типового планування та стандартизації житлових будинків і квартир. Багато будівель мають стриманий, простий дизайн, який був спрямований на максимальну функціональність та використання обмежених ресурсів.

2. Функціональність і зручність. Забудови планувалися з урахуванням зручностей для мешканців, таких як доступність магазинів, шкіл, дитячих садків і медичних закладів неподалік від житлових комплексів.

3. Зелені насадження і відкриті простори. Проектування охоплювало великі зелені насадження, дитячі майданчики та відкриті простори для відпочинку мешканців.

4. Ефективне використання місця. Земельні ділянки раціонально використовували, будинки планували так, щоб максимально використовувати доступний простір, забезпечуючи відповідний рівень приватності для мешканців.

5. Масштабність і інфраструктура. Розроблювалися цілі мікрорайони, які охоплювали не лише житлові будівлі, а й інфраструктуру, таку як дороги, каналізація, водопостачання та електромережі.

6. Використання доступних матеріалів. У зв'язку з обмеженими ресурсами після війни, конструкція будинків виконувалася з дешевих та доступних матеріалів.

7. Забезпечення доступності транспорту. Житлові комплекси планувалися з урахуванням доступності транспорту, щоб мешканці могли легко діставатися до роботи та інших місць.

Ці загальні принципи сприяли відновленню житлового фонду після війни і створенню комфортніших умов для мешканців нових житлових комплексів.

В довоєнний час основним будівельним матеріалом, який застосовували у процесіи будівництва житлових будівель, була цегла, на ранніх етапах - червона, а потім - біла. В «сталінках» зовнішні стіни мали товщину 640 мм, а внутрішні несучі - 380 мм. Перекриття в цих будинках були дерев'яні або комбіновані (залізобетонні плити для перекриття застосовували в місцях санвузлів). В «елітних сталінках» застосовували монолітні залізобетонні перекриття, в післявоєнний час використовували вже префабриковані залізобетонні плити. Для економії цегли частина міжквартирних несучих стін складалась із сталевих або залізобетонних колон і горизонтальних ригелів, на які укладались перекриття. На відміну від малоповерхових дешевших будівель, «сталінки» мали багатодекоровані фасади, просторіші квартири і кращу тепло- і шумоізоляцію.

Для малоповерхових будівель з початку також використовувалась цегла і дерев'яні або комбіновані перекриття. Надалі все більше з метою економії і пришвидшення темпів будівництва впроваджували дешевші матеріали. Згідно з постановою Ради міністрів СРСР «Про зниження вартості будівництва», всі раніше затверджені для міського будівництва типові проєкти були переглянуті з метою зниження кошторисної вартості будівництва в середньому на 15%. При цьому деякі типові проєкти, що раніше використовувались, були вилучені як неекономічні (Каталог типовых проектов, 1951).

Для програми капітальних будівельних робіт в УРСР в післявоєнну п'ятирічку було виділено 49 мільярдів рублів. План передбачав введення в експлуатацію в містах України 16 млн квадратних метрів державного житлового фонду. Для виконання такої великої програми була потреба у великій кількості будівельних матеріалів. У це же час ресурси промисловості будматеріалів у післявоєнний час були недостатні. Була нестача деревини, цегли, цементу, скла тощо.

Для виконання велетенської програми житлового будівництва на території України необхідно було корінним чином змінити будівельну практику і передусім створити нові економічні будівельні матеріали, що дозволили б перейти на індустріальні методи будівництва. Дефіцитні цеглу і деревну пропонували заміняти на місцеві ресурси: металургічні і котельні шлаки - для стін і ізоляції, гіпс - для матеріалів перегородок, перекриття і сухої штукатурки, глину - для пустотілої і облицювальної кераміки.

Науково-дослідницькі і будівельні організації розробили нові дешевші будівельні матеріали, такі як: пустотілі шлакобетонні блоки для стін, перегородок і перекриття; гіпсова суха штукатурка; мінеральна шерсть і вироби з неї для теплової і звукової ізоляції житлових, громадських і промислових будівель; теплі кольорові бітумінозні плити для підлоги; дерев'яні будівельні деталі; азбестоцементні кольорові покрівельні і облицювальні матеріали.

Двоповерхові будівлі відрізняються від триповерхових головно зовнішнім оздобленням. Їх стіни виконані з пустотілих шлакоблоків товщиною 40 см. Ззовні вони офактурені розчином. Внутрішня поверхня стін оброблена гіпсовою сухою штукатуркою по гіпсовим «маякам».

Стіни триповерхових будівель складені зі шлакоблоків з облицюванням п'ятистінною цеглою на ребро і плитами напівсухого пресування. Загальна товщина стін першого поверху - 49 см, другого і третього - 38 см. Кладка стін велась з прокладними рядами з тої ж цегли через два ряди шлакоблоків. Облицювальні плити встановлювали у процесі кладки на зовнішні виступи прокладних рядів. Одночасно з кладкою були закріплені архітектурні деталі з профільованої цегли. Після спорудження стін в межах одного поверху й влаштування перекриття на внутрішню поверхню стіни, на гіпсові «маяки», накладалась суха штукатурка. У результаті виходила абсолютно закінчена стіна (не беручи до уваги пофарбування чи обклейки шпалерами).

У вирішенні фасадів стін особливе місце належить архітектурним деталям, виконаним на пресі Мелія. Для житлових будинків профілі карниза, поясків, обрамлення дверних і віконних проємів, сандриків, підвіконників і інших деталей для оздоблення фасадів були виготовлені на пресі в заводських умовах.

У житлових будинках перекриття виконані в основному з пустотілих шлакоблочних балок і з пустотілих шлакоблоків із прутковими прогонами.

Перегородки - двох типів. У житлових кімнатах вони складаються з гіпсових пустотілих плит (внутрішньоквартирні в одну плиту товщиною 7,6 см і міжквартирні з двох плит товщиною 15,2 см). В санвузлах перегородки зроблені зі спеціальних пустотілих шлакоблоків товщиною 9,2 см з облицюванням фаянсовими плитками.

Покрівлі переважно скатні з дерев'яними кроквами: двосхильні, чотирисхильні або вальмового типу.

Тягнуті карнизи всередині приміщень замінені карнизами з обрізків сухої штукатурки. Також каркас вбудованих шаф був виготовлений із рейок, а всі фільонки, в тому числі дверні, днища і полиці - із обрізків сухої штукатурки.

Опалення в них в основному централізоване, нерідко з верхнім вертикальним розливом і двотрубним розведенням. Існують і будинки із вбудованими котельнями - пізніше більшість цих будівель були підключені до централізованого теплопостачання. Малоповерхові будинки зазвичай проєкту - вали у двох варіантах - із централізованим опаленням і з пічним, конкретна реалізація залежала від можливості підключення будинків до ТЕЦ або котелень. Будинки з пічним опаленням згодом підключали до централізованого опалення або в них встановлювали газові котли. Аналогічна ситуація і з гарячим водопостачанням (Сборник материалов, 1952).

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити такі висновки щодо використання здешевлених, префабрикованих матеріалів у малоповерховій типовій забудові:

1. Використання стін з пустотілих шлакоблоків, перегородок із гіпсових плит, перекриття з пустотілих шлакоблочних балок, збірних щитів з утеплювачем з мінеральної шерсті, а також використання інших нових матеріалів різко зменшило вагу конструкцій, вилучало багато трудомістких процесів і дозволило проводити роботи потоково-швидкісними методами.

2. Зменшення ваги конструкцій привело до значного скороченню потреби в транспорті, а вилучення багатьох трудомістких процесів - до зменшення кількості робітників і різкому скороченню термінів будівництва.

3. Все це дало можливість знизити вартість одного кубічного метра будівлі на 26 відсотків, а вартість одного квадратного метра житлової площі - на 34 відсотки порівняно з кошторисною вартістю звичайного цегляного будинку за типовим проєктом серії №207.

Малоповерхові будинки у два (рідко три) поверхи споруджувалися за типовими проєктами, наведеними у каталогах. Такі будинки споруджували у периферійній частині міста або у районах, наближених до центру, проте не у структурі щільної історично сформованої забудови. Це, з одного боку, було пов'язане з тим, що будівництво будинку-вставки вимагало б коригування планувальної структури типового проекту, а також тим, що у центральній частині міста надавали перевагу будинкам середньої поверховості.

Типові проєкти малоповерхових житлових будинків, розроблені до війни і допрацьовані після неї, були зібрані у «Каталог типових проектів одно-, двох-, і триповерхових житлових будинків» і видані у Москві у 1948 р. До каталогу входили такі серії: 101, 104-110, 114-117, 121, 131, 145, 147153, 201-211, 221-223, 225-230, 241-245, 281, 283, 301, 302 (Каталог типовых проектов, 1948). Згодом каталог був перевиданий як «Каталог типових житлових і культурно-побутових будівель для міського будівництва» у 1951 р. До каталогу входили такі серії: 7-10, 12, 101, 104-108, 114-117, 119, 121, 129, 134, 136, 138, 145, 147-149, 151, 153-156, 164, 164-А, 165, 201, 202, 204, 206-211, 221, 222, 225, 227-230, 238, 241, 242, 244, 245, 264, 264-А, 281, 283 (Каталог типовых проектов, 1951).

Приклади таких будівель є у Львові та області, в містах Миколаїв, Червоноград, Жовква, Новий Розділ, Стрий, Яворів, Сокаль, Жидачів, Бібрка, Самбір, Рава Руська, Золочів тощо, всього близько 400 будівель, 88 з яких у Львові (рис. 1-7). Найбільш поширеними були будівельні проєкти серії 201, 204, 207, 281 (Каталог типовых проектов, 1948).

Рис. 1. Львів, вул. Віденська, 7

Рис. 3. Львів, вул. В. Великого, 23

Рис. 4. М. Миколаїв, вул. Возз «єднання, 6

Рис. 6. Львів, вул. Зелена, 95