Екоцид та повоєнне відновлення белігеративних ландшафтів України: проблеми, досвід, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет будівництва та архітектури,

Екоцид та повоєнне відновлення белігеративних ландшафтів україни: проблеми, досвід, перспективи

Устінова Ірина Ігорівна

д-р. арх., професор, професор кафедри містобудування

Власенко Наталія Олегівна магістрант кафедри містобудування

Україна

Анотація

В статті викладено результати аналізу світового досвіду відновлення белігеративних ландшафтів, сформованих у ході бойових дій під час трьох попередніх Світових війн, враховуючи й Холодну війну ХХ сторіччя, перехід якої у гарячу фазу розпочався тридцять років тому під час Боснійської війни і нині триває (досвід Афганістану, В'єтнаму, Німеччини, США, України, Франції та країн на теренах колишньої Югославії). Виокремлено основні напрями штучно-природньої регенерації ландшафтів, що постраждали у ході воєнних дій; наведено способи регенерації белігеративних ландшафтів, які можуть бути застосовані в процесі підготовки та реалізації програм комплексного відновлення територій, що зазнали екоциду в ході повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року.

Ключові слова: екоцид, урбіцид, белігеративні ландшафти, повоєнне відновлення, регенерація ландшафтів.

Україна в наш час потерпає від геноциду у новітніх формах його урбіциду та екоциду. Поняття урбіциду (урбаністичного геноциду), з'явилось після Боснійської війни 1992 - 1995 років. За Мартіном Ковардом, «урбіцид» є формою масового насильства над урбаністичним укладом буття людських спільнот, як таким, на кону якого тисячі доль і століття культур, що впадають у попіл [1,2]. белігеративний ландшафт війна

Визначення екоциду (екологічного геноциду), сформульовано у 441 Статті Кримінального кодексу України, як «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу» [3]. Екоцид, по суті, є формою знищення людством біологічного виду Homo sapiens. Російська війна в Україні унаочнила загрозу цього лиха. Означене сприяло прийняттю Парламентською асамблеєю Ради Європи 25 січня 2023 року Резолюції про «Вплив збройних конфліктів на довкілля». В ній, зокрема, зазначено, що в результаті збройних конфліктів шкода довкіллю та здоров'ю людей може бути багатогранною, тривалою та здебільшого незворотною. Ця шкода може бути відчутною далеко за межами зони конфлікту і навіть через тривалий час після його завершення, порушуючи тим самим права людини на життя та чисте довкілля. В Резолюції йдеться про необхідність внесення змін до Римського статуту Міжнародного кримінального суду та додання до нього нового катастрофічного екологічного злочину проти людства - екоциду [4].

Щодо завданої шкоди довкіллю. За рік повномасштабної російської війни в Україні, за даними фахівців Київської школи економіки на кінець лютого 2023 року, збитки інфраструктурі країни становили майже $ 144 млрд; з яких, шкода від втрат земельних ресурсів та лісу - $ 8,7 та $ 4,5 млрд, відповідно [5].

За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, попередня оцінка загальних втрат довкіллю країни, складає щонайменше $ 51 млрд. Найбільшим же викликом для повоєнного відновлення України є замінованість її території від 25% до 30%. На зруйнованих війною територіях, навіть після завершення бойових дій існує загроза загоряння та детонації снарядів, що були там залишені. Не меншою за масштабом, але розтягненою в часі є шкода довкіллю, яку пов'язано із забрудненням ґрунту та ґрунтових вод важкими металами та пальним зі знищеної військової техніки та уламків боєприпасів. Тому наразі найголовнішим є розмінування території; надалі - аналізи хімічного стану ґрунтів та фахова рекультивація, яка відбуватиметься нешвидко та коштуватиме дуже дорого [6].

Бойові дії на території лісів та степів провокують збільшення пожеж. За даними Держлісагентства, лише за три перші місяці війни площа лісових пожеж збільшилася у 96 разів і станом на 18 травня 2022 року становила 5 510 га [7].

У місцях боїв значної шкоди зазнає біорізноманіття, оскільки руйнуються місця гніздівлі птахів, домівки лісових та степових мешканців, порушується нерест риб. Відновлення потребують спалені, пошкоджені і заміновані ліси України, які були домівкою для диких тварин і птахів й формували Смарагдову мережу Європи. А під час війни їх пошкоджено зведенням окопів, бункерів і доріг, які стали ключовими рубежами оборони [8, 9, 10, 11].

У зоні бойових дій та під окупацією рф перебувають території природно- заповідного фонду найвищого рангу охорони ландшафтів (національні парки, природні і біосферні заповідники, національні природні парки). Це ускладнює можливість контролю та охорони цих територій, через що існує загроза знищення деяких біологічних видів. Неможливість проводити природоохоронну діяльність на окупованих територіях призводить до інтенсивного браконьєрства, вирубки лісу, видобутку корисних копалин [8, 9, 10, 12].

Отже, одним із наслідків ведення воєнних дій є поява антропогенних ландшафтів, які дістали назву «ландшафт белігеративний» (від лат. belligerro - вести війну) [13]. Свого часу, такі ландшафти утворювались лише фортифікаційними спорудами: укріпленнями городищ, оборонними земляними валами і ровами, сторожовими курганами та їх групами, окопами та бліндажами.

А через деякий час, від 50-ти до декілька тисяч років, ці ландшафти набували екологічно позитивного значення. Наприклад, за умов суцільної розораності Степу та Лісостепу України вони ставали екологічними нішами для деяких видів мігруючих рослин, тварин та птахів [14, 15].

Сучасне російське повномасштабне воєнне вторгнення, на теренах України створює жахливий «неоантропогенний», варварськи «акультурний» й певною мірою непоправно «деградований» ландшафт (або «ландшафтний комплекс воєнного походження» за Ф.М. Мільковим [15]). Ця новітня, за визначенням Г. Денисика, «...сукупність всіх белігеративних ландшафтних комплексів, зумовлених військовою діяльністю людей ... особливий клас антропогенних ландшафтів, що зумовлений особливою діяльністю (очманілих, вставлене нами) людей, направленою на руйнування природного середовища і формування специфічних ландшафтних комплексів, більшість яких немає аналогів у природі» [16], по суті, і є унаочненням екоциду, який руйнує не лише довкілля та долі людей в Україні, але й поширює людські страждання поза за її межі. Російська війна в Україні загострила глобальну кризу вартості життя. В світі все більше людей стикаються з умови, які подібні до голоду. А із зростанням бідності все більше людей можуть зіткнутися із сильним голодом [17].

Як зазначають Майкл Лоуренс, Холлі Штембергер, Аарон Золдердо, Деніел Стразерс та Стівен Кук, сучасна війна та військова діяльність надзвичайно негативно впливає на біорізноманіття природного середовища, руйнуючи структуру та функціонування екосистем, докорінно змінюючи, руйнуючи та забруднюючи ґрунти, підземні води та водойми, знищуючи рослинність та тваринний світ [18].

З огляду на обмежені можливості регенерації компонентів певних природних комплексів на порушених територіях, виникає необхідність визначення та застосовування заходів, які сприятимуть їх відновленню. Аналіз світового досвіду регенерації белігеративних ландшафтів, який проведено і далі наведено авторами, засвідчив що існують три основні напрями штучно - природного відновлення постраждалих територій, а саме:

біологічне відновлення за рахунок додаткового озеленення територій, формування рекреаційних зон та влаштування охоронюваних ландшафтів із різними режимами заповідання;

архітектурно-ландшафтні планувальні рішення з екологічної оптимізації ландшафту, влаштування просторових паркових елементів, зокрема, пішохідно-відпочинкових мереж на опорах;

інженерно-технологічні вирішення за рахунок меліорації, рекультивації чи «зелене бомбування» заради відновлення лісів та степів.

Першим важливим напрямом регенерації белігеративних ландшафтів є озеленення територій. Наразі є багато ініціативних проектів та методів, які перевірено досвідом інших держав щодо того, як варто починати відновлення пошкоджених сільськогосподарських територій. Наприклад, українські еко- активісти пропонують ефективні "природоорієнтовані рішення" (nature based solutions), як "зелені острівки" серед полів, де ведення аграрних робіт обмежено через певні пошкодження ґрунту. Такі рішення зарадять [19]:

запобіганню ерозії ґрунту, зменшуючи швидкість вітру;

стабілізуванню мікрокліматичних показників поля;

зменшенню кількості шкідників поля, надаючи притулок та їжу комахоїдним птахам й використовуючи цю своєрідну «симбіотичну біологічну зброю» проти шкідників;

зниженню рівня хімічного забруднення, адже деревні насадження абсорбують та зв'язують хімічні елементи у різних шарах ґрунту, чим сприяють очищенню ґрунтових вод;

урізноманітненню агроландшафтів мозаїчним вкрапленням чагарникових та деревних груп, що посилить естетичну та культурну цінність цих ландшафтів та надасть більшої рекреаційно-туристичної привабливості регіону (рис. 1).

Рис. 1. Приклад створення "Зеленого острівця"

Щодо вирішення лісогосподарських завдань регенерації белігеративних ландшафтів. Для відновлення лісових масивів, що постраждали внаслідок бойових дій та пожеж можливо використовувати «зелене бомбування» чи сідбомбінг (повітряний посів). Вперше цей метод використовували у 1930-му році для відновлення рослинного покриву після лісових пожеж у горах Гонолулу, Гаваї [20]. Цей альтернативний спосіб засівання лісу чи степу допомагає ефективно та швидко посадити нові рослини, збільшити біорізноманіття територій, та при належних умовах отримати швидкі результати озеленення.

Також вартим уваги є досвід повоєнного відновлення Афганістану. У 2010 році Губернатор провінції Панджшер, Керамуддін Керан ухвалив рішення про втілення проекту боротьби зі знелісненням місцевості. Проект отримав назву "Зелений пояс долини Панджшер". Згідно проекту, до кінця року члени групи мали висадити 35 тисяч дерев [21]. До цього проекту були залучені активісти, громадяни та військові. Таким чином, організація подібних акцій активістами або владою може залучати більше людей до цієї діяльності та озеленювати територію значно швидше.

Наразі в Україні така практика також присутня: активісти та громадські організації згруповуються та проводять активну висадку нових лісів на території Київщини та Харківщини у рамках програми "Зелена країна" [22].

Наступний напрям відновлення пошкоджених територій - це заповідання та обмеження використання землі. Це означає, що на місці інтенсивних бойових дій можна створити заповідники, що сприятиме оптимальному протіканню відновлення біорізноманіття на цих територіях без надлишкового втручання людей. У якості прикладу, можна навести Атол Бікіні на Маршаллових островах - колишній американський полігон для ядерних випробувань, який у 2010 році був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО [23]. Атол не має офіційного заповідного статусу, проте має певні обмеження щодо використання ресурсів довкілля, у тому числі задля збереження та відновлення біорізноманіття.

Подібний досвід є й в Україні, після аварії на Чорнобильський АЕС. Через 30 років, за указом Президента України, у Зоні відчуження був створений Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. На відміну від Атолу Бікіні, Чорнобильський заповідник офіційно набув статусу природоохоронної території [24].

У разі неможливості суцільного заповідання на місцях бойових дій можна створювати й національні парки. Прикладами тут можуть слугувати Національний парк Хайніх у Німеччині, утворений на місці полів, що використовувалися Вермахтом у військових цілях та Національний парк Плитвицькі озера у Хорватії. У національному парку Хайніх ділянки колишнього полігону поступово, але впевнено перетворюються на ліси. Ліси Хайніха, як й Атол Бікіні, у 2011 році були внесені до транскордонного об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Понад 90 % території національного парку не використовуються для людської діяльності, оскільки тут відбуваються природні процеси, що відповідають девізу всіх німецьких національних парків «Natur Natur sein lassen» (Покинути природу напризволяще, дозволити природі бути природою) (рис. 2.А) [25].

А. Б.

Рис. 2. Національний парк Хайніх (А) та помости на Плитвицьких озерах (Б)

Щодо Плитвицьких озер, навесні 1991 року територія цього парку стала місцем першого збройного зіткнення, що призвело до жертв. У ході Югославської війни Плитвицькі озера не раз ставали ареною боїв. На разі парк повністю розміновано, туристичну інфраструктуру відновлено і вона інтенсивно розвивається (не зважаючи на те, що на околицях парку ще досі знаходять міни). Означене досягнуто архітектурно-ландшафтним вирішенням

А.

Б.

Рис. 3. Меморіальний парк "Лютізький плацдарм" (А),

Руїни ставки «Вервольф» (Б)

пішохідних доріжок на помостах (рис. 2.Б) [26]. При такій організації пішохідно- прогулянкової мережі, пошкоджена земля не піддається експлуатації людьми, а туристи не наражаються на небезпеку натрапити на снаряд або міну. Такі помости доцільно було б використовувати й при відновленні белігеративних ландшафтів в Україні при організації на деокупованих територіях пішохідних шляхів від селищ до районних центрів чи на територіях нових, повоєнних парків.

На місцях визначних бойових подій створюють меморіальні парки, що сприяє збереженню національної пам'яті та розвитку історично-пізнавального та військового туризму. В Україні є досить велика кількість прикладів подібного використання белігеративних ландшафтів, серед яких музеї: «Лютізький плацдарм» (с. Нові Петрівці, Київщина), що присвячений Київській наступальній операції 1943 року; та колишня ставка Адольфа Гітлера «Вервольф» (смт. Стрижавка, Вінниччина) (рис. 3) [27, 28].

А. Б.

Рис. 4. Донг Ха, центральний В'єтнам, пошкоджені війною ділянки: вирвою від бомби (А), сильно еродований ґрунт (Б), фото 2006 року

Не менш важливим напрямом, є відновлення ландшафтів за допомогою інженерних технологій. Тут можна виділити: меліорацію (цілеспрямоване покращення властивостей природно-територіальних комплексів з метою оптимального використання потенціалу ґрунтів, вод, клімату, рельєфу та рослинності) та рекультивацію (штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи) [13].

У світовому досвіді є ще невимовно страшний приклад відновлення белігеративних ландшафтів - лісових масивів у В'єтнамі. Над територіями лісів південного В'єтнаму американські війська вперше використали хімічну зброю дефоліант - Агент Оранж. В результаті було практично повністю знищено найцінніші вічнозелені мангрові ліси (500 тисяч гектарів), уражено 60% джунглів (близько 1 млн га) і 30% рівнинних лісів (100 тисяч га), завдано величезної шкоди сільському господарству (рис. 4) [29].

Уряд США виділяє 41 млн доларів на очищення, і вперше бере практичну участь у ліквідації наслідків війни. Як вказано в заяві посольства США у В'єтнамі, для знищення діоксинів забруднений ґрунт та донні відкладення будуть розкопані, а потім піддані впливу високої температури [30].

Щодо рекультивації. Варто привести для прикладу ще буферну зону колишнього заводу з виробництва ядерної зброї у штаті Колорадо, США. За допомогою рекультивації на місці заводу створили так названий "Заповідник дикої природи" (рис. 5) [31].

А.

Б.

Рис. 5. Вигляд заповідника у 1995 до (А) та після рекультивації у 2005 (Б)

Проте території, яким не завдали нищівної шкоди мають потенціал до самостійного відновлення. Таким потужним природним засобом відновлення є сукцесія - послідовна необоротна й закономірна зміна одного біоценозу іншим на певній ділянці ландшафту [13]. Звичайно, цей процес займає багато часу й результати сукцесії будуть помітні лише через декілька десятків років. Проте це оптимальний варіант, який надає можливості біоценозу формуватися самостійно.

Приклади сукцесійного відновлення можна спостерігати на полях битв Першої світової війни. Наприклад, Меморіальний парк Ньюфаундленду - Бомон-Амель, Франція. З висоти пташиного польоту можна побачити глибокі та довгі оборонні траншеї та безліч менших заглиблень від підриву снарядів. Озеленення території повністю відновилося за століття (рис. 6.А) [32].

Проте є випадки, коли сукцесійно регенеруватися ландшафту до кінця не вдалося. Ґрунти на полях у Вердені, Франція, так і не змогли відновити свої властивості і нині ці території признані непридатними для життя та людської діяльності (рис. 6.Б) [33].

Виникнення озер на місцях глибоких вирв і воронок - своєрідний спосіб природного відновлення белігеративних ландшафтів. Навколо таких озер можна створювати невеличкі рекреаційні простори (якщо ці території не мають загрози для життя та здоров'я людини) або дозволяти їм природно оновлювати свою фауну та флору (рис. 7) [34, 35].

А. Б.

Рис. 7. «Озера», що утворюються на місці вирв: Чернігівщина (А) та Харьківщина (Б)

Ідею трансформації негативу на позитив та отримання «екологічного зиску» від скаліченої вирвами міської тканини, було запропоновано при опрацюванні концепції відновлення м. Бородянка на новітній Екополіс. Засобом «загоєння ран» було розглянуто «штучні озера» (див. рис. 7), які мають стати «епіцентрами міських біотопів», навколо яких із часом розквітнуть озеленені простори парків, міських садів, скверів та площ для зібрань, відпочинку, культурних та спортивний заходів громади [36].

Підсумовуючи, варто зазначити, що напрями штучно-природньої регенерації белігеративних ландшафтів, що наведено, можуть бути застосовані в процесі підготовки та реалізації програм комплексного відновлення територій, які зазнали екоциду. Вибір пріоритетних способів відновлення ландшафтів, які систематизовано авторами, залежитиме від концепції розвитку та функціонального використання території; завдань, які постануть перед громадою; стану пошкодження ландшафту, забрудненості ґрунтів, фінансових можливостей, естетичних вимог, тощо. Також при обранні напрямів регенерації ландшафтів важливим є розуміння та підтримання балансу між ділянками території, які варто перетворювати на ті, «що підвладні людині», та на ті, які варто залишити під «орудою природи» для її самовідтворення. Усі способи, які наведені, є дієвими і мають наочні приклади застосовування. Тому їх вправне використання та комбінування дозволять без завдання додаткової екологічної шкоди відновити ландшафти повоєнної України.

Список використаних джерел

1. Coward, M. (2008). Urbicide: The Politics of Urban Destruction. London: Routledge. 176.

2. Платонова, А. (2022). Мартін Ковард, Костянтин Мезенцев: «Урбіцид - це «вбивство міста». Форм і видів цього явища, на жаль, існує чимало». LB.ua дорослий погляд на світ. 25 грудня 2022.

3. Екоцид (Стаття 441 Кримінального кодексу України). №2341-III. (2001, зі змінами 2023 року). Вилучено із https://urst.com.ua/kku/st-441

4. Прийняття ПАРЄ резолюції «Вплив збройних конфліктів на довкілля». (2023).

5. Річний звіт KSE Institute про збитки, нанесені Україні у війні, яку розпочала Росія станом на лютий 2023 року.

6. Соломко, І. (2023). Україна - найзамінованіша країна світу. Заміновано 25-30% території - інтерв'ю з міністром захисту довкілля. Голос Америки. 28 березня 2023.

7. Держлісагентство (2022). Площа лісових пожеж збільшилася у 96 разів,

8. Сімонов, Д. (2023). Вбивці нашого дому. Як покарати росіян за екоцид в Україні.

9. Українська Правда. 26 лютого 2023.

10. Білозерова, Л. (2022). Збитки українського довкілля: 200 мільярдів гривень за три місяці війни. Українська енергетика.

11. Міндовкілля (2023). 35% біорізноманіття Європи перебуває під загрозою знищення через дії росії. Урядовий портал.

12. Reese, A. (2023). Scientists plan a comeback for Ukraine's war-ravaged forests. Science, 380 (6642), 229.

13. Губарева, В. (2022). Природні парки та заповідники на окупованих територіях: як під час війни виживає Асканія-Нова на Херсонщині. Екорубрика.

14. Толстоухов, А.В. (гол. ред.). (2007). Екологічна енциклопедія. (Т. 2: Є-Н & Т. 3: О-Я); Київ: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації».

15. Денисик, Г.І. (1998). Антропогенні ландшафти Правобережної України. Вінниця: Арбат.

16. Мільков, Ф.М. (1973). Людина та ландшафти: нариси антропогенного ландшафтознавства. Москва: Думка. (російською)

17. Денисик, Г. (2016). Белігеративні ландшафти: сутність та класифікація. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Військово-спеціальні науки, 2(35), 6-8.

18. Global impact of the war in Ukraine: Billions of people face the greatest cost-of-living crisis in a generation (Executive Summary UN). (2022).

19. Lawrence, M.J., Stemberger, H.L.J., Zolderdo, A.J., Struthers, D.P. & Cooke, S.J. (2015). The effects of modern war and military activities on biodiversity and the environment. Environmental Reviews, 23(4), 443-460.

20. Кравченко, О. (ред.) (2022). Планування відновлення довкілля. Аналітична записка.

21. Львів: Компанія "Манускрипт".

22. Horton, J. (2008). Could military strategy win the war on global warming?

23. Hess, H. (2010) Afghanistan's future takes root. U.S. Air Forces Central

24. Davis, J. S. (2007). Scales of Eden: Conservation and Pristine Devastation on Bikini Atoll.

25. Environment and Planning D: Society and Space, 25(2), 213-235.

26. Ustinova, I.I., Dyomin, M.M. & Aylikova. (2020) G.V. Reintegration of the Chornobyl NPP exclusion zone on the basis of the design-planning complex. Ukrainian Geographical Journal, 4 (112), 11 -18.

27. GroBmann, M. (2018). Nationalpark Hainich - Vom militarischen Obungsplatz zum UNESCO-Welterbe. Handbuch Naturschutz und Landschaftspflege.

28. Плитвицькі озера за один день - що подивитися, а що не варто.

29. Лютізький плацдарм. Музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році».

30. Ставка «Вервольф». Вінницький обласний краєзнавчий музей.

31. Nambiar, S. (2021). Strengthening Vietnam's forestry sectors and rural development: Higher productivity, value, and access to fairer markets are needed to support small forest growers. Trees, Forests and People, (3), 100052.

32. Olson, K. R., Morton, L.W. (2019). Long-Term Fate of Agent Orange and Dioxin TCDD Contaminated Soils and Sediments in Vietnam Hotspots. Open Journal of Soil Science, (9), 1 -34.

33. Freedman, E. (2016) Repurposing Rocky. Flats Earth Island Journal.

34. Ось як шість полів бою Першої світової війни виглядають через 100 років.

35. Thornto, S. (2022). Red Zone, National Geographic Education,

36. Губарева В. (2022) Що робити з вирвами від вибухів та знищеними ландшафтами? Рішення, які працюють. Рубрика.

37. Кількаметрові вирви та зруйновані будинки: ситуація в Чугуєві після масованих обстрілів. (2022). Суспільне новини.

38. Abyzov, V., Bulakh, I., Ustinova, I., Safronova, O., Safronov, V. & Semyroz, N. (2023).

39. Sustainable design in architecture (The case study of the educational process at universities in Poland and Ukraine) // 2.1. Features of Designing at the Urban Level. Civil Engineering and Architecture, 11(3), 1257-1260.

Размещено на Allbest.ru